"Поетичний інструментарій" у музичній ліриці французького поета XIX століття Поля Верлена

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «Університет Короля Данила», м. Івано-Франківськ

«Поетичний інструментарій» у музичній ліриці французького поета XIX століття Поля Верлена

Остапова Людмила Володимирівна

викладач кафедри перекладу та філології

Анотація

поетичний мовлення музичний вірш

У статті на матеріалі поетичних творів французького поета Поля Верлена досліджено художні засоби поетичного мовлення, які використовував автор для створення «музичних» віршів, розглянуто основні риси ліричних творів поета. Стаття розкриває виразність поетичного стилю митця через аналіз асонансів, алітерацій та ритмічних структур, які визначають музичну гармонію в його творах. Особливий акцент робиться на ролі метафор, символів та звукових образів як ключових елементів, що сприяють сугестивності та створенню враження музичності в поезії Верлена. Через вірші поета в статті висвітлюється його унікальний підхід до використання ритму та мелодійності, що робить його твори виразними та витонченими. Долаючи літературні стандарти, Верлен створює світ неясних, важковловимих настроїв, відчуттів, асоціацій, які він утілює у надзвичайно тонких, музикальних віршах. Поет начебто свідомо відвертається від реальних подій у світі та в історії людей, щоб безоглядно дослухатися до свого серця.

Результати дослідження вказують на те, що використання зазначених художніх прийомів у творчості Поля Верлена є ефективним інструментом для досягнення головного концепту поезії символістів - сугестії, музичності, легкості у віршах, що вирізняє Поля Верлена в поетичній традиції та зберігає його творчий внесок у світ літератури.

У статті подано аналіз перекладацьких стратегій М. Лукаша та Г. Кочура щодо відтворення лінгвопоетичних особливостей поезій П. Верлена. Перекладачами втілено різноманітні моделі поетичного мовлення поета. М. Лукаш звертається до барокової, романтичної та неоромантичної традицій української літератури у своїх перекладах Верлена. Перекладач використовує лінгвопоетику народнопісенного романтизму і, водночас, неоромантизму зламу століть, мобілізуючи досвід українських поетів, що саме у фольклорі шукали поетичні засоби розвитку українського неоромантизу, і значною мірою, українського символізму. Розглядається глибокий вплив «музичної лірики» Поля Верлена на творчість українських поетів, зокрема П. Тичину.

Ім'я Поля Верлена є знаковим не лише у французькій, а й у світовій літературі. Він був і залишається неперевершеним майстром поезії та фундатором символізму.

Ключові слова: символізм, імпресіонізм, символічна модель світу, алітерація, асонанс, метафора, повтор (як художній засіб), ритміко-інтонаційна єдність, сугестія.

Ostapova Lyudmyla Volodymyrivna lecturer of the department of translation and philology, Higher Education Institution «King Бапуіо University», Ivano-Frankivsk

«Poetic toolset» in the musical lyrics of the French poet of the 19th century Paul Verlaine

Abstract

In the article, based on the poetic works of the French poet Paul Verlaine the artistic means of poetic speech used by the author to create «musical» poems are studied, the main features of the poet's lyrical works are considered. The article examines the expressiveness of the artist's poetic style through the analysis of assonances, alliterations and rhythmic structures that determine musical harmony in his works. Special emphasis is placed on the role of metaphors, symbols and sound images as leading elements, contributing to suggestiveness and creating an impression of musicality in Verlaine's poetry. The article highlights the unique approach to the use of rhythm and melody, which makes poet's works expressive and refined. Overcoming literary standards, Verlaine creates a world of vague, elusive moods, feelings, associations, which he embodies in extremely subtle, musical poems. The poet seems to consciously turn away from real events in the world and in the history of people in order to listen to his heart.

The results of the study indicate that the use of these artistic techniques in Paul Verlaine's work is an effective tool for achieving the main concept of symbolist's poetry - suggestion, musicality, lightness in poems, which distinguishes Paul Verlaine in the poetic tradition and preserves his creative contribution to the world of literature.

