Війна у прозі Ігоря Михайлишина

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Війна у прозі Ігоря Михайлишина

О. Харлан

Анотація

У статті йдеться про романи Ігоря Михайлишина «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас»» (2019) та «Фуга «119» в тональності полону» (2021). Автор учасник Майдану, російсько-української війни від її початку й по цей час. Війна постає як дуже різноманітний світ, наповнений радістю життя і трагедією смерті. У романі «Танець смерті», де йдеться про бойові дії, тема патріотизму, побратимства, взаємопідтримки постає найважливішою. Розпач, відчай, але й бажання вийти на волю, не втратити себе у світі тортур та знущань, складає основний настрій другого роману «Фуга «119» в тональності полону». Особливістю текстів є апелювання до музичних творів (не випадково головний персонаж має позивний Піаніст), а також композиція роману «Фуга «119» в тональності полону».

Ключові слова: війна, роман, інтермедіальність, фуга, композиція.

Annotation

Kharlan О. War in the prose of Ihor Mykhailyshyn

The article deals with the novels of Ihor Mykhailyshyn, namely «Dance of Death. Diary of a Volunteer of the Battalion «Donbas»» (2019) and «Fugue «119» in the Key of Captivity» (2021). The author is a participant of the Maidan and the Russian-Ukrainian war from its beginning to the present time. The war is portrayed as a highly diverse world, filled with the joy of life and the tragedy of death. In the novel «Dance of Death», which focuses on military actions, the theme of patriotism, brotherhood and mutual support emerges as the most important. Despair, despondency, but also the desire to be free, not to lose oneself in the world of torture and abuse is the main mood of the second novel «Fugue «119» in the Key of Captivity». One notable feature of the texts is an appeal to musical works (it is no coincidence that the main character has the call sign «Pianist»), as well as the composition of the novel «Fugue «119» in the Key of Captivity».

Key words: war, novel, intermediality, fugue, composition.

Постановка проблеми

Війна в сучасній українській прозі знайшла відображення не тільки тому, що вона торкнулася дуже багатьох наших громадян, не тільки тому, що письменники стали воїнами і не могли не залишити розповіді про своє сприйняття героїчних, трагічних, повсякденних реалій на фронті, а ще й через те, що багато людей, які силою обставин і власної волі стали частиною цього величезного й дуже багатоманітного наративу під назвою «війна», стали «гомерами» своєї локації, підрозділу чи роду військ. Бібліотека літератури про війну також містить тексти й про інші події, з нею пов'язані: полон, ув'язнення, підпільну боротьбу на окупованих територіях. Така різноманітність художніх (а також документальних) текстів вимагає пильного вивчення для розуміння загальних тенденцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідниця сучасної воєнної літератури Ганна Скоріна зазначає: «На сьогодні ми маємо понад 1000 книг, і серед цієї кількості кожен може знайти щось для себе за жанрами. Більше переважає документалістика та щоденникові записи. Окрім художньої й документальної прози, є мелодрами, містика, фантастика, артбуки та фотобуки. Знову ж таки моя особлива прихильність до мальописів... [1]». Марина Рябченко у тій же розмові 6 лютого 2023 р. пропонує свій «ТОП командантської прози за попередні роки», куди включає 20 прозових творів: «Пехота» Мартина Бреста, «Моноліт» Валерія Пузіка, «430 метрів» і «Герої, херої та не дуже» Віталія Запеки, «Грязь [*khaki]» Сергія Сергєєвича (Saigon), «Скепсис» Григорія Обертайла та інші.

