Гетерообраз мігранта у корейській малій прозі XXI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гетерообраз мігранта у корейській малій прозі XXI ст.

Налімова Анастасія Олександрівна асистент кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії ННІФ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотація

У другій половині XX ст. у Республіку Корея прибували чимало працівників-мігрантів, біженців з КНДР, окрім цього, численні шлюби з іноземцями та загальний курс на глобалізацію призвели до того, що корейське суспільство, особливо у великих містах, стало мультикультурним. Моноетнічна протягом тривалого часу держава, задля вирішення демографічних проблем, і сьогодні активно проводить політику мультикультуралізму. Цей процес відображено у численних творах корейських письменників 2000-х рр., де тлом виступає мультикультурний контекст. Корейські літературознавці виокремлюють такі твори під назвою їфмгЗф У-Ц" (тамунхва муихак), що і стали об'єктом дослідження.

У статті запропоноване визначення тамунхва мунхак з огляду на те, що при перекладі англійською мовою цього поняття, зазвичай, використовують multiculture literature, при цьому відбувається певна розбіжність змісту цих понять. Оскільки у такій літературі оповідь йде не про співіснування багатьох культур, а про дихотомію корейської та інших культур у суспільстві з точки зору переживань особистості внаслідок упередженого ставлення оточення. Ця стаття є внеском у міграційний дискурс Кореї, пропонуючи дослідження того, яким чином відбувається розвиток у зображенні мігрантів у сучасній корейській художній літературі. Корейська мала проза не має універсального представлення мігранта натомість автори залучають різні форми зображення таких персонажів: від стереотипного до транснаціонального, загальнолюдського.

У статті використано імагологічний підхід за допомогою якого здійснено аналіз того, як в оповіданні сконструйовано ідентичність «іншого» через реконструкцію та деконструкцію деяких національних стереотипів і упереджень. Ми виокремили основні типи образів мігрантів у корейській малій прозі та дійшли висновку, що література в цьому жанрі відображає процес переоцінки традиційних цінностей суспільства, поняття етнокультурної ідентичності, переосмислення меж національної культури. Наукове осмислення цих образів та їх контекстуалізація зроблять внесок у розуміння міграційного досвіду через призму літературної творчості, а також допоможуть виявити зміни у сприйнятті мігрантів у сучасному корейському суспільстві.

Ключові слова: корейська література, мала проза, Республіка Корея, гетерообраз, образ мігранта, корейська мова.

Abstract

Nalimova Anastasiia Oleksandriva Assistant of Department of The Far East and Southeast Asia Languages and Literature, Educational and Scientific Institute of Philology, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

THE HETEROIMAGE OF THE MIGRANT IN KOREAN SHORT FICTION OF THE XXI CENTURY

In the second half of the 20th century, many migrant workers and refugees from the DPRK arrived in the Republic of Korea, and numerous marriages with foreigners and a general course towards globalization led to the fact that Korean society, especially in large cities, became multicultural. The state, which has been mono-ethnic for a long time, actively pursues a policy of multiculturalism in order to solve demographic problems. This process is reflected in numerous works by Korean writers of the 2000s, where the background is a multicultural context. Korean literary critics single out such works under the name (tamunhwa munhak), which became the object of research.

The article proposes a definition of tamunhwa munhak, given that when translating this concept into English, multicultural fiction is usually used, while there is a certain discrepancy in the meaning of these concepts. Because in such literature, the story is not about the coexistence of many cultures but about the dichotomy of Korean and other cultures in society from the point of view of the individual's experiences due to the prejudiced attitude of the environment. This article contributes to Korea's migration discourse by offering research on how the depiction of migrants in contemporary Korean fiction has evolved. Korean short prose does not have a universal representation of the migrant; instead, the authors involve various forms of depiction of such characters, from stereotypical to transnational and universal.

The article uses an imagological approach, which analyzes how the identity of the "other" is constructed in the story through the reconstruction and deconstruction of some national stereotypes and prejudices. We singled out the main types of images of migrants in Korean short prose and came to the conclusion that literature in this genre reflects the process of re-evaluation of the traditional values of society, the concept of ethno-cultural identity, and rethinking the boundaries of national culture. The scientific understanding of these images and their contextualization will contribute to the understanding of the migration experience through the lens of literary creativity and will also help reveal changes in the perception of migrants in modern Korean society.

