Художній світ роману "Птахи полишають гнізда" Івана Чендея

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Вінницький транспортний фаховий коледж

Художній світ роману «птахи полишають гнізда...» Івана Чендея

Поляруш Н.С., Король І.М.

Вступ

Іван Чендей належить до тих письменників, доля і творчість яких міцно пов'язані із долею нації в її історичному, державному, культурному та морально-етичному вимірах людського існування. Як відомо, геніальний митець проектує майбутнє нації, подальший розвиток її культури, визначаючи основні віхи духовного життя суспільства, формуючи її морально-етичні орієнтири і критерії. Саме таким сьогодні бачиться нам Іван Чендей - талановитий закарпатський письменник, перекладач, сценарист, публіцист, фольклорист.

Багатогранна творчість Івана Чендея в її проблемно-тематичному діапазоні формувалася під потужним впливом художнього осмислення життя Закарпаття та верховинців, але попри це, письменник зумів увібрати і показати долю всієї України впродовж другої половини XX століття. Його новели, оповідання, повісті і романи є органічною складовою дискурсу української літератури другої половини XX століття.

Перейнятість І. Чендея проблемами між людиною і природою, людиною і суспільством, викликаними системою соціально-політичною і духовною кризою радянської держави, яскраво продемонстрована у романі «Птахи полишають гнізда...» (1965), у якому дослідники бачать несприйняття і своєрідне заперечення соцреалістичної естетики.

Творчість І. Чендея завжди перебувала в полі зору вчених- літературознавців, істориків, мистецтвознавців. Про його життя і творчість писали І. Дзюба, Д. Кремінь, Г. Аврахов, О. Мишанич, М. Жулинський, В. Дончик, Г. Сивокінь, Г. Штонь, Д. Федака, В. Марко та ін. Серед сучасних дослідників творчості одного з найвідоміших закарпатців - М. Васьків, М. Хорошков, О. Козій, С. Кіраль, Р. Мовчан, Р. Жаркова та ін. Суттєвим доповненням до вивчення творчості митця і його доби є видані останніми роками документальні видання: «Іван Чендей у колі дослідників» (2017), «Щоденники Івана Чендея» у 2 книгах (2021), «Листування з київськими критиками» Т.1. (2021). Названі праці перебувають у полі зору відомого чендеєзнавця С. Кіраля, який має на меті змоделювати вітаїстичний епістолярний портрет талановитого закарпатця. Дивовижною у просторі чендеєзнавця є найновіша праця «Персональна справа Івана Чендея №18257. Т.1. Історія роману «Птахи полишають гнізда...». Автор ідеї проєкту, упорядник цього видання - доктор філологічних наук, професор С. С. Кіраль пропонує читачам корпус документів персональних партійних справ І. Чендея, порушених проти автора через роман «Птахи полишають гнізда.» і збірку «Березневий сніг».

Мета нашої роботи - осмислити екзистенційні шукання І. Чендея в романі «Птахи полишають гнізда.», його ідейно-тематичне спрямування, проблематику.

Виклад основного матеріалу

Знаковою подією на Закарпатті у час роботи І. Чендея над романом «Птахи полишають гнізда...» було введення в дію Теребля-Ріцької ГЕС у 1956 році. Газети і журнали з пафосом писали про це будівництво, її учасників. Програма «побудови комунізму» вимагала «виховання нової людини - будівника комуністичного суспільства». Письменників закликали усе це «славити й хвалити». Будівництво Теребля- Ріцької ГЕС у той час оспівували як свідчення турботи комуністичної влади про життя закарпатців. Саме з таких позицій підійшли критики до оцінки роману «Птахи полишають гнізда...», який вийшов у світ в Києві 1965 року.

Зі щоденникових записів відомо, що І. Чендей задумав цей твір як першу книгу дилогії «Зелена Верховина» [11, с. 255].

Гоніння на І. Чендея - автора роману «Птахи полишають гнізда...» розпочалися зі статті ужгородського філолога Ю. Балеги, який наголошував: «Є чимало творів, у яких відсутні серйозні сюжети-дослідження. недолік негативно позначився i на щойно згадуваному творі «Птахи полишають гнізда», де автор зайнявся «художньою консервацією» побутовізму, дуже милого окремим критикам. Через це в творах немає монументального образу сучасника, який вражав би нас цільністю характеру і захоплював би мужністю та багатогранністю своєї діяльності на користь усього суспільства» [7, с. 129].

