Про роль "місця" в інтелектуальному просторі генія. Бережанщина: "Бібліофільські" мандрівки Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про роль "місця" в інтелектуальному просторі генія. Бережанщина: "Бібліофільські" мандрівки Івана Франка

Парацій Володимир Михайлович,

Інтелектуальна велич Івана Франка незрівнянно підносила його навіть посеред свого - творчого та наукового - оточення. І формувалася вона шляхом читання; читання вдумливого, різнотематичного й систематичного. Як зауважив львівський дослідник Роман Голик: "Франкове читання, в очах його сучасників, було специфічною "книжковою манією": неможливість пройти повз букіністичну крамницю, непрочитані книги дратують, позичені - спокушають; тому й не позичає книги іншим. Іван Франко не читає а нюхає книжки - за образним визначенням Михайла Рудницького". Таке читання - це типова пристрасть бібліофіла др. пол. ХІХ - поч. ХХ ст. [2, 209-224].

Тому не дивними, а, швидше, логічно зумовленими були поїздки Івана Франка по різних місцевостях Галичини з метою вивчення регіональних бібліотек (приватних, громадських, монастирських). Не залишалася осторонь цих "бібліофільських" (книгознавчих, археографічних) мандрівок і Бережанщина.

Так, за спогадами письменника Андрія Чайковського (який наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. був адвокатом у Бережанах): "Приїхав до мене Франко в гості... Ми оглянули замкову історичну каплицю Сенявських у Бережанах і вибралися до Краснопущі. У тому монастирі жив старий священик, нереформований василіянин Федоренчук...". Мета поїздки - це огляд монастирської бібліотеки [7, 64-65]. Андрій Чайковський взяв із собою синів Миколу та Богдана, і поїхали до о. Сильвестра Лепкого (батька відомого письменника та поета, літературознавця та художника Богдана Лепкого) за підтримкою у спілкуванні. Адже, Богдан Лепкий у своїх спогадах відзивається про Федоренчука загалом як про відлюдька та скупаря [5, 204-205].

З декількох збережених у монастирській книгозбірні "Міней" Федоренчук не хотів віддати Франкові жодної. Але Іван Франко забрав таємно з бібліотеки монастиря зшиток із ворожбою - "кабалістичними знаками", який А. Чайковський бачив пізніше - уже оправлений - у бібліотеці письменника [7, 65-66].

А ось як цю історію подає його син, майбутній вчений-математик, Микола Чайковський. З розповіді зрозуміло, що ігумен на прізвище Федоренчук зустрів гостей привітно і показав бібліотеку, що займала окрему келію, а також орган. І "серед хламу на підлозі" І. Франко знайшов старий зшиток і попросив ігумена подарувати чи продати його, але той відповів, що не може. Гість таки забрав знахідку - книгу про ворожіння - у свою бібліотеку і надрукував про неї статтю в "Записках НТШ" [8, 505-507].

Не виключено, що саме через цей випадок згодом у бібліотеку монастиря не пустили Михайла Павлика, хоча він і діяв у рамках етнографічної експедиції Наукового товариства ім. Шевченка [3, 269].

Аналізуючи спогади Андрія Чайковського про Івана Франка в частині відвідування монастирської бібліотеки, дослідник Петро Шкрабюк зазначає, що описаний безлад в бібліотеці був нетиповою картиною для Василіанських монастирів. Але, слід зауважити, станом на 1864 р. у Краснопущанській обителі нараховувалося всього три отці та один брат (послушник). Тому він - монастир - "не відігравав серед василіанських осередків якоїсь помітної ролі". Правда, повторює П. Шкрабюк, хоч у Краснопущанському монастирі було кілька "Міней", І. Франку не віддали жодної; а це підтверджувало їх цінність (хоч би в розумінні місцевих ченців). А книгу, яку він таємно взяв з бібліотеки, була з кабалістичними знаками, хоч Папа окремо акцентував на забороні займатися подібною діяльністю в монастирях [9, 136-137].

Богдан Лепкий у 1892 р. - уже як студент філософії - зустрічає на батьківській парафії у с. Жуків Івана Франка. Плануючи означену вище поїздку до Краснопущі (разом з А. Чайковським), І. Франко пропонує виїхати зарані, "щоби за дня можна було оглянути монастир і його бібліотеку, бо це мене цікавить" [5, 250]. Адже, на думку Б. Лепкого, Іван Франко любив "виловлювати старі, цінні книги із хвиль забуття"; так як він "легко та свобідно мандрував по широких просторах знання, перескакуючи з питання на питання" [4, 36; 4, 39]. І в монастирській бібліотеці в Краснопущі, серед "стосів книг" на підлозі, Іван Франко "розграбував високу, аж до склепіння, могилу", знайшовши "щось кабалістичне" [4, 38].