Keywords: Korean literature, short fiction, Republic of Korea, heteroimage, the image of a migrant, Korean language.

Постановка проблеми

Поширення політики мультикультуралізму у багатьох країн світу призвело до активних досліджень у сфері імагології, галузі, що займається науковим осмисленням образів інших народів та країн, образів «чужих», або гетерообразів у художніх творах. Проблема дослідження літературних репрезентацій інших культур та опозиція образів «свій/чужий», тема мультикультуралізму, міграції та їх прояву в літературі є актуальними у світовому, та корейському зокрема, літературознавстві. У художній літературі дедалі частіше з'являються твори, у яких центральними персонажами стають мігранти. Однак, попри широке обговорення цієї теми, міграційний досвід залишається важливим, але не достатньо дослідженим аспектом сучасної літератури, особливо в контексті корейської прози. Тому, на нашу думку, доцільно заповнити цю лакуну в українському кореєзнавстві та окреслити напрями для подальших досліджень.

Новизна нашого дослідження полягає у поглибленому аналізі того, як автори використовують літературні засоби для створення образів мігрантів, а також виявлення еволюції цих образів у контексті сучасної корейської літератури. Різноманітність літературних творів, що відображають міграційний досвід, є цінним матеріалом для розуміння та інтерпретації такого образу.

Окрім цього, вважаємо за потрібне уточнити смислове значення тамунхва мунхак, оскільки це поняття в англомовних дослідженнях перекладають як multiculture literature, однак при дослівному перекладі мультикультурна література та опрацюванні вітчизняних джерел, ми визначили, що, зазвичай, авторами мультикультурної прози стають письменники з мігрантським досвідом, люди змішаної раси, тобто носії культури та/або мови відмінної від країни проживання. А прикметною рисою саме корейської тамунхва мунхак є те, що хоч оповідь у ній побудована навколо життя мігрантів, однак автори, у всіх випадках, є етнічними корейцями. Тому вважаємо доцільним вживання саме терміну тамунхва мунхак.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Тема міграції активно досліджується зарубіжними літературознавцями та переосмислюється в розвідках корейських науковців XXI ст., але переважно у площині тамунхва мунхак. Серед корейських дослідників цим питанням займалася Ион Намгьон, яка класифікувала образи мігрантів у творах та зосередилась на образі «чужого» і темі транскордонного в тамунхва мунхак [1].

Дослідники Кант та Лі, які розглянули корейську літературу 20022018 рр. з акцентом на мультикультурному дискурсі та мультикультур- ній освіті, проаналізували творчість корейської діаспори та розумінню іноземців і мігрантів у літературі. Науковці наголошують, що наявність чималої кількості академічних дискусій навіть виправдовує необхідність мета аналізу тамунхва мунхак [2].

Аналіз Лі Мірім присвячено формальним ознакам: наративній структурі, шаблонам конфліктів та репрезентації іммігрантів, а також розкриттю тем асиміляції, відчуження, дискримінації та насильства у тамунхва мунхак [3]. У праці підкреслюється важливість детального дослідження життя мігрантів, справжнє розуміння культурної гібридності, а також необхідність двосторонньої соціальної інтеграції для створення справжнього мультикультурного суспільства.

Чхве Намгон науково окреслив межі поняття тамунхва мунхак, визначив які твори та за якими ознаками слід включати до такої літератури. На відміну від інших науковців, наголошує, що у неї слід також включати твори з позитивним досвідом іммігрантів [4].

К. Хенском підсумував попередні дослідження з точки зору «перетину кордонів» внаслідок якого руйнуються бар'єри між мовою, культурою, національністю та етносом [5]. А. Ширмер наголошує, що усі твори тамунхва мунхак викривають дискримінацію та жорстоке поводження стосовно представників одних етносів, на противагу підкреслюється обожнювання, яке корейці виявляють до білошкірих західних емігрантів [6].

Серед вітчизняних дослідниць, питанням займалася О. Романенко, яка описала теоретичну модель міграційного дискурсу на прикладі сучасної української літератури [7].

Мета статті - проаналізувати сучасну малу прозу Республіки Корея на наявність у творах елементів, які відтворюють особливості мультикультурного суспільства, у якому є представники різних мовних та етнічних спільнот, а також в імагологічній перспективі розглянути рецепцію й відтворення образів мігрантів у межах таких творів, визначити їх типологію.