Дещо пізніше М. Жулинський напише про роман І. Чендея як про твір визначального ідейно-тематичного спрямування для української літератури другої половини ХХ століття» і пояснить: «Через долю, через думки, переживання Михайла Пригари Іван Чендей відкрив трагічний розрив органічного зв'язку людського буття із природою, довколишнім світом, із духовним національним досвідом і застеріг від порушення гармонійної рівноваги між минулим і сучасним, між сучасним і майбутнім у їх природних і духовних вимірах» [2, с. 9]. Власне, як означив І. Дзюба, це був твір про «нове життя Закарпаття», однак не пафосне, оптимістично-ствердне, а неоднозначне, буденно-проблемне, людинознавче. Очевидно, через це роман на Закарпатті «був зустрінутий далеко неприхильно, недоброзичливо, як кажуть, «в штики» [11, с. 384], відповідно його висунення на Шевченківську премію земляками підтримано не було. Водночас письменник правомірно надавав творові великого значення і зазначав: «Читачеві я хочу дати образ Верховини, верховинця, з його радостями і болями, сумнівами і переживаннями, великим благородством і душевною красою [11, с. 2022].

Авторська увага була зосереджена на важливих суспільних та культурних проблемах соціалістичної доби: втраті етнокультурної ідентичності, дисгармонійності духовного та матеріального, руйнівних наслідках цілеспрямованої політики в гуманітарній сфері. Без сумніву, роман був новим етапом у творчості письменника.

У сучасному культурному просторі роман «Птахи полишають гнізда...» став помітним явищем української літератури 60-х років XX століття, який чітко окреслив етапи руху людського характеру у складних умовах руйнування власного світу, по новому висвітлив тему зв'язку людини із землею як частиною її духовного єства.

В історії української літератури другої половини XX століття 1968 рік є особливим. Це був час «апофеозу розвитку української прози» (Раїса Мовчан). Про це свідчить поява знакових творів: романів «Катастрофа» В. Дрозда, роману «Мальви» Р. Іваничука, «Набережна, 12» і «Середохрестя» В. Шевчука, «Собору» Олеся Гончара, «Диво» П. Загребельного, збірки «Деревій» Григора Тютюнника, роману «Родинне вогнище» Є. Гуцала. Тоді ж вийде збірка «Березневий сніг» І. Чендея, а перед нею роман «Птахи полишають гнізда.». Час написання цих творів - типологічний простір 1960-х років, коли українське письменство щиро повірило в реальність свободи творчості, відчуло послаблення цензури і можливість писати правду, порушувати актуальні проблеми сьогодення. Цілком закономірно, що ці твори єднало спільне проблемно-тематичне поле. На чільному місці тут проблеми української людини, історичної пам'яті й «національної ідентичності особистості й гідності кожного, боротьби за національно- духовні цінності, моральні імперативи духовного і морального яничарства, екзистенційної самотності й занепаду українського села» [5, с. 68]. Ці проблеми, наголошує Раїса Мовчан, «витали в повітрі, вони так чи так торкалися кожного, хто був спроможний критично мислити й самостійно робити висновки» [5, с. 70].

Пишучи роман «Птахи полишають гнізда...», письменник використав власний досвід пережитого, передуманого, осмисленого, того, чим боліло його серце, що було важливим для його малої батьківщини. На цьому наголосив Д. Павличко: «першенство Івана Чендея в боротьбі нашої літератури проти сталінської деспотії, нищення національно-духовних цінностей людини не відкрите загалові й не досліджене ґрунтовно. А воно розвивалося на усвідомленні письменником своїх національних та християнських традицій, якими він дорожив, пройшовши в юності складну школу, яка намагалася відірвати його від рідного українського кореня...» [6, с. 237-246].

Вічна тема відступництва, розриву зі своїми коренями, небезпека втрати дуже цінного родового зв'язку знайшла переконливе художнє осмислення у романі «Птахи полишають гнізда.». Ця тема є провідною у творчості прозаїків-шістдесятників. У романі «Мальви» Р. Іваничука в метафоричній формі розкрито суть теперішніх «яничар». Варто тут згадати про оповідання «Оддавали Катрю» Григора Тютюнника, у якому через долю дівчини, яка виходить заміж за хлопця з Донбасу, чужого для сільських мешканців. Тематично близьким є оповідання «Син приїхав», яке в теперішній редакції містило присвяту І. Чендею. Проблема розриву з родиною у творах Григора Тютюнника постає на повен зріст.

