Українська еміграційна література як історико-культурний феномен: проблеми, напрями та перспективи дослідження

Важливу роль у творенні уявлення про єдність української літератури дослідники віддають чиннику мови. Це справедливо з огляду на те, що такі несхожі в основних темах, проблемах і культурно-історичних змістах еміграційна, офіційна радянська чи опозиційна до неї дисидентська літератури функціонували в спільному (проте не в одному) мовному полі. На цьому наголошує зокрема й І. Дзюба, уважаючи "головним об'єктивним фактором", що визначає "тяжіння до єдності роз'єднаної історичними обставинами нашої національної літератури", саме "імператив рідної мови" [6: 5]. Проте, попри всю слушність цього твердження, ті мовні поля, у яких розвивалися еміграційний і материковий літературні процеси, були нерівномірними, а відмінності між мовою еміграційних і материкових письменників, що з об'єктивних причин існують і понині Це пов'язано, зокрема, і з переборенням наслідків політичних і "граматичних" репресій, проваджених російсько-імперським і радянським тоталітарним режимами проти української мови, процесами тривалої росіянізації (зміни правопису, "чищення" словників, підпорядкування українських фонетичних, орфографічних і синтаксичних форм до російських), інфікування її радянським жаргоном (новоязом) та ін., істотними, до того ж у деяких випадках еміграція спонукала до зміни мови чи використання кількох мов одночасно. Тому, спираючись лише на чинник мови (важливий, але не достатній), говорити про єдність української літератури ХХ ст. як про незаперечний факт, що вже відбувся, не можемо. Доцільніше, здається, вести мову про паралельний рух різних (звичайно, не в усьому протилежних), інваріантів про співіснування взаємоперетину, взаємодії, а отже, варіативність і національного української літератури ХХ ст., особливості їхнього (зокрема, через порівняння, проти- й зіставлення творів, написаних в Україні та поза нею), що дасть змогу побачити лінії конфлікту чи внутрішню різноманіття письменства.

Свого часу, українських письменників, на одному зі з'їздів об'єднання "Слово", яке постало в Америці 1954 р., Г. Костюк протиставив дві культові для європейської літератури міфологічного давньоримського його думку, різноспрямовані перерваності та еміграційної Літературознавець "український літературний процес поза межами рідного краю - факт реально існуючий", і, розмірковуючи про перспективи його розвитку в нових обставинах, полемізував із тезою, яка передрікала неминуче згортання цього процесу в умовах відриву від рідного ґрунту, - з Підважуючи неможливості поза межами межами мовного моря того народу, виразником якого завжди є художня література", Г. Костюк зазначав: "Ті люди, що цим давнім мітом намагаються підперти свою позицію, забувають, що з часу постання міту про Антея пройшли тисячоліття; що жорстока практика людського буття на землі внесла свої значущі корективи.

Вже доля вигнанця Овідія (перше двадцятиріччя нашої ери), його “Скорботні елегії” та “Понтійські послання” рішуче захитали міт про Антея. А наступні століття <...> еміґраційна література різних народів виросла у велике соціяльне явище, що остаточно, метафорично висловлюючись, вбило міт про Антея" [8: 442]. Протиставляючи образ Овідія як символ еміграції Антею як уособленню вкорінення та ототожнюючи долю українських письменників в екзилі з долею давньоримського поета-вигнанця, Г. Костюк прагнув наголосити на можливості існування української літератури поза материком і заперечити думку тих, хто уважав, що таке існування неможливе, або, якщо й можливе, то лише як наслідок інерції й у нетривалий відрізок часу.

Згодом, немовби полемізуючи зі своїм старшим колегою, з позицій ранніх 1980-х Д. Струк фактично повторив твердження тих, кого Г. Костюк уважав прихильниками "міту про Атея", констатуючи: "Еміграційна література - це завжди вмираюча література, вмираюча із самими людьми, які її творять" [25: 102]. Не відкидаючи думки про те, що, можливо, другому поколінню вдасться продовжити започатковане першим без втрати власної ідентичності, Д. Струк, проте, не був у цьому впевнений. Еміграційна література для нього була літературою першого покоління, "з'єднуючою ланкою між спадщиною минулого і очікуванням майбутнього - основою для нового і яскравого мистецтва" [25: 102], і її "розчинення" в іншомовному просторі здавалося процесом неминучим.

