Топонімікон давньогрецького роману "Левкіппа і Клітофонт"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Топонімікон давньогрецького роману «Левкіппа і Клітофонт»

Чакал І.С.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

У статті зроблено спробу охарактеризувати у загальних рисах географічні назви як важливі конституенти ономастичного фону роману «Левкіппа і Клітофонт» давньогрецького письменника ІІ ст. н.е. Ахілла Татія. Метою дослідження був етимологічний, словотвірний, структурний, лексико-семантичний та функційно-стилістичний аналіз топонімів, уживаних у тексті роману. Топопростір давньогрецького роману визначив специфіку лексичного функціонування топонімічних об'єктів, які були проаналізовані із залученням описового, порівняльного і методу кількісного аналізу. Топонімікон давньогрецького роману «Левкіппа і Клітофонт» охоплює 32 географічні назви (112 фіксацій у тексті) та 20 ад'єктонімів (56 фіксацій). Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі вперше здійснено системний аналіз топонімів у творі «Левкіппа і Клітофонт»; географічні номінації згруповано за семантичними ознаками апелятивів в 9 топоконцептних типів («Власне ім'я», «Географічні терміни», «Етнос», «Географічні споруди», «Фауна», «Продукти харчування», «Заняття», «Форма» та «Флора»); визначено словотвірні способи формування топонімії роману Ахілла Татія (семантичний, морфологічний та акцентний). Топонімікон класифіковано за категоріями об'єктів на астіоніми, гідроніми, інсулоніми, хороніми, ойконіми та з'ясовано функціонально-стилістичні особливості окремих топонімічних назв. З-поміж граматичних ознак виокремлено переважну актуалізацію форм однини та фемінізацію топонімійної лексики. Проаналізований матеріал засвідчив, що серед зафіксованих лексем більшість географічних назв - реальні. Основною функцією топонімів у романі «Левкіппа і Клітофонт» виявилась локалізаційно-просторова. Доведено, що топоніми, реалізовуючи ідейний задум автора твору, виконують також художньо-образну роль у тексті роману.

Ключові слова: топоніми, топонімікон, етимологічний аналіз, структурний аналіз, лек- сико-семантичний аналіз, функційно-стилістичний аналіз, давньогрецький роман, Ахілл Татій.

Chakal I. S. TOPONYMIKON OF THE ANCIENT GREEK NOVEL “LEUCIPPE AND CLITOPHON”

The article attempts to characterize in general terms the geographical names as important components of the onomastic background of the novel "Leucippe and Clitophon” written by the ancient Greek writer ofthe 2nd century A.D. Achilles Tatius. The purpose ofthe research was etymological, word-forming, structural, lexical-semantic and functional-stylistic analysis of toponyms used in the text of the novel. Topospace of the ancient Greek novel determined the specificity of the lexical functioning of toponymic objects, which were analyzed with the involvement ofdescriptive, comparative and quantitative analysis methods. The toponymicon of the ancient Greek novel "Leucippe and Clitophon” includes 32 geographical names (112 fixations in the text) and 20 adjectonyms (56 fixations). The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that in the article for the first time a systematic analysis of toponyms in the novel "Leucippe and Clitophon" has been carried out; geographical nominations were grouped according to the semantic features of the appellatives into 9 topoconceptual types ("Proper name", "Geographic terms", "Ethnos", "Geographic structures", "Fauna", "Food products", "Occupations", "Form" and "Flora"); word-forming ways of formation of the toponymy of Achilles Tatius' novel were defined (semantic, morphological and accentual). The toponymicon was classified by the categories of objects into astionyms, hydronyms, insulonyms, choronyms, oikonyms, and the functional and stylistic peculiarities of individual toponymic names were clarified. Among the grammatical features, the predominant actualization of singular forms as well as feminization of toponymic vocabulary were singled out. The analyzed material proved that the majority of geographical names fixed in the text are real. The main function of toponyms in the novel "Leucippe and Clitophon" was localization-spatial. It was proved that toponyms, implementing the ideological idea of the author of the work, also perform an artistic andfigurative role in the text of the novel.

Key words: toponyms, toponymicon, etymological analysis, structural analysis, lexical-semantic analysis, functional-stylistic analysis, ancient Greek novel, Achilles Tatius.

Постановка проблеми

У всіх індоєвропейських народів топоніми були невід'ємним атрибутом їх життя. У мотивах номінації, ментального змісту, семантики, структури їх топонімів багато спільного, що надає їм статус мовних універсалів Але оскільки кожний етнос має своє географічне середовище й свої соціальні умови побуту, ментальність та мову, то і топонімікони у них відрізняються один від одного, містять суттєві відмінності. Відповідно, в топоніміконах індоєвропейських етносів бачимо подібності і розбіжності, загальне й індивідуально-етнічне, типологічне, контрастивне.