Виклад основного матеріалу

Попри чималу кількість досліджень, одностайності серед науковців щодо трактування (тамунхвамунхак). Лі Сингьон зазначає, що у південнокорейському суспільстві концепція тамунхва має унікальний відтінок, відмінний від глобального розуміння мультикультуралізму. Тамунхва -- це термін, який використовується як евфемізм для номінації малозабезпечених іноземних робітників або шлюбних мігрантів, а не як поняття співіснування кількох культур [8]. Науковець, спираючись на дослідження Ч. Чой, зазначає, що Республіка Корея не є країною зі значною кількістю іммігрантів, які бажають отримати громадянство, а також не має су б державних націоналістів чи груп корінного населення. Тому термін тамунхва в першу чергу вживається стосовно одружених іммігрантів, робітників мігрантів або іноземців загалом, що робить вживання слова мультикультурний проблематичним, оскільки воно не точно представляє різноманітність культур у суспільстві [8]. Крім того, кількість таких іноземців у Кореї незначна порівняно з іншими мультикультурними суспільствами.

Стосовно літературного визначення тамунхва мунхак, за словами Чхве Намґона, така корейська проза зосереджена навколо працівників мігрантів, жінок-мігранток, що одружені з корейцями, біженців з КНДР, осіб змішаної раси [4]. Подібне визначення знаходимо й у Сон Чжувона, що трактує її як таку, що описує нелегке життя мігрантів, які живуть у корейському суспільстві [9]. Дискусійним залишається питання щодо включення до творів тамунхва мунхак оповідей, де дійовими особами є корейці-мігранти, що живуть у відмінних від Республіки Корея країнах.

Також нами виявлена низка творів, де дійовими особами є іноземці, переважно студенти або висококваліфіковані працівники, що живуть у Кореї, однак такі персонажі не прагнуть стати частиною корейського суспільства, а по-друге, кількість таких творів є, на нашу думку, незначною для глибокого аналізу. Таким чином, слід за корейськими науковцями, ми розуміємо корейську тамунхва мунхак як твори корейських авторів, у яких порушується проблема мігрантів у контексті сучасної Кореї [4].

Глобалізація призвела до зростання нелегальних іноземців, які перетинають кордони в пошуках грошей. У Республіці Корея іноземні робітники та жінки у міжнаціональних шлюбах стикаються з насильством і порушеннями прав через подвійність правової системи. І як зазначає Йон Намгьон, така ситуація призводить до спроб «чужинців» змінити систему. Тому часто образ мігранта у корейській літературі зображується як чужий, дивний, «інакший» елемент оповіді [10]. К. Хенском, посилаючись на Кан Чінгу стверджує, що автори, як правило, представляли мігранта у творах трьома основними способами: як довічного «іншого»; як інфантилізованого, що потребує захисту; і рідше -- як загрозу суспільству, зокрема монолітній державній ідеології та міфам, які її підтримують. Кожен з цих типів репрезентації, стверджує він, не може не відтворювати дихотомію «я/інший», оскільки образ мігранта функціонує незалежно від критичного змалювання у літературі [5, С. 3]. Однак, з появою більшої кількості творів, поступово з'являються такі, що заглиблюють читача у світ «іншого», і врешті ставлення до них змінюється, іноземці постають людьми, що мають співчуття, емпатію чи почуття гумору, готовими йти на компроміси, а подекуди більш людяні та доброзичливі, ніж місцеві жителі. Але у творах це не допомагає суспільству прийняти повністю таких людей, конфлікт із суспільством часто не вирішується, а залишається. Загалом, приклади літературних репрезентацій іноземців у Кореї наявні ще з 1950-х рр., частина з яких оповідає про чорношкірих американських солдатів у Кореї або їхніх амеразійських нащадків. Однак ці наративи, як правило, не стосуються питань боротьби за ідентичність, натомість присутність іноземців використовується як засіб для висвітлення проблем корейської упередженості стосовно іноземців та «нечистокровних» осіб змішаної раси.

У межах цієї роботи ми науково осмислили низку творів сучасної корейської прози та виокремили основні типи персонажів-мігрантів та поділили твори на категорії, відповідно ставлення до них.