Власне поїздки Івана Франка по монастирях, зокрема - Василіанських, з метою вивчення чернечих бібліотек, інформувало ледь чи не окремий етап його дослідницької діяльності. Адже: "вже в розквіті свого життя І. Франко відвідує ряд василіянських чернечих обителей - у Львові, в Підгірцях, у Крехові, Краснопущі, Кристинополі.., де були великі монастирські книгозбірні-архіви. І. Франко відвідував ці та інші монастирі неодноразово, перебуваючи в них по декілька днів" [1, 13].

Побував Іван Франко на Бережанщині й влітку 1894 р.; тепер уже з метою оглянути бібліотеку родини Потоцьких у палаці в с. Рай (околиця Бережан). Ось як цю подію описує, опираючись на особисті юнацькі враження, не раз уже згадуваний Богдан Лепкий:

"Палацик одноповерховий, невеличкий і зверху не розкішний, лежав серед великого, прегарного парку, куди вела довга, липова алея.

Графа Потоцького не було у Раю; він майже цілий рік сидів за границею, великий пан, царський конюший, чи щось таке; палатою і бібліотекою завідував мій знайомий Должицький".

Після короткого опису палацу (з "французькими, гарно різьбленими сходи, данцігськими старими дубовими меблями, дорогоцінними кришталевими павуками, Матейковим Віта Ствошем, Гріглєвського "інтер'єрами", японськими обрусами"), а також прилеглої паркової території, наводиться опис власне книжкових раритетів з палацової бібліотеки (яка на той час містила близько 4,5 тисяч томів): "Перейшовши всі салі та оглянувши також домашню каплицю, ввійшли ми до бібліотеки. Досить простора саля на партері з дверми на веранду і з видом на ставок.

Палісандрові шафи кругом, за мосяжними решітками книжки, інкунабули, ельзевіри, стародруки. Должицький добув каталог, Франко переглядав і яку книжку хотів бачити, ту графський бібліотекар добував із шафи і подавав йому. Зразу брався пояснювати її вартість і значіння, але, помітивши, що Франко все те прегарно знає, дав спокій і вдоволився тільки історією, як котра з книжок попала до Раю.

- Оцей прегарний, може найкращий із усіх дотепер відомих примірників Біблії Острожської набув граф за одного гульдена (дві австрійські корони). Переїжджаючи через Лісники, побачив перед одною селянського хатою дитину, що бавилась якоюсь старою книжкою. Стримав повіз і казав собі показати книжку. Заплатив матері тої дитини Гульдена і книжку привіз до своєї бібліотеки. Обі сторони були вдоволені...

Наших стародруків було тут досить багато, але мало таких, щоб їх не знав Франко. франко монастирський бібліотека

Не знаю чому, але цікавився також повним герба рем Папроцького і довше розглядав його. Одної тільки книжки не дав нам Должицький у руки: була це якась латинська історія так званої Йоанни Папісси з ритовиною; єдиний, як він казав, ненарушений примірник у світі. У пристойнім віддалі дивилися ми на ту річ, для мене тоді байдужу, для Франка дуже цікаву" [4, 40-42].

Тут принагідно зазначимо, що "Історія Йоанни Папісси" - це одна з маловідомих (легендних) сторінок історії римо-католицької церкви епохи Середньовіччя (IX ст.), коли на папському престолі нібито перебувала жінка. Цю подію цікаво проілюстрував, з посиланням на "Хроніку пап та імператорів" (сер. XVIII ст.), знаний історик Ігор Можейко (також не менш відомий як письменник-фантаст Кір Буличов) [6, 30-36].

Саме цю "бібліофільську" складову взаємозв'язку "Місця" (Бережанщина) і "Генія" (творця та інтелектуала Івана Франка) ми хочемо пізнати та розкрити для загалу. Адже (перефразовуючи Йогана Вольфганга фон Гете) місця, де перебувала визначна особистість, священні, оскільки "через сотні років оживають тут для наступників його діяння і слова".

Література

1. Гіщинський В. Взаємини Івана Франка з Василіанами. Діти Непорочної : релігійний журнал християнської родини. Львів, 2006. № 4.

2. Голик Р. Іван Франко, читання й культурні стереотипи в Галичині ХІХ - поч. ХХ ст. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2012. Вип. 21.

3. Кольбух М. Історія формування збірки кириличних рукописних книг відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Рукописна та книжкова спадщина України. Київ, 2005. Вип. 10.

4. Лепкий Б. Три портрети. Франко - Стефаник - Оркан. Львів, 1937.

5. Лепкий Б. Казка мойого життя. Івано-Франківськ, 1998.

6. Можейко И. Тайная история. Средние века. Новое время. Санкт-Петербург, 2009.

7. Чайковський А. Мої спомини про Івана Франка. Іван Франко у спогадах сучасників. Львів, 1972.

8. Чайковський М. Іван Франко в моїх спогадах. Іван Франко у спогадах сучасників. Львів, 1956.

9. Шкрабюк П. Монаший чин отців Василіан у національному житті України. Львів, 2005.

Размещено на Allbest.ru