Погоджуючись із Д. Струком, М. Сорока, замість відмирання еміграційної літератури, волів говорити про її "трансформацію в інші літератури, в процесі якої зберігається духовний код та культурна спадщина етносу" [18: 18]. Суть цього процесу літературознавець пояснював тим, що він "відображає подальшу еволюцію української діаспори, фіксує український, але вже видозмінений, національний код у нових хронологічних і просторових вимірах" [18: 18]. Це спостереження, як і в Д. Струка, стосувалося насамперед розвитку української літератури в Канаді, зокрема процесу переходу українськомовних авторів - нащадків українських емігрантів другого й третього поколінь - на територію англомовних літератур.

Ці три позиції: функціональність (Г. Костюк), згортання (Д. Струк) чи трансформація (М. Сорока) - відображали різні періоди в історії української літератури поза Україною (1960-ті, 1980-ті й 1990-ті), а відповідно й погляди на те, чим, власне, є еміграційна література і чим вона повинна бути, які її завдання й функції, ким є письменник-емігрант, для кого, про що він пише.

Не погоджуючись із думкою про "кінець еміграційного письменства" в нових умовах і обставинах, Ю. Барабаш закликає не поспішати ставити символічну або фактичну "крапку" в розвитку літератури українського зарубіжжя, не вважати її сторінкою завершеною й говорить про "нову еміграцію", її специфіку, індивідуальні напрями та спільний вектор. Водночас, міркуючи над тим, чим є ця "нова еміграція", дослідник сумнівається в тому, чи коректно нині вживати термін "еміграція", а отже, і похідні від нього: "еміграційна література", "письменник-емігрант", і доходить, здавалось би, парадоксальних висновків: "немає еміграції, нехай і “нової”", тому що "немає політичного імперативу, який визначав би наперед очевидну неможливість повернення" [2: 272]. Стверджуючи, що сучасних українських письменників, які живуть і пишуть за кордоном, не можна вважати емігрантами, оскільки "сама ідея повернення як така не ставиться під сумнів, вона живе “за умовчанням” у свідомості або принаймні в підсвідомості" [2: 272], Ю. Барабаш не дає відповіді на питання, як визначати статус цих авторів, їхні позицію та творчість: "не беруся запропонувати замість “еміграції” інший термін, - пише він. - Але, зрештою, чи в терміні річ? Я схильний бачити тут щось знакове, так би мовити, “випадок України” <***>, в якому проявляється одна з важливих, - на мій погляд, небагатьох - позитивних тенденцій сучасної глобалізації: пошуку і виходу в світ поверх застарілих бар'єрів і забобонів, розширення простору думки і творчості, вільного польоту людського духу (адже відомо: Spiritus flat ubi vult). І рух, рух, рух" [2: 272].

Така термінологічна обережність дослідника загалом зрозуміла, оскільки окреслити межу, що відділяє еміграцію від не-еміграції, сьогодні досить складно, а саме визначення еміграційної літератури втрачає власну однозначність, стає розпливчастим, що спонукає літературознавців усе частіше вдаватися до термінів на зразок "література міграції" чи "світова література" (апелюючи до концепції Й. В. Ґете). Та чи ідея "повернення" й пов'язаний із нею політичний імператив, що його дослідник сприймає як основний, - достатні підстави, щоб уважати українську еміграційну літературу явищем, яке вичерпало себе в добу глобальних зв'язків і "прозорих" кордонів, - питання дискусійне. Нові політично- економічні, соціальні умови породжують і нові "хвилі" еміграції, і нові естетичні явища. Істотна зміна, що відбулася в національному літературному процесі кінця ХХ - початку ХХІ ст., - це взаємодія (іноді не без зіткнення) різних художніх традицій, які або становлять своєрідність материкового й еміграційного письменств, або об'єднують їх: автори з українського зарубіжжя друкують твори в материкових виданнях так само, як материкові - в еміграційних; виходять спільні видання, які об'єднують письменників з України й українського зарубіжжя Серед таких: "щомісячний часопис незалежної української думки" "Сучасність", редакцію якого в 1992 р. було перенесено до Києва (2013 р. припинив своє існування), літературно-мистецький квартальний

української літератури "Світо-вид", що виходив у 1990-1999 рр. в Нью-Йорку та в Києві під егідою Київської організації Спілки письменників України та Нью-Йоркської групи.; відкритий діалог триває.