Загальний корпус літературознавчих текстів ще не такий значний, але й він повністю відповідає загальній тенденції [Див.: 2]. Аналітичні огляди та аналіз загального доробку воєнної прози (та літератури загалом) є в Марини Рябченко та Ганни Скоріної: вони звертають увагу на ветеранську літературу як на правду про війну та «можливість подивитися на своє життя під іншим кутом зору», вважають її сучасним українським феноменом. М. Рябченко з'ясовує жанрові та художні особливості комбатантської прози, дбаючи про термінологію, визначення та класифікацію, визначає її гумористичний дискурс, вписує сучасні твори в український контекст прози про Другу світову війну (зокрема, творчість Олеся Гончара), а Ганна Скоріна запропонувала «книжкову сотню» (книги, видані в 2014-2019 роках), в соціальному пабліку оприлюднюючи аналітичні матеріли в проблем воєнної літератури з хештегом #Книги_про_Війну. Серйозні й важливі огляди опублікували А. Санченко, В. Слапчук, у наукових статтях Г. Білик, Я. Кулінської, Д. Присівок, О. Сидоренко, О. Журавської розглядаються загальні тенденції літератури про війну та аналізуються окремі твори. Монографії Н. Герасименко «Словами очевидців: література від Євромайдану до війни» (2019), Я. Поліщука «Реактивність літератури» (2016), «Гібридна топологія. Місця й не-місця в сучасній українській літературі» (2018), О. Пухонської «Літературний вимір пам'яті» (2018) та «Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі» (2022) означують загальні особливості розвитку сучасної воєнної літератури.

Мета статті проаналізувати прозу Ігоря Михайлишина, автора книг «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас»» (2019) [3] та «Фуга «119» в тональності полону» (2021) [4], вписавши її в загальний контекст воєнної прози.

Виклад основного матеріалу

Ігор Михайлишин народився 9 листопада 1990 р. в смт Кути Косівського району Івано-Франківської обл. Закінчив юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2013), Київську муніципальну академію музики імені Рейнгольда Глієра (2021). Учасник Майдану й АТО, боєць батальйонів «Донбас» Національної гвардії України (2014-2015) та «Донбас-Україна» Збройних сил України (2015-2016), інструктор зі стрілецької та гранатометної справи. Брав участь у звільненні Попасної, Лисичанська, Іловайська, частини Мар'їнки. Після Іловайського котла 119 днів провів у полоні. На травень 2023 р. перебуває на фронті. Автор книг «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас»» (2019) та «Фуга «119». В тональності полону» (2021). Це автобіографічні твори, адже йдеться в них про особисту участь Ігоря Михайлишина у відомих подіях 2014 р.: Майдан, служба в добровольчому батальйоні «Донбас», полон під Іловайськом у першій книзі; перебування в полоні друга книга. Автор відомий рядом інтерв'ю, в яких розповідає свою біографію, ділиться задумами та роботою над художніми творами [5; 6], є відгуки та рецензії на видані твори [7; 8].

Перша книга написана у формі щоденника. Цей жанр вирізняє щирість висловлювання, адже тут фіксуються події, які щойно відбулися, та переживання щодо них. Ознаки особисто-інтимного плану багато в чому визначили проникнення цього жанру в літературу. Комунікативною домінантою в таких текстах є автокомунікація, котра передбачає періодичність записів; цей фактор визначає характер засобів, які використовуються у щоденнику. Ведення щоденника передбачає перетинання двох сфер: сфери письмової та сфери внутрішнього мовлення. Їх взаємодія при художній трансформації жанрової форми щоденника призводить до посилення ліричної експресії, появи часто розгорнутого самоаналізу.

Отже, щоденник, на думку О. Галича, «це щоденні записи автором подій, свідком, активним або пасивним учасником яких він був. Для щоденників притаманні такі ознаки: відсутність єдиного сюжету, спільного ідейного змісту, розрізненість, різностильовість записів. Естетичної цілісності їм надає особа автора, яка значною мірою присутня в творі. [...] Норма цього жанру уривчастість оповіді, наявність якоїсь недомовленості [9, 20]». Юлія Павленко зазначає: «Спираючись на критичні праці, присвячені щоденнику, можна виділити головні маркери цього модусу письма зв'язок з лінійним часом («Щоденник наслідок відкриття лінійного християнського часу»), інтимність (у французькому літературознавстві лексема «щоденник» фігурує, як правило, у поєднанні з уточненням «інтимний»), філософічність (обмірковування, що зумовлені злиттям в часі події письма і переживань індивіда). Кожна з цих рис сама по собі не є визначальною для щоденника як моделі письма, вони можуть проявлятися і в інших жанрових модусах, але їхнє поєднання утворює систему координат, в яких щоденникове письмо фікційного суб'єкта проявляє свою природу [10, 236]».