The article presents an analysis of the translation strategies of M. Lukasz and H. Kochur regarding the reproduction of the linguopoetic features of P. Verlaine's poems. The translators embodied various models of the poet's poetic speech. M. Lukash refers to the baroque, romantic and neoromantic traditions of Ukrainian literature in his translations of Verlaine. The translator uses the lingupoetics of folk song romanticism and, at the same time, neo-romanticism of the turn of the century, mobilizing the experience of Ukrainian poets, who sought poetic means of developing Ukrainian neoromanticism, and to a large extent, Ukrainian symbolism, precisely in folklore. The deep influence of Paul Verlaine's «musical lyrics» on the work of Ukrainian poets, particular P. Tychyna, is considered.

The name of Paul Verlaine is a sign not only in French, but also in world literature. He was and still remains an unsurpassed master of poetry and the founder of symbolism.

Keywords: symbolism, impressionism, symbolic model of the world, alliteration, assonance, metaphor, repetition (as an artistic form), rhythmic-intonational unity, suggestion.

Постановка проблеми

Французька романтична лірика середини ХІХ ст. підготувала перехід до якісно нового етапу літератури - символізму, який став результатом поступального розвитку мистецтва. Французькі символісти проголосили існування кількох світів: реального (об'єктивного), духовного (суб'єктивного) та ідеального (світу вічних ідей). На їхню думку, матеріальна природа - лише оболонка для духовної субстанції, яку має звільнити поет, щоб спрямувати її на пошук вічної Ідеї, Краси та Гармонії [1, c. 162-164]. Серед найвідоміших французьких поетів-символістів XIX століття чільне місце належить Ш. Бодлеру, Ж. Мореасу, С. Малларме, А. Рембо, А. Самену, П. Верлену.

Французькі символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна тільки інтуїції, що розкривається через натяк, провидіння. В основу естетичної системи символізму покладений символ як засіб втечі від повсякденності, буденності життя, досягнення ідеальної суті світу - краси. Власне поняття і суть символу не був винаходом символістів, але такої вирішальної ролі в художній творчості він не відігравав ще ніколи. Слово в символізмі - натяк, образ - загадка, за допомогою яких автор створює свою ідеальну картину світу.

Митці-символісти особливого значення надавали естетиці слова, шукали нових мовних можливостей для передачі складних відчуттів та настроєвих нюансів. Звідси - їхня увага до звукопису, урізноманітнення ритміки й строфіки. Відповідно, часто образ-символ набуває значення звукового образу, який втілював прагнення символістів передати «музику в слові» (П. Верлен). «Позбавлений предметних ознак, сфокусований на витончених натяках езотеричного змісту, звуковий образ мав, як і музика, усунути межі між індивідуальним і всезагальним, безпосередньо осягнути сутність універсального світу. Сугестивне мовлення призводило до затемнення семантики, пов'язаної зі сферою несвідомого. Застосування візійного осягання-творення ідеального світу стимулювало версифікаційні модифікації, активізуючи верлібр поряд із твердими строфічними формами. У поетичному мовленні відбулося зміщення з функції розповідно-інформативної до евокативної, зумовлюючи синестезію, музичність, затемнені символи» [2, с. 187, 189], - зазначає Ю. Ковалів.

