Чесько-українські літературні зв’язки: 165-річчю з дня народження Франтішка Ржегоржа присвячується

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чесько-українські літературні зв'язки: 165-річчю з дня народження Франтішка Ржегоржа присвячується

Бурко О.В., Український гуманітарний інститут,

Барабаш С.М., Національний медичний університет імені О.О. Богомольця

Вступ

Нинішня ситуація російсько-української війни фіксує масові воєнні злочини російських військ проти культурної спадщини України. ЮНЕСКО станом на 5 вересня 2022 р. виявило 186 знищених об'єктів. Така ситуація лише підвищила рівень зацікавленості провідних країн світу історією України, її духовним надбанням. Особливо вартісним нині є віднайдення архівних свідчень про культурні взаємини між народами. Напередодні 165-річчя від дня народження Франтішека Ржегоржа (16 грудня 1857 р. - 6 жовтня 1899 р.) вважаємо актуальним звернутися до цієї непересічної постаті як культурного феномену в історії України. Клод Гельвецій писав: "Любов до батьківщини співпадає з любов'ю до всього світу", про що відомо з [1, с. 233]. У чеських енциклопедичних і періодичних виданнях Франтішек Ржегорж публікував розвідки з українознавства; зібрав східно-галицьку етнографічну колекцію (1 200 одиниць), на основі якої було сформовано окремий український відділ у Празькому промисловому музеї; його збірка гуцульської народної культури зберігається в Етнографічному відділі Національного музею (Прага); упорядкована власним коштом Ф. Ржегоржа українська бібліотечка знаходиться там же; особисту колекцію чеської літератури він подарував товариству "Просвіта". Наукову цінність становлять світлини етнографа як унікальні артефакти історії, етнографії Галичини та гірської частини Карпат. культура міжнаціональний український

Серед дослідників діяльності Ф. Ржегоржа слід назвати І. Белея [2], Н. Валашкову [3], Н. Кляшторну [4], Є. Топінка [5] тощо. "Український журнал" (2007, № 4) презентує цю постать як "легендарне ім'я", що "невід'ємно пов'язане і з фотографією, і з Україною" [3]. Науковиця Н. Валашкова вказує на новаторство світлин Ф. Ржегоржа, які були здійснені під час виконання польових етнографічних та антропологічних робіт. Саме завдяки фотофіксаціям маємо знімки не лише у статиці, але й у динаміці у процесі виконання господарських робіт та святкових дійств.

У 1892 р. Іван Белей подав ювілейну сильветку до портрета чеха Ф. Ржегоржа, розміщеного редакцією "Зорі" у числі 15 з нагоди його 35-річчя з дня народження. Автор акцентував на унікальності постаті "сердечного приятеля", адже "...нам невідомий нині кромі Ржегоржа другий такий Славянин, що би так як він, можна сказати: за ціль свого життя поставив собі - студіювати наш нарід... та збудити в широких кругах чеської суспільности щиру симпатію до нашої народности", про що розглянуто в [2, с. 299]. Цінним є те, що І. Белей установив, по-перше, період появи дописів Ф. Ржегоржа про галицько-руський люд в ілюстрованих чеських часописах: перша половина 80-их рр. ХІХ ст.; по-друге, подав їхні назви: "Svetozor - Zlata Praha - Osveta - Lada - Vesna - Kvety - Hlas Naroda - Slovansky Slornik - Prumyslove Listy - Lumir - Ruch" про що відомо з [2, с. 299]; по-третє, оприлюднив назву львівської газети "ДЇЛО" [зберігаємо тогочасний правопис - авт. ], у котрій редакція подавала в літературних вістях нариси Ф. Ржегоржа. Відтак, чеський етнограф часто навідувався до Львова до однодумців чи до "Руської Бесіди" і привозив нові праці. Його заслуги визнали напередодні ювілею: 16 серпня 1891 р. на загальних зборах "Просвіти" в Коломиї Ф. Ржегоржа прийняли в почесні члени товариства з огляду на цінність студій про наш народ, щоб світ нарешті пізнав його.