Щоденник Ігоря Михайлишина розповідь про молоду людину на війні. Один із найвідоміших творів такого плану це щоденник Ернста Юнгера «В сталевих грозах», який має підзаголовок «Зі щоденника командира ударної групи». Як наголошено в анотації: «Це, можливо, найдокладніша, найправдивіша, найважливіша книга про Першу світову війну. Форма щоденника виявилася при цьому адекватним засобом передачі фронтових вражень: регулярні й точні, хоча й фрагментарні нотатки утворюють врешті-решт багатоманітну й вражаючу воєнну мозаїку, яка не могла б бути переконливішою [11, 5]». Менш відоме, але цікаве щоденникове свідчення про період Першої світової війни це книга Сергія Пилипенка «Острів Драйкройцен» [12] з підзаголовком «З військового щоденника 1916-1917 рр.). Видана в 1930 р., вона містить чотири історії, пов'язані місцем та персонажами: «У поході», «Острів Драйкройцен», «Огнева паніка», «Льодолом». Протистояння в зимових окопах на таємничому острові Драйкройцен описується через межові ситуації, які характерні для творів про війну. Такими ж ситуаціями насичений і щоденник І. Михайлишина.

Зміст твору «Танець смерті» географія українського Сходу: «Артемівськ», «Попасна», «Лисичанськ», «Первомайськ», «Мар'їнка», «Іловайськ», «Червоносільське». І перша частина «Нові Петрівці». Відкривається книга «Увертюрою». В одному з інтерв'ю автор розповідає: «В Іловайську вів щоденники. Один згорів, коли міна поцілила в машину. Ще один я загубив. Потім по пам'яті відновлював, заново записував. Коли потрапив у полон, то третій щоденник (у ньому записував події в Іловайську) сам порвав і полем розкидав. Іще один лишився в Кураховому на турбазі [5]». І продовжує: «Коли «донбасівці» повернулися з полону, частина речей з турбази в Кураховому вже була в одного з дніпровських волонтерів. Ігор знайшов з того скарбу лише старі берці й майже порожній речмішок, в якому і був перший щоденник найцінніше... [5]». Ця «випадковість» віднайдення загубленого щоденника мотивувала створити книгу про батальйон «Донбас».

Назва «Танець смерті» походить від музичного твору Ференца Ліста, який «для Ігоря символізує війну, боротьбу добра і зла, якій немає кінця. У цій конфронтації доля однієї людини є настільки мізерною, що її просто не помічаєш. Але якщо придивитись, побачиш віддзеркалення глобальної баталії у внутрішньому світі людини. Єдине, що врятує від загибелі, постійний рух. Рух є умовою життя. Умовою розвитку. Умовою перемоги [3, 2]». В одному з інтерв'ю [6] Ігор Михайлишин розповідає про своє захоплення музикою. Він згадує, що самотужки навчився грати, завантаживши збірки класичних творів та обираючи ті, що йому сподобалися. Інколи він звертався до місцевої вчительки музики, яка, судячи зі слів автора, розуміла, з одного боку, бажання хлопця грати, але, з іншого, бачила відсутність техніки гри на музичному інструменті. Однак наполегливість допомогла спочатку навчитися грати окремі твори, а потім і закінчити навчання в Київській муніципальній академії музики імені Рейнгольда Глієра. Перший прилюдний виступ був на Майдані, потім був позивний «Піаніст» і порятунок музикою в полоні.

«Увертюра» зображує перебіг жорстокого бою, створюючи динамічну картину боротьби і смерті, яку втілюють такі образи як кулі, мухи, протитанкові ракети, дим, що піднімається над спаленими машинами. Через експресіоністичні образи мортуальний пейзаж обпаленого степу постає в поєднанні розірваних тіл, мовчазних полеглих, машин, які мчать повз них, щоб потім згоріти. Оксиморон «мовчазний крик» характеризує загальний настрій оповідача. війна патріотизм побратимство проза михайлишин

Хроніка воєнних подій на Сході України подана з погляду людини, далекої від війни, закоханої в музику, на початку дещо наївної в життєвих ситуаціях, але такої, що відчуває цінність дружби, єдності, віри.

