Глузуючи з ВНК-ОДПУ-НКВС: радянські органи держбезпеки в анекдотах (1920-1930-ті рр.)

Радянський політичний анекдот як історичний феномен. Аналіз політичних анекдотів, що функціонували у радянському соціокультурному середовищі в 1920-1930-х рр. Виявлення специфічних українських характерних рис політичних анекдотів радянської доби.

Рубрика Литература
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 23.07.2024
Размер файла 80,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАН України

ГЛУЗУЮЧИ З ВНК--ОДПУ--НКВС: РАДЯНСЬКІ ОРГАНИ ДЕРЖБЕЗПЕКИ В АНЕКДОТАХ (1920--1930-ТІ РР.)

Ксенія КУЗІНА кандидатка історичних наук,

старша наукова співробітниця, відділ

історії державного терору радянської доби

Київ

Анотація

Мета полягає в аналізі політичних анекдотів, що функціонували у радянському соціокультурному середовищі в 1920--1930-х рр., головним чином в умовах посилення репресій і терору, та стосувалися органів державної безпеки СРСР. Методологічну основу становлять три класичні теорії гумору -- невідповідності (жарти з подвійним смислом чи з перестановкою соціальних ролей), зневаги (реакція слабких на сильних), полегшення (зняття соціальної напруги). Наукова новизна. Вперше виявлено, систематизовано та інтерпретовано радянські політичні анекдоти 1920--1930-х рр., присвячені ВНК--ОДПУ-- НКВС. Висновки. Радянські анекдоти розглядаються як частина неофіційної сміхової культури. У виявлених зразках відсутні специфічні українські риси, оскільки це були адаптовані для українського споживача теми, жанри тощо. Обивательський політичний гумор був рефлексією тих соціально-політичних подій, що відбувалися у СРСР у 1920-- 1930-х рр. У «країні Рад» політичний анекдот перебував у фокусі пильної уваги владних структур, оскільки кваліфікувався як прояв «контрреволюційної діяльності» з відповідними наслідками. З одного боку, органи внутрішньої розвідки СРСР фіксували політичні анекдоти, з іншого -- стали об'єктом іронії та жартів. Якщо у 1920-х рр. анекдоти за участю ОДПУ стосувалися теми боротьби зі спекуляцією, «непманами», то в 1930-х рр. сюжети змінилися. Діяльність НКВС, що пов'язувалася з нічними обшуками, арештами, катуваннями, політичними репресіями і процесами над «ворогами народу», дала привід для появи політичних жартів у період Великого терору. Обивательський гумор у тих умовах виконував декілька функцій. За допомогою сміху долався страх перед владою та агресією. Політичні анекдоти про чекістів були прикладом рутинного спротиву. Такий гумор мав на меті розважити. Політичний анекдот виступав своєрідним маркером настроїв населення СРСР, утім його не можна розглядати як форму політичної боротьби.

Ключові слова: політичні анекдоти, репресії, терор, ВНК--ОДПУ--НКВС.

Annotation

Kseniia KUZINA Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of History of State Terror of the Soviet Era, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

LAUGHING AT VChK--OGPU--NKVD: THE SOVIET STATE SECURITY AGENCIES IN THE ANECDOTES (1920s--1930s)

The article aims to characterize the political anecdotes about the Soviet state security agencies, which went viral and their role in the Soviet socio-cultural environment in the 1920s and 1930s during intensifying repressions and terror mainly. This research is based on three classical theories of humor: the incongruity theory (jokes have a double meaning or there are social roles displacement), the superiority theory (the response of weak people to their suppressors), and the relief theory (decreasing social tension). The scientific novelty lies in the identification, systematization, and interpretation of Soviet political anecdotes of the 1920s and 1930s dedicated to VChK--OGPU--NKVD. Conclusions. In the article, the Soviet anecdotes are ranked as a part of the culture of popular laughter. There are no specific Ukrainian features in the identified anecdotes as these were themes, genres, etc., adapted for the Ukrainian consumer. The political humor of the ordinary people was the reflection of the socio-political events that took place in the Soviet Union in the 1920s and 1930s. In the USSR, political anecdotes were the focus of close attention by the authorities, as they were qualified as a manifestation of counter-revolutionary activity and could lead to persecution according to the Criminal Code. On the one hand, the internal intelligence agencies of the USSR recorded political anecdotes and, on the other hand, the VChK--OGPU--NKVD became the subject of irony and jokes. While in the 1920s, anecdotes focused on the struggle of OGPU against speculation, NEPmen, and cooperators, in the 1930s, the themes changed. The activities of the NKVD, which were associated with night searches and arrests, torture during interrogation, political repression, and trials against “enemies of the people”, gave rise to the political jokes in the period known as the Great Terror. The humor of ordinary people performed several functions in the time of terror. Laughter helped to overcome the fear of power and aggression. Political anecdotes about the Chekists were an example of routine resistance. Besides, that kind of humor also was supposed to entertain people. The political anecdotes were the specific marker of the political moods of the population in the Soviet Union, but they cannot be considered as a form of political struggle.

Keywords: political anecdotes, repressions, terror, VChK--OGPU--NKVD.

Виклад основного матеріалу

Люди сміються над тим, що викликає сміх. Чи можна сміятися над тим, що викликає жах? Чи сумісні гумор і терор, що, власне, в перекладі з латини означає «страх»? Комічне -- це естетична реакція на суспільно-політичні процеси, що відбуваються в державі. Терор у СРСР у 1920--1930-х рр. породив специфічний гумор; і навпаки, гумор був специфічною реакцією населення на терор. Дослідники підкреслюють, що у країнах, де влада вдається до примусу з політичних мотивів, анекдоти й жарти можуть виконувати різні функції. Причому цей діапазон доволі широкий. Це може бути політична критика, цинічний реалізм, утеча від системи та відчуття свободи, демонстрація групової солідарності тощо [1]. За умови відсутності у СРСР способів висловлення реальної суспільної думки, анекдоти слугували своєрідним барометром настроїв населення.

Радянський політичний анекдот як історичний феномен потрапив у фокус уваги західноєвропейських та американських дослідників набагато раніше за українських через об'єктивні причини, адже існували ідеологічні заборони для вивчення, оскільки анекдот уважали інструментом «антирадянської агітації». У західній історіографії вже було нагромаджено досвід студіювання як теоретичних аспектів політичного гумору, так і цілком конкретних тем, зокрема й радянських анекдотів [2]. У контексті цього дослідження не можна оминути ті нечисленні праці, що торкаються політичних жартів, пов'язаних із насиллям і державним терором у СРСР у 1920--1930-х рр. Це дослідження Р. Терстона [3], К. Девіса [1, 4], Ш. Фіцпатрик [5], І. Локлана [6]. Так, Р. Терстон схильний розглядати радянський анекдот як певний компенсаторний механізм, що дозволяв упоратися з соціальним стресом, спричиненим репресіями [3]. К. Девіс не вбачав у політичних жартах форми політичної боротьби, натомість зазначав, що «жарти -- це градусник, а не термостат [...] Вони не впливають на соціальні процеси, що 'їх породили» [4, С. 300].