Хоча Поля Верлена вважають одним із засновників символізму, а його «Поетичне мистецтво» називають віршованим маніфестом символізму, але, в першу чергу, вірші Верлена - це фіксація безпосередніх миттєвих вражень. Саме тому імпресіоністичність - ще одна важлива риса верленівської поезії. Тому його часто називають ще й поетом-імпресіоністом. Верлен належить до поетів того типу, «що для них світ відкривається переважно через звуки» [3, с. 7]. І основним гаслом його поезії через яке він утверджує себе і як імпресіоніст, і як символіст є музичність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Серед українських та зарубіжних дослідників, що займалися вивченням місця та ролі Поля Верлена у світовому письменстві варто вказати праці А. Бернаде, Ж. Бореля, Г. Косікова, В. Матвіїшина, С. Мерфі, Д. Наливайка, А. Рубана, О. Бігун, Н. Лазірко, Г. Гавришевої, І. Цуркана, О. Рижової, О. Крушинської, О. Чередниченка та ін. У монографії Д. Обломієвського «Французький символізм» автор ґрунтовно описує появу та розвиток символізму у Франції, починаючи від парнаської школи і закінчуючи творчістю молодших символістів. Слід сказати про роботи Д. Наливайка «Зміна метамови у творчості французьких символістів» та «Французький символізм», де коротко та змістовно викладені основні особливості творчості найвідоміших французьких символістів, таких як Ш. Бодлер, С. Малларме, А. Рембо, П. Верлен. Ольга Бігун у статтях «Дискурс речовізму в «Паризькому тексті» Поля Верлена», «Наративна стратегія поезій у прозі Поля Верлена», «Imago urbis: Париж у поезіях у прозі Поля Верлена» зосередила свою увагу на урбаністичному тексті поета. Ю. Тихонова у своїх дослідженнях розкрила явище звуконаслідування у ліриці поета, а Г. Гавришева зробила порівняльний аналіз українських перекладів Поля Верлена.

Метою статті є визначення та аналіз художніх засобів, які найчастіше зустрічаються у віршах Поля Верлена та за допомогою яких відбувається ефект переходу слів у звуки, образів у символи, що стає основою унікальної музичності лірики поета.

Виклад основного матеріалу

Поль Верлен - французький поет, письменник, один з основоположників літературного імпресіонізму та символізму, поетична творчість якого розпочалась з традицій парнаської школи поетів. У сучасній літературній критиці Поль Верлен одностайно вважається неперевершеним майстром французької і світової лірики. Його поетичний світ «надзвичайно мінливий і суперечливий у своїх настроях і враженнях, але він завжди гармонійний і вишуканий» [4, с. 230].

Своєю творчістю Поль Верлен визначив подальший розвиток лірики не лише Франції, а й усієї Європи ще за життя. Поль Верлен повів за собою не тільки ціле покоління французьких символістів, таких як: А. Рембо, П. Валері, А. Самен та ін, його творчістю захоплювались і відчули на собі його вплив: Р.-М. Рільке, Ф. Гарсія Лорка, українські поети-неокласики, зокрема П. Тичина, М. Рильський, С. Черкасенко, М. Зеров.

У своїх віршах Поль Верлен відкриває невідомий до того часу світ найтонших відчуттів, який можна створити лише новою поетичною мовою. Поезії «Nevermore», «Туга», «Марення», «Морський образок», «Нічний ефект» (із збірки «Сатурнічні поезії»); «Осіння пісня», «У вечірньому тливі», «Вечірня зоря» (із циклу «Сумні пейзажі»); «Душа, душа моя страждала», «Streets», «Із серця рветься плач» (із збірки «Романси без слів»),- яскравий приклад нового мистецтва з оригінальною й одночасно живописною мовою, де музика (мова поезії) зближається із символом.

Поезія, як вважає Поль Верлен, повинна виражати деяку невизначену реальність: невловимі порухи душі, скороминущі враження, мрію чи, більше контури мрії, тобто виражати почуття та настрої автора. Новий зміст поезії потребує і нової форми, а для цього необхідно звільнити слова від їх конкретного значення і розчинити їх у світі звуків: «Найперше - музика у слові! / Бери ж із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови» (переклад Г. Кочура) [5, с. 282]. Саме у цьому вірші під назвою «Поетичне мистецтво» сам поет сформулював основну вимогу до поезії: наблизити її до музики. Щоб зробити вірш відповідним до світу незрозумілих відчуттів, треба повернутися до його першопочаткової пісенної простоти, відмовитися від строгої рими, обов'язкової паузи (цезури), відійти від класичних віршових розмірів та форм, а надати йому легкості, невагомості, мелодії.

