Концептосфера роману "Берестечко" Л. Костенко

Размещено на http://www.allbest.ru

Ізмаїльський державний гуманітарний університет)

Концептосфера роману «Берестечко» Л. Костенко

Циганок І.Б.



Вступ

Для сучасної лінгвістики, зокрема когнітивної, актуальним є опис емпіричних і культурологічних концептів і концептосистем у мовній картині світу. Окремий аспект таких досліджень становлять наукові студії з художньої мовознавчої концептології в тісному взаємозв'язку з лінгвостилістикою. Об'єктом цих наукових розвідок є літературно-художні концепти в контексті окремого твору чи ідіостилю митця слова. Йдеться про праці С. Ермоленко [1], Л. Кравець [2; 3], Л. Фатєєвої [4], О. Кагановської [5], Л. Мініч [6], І. Циганок [7; 8],

А. Сібрук і Т. Чухліб [9] та ін. Особливо показовими для студіювання є віршові твори, оскільки вони становлять собою наскрізно образні контексти, де вербалізуються концепти. З означеного приводу Л. Кравець теоретично обґрунтовує їх як інформаційну структуру свідомості і зауважує, що «у поетичних творах вони є своєрідними «концептуальними матрицями», які визначають розвиток поетичної мови і є основою культурної комунікації. Уможливлює цей процес допоміжний суб'єкт метафори, в ролі якого виступають уже концептуалізовані й зафіксовані в значеннях слів об'єкти та категоризація за еталоном. Ці ж чинники допомагають зрозуміти індивідуально-авторські метафори, що з'явилися внаслідок суб'єктивного сприйняття і відображення світу» [3, с. 194]. Тож, концепти у мовотворчості митців слова функціонують як елементи художньої картини світу. Такий підхід дає змогу пізнати соціально-культурні особливості соціуму, виявити глибинну характерологію концепту, важливою складовою якої є етнопсихологічні, лінгвокультурологічні засади загальнонародного розуміння концептуальних значень. Таким чином можна дослідити оказіональні «смисли майстрів слова з подальшим узагальненням їх досвіду у проекції на українську культуру в цілому» [4, с. 293].

Відтак опис мовної тканини історичного роману у віршах «Берестечко» Л. Костенко в означеному аспекті зумовлює актуальність нашого дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що й дотепер концептосфера цього твору видатної української поетеси сучасності не стала об'єктом цілісного лінгвістичного вивчення.

Мета нашої розвідки полягає у виявленні й описі концептуальної системи історичного роману «Берестечко» Л. Костенко.



Виклад основного матеріалу

Концепт і концептосфера як об'єкт лінгвістичного вивчення

Загальновідомо, що знання про світ складається з концептів - так званих ідеальних, абстрактних структур людського мислення. Різноманітність форм пізнання зумовлена способами формування концептуальних понять свідомості людини на основі чуттєвого досвіду, практичної, експериментально-пізнавальної, мисленнєвої діяльності, вербального та невербального спілкування. За спостереженням О. Селіванової, «через концепти відображається й узагальнюється досвід людини та інтеріоризована її свідомістю дійсність, так інформація підводиться під певні вироблені суспільством категорії та класи» [10].

Термін концепт є одним із наскрізних у сучасній парадигмі лінгвоенциклопедичних знань, про що

свідчать не лише вітчизняні й зарубіжні лексикографічні джерела та наукові праці, а й твори художньої літератури, рекламні проспекти тощо.

Як відомо, поняття концепту було започатковано у філософії, використовувалося у логіці, психології та лінгвістиці. На межі кожної з цих наук, пише В. Іващенко, формується різне його бачення, наукове осмислення терміна модифіковано, з одного боку, в напрямі взаємодії лінгвістики з психологією, культурологією, літературознавством, етнологією, що породило низку нових дисциплін, з другого, - в результаті тих змін, які відбувалися в ціннісних орієнтаціях науковців, і були пов'язані зі змінами наукових парадигм [11].

Сам термін у лінгвістиці почав активно використовуватися в 90-х роках ХХ ст. Його поява зумовлена потребою нового тлумачення поняття, що традиційно розглядалося як абстракція окремих чуттєвих ознак, а згодом розширило свій обсяг до рівня єдності загального, одиничного й особливого, тобто, всього обсягу інформації про певний об'єкт або клас об'єктів.

В науковій літературі зміст терміна кардинально не відрізняється від традиційного значення слова. Він може тлумачитись як логічна категорія, що виражається певним набором мовних засобів. З іншого погляду, концепт - ідея, не пов'язана з мовними засобами [12].

Структура концепту багатокомпонентна. Він вербалізується і стає частиною семантичного простору мови, отримуючи для свого вираження систему мовних знаків. Словесна репрезентація концепту свідчить про його актуальність для мовного колективу. Отже, концепт розуміється як одиниця

невербального мислення, а лексичні та фразеологічні одиниці мови виступають засобами його найменування.