Наукове осмислення радянського політичного анекдоту у студіях вітчизняних дослідників відбувалося на межі ХХ--ХХІ ст. [7--9]. В історіографії помітна тенденція до аналізу його як джерела з історії уявлень масової свідомості та настроїв. Анекдот розглядається як «форма повсякденного спротиву», «захисний механізм і форма протидії офіційній ідеології радянської доби» [10--13]. Також дискутується питання про специфічні українські риси політичних анекдотів, у тому числі радянської доби. Одні дослідники орієнтуються на українську тематику, інші -- на жанрові особливості [14]. політичний анекдот радянський історичний

Н. Головецька, вивчаючи анекдоти 1920-х рр. зі «Щоденника» С. Єфремова, вважає українськими політичними анекдотами ті, що «були створені й побутували в Україні, зокрема в Києві» [8, C. 23]. Поширення теренами радянської республіки, на думку К. Єремєєвої, не може бути визначальною характеристикою. Дослідниця актуалізувала питання: чи був політичний гумор радянської України українським [15, C. 21]? Це зауваження можна підтримати, акцентувавши увагу на мові оповідання політичних жартів.

Мова -- це спосіб символічного уявлення про світ, організації картини буття [16]. З утвердженням влади більшовиків постала російська «новомова», на базі котрої, на думку Л. Масенко, сформувався тоталітарний дискурс [17, C. 13]. Радянську українську мову О. Забужко цілком слушно називає «дубльмовою» по відношенню до радянської російської мови через те, що «слова добираються методом прямого калькування» [18]. Мешканці міст радянської України раніше за селян почали опановувати новомову. Нею ж обивателі послуговувалися для опису радянської дійсності в гумористичних опозиційних контекстах -- в анекдотах, що були передусім явищем міським. Відповідно, анекдоти, популярні в міському соціокультурному середовищі республіки у 1920--1930-х рр., були й за мовою, і за змістом калькою тих політичних жартів, що в той період ширилися на теренах СРСР. Іноді вони навіть не перекладалися українською. Приміром, у «Щоденниках» С. Єфремова чимало політичних анекдотів 1920-х рр. цитувалися російською. За змістом анекдоти у збірниках, опублікованих українською еміграцією за кордоном, збігаються із тими, що фіксуються в російськомовних джерелах. В українськомовному варіанті зберігалися навіть кліше й терміни російської новомови як вербальні маркери більшовицького режиму -- «совєтський» або «під совєтами» (замість «радянський», «під радами»), «ГПУ», «НКВД» (замість «ДПУ», «НКВС») та ін. Спільний простір репресій формував спільний простір у мові. Як зазначено в передмові до одного з українських емігрантських видань, «анекдотні сюжети перемандровують із країни в країну, де обставини більш-менш однакові» [19].

Політичні анекдоти радянського часу дослідники виявляють в архівних фондах, зокрема інформаційно-аналітичних зведеннях ОДПУ--НКВС. Важливим джерелом є збірники анекдотів, створені в українському емігрантському середовищі, як-от «Советські анекдоти: Зібрав О. Шило» (ймовірно, опублікований одразу по Другій світовій війні). Один із розділів («Анекдоти про НКВД») містить 15 політичних жартів про радянські органи держбезпеки. Згодом вони ввійшли до збірок, упорядкованих Г. Сеньком [20] і Ю. Семенком [21]. У СРСР після Другої світової та фактично до кінця радянської епохи майже не видавалися добірки анекдотів, водночас ширилися самвидавівські матеріали. Період 1990 -- початку 2000-х рр. позначився появою в Україні нових збірок [22, 23].

Варто відзначити наукове видання джерелознавчого характеру, підготовлене М. Мельниченко [24]. До збірника ввійшли анекдоти з українських видань,

у тому числі емігрантських, щоправда в перекладі російською. Для цього дослідження було запозичено понад 130 анекдотів, присвячених органам державної безпеки, 'їхнім очільникам, а також політичним репресіям у 1920--1930-х рр.

Крім того, щоденники та мемуари довоєнного періоду містять чимало анекдотів і кумедних ситуацій. Їх нотування на сторінках еґо-документів дозволяє виявити контекст та час появи / поширення політичних жартів [25--27].

Метою дослідження є характеристика політичних анекдотів, що функціонували в радянському соціокультурному середовищі у 1920--1930-х рр., головним чином в умовах посилення репресій та терору, і стосувалися ВНК-- ОДПУ--НКВС.

Серед багатьох концепцій і підходів, що пояснюють природу сміху, фахівці [28, С. 20; 29, С. 383] відзначили існування трьох теорій, які лежать в основі дослідження гумору й доповнюють одна одну. Це теорія невідповідності, згідно з якою жарт стає смішним, коли є невідповідність між очікуваним і тим, що відбувається насправді. На твердженні, що сміх знімає соціальну напругу, ґрунтується теорія полегшення. Прибічники теорії зневаги стверджують, що жарт допомагає впоратися з могутнім супротивником. Отже крізь призму цих трьох теорій розглянемо політичні анекдоти про радянські органи держбезпеки 1920--1930-х рр. у СРСР.

* * *

Керманичи тоталітарних країн розглядали політичну сатиру як небезпечне явище, з котрим необхідно боротися [30, С. 223]. Сміх може звести нанівець усі ідеологічні потуги авторитарної влади. Як відзначила Ш. Фіцпатрик, «анекдоти, частівки й чутки [...] ставили догори дриґом офіційні цінності та кліше» [5, C. 199]. Тому диктатура прагнула будь-якою ціною зберегти серйозність і таємницю навколо себе, а глузування сприймалося нею як ознака слабкості та політичне банкрутство [31, C. 97]. Страх перед сміхом був настільки сильним, що держава застосовувала проти нього репресивні органи. І хоч поставити під тотальний контроль такий міський жанр народного мистецтва, як анекдот, украй важко, але стежити за «крамольними формами спілкування» та карати оповідачів співробітники держбезпеки могли, кваліфікуючи політичні жарти як «антирадянські розмови».

У мемуарах Я. Петерса зафіксовано історію про відвідини чекістами московського цирку в 1918 р. Під час вистави клоун Бім-Бом критично висловлювався щодо радянської влади. Співробітники ВНК миттєво вирішили схопити його безпосередньо на арені. Коли вони вийшли й оголосили про арешт, публіка була у захваті, вважаючи це частиною вистави. Проте коли клоун почав тікати, а чекісти здійняли стрілянину, глядачами опанувала паніка [32, C. 9]. Схожа ситуація сталася в Німеччині 1933 р. І. Локлан у своєму дослідженні описав сюжет про те, як на сцені берлінського кабаре було заарештовано коміка, котрий дозволив собі виголосити жарт про А. Гітлера та глузувати над нацистською партією. Це коштувало артисту 12-річного ув'язнення в концтаборі [6].