Виклад основного матеріалу. Визначальним у долі юного Ф. Ржегоржа було особисте знайомство у 1879 р. із визначним чеським ученим, мандрівником, етнографом, колекціонером, активним прихильником і популяризатором прогресивного, науки Войтехом Напрстеком. Саме цей факт і вирішив подальшу долю молодої людини. Будучи засновником Чеського промислового музею (Прага), прихильником слов'янської культури, Напрстек захопив Ф. Ржегоржа. Під цим впливом Франтішек почав працювати над східно- галицькою етнографічною колекцію. Значну суму для збирання культурної спадщини для Чеського промислового музею виділяло подружжя Напрстеків. Слід відзначити й особливу зацікавленість у цьому процесі чеського товариства "Svatobor", яке у 1891 р. призначило наукову стипендію Ф. Ржегоржу у розмірі 150 злотих ринських спеціально для дослідження української народної культури. Етнограф мав дар у доступній формі доносити інформацію до читача. Так, у коло його наукових досліджень потрапили описи близько 40 різних днів або свят, які характеризувалися певними обрядодіями, що містили магічний характер, мали на меті забезпечити успіх у господарських справах та родинному житті. Слід зазначити, що, володіючи десятьма мовами, Ф. Ржегорж за короткий час через етнографічні дослідження познайомив Європу з життям найсхіднішого регіону монархії Габсбурґів [6].

У 1891 р. Ф. Ржегорж опублікував світлину "Чеські супруги Напрстки" та нарис про них у львівському виданні "Зоря". Насамперед автор познайомив сучасників із добродійницею "Матусею на Галянку": "Пані ся вишукувала тих, котрих здержував встид просити о милостиню, одним уділяла сталих грошевих підпомог, бідним студентам давала обіди, платила за них помешканє і старалася, щоби і бідна шкільна молодіж побавилася", про що розглянуто в [7, с. 260]. Спадок (150 000 зр.) вона заповіла своєму єдиному синові Войті. Він мав намір заснувати промисловий музей у Празі на зразок музею Кенсінгтонського в Лондоні. Спадкоємець реалізував задум разом із дружиною п. Йосифою: відкрив промисловий музей у Празі. З-поміж його окрас Ф. Ржегорж виоремив бібліотеку, котра налічувала 41 000 томів здебільшого за останні сто років. Це були переважно описи подорожні, географічні, а також енциклопедія та періодика, де йшлося про пізнання людської праці. Він поінформував про відділ жіночої емансипації, в котрому зберігалося більше ніж 1 000 томів з усіх літератур. До того ж родина Напрстків заснувала "американський клюб дам", спроектувала дім для осиротілих дівчат, зібравши для цього 30 000 зр. До музею щоднини сходилися письменники, учені, "одні, щоб залагодити різні орудки, другі, щоб поговорити о річах будучих на деннім порядку. Там на столах лежать до перегляду часописи, нові книжки, фотографії", про що відомо з [7, с. 260]. За свідченням Ф. Ржегоржа, господарів промислового музею в Празі, "...дуже тішить, наколи ту знайшли те, чого шукали", про що розглянуто в [7, с. 260].

Без сумніву, нарис празького дослідника читали Борис та Марія Грінченки, оскільки фотографія Напрстків розміщена на першій сторінці "Зорі" (1891) поряд із уривком повісті Бориса Грінченка "Соняшний промінь". Перекладачем її чеською мовою був прозаїк та публіцист Ф. Главачек. У зносці до листа Михайла Павлика від 12.Х.1895 упорядник П. Богатирьов зазначив: "Frantisek Hlavacek перекладав на чеську твори Бориса Грінченка", про що відомо з [8, с. 38]. Науковці С. Андреева, М. Лашко та І. Яковлева встановили, що за кордоном Б. Грінченко "став відомим спочатку як письменник та етнограф серед чеських колег.", про що відомо з [9, с. 152].