Загальновідомо, що концепти є національно маркованими. Тож, з лінгвокультурологічного погляду концепт визнається базовою одиницею культури, іншими словами, її концентратом. Представники цього напряму А Вежбицька [13], В. Карасик [14], В. Маслова [15], І. Голубовська [16], А. Загнітко [17] та інші розглядають концепт як ментальне утворення з етносемантичною специфікою, що сприяє формуванню антропоцентричної парадигми гуманітарних, зокрема, лінгвістичних знань. Таким чином концепт сприймається у межах тріади «мова - свідомість - культура» з погляду його місця в системі людських цінностей, етимології, історії, асоціацій тощо. Дослідження й опис корелятів між мовою та культурою, мовою й етносом, мовою і народним менталітетом є актуальним завданням лінгвокультурології [14]. Її дослідницький об'єкт становить взаємодія мови, котра виступає транслятором культурної інформації і культури - історичної пам'яті народу [18].

На думку В. Маслової, кожен мовець водночас є також носієм культури, а мовні знаки виконують функцію знаків культури і таким чином виступають засобом репрезентацій основних настанов культури. Саме тому в мові відображено культурно-національну ментальність її носіїв [15]. За спостереженнями дослідниці, культурна інформація обробляється та систематизується у свідомості людини, де визначається вибір мовних засобів, котрі експлікують цю інформацію в конкретній комунікативній ситуації. Етнокультурна специфіка менталітету того чи іншого народу знаходить мовне втілення і виявляється у різних формах. Одиницею лінгвокультурологічного опису є лінгвокультурний (культурний) концепт, опредмечений через мову й об'єктивно встановлений завдяки лінгвістичним методам [15]; Оскільки концепти є етноспецифічними, то їх «можна застосовувати для зіставлення культур різних народів з метою дослідження особливостей і спільних рис» [13].

В науковій літературі виділено типи і класи концептів, зокрема, концепти логіко-філософського порядку, представлені універсальними нерегулятивними ментальними утвореннями, які репрезентують наднаціональні цінності, що не мають прескриптивних настанов і є аксіологічно індиферентними. Залежно від параметричного принципу вони можуть виступати у двох своїх іпостасях, а саме категоріальній і теософській. Категоріальні концепти відбивають єдиний для всіх когнітивний процес і несуть інформацію про класи об'єктів на кшталт категорій річ, кількість, причина, простір, час [19]. Їх ще називають

загальнокультурними. Теософські концепти, на думку дослідниці, є «універсальними, нерегулятивними, непараметричними ментальними утвореннями з абстрактною семантикою. А логіко-філософські

концепти - універсальні, оскільки вони відображають єдиний для всіх когнітивний процес» [19].

Як наголошують А. Сібрук і Т. Чухліб, «сукупність концептів у людській свідомості становить її концептосферу. Концептам властива універсальність, їхнє вираження не можна обмежити тільки мовою, але остання постає одним із найпотужніших засобів вияву концепту... Концепти у свідомості людини не існують ізольовано. Об'єднані у певну систему вони утворюють концептуальні сфери, що містять мінімально необхідний набір концептів, котрий дозволяє створити певну індивідуальну картину світу. Зрозуміло, що будь-які уявлення концептоносія про дійсність є глибоко вкоріненими у сучасну йому культуру» [9, с. 46].

Ті концепти, котрі репрезентують специфіку «осмислення людиною світу та самої себе, мають особливе значення для розуміння художнього тексту, зокрема поетичного, для ідіостилю окремого автора, й водночас для усвідомлення ментально-психологічної специфіки українського народу» [9, с. 46].

Як свідчить аналіз мовознавчої літератури, під терміном концептосфера розуміють галузь знань, складену з концептів, тобто її одиниць. Дефініцію було введено у науковий обіг Д. Лихачовим. За спостереженням В. Маслової, існує чимало визначень поняття. Найчастіше концептосферу розглядають як сукупність концептів, з яких, «як із мозаїчного полотна, складається світобачення носія мови» [20, с. 17]. Науковці цілком слушно зауважують, що концептосфера більш об'ємна і широка, ніж семантичний простір мови, оскільки в ній концентрується культура нації. Система концептів є сферою розумових образів, що репрезентують структуроване знання людей. Концепти як компоненти концептосфери за певними ознаками вступають у системні відношення подібності, відмінності та ієрархії з іншими концептуальними поняттями.

Структуру концептосфери становлять ключові та периферійні концепти. В. Маслова називає ключовими

концептами культури «зумовлені нею ядерні одиниці картини світу, котрі мають екзистенціальну значущість і для окремої мовної особистості, і для лінгвокультурної спільноти в цілому» [15, с. 51]. Дослідники відносять до них такі абстрактні поняття, як совість, душа, доля, воля, гріх, закон, розум, Вітчизна тощо.

Значеннєве багатство парадигми і частотність використання концепту дає можливість розмежувати ядерні і периферійні концептуальні одиниці в межах концептосфери.

У сучасній лінгвістиці терміни концептосфера і концептосистема вважаються синонімічними.

Система концептів роману «Берестечко» Л. Костенко

За нашою вибіркою, основу концептосистеми роману «Берестечко» Л. Костенко становлять ключові концепти душа, Україна, життя, воля, земля, любов, перемога, зрада, поразка. Їх визначено за кількістю використання та багатозначністю.

Найчастотнішим виявився лейтмотив душа (24%). Його студіюванню присвячено наукові розвідки І. Циганок [7; 8], А. Сідрук та Т. Чухліб [9]. За нашим спостереженням, семантичний обсяг концепту у романі поетеси значно ширший, ніж в українській традиції. У словнику-довіднику «Знаки української етнокультури» В. Жайворонка подано таке його визначення: «душа - .. .безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить сутність її життя; до прийняття християнства наші предки вважали, що душа існує незалежно від тіла, і тому клали до могили все необхідне для життя; за християнськими уявленнями душа відділяється від тіла, а саме тіло переживає фізичну смерть; вийшовши з тіла, вона стає зіркою на небі і дивиться з гори на своїх близьких, тому зорі - душі померлих; душам праведників в Раю живеться добре, а душі грішників мучаться у пеклі; за іншим повір'ям при народженні людина отримує зірку, а при смерті вона падає з небес» [21, с. 209].