Виконуючи роль каральної сили, а також «підслуховувана» та борця з «крамолою», органи держбезпеки СРСР самі ставали об'єктом гумору та іронії з боку обивателів. Перші частівки про ВНК з'явилися вже під час громадянської війни в Росії: «Захотела Вечека / Уничтожить Колчака, / Знать, придётся Колчаку / Уничтожить Вечеку» [33]. Вочевидь, цей фольклор складався у таборів противників більшовиків -- у колчаківській армії, та мав на меті пожвавлювати риторику спротиву.

Перші анекдоти датовані тим самим періодом. Приміром такий, що виник під час наступу армії О. Колчака на Уралі навесні 1919 р.: за привітанням російською «С наступающим!» напередодні Великодня слідувало запрошення «Звольте до чрезвичайки!», що передбачало подвійне трактування -- наближення не тільки свята, але й білої армії [24, C. 79]. Дещо згодом, у 1921 р., з'явився анекдот, який демонстрував розуміння автором / оповідачем / слухачем характеру більшовицького режиму: «Що спільного між колесом та радянською владою? -- І те, й інше тримається чекою» [24, C. 340]. Створити комічний ефект дозволило використання омоніма «чека», який також позначає деталь кріплення колеса до візка (слова, однакові за звучанням і написанням, але різні за змістом).

Відповісти однозначно на питання, як співробітники Всеросійської надзвичайної комісії ставилися до подібних жартів й анекдотів, досить складно, оскільки маємо лише поодинокі свідчення, звести до єдиного всі ймовірні варіанти реакцій неможливо. Почуття гумору не було властиво «першому чекісту» Ф. Дзержинському. Принаймні таке враження склалося у британського дипломата Б. Локкарта. На його думку, у характері очільника ВНК «немає й тіні гумору» [6, С. 3]. І. Локлан, досліджуючи біографію «залізного Фелікса», дійшов висновку, що «для Дзержинського та багатьох інших, подібних до нього, революція була священною місією. Висміювати її було образою» [6, С. 3]. Водночас самі чекісти знали приклади народної творчості та, можливо, тішилися з того факту, що НК навіювала жах на обивателів. Так, чекіст-утікач Ґ. Аґабеков згадував у своїх мемуарах частівку «Яблучко»: «Ой, яблочко, куда котишься, / В губчека попадёшь, не воротишься» [34, C. 30]. Урештірешт, як відзначив К. Девіс, «гра із забороненими висловлюваннями бавить навіть тих, хто 'їх забороняє» [1, С. 16--17].

У середині 1920-х рр. переказування анекдотів про органи держбезпеки, в тому числі у присутності їхніх співробітників, ще не надто лякало пересічних громадян новоствореної радянської держави, принаймні не всіх. У спогадах другої дружини М. Булґакова -- Л. Бєлозерської -- є такий сюжет. 7 травня 1926 р. на квартиру письменника з обшуком прийшли слідчий ОДПУ Славкін та його помічник. Знайомий родині Булґакових орендар був запрошений як понятий:

«Усі пройшли до кімнати й сіли... Мовчання. Але тривало, воно, на жаль, недовго.

-- А ви не чули анекдот, -- почав орендар...

(“Помилуй, Господи!” -- подумала я).

-- Стоїть єврей на Луб'янській площі, а перехожий його запитує: “Чи не знаєте ви, де тут Держстрах?” -- “Держстрах не знаю, а держжах тут...”.

Гулко сміється сам оповідач. Я блідо всміхаюся. Славкін і його помічник мовчать» [35, C. 106].

Сюжет анекдоту апелював до факту розміщення будівлі ОДПУ на Луб'янській площі в Москві, де до 1917 р. розташовувалися страхові товариства. Використано гру слів «державне страхування» й «державний жах», що дозволило влучно передати думку у формі, яка легко запам'ятовується (крім того, в ній з'явився додатковий зміст).

Можливості «гри на гранях мови» [36] зросли через зміни, що відбувалися у самій мові, а саме через появу більшовицької «новомови». У пореволюційну добу з'явилося чимало нових слів та абревіатур, які дедалі частіше використовувалися в повсякденних практиках. Але, як відзначила О. Архипова, «компетенція слухача відрізнялася від компетенції того, хто промовляв» [33]. Своєю чергою, це провокувало появу в міському фольклорі абревіатур з альтернативним сприйняттям. Серед цього різноманіття були й ті, що мали відношення до ВНК, а згодом -- ОДПУ та НКВС. Приміром, російську назву «ВЧК» обиватель розшифровував як «всякому человеку капут» [37, C. 190]. На початку 1920-х рр., коли ВНК було перейменоване на ОДПУ, у Радянському Союзі популярними ставали анекдоти такого змісту:

«Как лучше расшифровать ГПУ? Объявлен конкурс. “Гонит, пугает, убивает”, “Господи, пронеси, упаси!”, “Государственный паноптикум ужасов”, “Где правосудие? Увы!”, “Главк преступных убийств”, “Грешники правду упрятали”. Премии за лучшую расшифровку -- 15 лет, 25 и расстрел. Поощрительные премии -- снятие с работы, выселка из Москвы» [24, C. 342].

Серед записів та нотаток «Щоденника» С. Єфремова є також чимало жартів із приводу абревіатур новомови, зокрема: « 3 березня [1929 р.]. З новітнього фольклору. Радянська азбука: А, Б, В -- для детей, ЦК -- для рабочих, ГПУ -- для прочих» [27, C. 742].

Після 1934 р. ширилися альтернативні трактування російської абревіатури «НКВД», проте вони мали те саме змістове навантаження, що й попередні: «Неизвестно, когда вернёшься домой», «Ну, контра всероссийская, держись!», «Невинным крупный вред делаем» [24, C. 343--344]. Завдяки подібним розшифруванням зникала офіційна ідеологічна конотація, відбувався перехід до іншої ідеологічної системи [38, C. 124].

Мовознавиця Н. Купіна відзначає, що абревіатури органів держбезпеки в текстах анекдотів «заміщували позицію суб'єкта, а дієслово вказувало на ту чи іншу насильницьку дію, спрямовану на об'єкт» [39, C. 101]. Для прикладу: «ВНК з'являється з обшуком»; «Приходили з НК»; «ДПУ проводить спецоперацію»; «Викликали до ДПУ»; «НКВС постановив»; «НКВС! Відчиняйте!» та ін.

Обивательський гумор був рефлексією тих соціально-політичних подій, що відбувалися у СРСР. Популярними героями радянських анекдотів 1920-х рр. стали «непмани» й кооператори. М. Мельниченко вважає, що це «нові подоби старого героя» -- єврея з дореволюційного анекдоту [24, C. 84--85]. Часто вони асоціювалися зі спекуляцією, з якою було покликане боротися ОДПУ Ця боротьба відображалася також крізь призму анекдотів, за сюжетами яких ОДПУ відігравало роль каральної сили, й у цьому обивательські жарти збігалися з офіційною радянською сатирою 1.