Топонім (від грец. толю^ - місце, місцевість, країна і ovo^a - ім'я, назва) - власна назва будь- якого географічного об'єкта [9, с. 715]. До топонімів, як розряду онімів, відносимо астіоніми (власні назви міст), гідроніми (власні назви різноманітних водних об'єктів), інсулоніми (власні назви островів), хороніми (власні назви будь-якої території, області, країни) та ойконіми (власні назви населених пунктів: сіл, селищ).

Оскільки денотат топоніма - явище статичне, закріплене на постійно за точно окресленим місцем чи простором (пор. Афіни, Львів, Аттика в Греції), тому топоніми виступають стабільним маркером будь-якої території і будь-якого етноса, чітко визначаючи межі його проживання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Українське і зарубіжне мовознавство протягом останніх років цікавилося дослідженням географічних назв об'єктів у художніх творах, розвинувши потужну теоретичну базу. Опубліковані праці вітчизняних науковців О. Зелінської «Функції топонімів у художніх текстах української писемності ХУІІ століття» [5], Г. Шотової- Ніколенко «Топоніми як засіб створення і зміни часопростору в художньому творі» [10], С. Галаур «Регулятивна організація топонімів у сучасному українському художньому тексті» [3], Н. Лукаш «Текстотвірні функції топонімів у сучасному художньому дискурсі (на матеріалі роману Софії Андрухович «Амадока»)» [6], Е. Боєвої та О. Єго- рової «Топонімікон у структурі художнього дискурсу Панаса Мирного» [2], засвідчують важливість вивчення і характеристики топонімічних назв не лише для визначення місця розгортання подій, але й також для формування додаткового стилістичного та експресивного забарвлення твору, що формує ідіостиль того чи того письменника.

Дослідженням саме давньогрецького топоні- мікону та окремих грецьких географічних назв займалися відомі українські та зарубіжні мовознавці В. Горпинич [7, с. 130; 4, с. 36], А. Білець- кий [1], В. Петерсон [14] та ін.

Особливої уваги заслуговує спеціальний випуск періодичного журналу «Античний нара- тив», сферами інтересів якого є здебільшого грецька і римська новелістична традиція, включаючи власне романи, і рецепція цих творів у сучасній літературі, кіно та музиці, під назвою «Простір у стародавньому романі» [12]. Цей випуск об'єднує збірку статей, присвячених географічним дослідженням місця і простору в античних романах у взаємозв'язку з літературними і культурними традиціями античності.

Зокрема, дослідження Д. Констана «Наративні простори» висвітлює концепцію незалежного простору дії в грецьких і латинських романах. Дослідник зазначає, що грецькі романи Ксенофонта Ефеського, Харитона та Лонга демонструють повсюдне подвоєння простору дії, оскільки розповідь поперемінно зосереджується на діях, які відбуваються одночасно на двох або більше непов'язаних аренах, тоді як, латинські романи та роман Ахілла Татія, ведучи розповідь від першої особи, використовують прийом простого простору дії [12, с. 1-11].

Р.П. Мартін розглядає наративні техніки, за допомогою яких розгортаються різноманітні описи ландшафту в 1 книзі Ахілла Татія «Лев- кіппа та Клітофонт» з наголосом на контрастах у просторах «мовця» та «сюжетного» простору. На його думку, «простір оратора», тобто опис оповідачем місця, в якому генерується його власний дискурс, переплітається і зливається з «простором сюжету», а саме з деталізацією ландшафтних особливостей, через який рухаються персонажі роману. Якраз через такі злиття творить своє мистецтво Ахілл Татій [12, с. 143-160].

Ідею, що давньогрецькі романи складаються з двох основних складових - розповіді про кохання, з одного боку, та подорожей і пригод, з іншого, підтверджує і розвиває у своїй розвідці «Подорож у грецьких романах: функція та інтерпретація» Дж. Морган. За допомогою подорожей романи переносять читача в чужі куточки в уяві, або щоб передати енциклопедичні знання, або дозволити йому інший погляд на світ [13, с. 139].

Проте праць, у яких був би зібраний і систематизований відносно повний фактичний матеріал з аналізом фонологічної, морфемної, семантичної, словотвірної, етимологічної структури і стилістичного функціонування топонімів у романі Ахілла Татія немає. У цьому вбачаємо актуальність дослідження обраної теми.

Постановка завдання. Мета статті - здійснити етимологічний, словотвірний, структурний, лексико-семантичний та функційно-стилістичний аналіз топонімів, уживаних у давньогрецькому романі ІІ ст. н.е. «Левкіппа і Клітофонт» Ахілла Татія. Фактичний матеріал дібрано з тексту давньогрецького роману ІІ ст. н.е. Ахілла Татія «Левкіппа і Клітофонт» (Achilles Tatius, 1984), а предметом дослідження стали 52 онімні лексеми на позначення територій, до яких уналежнюємо асті- оніми, гідроніми, інсулоніми, хороніми, ойконіми та ад'єктоніми.