У мовній тканині «Берестечка» концепт душа репрезентовано на позначення:

України: «... душа самої України» [22, с. 151];

життєвого досвіду: «Душа іде ... крізь день і ніч.» [22, с. 142];

гріха: «.душа без покаяння» [22, с. 103];

могили: «Тіла в бездонну душу хороню» [22, с. 33].

Поетесі вдалося точно відобразити душевні переживання Хмельницького, який сховався у паволоцькому замку від людей і самого себе, щоб «пережити» поразку. З цією метою концептуальне поняття душі репрезентовано як наскрізно метафоризований образ, ужитий на позначення різних емоційних станів, зокрема:

переляку: «Якийсь я весь потовчений тепер, що вже аж душу холодом проймає» [22, с. 152];

болю: «то це душа хоч ятрилася болем» [22, с. 96];

приниження: «принижена душа не піднімає віч» [22, с. 129];

запою: «моя душа як випита карафа, здається, я вже скам'янію теж» [22, с. 45], «А душа моя в бутлі з червоним вином сидить, балакає з Богуном» [22, с. 91];

душевного занепаду: «В такому віці можна занепасти і можна мати душу вже, як лід» [22, с. 169].

У «Берестечку» спостережено метафоризацію лексеми душа в контексті з колоративами, наприклад, «відбілює душа свою велику правду у лузі споминів, над

річкою Буття» [22, с. 84], «Чиясь душа рожева, мов пелюстка, влітає в дім скорботи і ганьби» [22, с. 105], «Чарнецький - чорно в роті, а в душі стократ» [22, с. 88].

Читачі сприймають ці метафори відповідно з позитивною чи негативною семантикою, адже поетесою створено різні зорові образи білої та рожевої чистоти і чорноти та бруду в людській душі, думках і вчинках.

У різних контекстах роману Л. Костенко формує об'ємний зміст концепту душа у поєднанні з іншими лейтмотивами поразка і перемога. Саме завдяки метафоричному переосмисленню причин поразки під Берестечком перед читачами постає образ переможеного ворогами і зрадженого коханою Б. Хмельницького, який почувається знищеним. Про що свідчать приклади, як-от: «Душа гортає тисячі причин. І чим я, чим я, чим поразку цю спокутую?» [22, с. 121]; «Душа у потолоччі Хоч вже співай Давидові псалми» [22, с. 58]; «Кому я гетьман, коли вже і сам он своїх провин в душі не прогорну» [22, с. 171]. У мовній тканині історичного роману все, що діється в душі гетьмана, нерозривно пов'язане з долею України: «так тоскно на душі. Ми навіть не пропащі. Ми просто вже ніхто. І всім вже не до нас» [22, с. 135].

Як свідчать приклади, завдяки авторському метафоричному переосмисленню номена душа читач може декодувати особливості характеру гетьмана як шляхетної людини-патріота, загартованого в боях воїна, що бачив багато смертей, ніс і за них відповідальність, і за долю України. Саме так сприймається монолог Б. Хмельницького: «Бо не з того заліза мене лито, і не в тому гартовано вогні, щоб їм вдалося на своє копито переробити душу у мені» [22, с. 179]. Дві метафори переробити душу у мені (про Хмельницького) та переробити на своє копито (про його ворогів), поетеса репрезентує на основі антонімічних відношень.

Після поразки і душевного сум'яття гетьман знаходить у собі сили зібрати й очолити військо - цю ідею у тексті роману виражено метафорою душа розгойдана як дзвін. Завдяки розгорнутій структурі тропа читачі асоціюють внутрішній психічний стан полководця з гучним церковним дзвоном: «Мене не можуть люди не почути - душа в мені розгойдана як дзвін» [22, с. 174].

Л. Костенко збагачує семантику лейтмотиву душа завдяки його контекстуальним зв'язкам з іншими контекстемами. Наприклад, захист інтересів України, вболівання за неї - одна з домінантних тем роману, яка переосмислюється гетьманом, пропускається ним через власну душу: «Лиш з України виметеш корону, а цар вже в душу скипетром - пихиць!» [22, с. 50]. У цьому контексті завдяки індивідуально-авторській метафорі цар в душу скипетром передано підступну войовничість сусідньої держави, сарказм сказаного посилено введенням у контекст просторічної лексеми пихиць зі значенням `ткнути', `устромити'. В знесиленій війнами Україні залишився хіба що останній її скарб - люди, їх душа: «Що в нас красти, зрештою? Що, крім душі, іще в нас грабувать?» [22, с. 151].

Душа, Україна, воля є для поетеси тими поняттями, завдяки котрим можна найточніше схарактеризув ати українського козака, для якого воля невіддільна від Батьківщини, про що і свідчить нижчеподаний контекст: «Такий він був похнюплений і кволий, усе тягнув з терплячістю вола, оцей Шрамко. А як запахло волею, душа в йому навприсядки пішла!» [22, с. 170]. У причиново-наслідковому зв'язку знаходяться метафори запахло волею (ніби запахло весною) і душа йому навприсядки пішла (радісно танцювала). Крім семантичного багатства концепту душі, «у романі актуалізовано також давні народні уявлення про Душу, значення цього концепту для народного світобачення українців, християнські вірування» [9, с. 49].