Існувало чимало анекдотів, де головними персонажами були єврей і чекіст. Це не було протистояння позитивного та негативного героїв у традиційному розумінні, оскільки жанр анекдоту цього не передбачає. За допомогою нюансів схвального чи осудливого створювався відповідний контекст. Образ єврея в анекдотах варіювався: від єврея-жертви до єврея-чекіста. «Жертва» -- адже його майно чи валюту конфісковувало ОДПУ; «чекіст» -- адже серед співробітників органів держбезпеки чимало представників цієї національності. Так, у 1929--1931 рр. на керівних посадах у ДПУ УСРР було 38 % євреїв, у 1933 р. їх частка становила вже понад 66 % [40, C. 56]. Серед керівного складу НКВС СРСР вона дорівнювалася 41 % у 1935--1938 рр. [41, C. 31]. Ця статистка знайшла відображення в анекдотах. Приміром, серед так званої нової радянської аристократії були «дві хайки Приміром, вірші В. Маяковського та Д. Бедного, що друкувалися у сатиричному журналі «Крокодил» у першій половині 1920-х рр. (1922, № 5; 1924, № 17). Хайка -- принизливе означення єврейки. з чрезвичайки». Або анекдот про те, що з усіх апостолів і пророків, яких Господь посилав до радянської Росії, вижив тільки Мойсей, змінивши прізвище й посаду на «комісар Петров». Чи саркастичний жарт про «корисні зв'язки»: в кожній єврейській родині у СРСР є три дядька -- у магазині, у ДПУ та в Америці [24, C. 100].

Серед дослідників немає одностайної думки щодо того, як може впливати тоталітарний режим на появу політичних анекдотів. А. Дандес відзначав, що «чим більш репресивним є політичний режим, тим більш чисельними є політичні анекдоти [...] тим винахідливішою є політична дотепність». К. Девіс, навпаки, стверджував, що кількість політичних анекдотів зростає в міру того, як покарання за них зменшується [4, С. 295]. У 1920-х рр. політичний анекдот був вельми поширеним явищем у СРСР. Літературний журнал «Новий ЛЕФ» у 1927 р. опублікував статтю, де зазначалося: «Можна подумати, що зараз на радянський ринок працює ціла анекдотна фабрика» [42, C. 42]. Аналогічні свідчення можна знайти у «Щоденнику» С. Єфремова наприкінці 1920-х рр.: «Новітній фольклор все розростається. Куди тільки підеш -- десятками почуєш нові анекдоти політичного змісту. Усіх уже записувати не встигаєш» [27, C. 764]. Будь-яка резонансна подія суспільно-політичного життя давала підстави для появи політичного анекдоту.

У 1930-х рр. репресій та «чистки» стали об'єктом сатири й іронії радянських обивателів. Поява анекдотів про арешти, допити, катування свідчила про прагнення висміяти страшне. М. Бахтін відзначав, що сміх може бути захистом від страху, засобом боротьби з ним [43]. Р. Терстон стверджував, що завдяки гумору страх перед репресіями у СРСР не був усеосяжним [3, С. 546]. Отже сміх -- це реакція обивателя на страх, спосіб дати собі раду з ним, долати страх на рівні повсякденних практик, особливо в періоди посилення репресій.

Темі терору в Радянському Союзі присвячено чимало анекдотів. А. Дандес назвав їх появу «санкціонованим виходом для вираження табуйованих ідей» [3, С. 544]. Радянська преса висвітлювала судові процеси на «ворогами». Проте анекдот був альтернативним способом прочитання офіційних текстів чи реакцією на них. Це також засіб передачі розуміння подій [4, С. 293]. Жарти супроводжували чи не кожну резонансну політичну розправу: «Шахтинська справа -- збірник байок Криленка» (каламбур прізвищ байкаря І. Крилова та прокурора РСФРР М. Криленка) [24, C. 371]; суд над начальником Ленінградського управління НКВС Ф. Медведєвим після вбивства С. Кірова («У лісі ведмідь їсть ягоди, а у ДПУ Яґода з'їв Ведмедя», «Пулківська обсерваторія пропонує перейменувати Велику Ведмедицю на Велику Яґодицю») [24, C. 352].

Від літа 1937 р. слідчим НКВС було дозволено на допитах використовувати методи «фізичного тиску», тож тема катувань дала сюжети для нових радянських анекдотів, як-от невідома мумія фараона зізналася на допиті, що вона -- Рамзес XVIII, а зацькований чекістами заєць визнав, що він -- слон; сотня осіб зізналися, що вони є викрадачами люльки Й. Сталіна, яку він випадково загубив. Отже анекдоти та жарти були способом коментувати ситуацію насильства.

У Юнґер та В. Веркерке зауважили, що під час Голокосту в нацистських концтаборах серед єврейських жертв також були сміх і жарти: «Сміх дає можливість короткочасної втечі від реальності, дистанціювання від негативних почуттів, таких, як страх і горе» [44, С. 84]. Подібне сприйняття екстремальної ситуації фіксувалося й серед політичних в'язнів СРСР. Так, лідер російського скаутського руху Б. Солоневич згадував, як у 1926 р. зустрівся у дворі Бутирської в'язниці з іншими заарештованими скаутами: «Попри всю непривабливість ситуації, ми почали жартувати над своїм становищем, і в іскорках загального сміху та жартів стало відігріватись втомлене в одиночній камері серце» [26, C. 283].

Твердження У. Юнґера та В. Веркерке про те, що «гумор був ефективним способом налагодити зв'язок зі спів кам ерниками» [44, С. 85], можна екстраполювати на в'язнів сталінських таборів, де були популярними анекдоти про слідчих ОДПУ--НКВС. Наприклад, у спогадах колишніх невільників А. Сандлера й М. Етліса згадувався анекдот, за сюжетом якого слідчий допитує підслідного, «підвішеного за руки до стіни», та благає підписати сфальсифіковані свідчення: «Дорогий, не муч мене! Ну хоч щось підпиши!». За словами авторів, слухачі-арештанти «сміялися до сліз» [25]. Анекдот може бути зрозумілим і смішним за умови, якщо оповідач та слухач поділяють певний досвід, володіють інформацією та належать до однієї групи -- політв'язнів, котрі пройшли через лиховісний «конвеєр допитів».

Жарти про арешти співробітниками НКВС у 1930-х рр. розповідали як партійці, так й обивателі, що не мали відношення до влади -- страх бути заарештованим тиснув на багатьох. За цих обставин анекдоти про «чорного ворона» чи нічні обшуки «перетворювали те, що люди боялися найбільше, на абсурд» [6, С. 12]. Приміром, таку функцію міг виконувати анекдот про обивателів, для яких нічна пожежа чи напад грабіжників були значно кращими за нічний арешт. У текстах цих анекдотів існували певні маркери -- словосполучення чи фрази, які вказували на ситуацію небезпеки та страху: «Глуха ніч, до квартири непмана під'їхав автомобіль»; «Єврея викликають на Луб'янку»; «Ведуть чолов'ягу на розстріл»; «Після опівночі -- стук у двері»; «Ніч, 1937-й рік» та ін.