До першої категорії відносяться твори, в яких мігранти не змогли «увійти» до корейського соціуму, стали аутсайдерами та є абсолютно «чужими» для корейців. У таких оповідях персонажі-мігранти описані як нещасливі, стражденні, вони тяжко працюють, але це не викликає ані поваги, ані співчуття. Корейське суспільство не приймає таких людей, та повністю протиставляє їх своїм громадянам, а подекуди ставиться, як до тварин. У таких творах мігрант часто постає в образі тварини, привида, рослини. Вдавання до метафор вказує на те, що з ними поводяться нелюдськи, водночас підкреслюючи, що вони є досить вразливими, не можуть відстояти свої права.

Серед творів, у яких мігранти є маргінальними особистостями корейського суспільства, зазначимо «Слон» Кім Чжейонг, 2004 р.), «Ціна собаки» Лі Шібека (2008), «Паприка» Сон Сонрана (2007), «Квіти шипшини» Чонг Досана (2007 р.), та «Привид» Канг Хведжін (2011 р.). У цих оповіданнях мова йде про трудових мігрантів та біженців, яких вважають найнижчим робітничим класом, зображено етнічну та расову дискримінацію корейського суспільства щодо таких людей.

Так, наприклад, твір «Слон» описує ставлення до трудових мігрантів з точки зору 12-річного хлопця, на ім'я Аккас, який є сином китаянки корейського походження та батька непальця. Про свою матір він нічого не знає, адже вона покинула його у дитинстві не витримавши життя з іноземцем. Житло, де головний персонаж, мешкає з батьком, -- це переобладнана скотобійня, у якій поряд з ними живуть робітники з М'янми, Бангладешу та Росії. Вони приїхали у Корею з мрією на краще життя, але врешті, їх мріям не судилося втілитися, тому вони займаються грабіжництвом, проституцією, пиячать.

Автор детально зупиняється на описі зовнішності персонажів. Аккас у творі вмивається водою з відбілювачем, щоб його шкіра стала світлішою, як у корейців, або ще краще, на його думку, - як у американців, адже тоді ставлення до нього буде не таке упереджене, але батько сварить його за це. Також у батька, через важку роботу, стерлися відбитки пальців, а за повір'ям, що у людини без відбитків на пальцях відсутня душа, то так у творі продемонстроване ставлення до чоловіка у корейському суспільстві, як до створіння «без душі». Їх сусід непалець Кхун фарбує волосся, щоб стати блондином, вдягається у китайські підробки джинсів та кросівок відомих американських фірм. Таку поведінку А. Ширмер пояснює тим, що коли ідентичність, яка приписується на основі зовнішнього вигляду, призводить до труднощів або соціального відторгнення, знаходяться зухвалі шляхи самовираження. І якщо пишатися своєю ідентичністю неможливо, то можуть бути наявні шахрайство, обман і маскування, оскільки «чужі» прагнуть кращого життя [6]. Отже, у творі персонажі вважають лише зовнішність запорукою прийняття їх суспільством. А задля уникнення дискримінації вони не намагаються адаптуватися до корейського фенотипу, а радше вдаються до імітації такої адаптації, або маскування під білошкірих американців.

Оскільки головний персонаж є мігрантом у другому поколінні, але його життя не відрізняється від животіння його батька, то це вказує на те, що корейське суспільство має стереотипне ставлення до трудящих- мігрантів. Однак, мігранти також не завжди прагнуть повністю прийняти корейський світогляд, тому залишаються «чужими». У образі батька

Аккаса яскраво виражено мотив туги за втраченою Батьківщиною. Персонаж не може знайти гармонію у нинішньому житті, і спогади про Непал є єдиною втіхою. Це обумовлює ідеалізацію рідних місць, а також пояснює спробу батька долучити сина до непальських культурних традицій. У оповіданні змальовано сильний контраст життя батька оповідача до та після міграції: Непал із засніженими горами, символом яких є гора Аннапурна, і помешкання для робітників-мігрантів у Кореї, символом яких виступає скотобійня. Контраст між двома просторами підкреслює дискримінацію та упередження, яких зазнають іноземні робітники в корейському суспільстві.