Виклад основного матеріалу

У структурі онімного простору роману Ахілла Татія серед антропонімів, міфонімів, етнонімів / катойконімів та хрононімів, топоніми займають важливе місце (із 181 оніма 52 лексеми - топоніми і ад'єктоніми).

Топонімікон давньогрецького роману «Лев- кіппа і Клітофонт» охоплює 32 географічні назви (112 фіксацій у тексті) та 20 відтопонімних прикметників, тобто ад'єктонімів (56 фіксацій).

На відміну, наприклад, від роману Лонга «Даф- ніс і Хлоя» (ІІ ст. н.е.), де події локалізуються в межах міст Мітимни і Мітілени, розташованих на острові Лесбос, географія у Ахілла Татія вражає масштабністю. Закохані Левкіппа і Кліто- фонт, боячись гніву батьків (оскільки Клітофонт уже був заручений зі своєю сестрою по батькові Каллігоною), вирішують втекти з дому, взявши із собою Сатира, Клінія і двох його рабів. З рідного міста Тір мандрівники направляються у фінікійське місто Сідон; далі, не зупиняючись, прямують у Бейрут, розраховуючи знайти там корабель. На світанку відпливають до Александрії, великого міста на річці Ніл. Хоча стається корабельна аварія, все ж Левкіппа і Клітофонт рятуються, хвиля виносить їх на берег поблизу єгипетського міста Пелусій на сході річки Ніл. Із Пелусія герої пливуть вниз по ріці Ніл до Александрії. На їхню долю випадає нове випробування: вони потрапляють у полон до розбійників, і Левкіппу розлучають із Клітофонтом. Та врешті-решт, зазнавши чимало випробувань, Клітофонт разом із дядьком Состратом і коханою Левкіппою, повертаються у Візантій - своє рідне місто. Там і відбувається довгоочікуване весілля.

Як показало дослідження, у генетичному відношенні топоніми, зафіксовані у романі «Левкіппа і Клітофонт», неоднорідні. Походження одних географічних назв знаходиться поза межами індоєвропейської мовної стихії, інших - давньогрецьке, ще інші мають невідому етимологію або ж із лексичної системи мов сусідніх етносів.

Топоніми, етимологія яких відома, грецького чи іншого походження, можна згрупувати за семантичними ознаками апелятивів у 9 топокон- цептних типів: «Власне ім'я», «Географічні терміни», «Етнос», «Географічні споруди», «Фауна», «Продукти харчування», «Заняття», «Форма» та «Флора».

Топоконцептний тип «Власне ім'я» представлений 10 топонімами з основою власного імені. Такі антропонімічні топоніми називаються меморіальними. До них належать 5 астіонімів, як-от: назва міста аі АВфш (Афіни) походить від імені давньогрецької богині Афіни (л ABnva), однієї з верховних олімпійських божеств, що вшановувалась як покровителька військового мистецтва, мудрості та ремесел [8, с. 44-45]; назва міста л AXs^av5psia (Єгипетська Александрія), заснованого Александром Македонським на місці єгипетського селища у 331 р. до н.е., утворене від імені о AAsЈ,av5pog (Александр) заГ допомогою форманта -віа; місто о Mapwv (Маронея) у Фракії назване на честь свого засновника сина Діоніса Марона (Maprav), що походить від прикметника paprav «білувато-сірий, попелястий»; назва старовинного міста л Tрo^a (Трой), розташованого на північно-західному узбережжі Малої Азії, пов'язана з іменем троянського володаря о Трюд (Троя), міфічного засновника Трої; від імені легендарного засновника Бізаса (о Ви^ад) заГ допомогою формантаГ -iov утворена назва міста то BuZavTiov (Візантія).

Крім того, до топоконцептного типу «Власне ім'я» відносимо 2 інсулоніма, 2 гідроніма та 1 ойконім: назва острова л Ікарод (Ікар), розташованого на побережжі Малої Азії, на захід від Самоса, походить від імені о 'Ікарод (Ікар), який, згідно грецької міфології, був сином славетного ремісника Дедала [8, с. 110]; острівець Л То8ояп (Родопа), за словами Ахілла Татія, тірійці називають могилою Родопіди (від прикметника роЗюлод «рум'яна обличчям»), фракійської гетери, легенду про яку читаємо у романі (8, 12), ототожнюваної з єгипетською царицею Нітокріс; походження назви головної річки Пелопоннеса Хфвшд (Алфей), що протікає через Аркадію та Еліду і впадає в Іонічне море, вбачаємо від імені грецького річкового бога Алфея (о ААфвіод); назва джерела л АргВооаа (Аретуза), розташованого на острові Ітака, утворилася від імені німфи Аре- тузи (л АрєВоиоа), що в свою чергу походить від дієслова арє0ю «поливати»; селище та Еараята (Сарапта) у Фінікії, між Сидоном і Тіром, відоме своїм хорошим вином, отримало свою назву, ймовірно, від імені єгипетського бога життя, смерті та зцілення о Еаратд (Сарапід або Серапіс).