Теоретик дослідження сміху А. Берґсон відзначав: «Ви отримаєте комічну сцену, якщо зробити так, аби ситуація перетворилася на протилежну, а ролі помінялися [...]. Часто перед нами з'являється персонаж, котрий готує для когось тенета й сам у них потрапляє. Історія переслідувача, який стає жертвою власних переслідувань, обдуреного обдурювача тощо становить основу багатьох комедій» [45, C. 83]. Ошуканий співробітник НКВС також був героєм радянських анекдотів. Приміром, єврей на вимогу чекіста з Луб'янки надіслати листа до свого брата в Америку з наполегливою пропозицією повернутися до СРСР, пише: «Якщо ви приїдете, то неодмінно зустрінетесь з Авраамом, Ісаком, Яковом, Йосипом» [24, C. 437]. Задоволений чекіст не підозрював, що в листі були позначені не імена родичів єврея, а біблейські праотці, які вже давно почили в Бозі. Або інший анекдот, зафіксований в англомовних джерелах: «Загін ОДПУ поблизу кордону знайшов записку селянина, в якій він звертається до Бога про допомогу до Великодня у вигляді 200 руб. Оскільки записка містила ім'я автора, незабаром наївного селянина доставили до капітана Так у тексті. Звання з'явилися у другій половині 1930-х рр. за функціонування НКВС. ISSN 0130-5247. Український історичний журнал. 2023. № 5 (572) ОДПУ. Останній, розчулений виглядом старенького, прочитав лише лекцію про “марність віри” і великодушно дав йому 100 руб. Кілька днів потому патруль ОДПУ знайшов нову записку: “Дорогий Боже, дякую тобі за діяння, але, будь ласка, не використовуй більше безчесних одепеушників. Із 200 руб., що ти їх мені послав, вони дали мені тільки 100”» [24, C. 627].

Критичність цих анекдотів стосовно представників радянських репресивних органів очевидна. Гумор (та, зокрема, анекдот) використовувався, щоб зробити пригноблювача (чекіста) менш страшним, але він також спрямовувався на висміювання ролей жертв (обивателів). Водночас ці анекдоти можна розглядати як спосіб «випустити пару», моделюючи уявну ситуацію, за якої оповідач відчуває свою перевагу, навіть зверхність. Ш. Фіцпатрик іронічно відзначала, що «анекдоти були для громадян способом показати дулю радянській владі» [5, C. 220]. Аналогічну думку висловили К. Єремєєва й В. Куліков, акцентуючи на тому, що анекдот є прикладом рутинного спротиву (за термінологією Дж. Скотта) [13, C. 229]. Політичні анекдоти з глузуванням над чекістами можна розглядати як прояв повсякденного спротиву, котрий, на відміну від «справжнього», був приватним, розпорошеним, пристосовницьким і не прагнув делегітимізації влади.

Наприкінці 1930-х рр. з'явився анекдот, за сюжетом якого фокусник із промовистими прізвищем та ініціалами Ґ.П. Ушкін спочатку чаклував над зникненням радянських чиновників і партійців, а згодом сам зник. Утім це вже не стільки навмисна перестановка ролей на вимогу комічного, скільки рефлексія подій, що сталися в Наркомвнусправ СРСР наприкінці 1938 р. Згортання Великого терору пов'язувалося з арештом та судовими процесами над єжовськими висуванцями, в тому числі очільниками обласних управлінь НКВС. Ті, хто були провідниками репресій (хоч і не всі), самі опинилися на лаві підсудних. Спільна постанова РНК та ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. «Про арешти, прокурорський нагляд та ведення слідства» [46, С. 612--617] стала підставою для судового розгляду та 'їх засудження. Попри те, що засідання військових трибуналів були закритими, інформація про арешти співробітників НКВС ширилася. Анекдот у цьому випадку був також каналом її розповсюдження.

В анекдотах образи співробітників ВНК--ОДПУ--НКВС були не тільки вигаданими / знеособленими, а також персоналізованими -- головним чином це очільники відомства. Так, невдовзі по смерті Ф. Дзержинського у «Щоденнику» С. Єфремова з'явився запис: «28 серпня [1926 р.]. З новітнього фольклору. Запитання: “Кого б ви хотіли бачити на місці Дзержинського?” -- Відповідь: “Усіх!”. Розуміючи, очевидно, під “місцем” могилу» [27, C. 395].

Подібні анекдоти виконували функцію деритуалізації [39, C. 113]. Похорон Ф. Дзержинського в 1926 р. було перетворено на офіційний ритуал державного рівня. Ця подія висвітлювалася таким чином, що нібито вся країна перебувала у жалобі та скорботі. Але зведення цієї ситуації до жанру анекдоту руйнувало офіційну традицію. Для сміхової культури це не була сакральна тема.

Можна помітити, що в деяких анекдотах Ґ. Яґода, М. Єжов чи Л. Берія легко заступали один одного, при цьому жарт не втрачав змісту. Сарказм був спрямований не стільки на персону, скільки на структуру, що карала й навіювала страх, а очільник лише уособлював її. До того ж в такий спосіб відбувалося оновлення популярних анекдотів через 'їх адаптацію до нових політичних реалій або кадрових змін: «Хтось уважає, що заміна Єжова на Берію оздоровить органи. На думку інших, буде лише гірше. А ви підтримуєте який табір? -- Що стосується таборів, то я завжди намагаюсь триматися від них подалі» [24, C. 376].

Сміх -- це соціальне явище, яким люди зазвичай прагнуть ділитися з іншими людьми. Утім переказування політичних анекдотів у тоталітарній країні, якою був Радянський Союз, пов'язано з низкою ризиків для оповідачів. Р. Терстон зауважував, що необхідний високий рівень довіри між людьми для оповідання політичних анекдотів, а також припускав, що радянські громадяни знали, кому та що саме розповідати [3, С. 550]. Крім того, дослідник підкреслював цілі, що 'їх переслідував «гумор шибеника», -- демонстрація відваги у присутності інших та отримання інформації про почуття інших. Переповідання анекдотів про терор було способом перевірити загальний рівень побоювань серед знайомих: якщо вони сміялися, небезпека зменшувалася в очах усіх. У цьому випадку соціальні зв'язки посилювалися [3, С. 547]. Однак цю тезу можна розглянути в іншому ракурсі -- крамольний анекдот міг навмисно розповісти сексот чи агент НКВС із метою з'ясувати настрої слухачів й доповісти «куди слід».