Як зазначає О. Романенко така діалогічність, що встановлюється між різними просторами та уявленнями про них, формує не впорядкований світ, навпаки - хаотичний і драматичний. І тоді у межах оповіді поєднується два сюжетотвірні принципи: а) описи природи чи інтер'єру та внутрішні конфлікти персонажів, б) реалістичний світ та вигаданий, фентезійний, казковий чи міфологічний [7]. Ось і у «Слоні» внаслідок двійництва просторів постає криза ідентичності у персонажу, через що він поринає у вигаданий світ видіння, яким закінчується оповідання. У сновидінні Аккаса з'являється срібний слон, нога якого провалилася в яму, і він намагається вибратися, махаючи вухами. Але чим більше він борсається, тим глибше засмоктує ноги. Яма швидко перетворюється на чорне болото і починає бурхливо крутитися. Слон асоціюється у хлопця з батьком, а сцена, у який той бореться - з виживанням у жорстокому оточенні. Але головна думка твору криється у тому, що іноземні працівники, які виконують небезпечну, тяжку роботу, подібно до слонів, які підтримують всесвіт в індуїстській міфології, також є тією частиною корейського суспільства, на плечах яких будується успішна економіка країни.

Образ Аккаса є стереотипним, але відтворює колективні соціокуль- турні настрої у сучасній Кореї. Однак завдяки такому підкреслено маргіналізованому зображенню персонажів автори, на нашу думку, змушують читачів передивитися ставлення до іноземців, щоб побудувати суспільство, де усі існуватимуть разом, не зважаючи на національні та етнічні відмінності.

Друга категорія - це твори, у яких персонажі-мігранти намагаються подолати «відмінність» шляхом асиміляції. Часто у таких творах конфлікт проявляється між персонажами мігрантами, що зображені представниками змішаної раси. До таких оповідань відносимо «Удар» Кім Рьорьон (2007 р.), «Намасте» Пак Бомшіна, 2005 р.), «Баранячий шашлик з району Ґарібонг» та «Риба, яка пливе крізь геологічну епоху» Пак Чхансун 2009 р).

У оповіданні «Баранячий шашлик з району Ґарібонг» головний персонаж - китаєць, корейського походження, на ім'я Імпха, що оселився зі своєю дівчиною Бунхі у районі Сеулу Ґарібонг, де живуть переважно представники китайської діаспори. Хлопець приїхав до Кореї у пошуках своїх батьків, що раніше прибули туди як трудові мігранти. У листах, які йому надсилали, вони жалілися на несправедливі умови праці, що їм іноді не платять, хоча вони старанно виконують свою роботу. Пошуки нічим не закінчуються і хлопець починає готувати баранячі шашлички та намагається створити соус, який би прийшовся до смаку та прибрав запах баранини, що так не подобається корейцям. Також він мріє про власний ресторанчик під назвою «Сад у стилі Пархе Пархе - (698--926 рр.) держава на території сучасних південної Маньчжурії, Приморського краю та північної частини Корейського півострова. На сьогодні між науковцями ведеться запеклий диспут на предмет культурно-етнічної приналежності держави Пархе. Китайці вважають цю країну своєю, етноси які в ній проживали, у тому числі й корейці, є частиною сучасної китайської нації. Такому тлумаченню опираються корейські вчені, які наполягають на тому, що Пархе була заснована етнічними корейцями-когурьосцями, оскільки офіційною мовою Пархе була корейська, а тому вона є корейською державою.», де б можна було у інтер'єрі та у стравах об'єднати китайську та корейські культури. Образ саду - це модель ідеального суспільства, де живуть представники корейсько-китайської спільноти, в якому люди пишаються своєю ідентичністю, не залежать від інших, місце, де немає голоду, упереджень і дискримінації.

Імпха не відмовляється від власних китайських коренів, водночас відчайдушно намагається вписатися в оточення, догодити смакам корейців. Унікальний «запах» баранини, якого Імпха так намагається позбутися, символізує його «інакшість», а сад виступає символом утопічного простору. Тобто він прагне прилаштуватися до корейського суспільства, а не змінити його. У творі батько називає людей, які перебувають у такому ж становищі, як і він, «людьми на кордоні», які не належать ні до однієї, ні до іншої сторони, а знаходяться ззовні. Лі Мірім зазначає, що для іммігрантів, які втратили свою автентичність або пережили втрату рідних місць, міграція постає швидше в негативному, ніж у позитивному ключі, часто вони стають космополітами [3, с.294]. У творі такий космополітизм, життя «на межі» культур, закінчується для хлопця трагічно - дівчина йому зраджує з китайсько-корейськими мігрантами-мафіозі, які, врешті, вбивають Імпха, оскільки він не розкрив їм секрет свого соусу. Головний персонаж приїжджає у район Ґарібонг з думкою, що з його співвітчизниками буде краще і легше, але його сподівання не виправдовуються, а, навпаки, призводять до трагедії.

