Від п’яти секунд до вічності (хронотоп роману "П’ять секунд, п’ять днів" Євгена Положія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Від п'яти секунд до вічності (хронотоп роману «П'ять секунд, п'ять днів» Євгена Положія)

Наталія Кобилко

У статті досліджено часові й просторові межі роману «П'ять секунд, п'ять днів» Євгена Положія через комплексну характеристику його героїв. З'ясовано, що час представлений такими категоріями, як п'ять секунд, п'ять днів, п'ять років, вічність. Просторові межі твору чітко підпорядковані часовим рамкам: від поля бою до цілої країни. Виокремлено, що тема війни в Євгена Положія переноситься з реальної площини в площину внутрішніх переживань людини.

Ключові слова: воєнна проза, хронотоп, символ, внутрішній світ людини.

Summary

From five seconds to eternity (chronotope of the novel «Five seconds, five days» by Yevgeny Polozhiy)

Robylko Nataliia

The article examines the temporal and spatial boundaries of the novel «Five Seconds, Five Days» by Yevgeny Polozhiy through a complex characterization of its characters. It turns out that time is represented by such categories as five seconds, five days, five years, eternity. The spatial boundaries of the work are clearly subordinated to the time frame: from the battlefield to the entire country. It is highlighted that the theme of war in Yevgeny Polozhiy is transferred from the real plane to the plane of the inner experiences of a person.

Key words: military prose, chronotope, symbol, inner world of man.

Постановка проблеми

Прикметним явищем українського літературного процесу ХХІ століття стало переосмислення подій на Майдані та гібридної російсько-української війни на сході країни. Повномасштабне вторгнення 2022 року майже відразу знайшло відображення в різних видах мистецтва, а саме музиці, живописі, кінематографі, літературі. На думку Я. Поліщука, мистецтво часів війни має своєрідну естетику - страждання та смерті, адже воно «приречене балансувати на крихкій межі життя та смерті, насильства й болю, емоційного знечулення та надмірної емоційності...» [3, с. 31]. Фокус читача спрямований на внутрішній світ героя, який стає безпосереднім учасником подій, чим і пояснюється бум воєнної літератури. Слушною з цього приводу є думка Л. Горболіс, яка вважає, що сучасний читач, як і сам автор, змінився, вони мають спільні погляди на події, що відбуваються, а відтак реципієнт приймає ідейно близький світ художніх творів. «Читач сприймає ці тексти, позитивно реагує на тему, схвалює стиль, художню концепцію героя і є активним учасником українського літературного процесу» [1, с. 126].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На сьогодні у вітчизняному літературознавстві є чимало наукових розвідок, присвячених темі російсько-української війни та її відображенню в художніх творах. Воєнна проза Євгена Положія, зокрема роман «Іловайськ», стала об'єктом дослідження Я. Поліщука, Л. Горболіс, Н. Кобилко, Є. Поліщука та ін. Науковці аналізують образну систему твору, особливості хронотопу, правдивість зображення подій. Щодо роману «П'ять секунд, п'ять днів» варто виокремити наукові розвідки Л. Романенко [7], яка звертається до символіки назви, та О. Горпинченко [2], яка розробила матрицю відчуттів персонажів твору.

Мета статті - дослідження часових і просторових меж роману «П'ять секунд, п'ять днів» Євгена Положія через комплексну характеристику його героїв.

Виклад основного матеріалу

Роман «П'ять секунд, п'ять днів» (2016) Євгена Положія - це продовження роману «Іловайськ» (2015), в основу якого покладено правдиві свідчення бійців, що пережили Іловайський котел. У тексті наведено реальні історії Віталія Бунчикова, Ігоря Павлова (БТО «Кривбас»), Володимира Мазура та його товаришів (БТО «Херсон»), воїнів 51-ї бригади, а також рідних Влада Ковальова (БТО «Херсон»). Під час роботи над романами іноді над Положієм-письменником переважав Поло- жій-журналіст. Проте, за визначенням самого автора, романи «Іловайськ» і «П'ять секунд, п'ять днів» - художні твори.