Автор створює свою картину війни, акцентуючи на деяких її законах і закономірностях. Так, важливим фактором розуміння війни для наратора стає пізнання природи страху в межових ситуаціях, що їх переживають бійці. «Страх, читаємо в «Психологічному тлумачному словнику найсучасніших термінів», це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної або уявної небезпеки. Афективний психічний стан очікування небезпеки, при якому реальна небезпека виходить від зовнішнього об'єкта, а невротична -- від вимоги потягу. На відміну від болю й інших видів страждання, які викликаються реальною дією небезпечних факторів, виникає при їхньому передбаченні [13, 509]». Автор у «Танці смерті» осмислює почуття страху, називаючи його «рушійною силою» війни, підкреслюючи, що страх притаманний усім, незалежно від досвіду чи його відсутності. Важливо уникнути поширення страху, адже це сприяє поширенню паніки, тому що «війна ідеальне середовище для маніпуляцій і бутафорної небезпеки [3, 116]». Щоденникові записи залишають читачеві можливість простежити формування людини-воїна зі звичайної мирної особи, яка ніколи не збиралася брати до рук зброю. Це відбувається саме через сприйняття почуття страху як важливої складової людської психіки, але й через можливість переступити через свій страх.

Ще один аспект зображення війни це прощання із мертвими побратимами. «Дуже важкий момент на війні, коли бачиш своїх мертвих друзів і не можеш уже нічого вдіяти [3, 228]», так констатує це відчуття автор. Така характеристика, без зайвого пафосу, підкреслює трагізм ситуації, внутрішній відчай оповідача. Натуралістичні картини перенесення тіл загиблих дають можливість зрозуміти сутність війни як кривавого протистояння. Перебування всередині смерті змінює сприйняття реальності такий висновок робить автор. Невипадково закінчується цей епізод образами, в яких поєднується різні людські почуття: «Стає холодніше. Кольори природи вже не теплі. Кров виглядає чорною. У повітрі витає залізний присмак [3, 228]».

Крім картин боїв, роздумів на вічні теми війни і миру, патріотизму, майбутнього України, у творі вміщено екфрастичні описи музичних творів, зокрема твору, який дав заголовок першій книзі концерт для фортепіано «Totentanz» («Танець смерті») Ференца Ліста. Для піаніста-новачка, який відчуває внутрішню силу й голос музики, він втілює боротьбу добра зі злом. «Він вразив мене своїм піанізмом. Надзвичайно важкий і мелодійно, і технічно [3, 60]». Цей музичний твір стає для автора «музичною проекцією цієї війни [3, 60]», що символізує перемогу над смертю. Символічною стає також обіцянка самому собі вивчити його до кінця війни це мовби пізнати війну в усій її трагічній цілісності.

У романі «Фуга «119» в тональності полону» описуються події, що хронологічно слідують за подіями у творі «Танець смерті». Після того, як під Червоносільським батальйон «Донбас» прийняв жорстокий бій із російською армією, щоб не залишати поранених побратимів, ті, хто вижили в так званому «зеленому коридорі», вирішили здатися в полон. Серед них був також Ігор Михайлишин.

Твір «Фуга «119» в тональності полону» побудований за законами музичного жанру. «Фуга, зазначено в «Словнику-довіднику музичних термінів, найвища форма поліфонічного твору, що спирається на імітаційне проведення однієї, двох та більше тем послідовно в усіх голосах відповідно до певного тонально-гармонічного плану. Зміст фуги виражає тема, викладена в головній тональності. Звичайно фуга складається з трьох частин: експозиції, де тему викладено послідовно в головній та побічній (переважно домінантовій) тональностях; розробки (або середньої частини), де тема поліфонічно і ладово розвивається; репризи, в якій встановлюється тональна і ладова рівновага тема проводиться один або кілька разів, найчастіше в головній тональності. Фуга може бути простою на одну тему та складною на дві, три та більше тем [14]». Відповідно до структури музичного жанру визначені складові частини роману: це подвійна (двотемна) фуга з кодою. Вибір такої структури обумовлений, звичайно, темою: перебування в полоні, трагічні події, пов'язані з цим досвідом, неможливість виразити жах полону тільки словами.

