Ознаки експресіонізму у творчості Тодося Осьмачки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Філімончук Ірина Русланівна,

магістрантка 2 курсу кафедри української мови, теорії та історії української і світової літератури

Українське літературне відродження початку ХХ століття виявило могутній потенціал національної духовності, незбагненно потужну життєву силу, яка, звільнившись від утисків, розкрилась багатством художніх явищ, репрезентованих модернізмом та авангардизмом. Серед нових літературних течій слід виділити експресіонізм, який склався в контексті західноєвропейських стильових тенденцій і постав в українській літературі цього періоду самодостатнім явищем [1].

Тодось Осьмачка - український письменник, представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Системний та аналітичний підходи до осмислення стилю творів Т. Осьмачки, його стильових домінант дали можливість усвідомити, що особливістю індивідуальної манери письма митця є синкретизм ознак різних типів творчості (експресіонізму, сюрреалізму), які в ній співіснують з рецепціями українського фольклору і потенційно здатні еволюціонувати [2].

Експресіонізм - літературно-мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного [3].

Поетична творчість Т. Осьмачки, за визначенням багатьох критиків, - геніальна, оскільки в її основі живий образ, факт, враження, чуття автора.

Ознаки експресіонізму найбільш виразно проявляються у трьох ранніх збірках поезій Тодося Осьмачки - «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925) та «Клекіт» (1929). Особливо у збірці «Клекіт» посилено настрої песимізму, образи, страху, гніву, обурення, що вказують на експресіонізм [4]. По-особливому філософсько-естетичні засади експресіонізму простежуються в художньому трактуванні Т. Осьмачкою теми міщанської моралі («Міщани»). Прикметною ознакою експресіоністичного мислення письменника є те, що згадану тему він виводить за рамки побуту, розширюючи її проблемами межової ситуації, свободи вибору, митця і суспільства, національної свідомості.

Як свідчить лірика Т. Осьмачки 20-х років, за типом світовідчування, мотивами, поетичним інструментарієм поет перебував у силовому полі експресіонізму, що мав виразні національні джерела й неповторний колорит. Соціальна, національна база експресіонізму Осьмачки зумовлювала, як свідчить збірка «Клекіт», онтологічний контекст його творчості [1].

У драматичній поемі «Містерії» вдало синтезуються різні прийоми моделювання художнього світу. Від середньовічного жанру містерії письменник запозичив метаідею смерті та переродження задля змін, традицію пророцтв, прийом вставної оповіді. Однак релігійні акценти зміщені тут на периферію, натомість яскраво представлено лірико-суб'єктивне начало. Поет, відійшовши від сакрального оригіналу, укладає свою ідею в канонічний образ поета - мученика Данте. Сюжет та смислове навантаження «Містерії» відтворюють авторські передчуття та життєві обставини. У поемі в гранично узагальненій формі виражено заглиблення Т. Осьмачки в душевну стихію, адже поет, чий «світогляд різьблений самою дійсністю» [5], прийшов до експресіонізму неусвідомлено, без жодних впливів, керуючись лише потребою знайти спосіб вираження бурхливих почуттів.

Первинним експресивним імпульсом «Містерії» є назва, у якій закладена тональність грандіозності, небуденності, втаємниченості, крайня напруга ситуації, яка твориться вищими силами. Семантика назви є прийомом, здатним з певною мірою експресії відтворити поетове світовідчуття - передчуття змін та перетворень [5].

У «Містерії» представлені три етапи життя ліричного героя: минуле, теперішнє та майбутнє, однак у підсумку ліричний герой виходить у позачасову сферу - метаісторичну. Психічний стан героя формують три духовні виміри, у яких і відбувається містерія експресіонізму: самоусвідомлення ліричного героя, його екзистенційна смерть та прозріння з готовністю до саможертви. Надрив емоцій стає можливий завдяки оповіді, що безпосередньо репрезентує світогляд і свідомість самого поета. Ліричний герой поеми - поет-вигнанець Данте - перебуває у сум'ятті, адже його «тривожить те, що відлетіло, / неначе листя з гілки помертвіле… / Оте, що загубило дні, мов кола…».