У романі «П'ять секунд, п'ять днів» декілька сюжетних ліній і відповідно персонажів, але провідною є історія життя Віталія Бойченкова. Євген Положій змальовує головного героя без надмірного пафосу. Це звичайний робітник із маленького містечка Семихатки, що робить його близьким кожному. Можливо, саме в цьому і криється популярність воєнних романів автора.

Хоча в основі твору лежать трагічні події, що згодом отримали назву «Іловайський котел», письменник робить спробу з'ясувати причину невдачі української армії на полі бою. Євген Положій занурює читача в думки майора Горобця, який до останнього відмовлявся вірити, що розпочинається справжня війна: «Він щиро не розумів, як можна мобілізувати людей на війну проти своїх же громадян? І як можна воювати проти росіян, коли серед українських кадрових військових дві третини зовсім нещодавно служили разом із ними в радянській армії? Як вони стрілятимуть один в одного?!» [4, с. 10]. Проте майор розумів, що у звичайних ополченців не може бути так багато військової техніки, зброї та боєкомплектів. Культ «братніх народів» відіграв фатальну роль. На жаль, усвідомлення цього до Горобця приходить лише після смерті товариша, якого жорстоко стратили російські військові, і «він зрозумів, яким чином і чому українці можуть стріляти в колись братній народ» [4, с. 168].

Із перших сторінок роману «П'ять секунд, п'ять днів» Євгена Положія турбує питання, як після успішних атак українська армія зазнала поразки: «Карта бойових дій у зоні АТО на той час не могла не радувати око - українські збройні сили невпинно наступали. Звільнили Слов'янськ, Краматорськ, багато інших міст, містечок і селищ. [...] Українську армію заманювали у пастку» [4, с. 41]. Саме Іловайськ був ключовим містом, узяття якого заблокує ворогу шляхи поставки зброї і техніки. Поки українські воїни боролися з ополченцями, козачками, російська регулярна армія взяла їх в оточення.

Ще з першого роману «Іловайськ» вражає сміливість Євгена Положія в змалюванні вищого керівництва. Цієї лінії автор дотримується і у творі «П'ять секунд, п'ять днів». Майору Горобцю добровольці завдавали зайвого клопоту: «Саме такі люди, на думку майора, і несли найбільшу небезпеку, бо знали, чого хочуть, вірили до кінця в свою державу і збройні сили, не шукали швидкої слави чи політичної кар'єри. Через них війна триватиме довго, бо ці - не здадуться, не змінять поглядів, не перекинуться на інший бік» [4, с. 15]. Серед таких добровольців був і Бойченком. Дослідник Я. Поліщук влучно характеризує воєнну прозу Євгена Положія, як «симбіоз розлогого журналістського розслідування та гострого й одвертого роману-свідчення» [3, с. 44]. Зумовлено це насамперед тим, що Іловайськ став символом найбільшої поразки та ганьби для українського війська, за якою стояло вище керівництво. Ця тема - радше приватне розслідування митців, які намагаються донести правду до суспільства. Саме тому романи жорстокі, трагічні, з яскраво вираженими рисами екзистенціалізму й натуралізму.

Перший твір Євген Положій писав «по гарячих слідах», адже особливістю сучасної літератури про війну є її своєчасність, оперативне реагування на події. Роман «Іловайськ» має шістнадцять розділів, а відтак шістнадцять героїв. Реальний час і простір у творі поступається місцем внутрішнім переживанням персонажів, що являє собою суміш страху, відчаю, болю, героїзму, страждання, надії. Через рік світ побачив роман «П'ять секунд, п'ять днів», де автор продовжує тему Іловайського котла, але змінює концепцію подання матеріалу: він складається з трьох розділів і увага читача прикута до одного головного героя, а решта персонажів дотичні до нього.

Дослідження хронотопу роману «П'ять секунд, п'ять днів» дає можливість поглянути на трагедію з різних позицій. Сам автор зазначає, що це «історія до війни, під час війни і після війни» [6], тому повна назва книги має звучати так: «П'ять секунд. П'ять днів. П'ять років. Вічність».