Топоконцептний тип «Географічні терміни» налічує 5 топонімів, в основі яких географічні номенклатурні назви «місто», «річка», «долина», «болото», «столиця». До них відносимо 4 астіо- німи та 1 гідронім: назва міста в Нижньому Єгипті Л 'Шіоо яоХід (Сонячне місто, Геліополіс), де в давнину був поширений культ сонця, складається з двох слів: о л^іод «сонце» таГ л тсоАід «місто»; іонійське місто на західному узбережжі Анатолії л "Ефеоод (Ефес) свою назву отримало, ймовірно, з лувійської, що означає «пізніше місто», та споріднене з давньогрецьким прийменником єлг «на, понад»; давньоєгипетське місто і фортеця на крайньому сході дельти Нілу то nn^ooaiov (Пелусій) етимологію веде від грецького прикметника ллАоиоіод «багатий болотами, трясовиною», що в свою чергу має в основі іменник о ллАод «болото»; назва міста в Беотії аі 0лРаі (Фіви Єгипетські) утворена з давньоєгипетської мови

0 тлумачиться, як «голова або столиця Верхнього царства»; найдовша річка на планеті Земля після Амазонки о NsiXog (Ніл) свою назву отримала від грецького іменника о veiAog «річкова долина», проте можливим є семітське походження.

Топоконцептний тип «Етнос» представлений 5 топонімами, в структурі яких є назви племен і народів. Серед них 1 інсулонім та 4 хороніми: назва острова у Середземному морі л Крлтл (Крит) походить від іменника о Крлд «критянин», країна Л Фопчкл (Фінікія) - від о ФотЈ, «фінікієць», область л Аакатуа (Лаконія) - від о Лaкюv «лако- нець, лакедемонянин, спартанець», область у Східній Європі та Центральній Азії р Eкu0^a (Скіфія) - від Еки0пд «скіф», Західне узбережжя Малої Азії між Карією на півдні та Еолідою на півночі р 'Іюлча (Іонія) - від о 'I®v «іонієць», що отримав свою назву від власного імені о ''I®vog (Іон), син Ксута та Креуси, міфічний цар Афін та родоначальник іонійського племені [8, с. 112]. У давньогрецькій мові загалом етнонімічні топоніми - явище поширене, оскільки Стародавню Елладу населяла велика кількість племен і мікроетносів.

До топоконцептного типу «Географічні споруди» зараховуємо 4 топоніми, в структурі яких є апелятиви «маяк», «колодязь», «піраміда», «храм». Зокрема, сюди належать 2 астіоніми, 1 інсулонім та 1 хоронім. З них лише одна топонімічна назва грецького походження: острів поблизу Александрії Єгипетської зі знаменитим маяком, спорудженим при Птолемеї Філадельфі р Фаро? (Фарос) співвідноситься з субстантивним апеля- тивом о фарор (маяк) і утворений від нього способом семантичної топонімізації метонімічного типу: безіменний острівець отримав власну назву через маяк, який споруджений на ньому. Назва міста р Вирито? (Бейрут) запозичена з фінікійського або з протозахідносемітського, що означає «колодязі», а міста р Мврфц (Мемфіс), розташованого в північній частині Середнього Єгипту, на південь від нинішнього Каїра, походить від назви Меннефер Пепі (це погребальний комплекс (піраміда) фараона VI династії Пепі I). Є ще дві інші версії походження астіоніма Мемфіс: за словами Геродота, місто було побудоване царем Міном, а у грецькій міфології місто назване на честь цариці Мемфіс, жінки Єпафоса (сина Зевса та Іо), який нібито заснував місто.

Достеменно невідома також етимологія хороніма р Аїуоятод (Єгипет), країни, розташованої в долині Нілу, від Нільської дельти на півночі до острова Фйш на півдні. Існує припущення, що давньогрецьке слово «Аіутатор» утворене від однієї з назв Мемфісу «Хут-ка-Птах», тобто «Храм ка Птаха». Стародавні єгиптяни спочатку словом «Хут-ка-Птах» називали мемфіське святилище бога-творця Птаха, що пізніше стало іменем міста, а згодом - навколишньої області (септа). Врешті, від найменування цієї області давні греки поширили свій варіант назви на весь Стародавній Єгипет.

Топоконцептний тип «Фауна» представлений 2 топонімами, в основу яких лягли назви тварин. В топонімічній функції виступали такі фауністичні лексеми, як «риба» та «страховисько». Дуже давнє фінікійське місто р Ei5wv (Сідон), яке раніше славилося багатством і транспортом, розташоване біля Середземного моря на кордоні Юдеї, отримало свою назву від великої кількості риби (його фінікійська назва, ймовірно, означала «рибальство» або «рибальське місто»); річка у північній Аркадії р Ето^ (Стікс), головна річка підземного царства, яка сім разів його обтікає, що її водами присягалися боги [8, с. 181], етимологічно пов'язана з апелятивом р атиЈ, «страховисько, чудовисько».