Висновки та перспективи дослідження

Українська еміграційна література - явище широке, неоднорідне та неоднозначне, типологічно споріднене з іншими літературними феноменами й водночас своєрідне, із власним історико-культурним (хронологічним, поколіннєвим, екзистенційним) досвідом. Доволі запізніле відкриття і фрагментарність її історико-літературного й теоретичного освоєнь - основні причини того, що низка важливих термінологічних, історичних, методологічних питань, пов'язаних із її вивченням, визначенням її об'єктивного місця та ролі в загальнонаціональному естетичному, культурному, суспільному просторі, ще не стали об'єктами належної уваги. Є необхідність вивірених і фахово прокоментованих видань еміграційної художньої й літературно-критичної спадщини, історико-літературних і порівняльно-історичних студій, типологічних зіставлень, комплексного системного підходу до вивчення феномену еміграційної літератури. Сьогодні цей широкий, хоч і не зовсім порожній, простір для дослідників поволі заповнюється.

Список використаних джерел та літератури

1. Барабаш Ю. Скільки українських літератур у світі? Слово і Час. 2000. № 1. С. 55-59.

2. Барабаш Ю. Украинское литературное зарубежье (Лица. Судьбы. Тексты). Москва: ИМЛИ РАН, 2016. 376 с.

3. Бойчук Б. Канон із переламаним хребтом. Критика. 2008. № 10-11 (132-133). С. 31.

4. Грабович Г. Голоси української еміграційної поезії. До історії української літератури. Київ: Основи, 1997. С. 386-416.

5. Гром'як Р. Т. Еміграція і художня література: грані проблеми й аспекти дослідження. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. С. 247-251.

6. Дзюба І. "Нашого цвіту по всьому світу...". На трьох континентах. У 3-х книгах.

Книга 1. "Нашого цвіту по всьому світу...". Від Малоросії до України. Енциклопедія опору. Київ: Кліо, 2013. С. 8-89.

7. Дончик В. Діаспора. Слово і Час. 1991. № 10. С. 19-22.

8. Костюк Г. З літопису літературного життя в діяспорі. До 15-річчя діяльности Об'єднання українських письменників "Слово": 1954-1969. У світі образів та ідей: Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-1980. Б. м. [Мюнхен]: Сучасність, 1983. С. 440-490.

9. Костюк Г. На магістралі історії. Українська література за п'ятдесят років (1917-67). У світі образів та ідей: Вибране. Китичні та історико-літературні роздуми 19301980. Б. м. [Мюнхен]: Сучасність, 1983. С. 491-511.

10. Моренець В. Tertium non datum. Tertium non datum. Проблема культурної ідентичності в літературно-філософському дискурсі ХІХ-ХХІ ст.: колективна монографія. Київ: НаУКМА, 2014. С. 9-39.

11. Павлишин М. Переміщена муза: українська поезія в Австралії. Канон та іконостас. Київ: Час, 1997. С. 350-360.

12. Погребенник Ф. Еміграція і література. Слово і Час. 1991. № 10. С. 22-28.

13. Радзикевич В. Історія української літератури. Том ІІІ. Нова доба. Детройт: Батьківщина, 1956. 135 с.

14. Рубчак Б. Кам'яні баби чи Світовид? Світовид. 1996. № 11 (23). С. 89-100.

15. Рудницький Л. Література з місією. Спроба огляду української еміграційної прози. Слово і Час. 1992. № 2. С. 41-45.

16. Сиваченко Г. Пророк не своєї вітчизни. Експатріантський "метароман" Володимира Винниченка: текст і контекст. Київ: Альтернативи, 2003. 280 с.

17. Скорина Л. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. 2е вид. Черкаси: Брама-Україна, 2005. 384 с.

18. Сорока М. Чи є панацея від міфу про Антея в українській літературі діаспори? Слово і Час. 2000. № 12. С. 11-18.

19. Тарнашинська Л. Б. Українська літературна еміграція: моделі "відсутньої присутності" в материковому письменстві. Київські полоністичні студії. Т. XXXV. Київ: Талком, 2019. С. 358-369.