Про трагічні події під Іловайськом, полон і його наслідки писали й очевидці, й ті, для яких ця тема в силу різних причин стала близькою. Серед різножанрових творів можна назвати «Війна, якої не було. Хроніка іловайської трагедії» (у 2 т.) Романа Зіненка, його ж «Іловайський щоденник», «Щоденник військового лікаря» Віктора Чернієнка, «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей» Євгена Положія, «Батальйон Донбас. Записки добровольця» Ігоря Родіна, «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів» та інші тексти. Роман Ігоря Михайлишина вирізняється серед них особливою побудовою.

У творі розроблено дві теми, які складають дві частини «Зашморг» і «Петля». Цікаво, що Академічний тлумачний словник української мови подає таке тлумачення слова зашморг: «Петля з мотузки, шнура і т. ін., зроблена таким способом, що затягується [15, 416]». Слова одного семантичного кола, залежні одне від одного, потрібні для взаємопояснення визначають основний стрижень, навколо якого обертається опис подій про біль і жах полону. Перша частина має п'ять розділів, кожна з яких складається з трьох однакових підрозділів: «Поле», «Донецьк», «Іловайськ»; друга частина має три розділи, що складають кожен із трьох підрозділів: «Тертя», «Подих», «Затиск». Між ними «Інтермедія». Такі повтори відповідають побудові фуги, допомагають розповісти про події, емоції, фізичні страждання. Повторюваним епізодом (темою) стає полон. У кожному з розділів, який починається зі вступу, є відсилання до цієї події та роздуми про (неправильність такого вчинку: «Вервиця з людей тягнеться через поле. Нога в ногу. Тіло за тілом. Йдемо неквапливо. Але не з честю... Скільки нас? Сто? Двісті? Чоритиста? Хто ми зараз? Ще воїни чи вже полонені? Вістря реальності настільки тонке, що душа бажає сховатись подалі, як маленька дитинка, що стала свідком великого лиха. Лиха, що надовго закарбується в пам'яті [4, 5]». Особливого значення в романі набувають внутрішні монологи-діалоги спілкування з тією силою, що допомагає вижити.

«Фуга «119» в тональності полону» є одночасно пристрасним трагічним монологом та своєрідною енциклопедією історій, що відбувалися з полоненими в підвалах донецького СБУ та окупованому Іловайську. Фізичні та психологічні тортури, яким піддавали людей, описуються нейтрально, але з деталями й подробицями, що розкривають пекло на землі. Порятунком у ньому автор бачить побратимство і взаємодопомогу. Тому важким розчаруванням стає відступництво Міхи, роз'єднаність, проникнення ворога в, здавалось би, міцні ряди.

Визволення, обмін описується на останніх сторінках твору: очікування, страх помилки, щастя звільнення, зустріч із побратимами, коли можна вже говорити правду. Подорож на волю, що почалася виїздом вантажівки з воріт донецького СБУ, супроводжується роздумами головного героя, його спогадами та мріями про майбутнє. Фізіологічні деталі перемішуються із молитвами, а страх із надією. Символічною постає картина обміну, адже полонені переходять із темряви через світло знову в темряву, яка потім розсіюється. Із притаманною для автора спостережливістю вказується на таку деталь, як наявність у деяких полонених речей: «Вражає тільки одне речі. Сила-силенна речей. Картаті базарні сумки та мішки, набиті речами. Навіщо? Не можу зрозуміти! Хіба ходитимете на волі в тому, в чому вас катували? Ходитимете в експонатах болю? Я спалю все, хай тільки приїду додому. Щоб ані духу не лишилося. Тільки емоції і пам'ять мають вагу. Все решта попіл, що розвіяний на згарищі [4, 338]». Сприйняття світу через «запах свободи», діалог із командиром, якого не сподівався побачити, розповідь про заплановану втечу передає особливу атмосферу звільнення.

Висновки

Війна у прозі Ігоря Михайлишина це дуже різноманітний світ, наповнений радістю життя і трагедією смерті. У романі «Танець смерті», де йдеться про бойові дії, тема патріотизму, побратимства, взаємопідтримки постає найважливішою. Розпач, відчай, але й бажання вийти на волю, не втратити себе у світі тортур та знущань, складає основний настрій другого роману «Фуга «119» в тональності полону». Особливістю текстів є апелювання до музичних творів (не випадково головний персонаж має позивниий Піаніст), а також композиція роману «Фуга «119» в тональності полону».