Ш. Фіцпатрик назвала анекдоти у СРСР анонімними та крамольними формами спілкування, що 'їх «органи» намагалися відстежувати [5, C. 219]. Згадки про «анекдотників» можна було знайти чи не в кожному третьому інформаційно-аналітичному зведенні ОДПУ--НКВС [47]. Складно визначити кількість заарештованих за «антирадянський» політичний анекдот. Р. Медведєв називав доволі приблизну цифру -- 200 000 осіб, зазначаючи, що підставою для арешту була ст. 58 КК РРФСР У радянській Україні аналогічна за змістом ст. 54 КК УРСР.. А отже виявити «анекдотників» серед інших заарештованих за «контрреволюційну діяльність» досить непросто, навіть ураховуючи той факт, що вони отримували мінімальні терміни ув'язнення. Доводиться лише констатувати: анекдот у СРСР міг стати приводом для переслідування. Сама ситуація про донос на оповідача політичного анекдоту перетворилася на комічний сюжет:

«Двоє совєтських обивателів говорять тихенько про політику. Один критикнув владу, другий з жахом:

-- Не говоріть, не говоріть цього.

-- Чому?

-- Може з нас хтось шпигун» [19, C. 55].

* * *

Отже репресії у СРСР не стали перепоною для появи політичного гумору, більше того -- самі вони та державні органи, що їх здійснювали, були об'єктами комічного. У виявлених анекдотах відсутні специфічні українські риси, оскільки це були адаптовані для українського споживача теми, жанри тощо. Політичні анекдоти співвідносилися з подіями у СРСР того часу й були своєрідною рефлексією реалій суспільно-політичного життя. Якщо в 1920-х рр. анекдоти зі згадками співробітників ОДПУ стосувалися теми боротьби проти спекуляції, непманів та кооператорів, то в 1930-х рр. сюжети змінилися. Зміст анекдотів часів Великого терору та обставини, за яких вони переповідалися, мали свою специфіку. Політичні жарти стосувалися безпосередньо «органів» (ОДПУ-- НКВС), арештів за політичними мотивами, катування та насилля, судових процесів над опонентами, доносів. Подібні анекдоти не були формою політичної боротьби попри те, що радянська влада кваліфікувала їх як «прояви контрреволюційної діяльності» («антирадянська агітація та пропаганда»). Їх могли розповідати і слухати цілком законослухняні громадяни, які не прагнули делегітимізувати радянську владу чи її структури. Утім ці жарти йшли врозріз з офіційною пропагандою та її героїчним пафосом відносно органів держбезпеки, і саме ця невідповідність робила їх дотепними й комічними. Політичні анекдоти про терор та його провідників виконували декілька функцій: адаптація обивателів до ситуації всесилля влади і власного безсилля; подолання страху через висміювання; рутинний / повсякденний супротив населення; певною мірою альтернативне трактування офіційної інформації та спосіб її розповсюдження, тобто виконання комунікативної функції; врешті-решт -- розважити, як розважають будь-які анекдоти незалежно від змісту, хоча у цьому випадку це був сміх крізь сльози.

Список літератури

1. Davies, C. Political ridicule and humour under socialism. European Journal of Humour Research. 2014. 2 (3): 1-27.http://dx.doi.org/10.7592/EJHR2014.2.3.davies

2. Akrhipova, A. Anekdot v zarubezhnykh issledovaniyakh. Zhivaya starina. 2001. 1: 30-32 [in Russian]. [Архипова А. Анекдот в зарубежных исследованиях. Живая старина. 2001. № 1. С. 30--32].

3. Thurston, R. Social Dimensions of Stalinist Rule: Humor and Terror in the USSR, 1935-- 1941. Journal of Social History. 1991. (24)3: 543-562.

4. Davies, C. Humour and Protest: Jokes under Communism. International Review ofSocial History. 2007. 52(S15): 291-305. https://doi.org/10.1017/S0020859007003252

5. Fitspatrik, Sh. Povsednevnyj stalinizm. Sotsialnaya istoriya Sovetskoj Rossii v 1930-e gody: gorod. Moscow, 2008 [in Russian]. [Фицпатрик Ш. Повседневный сталинизм. Социальная история Советской России в 1930-е годы: город. Москва, 2008. 336 с.].

6. Lauchlan, I. Laughter in the Dark: Humour under Stalin. In: Duncan A. (ed.). Le rire europeen. Perpignan, 2009.

7. Chornopyskyi, M. Folklorna politychna satyra 20-kh rr. XX st. u zapysakh Serhiia Yefremova. Lviv, 2001 [in Ukrainian]. [Чорнопиский М. Фольклорна політична сатира 20-х рp. ХХ ст. у записах Сергія Єфремова. Львів, 2001. 170 с.].

8. Holovetska, N. Ukrainskyi politychnyi anekdot na storinkakh “Shchodennykiv. 1923-- 1929” Serhiia Yefremova. Narodna tvorchist ta etnolohiia. 2007. 5: 3-26 [in Ukrainian]. [Головецька Н. Український політичний анекдот на сторінках «Щоденників. 1923-- 1929» Сергія Єфремова. Народна творчість та етнологія. 2007. № 5. С. 23--26].

9. Stiazhkina, O. Smikhova kultura Ukrainy druhoi polovyny XX st.: osvoiennia zhinochoho obrazu. Etnichna istoriia narodiv Yevropy. 2001. 10: 21-29 [in Ukrainian]. [Стяжкша О. Сміхова культура України другої половини ХХ ст.: освоєння жіночого образу. Етнічна історія народів Європи. 2001. № 10. С. 21--29].

10. Deliia, O. Humorystychnyi folklor yak fenomen ukrainskoi radianskoi povsiakdennosti 20--30-kh rr. Hileia: naukovyi visnyk. 2013. 72: 115-118 [in Ukrainian]. [Делія О. Гумористичний фольклор як феномен української радянської повсякденності 20--30-х рр. Гілея: науковий вісник. 2013. № 72. С. 115--118].

11. Kahanov, Yu. “Smikh kriz slozy”: Radianska Ukraina v dzerkali politychnoho anekdotu. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu. 2012. XXXIV: 106-109 [in Ukrainian]. [Каганов Ю. «Сміх крізь сльози»: Радянська Україна в дзеркалі політичного анекдоту. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2012. Вип. XXXIV. С. 106--109].

12. Yeremieieva, K. Radianska vlada ta rosiiany v radianskykh politychnykh anekdotakh na ukrainsku tematyku. Aktualniproblemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii. 2015. 14: 82-93 [in Ukrainian]. [Єремєєва К. Радянська влада та росіяни в радянських політичних анекдотах на українську тематику. Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2015. Вип. 14. C. 82--93)].

13. Yeremieieva, K., Kulikov, V. Radianskyi politychnyi anekdot yak forma povsiakdennoho sprotyvu. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu im. VN. Karazina. Ser.: Istoriia. 2011. (982) 44: 228-239 [in Ukrainian]. [Єремєєва К., Куліков В. Радянський політичний анекдот як форма повсякденного спротиву. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Сер.: Історія. 2011. № 982. Вип. 44. С. 228--239].