Крах надій та сподівань, якими був окрилений, - зруйновані. Він розуміє трагізм свого становища: «Іди ж, іди, моє страждання, / майбутнє світло, в рідний край, / бо все тепер тобі віддав я, / всьому тепер кажу - прощай».

До прийомів посилення емоційної напруги відносимо й гіперболізовані звукові мікрообрази: «вигук вибухнув дикий, /аж глину сипнула стіна.», «костяні гудуть пусті поля», «іву побачив, що стогне в долині». Поглиблює емоційне насичення масштабована сила звуку, який здатен вивести з рівноваги: «Не тривож, не тривож ти мене, / твої звуки / як бризки летять / од вітрами обпалених скель, де минуле шуміло колись.».

Для експресіонізму характерне абстрагування та схематизація людини, персоніфікація абстрактних понять та їх перехід у алегоричні образи [6]. Саме ці риси чітко простежуються у вставній оповіді «Містерії». Автор використовує загальні назви на позначення безіменних персонажів: раб, дівчина, натовп [5].

Експресіонізм Т. Осьмачки презентує таку властивість, як його національний характер, адже художня свідомість поета зумовлена суспільно - історичними умовами, які стали для нації та для нього самого екзистенційно визначальними. Вигнання з рідної землі аналогічне смерті, бо втрачаються родовідні зв'язки, ліричний герой розчиняється між чужими народами. Тому самотність для Т. Осьмачки «передусім екзистенційно-українська» [7].

Трагічність світовідчуття поглиблює усвідомлення неможливості повернутися в рідні краї, бо вже «небо ріднеє холоне», все життя «розкотило вітром навіки в чужі країни, за чужії ріки». Концентрує трагізм протиріччя: «Невже любов'ю вік налитий вщерть / до тебе, бідная Італіє моя, / виводить на самотність і на смерть, /де кістяні гудуть пусті поля?» [8].

Отже, основний творчий принцип експресіонізму - відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини тощо. Т. Осьмачка найбільш яскраво представляє експресіонізм в українській поезії 20-х років ХХ століття. Експресіоністична свідомість митця, посилена суспільно-історичними зрушеннями, брала свої витоки в міфологічному світовідчутті, народнопоетичній творчості, народній мовній стихії. Суб'єктивний світ, екстатичний стан душі - головний об'єкт лірики Осьмачки, в якій на перший план виходить екзистенційний мотив буття людини й України.

Список використаних джерел

осьмачка символізм експресіонізм

[1] Барчан В.В. (2009). Творча особистість Теодосія Осьмачки: художньо-естетичні та філософські константи. Вилучено із https://otherreferats.allbest.ru/literature/00602460_0.html.

[2] Маринкевич С. (2003). Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки. Вилучено із https://mydisser.com/en/catalog/view/19548.html.

[3] Васильєв Є. (2022). Літературна енциклопедія. Вилучено із https://www.ukrlib.com.ua/dic/show.php? w=61.

[4] Мовчан Р.В. (2022). Енциклопедія сучасної України. Вилучено із https://esu.com.ua/article-77208.

[5] Клепець К. (2017). Поетика експресіонізму в «Містерії» Тодося Осьмачки (с. 49-52). Вилучено ізhttps://volyntext.vnu.edu.ua/index.php/volyntext/article/view/733/712.

[6] Моклиця М. (1999). Модернізм у творчості письменників ХХ століття. Част. 1. Українська література. Луцьк: Вежа.

[7] Зборовська Н. (1996). «Танцююча зірка» Тодося Осьмачки. Київ: МСП «Козаки».

[8] Жулинський М. (1991). Приречений на самотність і вигнання. Світайло Л.Р. (упоряд.). Осьмачка Т.С. Поезії (с. 5-18). Київ: Рад. Письменник.

Размещено на Allbest.ru