Інші топоконцептні типи малочисельні, містять лише по одному топоніму. Зокрема, до топоконцептного типу «Продукти харчування» належить астіонім р Тород (Тір). Це фінікійське місто в Середземному морі, дуже давнє, велике, що славилося торгівлею та могутністю на суші та на морі. Свою назву місто отримало, можливо, від іменника о город (сир), оскільки його поселення утворилося біля сирного ринку і з часом прийняло його назву у якості ойконіма. За іншою ж версією, етимологія назви міста Тір від єврейського або арамейського слова, що означає «скеля». До топоконцептного типу «Заняття» зараховуємо хоронім р naXaiaTvn (Палестина). Це країна між Фінікією та Єгиптом, назва якої походить від грецького слова о ляАяштрд «борець, суперник, супротивник», тобто «який займається боротьбою». До речі, слово о ляАшотрд має те саме етимологічне значення, що й єврейське слово «Ізраїль». Історична область в Північній Африці на території Єгипту то АвХта (Дельта), названа на честь четвертої літери грецького алфавіту, що має форму трикутника, представляє топоконцептний тип «Форма».

Топоконцептний тип «Флора» представлений астіонімом, в основі якого є назва рослинного світу, інтерпретованого лексемою «смирна». Йдеться про одне із найдревніших грецьких міст в Малій Азії р Epopvn (Смірна), розташоване у стратегічній точці на узбережжі Егейського моря в Анатолії, яке мало вигідні портові умови, легкість оборони та хороші внутрішні сполучення. Назва міста походить від флористичного апелятива р opupva (= рорра) «смирна або мирра» (ароматична камедь аравійського мирту).

Як бачимо, давньогрецька топонімія, засвідчена у романі Ахілла Татія, сформувалася семантичним (р Фарод, р Ерормр, р ЕтоЈ), морфологічним (р ПаАшатімр, р Еко0іа, то BuZavTiov) та акцентним (р Тород) словотвірними способами.

Основні типи топонімів, зафіксованих у романі Ахілла Татія розрізняються, перш за все, різною частотою вживання, про що засвідчують кількісні підрахунки: астіоніми (15 назв міст - 67 слововживань): аі ABflvai (Афіни), Л AXs^av5psia (Єгипетська Александрія), Л Вирито? (Бейрут), то BuZavTiov (Візантій), то ЛєХта (Дельта), Л 'НХши яоХі? (Сонячне місто, Геліополіс), Л ^феоо? (Ефес), аі 0flPai (Фіви Єгипетські), о Mapwv (Маронея), л Мєрфі? (Мемфіс), то nn^oooiov (Пелусій), л 2i5wv (Сідон), л S^opvn (Смірна), Л Трo^a (Троя), Л Торо? (Тір); гідроніми (4 назви річок і джерел - 19 слововживань): о АХфеїо? (Алфей), л Арєбоиоа (Аретуза), о NsiXo? (Ніл), Л Ети^ (Стікс); інсулоніми (5 назв островів - 10 слововживань): л Ікаро? (Ікар), Л Крлтп (Крит), Л №кюхі? (Нікохіда), Л 'Ро8оял (Родопа), Л Фаро? (Фарос); хороніми (6 назв областей і країн - 13 слововживань): л Аїуиято? (Єгипет), Л ^юv^a (Іонія), Л Аакатуа (Лаконія), Л ПаХаштІУЛ (Палестина), Л Екu6^a (Скіфія), л Фопакл (Фінікія); ойконіми (2 назви селищ - 3 слововживання): л Керкаоюро? (Керкасор), та Еараята (Сарапта).

Найпоширенішим типом топонімів, як показало дослідження, виявилися астіоніми (15), натомість ойконіми зустрічаються рідко (2). Це пояснюється тим, що об'єктом роману Ахілла Татія було життя міст.

У межах групи астіонімів найбільшу частоту вживання у тексті роману мають назви міст л Торо? (Тір), то BuZoviov (Візантія) та Л "Ефгсо? (Ефес), відповідно 17, 13 і 10 разів.

Більша частина вживань астіоніма л Торо? (Тір) пов'язана з виразною локалізацією подій. Просторова ідентифікація певних дій персонажів та окремих подій у тексті виражається за допомогою відповідних прийменників: sv тл Тирю (у / в Тірі), si? t^v Тироу (в Тір), sni t^v Тироу (до Тіру), апо Тирои (з / від Тіру) тощо. Такі випадки відносимо до мінімально забарвлених уживань, порівняймо: о SB врод патлр sv Тирю катфкє! (1,3,2) - мій батько живе в Тірі; "Qpa пєрпеїу Лрад Buolav si? Тирov ... 'НракТ.еї (2,14,2) - час нам послати жертву Гераклу до Тіру; Каую паута та ката rpv апобпріау тфу апо Тирои біпуоираї (8,5,1) - і я розповідаю все про подорож [яка розпочалася] від Тіру; 5лта апєпТ.еиоеу sni т^ Тирov (2,17,3) - так [корабель Калісфена] приплив в Тір. Локальні ознаки в астіоніма л Торо? наявні також без прийменників, але з прислівниками місця: nlnolov тл? Тирои (2,17,1) - поблизу Тіру; oMyov тл? Тирои (2,17,3) - недалеко від Тіру.