Контекстема душа втягує в своє лексико - семантичне поле такі концепти, як життя, воля, земля, любов, поразка, перемога. Їх опис репрезентовано нижче.

Серед складових концептосфери роману «Берестечко» - концепт життя (20%). Він визначається складним комплексом змісту та внутрішньої організації. Поетеса репрезентує його такими значеннями:

існування: «В житті такого всякого було, що аж тепер на старості спочину» [22, с. 128]; «Вже стільки літ, вже стільки поколінь! - усе життя - між шаблею і плугом» [22, с. 132];

час існування: «Життя людського строки стислі» [22, с. 170]; «Тепер мені кінець. Життя мене скасує» [22, с. 121];

вік: «Допалюю життя. Останній хмиз печалі потріскує, горить в мою високу ніч» [22, с. 117]; «Віджив літа. Вже сиві мої скроні» [22, с. 18];

життєвий досвід: «Життя вже за плечима» [22, с. 157];

- дійсність: «Отак живу. Молюсь до України. Вона не чує. Але я молюсь» [22, с. 126].

Семантичні трансформації лексеми життя дозволяють читачам сприймати її в опозиції світло - темрява. В контексті історичного роману життя асоціюється зі світлом, а смерть - із темрявою, про що свідчать такі приклади: «Ще наша воля не світала, вже знав, для чого я живу» [22; с. 41];

Емоції, почуття, відчуття, переживання є невід'ємною частиною сприйняття людиною реалій навколишнього світу, осмислення та розвитку сто сунків між людьми, усвідомлення власної ролі та місця у суспільстві і Всесвіті. Йдеться про формування картини світу. Цей зміст фіксуємо у контекстах, де номен життя вжито в опозиції своє - моє. Саме таким чином досягнуто інтимізуючої стилістичної функції, як-от: «Куди подів життя своє одне» [22, с. 118]; «Моє життя не щедре на “віват”» [22, с. 82].

У «Берестечку» концепт життя асоціативно пов'язаний з іншими лейтмотивами. Він ототожнюється з волею, долею оскільки без них немає щастя. Підтвердженням цьому є контексти з роману: «Ще наша воля не світала, вже знав, для чого я живу» [22, с. 41]; «Затуліть мені очі якоюсь живою доленькою» [22, с. 46].

Б. Хмельницький Ліни Костенко, як і загалом український народ, терплячий, витривалий і сильний духом. Гетьман «пережив усе - полон, поразку, відчай» [22, с. 81]; «Руїна сам. Живу серед руїн» [22, с. 123]; «А я зазнав поразки - і живий! А я живий і знову прагну бою» [22, с. 159]. Думки гетьмана після поразки під Берестечком не тільки за себе, а й за Україну, про що свідчать контексти типу: «О, не за себе ж я молився і не для себе ж я живу! Для себе - жив би я в Суботові, в ставку розводив коропів» [22, с. 45].

У нижчеподаному монолозі гетьмана поетесою наголошено, що не зважаючи на невдачі, у його житті були й успіхи, слава, визнання: «А втім життя збулось. Оббився і обранився. І жити міг лиш так, а не інак. І вів людей. Якщо це знак обранства - який важкий і невблаганний знак» [22, с. 98].

Для більш точних характеристик життя Хмельницького Л. Костенко використовує метафоричні моделі семантичного типу «неживому-живе», як-от: «життя скасує» [22, с. 121]; та «неживому-неживе»: «плету життя з повільних діб» [22, с.45]; «допалюю життя» [22, с. 117]; «подів життя» [22, с. 118].

Концепт волі складає 15% від загальної кількості зафіксованих одиниць. Вузьке сприйняття слова воля зводиться до розуміння того, що воля - «свобода, незалежність; протилежне до неволя, рабство»; у такому випадку це поняття стосується особи (осіб) безпосередньо [4].

Семантична структура концепту воля

багатоманітна, виявлено такі значення:

обмеження чи їх відсутність: «Твою свободу охрестили грати» [22, с. 7]; «Десь при дорозі спинившися підводою, де вже воли до ясел заревуть, бездомні люди, спраглі за свободою, свої селитьби слободами зовуть» [22, с. 24];

рішення: «Змиритись треба. Все у Божій волі» [22, с. 41];

полон: «Воно з-за ґрат свободу краще

видно» [22, с. 100];

бажання, наказ: «Якби ж то моя воля - не допустив би крові» [22, с. 83];

- влада, (що інколи ототожнюється зі сваволею): «Чи це якісь чари? Чи снів гарячкових сваволя» [22, с. 151];

дозвіл діяти на власний розсуд, право: «Не визнав нам ні вольностей, ні прав» [22, с. 84]; «Усіх одурить, вольності скасує, задавить все підшитий лисом цар» [22, с. 149].

У свідомості українського народу боротьба за волю/свободу пов'язана, зокрема, з іменем Б. Хмельницького, з його прагненнями. Про що свідчать такі контексти: «Я знаю грамоту свободи, її підписують мечі!» [22, с. 43].