Отже, персонажі змішаної раси представлені як мандрівники, чужинці, що не можуть повністю належати жодній з країн, жодній з націй. Тобто упередженість суспільства стосовно «чужих» зберігається, навіть якщо персонаж частково чи наполовину корейського походження. Але автори підкреслюють, що задля створення справді мультикультур- ного суспільства іноземцям недостатньо просто асимілюватися. Справжнє мультикультурне суспільство - це таке, в якому різні культури співіснують, взаємно визнаючи відмінність одна одної, а не об'єднуючи та інтегруючи «чужинців».

До третьої категорії відносимо твори, у яких автори зображують мігрантів так корейців «рівними» перед життєвими проблемами. До цієї категорії належать оповідання Кім Йонсу «Усім щасливого Нового року» та Хана Чісу «Веселка з тропічної ночі»(2010 р.).

У першому творі оповідь іде від імені корейця, до дому якого напередодні нового року приходить знайомий його дружини індієць Сінгх Сатбір, який має налаштувати занедбане піаніно. Головний персонаж описує зовнішність індійця з певною відразою: вперше у житті він бачив таку довгу неохайну бороду та тиснув таку спітнілу руку. Спочатку ставлення є досить упереджене, оповідач розчарований таким незграбним володінням індуса корейською. Але оскільки дружина запізнювалася додому - оповідач починає потроху говорити з Сатбіром, і дізнається про нього, що він робітник-іммігрант з Пенджабу в Індії, сікх, живе зі своїми колегами в контейнері біля меблевої фабрики. Тяжке становище його життя в Кореї майже не розкривається, але у прагненні змінити своє становище він п'ять місяців тому вирішив вчити корейську. Дружина головного персонажа викладає корейську мову робітникам- іммігрантам в інституті, де навчається Сінгх.

Споглядаючи за налаштуванням піаніно Сатбіром, оповідач починає замислюватися про спілкування як між культурами, так і, очевидно, у його шлюбі. Чоловік усвідомлює, що знання мови не є передумовою для розуміння один одного, особливо коли чує, що його дружина повідомила індусу, що почувається самотньою. Оповідача не полишає думка, що про свої емоції та почуття його жінка розповідає не йому, а малознайомому іммігранту. Спосіб спілкування індійця та кореянки є незвичним: жінка, яка добре володіє корейською, але погано володіє англійською, а Сабір Сінг, який добре володіє англійською - погано володіє корейською, але, незважаючи на це, їм вдається спілкуватися і, врешті, вони стають друзями. Вони розуміють один одного не на лексичному, а на психологічному, почуттєвому рівнях. У творі продемонстровано, що і корейці, і мігранти мають певні труднощі, їм бракує спілкування, любові, розуміння. Персонажів турбує не їх «ідентичність», а формування емоційних зв'язків, які базуються на їхній здатності спілкуватися таким чином, що не залежить від знання мови.

У оповіданні відтворено проблему, що відносини, які повинні бути гуманними, не реалізуються належним чином лише через різне культурне походження. Науковець Йон Намгьон вважає, що проблема мультикультурності постає через суб'єктивність. Тобто суб'єктивні відчуття людини стосовно інших, і судження, зроблені на їх основі, походять від упереджень, переконань і досвіду людини [1]. І хоч персонажі корейці прагнуть знайти спільну мову з мігрантами, вони не ототожнюють їх з собою. Така художня стратегія дозволяє авторам у призмі свідомості «іншого», як у дзеркалі, відобразити проблеми власного суспільства, і водночас деконструювати наявні стереотипи щодо маргіналізованого мігранта.

Отже, окремі автори зображають рівність корейців та мігрантів перед буденними проблемами, однак увага все ще акцентується на культурній, мовній, національній «чужинності» персонажів-мігрантів.

Четверта група творів, у яких автор не фокусує увагу ані на відмінності мігранта, ані на асиміляції «іншого» у корейське суспільство. Наприклад, «Коричневі сльози» Канг Йонгсук (2004 р.) та «Пісня тут, ніч там» Кім Еран (2009 р.). «Коричневі сльози» - це історія про молоду жінку, яка живе в напівзруйнованому багатоквартирному будинку, «покритому мохом та іржею» і «схожому на занедбаний храм», яким управляють літній чоловік і його дружина, прикута до інвалідного візка.