Щодо стилістичних характеристик топонімі- кону Ахілла Татія, варто зазначити, що здебільшого власні назви на позначення географічних об'єктів у романі є нейтральними, але натрапляємо також і на стилістично чи експресивно-емоційно забарвлені. Зокрема, фіксуємо фрагменти, в яких топоніми виступають у метафоричних висловленнях чи порівняльних зворотах, як-от: т^ 'Iюv^av Екu6^av пепоіпкад, каі sv 'Ефєаю реї та Bv Таироїд аірата (8,2,3) - [Ферсандр Кліто- фонту:] ти перетворив Іонію в Скіфію, а в Ефесі лиєш кров, наче в [країні] таврів; ю роїхеїад yfi каі ВаМоол ререріорєупд^ ю роїхеїад ая' Аіуиятои рєхрі? 'Iюv^a? вктетарєупд (8,10,10) - О перелюб, розділений між землею і морем! О перелюб, розтягнений від Єгипту до Іонії!

Попри виразно локальні характеристики, наприклад, астіонім Л Ефsao? (Ефес) у цих уживаннях не позбавлений й експресивності, яка зумовлюється метонімічним переосмисленням: Ефsao? o^n tov роїхоу єууюкеу (8,10) - весь Ефес знає коханця [Меліти].

Подекуди у тексті роману фіксуємо контексти, в яких в одному реченні автор подає два найбільш частотні астіоніми (л Торо? та то BuZa^^v), яким характерна функція локалізації подій з певним стилістичним забарвленням: вую 5в, ... бієууюка прютоу рву si? то BuZavтшv 5іапТ.еиоаі, рета таита SB si? т^ Тирov (8,18,5) - я вирішив спочатку поплисти у Візантій, а після того в Тір (послідовність подій); ои psv sv BuZavт^ю поТ.ереїд ипєр аТАотріюу уарюу, sv Тирю SB катапепоТ.єрпоаі каі тлд Виуатрод оои тід тоид уароид оеои^пкеу (2,24,2) - ти воюєш у Візантію на захист інших шлюбів, а в Тірі ти переможений і хтось зруйнував шлюб твоєї доньки (протиставлення подій - антитеза); ипоотрєфаутед si? то BuZavтшv, ... вую рву вутаиВа тл Артєрі5і, о SB si? Тирov 'НракТ.еї (8,18,1) - повернувшись у Візантій,... я тут [подякував] Артеміді, а він - в Тір [щоб принести жертву] Гераклу (синтаксичний паралелізм).

Топоніми іноді можуть виконувати кілька функцій одночасно. Це залежить від контексту та семантики самого оніма. Зокрема, окрім основної локалізаційної деякі астіоніми у тексті роману Ахілла Татія мають описову функцію, яка розкривається через іменник л патрід «батьківщина»: Тиро? патрід (1,3,1) - Тір-батьківщина; патрід BuZavтшv, (6,16,6; 7,15,2) - Візантій-батьківщина.

У групі гідронімів найчастотнішою у тексті роману виявилася назва річки о №їХо? (Ніл) - 13 слововживань. Деякі приклади з тексту роману «Левкіппа і Клітофонт» засвідчують яскраво виражену посесивну синтаксичну функцію родового відмінка (genetivus possessivus) гідроніма о №їХо? (Ніл), який, сполучаючись з іменниками безпосередньо, служить їх означенням, як-от: ої той NsiXou Posg (2,15,3) - нільські бики (досл. бики Нілу) [про особливий вид єгипетських биків]; о той NsiXou їллод (4,2,1) - нільський кінь (досл. кінь Нілу) [про гіпопотама]; або просто вказує на при- належніть: sn^si 5є то ntafov sig AXs^av5psiav, i^v psyaAnv той NsiXou noArv (2,31,6) - Корабель вже відпливав в Александрію, велике місто Нілу.

В одному із фрагментів спостерігаємо вживання гідроніма о NsiXog у гіперболічному висловленні одночасно з позитивною і зниженою оцінкою: NsiXoq о лоАйд navra айтоїд ylvsrai, каі лотацод каі ул каі ВаАяааа каі Mpvn 4,12,1) - Ніл для них [єгиптян] стає всім: і річкою, і землею, і морем, і болотом. Автор розповідає історію про те, що річка Ніл може змінюватися протягом певного періоду: іноді вона розливається і засіяне поле перетворюється на море або болото. Персоніфікуючи образ Нілу, Ахілл Татій зазначає у виправдання його діянь: каі о NsiXog ой ysBSsrai, аМ/ ваті лотацод ряса npoBsa^lag rov Xpovov inprav каі то й5юр р^трдаг, лотацод a^ravai РЛ ВвАю onsp^^spog (4,12,2) - І Ніл не обманює, але це є річка, яка контролює час і вимірює воду, річка, яка не хоче бути звинуваченою у запізненні.