Відомо, що у творах шістдесятників постійною є увага до простої сільської людини. У 1963 році І. Чендей писав «Люблю простих людей - селян, робітників. Люблю за їх прямоту, безпосередність, невміння застосовувати свій розум на інтриги, гризню... Селянин частіше бився і сварився на межі (за межу), ніж внаслідок того, що хтось йому недоважив чи недоміряв шани, почестей, гонору... як це буває в світі «інтелігентних» [11, с. 226]. І. Чендей любив «красивих людей», і йому було «боляче, коли в цих красивих людей гидкі думки, бридкі душі... некрасиві серця...» [11, с. 225].

Проблеми духовності людини, історичної пам'яті, батьків і дітей, національного відступництва потужно звучатимуть і в романі «Собор» Олеся Гончара. І. Чендей уважно прочитав цей твір і написав автору: «Для істинного творця радість і в тім, коли його слово влучило у потворність, змусило її заметушитися, сахнутися, ба й обливати правду і чесність огудою, скреготати у люті осколками зубів. Значить, лободи живі, значить, впізнали себе <...> А Правда може бути лишень одна. Заперечуючи гидь, ми стверджуємо прекрасне» [11, с. 369]. Очевидно і тут є не тільки підтримка автора «Собору», а й повна з ним солідарність.

У романі «Птахи полишають гнізда...» розповідається насамперед про родинне гніздо, хоч за символікою назви мова про молодих птахів.

У центрі твору рід Згариця-Пригариця, осередок роду Пригар та його господарі Михайло та Василина. За віком - вони птахи зі знесиленими крилами. Автор змальовує їх як невід'ємну складову господарського укладу верховинців. Вони, діти природи, зі страхом очікують, коли в гори надійде електрика і розпочнеться переселення їх разом із дітьми, дорослими, з родинного гнізда. Зосереджуючи значну увагу на старшому поколінні, І. Чендей возвеличує мешканця гір, вихованого природою, працею та християнською культурою, яку не ототожнює у тексті з церквою. Письменнику вдалося написати твір не про будівництво великої електростанції, як того вимагала влада, а про руйнування старого укладу життя і адаптацію людини до нових умов, і при цьому зберегти вірність основам патріархальної культури. Заслугою автора роману є і змалювання людини-трудівника не на виробництві, а зосередження уваги на її внутрішньому світі, у міцному зв'язку з природою, з місцевою владою. Соцреалізм вимагав звеличення молодої людини, будівника комунізму.

І. Чендея цікавить людина з посивілими скронями, серйозним життєвим досвідом, «яка всього набачилася і нові перетворення мала з чим порівняти».

Вартує уваги у цьому контексті і така думка: «Як і в романі В. Земляка «Лебедина зграя», у романі І. Чендея «Птахи полишають гнізда...» порушена класична для соцреалізму ієрархія суспільної значимості людини, коли суспільно значиміший персонаж мав бути головним героєм твору» [10, с. 200]

Як бачимо, І. Чендей у своєму романі проігнорував вимоги соціалістичного реалізму: змальовувати ідеологічну боротьбу на селі післявоєнного життя, як і подію приєднання Закарпаття до СРСР.

Цілком справедливо дослідники скажуть: «У творах Івана Михайловича все точне й правдиве. Для нього не було заборонених тем. Він не піддавався ні внутрішньому, ні зовнішньому цензору; довіряв тій правді, серед якої ріс, основи якої засвоїв і захищав. Реального світу, в якому народився і жив письменник, уже немає. Залишився художній світ, створений ним. Авторська позиція сприймається тут як художній діагноз - оцінка суспільної моралі, рівня духовності людини. Відхилення від норм, сконцентрованих в авторському ідеалі, викликають тривогу, слугують застереженням.» [4, с. 157]

Отже, роман «Птахи полишають гнізда.» своїм ідейно-тематичним спрямуванням засвідчив новий рівень художньої свідомості І. Чендея, творче зростання, чітку сформованість стилю, який не відповідав канонам пануючого методу соціалістичного реалізму.

Своєрідність творчої індивідуальності автора роману «Птахи полишають гнізда.» дослідники бачать насамперед в «максималістській увазі до найвищих категорій людської моральності, що, зрозуміло, передбачає загострену правдивість художнього відображення життя. [7, с. 147]. Це зумовило не тільки ідейно-тематичну та стильову оригінальність твору, а й моделювання його образної системи.