20. Тарнашинська Л. Література розфокусованої свідомості: до категорії "діаспора" та її інтерпретацій у літературознавстві. Тарнашинська Л. Презумпція доцільності: Абрис сучасної літературознавчої концептології. Київ: Видавничий дім "Києво- Могилянська академія", 2008. С. 412-432.

21. Ушкалов Л. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов. Київ: Дух і літера, 2019. 600 с.

22. Шерех Ю. МИ і ми (До українотеренних читальників моїх). Поза книжками і з книжок. Київ: Час, 1998. С. 21-32.

23. Шерех Ю. Оглядаючися назад. Друга черга. Література. Театр. Ідеології. Упорядк. і вступ Ю. Шевельов. Б. в. [Мюнхен]: Сучасність, 1978. С. 5-11.

24. Rubchak B. Taras Shevchenko as an Emigre Poet. In Working Order: Essays Presented to G. S. N. Luckyj. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1990. Рр. 21

56.

25. Struk D. Ukrainian Emigre Literature in Canada. Identifications: Ethnicity and the Writer in Canada. Ed. by Jars Balan. Edmonton: University of Toronto Press, 1982. Рр. 88-103.

References (translated & transliterated)

1. Barabash, Yu. (2000). Skilky ukrainskykh literatur u sviti? [How many Ukrainian literatures are there in the world?]. Slovo i Chas. No. 1. Pp. 55-59. [in Ukrainian].

2. Barabash, Yu. (2016). Ukrainskoie literaturnoie zarubiezhie (Litsa. Sudby. Teksty) [Ukrainian Literature Abroad (Persons. Fates. Texts)]. Moscow: IMLI RAN. 376 p. [in Russian].

3. Boichuk, B. Kanon iz perelamanym khrebtom [Canon with the broken spine]. Krytyka. 2008. No. 10-11 (132-133). Р. 31. [in Ukrainian].

4. Hrabovych, H. (1997). Holosy ukrainskoi emihratsiinoi poezii [Voices of Ukrainian emigration poetry]. Do istorii ukrainskoi literatury. Kyiv: Osnovy. P. 386-416. [in Ukrainian].

5. Hromiak, R. T. (1997). Emihratsiia i khudozhnia literatura: hrani problemy i aspekty doslidzhennia [Emigration and fiction: problem facets and research aspects]. Davnie i suchasne: Vybrani statti z literaturoznavstva. Ternopil: Lileia. P. 247-251. [in Ukrainian].

6. Dziuba, I. (2013). "Nashoho tsvitu po vsiomu svitu..." ["Our blossom all over the world..."]. Na triokh kontynentakh. In 3 books. Book 1: "Nashoho tsvitu po vsiomu svitu.". Vid Malorosii do Ukrainy. Entsyklopediia oporu. Kyiv: Klio. Pp. 8-89. [in Ukrainian].

7. Donchyk, V. (1991). Diaspora [Diaspora]. Slovo i Chas. No 10. Pp. 19-22. [in Ukrainian].

8. Kostiuk, H. (1983). Z litopysu literaturnoho zhyttia v diiaspori. Do 15-littia diialnosty

Obiednannia ukrainskykh pysmennykiv "Slovo": 1954-1969 [From the annals of literary life in the diaspora. To the 15^th anniversary of the activity of the Association of Ukrainian Writers "Slovo": 1954-1969]. U sviti obraziv ta idei: Vybrane. Krytychni ta istoryko-literaturni rozdumy 1930-1980. Munich: Suchasnist. P. 440-490. [in Ukrainian].

9. Kostiuk, H. (1964). Na magistrali istorii. Ukrainska literatura za piatdesiat rokiv (1917 67) [On the highway of history. Ukrainian literature for fifty years]. U sviti obraziv ta idei: Vybrane. Krytychni ta istoryko-literaturni rozdumy 1930-1980. Munich: Suchasnist. Pp. 491-511. [in Ukrainian].

10. Morenets, V. (2014). Tertium non datum. Problema kulturnoi identychnosti v literaturno-philososofskomu dyskursi XIX-XXI st.: kolektyvna monohraphiia [Tertium non datum. The problem of cultural identity in literary and philososophic discourse of the 19th-21st c.: group monograph]. Kyiv: NaUKMA. P. 350-360. [in Ukrainian].