Серед інсулонімів найбільшу частоту вживання у тексті роману має назва острова л Фаро? (Фарос), а у межах групи хоронімів країна л Аїуоятод (Єгипет) - по 6 фіксацій. Ці назви засвідчені здебільшого в основній локалізаційній функції, як наприклад, у контекстах: ^v 5в то pЈv ysvog Јк тлд v^oou тлд Фарои (4,18,2) - [Херей] був родом з острова Фарос; єлі Ј,svlav лрад sig т^ Фaрov raAs (5,3,2) - він запросив нас в гості на Фарос; ps лроавррі^ то кйра тоїд тлд Аіуйягоо лараМоїд (3,19,2) - хвиля мене кинула до берегів Єгипту; каі юд 6Myov про romrav тдаг ^psprav врxsтal Al6фavтog о Тйріод Ј^ Аіуйягоо nsn^su^g (5,10,7) - незадовго до цих днів з Єгипту прибуває на кораблі тірієць Діофант; лрлаато уар йло A^arav Јv Аіуоятф (7,7,3) - вона була викрадена розбійниками в Єгипті.

У групі ойконімів із двох частотнішою виявилась назва селища та Еараята (Сарапта), зафіксована в тексті роману двічі у локалізаційно-просторовій функції з прийменником ката (в, на) і без нього: ЄуВ^то ката Еараяга кюц^ Tuplrav єлі ВаМттл ^ipBvnv (2,17,2) - він приплив в Сарапту, селище тірійців, розташоване на березі моря; тоїд Еараятоїд лрoаваxov (2,18,5) - [викрадачі] підшили до Сарапти.

Деякі топоніми роману Ахілла Татія називають географічні об'єкти, що лежать за межами місця безпосередньої дії твору. Наприклад, у реченні «о №їХод psi pЈv avraBsv єк 0nP®v rav Aiyonurav каі ваттг єд тoаoйтov pB®v axpi MBp9swg каі вті p^pdv катю (KspKaawpog 6vopa тр кюрл тр лрод тф твА^і той psyaA^o psйpaтog) (4,11,3) - Ніл тече зверху з Єгипетських Фів і такою течією досягає Мемфіса, а вже трохи нижче [за течією], де закінчується великий потік річки, є селище під назвою Керкасор» натрапляємо на астіоніми аі 0лРаі (Фіви Єгипетські) та л МВрфід (Мемфіс). Такі топоніми є заднього плану, топоніми-статисти, вони, на відміну від топонімічних назв переднього плану (маємо на увазі гідронім о №їХод (Ніл) та ойконім л KspKaawpog (Керкасор) з наведеного прикладу), не локалізують події, а лише служать одним із засобів пов'язання їх з дійсністю.

З-поміж граматичних ознак топонімії роману «Левкіппа і Клітофонт» хочемо виокремити такі: 1) наявність сингулятивів (лише однини) і плюра- тивів (лише множини) при переважній актуалізації форм однини (29 сингулятивів), що обумовлено основною функцією топоніма - виокремлювати один географічний об'єкт із ряду однорідних в процесі комунікації і для комунікації, та незначною кількістю топонімів у формі pluralia tantum (плюративів): аі А0^аі (Афіни), аі 0лРаі (Фіви Єгипетські), та Еараята (Сарапта); 2) фемінізація топонімійної лексики (із 32 географічних назв 25 - жіночого, 4 - середнього і 3 - чоловічого роду), що є результатом багатьох факторів, серед яких слід назвати загальну тенденцію в індоєвропейських мовах до номінації географічних об'єктів назвами жіночого роду і особливість менталітету індоєвропейців.

Як зазначалося вище, до топонімікону давньогрецького роману «Левкіппа і Клітофонт» ми зараховуємо не лише географічні назви-суб- стантиви, але й також відтопонімні прикметники - ад'єктоніми (20 лексем - 56 фіксацій): 12 назв утворилися від хоронімів (назв областей або країн): Аттікбд, л, ov (аттичний), 'НХяїод, а, ov (елідський), Кааіод (касійський), Афокбд, л, ov (лівійський), Ай8іод (лідійський), Мау^^а (магнесійська), Аіуоятіод, а, ov (єгипетський), EXXqv (грецький), 0ракікбд, л, ov та 0ракіод, а, ov (фракійський), Тубікод, л, ov та 'IvSo?, л, ov (індійський); чотири назви - від інсулонімів (назв островів, півостровів): ТРлрікбд, л, ov (іберійський), Копріод, а, ov (кіпрський), ЕікяХікбд, Л, ov (сицилійський), Хїод, а, ov (хіоський); три назви - від астіонімів (назв міст): Bo^v^o?, а, ov (візантійський), 'Ефйаіод, а, ov (ефеський), Торіод, а, ov (тірійський); та одна - від ороніма (назви гірського масива): Кааіод (касійський).

