Ґенеза та етапи формування жанру графічного роману

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґенеза та етапи формування жанру графічного роману

Малов Кирило Олегович

Друга половина XX ст. є періодом формування та розвитку нових синтетичних видів візуального мистецтва, до яких відносяться комікс та графічний роман. Активність інтермедійних процесів, «розгерметизація» мистецтва сприяла переходу коміксу від масового, розважального за змістом літературного і візуального продукту до специфічної літературної та візуальної форми художньої творчості.

Історії в картинках, попередники коміксів, виникають в Європі ще у XVIII ст. як гумористичні або сатиричні графічні цикли, що супроводжуються пояснювальною розповіддю. В США комікси починають друкувати наприкінці ХК ст. в журналі «Нью-Йорк Джорнал». До 30-х рр. ХХ ст. комікс був переважно частиною газет, журналів. Видання У. Херста («Morning journal») та Д. Пулітцера («The New York World») постійно публікували комікси як додаток до щоденної преси.

На початку 30-х рр. у США починається так званий «золоте» століття коміксів. Поява нових персонажів (Супермен, Пластик, Бетмен) і специфічного, максимально героїзованого та динамічного літературного матеріалу для коміксів надала можливість реалізувати специфіку жанру повною мірою. У 1954 р. спілка коміксистів ухвалила «Comics Code Authority» - внутрішній кодекс, своєрідний перелік правил для художників коміксу і це стало першою спробою відокремити цей від мистецтва серед інших. Наприкінці 50-х рр. комікс-культура переживає різкі нападки політизованої преси, знецінення жанру. Але в той же час дослідники коміксу, як наприклад Г. Селдес у книзі «Сім живих мистецтв» (1957), наголошують на можливому розвитку коміксу у бік самостійно візуального твору, де рівень твору залежить від візуальних, а не текстових якостей. Це привело до поступового домінування візуальності над вербальністю у коміксі та його перетворенню на графічні романи.

Ґрунтовні спроби теоретизувати комікс почалися у 60-ті рр. ХХ ст. Але паритетна взаємодія візуального і вербального була сформульована С. МакКлаудом як основна ознака коміксу в роботі «Understanding comics: The Invisible Art» лише у 1993 р. Тоді ж з'явилося і загально прийнятне, достатньо чітко окреслене формулювання, що комікс - це «поєднання пікторальних та інших зображень у навмисній послідовності, призначених для передачі інформації / або ж отримання естетичної відповіді через перегляд» [1, с. 9].

Термін «графічний роман» вперше з'являється на обкладинці книги В. Айснера «Контракт з Богом» («A Contract with God», 1978), що містила чотири напівавтобіографічні історії про жителів Бронкса у 30-ті рр. ХХ ст. Книжковий формат видання підкреслював його відмінність від традиційного коміксу. З 1994 р. термін «графічний роман» набуває поширення, що відображає перенос акценту із текстового на візуальний, а тематики - від дитячо-підліткової до дорослої. Основною відмінністю графічного роману від коміксу є установка на експериментальність форми і «серйозність» змісту. Графічний роман уникає пригодницьких тем, концентруючись на темах соціальних або проблемах особистості. На відміну від коміксу, графічний роман має одного автора-художника і закінчену літературну форму. Особливістю взаємовідносин «текст- ілюстрація» для коміксу є наявність послідовного тексту і послідовної розповіді. В той же час у графічному романі настільки домінує візуальна складова, що він майже звільняє текст від необхідності утворювати послідовні сенсові сюжетні зв'язки, замінюючи їх зв'язками візуальними, запозичує прийоми кінематографічного та анімаційного монтажу із «монтажністю» крупних і загальних планів тощо.

Таким чином, на початку ХХІ ст. графічний роман відокремлюється як специфічний жанр візуальної творчості, що має свої особливості і специфічні риси, які відрізняють його від ілюстрацій та коміксів.

Використані джерела

графічний роман література

1. McCloud S. Understanding Comics: The Invisible Art. New York: William morrow, 1993. 224 p.

Размещено на Allbest.ru