Але саме ця неповторна музикальність Верленових поезій створює найбільшу складність для перекладача. Цілком слушною є думка про те, що «найкращі Верленові поезії можуть існувати лише в тій мові, в якій вони виникли й зовсім не надаються до перекладу» [3, с. 19]. Інша, не менш значна складність для перекладача полягає в тому, що поезія Верлена, яка здається такою вишуканою, насправді є максимально щирою, невимушеною, природньою. Вона є відбитком особистих почуттів, відкритих і тонких. Тому, на думку Г. Кочура, «найменший відхід від простоти, найдрібніший прояв штучності, силуваності у вислові не менш убивчий для перекладу Верлена, ніж неувага до звукової структури» [3, с. 19]. З огляду на музикальність Верленових віршів у контексті їх сприйняття українськими митцями, критики звертають увагу на аналогію між Верленом і Павлом Тичиною. Верлен проголошує: «De la musique - avant toute chose» («Найперше - музика у слові»). Назви його збірок та поезій - «Romances sans paroles» («Романси без слів»), «La bonne chanson» («Добра пісня»), «Ariettes oubliees» («Забуті арієти»), «Serenade» («Серенади»), «Mandoline» («Мандоліна»), «Va, chanson, a tire-d'aile» («Крилата пісня»), «Le piano que baise une main frele» («Рояль, де ніжні руки») і т. ін. Образи, які він широко вживає: «les sanglots longs des violons de l'automne» («довгі ридання скрипок осінніх»), «douce chanson» («ласкавий спів»), «la cloche ... doucement tinte» («вечірній дзвін») і т. ін. Як зазначають літературознавці, Верлен належить до поетів того типу, що для них світ відкривається переважно через звуки. У цьому аспекті є підстави співставляти Верлена з раннім П. Тичиною. У П. Тичини назви збірок - «Сонячні кларнети», «Замість сонетів і октав»; образи - «горять світи, біжать світи музичною рікою», «звучить земля, як орган» і т. ін. Відтворюючи сугестивність музики Верленового вірша, П. Тичина поєднав мовні ресурси народнопісенної, романтичної та неоромантичної традицій української поезії. Таким чином поезії Верлена сприяли формуванню дискурсу символізму і в українській поезії.

Поринаючи у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», Поль Верлен у своїх віршах використовує такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіку, мелодійність, багатозначність слів, абстрагованість образів, повтори, виділення панівного звука (як у романсі - панівної мелодії), часте використання суцільних жіночих рим тощо. Все це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів Поля Верлена.

Здавалося б, такі особливі символічні поезії, насичені метафорами, мають містити в собі глибинний підтекст, але у віршах Поля Верлена годі шукати його (підтекст), адже це не філософська лірика. Поет для Верлена не мислитель, бо поезія пов'язана з інтуїцією. Тут важливі зовсім не слова, а почуття, думки та їх відображення. Слова вартісні не своїм змістом, а їх музичністю. Перетворення слів на звуки, створення музичної символіки, зникнення семантичних та зображальних категорій у словах - провідні елементи у віршах Поля Верлена. Поезія Поля Верлена - суцвіття символів: гудіння вітру, шум дощу, звуки моря, голоси церковних дзвонів, спів і щебетання птахів створюють ефекти своєрідних звукових вібрацій у віршах. Через такі звукові, слухові, зорові, запахові, кольорові сигнали символісти інтуїтивно сприймають навколишній світ. Поет має особливе відчуття та особливі чари, що дає йому змогу осягнути таємниці світу.