В історичному романі «Берестечко» лейтмотив воля подано через психологічний стан гетьмана, як-от:

переживання: «І поки я їх визволю з ярма, то чи не мертва буде Україна» [22, с. 24];

розгубленість: «Бо хтозна чи він знайде там свободу, чи ще одну збудує слободу» [22, с. 24];

досада: «Хто ж волю дасть, як не взяли самі» [22, с. 29];

розчарування: «Його свобода в кам'яному сні ніяк не може випростати душу» [22, с. 54]; «Що я тут стережу, коли я не встеріг свободи» [22, с. 125];

гнів: «Повзявши намір визволяти край, о як я міг ганебно так програти» [22, с. 104].

Поетеса показує, що гетьман не прагне чужого, єдине його бажання - здобути свободу для рідної землі. Про це свідчить наступний контекст: «Але ж, на лихо, я не прагнув трону, Свободи прагнув, честі і ума. Та й хто гризеться за корону, у тому величі нема» [22, с. 92].

Б. Хмельницький і його військо виборює незалежність мечем. Поетесою зроблено акцент на значному часовому проміжку цієї боротьби, великих утратах, у результаті чого волю здобуто ненадовго. Це засвідчують метафоричні образи типу свободу починай з абетки, дещиця свободи, порівняймо: «Боролись ми. Боролись наші предки. Вже наших втрат неміряне число. А знов свободу починай з абетки. А знову скрізь те саме, що й було» [22, с. 95]; «Все як у прірву. Корсунь, Жовті Води. І що не шлях, то вічний манівець. От тільки хопим дещицю свободи, і знову, знову все іде в нівець» [22, с. 95].

Л. Костенко прагне відшукати гармонію в історичному поступі нації, проте зображений нею гетьман бачить у ньому тільки безкінечність чвар і міжусобиць: «Твою свободу охрестили ґрати» [22, с. 7]; «Забрали все - і землю, і свободу» [22, с. 122]. Читач відчуває сарказм, який досягається завдяки просторічній лексемі мимрити та словам з негативною конотацією нікчемним, вимерли у контексті: «Бо поки ми тут про свободу мимрили, то інші вже свободу й здобули! А ми усе співаєм, як ми вимерли або як нас в неволю продали. І де той геній до народу дбалий, щоб розбудив наш умисел оспалий?! І не нікчемним словом, що як нежить, а як народу гідному належить» [22, с. 132].

Концептуальна система «Берестечка» охоплює також один із ключових лейтмотивів земля, частотність використання якого становить 12%. У тексті історичного роману його репрезентовано у такому семантичному спектрі, як-от:

ґрунт: «Їх вивертають з ґрунту лемеші. А поле заростає блекотою» [22, с. 142];

Батьківщина (Україна): «Я ж не тікаю. Це ж земля моєї матері» [34, с. 14]; «Не сійте зради на моїй землі» [22, с. 118];

батьківщина (спадок): «Маєток маю, землю свою отчу» [22, с. 105];

чужина: «Ви ж до чужих земель не слані. - кого ж ви зрадили коли» [22, с. 34];

усі країни: «Піїти всіх земель говорять всі до світу» [22, с. 93];

окупована територія: «В поневолених землях тримати сумно дозір» [22, с. 125];

вільна територія: «Скриплять вози - кудись на пустошап, на вільні землі, людський неужиток» [22, с. 24];

святиня (свята земля): «Земля обітована - вона ж під нами, ось вона» [22, с. 133];

могила: «Так їй і треба, земля їй розпадина» [22, с. 59].

Переважно поетесою актуалізовано контекстему земля з семантикою просторового поняття, що означає частину території України, завдяки чому створено правдиву тональність оповіді, яка виступає засобом історичної конкретики. Таким чином у романі «Берестечко» подано докладну історичну хроніку боротьби українців за Вітчизну у багатьох контекстах: «І я, славетник, вершень перемоги, я вільний гетьман вільної землі» [22, с. 47]; «Шовкова тля, індики гонорові, землі моєї західний Батий» [22, с.80].

Образ землі - один із концептуальних складників мовосвіту Л. Костенко, він глибоко національний. Вислів «Ми, вільні люди вільної землі, тавро поразки маєм на чолі» [22, с. 133] став образним вираженням не лише етнонаціональної сутності народу, але й характеру історичного роману і самої поетеси. Цим прикладом проілюстровано один із основних національномаркованих змістів, послідовно втілюваний у поетичній мові авторки: земля - мати, це життєдайна сила та основа національного й особистісного буття: «Я ж не тікаю. Це ж земля твоєї матері» [22, с. 117]. Семантичне розгортання концепту землі зумовлене також значенням "Батьківщина'. Своє ставлення до Вітчизни поетеса виражає завдяки присвійним займенникам моя, наша, своя, епітетові рідна, які вжито в інтимізуючій стилістичній функції в поданих нижче контекстах: «Земле ж моя, нащо ти рожаїста» [22, с. 15]; «І всі плевели вже посіяні в землю нашу» [22, с. 158]; «Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі» [22, с. 25].

До концептосистеми роману «Берестечка» входить і контекстема любов (10%). Як знак української етнокультури вона «означає те саме, що і кохання, тобто почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі, а також особа, що викликає таке почуття; народ осуджує легковажність у коханні, а також позашлюбні любовні стосунки» [21, с. 311].