14. Kyrchiv, R. Etiudy do studii nad ukrainskym narodnym anekdotom. Lviv, 2008 [in Ukrainian]. [Кирчів Р. Етюди до студій над українським народним анекдотом. Львів, 2008. 268 с.].

15. Yeremieieva, K. Politychnyi humor Radianskoi Ukrainy u 1941 --1991 rr. (na prykladi zhurnalu “Perets”). Kharkiv, 2016. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Yeremieieva_ Kateryna/Politychnyi_humor_Radianskoi_Ukrainy_u_1941-1991_rr_na_prykladi_ zhurnalu_Perets/ [in Ukrainian]. [Єремєєва К.А. Політичний гумор Радянської України у 1941--1991 рр. (на прикладі журналу «Перець»). Харків, 2016. 257 c. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Yeremieieva_Kateryna/Politychnyi_humor_Radianskoi_Ukrainy_u_1941-1991_rr_na_prykladi_ zhurnalu_Perets/ (дата звернення: 14.04.2023)].

16. Stiazhkina, O. Soviet Russian: translation losses as a weapon of information warfare against Ukraine (2013--2020). UkrainaXXst.: kultura, ideolohiia,polityka. 2020. 25: 5-42. [Stiazhkina, O. Soviet Russian: translation losses as a weapon of information warfare against Ukraine (2013--2020). УкраїнаXXстоліття: культура, ідеологія, політика. 2020. Вип. 25. C. 5--42].

17. Masenko, L. Mova radianskoho totalitaryzmu. Kyiv, 2017 [in Ukrainian]. [Масенко Л. Мова радянського тоталітаризму. Київ, 2017. 240 с.].

18. Zabuzhko, O. Mova i vlada. Dnipro. 1990. 11. URL: http://exlibris.org.ua/zabuzko/r02. html [in Ukrainian]. [Забужко О. Мова і влада. Дніпро. 1990. № 11. URL: http://exlibris.org.ua/zabuzko/ r02.html (дата звернення: 14.04.2023)].

19. Shylo, O. (Comps.) Sovetski anekdoty URL: https://diasporiana.org.ua/folklor/shylo-osovetski-anekdoty/ [in Ukrainian]. [Советські анекдоти / Упоряд. О. Шило. URL: https://diasporiana.org.ua/folklor/shyloo-sovetski-anekdoty/ (дата звернення: 14.04.2023)].

20. Senko, H. Pidsovietski anekdoty. Buenos-ARes, 1956 [in Ukrainian]. [Підсовєтські анекдоти. Упоряд. Г. Сенько. Буенос-Айрес, 1956. 148 с.].

21. Semenko, Yu. (Comps.). Narodnie slovo. Zbirnyk suchasnoho ukrainskoho folkloru. Munchen, 1964 [in Ukrainian]. [Народнє слово. Збірник сучасного українського фольклору. Упоряд. Ю. Семенко. Мюнхен, 1964. 128 с.].

22. Chemerys, V.L. (Comps.). Ukrainski anekdoty. Vid kozatskykh chasiv do nashykh dniv. Kyiv, 1995 [in Ukrainian]. [Українські анекдоти. Від козацьких часів до наших днів. Упоряд. В.Л. Чемерис. Київ, 1995. 382 с.].

23. Yuryk, P. (Comps.). Tilky Stalin na stini. Folklor epokhy sotsializmu ta budivnytstva komunizmu. Zaporizhzhia, 2003. URL: https://pilipyurik.com/tvorchyi-dorobok/27folklor/640-2014-10-06-13-02-28 [in Ukrainian]. [Тільки Сталін на стіні. Фольклор епохи соціалізму та будівництва комунізму. Впоряд. П. Юрик. Запоріжжя, 2003. URL: https://pilipyurik.com/tvorchyi-dorobok/27-folklor/640-2014-10-06-13-02-28 (дата звернення: 14.04.2023)].

24. Melnichenko, M. Sovetskij anekdot (ukazatel syuzhetov). Moscow, 2014 [in Russian]. [Мельниченко М. Советский анекдот (указатель сюжетов). Москва, 2014. 1104 с.].

25. Sandler, A.S., Etlis, M.M. Sovremenniki GULAGa: Kniga vospominanij i razmyshlenij. Magadan, 1991. URL: https://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=675 [in Russian]. [Сандлер А.С., Этлис М.М. Современники ГУЛАГа: Книга воспоминаний и раз - мышлений. Магадан, 1991. URL: https://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t= page&num=675 (дата звернення: 14.04.2023)].

26. Solonevich, B. Molodezh i GPU (ZHizn i borba sovetskoj molodezhi). Sofia, 1937 [in Russian]. [Солоневич Б. Молодёжь и ГПУ (Жизнь и борьба советской молодёжи). София, 1937. 464 с.].

27. Yefremov, S. Shchodennyky, 1923--1929. Kyiv, 1997 [in Ukrainian]. [Єфремов С. Щоденники, 1923--1929. Київ, 1997. 848 с.].

28. Graham, S. A cultural analysis of the russo-soviet anekdot (Ph. D. dissertation). University of Pittsburgh, 2003.

29. Kuipers, G. The sociology ofhumor. In: Raskin V., Ruch W. (ed.). The primer ofhumor research. Berlin, New York, 2008.

30. Zlobin, N. Humour as a political protest. Demokratizatsiya, 1996. 4: 223-231.

31. Dmitriev, A. Sotsiologiya yumora: Ocherki. Moscow, 1996 [in Russian]. [Дмитриев А. Социология юмора: Очерки. Москва, 1996. 214 c.].

32. Peters, Ya.H. Vospominaniya o rabote v VCHK v pervyj god revolyutsii. Proletarskaya revolyutsiya. Istoricheskijzhurnal. Moscow, 1924. 10 (33): 5-32 [in Russian]. [Петерс Я.Х. Воспоминания о работе в ВЧК в первый год революции. Пролетарская революция. Исторический журнал. Москва, 1924. № 10 (33). C. 5--32].

33. Arkhipova, A. VKHOD i KOT kak anekdot: yazykovye igry v folklore 20-kh gg. XX v. In: Westeijn W. (Ed.). The case of the Avangarde. Amsterdam, 2008: 413-447 [in Russian]. [Архипова А. ВХОД и КОТ как анекдот: языковые игры в фольклоре 20-х гг. XX в. В: Westeijn W. (Ed.). The case of the Avangarde. Amsterdam, 2008. С. 413--447].

34. Agabekov, G.S. Sekretnyj terror: Zapiski razvedchika. Moscow, 1996 [in Russian]. [Агабеков Г.С. Секретный террор: Записки разведчика. Москва, 1996. 447 с.].

35. Belozerskaya-Bulgakova, L.E. Vospominaniya. Moscow, 1990 [in Russian]. [Белозерская-Булгакова Л.Е. Воспоминания. Москва, 1990. 242 с.].

36. Norman, B.Yu. Igra na granyakh yazyka. Moscow, 2006 [in Russian]. [Норман Б.Ю. Игра на гранях языка. Москва, 2006. 344 с.].