З життя та дій персонажів твору чітко вимальовується реалії життя: будівництво у Нижньому Бистрому з назвами сіл, маленьких містечок (Вільшанки, Вучкове, Березове, Хуст). Маленьке село Нижній Бистрий дуже нагадує рідне село І. Чендея Дубове, де є і гора Ясенова. Окрім того, багато в чому Пригора нагадує батька письменника, його погляди на життя: «Чесно робити тяжко, - проголошує свої морально-етичні принципи батько ліричного героя повісті, - але від чесної роботи легко на душі» [8, с. 179].

Гасла на полотнищах у музейній кімнаті села рясніли закликами любити і охороняти природу. З цього приводу Пригара скаже Смеречині: «Пани любили наші смереки і буки... А нас мали за ведмедів. Бо пани нам, а ми панам були чужі» [11, с. 394]. Про це скаже й автор, що чув чужий на Пригарищі шум машин, що з Міжгір'я на Хуст повільно бігли під вантажем бокових кругляків. Але більше І. Чендея хвилювала проблема екології душі людської. Він акцентує увагу читача на тому, як Михайло Пригара прощався із способом життя чесної працьовитої людини. Письменник детально розповідає про те, як селяни господарювали, доглядали худобу, ткали, готували їжу, приймали гостей, в який одяг прибиралися молоді й старі, як справляли весілля, яких пісень співали, якого обрядового дійства дотримувались при переселенні із старої до нової хати. Заслуговує уваги думка Івана Сенька про те, що «твір без перебільшення можна назвати енциклопедією верховинського села XX століття - про побут горян, їх мовну практику, етнічні стереотипи самооцінки та оцінки сусідів, національне самовизначення, етнічні стосунки» [7, с. 146].

Помітним у романі є те, з якою любов'ю, але без ідеалізації, І. Чендей змальовує образ Пригари, який відчуває зв'язок з попередніми поколіннями, робить великий внесок у вічність. Його щоденна сумлінна праця набуває ознак творення мистецтва. Живильною для Пригари є енергія батьківської пам'яті. Своєю сумлінною працею він залишає глибокий слід у навколишньому світі: «Чого орю? Чого сію?... Бо не можу інакше... Бо прийшов час, аби її орати та засівати. А кому зійде з зацвіте, кому той хлібець буде на пожиток - то вже не в моїх руках» [9, с. 497]. Важливим у змалюванні образу Пригари для реалізації авторської концепції було правдиве зображення персонажа, його життєва мудрість, тонка душевна організація, що поєднуються із невірністю героя дружині, домашньою тиранією, жорстокістю.

Отже, образ Михайла Пригари є композиційним центром твору. На думку К. Волинського, «він. несе в собі ... основну «вибухову силу» ідеї творить, міцно утримує, єднає в одне ціле інші його компетентності. Всі вони є тою чи іншою мірою підпорядковані йому» [1, с. 3-10]. Дослідники стверджують, що образом Михайла Пригари І. Чендей започатковує галерею творців-трудівників, залюблених у землю рідну і працю на землі. Автор твору щиро зізнався: «.прекрасний, предобрий, прещирий (М. Пригара) Вступивши у конфлікт з оточуючим його світом, він вступив у конфлікт із самим собою. Йому нелегко, але він - людина емоцій, чуттєвий і добрий» [11, с. 231].

Серед найяскравіших в художньому сенсі жіночих образів і дружина Михайла Пригари Василина, яка досить помітно набирає рис архетипної Великої Матері, що піклується життям як таким. Гора Ясенова, мов Згариця для Михайла Пригари, є важливою складовою духовної сутності героїні. Ясенова (як синекдоха) уособлює рідний край, його розкішну природу. Автор роману називає матір «всесильною владицею гір і Ясенови», підкреслюючи зв'язок жінки з навколишнім світом. Після хвороби Василина своє одужання пов'язує з власним розумінням світогляду: «Я ще горам потрібна, раз смерточка відпустила» [9, с. 50]. О. Козій переконана, що «Образу матері притаманні риси міфічного атланта Антея, що брав силу від землі. Піднесення героїні до рівня божества дає підстави надати їй маргінального гендерного статусу твірної сили природи. Син-автор духовно зливається зі своєю героїнею, намагається подивитися на світ її очима» [3, с. 123]. Образ Василини вражає правдивістю. Вона не є зразковою працівницею на будівництві, а повноправною господинею у своїй хаті, на господарстві. Вона не сперечається з чоловіком, не воює за переділ обов'язків чи влади а несе свій хрест, тому й має право голосу у власній родині. До її думки прислухається чоловік.