Ми розглядаємо любов як всі явища емоційної сфери, розуміючи під нею фрагмент внутрішнього світу людини, оскільки зовнішні прояви не є обов'язковими. Семантика концепту у романі Л. Костенко різноманітна. Нами зафіксовано такі семи:

стан душі: «жия жне любив тебе доя рідна? Любив тебе, не вміючи звикать» [22, с. 60];

тілесна любов: «Це їм пора любитись, брати шлюб. Любові хоче, ласки, спочуття. Якби ж мені така любов раніше» [22, с. 67 ];

щастя: «Я кохав не одну, а щасливий був тільки з нею» [22, с. 46];

об'єкт кохання: «А ти із мене, лицарю, не смійся. Ти свою пані теж, мабуть, кохав» [22, с. 60 ].

Любов постає в концептосфері історичного роману «Берестечко» найдоступнішим засобом

порятунку від самотності. У семантиці цього ключового номена відображено міфологічне змішування понять: кохання до єдиної людини як виняткове почуття - відношення суб'єкта практично дорівнює любові в нейтральному змісті - як уподобанню, звичці до предметів, людей, діяльності, що дає задоволення, й, навпаки, почуття любові як форми відношення до предметів уподібнюється любові до конкретного, єдиного, порівняймо: «Ти ж мені любий брат, - казав Гірей. Сказати правду, Польщу я любив» [22, с. 14]; «Ми - лірники. Ми любимо вертеп. Всі люблять Польщу в гонорі і в славі» [22, с. 94]; «. .Коханий мій, вимоленець мій у Бога!» [22, с. 158].

У контексті історичного роману семантика концепту любов розширюється і розуміється як міра життя.

В концептуальній системі «Берестечка»

Л. Костенко завдяки цьому лейтмотиву характеризує особливий засіб взаємопроникнення життя світу в життя окремої особи і навпаки, як-от: «Ці вина пив. Любив якусь красуню» [22, с. 39]; «Вона не варта твоєї любові» [22, с. 59].

Через контекстуальну репрезентацію лексеми любов поетеса формулює суспільні проблеми:

відношення лідерів до народу: «Лиш нам чомусь відмовлено у праві свою вітчизну над усе любить» [22, с. 102];

відносини з сусідньою державою: «Дрімучий злидень, любить не своє» [22, с.122];

любов до Батьківщини: «А ще любив закинуть про ойчизну» [22, с. 93].

Гетьман Л. Костенко не ідеалізує український народ, але разом з тим любить його: «Я знаю свій народ. Кляну його пороки. Але за нього Господа молю!» [22, с. 124].

Контекстема кохання позначає почуття не тільки до жінки, ай до рідної землі, матері, як-от: «... Не дивися на мене, що я чорна, горе обпалило мене. Ти прекрасна, моя кохана, ти прекрасна, як мальва під вікном моєї матері» [22, с. 158].

Ці ядерні концепти тісно пов'язані не лише між собою, але й з периферією концептуальної системи «Берестечка», останню репрезентовано концептами перемоги, зради, поразки.

Концептуальне поняття перемога в історичному романі становить 8% від загальної кількості зафіксованих нами одиниць. Концепт репрезентовано зі значенням успіху, зокрема, його досягнення чи недосягнення: «Початок був для мого війська вдалий, і йшлось до перемоги конче нам» [22, с. 87].

Поетесою відтворено досить великий спектр почуттів і відчуттів, викликаних думками

Б. Хмельницького про перемогу, особливо, коли реальною була поразка, наприклад:

бажання, наказ:«А яживип.Ізновупрагну бою. І перемоги. Хай на схилку літ - труну звелю возити зо собою, а ще піти подужаю в похід» [22, с. 159]; «Ми переможемо. Не такі ми й кволі» [22, с. 170];

рішення: «І я спалив до щирості мости. Сказав собі: ти хочеш перемоги? І одімсти - так наче умасти. І встань із мертвих - наче витяг ноги» [22, с. 44];

-рипниження: «Принижений, покривджений на честі, я переможцем бути вже не міг» [22, с. 113];

розпука: «То що ж тепер цьому народу - брати свій кревний хліб у переможця з рук» [22, с. 8];

самотність: «А я, переможений гетьман, сиджу тут, як перст, один» [22, с. 51];

віра: «Вірив я у перемогу в такій тяжкій нерівній боротьбі» [22, с. 159];

радість: «Дарма сміявся ворог мій єхидно. І перемогу празнував. Дарма» [22, с. 100].

Л. Костенко показує читачеві Богдана Хмельницького, котрий завдяки своїм переживанням зрозумів, що перемога не завжди досягається успіхом, адже: «Поразка - це наука. Ніяка перемога так не вчить» [22, с. 165]. Як свідчить наша вибірка, лейтмотив перемога знаходиться в опозиції до контекстеми поразка, ця ідея простежується у багатьох контекстах роману, як- от: «Оце і все. Одна така поразка закреслює стонадцять перемог» [22, с. 8]; «І це ж поразка у житті не перша! Було всього - й поломів і облог. А я вставав, на шаблю руку сперши. І крізь поразки йшов до перемог» [22, с. 159].

Для точнішого показу перемоги Богдана Хмельницького поетеса застосовує метафоричні моделі семантичного типу «неживому-живе»: «перемога так не вчить» [22, с. 165], «:.. .закреслює стонадцять перемог» [22, с. 8].