37. Melgunov, S.P. Krasnyj terror v Rossii. Moscow, 1995 [in Russian]. [Мельгунов С.П. Красный террор в России. Москва, 1995. 208 с.].

38. Kostomarov, V. Yazykovoj vkus epokhi. Moscow, 1999 [in Russian]. [Костомаров В. Языковой вкус эпохи. Москва, 1999. 319 с.].

39. Kupina, N. Totalitarnyj yazyk: slovar i rechevye reaktsii. Ekaterinburg, Perm, 1995 [in Russian]. [Купина Н. Тоталитарный язык: словарь и речевые реакции. Екатеринбург, Пермь, 1995. 144 с.].

40. Shapoval, Yu., Zolotarev, V. Yevrei v kerivnytstvi orhaniv DPU--NKVS USRR--URSR u 1920--1930-kh rr. Z arkhiviv VUChK--HPU--NKVD--KHB. 2010. 1: 53-93 [in Ukrainian]. [Шаповал Ю., Золотарьов В. Євреї в керівництві органів ДПУ--НКВС УСРР--УРСР у 1920--1930-х рр. З архівів ВУЧК--ГПУ--НКВД--КГБ. 2010. № 1. С. 53--93].

41. Tumshis, M., Zolotaryov, V. Evrei v NKVD SSSR. 1936--1938 gg. Opyt biograficheskogo slovarya. Moscow, 2017 [in Russian]. [Тумшис М., Золотарёв В. Евреи в НКВД СССР. 1936--1938 гг. Опыт биографического словаря. Москва, 2017. 848 с.].

42. Pertsov, V. Anekdot. (Opyt sotsiologicheskogo analiza). Novyj LEF. 1927. 3: 41-43 [in Russian]. [Перцов В. Анекдот. (Опыт социологического анализа). Новый ЛЕФ. 1927. № 3. C. 41--43].

43. Bakhtin, M. Tvorchestvo Fransua Rable i narodnaya kultura srednevekovya i Renessansa. Moscow, 1990 [in Russian]. [Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Москва, 1990].

44. Ungor U., Verkerke V. Funny as hell: The functions of humour during and after genocide. European Journal of Humour Research, 2015. 3(2/3): 80-101. http://dx.doi.org/ 10.7592/EJHR2015.3.2.3.ungor

45. Berhson, A. Smikh. Narysy pro znachennia komichnoho. Kyiv, 1994 [in Ukrainian]. [Бергсон А. Сміх. Нариси про значення комічного. Київ, 1994. 162 c.].

46. Yаkovlev, A.N. (Ed.), Khaustov, V.N., Naumov, V.P. Plotnikova, N.S. (Comps.). Lubyanka. Stalin i Glavnoe upravlenie gosbezopasnosti NKVD. Arkhiv Stalina. Dokumenty vysshikh organov partijnoj i gosudarstvennoj vlasti. 1937--1938. Moscow, 2004 [in Russian]. [Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД. Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти. 1937--1938 / Под ред. акад. А.Н. Яковлева; сост. В.Н. Хаустов, В.П. Наумов, Н.С. Плотникова. Москва, 2004. 736 с.].

47. Shinkarchuk, S. Politicheskij anekdot 1920--1930-kh gg. i obshchestvennoe mnenie naseleniya Sovetskoj Rossii. Klio. 1998. 2: 92-96 [in Russian]. [Шинкарчук С. Политический анекдот 1920--1930-х гг. и общественное мнение населения Советской России. Клио. 1998. № 2. С. 92--96].

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження походження сучасного анекдоту. Характеристика змін в типології анекдоту, що відбуваються у зв'язку зі зміною суспільно-політичних і соціальних реалій суспільства. З'ясування особливостей функціонування анекдоту серед населення села Йосипівка.

    научная работа [36,8 K], добавлен 05.03.2015

  • Характеристика советского государства и общества в 1920-1930-е гг. Биография А.И. Солженицына, трагические страницы в истории и творчестве писателя, его значение в литературе и развитии страны. "Архипелаг ГУЛАГ" как опыт художественного исследования.

    реферат [43,4 K], добавлен 25.09.2010

  • Анна Андреевна Ахматова - величайший поэт "серебряного века", тема любви в творчестве поэтессы. Анализ любовной лирики 1920-1930 гг.: тонкая грация и скрытый трагизм внутренних переживаний. Художественные особенности поэмы "Реквием", ее биографичность.

    реферат [41,2 K], добавлен 12.11.2014

  • Ля вытокаў беларускай літаратурнай навукі, яе развіццё ў 1920-1930 гг. Фарміраванне ўласнага беларускага літаратуразнаўства, яго стан ў 1940 - першай палове 1950 гг. Здабыткі і дасягненні беларускага літаратуразнаўства ў другой палове 1950 - 1990 гг.

    реферат [36,2 K], добавлен 25.02.2011

  • Развіццё літаратуры і драматургіі Заходняй Беларусі. Пачатак, першыя старонкі паэзіі Заходняй Беларусі. Першыя публікацыі паэта Алеся Салагуба. Зборнік паэзіі Францішка Грышкевіча "Веснавыя мелодыі". Індыферэнтнасць Н. Арсенневай у яе творчасці.

    реферат [44,9 K], добавлен 24.02.2011

  • Этапы і асаблівасці развіцця беларускай культуры ў часы грамадзянскай воны 1917-1920 гг. Ўклад у развіццё культуры прадстаўнікоў літаратуры. Аналіз найбольш выбітных твораў таго часу. Актывізацыя нацыянальна-культурнага руху, грамадска-палітычны выдання.

    курсовая работа [41,9 K], добавлен 20.03.2013

  • Коротка біографічна довідка з життя Василя Шкляра. Тема боротьби українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках у романі "Чорний Ворон". Відображення війни Холодноярської республіки. Жанрово-стильові різновиди історичної романістики.

    реферат [26,9 K], добавлен 28.04.2013

  • Аналіз стану наукового вивчення постаті П. Куліша. Характеристика різних аспектів у літературі: від біографії до світоглядних позицій. Аналіз стосунків з представниками українського руху, його історичні погляди. Еволюція суспільно-політичних ідей Куліша.

    статья [18,6 K], добавлен 14.08.2017

  • Вплив економічних, соціально-політичних процесів, поширення ідей західноєвропейської філософії в Росії на розпад і кризу феодально-кріпосницьких відносин. Формування політичних поглядів Т.Г. Шевченка. Концепція національної свідомості у творах поета.

    курсовая работа [25,4 K], добавлен 25.09.2014

  • Изучение литературы русского зарубежья. Поэтика воспоминаний в прозе Г. Газданова. Анализ его художественного мира. Онейросфера в рассказах писателя 1930-х годов. Исследование специфики сочетания в творчестве писателя буддистских и христианских мотивов.

    дипломная работа [79,6 K], добавлен 22.09.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.