Чех Ф. Ржегорж та вітчизняна родина Грінченків (Борис, Марія та Анастасія) займалися етнографіею. Відлуння їхньої подвижницької роботи виявлено в спільних напрямах діяльності. По-перше, Михайло Мольнар установив, що чеський дослідник присвятив народним звичаям, пов'язаним із народженням, весіллям низку праць: "Русинське весілля коло Львова", "Шлюб", "Заручини в русинів у Галичині", "Весілля лемків у Карпатах", "По весіллю" та ін., про що відомо з [10, с. 87]. Марія Загірня опублікувала популярне видання "Про одружіння на Вкраїні в давніші часи" (1912) [11]. По-друге, за М. Мольнаром, Франтішек Ржегорж описав способи народного лікування в Галичині, зокрема, у вартісній праці "Народне лікування галицьких малоросів". Марія Загірня також видала брошуру "Добра порада. Про ліки від скаженої хвороби" (1902) [12]. По-третє, чеський дослідник з поч. 80-х рр. ХІХ ст. здійснював не тільки наукову роботу з етнографії, але й збирав етнографічні колекції для Празького промислового музею. Приблизно в той же період Б. Грінченко видав "Етнографічні матеріали, зібрані і Чернігівській і сусідніх з нею губерніях" у трьох томах (1895-1899), збірку "З уст народу" (1900). По-четверте, і чеський, і український дослідники брали участь в упорядкуванні тогочасних енциклопедій: Ф. Ржегорж - у Оттовому науковому словнику із 1888 р., Б. Грінченко - в "Большой знциклопедіи за редакцією С. Южакова". Чеський учений, за М. Мольнаром, "...вів усю україністику, опрацювавши за допомогою українських друзів понад 160 статей з географії, етнографії, історії української літератури, політики, економіки і літератури", про що розглянуто в [10, с. 82]. Грінченкознавиця А. Мовчун установила, що протягом "...(1900-1904) Б. Грінченко написав словникові статті (майже 200) про українських письменників і фольклористів, народні свята та звичаї для "Большой енциклопедії за редакцією С. Южакова"", про що відомо з [13, с. 24]. Знаний український просвітник високо оцінив здобутки чеських подвижників у листі, датованому 5 травня 1892 р. й написаному українською мовою. Цей лист та кілька інших увів у науковий обіг фольклорист Петро Богатирьов (1929). Верстка публікації листів Б. Грінченка, І. Франка та М. Павлика з правками упорядника зберігається у фонді Ф. Ржегоржа Інституту рукописів НБУВ. Тут же ми виявили прикріплений російськомовний лист П. Богатирьова, адресований редакторові. У ньому зазначено: "Бажано, щоб листи подавалися у такому порядку: І. Грінченко, ІІ. Франко, ІІІ. Павлик", про що розглянуто в [8, переклад - авт.].

Однак видавці збірника "За сто літ" (1929) знехтували проханням: листи Б. Грінченка надруковано після кореспонденцій його сучасників, про що відомо з [14]. До того ж у верстці скопійовано фрагмент конверта, підписаного Б. Грінченком, із зазначенням адресата - Франтішека Ржегоржа. Напис зроблено чеською, адже Б. Грінченко розумів її, оскільки "його батько закінчив єдину на всю імперію Харківську чеську гімназію і передав знання чеської мови синові", про що відомо з [15]. Подаємо його в оригіналі: "Praha (Bohemia) Konvibtcka с. 6 V. P. Frantisek Rehor". П. Богатирьов у верстці подав зноску із зазначенням помилки - замість "Konvibtska", про що розглянуто в [8, с. 22].

С. Андреєва та ін. на основі листів, уведених у науковий обіг П. Богатирьовим, інформують про поповнення Грінченками колекції україністики в бібліотеці Національного музею у Празі. Проте не подають назв творів, надісланих бандеролями. Нам вдалося знайти у Грінченковому фонді Інституту рукописів НБУВ лист від 6(18) ХІІ. 1894, у якому адресант повідомив свого чеського побратима: "Посилаю 27 книжечок. Під двома бандеролями. Книжки вишлю завтра. Присилатиму й далі по спромозі", про що відомо з [16, с. 298]. Здогадно, у бандеролях були примірники, назви яких зафіксовані у віднайденому рукописному листі, що оприлюднюємо вперше, зберігаючи правопис оригіналу: "Чеському Музеєві в Празі на Ф. Ржегоржа (1894.ХІІ.10).

1. Івась Удовиченко.

2. Чорноморці у неволі.

3. Чайченко. Дума про княгиню-кобзаря та инші вірші.

4. У неволі. Опов[ідання].

5. Царівна жаба. Казки.

6. В. Чайченко. Скарб та другі вірші.

7. Чайченко. Нелюб.

8. Чайченко. З народнього поля.

9. Чайченко. Без хліба.

10. Чайченко. Каторжна.

11. Чайченко. Сестриця Галя.

12. Чайченко. Підпал.

13. Чайченко. Робінзон (Друге вид[ання]).

14. Чайченко. Чия робота важча?

15. Чайченко. Серед крижаного моря (Одесса, 1891).

16. Чайченко. Олеся.

17. Колоски.

18. Веселий оповідач (2-ге вид[ання]).

19. Олексій Попович. Мати удова і три сини. Сестра і брат.

20. Дівка-чорнобривка і 40 розбійників.

21. Вовче лихо. Опов[ідання].

22. Казки і оповідання.

23. Як лінивих учити та розум купувати.

24. Брат і сестра. Казка.

25. Довгоязика Хвеська.

26. З.Т. Верба і зірка.

27. Яйце-райце.

28. Чайченко. Батько та дочка.

29. Живі струни.

30. Вірна пара.

31. Харитя.

32. Пъятизлотник.

33. Пригода у повідь.

34. Добра душа.

35. Катерина.

36. Чорноморці в неволі.

37. Пісні та думи.

38. Зтногр[афическіе] материалы.

39. Байки.

40. Дочка - Хлібороб. - Перший коваль.

41. - 54. №№ 13 - 26 виданнів.

42. 56. Грінченко. Оповідання" [16].

Як бачимо, інтервал між листами не один день, як передбачав П. Богатирьов, а чотири дні, та й кількість книжок удвічі більша (56), ніж було зазначено в листі (27). Однак цей факт викликав біль автора: "Шкодую тільки, що сам не багато чим можу Вам пособити. Все це брошурки невеликі, але ж певне Вам відомо, що у нас цензура не пуска до друку нічого великого", про що розглянуто в [14, с. 298].

Так що родина Грінченків поповнювала книгозбірню Промислового музею у Празі, як і Ф. Ржегорж, який передав свою малоруську бібліотеку обсягом понад 2 000 томів до бібліотеки музею Напрстків у 1894 р.

У контексті чесько-українських культурних взаємин можемо засвідчити факт етносоціальної культури як чинника національних і міжнаціональних взаємин. Цей досвід є свідченням утворення соціально-етнічних спільностей людей, представників різних національностей з метою дослідження, збереження етносуспільного буття, його матеріальних і духовних цінностей. Важливим фактором цього культурного процесу є гармонізація міжетнічних відносин. Узагальнюючи весь творчий доробок, життєві порухи Ф. Ржегоржа свідчимо про важливість фактору етносоціальної культури у його діяльності. Адже він свідомо обрав працю у сфері національного і загальнолюдського, забезпечивши особистісну всебічну самореалізацію, самоздійснення власних сутнісних сил, різноманітних життєпроявів.