За нашою вибіркою, частотність використання концепту зрада у концептосистемі роману складає 6%. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» В. Бусел подає таке визначення цього поняття: «зрада - перехід на бік ворога: віроломство, зрадництво; порушення вірності у коханні, дружбі; відмовлення від своїх переконань, поглядів» [23, с.478]. Встановлено, що семантичний спектр концепту зрада у «Берестечку»

визначається дещо більшим значеннєвим багатством порівняно зі словниковою статтею, як-от:

ворог: «Та ж зрадник власного народу - хто вірний ворогу його» [22, с. 34]; лексема життя костенко

віроломство, злодійство: «Не той, так той. Там зрада, там злодійство» [22, с. 109]; «А я ж тобі казала, що буде дощ і зрада» [22, с. 31]; «А звідусіль - про злочини і зради» [22, с. 30]; «На нас летить тавро тієї зради, якою нас вже зраджено віки» [22, с. 134];

вірність: «Татари - ні. Народ не зрадить зроду» [22, с. 17];

Також, можна через лексему простежити і внутрішній психічний стан, не тільки гетьмана, а й козацтва також:

розчарування: «Ви ж до чужих земель не слані. Кого ж ви зрадили, коли» [22, с. 34];

гнів: «Реве козацтво, шаленіє: «Зрада» [22, с. 110].

Через відчуття та переживання Б. Хмельницького авторка показує його душевну драму, яка «...стоїть на перехресті усіх обманів, підступів і зрад», фініш психологічного самоаналізу окреслено так: «Душа пройшла над прірвою зневір» [22, с. 155]. Для гетьмана символом зради став Ярема Вишневецький, хоч і нащадок засновника Запорізької Січі, але воював проти власного народу і через це він для Хмельницького найгірший зрадник: «Король, султан, визискувач,

торгаш, гнобитель, кат, загарбник войовничий - то все чужі. А Вишневецький - наш. І ось тому для мене він найгидчий» [22, с. 94]. У цьому контексті завдяки градації поетесою репрезентовано всіх тих, хто так чи інакше приносив зло. Для посилення негативної оцінки в антонімічному відношенні до них представлено свого -«найгидчого» зрадника Вишневецького, що воював проти власного народу.

Л. Костенко лейтмотивом зрада пояснює, чому гетьман почав цю війну, в йогу устах було відчуття болю за Україну: «І я сказав: чужинці, дайте спокій. Не сійте зради на моїй землі» [22, с. 118], це не загарбницька війна, а оборонна, до якої його змусила підлість та ворожнеча: «...був я приневолений хопитись за оружже. І це кровопролиття тут почали не ми» [22, с. 97].

Поразку як етнокультурний концепт (5%) репрезентовано у мовній тканині роману Л. Костенко з таким значеннями:

Берестечко (топонім): «Моя поразка зветься Берестечком» [22, с. 7];

кінець: «Поразка - це кінець» [22, с. 160];

початок: «Чи ця поразка - уже кінець? Чи лиш початок іншої поразки» [22, с. 141];

наука: «Поразка - це наука» [22, с. 165].

Поетесою відображено душевні переживання гетьмана, який усамітнився в старому замку після поразки, зокрема:

каяття: «Призвів людей до прірви, до поразки, то хоч покайся!.. Каюся і п'ю» [22, с.73];

відчай: «пережив усе - полон, поразку, відчай» [22, с. 81];

приниження: «Я пережив. поразку. Приниження - це те, від чого я вмирав» [22, с. 82];

непрощеність: «Я їм приніс поразку непрощенну» [22, с. 123];

сором: «Поразка - це наука. І сором від людей» [22, с. 160];

надія на перемогу: «Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку» [22, с. 170].

Хмельницький шукав причину поразки значно глибше, у своїй душі. Таким чином Л. Костенко зуміла показати, що зумовило програш: «Ось я такий і воював. В мені було зерно поразки» [22, с. 67]. Саме тому читач розуміє, що концепти поразка і душа та інші лейтмотиви становлять концептосферу роману.

У метафоризованих контекстах роману поетеса на основі антонімії (поразка - перемога) наголошує, що в негативному результаті є й позитивне: «Оце і все. Одна така поразка закреслює стонадцять перемог!» [22, с. 8]; «І крізь поразки йшов до перемог» [22, с. 159].

В. Панченко у своєму коментарі «Богдан Хмельницький. Катарсис» до роману зазначав, що «тема подолання поразки у романі є ключовою... Біль поразки у всі часи однаковий. У повторюваності поразок є якийсь національний фатум»[24, с. 210]. Саме тому роман закінчується контекстом філософського спрямування з оптимістичним стилістичним

маркуванням «Не допускай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку» [24, с. 182].



Висновки

В ході опису концептосфери історичного роману у віршах «Берестечко» виявлено, що її ядро становлять такі культурологічні концепти, як душа, Україна, життя, воля, земля, любов, а периферію - перемога, зрада, поразка.