Образи героїв, як важливої складової художньої концепції автора, репрезентує шлях І. Чендея до художньої правди й дороги людини до пізнання світу й самої себе, до прийняття чужого болю як власного, до готовності пожертвувати собою заради іншого, бо ти - органічна частинка світу в добу складних соціальних перетворень.

Висновки

Роман «Птахи полишають гнізда...» І. Чендея в українському літературно-мистецькому процесі другої половини XX століття був новим етапом у творчій біографії письменника, який підтверджував особливе авторське бачення екзистенційних проблем буття людини у період неоднозначних культурних та соціально-економічних перетворень на Закарпатті. Час створення роману - це період остаточного руйнування традиційного укладу верховинця та входження його до світу індустріалізації. Звідси і формування поетики твору у силовому полі філософського осмислення важливих національних, духовних, соціальних, морально-етичних умов життя закарпатців. Таким чином, вічна тема відступництва, розриву зі своїм корінням, втрати родових зв'язків надзвичайно переконливо буде художньо розкрита у романі «Птахи полишають гнізда...», бо письменник був свідомий того, що найстрашнішим у людині є нігілізм по відношенню до свого роду, до мови рідної землі, на якій ти народився і зростав. роман літературний мистецький екзистенційний

Отже, аналізований нами роман, названий дослідниками «духовним материком народу» (М. Жулинський), є історією духовного зв'язку людини з пам'яттю роду. У центрі твору - будівництво електростанції, про те, що це дасть верховинцям і що вони втратять. І автор, і герої твору намагаються зрозуміти цю далеко непросту ситуацію. Родинне гніздо Пригар стає жертвою нових законів і цивілізації. Така зміна цінностей у суспільстві породжує душевну драму головного героя твору Михайла Пригари.

Новаторським у романі є змалювання духовного зв'язку між героєм та землею, утвердження недоторканності приватної власності як концепту пам'яті роду, символу, зв'язку батьків і дітей.

Список використаних джерел

1. Волинський К. Життя героїв, слово. Радянське літературознавство. 1966. №3, С. 3-10.

2. Жулинський М. Духовна свіча Івана Чендея. Чендей І. Вибране : в 2 т. Ужгород : Карпати, 2002. Т. 1 : Оповідання, повісті. С. 5-14.

3. Козій О. Ідеал як складник художньої концепції Івана Чендея.

4. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 11:Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті. Ужгород : Говерла, 2007. С. 117-119.

5. Марко В. Сім сліз Івана Чендея. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 28. С. 110-114.

6. Мовчан Р. Творчість Івана Чендея в українському культурному просторі 1960-х років. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Випуск 1 (47), 2022. С. 67-74.

7. Павличко Д. «І ти гуцул, і я гуцул, одна у нас мова»: зустріч з Іваном Чендеєм. Іван Чендей у колі сучасників: зб. спогадів, статей, есе, худож. творів, бібліогр. джерел. / Уклад.: О. Д. Гаврош, С. С. Кіраль, І. В. Когутич, М. І. Трещак, О. В Шмайда; відп. за вип. О. А. Канюка (2017), М. І. Трещак (2020). Ужгород: РІК-У, 2020. С. 325-338

8. Сенько І. Етнологічні аспекти роману Івана Чендея «Птахи полишають гнізда...», Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: зб. наук. пр. / ред. І. В. Сабадош. Вип. 11: Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті : матеріали Всеукраїнської наук. конференції (14-16 травня 2007 р., Ужгород). Ужгород: «Говерла», 2007.C. 142-147.

9. Хорошков М. Художній світ Івана Чендея: дисертація на здобуття наукового ступеня канд. філол. наук за спец. 10.01.01 українська література. Київ, 2007. 210 с.

10. Чендей І. Вибрані твори: в 2-х Т. Київ : Дніпро, 1982, Т. 1, с. 623.

11. Щербина Т. Роман Івана Чендея «Птахи полишають гнізда.» в дискурсі соцреалізму. Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: збірник / ред. І. В. Сабадош. Ужгород, 2007. Вип.11 : Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті. Матеріали Всеукраїнської наук.конференції.14-16 травня 2007р.Ужгород. - С. 191-193.

12. Щоденники Івана Чендея / Чендей, Іван. упоряд. М. Чендей-Трещак. Кн.1 (1953-1973 рр.). Ужгород: РІК-У, 2021. 640 с.

Размещено на Allbest.ru