Найчастотнішим серед них виявився ад'єктонім Аіуцятшд, a, ov (єгипетський) - 20 фіксацій у тексті роману.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Вивчення географічних назв у художньому творі, навіть описове, проливає світло на історію країни, її народу та, звичайно, історію її мови. Проаналізований топонімікон давньогрецького роману ІІ ст. н.е. «Левкіппа і Клітофонт», нехай кількісно і незначний, проте завдяки широкій географії мандрівок головних героїв, достатньо ясно характеризує географічне середовище греків, соціальні умови їхнього побуту, риси ментальності і особливості мови.

Проаналізований матеріал засвідчує, що в досліджуваному тексті серед зафіксованих топонімів більшість назв - реальні. Назви жіночого роду у топоніміконі Ахілла Татія кількісно превалюють. З-поміж різних груп онімної лексики на позначення територій переважають астіоніми.

Топоніми, виконуючи загальну онімну функцію (виокремлювальну), фіксують, закріплюють у назвах населених пунктів, річок, морів, гір і ін. результати пізнання світу людиною. Основною функцією топонімів у романі «Левкіппа і Кліто- фонт» є локалізаційно-просторова, зумовлена необхідністю позначення місця, де відбувалася та чи та подія, за якої топоніми вживаються у своїх прямих значеннях і ними обмежуються. Проте простежуємо також, що подекуди топоніми виконують художньо-образну роль у тексті роману, реалізовуючи ідейний задум автора твору.

Перспективним вважаємо дослідження семантичної структури ад'єктонімів, засобів і способів їх словотворення та стилістичного функціонування у тексті роману Ахілла Татія.

Список літератури

роман татія топонім

1. Білецький А.О. Вибрані праці / Упоряд. Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, А.О. Савенко. К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. 792 с.

2. Боєва Е., Єгорова О. Топонімікон у структурі художнього дискурсу Панаса Мирного. Літературна творчість Григорія Сковороди й сучасність (до 300-річчя від дня народження) : зб. наук. статей. Одеса : Університет Ушинського, 2022. С. 108-115. http://dspace.pdpu.edu.ua/handle/123456789/16318.

3. Г алаур С. Регулятивна організація топонімів у сучасному українському художньому тексті. Лінгвостилістичні студії. 2019. Вип. 10. С. 18-28. https://doi.org/10.29038/2413-0923-2019-10-18-28.

4. Горпинич В.О. Граматична типологія латинської і української топонімії. Мовознавство. 2013. № 1. С. 36-42.

5. Зелінська О. Функції топонімів у художніх текстах української писемності XVII століття. Філологічний часопис. Вип. 1 (9) / 2017. С. 41-52.

6. Лукаш Н. Текстотвірні функції топонімів у сучасному художньому дискурсі (на матеріалі роману Софії Андрухович «Амадока»). Філологічні науки. 2021. Вип. 34. С. 80-84.

7. Попова І.С. Учителеві, колезі красні ці слова (до 85-ліття В.О. Горпинича). Українська мова. 2012. № 4. С. 128-133.

8. Словник античної міфології / Укл.: І.Я. Козовик, О.Д. Пономарів. К. : Наук. думка, 1985. 235 с.

9. Українська мова : енциклопедія. 3-є вид., зі змінами і доп. Київ : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2007. 856 с.

10. Шотова-Ніколенко Г. Топоніми як засіб створення і зміни часопростору в художньому творі. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Сер. Мовознавство. 2017. Вип. 1(27). С. 331-334.

11. Achtiles Tatius / Wtih an Enghsh translation by S. Gaselee, M. A. Fellow and Librarian of Magdalene College. Cambridge, Massachusetts : Harvard Urnverstiy Press; London : Wtitiam Hememann LTD, 1984. 461 p.

12. Anrient Narrative. Supplementum 1: Space іп the Anrient Novel / ed. by M.Paschatis, S^rangoutidri. Gronmgen : Barkhris Pubtishmg & The Umveraty Lftrary Gronmgen, 2002. 192 р. https://anrientnarrative.com/ risueMew/3221

13. Morgan J. Travel іп the Greek Novels: Function and Interpretation. Travel, Geography and Culture in Ancient Greece, Egypt and the Near East / ed. by Colrn E. P. Adams, Jm Roy. Oxford : Oxbow Books Lmtied, 2007. P. 139-160.

14. Petersen W. Greek Place Names іп -(e)riv, Gerntive -(e)rivo^. Classical Philology. 1937. Vol. 32, no. 4. P. 305-328. http://www.jstor.org/stable/265034.

Размещено на Allbest.ru