На початку твору перед читачем постає 43-річний Віталій Бойченков, фізично сильний і дуже впертий. Життя героя звичайне: він має дружину, двох дітей, цегляний будинок, який дістався в спадок, і город. Двадцять років чоловік працює обхідником на залізниці. Робота нічим не примітна, проте надзвичайно важлива, адже від того, правильний чи неправильний звук коліс, залежить життя сотень пасажирів. Власне ці знання допомагають Бойченкову вийти з оточення після тяжкого поранення. Надмірна емоційність поза межами роботи й дому, а також непереборне прагнення до справедливості приводять героя у Вільні профспілки. Активний учасник двох Майданів, він не може стояти осторонь того, що розпочиналося на Донбасі, тому йде добровольцем на фронт.

Для Бойченкова п'ять секунд - це не просто часовий проміжок, а глибоке переконання, що закарбувалося десь у підсвідомості, що після них житиме. «Якщо вас поранили, - сказав якось на перекурі док, - то найголовніше ваше завдання - вижити перші п'ять секунд. Просто рахуйте і думайте про щось: раз - сонце зійшло, два - хмарки попливли, три - дощик пустився, чотири - дихання чисте, п'ять - живим я лишився. Якщо на рахунок «п'ять» ви не померли, значить, обов'язково виживете» [4, с. 31]. Це усвідомлення не один раз повертало героя до життя, бо якщо в перші секунди він не помер, то варто боротися до кінця.

П'ять днів - рівно стільки часу знадобилося пораненим бійцям, щоб вийти на підконтрольну Україні територію. Присутність смерті загострює всі відчуття людини: хтось піддається паніці й не може раціонально мислити, інші, навпаки, стають лідерами й беруть на себе відповідальність за побратимів. Це зокрема Мудрий, Прапор, Сивий, Сталкер. Ми погоджуємося з думкою Л. Романенко, що українські воїни не були морально готовими до кількості смертей своїх побратимів [7, с. 120]. Людині потрібен час, щоб усвідомити, що війна руйнує все на своєму шляху, а життя може обірватися будь-якої миті. Власне в цьому розділі Євген Положій зображує не лише мужність і відвагу українських бійців, а й підступність і зраду населення. Знадобилося лише п'ять днів, щоб антитерористична операція перетворилася на справжню війну: «Новоросія! Свіжі новини: укропи драпають, Росія нас рятує! Путін ввів війська» [4, с. 146].

У той же час війна перетворює зовсім чужих людей на рідних, тому наші герої не кидають своїх тяжкопоранених побратимів, у першу чергу думають, як їм допомогти, а згодом і самим урятуватися: «Нести ноші стало дуже незручно, держаки вислизали з рук, ноги провалювалися в насип, від цього дуже страждали поранені, яким кожен зайвий рух віддавався страшним болем. Мудрий і інші, хто тягнув ноші, кілька разів падали, але ніхто вже не жартував, не скаржився, мовчки сопіли і дерлися вгору...» [4, с. 109]. Для Бойченкова п'ять днів здавалися вічністю, коли день повільно змінювала ніч. За цей час герой пройшов шлях від відчаю, переосмислення свого життя до непереборного бажання вибратися з пастки смерті. Щоб не бути тягарем для побратимів, чоловік залишається сам на полі бою, спостерігає за процесом зачистки, стає випадковим свідком державної зради. На нашу думку, саме образ Бойченкова виписаний як екзистенційний з елементами натуралізму. Принагідно згадаємо, що в героя після поранення розвиваються інші відчуття: він добре чує пацюків, собак, які збігаються на мертві тіла, носом уловлює трупний запах, шкірою відчуває шурхотіння комах.

П'ять років - час, який знадобився Віталію Бойченкову на реабілітацію, щоб повернутися до мирного життя. Сам же письменник говорить і про термін, на який ми обираємо Президента й депутатів. Євген Положій поряд із Бойченковим змальовує його товариша Юру Косенка. З одного боку, він член профспілок, керівник добровольчого батальйону, народний депутат, а з іншого - «прибрав чи не весь бізнес у Семихатках собі до рук; тримає на своєму подвір'ї десятки дорогих іномарок, віджатих в зоні АТО у місцевих мешканців, доставлених сюди контрабандою; безжально відбирає землі у місцевих фермерів...» [4, с. 160]. Автор поступово підводить до думки, що такі «почесні командири полку МВС», які кинули бійців і першими тікали з поля бою, і є причиною найбільшої поразки української армії 2014 року. Війна витягує назовні найгірші якості людей, відкриває їх справжні обличчя.