11. Pavlyshyn, M. (1997). Peremishchena muza: ukrainska poeziia v Avstralii [The Dislocated Muse: Ukrainian poetry in Australia]. Kanon ta iconostas. Kyiv: Chas. P. 350-360. [in Ukrainian].

12. Pohrebennyk, F. (1991). Emihratsiia i literatura [Emigration and literature]. Slovo i Chas. No. 10. P. 22-28. [in Ukrainian].

13. Radzykevych, V. (1956). Istoriia ukrainskoi literatuiy. Vol. III. Nova doba [History of Ukrainian literature. Volume III. New era]. Detroit: Batkivshchyna. 135 p. [in Ukrainian].

14. Rubchak, B. (1996). Kamiani baby chy svitovyd? [Stone ladies or Svitovyd?]. Svitovyd. No. 11 (23). P. 89-100. [in Ukrainian].

15. Rudnytskyi, L. (1992). Literatura z misiieiu. Sproba ohliadu ukrainskoi emihratsiinoi prozy [Literature with a mission. An attempt to review Ukrainian emigration prose]. Slovo i Chas. No. 2. Р. 41-45. [in Ukrainian].

16. Syvachenko, H. (2003). Prorok ne svoiei vitchyzny. Ekspatriantskyi "metaroman" Volodymyra Vynnychenka: tekst i kontekst [A prophet not of his own country. Expatriate "meta-novel" by Volodymyr Vynnychenko: text and context]. Kyiv: Alternatyvy. 280 p. [in Ukrainian].

17. Skoryna, L. (2005). Literatura ta literatyroznavstvo ukrainskoi diaspory. Kurs lektsii [Literature and literature studies of the Ukrainian diaspora. Couse of lectures]. 2nd edit. Cherkasy: Brama-Ukraina. 384 p. [in Ukrainian].

18. Soroka, M. (2000). Chy ie panatseia vid mifu pro Anteia v ukrainskii literaturi diaspory? [Is there a panacea for the myth of Antaeus in Ukrainian diaspora literature?]. Slovo i Chas. No. 12. P. 11-18. [in Ukrainian].

19. Tarnashynska, L. B. (2019). Ukrainska literaturna emihratsiia: modeli "vidsutnoi prysutnosti" v materykovomu pysmenstvi [Ukrainian literary emigration: models of "absent presence" in maternal writing]. Kyivski polonistychni studii. Vol. 35. Kyiv: Talkom. P. 358-369. [in Ukrainian].

20. Tarnashynska, L. (2008). Literatura rozfokusovanoi svidomosti: do katehorii "diaspora" ta ii interpretatsii u literaturoznavstvi [Literature of defocused consciousness: to the category of "diaspora" and its interpretation in literary studies]. Prezumptsiia dotsilnosti: Abrys suchasnoi literaturoznavchoi kontseptolohii. Kyiv: Vydavnychyi dim "Kyievo-mohylianska akademiia". P. 412-432. [in Ukrainian].

21. Ushkalov, L. (2019). Charivnist enerhii: Mykhailo Drahomanov [Charm of energy: Mykhailo Drahomanov]. Kyiv: Dukh i litera. 600 p. [in Ukrainian].

22. Sherekh, Yu. (1998). MY i my (Do ukrainoterennykh chytalnykiv moikh) [WE and we (To my Ukraine-residing readers)]. Sherekh Yu. Poza knyzhkamy i z knyzhok. Kyiv: Chas. P. 21-32. [in Ukrainian].

23. Sherekh, Yu. (1978). Ohliadaiuchysia nazad [Looking back]. Sherekh Yu. Druha cherha. Literatura. Teatr. Ideolohii. Arranged and introduction by Yu. Sheveliov. Munich: Suchasnist. P. 5-11. [in Ukrainian].

24. Rubchak, B. (1990). Taras Shevchenko as an Emigre Poet. In Working Order: Essays Presented to G. S. N. Luckyj. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies. Р. 21-56. [in English].

25. Struk, D. (1982). Ukrainian Emigre Literature in Canada. Identifications: Ethnicity and the Writer in Canada. Ed. by Jars Balan. Edmonton: University of Toronto Press. Р. 88-103. [in English].

Размещено на Allbest.ru