Через налагодження культурницьких взаємодій між представниками різних культур здійснюється утвердження тих цінностей, норм, ідей, поглядів, які суголосні вимогам історичної доби, потребам суспільного розвитку. Таким чином, етносоціальна культура як важливий елемент духовної культури здійснює вплив на усі сфери суспільної свідомості, культурні різновиди, реалізуючи при цьому процес взаємозбагачення, взаємонаповнення, розвитку, прогресу.

Висновки

Отже, Ф. Ржегорж - найперший представник України, який не лише долучився до збору, фіксації української народної культури, але й разом із прогресивними діячами Чехії сприяв популяризації її в Європі. Україністика стала сенсом його життя, уся сподвижницька діяльність була спрямована на те, щоб українську культуру знали у світі. Цінним є виявлення верстки "Ржегорж Франтішек. Листування з Борисом Грінченком, Іваном Франком, Михайлом Павликом" з додатками, неопублікованими редакторами збірника "За сто літ"; неопублікованого листа Б. Грінченка "Чеському Музеєві в Празі на Ф. Ржегоржа" (1894), що розкривають нові свідчення культурних взаємин, підтверджують їх непроминальне значення, Особливо важливими є зіставлення творчих паралелей культурницької діяльності чеських і українських представників, зокрема Ф. Ржегоржа та подружжя Грінченків. Саме істинність знань, дошуковування першоджерел та культурні взаємини між народами сприяють консолідації прогресивних сил, вищих людських цінностей у суспільстві, повноцінному розвитку кожної нації.

Список використаних джерел

1. Костинський М.Б. Українська легенда. Самовчитель громадянина. К. : Фенікс, 2015. 480 с.

2. Белей І. Франтішек Ржегорж // Зоря. 1892. Ч. 15. С. 299 - 300.

3. Валашкова Н. Франтішек Ржегорж та його колекція світлин з Галичини // Український журнал. 2007. № 4.

4. Кляшторна Н. Бойківське сузір'я. Словник персоналій Бойківщини: народилися бойками; мешкали на Бойківщині; прислужилися бойкам. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2012. 80 с.

5. Топінка Є. Статті та документи до історії Чесько-галицьких стосунків. Частина І. Львів: Центр Європи.

6. Франтішек Ржегорж. http://www.dobrabiblioteka.cv.ua/ ua/news?id=966393

7. Ржегорж Франтішек. Чеські супруги Напрстки // Зоря. 1891. Ч. 13. С. 260.

8. Ржегорж Франтішек. Листування з Борисом Грінченком, Іваном Франком, Михайлом Павликом. ІР НБУВ. Ф.Х. Од. зб. 14675 - 11676.

9. Андреева С., Лашко М., Яковлева І. Борис Грінченко в європейському соціокультурному просторі // Київські історичні студії. № 1. 2020. С. 150 - 157.

10. Мольнар Михайло. Франтишек Ржегорж і Україна // Народна творчість та етнографія. 1959. № 1. С. 79 - 89.

11. Загірня Марія. Про одружіння на Вкраїні в давніші часи. У Київі, 1912. 47 с.

12. Загірня Марія. Добра порада. Про ліки від скаженої хвороби. С. - Петербург, 1902. 32 с.

13. Мовчун А.І. Народопросвітні книги Бориса Грінченка. Зібрання творів. Народопросвітня спадщина / упоряд. О. Бурко, А. Мовчун, В. Яременко; голова ред. ради, кер. проекту В. Огнев'юк; вст. слово В. Огнев'юк; передм, комент., прим. А. Мовчун. Київ: Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2014. Кн. 1. С. 24.

14. Богатирьов Петро. З листування Франтішка Ржегоржа (Листи І. Франка, М. Павлика, Б. Грінченка // За сто літ. 1929. Кн. IV. С. 267 - 299.

15. Яременко В.В. До Грінченка по "достиглий овоч". http://slovoprosvity.org/2020/08/06

16. Грінченко Б. Чеському Музеєві в Празі на Ф. Ржегоржа (1894). ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 32263.

Размещено на Allbest.ru