Вербалізація міні-концепту "ворог" у творах сучасних вітчизняних авторів про військові дії в зоні ООС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вербалізація міні-концепту «ворог» у творах сучасних вітчизняних авторів про військові дії в зоні ООС

Олєся Барташук

У статті проведено аналіз вербалізації міні-концепту «ворог» у творах сучасних українських авторів про війну у зоні ООС на Сході України на основі широкого поля лексико-семантичних груп. Виділено низку епітетів-кольороназв та метафоричних моделей із негативним значенням; словесних формул на позначення ворогів-українських воїнів та ворогів-бойовиків. Зауважено на негативній семантиці фразеологізмів, використаних авторами для вербалізації персонажів, які є представниками місцевого населення на окупованих територіях.

Ключові слова: міні-концепт, ворог, війна, вербалізація, негативна семантика.

Summary. Bartashuk О. Verbalization of the mini-concept «enemy» in works modern domestic authors about military actions in the zone of the OOS. The article analyzes the verbalization of the mini-concept «enemy» in the works of modern Ukrainian authors about the war in the OOS zone in Eastern Ukraine based on a wide field of lexical-semantic groups. A number of epithets-color names and metaphorical models with a negative meaning are highlighted; verbal formulas to designate enemies-Ukrainian soldiers and enemy fighters.

The negative semantics of the phraseological units used by the authors to verbalize characters who are representatives of the local population in the occupied territories are noted.

Key words: mini-concept, enemy, war, verbalization, negative semantics.

Постановка проблеми

Серед значної частини різних поглядів на складові концепту «війна» ми зупинилися на концепції, запропонованій авторами Т.Храбан та Г.Шостак, які, зауважуючи на об`ємності та складності змісту означеного концепту, виділяють у ньому 10 динамічних складників-слотів, або міні-концептів, які його вербалізують у сучасних умовах, серед яких є і ворог [1, 449].

Водночас аналіз фахових джерел свідчить, що на сьогодні немає загальноприйнятого, зафіксованого в словниках, визначення концепту «війна», що пояснюється тривалими суперечками щодо його змісту та складових. Однак в межах наукового лінгвістичного простору існує тенденція звернення до вербалізації концепту «війна» через метафори, епітети, порівняння, словесні символи та фразеологічні вирази.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

концепт ворог твір війна

В останні роки лінгвістичне наповнення концепту «війна» у художніх текстах різних авторів, жанрів та національних літератур активно аналізує у своїх працях значна кількість вітчизняних дослідників: М.Болюта, Н.Бондар, Л.Брославська, В.Вавшко, Є.Васянович, В.Верьовкін, Т.Вільчинська, Я.Голобородько, О.Гоменюк, В.Дубик, Л.Марчук, В.Міщенко, А.Огар, Н.Сологуб, І.Стаднік, К.Тимофіїв, Т.Храбан, О. Шостак, Г.Яворська та ін.

Мета нашої статті полягає в аналізі особливостей вербалізації міні-концепту «ворог» як складового концепту «війна» у творах сучасних українських авторів про воєнні дії у зоні ООС на Сході України: Г.Вдовиченко «Маріупольський процес» (2015), О. Іванюк «Амор(т)е» (2017) та Тама-ри Горіха Зерня «Доця» (2019).

Виклад основного матеріалу

Міні-концепт «ворог» при реалізації концепту «війна» пов'язаний із проявом жорстокості, і в літературі та в реальному багатополярному світі зазнає найрізноманітніших варіацій у своїй вербалізації. Зокрема, лінгвісти зауважують, що «У людства виникає нове осмислення рівнів сьогоднішньої ворожості між людьми і народами, з'являється більш складний підхід до визначення ворога. У багатьох прикладах ворог розглядається як така ж людина - з крові і плоті, яка після закінчення протистояння може стати навіть другом» [1,451].

Саме таким є міні-концепт ворог в аналізованих творах, що повязано. Насамперед, із тим, що ворогами стали громадяни однієї країни: ««Мені вдалося подзвонити. Тут один є нормальний, дав свою мобілку» [2,59].