Віталій Бойченков пройшов складний життєвий шлях: «бився десяток років за права робітників у незалежних профспілках, відстояв на двох майданах, відвоював на війні, повернувся з тяжкими пораненнями, став інвалідом.» [4, с. 166], проте в мирному житті на нього чекала ще одна боротьба, адже війна за краще майбутнє країни тільки набирала обертів.

Поступово підходимо до категорії «вічність», яка розкрита через історію військового лікаря Влада Ковальова. Чоловік кидає роботу в лікарні при обласному управлінні МВС і йде добровольцем на фронт. Війна кардинально змінює героя: з м'якого домашнього хлопчика він перетворюється на рішучого відважного чоловіка. Усе життя Влада переслідувала думка, що він має зробити якусь важливу справу. Саме тому стає активним учасником Революції Гідності, створив і навчив декілька мобільних медичних груп. Перебуваючи в зоні АТО, Влад без остраху витягував поранених бійців з-під куль. Проте вийти живим з Іловайського котла йому не вдалося. Євген Положій поняття вічності вкладає в уста свого героя: « - Ти можеш загинути. Як же твої діти? Двоє маленьких дітей, Владе! // - Не хвилюйся. Прийдуть люди і допоможуть, - Влад посміхнувся, такий великий, добрий юний натураліст» [4, с. 85]. Таким чином, вічність - це пам'ять про людину, яка живе в наших серцях.

У романі «П'ять секунд, п'ять днів» простір чітко підпорядкований часу. Так, п'ять секунд - місто Іловайськ і поле бою, п'ять днів - місцевість змінюється залежно від руху героїв (поле, лісосмуга, міста Комсомольськ, Волноваха, Дніпро, Розівка), п'ять років - невелике містечко Семихатки з проекцією на всю країну, вічність - категорія поза часом і простором. Д. Присівок уважає, що топос війни закритий, «обмежений місцями дислокації, позначений топонімами сходу України...» [5, с. 36].

положій секунда вічність війна

Висновки

Отже, дослідження хронотопу роману «П'ять секунд, п'ять днів» Євгена Положія дає змогу по-новому поглянути на події під Іловайськом. Автор зображує героя-переможця, який у критичній ситуації не здається, а бореться і зрештою перемагає. Іловайськ - це не лише поразка української армії в перший рік війни, а це символ мужності, героїзму, відваги наших Збройних сил. Письменник наділяє героїв почуттям страху, болю, страждання, провини, адже війна - це завжди трагедія цілої нації, це смерть і руйнація. Слушною є думка Я. Поліщука, що сучасні автори тему війни подають крізь призму приватно-людського, переносячи її в площину внутрішніх переживань людини. Саме це, на наше глибоке переконання, і зумовлює популярність літературних творів.

Список використаної літератури

1. Горболіс Л.М. Читання як самозбереження реципієнта // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2016. №24, т. 1. с. 126-129.

2. Горпинченко О.М. Художня матриця відчуттів у романі Євгена Положія «5 секунд, 5 днів» // Філологічні науки: історія, сучасний стан та перспективи досліджень: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Львів, 8-9 грудня 2017 р. Львів: ГО «Наукова філологічна організація «ЛОГОС», 2017. с. 63-65.

3. Поліщук Я. Зобразити війну // Polonistyczno-Ukrainoznawcze Studia Naukowe. 2017. Vol. 3. Рр. 27-50.

4. Положій Є. П'ять секунд, п'ять днів: роман. К.: Нора-Друк, 2016. 176 с.

5. Присівок Д.В. Топос війни в сучасній українській комбатантській прозі // Література та культура Полісся. Вип. 106. Серія «Філологічні науки». №20/ відп. ред. і упоряд. Г.В. Самойленко. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2022. с. 32-40.

6. Про журналістику, подорожі, Майдан та війну: ексклюзивне інтерв'ю Євгена Положія у Полтаві.

7. Романенко Л.В. Сучасна війна у творчості українських письменників і спогадах учасників // Закарпатські філологічні студії. 2018. Вип. 4, Т.1. с. 117-121.

Размещено на Allbest.ru