Мова поезії Поля Верлена прагне видобути додатковий експресивний ефект із самого звучання слів. Засоби фонетичної стилістики існують у його творах не як зовнішня його окраса, а як прийоми оформлення певного змісту. Для створення ефекту милозвучності Поль Верлен активно послуговувався повторенням голосних звуків у поетичному рядку - асонансом, що в поєднанні з алітерацією (повторення приголосних звуків) набуває особливого звучання. Вірш «Осіння пісня» вважається одним з найбільш музичних у творчості Поля Верлена, тому очевидно, що він має й найбільшу кількість перекладів: «Les sanglots longs / des violons / de l'automne / blessent mon coeur / d'une langueur / monotone». Найкращим і найближчим до оригіналу вважається переклад українською мовою Г. Кочура, де він дуже вдало відтворив ритмомелодичні особливості оригіналу: «Неголосні / Млосні пісні / Струн осінніх / Серце тобі / Топлять в журбі, / В голосіннях» [5, с.77]. Звуковий образ цього вірша у Поля Верлена створюється завдяки ритмічній повторюваності однакових звуків-тембрів, що поєднуються у цілі звукові картини. За допомогою ритмічної повторюваності приголосного звука [l] у поєднанні з носовим голосним [о] з майстерністю віртуозного музиканта змальовується оксамитові протяжні звуки скрипки, що відтворюють душевні переживання ліричного героя. Мелодійність всіх рядків створює емоційне забарвлення поезії. Воно сумне, тривожне, але легке. Осінні скрипки розбурхали душевний спокій. Зі зміною сезону приходить зміна внутрішнього світу людини. Попри те, що у фонетиці української мови відсутні носові голосні, Г. Кочуру все ж вдалося компенсувати це вживанням римованих слів з подвоєним і простим звуком [н], а також з повтором свистячого приголосного [с] та голосних [і] та [о], які разом створюють ніби протяжні звуки скрипки, як і в оригінальному вірші.

Зумисне збільшуючи кількість образних деталей, Г. Кочур розширює асоціативне поле вірша, щоб зберегти його сугестивну фоніку.

Провідними символами поезії «Осіння пісня» є: осінні струни, пісні осені, голосіння серця, бій годинника, вихор із опалого листя, шум вітру, які дуже виразно створюють звукову картину, тужливу мелодію скрипки, яка відтворює емоції, враження, спогади, біль, тугу, цілу низку меланхолійних настроїв автора.

У рядках: «Tout suffocant / Et bleme, quand / Sonne l'heure, / Je me souviens / Des jours anciens / et je pleure», що в перекладі Г. Кочура: «Блідну, коли / Чую з імли / Б'є годинник. / Линуть думки / В давні роки / мрій дитинних» [5, с.77], перегукуючись зі змістом слів, тужливо й одноманітно, ніби струни, звучать сонорні звуки французької мови, а їх супроводжує глухий приголосний «t». Так створюється звуковий образ приглушеної туги. Довершує експресивне забарвлення звукового образу монотонна інтонація цих рядків, яка зливає в єдине ціле і зміст слів, і експресивні барви звукопису. Щоб з належною глибиною відтворити ці «елементи» стилю і думки автора, перекладачеві необхідне не лише велике художнє чуття, а й неабияка наполегливість, бо в пошуках необхідних слів доводиться перебирати цілі гори лексики.

Ефект милозвучності підтримується поетом й ритмікою вірша, що неначе повторює рух осіннього листка, який, кружляючи, повільно падає додолу: Et je m'en vais / Au vent mauvais / Qui m'emporte / De?a, dela, / Pareil a la / Feuille morte. У перекладі: Вийду на двір / Вихровий вир / В полі млистім / Крутить, жене, / Носить мене / з жовтим листям. (переклад Г. Кочура) [5, с. 77].

Синтаксичні засоби за допомогою яких Поль Верлен увиразнював свою поезію, насправді, надзвичайно багатогранні, розмаїті, відрізняються емоційністю і експресивністю, а отже, стилістичною значущістю. Серед різноманітних «поетичних інструментів», які створюють ефект милозвучності у поезіях Поля Верлена чільне місце займає повтор звуків, слів та цілих рядків. Основна стилістична функція повтору - художнє увиразнення мови, посилення її експресивно-зображувальних властивостей. Так створюється нове сприймання повторюваного слова чи словосполучення, а також подібність до композиційної побудови пісні.