На початку історії оповідачка описує своє розбите серце та невдалу спробу самогубства, після чого вирішує, що їй потрібне хобі, тому записується на курси англійської мови. Однак, кожен раз на уроках англійської вона не може вимовити ані слова, врешті, інші слухачі курсів вважають її «білою вороною». Вивчення іноземної мови не відкриває шляху до розуміння, комунікації з іншими.

Поряд з її житлом мешкають утрьох робітники-мігранти -- жінка зі Шрі-Ланки та двоє чоловіків. Через незнання мови, сусіди не спілкуються між собою, аж доки головна героїня не знаходить напівмертву сусідку зі Шрі-Ланки у маренні, і лише коричнева сльоза стікає по її щоці. Вона допомагає їй, викликавши швидку. Сусідка- мігрантка декілька тижнів перебуває в лікарні, а після її повернення оповідачка історії розуміє, що її душевні страждання - дрібниці у порівнянні з тим болем, який пережила шріланкійка. Влаштувавши невеличке святкування на честь повернення сусідки, вони весело гомонять мовою, яку навряд чи хтось з оточення міг би зрозуміти. Після цієї події кореянка настільки пройнялася сусідкою, що вона навіть пошкодувала, що вони не сестри. Пізніше жінка зі Шрі-Ланки повертається на батьківщину, а історія завершується тим, що оповідачка починає говорити на уроці англійської. Вона розповідає про те, що їй розповіла сусідка перед її від'їздом на батьківщину: про дім на Шрі- Ланці, про те, як росла з маленькою сестрою, і про те, як її привезли до Кореї. Потім оповідь переходить від третьої до першої особи, так, наче її розповіла сама жінка зі Шрі-Ланки. Оповідачка у творі на мить стає жінкою з Південно-Східної Азії, тобто на мить вже неможливо розрізнити, хто є «своїм», а хто «чужим».

«Коричневі сльози» -- це твір, який використовує найбільш типову наративну стратегію щодо мовних проблем, відтворених у мультикультурних романах. Страх перед іноземною мовою, який оповідачка відчула на курсах англійської, служить механізмом для розуміння іммігрантів, які живуть у чужому просторі. Як зазначає О. Романенко, для творів про міграцію важливим є травматичний досвід буття і не менш важливою є текстуалізація цього досвіду (пригадування, розповідь читачам як співбесідникам, розповідь іншим персонажам тощо), фіксування пережитого досвіду в пам'яті. Важливою складовою травматичного письма є пошук способу розказати про травму Іншому, мова і мовлення, відтак, є важливим елементом такого письма, адже воно має подати голос та апелює до Іншого, розповідає про побачене/ пережите Іншим як спільноті, що не зазнала травми [7].

Таким чином, «Коричневі сльози» акцентує увагу та тому, що розуміння представника іншої національності виникає не стільки завдяки мові, а через однакове розуміння страждань ближнього.

Висновки

Отже, звернення до образів мігрантів як центральних персонажів у корейських художніх творах можна вважати ознакою поступового прийняття суспільством мультикультурності та послаблення сильного етнічного націоналізму, який вважає мовну та расову однорідність основою національної належності. Способом прийняття, або неприйняття іноземців у творах стають мова, їжа, колір шкіри. Гетерообраз мігрантів, частіше за все, подано як щось екзотичне для корейців, що викликає шок, відразу, відсторонення.

Тобто, з одного боку, у творах сучасної корейської малої прози ставлення до «інших» і досі є переважно упередженим, мігранти зображуються маргінальними елементами суспільства, протиставляються корейцям. Однак з іншого боку - відбувається універсалізація проблеми самотності, відчуженості у суспільстві.

Один із ключових висновків нашого дослідження полягає в тому, що образ мігранта в корейській прозі не є статичним, а динамічно відображає зміни у соціальному та політичному середовищі. Автори підходять до зображення мігрантів з урахуванням різних аспектів, таких як культурні та мовні бар'єри, прагнення адаптації та збереження ідентичності, що робить ці образи багатогранними. Образ мігранта у корейській літературі відіграє важливу роль у формуванні громадської думки про міграцію, а також сприяє діалогу між різними культурами та народами.