Список використаної літератури

1. Мимрук О. Воєнна література тепер це і є укрсучліт: інтрерв'ю з Ганною Скоріною і Мариною Рябченко

2. Білик Г. Фронтова творчість Бориса Гуменюка. Рідний край. 2016. №2 (35). с. 88-95; Герасименко Н. Словами очевидців: література від Євромайдану до війни: монографія. Тернопіль: Джура, 2019. 128 с.;

3. Журавська О. Хронотопна модель межі-полону в книзі А. Бессараба «Ми не маємо права не бути сильними». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 2 (42). с. 186-189;

4. Кулінська Я.І. Тема війни на Сході України в сучасній малій прозі (на матеріалі книжок «Рокада» Г. Цимбалюка, «Вовче» К. Чабали, «Літо-АТО» Олафа Клемансона та ін.). Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. 2020. Том 31 (70). №4. Ч. 4. с. 34-41; Поліщук Я. Гібридна топологія. Місця й не-місця в сучасній українській літературі: монографія. Чернівці: Книги ХХІ, 2018. 271 с.;

5. Поліщук Я. Реактивність літератури: монографія. Київ: Академвидав, 2016. 192 с. 7. Присівок Д.В. Топос війни в сучасній українській комбатантській прозі. Література та культура Полісся. №106. Серія «Філологічні науки». №20. с. 32-41;

5. Пухонська О. Літературний вимір пам'яті: монографія. Київ: Академія, 2018. 304 с.; Пухонська О. Поза межами бою. Дискурс війни в сучасній літературі: монографія. Брустурів: Дискурсус, 2022. 288 с.;

6. Рябченко М. Комбатантська проза в сучасній українській літературі: жанрові та художні особливості. Слово і Час. 2019. №6. с. 62-73;

7. Санченко А. Проза війни.

8. Сидоренко О. Сучасна мілітарна проза як літературний феномен. Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологія». 2021. Вип. 48. с. 167-173;

9. Скоріна Г. #Книги про війну.

10. Скоріна Г., Рябченко М. #Книги про війну: сучасний феномен української літератури. 18 жовтня

11. Скоріна Г., Рябченко М. Ветеранська література це правда про війну та можливість подивитися на своє життя під іншим кутом. 11 січня 2020 року.

12. Слапчук В. Війна як дискурс. ЛітАкцент.

13. Михайлишин І. Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону «Донбас». Харків: Фоліо, 2019. 315 с.

14. Михайлишин І. Фуга «119» в тональності полону. Київ: ДІПА, 2022. 344 с

15. Проворний Є. Ігор Михайлишин: «Зафіксував усе в книзі. Щоб друзі, які загинула, ожили на папері»: інтерв'ю

16. Юрченко Н. Ігор Михайлишин, позивний «Піаніст», учасник Майдану і АТО: інтерв'ю

17. Гуменюк В. Холодний вітер «Фуги 119», або друга книга спогадів добровольця батальйону «Донбас»

18. Жежера В. «Піаніст» і фуга пекла

19. Галич О.А. У вимірах nonfiction. Щоденники українських письменників ХХ століття: монографія. Луганськ: Знання, 2008. 198 с.

20. Павленко Ю. Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб'єкта (на матеріалі французького роману ХУІІІ початку ХХІ століть). Київ: Видавничий цент КНЛУ 2018. 416 с.

21. Юнґер Е.В сталевих грозах/пер. з нім. Ю. Прохасько. Чернівці: Видавництво 21, 2022. 324 с.

22. Пилипенко с. Острів Драйкройцен (З військового щоденника 1916-1917 рр.). Харків-Одеса: ДВУ, 1930. 112 с.

23. Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів / В.Б. Шапар, В.О. Олефир, А. с. Куфлієвський, Б. І. Фурманець та ін. Харків: Прапор, 2009. 672 с.

24. Словник-довідник музичних термінів.

25. Словник української мови: в 11 томах. Т. 3. Київ: Наукова думка, 1972. с. 416.

Размещено на Allbest.Ru