Повтор емоційної окличної фрази «Станцюймо джигу!» після кожної строфи вірша «Streets» наближає його ритм до танцювального: Dansons la gigue! / J'aimais surtout ses jolis yeux / Plus clairs que l'etoile des cieux, / J'aimais ses yeux malicieux. / Dansons la gigue! У перекладі: Станцюймо джигу! // Любив я очі ці ясні, / Мов зорі ночі, осяйні, / Любив урочі їх вогні. / Станцюймо джигу! (переклад М. Лукаша) [5, с. 234]. Тут повторюються як окремі звуки: [s], [i], [u], [x], так і цілі звукові комплекси: -eux, -ais, -ue, та, навіть, слова й фрази: dansons la gigue, ses yeux, j'aimais, які надають ритмові вірша тональності й мелодійності. Автор з розпачу про своє утрачене кохання ніби закликає читача піти разом з ним у танок під запальні звуки танцю джига. Його спогади линуть у минуле, він зі щемом згадує очі, вуста своєї коханої, відновлює у пам'яті втрачені почуття, хоч знає, що повернути ні минуле, ні кохання не зможе. Цей заклик до танцю звучить як вінець, як логічне завершення палкого кохання.

Як стилістичний засіб, що сприяє відображенню хвилюючих моментів у житті людини, стану збудження, підвищеного реагування на щось, повтор не тільки підкреслює смисловий, а й емоційний момент. Повторюючись, слова чи словосполучення створюють почуттєву домінанту страждання, розпачу, плачу: О triste, triste etait mon ame / A cause, a cause d'une femme. У перекладі М. Лукаша: Душа, душа моя страждала, / Любов, любов її терзала [5, с.179]. Використовуючи у поезії образи-символи душі і серця автор відкриває нам завісу і своїх щирих почуттів, він як і його ліричний герой розуміє, що розлука - це «пастка грандіозна», вона ще більше ранить груди і втіхи знайти неможливо ніде.

Важливою складовою музичності в поезіях Поля Верлена є його вміння створювати звукові образи та асоціації. Він уважно відбирав слова та вирази, які могли передати не лише смислове навантаження, але й звукову красу. Сприймаючи його вірші, читач може відчути не лише значення слів, а й їхній звуковий колорит, що нагадує мелодії, музику.

У поезіях Поля Верлена світ одухотворюється через чарівний образ музичних інструментів: скрипки, віолончелі, фортепіано, флейти та ін. Символом ідеалу письменника стає символ флейти, інструменту, що, за його словами, «народжує звуки від повітря ззовні, оживлює їх серцем і посилає чарівні мелодії, щоб одухотворити цей світ» [6, с. 46]. «Il ne me faut plus qu'un air de fldte, / Tres lointain en des couchants eteints. / Je suis si fatigue de la lutte / Qu'il ne me faut plus qu'un air de fldte / Tres eteint en des couchants lointains». У перекладі М. Лукаша: «Вже нічого більше - хочу тільки флейти / В тихому лелінні дальніх вечорів... / Так мене втомили ці падіння й злети. / Що ніщо не миле - хочу тільки флейти / В дальньому лелінні тихих вечорів...» [5, с. 355]. У своїй поезії Верлен наблизився до розуміння душі, яка прагнула гармонії, але, не знаходячи її у світі, плакала й страждала, виливаючи весь свій сум у мелодіях ліричних віршів. Найчастіше музичні інструменти, згадувані поетом, це передусім, місткий символ, за допомогою якого Поль Верлен намагається художньо зобразити емоційно-психологічні порухи та творчий плин душі свого ліричного героя, шквал переживань, який зринає в його свідомості внаслідок зіткнення зі світом реальності й самоаналізом власної реакції на нього.

Постійним мотивом творчості Верлена є також злиття станів душі й природи. До порівняння природних змін із плином душевних настроїв звертався ще Ш. Бодлер, але Верлен відчув цей зв'язок більш інтуїтивно й він у нього більш органічний - природа і внутрішні настрої створюють цілісну єдність, а не просто доповнюють один одного. Тому одним із улюблених засобів Верлена стає олюднення, яке виявляється в епітетах, метафорах, порівняннях та інших тропах, що неначе «оживлюють» усе навкруги. Земля в нього «сумує», «співає», «мріє» («У вечірньому тливі»), але це відповідає суму, співу і мріям ліричного героя, почуття якого неначе збільшуються до земних просторів. Поет поєднує «і спогади, і зблиски вечорові» («Містичні вечорові зблиски»). Очерет з вітром «шепочеться» про тугу відчуженості, а «у березі самотня жаба кряка» («Вечірня зоря»).