Окрім цього, дослідження образів мігрантів у сучасній корейській прозі наголошує на необхідності подальших досліджень у цій галузі, закликаючи до ширшого обговорення та аналізу різноманітних літературних творів для повного розуміння ролі та значення міграційного досвіду в літературі та суспільстві. Сучасна корейська мала проза засвідчує надзвичайно потужний міжкультурний потенціал, адже вона відбиває реалії повсякденного життя сучасних корейців у всій різноманітності життєвих ситуацій, пропонує читачеві актуальні проблеми, які є близькими для різних людей з різних культурних осередків, демонструє приклади соціальної поведінки й спосіб мислення сучасних корейців.

Література

1. Hanscom C. P. The return of the real in South Korean fiction/ C.Hanscom// Acta Koreana. - 2019, 22(1). - С. 1-16.

2. Schirmer, A. Korean “Multicultural Literature” and Discourses About Koreanness. /A. Schirmer - 2022. C. 259- 288. 10.1007/978-3-030-90761-7_10.

3. Романенко О. Міграційний дискурс сучасної української літератури: теоретична модель і тематичні горизонти / О.Романенко // Studia Ukrainika Posnaniensia. - 2022. - Vol. X/1. - P. 193-212.

4. Lee Seungyeon. Damunhwa (multiculturalism) аnd Segyehwa (globalization) in South Korea: An Unequal Exchange/ Seungyeon Lee// Sarjana, - 2017. - №32(1). - C. 37-45.

References

1. Yon, Namgyong. (2013). 2000-nyondae Hanguk sosol-ui ijumin chaehyon yon'gu--chonjiguhwa, minjok kukka, ijumin ui Kwan'gye rul chungsim uro [Representing the migrant in Korean fiction of the 2000s--With a focus on the relationship between globalization, the ethnic-national state, and the migrant]. Kugo kungmunhak - Korean literature, 165, 63-85 [in Korean].

2. Kang, Jingu, & Lee, Kiseong. (2018). Hanguk munhak-ui damunhwadamlon-e daehan metabunseog (meta-analysis). [Meta-analysis on multicultural discourse in Korean literature]. Urimunha -yeongu - Korean Literature Research, 59, 7-28 [in Korean].

3. Lee, Mirim. (2012). Hanguk sosol e natanan ijunodongja-ui chaehyon yangsang [Aspects of the representation of migrant laborers in Korean fiction]. Omun nonjip - Journal of Language and Literature, 41, 241-266 [in Korean].

4. Choi, Namgeon. (2014). 2000 nyeondae hanguk damunhwasoseol yeongu: ijumin-ui jaehyeon yangsang-gwa munhagjeog jihyang seongeul jungsimeuro [A Study on Korean Multicultural Novels in the 2000s: Focusing on the Representation Aspects and Literary Orientation of Immigrants], Doctor's thesis. Seoul: Hankuk University of Foreign Studies Graduate School [in Korean].

5. Hanscom, C. P. (2019). The return of the real in South Korean fiction. Acta Koreana, 22 (1), 1-16.

6. Schirmer, A. (2022). Korean “Multicultural Literature” and Discourses About Koreanness. 10.1007/978-3 -030-90761-7_10.

7. Romanenko, O. (2022). Migratsiinyi dyskurs suchasnoi ukrainskoi literatury: teoretychna model I tematychni horyzonty. [Migration discourse of modern Ukrainian literature: theoretical model and thematic horizons]. Studia Ukrainika Posnaniensia. X/1, 193-212 [in Ukrainian].

8. Lee, Seungyeon. (2017). Damunhwa (multiculturalism) and Segyehwa (globalization) in South Korea: An Unequal Exchange. Sarjana, 32(1), 37-45.

9. Seon, Joowon. (2012) Damunhwa soseore hyeongsanghwadoen ijuyeoseonge daehan gonggamjeog ihaewa soseolgyoyug [Empathetic understanding of immigrant women and novel education depicted in multicultural novels]. Gugeo gyoyuk - Korean Language Education,138, 299-329 [in Korean].

10. Yon, Namgyong. (2012). Damunhwa soseore talgyeong-gyejeog juche yeongu -- `ibang-in'ui jeongcheseong-eul jungsim-uro [A study on transboundary subjects in multicultural novels - focusing on the identity of `strangers']. Hyeondae munhakiron yeongu - Modern literary theory research, 49, 221-244.

Размещено на Allbest.ru