У цілому, підхід авторів до вербалізації міні-концепту «ворог» в аналізованих творах є негативним: «..і хто вас кликав, - вона править своє, наче не чує його... - Мене не треба кликати захищати свою землю.. - Я у себе в Дома. - І я у себе вдома. - вона знову. - Ми, - він робить акцент на цьому слові, - ми у себе вдома. І ти, і я» [2,38]; «Громадянська ініціатива і волонтерство - це дуже добре. Але якщо проти нас воює сильна держава, то і здолати її може лише сильна держава» [2,253]; «Ми стояли в черзі з десятка машин на виїзді з Донецька. Черга практично не рухалась,... щось довго пояснювали ополченцям. Видно, алкооборона не поспішає, пацани насолоджуються новими можливостями» [3,81]. Проте, як бачимо, вороги означені авторами чіткою негативною семантикою.

В окремих випадках ворогів-українців розділяють лише незнання діалектних назв окремих понять, як, зокрема, змальовує Г.Вдовиченко: « - Баргаронів хочеш? - запитала дівчина. - Яких баргаронів? Черешень по-вашому. Усе у вас не так! Усе по-інакшому! - Теж мені відмінності, - гмикнув хлопець. - Страшні непереборні протиріччя» [2,34].

Також часто єдиним символом розрізнення своїх та ворогів була лише національна символіка на військових атрибутах: «Мовчки дивилася...на його плече із шевроном (тепер було видно, хто такий) - дві смужки, жовта і блакитна» [2,42]; «Дорогою зустріли двох бійців із синьо-жовтими нашивками на рукаві... Свій...» [2,192]; «Сховалися в соняхах - проїхала БМП без розпізнавальних знаків. Чия, не зрозуміло» [2,212]; «Прапори ми роздали на позиціях, їх відривали з руками. Хлопці благали - дайте прапор! Або хоч що-небудь жовто-синє» [3,148].

Ознакою військових дій в зоні ООС було те, що часто у протилежних сторонах військового конфлікту зустрічаються земляки: «Науковець із Маріуполя, краєзнавець. А ти думала, усі ваші по цей бік?» [2,94]; «Усе переплуталось, переплелося. Картина світу похитнулась. Дівчина-захід- нячка пішла у найманці вбивати земляків, а влучила у хлопця ІЗ Саратова, що захищав тут нову Україну й майбутню Росію» [2,130].

Негативна семантика змалювання образів ополченців пов'язана, насамперед, із тим, що вони є ідеологічними противниками українських воїнів, а також виражає оцінку їхніх вчинків: «Страшенно усі зайняті, сидять, гигочуть, у карти грають» [2,70]; «Кудись вони їздили, спочатку на старих легковиках, тоді на газиках-уазиках і навіть на джипах. Валька говорила - відтискають десь у бізнесменів, на потреби ДНР. Машин не шкодували, поверталися у село збуджені» [2,88-89].

Особливої абсурдності набувають картини зображення ворогів, у яких є досить багато спільного: мова, фразеологічні звороти, вирази, зрозумілі обом сторонам і активно ними використовувані; пісні, які добре відомі обом сторонам тощо: «...у нас там гості, прикинь, самі. Без запрошення, а ми до вас в ранковий час! Заблукали, так виглядає. Нарвалися на засідку. Хто-хто! Укри, хто!» [2,17]; «У мого діда знаєш яка пісня була улюбленою? «В косі лєнта голуба» [2,63]; «...бо немає гіршого, коли люди неправильно розуміють один одного, а то й взагалі не розуміють і навіть не намагаються» [2,206].

Осуду надають автори тактиці ополченців стріляти по своєму ж населенню, яку вони називають «похибками»: «. Вітьок хвалився, що дехто завдасть «кому треба» жару. Є чим залляти сала за шкіру, - докинув. От і заливають, щоправда з похибками, не шкодуючи своїх» [2,61].

Супровідним міні-концептом війни, що має синонімічне значення до поняття «ворог», є «полонений», який найкраще із усіх проаналізованих творів вербалізований у романі Г.Вдовиченко, оскільки його сюжет побудований на художньому змалюванні перебування в полоні у сепаратистів нацгвардійця Романа: «Неподалік допитували ще одного, він стояв на колінах зі зв'язаними за спиною руками, схиливши перемотану голову» [2,18].

Для змалювання страшних картин знущання ополчен- ців-сепаратистів над військовополоненими авторки використовують низку кольористичних епітетів та метафор: «Йому юшила кров із носа і з вуха, півобличчя - суцільний багряний синець. Одне око сховалося під набряком, друге раз у раз туманилося безтямністю, тікало під лоба, викочуючись білим яблуком. Це страшенно лютило Бучу. «Дурочку мені тут включати? - гаркав він. - Я т-тобі покажу, дурочку включати! Око солдата поверталося на місце, очманіло плавало, намагаючись зосередитись на джерелі крику, на людях, що скупчились над ним, зупинялося на чорному отворі автоматного ствола, який стрибав у руках горланя» [2,17-18]; «Якийсь чолов'яга, Ольга не знала його (чимало незнайомців було тепер у селі), заходився люто копати ногами полоненого із закривавленим бинтом на голові; той повалився на землю й протягло кректав, приймаючи удар за ударом. Буча від того видовища наче підза- рядився» [2,17-18]; «Відбивна, а не обличчя. Болюча відбивна, що затулила світ. Око, здається, є - вже добре. Але вухо не чує» [2,24]; «...а перед тим били страшно, усе тіло чорне від побоїв. І плівкою зв'язували, знаєш про таке? Пакувальною, прозорою. Отак руки до тіла і стискають, обмотуючи у кілька шарів, міцно-міцно, не продихнути» [2,59]; «У волонтерки Ольги зі Сніжного немає фаланги мізинця на лівій руці. Це після полону, сказала вона» [2,269]; «У підвалі сепаратистів вона сиділа з двома Валентинами, одна волонтерка, друга наче випадкова, обох били нещадно, знущалися. Потім затягли на задній двір, й звідти дівчата вже не повернулися» [2,269].

Особливою ненавистю відзначалися сепаратисти до тих полонених, які пішли воювати на Схід добровільно: «Мені на одинці брат сказав: дякуй Богу, що він призовник і не за власним бажанням сюди потрапив, бо в іншому випадку ми б із ним не так розмовляли» [2,77].

Аналізуючи актуалізацію мікро-концепту «учасники військових дій-вороги» в означених творах сучасної прози, ми також знаходимо низку вербальних формул-символів, які подають характеристику українським воїнам з боку во- рогів-ополченців: «Він длянеї...укр, або бендера» [2,41]: «... Бо герої війну не виграють. Герої, навіть якщо це масовий героїзм, створюють лише тактичну перевагу. Війни виграють стратегії і стратеги» [2,253]: «За великим рахунком, ми і армії як такої не бачили. Найстарший командир серед наших контактів - 30-річний Вовчик з Очакова, чорний від сонця, втоми і недосипу майор. З яким ми на бігу ділили перев'язочні пакети. Решта були - сказати б, ополчення, якби це слово не змішали з лайном. Хай будуть гайдамаки, партизани, козаки, але ніяк не армія» [2,135].

У цілому, українські воїни із боку сепаратистів та місцевого населення на неконтрольованих українськими військами територіях отримали низку вербалізованих означень, виокремлених нами із текстів аналізованих творів: «Фашист клятий!» [2,19]; « - Фашист, - тихо пролунало у спину» [2,197]; «Потріпалися, як оборонятися від фашистів, - і розійшлися» [2,242]; «Цей твій знайомий - звичайний фашист. Таких тут, на жаль, теж вистачає...Юрій - патріот, тобто людина, яка просто любить свою країну» [4,160]; «...по місту кружляють якісь чорні списки, де він фігурує як фашист» [4,317]; «...фашистами називають усіх, хто стояв на Майдані за підписання угоди з Євросоюзом і проти диктаторського президента, хоча досі не можу зрозуміти, який зв'язок існує між фашизмом і бажанням змінити країну на краще» [4,329]. «А ти укр нещасний» [2,70]; «А ти тоді хохол» [2,72]; «По телебаченню і далі говорили про фашистів та карателів» [2,89]; «Ром, ти фашист?» [2,181]; «Вона й з тим полоненим гуляла, з укром, що у нас працював» [2,181]. Отже, українські воїни в устах ополченців та для частини мешканців окупованих територій - це укри, фашисти, бандерівці, карателі, неонацисти, собаки: «Бери! Тільки припнути його треба, як собаку, аби не втік...» [2,21]; «Чого він тут у вас на ланцюзі? Як не людина...» [2,42]; «А вона його зло відштовхнула: укр нещасний» [2,258]; «Це ж Вінницька, Житомирська, Дніпропетровська області піднімали Донбас у радянські часи, а тепер ми для них - вороги, бандерівці» [4,352]. Так, протестувальників із Майдану, що стали кістяком військових загонів українського війська на території АТО та пізніше ООС, називали неонацистами: «А це правда, що протестувальники на Майдані - неонацисти?» [4,240].

Досить виразними негативними словесними барвами змальовують автори у своїх творах представників ворожого українському війську табору -сепаратистів-ополченців та бойовиків: «.брат повернувся, калаш показово на грудях. Вітьок підозріло глипнув» [2,27]; «Більшість у селі ні туди й ні сюди, приглядаються, вичікують» [2,27]; «З Вітька, ти знаєш, господар ніякий, тепер ще й тягається зі своєю війною» [2,45]; «Вітьок за ці кілька місяців змінився, наче за роки. Пішов до ополченців ще у травні, на хвилі цікавого нетерпіння, а тоді знайшов своєму вибору пояснення. Хо-тів, мовляв, спробувати. Перевірити, як воно зблизька, чи варто з ними бути. А чи залишатися з обережними спостерігачами, очі в землю: ми не з тими і не з цими, ми самі по собі; хто переможе, з тими й будемо.» [2,178]; «А тепер він он - Тарпан. Грізний лихомовець. Байдужий до своїх... Кого він захищає?» [2,179]; «Якщо ж це буде тривала позиція зі спробами домовитися про автономію та амністію для бойовиків, то ставлення до цього - різко негативне» [2,276]; «Подивіться лишень на «ополченців», на цю убогу алкоголічну неміч, на наркоманів та бомжів з усього міста, які сповзлися туди за своїми грішними «трудоднями» і порівняйте з нашими людьми, світлими, розумними, сильними» [3,57]; «...розказували про автобуси з Ростова, про «туристів» і «кізяків», які заполонили все місто, про сліпу і глуху міліцію, про нарко-оборону» [3,86]; «Переді мною стоїть худий цибатий пацан у камуфляжних штанах і куртці, з ним типовий «ополченець-вульгарис» у шльопках на босу ногу...» [3,100]; «Так повелося, що у нас «бійці» і «солдати», а у сепаратистів «рєбята», «мальчікі» і ще добрий десяток епітетів» [3,106]; «Комар пішов до сєпарів» [3,113].

Зокрема, активно вживаний упродовж року широкомасштабної війни епітет «орки» щодо російського війська, як свідчить аналіз означених художніх текстів, з'явився ще в 2014 р., адже саме так їх називають герої роману «Доця»: «Ми миттю доїхали, от тільки в орків на посту постояли» [3,85].

Також до табору ворогів автори віднесли прибічників «руского міра», «ждунів» та тітушок: «На передньому плані стояли вже звичні шалені пенсіонерки та тітки з плакатами «путін памагі», а за спинами жінок кучкувалися ті- тушки» [3,58].

Однак, як можемо зрозуміти із поданих авторами аналізованих романів описів ворогів українських воїнів, найбільше серед них було все-таки «чужих» - не українців: «Той Буча-Бучаєв за цю весну змінився, наче чужу шкуру скинув, плечі розправив. Орел! А дотепер був тихий, непомітний» [2,27]; «ЇЇ чеченця чи тим осетинам, в общєм, тим неруським оддали» [2,175]; «Чечен награбоване прихопив і основний свій загін вивів через блокпости» [2,243]; «У волонтерки Ольги зі Сніжного немає фаланги мізинця на лівій руці. Це після полону, сказала вона. «Донські козаки» в першу ж ніч відрізали, ножицями. Знали, що волонтерка, тому й знущалися» [2,268]; «...у Донецьку відчувається засилля якихось чужих, приїжджих людей, які голосно й нахабно поводяться у транспорті, дозволяють собі відверто хамську поведінку - так, наче це вони тут головні. ...у цих чужинців російський акцент, якого не почуєш від звичайного донеччанина» [4,300]; «Місто заполонили автобуси з російськими номерами, «акаючі» і «штокаю- чі» туристи вигрібають спиртне в супермаркетах, п'ють і їдять на газонах, тут же мочаться у дворах» [3,52]; «Ми від'їхали мовчки, і вже за блок-постом Ромчик уточнив: - Кавказці, бачила?» [3,84]; «Окремим шкрябаючим дисо-нансом до тролейбусного різноголосся додався виразний російський акцент. Чужа говірка різала вухо тягучою претензійністю. Найпростіше запитання у них звучало як початок істерики, ніби людина одночасно скаржилася і погрожувала» [3,120]; «На дорозі, якої не було, нас перестріло четверо чеченців. Допит вів Шаміль чи Джаміль» [3,145]; « - Это что? - питає дещо дезорієнтований «ттамнэт» [3,147]; «Раптом один із гоблінів піднявся» [3,149]; «Діловий, наче менеджер вищої ланки, певний себе Буча» [2,55]; «Гучні голоси належали господарям ситуації. Світ належав їм. Поміж них теж були місцеві» [2,74].

Населення неконтрольованих територій у переважній більшості відзначалося певною інертністю, відсутністю патріотизму, або й відверто переходило на бік сепаратистів, вибираючи для себе у якості ворога таких же українців-вій- ськовополонених: «А-а-а, - вищанув дядя Вася, заносячи палицю над головою, - падла!!! Тицьнув йому під ребро щосили. Каменюками падлюку! Забити каменюками! - розходився дядя Вася» [2,19]; «Швидше б уже або туди, або сюди. Хай вже або ті будуть, або ті. Тільки щоб не стрі- ляли...» [2,89]; «А чи залишатися з обережними спостерігачами, очі в землю: ми не з тими і не з цими, ми самі по собі; хто переможе, з тими й будемо» [2,178]; «Село завмерло в очікуванні, ніхто на вулицю не вийшов» [2,181]; «Скільки у вас за Україну? Грубо, скільки? - з'ясовував маріуполець. - Третина, думаю. - відповів, подумавши донеччанин. - А третина і далі за ДНР. Решті все одно, як вийде, так і буде. А ще у травні більшість була за ДНР» [2,244]; «Якщо вірити центральним каналам, наші хлопці заночували на узбіччі дороги, тому що жителі не пустили їх в Ольгинку. А потім хтось із місцевих навів сепаратистів, і вночі хлопців просто розстріляли, як у тирі» [3,83]; «Ти яку сторону підтримуєш? - Ніяку. Я думаю. Одні і другі загналися, накосячили. Хай політики між собою розбираються.. .Ти не думаєш, що це війна? Що на нас напали? - Та яка там війна? З ким? Проти кого? Росіяни - хороші люди, і що, я маю на них кидатися, якщо там нагорі щось не поділили?» [3,107]; «...на тлі багатозначного перешіптування особливо виділялися крикуни чи провокатори, яких тепер добре видно» [3,120]; «С праздничком!» - протяжно вітає сусідка і розкриває руки для обіймів. «З яким?» - «Так Путін же признал независимость народа Донбасса. Ты что, не слышала?! Всё, теперь уже всё. Можно сказать, мы в Росии» [3,126]; «.А одна активістка навіть вишивку зробила на своїх екземплярах. Триколор, православні хрести і напис «С нами Бог, с нами Россия!» [3,129].

Водночас, місцеве населення на території бойових дій зазнало багато лиха: «Валентина пропала, - говорила Ольга. - Наче у воду канула. Як може зникнути без сліду людина?... Військові втрати рахують, а кількість пропалих безвісти із цивільного населення невідома...» [2,164]; «У нас зникали люди. Після кожного мітингу. Багатьох не знаходили і наші спільноти в соцмережах переповнювалися фотографіями зниклих безвісти...Били, підрізали не тільки причетних До організації виступів, але і журналістів. лікарів, дівчат, які варили їсти і поселяли іногородніх... Дуже страждали діти: якщо у школі дізнавалися, що тато або мама ходять на українські демонстрації, дитину починали травити найгіршими і найбільш садистськими способами» [3,56]; «їх і затримали всіх трьох спочатку ніби формально, але в телефоні одного з пацанів знайшли фото і відео з нашого українського блокпосту. Плюс браслетик з тризубом... - Серёжку больше всех били. Ногами. У него кровь пошла из ушей, носа. Он начал рыгать кровью, и тогда его потащили по коридору. А мне сказали ползти на животе за ним и вытирать кровь по полу одеждой. Я не хотела, но следователь ударил несколько раз, я упала. Говорил, что хохлов нужно к чистоте приучать. Смеялся» [3,123]; «...одні листочки наклеєні поверх інших, у кожному «помогите найти, вышел из дома, не вернулся... Стоси оголошень щодня...» [3,157].

Досить часто населення на межі зіткнення зазнавало мародерства та наруги: «.бо у них у хаті вже побували мародер зі зброєю, Тому ця жінка була готова на все, тільки б озброєні люди, байдуже які, хороші, погані, просто з автоматами чи насильники, білі, зелені, наші, ваші - тільки б вони не заходили до її хати, не переступали її порогу» [2,226].

Автори аналізованих творів зауважують на тому, що до розряду ворожих таборів під час АТО та ООС потрапляли ті, хто раніше, за інших обставин був «своїм»: « - Звідки знав? - усі до Міхалича. - Товариш попередив. Колишній.а було так. Затримався Міхалич у зеленці, як збоку: «Лєший, ти?..» Йоханий бабай, так це ж Сохатий! Старий друзяка, теж афганець, разом служили в Кандагарі, а тоді порозкидало. Міхалич, тобто по-старому Лєший, тут залишився. Сохатий у Росію подався, потім наче на чеченську війну його занесло...От і зустрілися.» [2,156]; «І цієї миті перед моїми очима пропливає наш сусід-наркоман З російським триколором. Приїхали! Як такі люди можуть вирішувати долю донецька?!» [4,310].

Висновки

Отже, як засвідчив проведений аналіз мі- кро-концепту «ворог» у творах сучасних авторів про воєнні дії в зоні ООС на Сході України, для його вербалізації використано широке поле лексико-семантичних груп. Зокрема, презентативними є низка епітетів-кольороназв із негативним значенням (білі, зелені, наші, ваші - тільки б вони не заходили до її хати; багряний синець; око викочувалось білим яблуком; чорний отвір; усе тіло чорне від побоїв); також негативне мілітарне значення мають метафоричні моделі, використані у художніх текстах: тицьнув йому під ребро щосили; хтось із місцевих навів сепаратистів; йому юшила кров; око туманилося безтямністю, тікало під лоба, викочувалось яблуком; відтискають десь у бізнесменів, на потреби ДНР тощо.

Словесні формули на позначення ворогів-українських воїнів також містять переважно негативну семантику, яка цілковито відбиває ідеологічні наративи Росії в оцінці українських воїнів: укри, фашисти, бандерівці, карателі, неонацисти, собаки, падлюки тощо. Водночас негативна семантика слів на позначення протилежного табору воро- гів-сеператистів та ополченців визначається їхніми діями та іноді зовнішнім виглядом: алкооборона; пацани; ополчення; бойовики; грізні лихомовці; убога, алкоголічна неміч; наркомани та бомжі; «туристи» і «кізяки»; нарко-оборона; ополченець-вульгарист у шльопках на босу ногу; «рєбята»; «мальчікі»; «фіхтамнєти»; сєпари; орки.

Такої ж негативної семантики набувають і фразеологізми, використані авторами для вербалізації персонажів, які є представниками місцевого населення на окупованих територіях, і більшістю з яких українські воїни сприймалися саме як вороги. Ситуації вичікування, зважування, приглядання та оцінювання на фоні відсутності патріотизму та громадянської відповідальності за долю своєї малої Батьківщини передаються відповідними стійкими словесними формулами також із переважно негативним значенням: наче у воду канула; решті все одно, як вийде, так і буде; ми не з тими і не з цими, ми самі по собі; хто переможе, з тими й будемо; швидше б уже або туди, або сюди. Хай вже або ті будуть, або ті. Тільки щоб не стріляли; дитину починали травити найгіршими і найбільш садистськими способами тощо.

У цілому, лексика, використана авторами аналізованих художніх текстів для характеристики учасників збройного протистояння в зоны ООС з обох боків, тобто «ворогів», містить чітку словесну оцінку переважно із негативною семантикою, яка супроводжує концепт «війна».

Список використаної літератури

1. Храбан Т., Шостак О. Дослідження концепту за допомогою використання фреймово-слотової моделі (на прикладі концепту війна). Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. 2015.Вип. 27. с. 449-456.

2. Вдовиченко Г. Маріупольський процес: роман. Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного Дозвілля», 2015. 288 с.

3. Горіха Зерня Тамара. Доця. Київ: Білка, 2019. 288 с.

4. Іванюк О. Амор[т]е: роман. Чернівці: Книги-ХХІ, 2017. 432 с.

Размещено на Allbest.ru