Мелодійність поетичної мови Поля Верлена складається із взаємодіючих аспектів музикальності, яка визначається версифікаційною будовою та звуковою виразністю звуко-фонемного рядка. Музикальний характер поезій будується принципом симетричної мелодії та звукостилістичними засобами. Для поезії Поля Верлена характерним є вживання слів, що нагадують за звучанням слухові враження від зображуваного явища (людської мови, шуму, звуків природи). Мета звуконаслідування зводиться до того, щоб фонічними засобами створити у читача ефект звукової присутності: «У березі самотня жаба кряка / Й шепочеться із вітром очерет» («Вечірня зоря»), «Мов жовклий лист / Під вітру свист» («Осіння пісня»), «Де ридав відчай в тужних криках сойки, / Де плили сичів жалісливі зойки» («Сентиментальна прогулянка»), «У вечірньому тливі / Хтось серце люля, / Пісні сиротливі / Співає земля» («Сумні пейзажі»), «Сірів небозвід, а вітер стогнав, / Квилив з гіркоти, / I десь вдалині, між вогких канав, / Відчайно нявчали бродячі коти» («Паризькі кроки») та ін.

Верленові вірші такі музичні й пісенні, що можна з певністю сказати: поет сам у значній мірі визначив особливості їхнього музичного супроводу. І з огляду на це праця перекладача Верленових віршів має багато спільного з працею композитора. Перекладач, як і композитор, має створити музику, маючи під рукою слова. У перекладах М. Лукаша, Г. Кочура та ін. досконало відтворено цю особливість Верленової лірики. Ось як пісенно звучить, наприклад, вірш «Півголосом» у перекладі М. Лукаша: «Люба, не треба розмов, / Мила, шкода голосів, / Сповнимо нашу любов / Тишею темних лісів. / Злиймо і душі, й серця, / Снімо небачені сни, / Хай шепітком вітерця / Шепче сосна до сосни» [5, с. 121].

У цих рядках перекладу, як і в оригіналі, слова вже звучать, як ноти в музиці, композиторові лишається тільки зафіксувати це звучання. Недивно, що більшість віршів Поля Верлена покладені на музику відомими композиторами, зокрема Клодом Дебюссі.

Висновки

Найхарактернішою рисою поезії Верлена є її музичність. Це не просто звукова організація віршів, поєднання певних звуків задля милозвучності. Музичність у Верлена стала вираженням поетичного світовідчуття, ліричної свідомості, позначивши появу нової мови мистецтва. Творчість П. Верлена - це незвичайна поезія, це твори на межі поезії й музики.

Оточуючий світ для письменника сповнений чарівних мелодій. Скрипки листопада тихо плачуть, весна співає серенади, а зоря «озивається сурмою». Однак у Верлена мелодійно звучать і свист вітру, і кружляння осіннього листка, і навіть тиша. Утім, особливі мелодії народжуються в душі ліричного героя - то журливі, то тривожні, то піднесено натхненні. Але які б почуття не полонили його серце, воно ніколи не мовчить, озиваючись переливами тонів й напівтонів на найменші переживання [7, с. 18].

Попри всі прикрості долі, митець завжди ніс музику в своїй душі, чув голоси, яких ніхто до нього не чув, бачив дивовижні образи, що створювала його душа, огортаючи їх серпанком найтонших почуттів. Верленівський світ надзвичайно мінливий і суперечливий у своїх настроях і враженнях, але він завжди гармонійний і вишуканий. У своїй поезії Верлен наблизився до розуміння душі, яка прагнула гармонії, але, не знаходячи її у світі, плакала й страждала, виливаючи весь свій сум у мелодіях ліричних віршів.