Ці концептуальні поняття загальнонаціонального характеру. Їх структура визначається багатозначністю. Концепт душа використовується переважно з семами психічний стан людини, особа) воїн,

покійний. Метафоризується на основі порівняння зі звуками, місцем, температурою, станом, кольором, а також людським відчуттям болю, страху, зневаги, переживань за мегамоделями «неживому - живе», «неживому - неживе»; вебалізується завдяки іменникам. Лейтмотив життя вжито поетесою зі значеннями `час', `вік', `дійсність', `шлюб', `кохана'. Семантичні трансформації декодовано читачем у опозиціях світло - темрява, свій - мій переважно з інтимізуючою стилістичною функцією; завдяки дієсловам, іменникам та прикметникам відповідно створено ефекти динаміки і статики зображуваного. Концепт воля розкрито Л. Костенко через семи рішення1, `бажання1, `наказ1, `дозвіл1, право1, `влада1;

концептуальне поняття землі - через семи `ґрунт1, `Батьківщина1, чужина1, вільна територія1, `святиня1,

`могила1; обидва вербалізуються за допомогою

прикметників, іменників та дієслів, завдяки сполученню з присвійними займенниками моя, наша, своя та епітетами вживаються з інтимізуючою стилістичною функцією. Концепт любов представлено поетесою семами стан душі, тілесна любов1, `щастя1 та об'єкт кохання1, що репрезентують такі суспільні проблеми, як ставлення лідера до народу, відносини з сусідньою державою тощо.

Периферію концептуальної системи «Берестечка» становлять концепти: перемога, що виступає в значенні `успіх', який передано через зображення душевних станів гетьмана;. зрада, репрезентований семами ворог1,

віроломство1, вірність1, для показу яких поетесою обрано антонімічні відношення; поразка, що виступає зі значеннями `кінець', `початок' `Берестечко', `наука',

вербалізується за допомогою іменників, таким чином у

романі створено контексти філософського спрямування з негативним чи позитивним стилістичним маркуванням.

Кожен із виявлених концептів втягує у своє лексико-семантичне поле інші концепти, що становлять концептосферу роману. Всі вони багатозначні та поліконотативні завдяки наскрізній образності віршової структури.



Список використаних джерел

Ермоленко С. Я. Мовно-естетичні знаки української культури. К.: Інститут української мови НАН України, 2009. 352с.

Кравець Л. Динаміка метафори в українській поезії ХХ століття: монографія. К.: ВЦ «Академія», 2012. 416 с. (Серія «Монограф»).

Кравець Л. Метафорична репрезентація концепту «час» в українській поезії ХХ ст. Лінгвостилістика: об`єкт - стиль, мета - оцінка. К., 2007. С. 192-198.

Фатєєва Л. Ю. Концепт воля в поезії Тараса Шевченка. Лінгвістичні студії. 2009. Вип. 18. С. 293-297.

Кагановська О. М. Текстові концепти художньої прози (на матеріалі французької романтики середини ХХ сторіччя). К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. 292 с.

Мініч Л. Загальнонаціональні концепти душа, життя, любов, вода, земля в поезії М. Вінграновського. Мовознавство. Полтава: ПолтДПУ. 2010. №1. С. 101-104.

Циганок І. Вербалізація концепту душа у

романі Л. Костенко «Берестечко». Теоретична і дидактична філологія. Переяслав-Хмельницький. 2012. Вип. 12. URL: http://ephsheir.uhsp.edu.ua /

Bitstream/handle/8989898989/665/%D0%92%D0%98 %D0%9F%D0%A3%D0%A1%D0%9A%2012.pdf?seque nce=1&isAllowed=y#page=345

Циганок І. Б. Концепти перемога та поразка в історичних романах Ліни Костенко. Закарпатські філологічні студії. Ужгород. 2019. № 9. Т. 1. С. 31-35. URL: http://www.zfs-journal.uzhnu. uz.ua/archive/ 9/part_ 1/8.pdf

Сібрук А., Чухліб Т. Концепт душа у романі Ліни Костенко «Берестечко». Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. К.,

№41. С. 46-50.

Селіванова О. О. Актуальні сучасної лінгвістики (аналітичний огляд). К.: Наукова думка. 1999. 892 с.

Іващенко В. Л. Концептуальна репрезентація фрагментів знання в науково-мистецькій картині світу (на матеріалі української мистецтвознавчої термінології). К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2006. 328 с.

Кононенко В. І. Смислова структура концепту. Семантика мови і тексту: матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції. Івано- Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 248-250.

Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевых слов. М.: Гнозис, 2001. 156 с.

Карасик В. Языковой круг: личность, концепты, дискурс. М.: Гнозис, 2004. 390 с.

Маслова В. А. Лингвокультурология. М.: Изд. центр «Академия», 2001. 208 с.

Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу. К.: Логос, 2004. 284 с.

Загнітко А. П. Сучасні типологізації

концептів: когнітивний, лінгвокульторологічний,

прагматичний аспекти. Лінгвістика. Донецьк: ДонНУ. 2010. №13. С. 33-46.

Кононенко В. І. Концептологія у

лінгвістичному аспекті. Мовознавство. 2006. № 2-3.

С.111-117.

Приходько А. М. Концепти і

концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики. Запоріжжя: Прем'єр, 2008. 332 с.

Маслова В. А. Homo lingualis в культуре. Витебск: ВГУ им. П. М. Машерова, 2004. 214 с.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: словник-довідник. К.: Довіра, 2006. 703 с.

Костенко Л. В. Берестечко: історичний роман. Львів: Каменяр, 2007. 170 с.

Бусел В. Т. Великий тлумачний словник української мови. К.: Ірпінь, 2004. 1426 с.

Панченко В. Є. Богдан Хмельницький. Катарсис. Костенко Л. Берестечко. К.: Либідь, 2010. С.207-217.

Размещено на Allbest.ru