Геніальність Верлена полягає в тому, що йому було дано відчути й побачити світ зовсім по-новому, так, як його ніхто не бачив до нього. Ця властивість закорінена у підсвідомості Верлена, «вічної дитини», і саме таке дитяче безпосереднє сприйняття світу - це те, чим поет збагатив скарбницю світової поезії.

Література

1. Подольська Є. Культурологія: Навчальний посібник / Є. Подольська, В. Лихвар, К. Іванова. МОНУ, Національний фармацевтичний університет. Вид. 2-е, перероб. та доп. К: Центр навчальної літератури, 2005. 390 с.

2. Ковалів Ю. Історія української літератури: кінець ХІХ - поч. ХХІ ст.: підручник: у 10 т. / Юрій Ковалів. К: ВЦ «Академія», 2013. Т. 1: У пошуках іманентного сенсу. 2013. 512 с.

3. Кочур Г. Поезія Поля Верлена // Верлен П. Лірика. К: Дніпро, 1968. С. 5-24.2.

4. Зарубіжна література XIX ст.: Посібник / За ред. Ніколенко О.М., Хоменко Н.В., Мацанури В.І. К: Академія, 1999. 360 с.

5. Романси без слів: антологія українських перекладів поезій Поля Верлена / Поль Верлен; упоряд., додаток О. Крушинська. К: Либідь, 2011. 408 с.

6. Ніколенко О.М. «Вже нічого більше - хочу тільки флейти...»: Поезія П. Верлена // Зарубіжна література в навчальних закладах. 2000. № 1. С. 45-49.

7. Ніколенко О.М. «Музика вірша» і «пейзажі душі» в ліриці французьких та українських символістів (П. Верлен, А. Рембо, М. Вороний, О. Олесь): Урок компаративного аналізу. // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. № 4. С. 16-28.

References

1. Podolska Ye., Lykhvar V. & Ivanova K.(2005). Kulturolohiia: Navchalnyi posibnyk [Culturology: Study guide]. MONU, NFU [in Ukrainian].

2. Kovaliv Yu. (2013). Istoriia ukrainskoi literatury: kinets XIX - poch. XXI st.: pidruchnyk: u 101. [History of Ukrainian literature: the end of the 19th century - the beginning of 21st century: textbook: in 10 volumes.]. (V. 1). K: VTs «Akademiia» [in Ukrainian].

3. Verlen P. (1968). Liryka[Verlaine P. Lyrics], H. Kochur (Ed.). K: Dnipro [in Ukrainian].

4. Nikolenko O.M., Khomenko N.V. & Matsanury V.I (Ed.). (1999). Zarubizhna literatura XIX st.: Posibnyk [Foreign literature of the 19th century: Handbook]. K: Akademiia [in Ukrainian].

5. Verlen P. (2011). Romansy bez sliv: antolohiia ukrainskykh perekladiv poezii Polia Verlena [Romances without words: an anthology of Ukrainian translations of poems by Paul Verlaine]. Krushynska O. (Ed.). K: Lybid [in Ukrainian].

6. Nikolenko O.M. (2000). «Vzhe nichoho bilshe - khochu tilky fleity...»: Poeziia P. Verlena [«Nothing more - I just want a flute...»: P. Verlaine's poetry] // Zarubizhna literatura v navchalnykh zakladakh - Foreign literature in educational institutions, 1, 45-49 [in Ukrainian].

7. Nikolenko O.M. (2000). «Muzyka virsha» i «peizazhi dushi» v lirytsi frantsuzkykh ta ukrainskykh symvolistiv (P. Verlen, A. Rembo, M. Voronyi, O. Oles): Urok komparatyvnoho analizu [«Music of a poem» and «landscapes of a soul» in the lyrics of French and Ukrainian symbolists (P. Verlaine, A. Rimbaud, M. Voronyi, O. Oles): a lesson in comparative analysis] // Vsesvitnia literatura ta kultura v navchalnykh zakladakh Ukrainy - World literature and culture in educational institutions of Ukraine, 4, 16-28 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru