Мотиви злетів і падіння в Києво-Печерському патерику

Размещено на http://www.allbest.ru/

Практична школа вищих досліджень

МОТИВИ ЗЛЕТІВ І ПАДІННЯ В КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОМУ ПАТЕРИКУ

Ґонно П'єр - доктор історичних наук,

професор університету Сорбонна,

керівник відділу досліджень PSL

Париж

Анотація

Мета дослідження. У статті аналізується мотив Вознесіння та Падіння, Світла та Темряви на сторінках видатної давньоукраїнської літературної пам'ятки - Києво-Печерського патерика. Також звертається увага на запозичення окремих сюжетів Києво-Печерського патерика з інших, більш давніших християнських літературних пам'яток і творів. Методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах наукової об'єктивності, системності та діалектичному підході. Відповідно до поставленої мети й завдань використано сукупність загальнонаукових, міждисциплінарних, спеціальних методів дослідження. Наукова новизна. Шляхом аналізу тексту простежується вживання мотиву Вознесіння та Падіння, Світла та Темряви на сторінках твору. Як зазначено в ключовому розділі цієї агіографічної пам'ятки (слово / глава 14), лише зречення мирських цінностей відкриває подвижнику шлях до Спасіння. Автор доходить висновку, що ключ до Патерика міститься в 14-му розділі Послання Симона до Полікарпа, в якому освячується інверсія цінностей, властива зреченню від світу. Саме через аскетичне самоприниження людина підноситься до Неба, і саме з темряви печерної випромінюється Світло Спасіння. Водночас у процесі вивчення та перекладу цієї давньоукраїнської літературної пам'ятки важливе значення набуває виявлення джерел, використаних при її створенні. В окремих сюжетах Києво-Печерського патерика простежуються впливи та запозичення з відомого твору візантійської аскетичної писемності «Ліствиця», написаного наприкінці VI ст. християнським духовним письменником та ігуменом Синайського монастиря святим Іоаном Ліствичником.

Ключові слова: Києво-Печерський патерик, Києво-Печерська лавра, Антоній Печерський, Феодосій Печерський, Іоан Ліствичник, аскеза.

Annotation

печерський патерик вознесіння спасіння

Gonneau Pierre - Doctor of Historical Sciences, Professor at the Sorbonne University, Head of Research PSL, Ecole pratique des hautes etudes (EPHE, Paris, France).

MOTIVES OF RISE AND FALL IN THE KYIV PECHERSK PATERIKON

Purpose of Research. The article analyzes the use of the motif of Rise and Fall, Light and Darkness on the pages of the outstanding ancient Ukrainian literary monument - the Kyiv Pechersk Paterikon. Attention is also paid to the borrowing of some of the plots of the Kyiv Paterikon from other older Christian literary monuments and works. Scientific novelty. The text analysis traces the use of motifs of Rise and Fall, Light and Darkness in the work. The key chapter of this hagiographic monument (chapter 14) indicates that only the overturning of earthly values opens the way to the ascetic's salvation. According to the author's conclusion, the key to the Paterik is contained in the 14th chapter of Simon's Epistle to Polycarp, which consecrates the inversion of values inherent in renunciation of the world. It is because of ascetic self-abasement that man rises to heaven, and it is out of the cavernous darkness that the Light of Salvation radiates. At the same time, in the study and translation of this ancient Ukrainian literary monument it is important to identify the sources used in its creation. Author concludes that some subjects in Kyiv Pechersk Paterikon are borrowed from the well-known Byzantine ascetic writings "The Ladder of Divine Ascent", written at the end of VIth century by Christian spiritual writer and abbot of Sinai monastery St. John Climacus.

Key words: Kyiv Pechersk Paterikon, Kyiv Pechersk Lavra, Antony of Pechersk, Theodosius of Pechersk, John Climacus, asceticism.

Виклад основного матеріалу

Мотиви злетів і падіння лежать в основі християнського бачення світу та питання спасіння. Вони особливо висвітлені в Патерику Києво-Печерському Доповідь була виголошена під час міжнародного наукового круглого столу «Києво-Печерський патерик: джерела та контекст», який відбувся 25 листопада 2022 р. в м. Париж (Франція) у рамках днів франко-українських наукових досліджень і був приурочений до 800-річчя з часу створення цієї давньоукраїнської літературної пам'ятки. Організаторами заходу виступили: Ecole pratique des hautes etudes (Paris) спільно з Інститутом історії України НАН України (Київ), Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» (Київ) і Міжнародним інститутом афонської спадщини (Київ). Усі цитати наведені по виданню: Киево-Печерский патерик / Подг. текста Л.А. Ольшевской, перевод Л.А. Дмитриева, ком. Л.А. Дмитриева и Л.А. Ольшевской. Библиотека литературы Древней Руси / РАН. ИРЛИ; Под ред. Д.С. Лихачева, Л.А. Дмитриева, А.А. Алексеева, Н.В. Понырко. Санкт-Петербург: Наука, 1997. Т. 4: XII век. б87 с. URL: http://lib.pushkinskijdom.ru/default.aspx?tabid=4945.. Справді, текст упорядкований не лише за горизонтальною віссю часу, від отців-засновників Антонія (Ф1072) і Феодосія (f1074) до редакторів, єпископа Симона та ченця Полікарпа (бл. 1225). Він також упорядкований по вертикальній осі, яка йде з глибин печер, темряви, до висот Неба, до Світла.

Апофеоз і Вознесіння: Церква на небесах, стовп вогняний

Кілька цікавих фрагментів у Патерику Печерському повторюють біблійну та агіографічну картину світлих видінь, що пов'язують небо й землю та пророкують процвітання й розквіт монастиря. Вони зустрічаються, зокрема, у початкових розділах про будівництво монастирського храму та в завершенні Житія Феодосія. Успенський собор, збудований між 1073 і 1089 рр., був першою будівлею, зведеною на поверхні, на відміну від печерних келій, викопаних під землею, а його зведення було пов'язане з дивами; у його структурі також вдалося ідеально поєднати варязькі (скандинавські) та грецькі впливи.

Сповідь Шимона-Симона (розділ / слово 1) розкриває нам через згадки про скитання та пророцтва історію зведення храму. Усе починається в Скандинавії, де жили два варяги Африкан і Якун. Африкан замовив статую Христа, яка відповідала латинським канонам, у золотій короні та золотому поясі. Коли Шимона, сина Африкана, дядько виганяє з його землі, він забирає корону та пояс із собою. Але статуя промовляє до нього й попереджає, що він повинен віднести цю корону «до визначеного місця, де святий Феодосій збудує церкву Моєї Матері» Киево-Печерский Патерик (далі - КПП), слово 1: «Никакоже, человіче, сего възложи на главу свою, неси же на уготованное місто, идіже зиждется церковь Матере моея от преподобнаго Феодосиа».. Злякавшись, Шимон тікає до моря. Він потрапляє в шторм і сприймає це як покарання за крадіжку коштовного пояса. Тоді він бачить на небі церкву, і голос згори каже йому: «У цій церкві, яку збудує святий чоловік в ім'я Божої Матері, ти будеш похований» Там само: «И се видіх церковь горі и помышляхомь, каа си есть церковь? И бых (sic pour бысть) свыше глас к намь, глаголяй: “Еже хощет създатися от преподобнаго въ имя Божиа Матере, в нейже и ты имаши положенъ быти”»..

Пізніше, у 1068 р., Шимон збирався воювати проти половців разом із синами Ярослава Мудрого. Антоній Печерський передбачив їм поразку, але запевнив Шимона, що той врятується. Битву було програно, і саме тоді варяг пережив своєрідне вознесіння або воскресіння: лежачи на полі бою, серед убитих і поранених, «звівши очі до неба, він побачив величезну церкву, подібну до тієї, яку бачив на морі; тоді він пригадав слова Спасителя і сказав: “Господи! Визволи мене від цієї гіркої смерті молитвами Твоєї Пречистої Матері та святих отців Антонія і Феодосія!” Одразу невідома сила підняла його з мертвих, і рани його зцілилися, і він побачив тіло своє цілим та неушкодженим» Там само: «Ту же и Шимонъ лежаше язвен посріді их. Въззр^ же горі на небо, и виді церковь превелику, якоже прежде виді на мори, и въспомяну глаголы Спасовы, и рече: “Господи! Избави мя от горкиа сиа смерти молитвами пречистыа твоеа Матере и преподобную отцу Антониа и Феодосиа!” И ту абие нікаа сила изъят его из среды мертвых, и абие исцілі от ранъ и вся своа обріті цільї и здравы».. Незабаром Шимон пішов шукати Антонія і розповів йому всю історію. Одкровення супроводжується наверненням: він «залишає латинство» і навертається разом зі своєю сім'єю (близько 3 000 душ) у православ'я, взявши ім'я Симон. Пояс став інструментом для вимірювання розмірів майбутньої церкви, а вінець був розміщений над святим престолом.

Будівництво монастирського храму описується не менш чудесним чином. Грецькі майстри-будівельники з Царгорода (Константинополя) раптом прийшли до Антонія та Феодосія, в них вони впізнали достойників, котрих Богородиця призначила опікунами церкви, яку Вона мала намір побудувати в Києві; для цього Богородиця дала золото на три роки, а також численні реліквії. Щоб допомогти майстрам зрозуміти, чого Вона очікує, показує їм «церкву, підвішену в повітрі» КПП, слово 2: «И видіхомь царицю и множество вои от ней, поклонихомся ей, и та рече к намь: “Хощу церковь възградити себі в Руси, в Киеві, велю же вамь, да возміта злата собі на 3 літа” (...)”. Вда же намь и мощи святыхь мученикь: Артемиа и Полиекта, Леоньтиа и Акакиа, Арефы, Иакова, Феодора, рекши нам: “Сиа положите во основании”. Взяхомь же злато и лише потребы. И рече к намь: “Изыдете наясно и видите величество”. И видіхом церковь на въздусе»..

Звичайно, ані Антоній, ані Феодосій у той момент не могли бути в Константинополі. Із тексту зрозуміло, що «імператриця» або «цариця» - це ніхто інший, як Цариця Небесна, Божа Матір, яка покликала архітекторів до Влахернського храму, оголосивши їм: «Хочу дати Своє ім'я» майбутньому собору Печерському й подарувала їм чудотворну ікону, яка й стане тим образом, на честь якого буде здійснено посвяту. Вона також сповістила про майбутню смерть двох святих засновників Печерської обителі Там само: «Царица же рече: “Сий Антоний, точию благословивъ, отходит світа сего на вічній, а сий Феодосий въ 2 літо по нем идет къ Богу”. (...) поклонихомся ей, и въспросихомь: “О госпоже царице, каково имя церкви?” Она же рече яко: “Имя себі хощу нарещи”. Мы же не сміхом еа воспросити: “Како ти есть имя?” Сии же рече: “Богородичина будет церьки”, и дасть ти намь сию икону. “Та намістнаа, - рече, - да будет”»..

На третьому етапі, через десять років після смерті Антонія (1072) і Феодосія (1074), прибувають малярі з Константинополя, яких також найняли в Греції два святі засновники, які вже померли. Побачивши здалеку монастирську церкву, малярі хочуть повернути назад, оскільки вона здається набагато більшою, ніж вони очікували, але Вища сила змушує їхній корабель пливти вгору за течією. Вони бачать у видінні церкву та ікону Успіння Богородиці й чують голос, що вони даремно опираються своєму покликанню, але якщо підкоряться, то отримають винагороду на небесах. Тож вони йдуть до Печерського монастиря, впізнають на іконі святих, які їх найняли, виконують свою роботу і закінчують життя в монастирі, як і було передбачено у видінні КПП, слово 4: «Въ другую же нощь видіхомь сию церковь и чюдную икону намістную, глаголюще нам: “Человіци, что всуе мятетеся, не покоряющеся воли Сына моего и моей; и аще мене преслушаетеся и бежати восхощете, вся вы воземъши и с лодиею поставлю в церьки моей. И се же да вісте, яко оттуду не изыдете, но ту в монастыри моемь, остригшися, живот свой скончяета, и азь вам дамь милость в будущем віці строителю сею ради Антониа и Феодосиа”»..

Цей ряд чудес можна підсумувати так: «від варягів і від самого Г оспода нашого Ісуса Христа ... та від святої глави Христової вінець ... Також від греків ікона і майстри-будівельники походять, а мощі святих мучеників були поставлені біля підніжжя кожної стіни, де ці святі намальовані на стіні, над мощами». Присвячена Божій Матері церква також перебуває під захистом Трійці: «Отець благословив її згори, росою, вогненним стовпом, сяючою хмарою; Син дав їй міру від пояса Свого ... нарешті, Святий Дух чудесним вогнем викопав яму, де треба було закласти фундамент» КПП, слово 3: «...от варягъ и от самого Господа нашего Иисуса Христа (...) и святыа главы Христовы вінець (...). Такожде и от Грекь иконі пришедши с мастеры, и мощи святыхь мученикъ подо всіми стенами положены быша, идіже и сами написаны суть над мощми по стінамь. (...) Разумійте, братиа, основание, начало еа: и Отець свыше благословилъ росою, и столпомь огненымь, и облаком світльїм; Сынъ міру даровалъ своего поаса (...); Святый же Духь огнемь невещественым яму ископа на въдружение корениа»..

Життя Феодосія, справжнього подвижника віри, також осяяне чудесами, особливо перед смертю. Невідомий чоловік, що прогулювався темної ночі пагорбом поряд із Печерським монастирем, раптом побачив дивовижне світло, яке осяювало лише монастир. У його світлі Феодосій ревно молиться перед церквою. Тоді з даху церкви зринає велике полум'я, описує дугу, кінець якої впирається в пагорб, де трохи пізніше (1073 р.) Феодосій закладе фундамент Успенського собору. Вогняна дуга виднілася доти, доки чоловік не повернеться на те місце, де вона вперлася в землю; потім зникла КПП, слово 8: «Есть бо мала гора, надълежащи надъ манастырьмь тімь, и человіку тому туда вь нощи по ней ідущю, и се видіти тому чюдо испълънь ужасти. Нощи бо сущи тьмьні, світь же прічюдьнь тъкъмо надъ манастырьмь блаженааго, и се, яко вьзьрівь, виді пръподобьнааго Феодосия въ світі томь, посріді манастыря прідь цьрквию стояща, руці же на небо вьздівьшю и молитву кь Богу приліжьно творяща. Таче тому зьрящю и чюдящюся о томь, и се ино чюдо явльшеся тому: пламень великъ зіло от вьрьха цьркъвьнааго ишьдъ и, акы комара сьтворивься, пріиде на другый хьльмь, и ту тімь коньцьмь ста, идеже блаженый отьць нашь Феодосий цьркьвь назнамена, начать зьдати посліже. Се же якоже и дотіні есть на місті томь манастырь славьнъ. Сий же тако пламень ть являшеся тому, яко дуга стоя единімь коньцьмь на вьрьху цьркьвьнімь, таче и другыимь на нареченімь місті, доньдеже тому заіхавьшю за гору не видіти того». Полное собрание русских летописей, t. 1, стлб. 284; t.2, стлб. 260-261: «В то же літо бысть знаменье в Печерьскомь манастыри февраля вь 11 день: явися столпь огнень от земля до небесе, а молнья освитиша всю землю, и на небеси погремі в час 1 нощи, весь мирь виді. Се сь же столпь ста на тряпезници камяній, яко не видити хреста бяше, и стоя мало, ступи на церковь и ста надь гробомь Федосьевомь, и потомь надь верхь сьступи, аки ко вьстоку лицемь, и потомь невидимо бысть».. У «Повісті врем'них літ» дуже схоже видіння датоване 11 лютого 1110 р.: дуга починається від трапезної Печерського монастиря й закінчується на місці, де вже стоїть гробниця Феодосія¹¹. Автор цієї глави Печерського Патерика проводить порівняння з Житієм Сави Освяченого (439532) і доходить висновку, що в обох випадках вогняна дуга сповіщає про те, що монастирський осередок прославиться КПП, слово 8: «И се пакы подобьно есть рещи, еже яко пишеться таково о святімь и велицімь Саві».. Можна також запропонувати порівняння з епізодом виходу з Єгипту в книзі Вихід: коли сини Ізраїля вирушили в путь, «Ягве йшов перед ними вдень у вигляді хмарного стовпа, щоб показувати їм дорогу, а вночі у вигляді вогняного стовпа, щоб давати їм світло» (Вих. 13:21) Heppell M. The Paterik of the Kievan Caves Monastery. Cambridge (Mas), Harvard University Press, 1989, p. 72 (Harvard Library of Early Ukrainian Literature 1)..

У день смерті Феодосія, 3 травня 1074 р., монахи принесли його до монастирської церкви (ще недобудованої), щоб відслужити заупокійну службу. Несподівано до них приєднався натовп вірних, попереджених «ніби божественним об'явленням». Князь Святослав (якому Феодосій, як ми побачимо, не побоявся зробити догану) був неподалік, коли раптом побачив стовп вогню, що піднімався від землі до неба з боку монастиря. Святослав - єдиний, хто має привілей цього видіння, але він розуміє його значення і одразу ж заявляє тим, хто його супроводжує: «Ось, я вірю, що в цей день помер блаженний» КПП, слово 8: «Благовірьний же князь Святославь бі не далече от манастыря блаженааго стоя, и се виді стьльпь огньнь, до небесе сущь надь манастырьмь тімь. Сего же инь никьтоже виді, нь тькьмо князь единь, и якоже от того разуміти пріставление блаженаго, и глагола сущимь сь нимь: “Се, якоже мьню, дьньсь блаженый Феодосий умьре”»..

Затворництво та усамітнення: печерний аскетизм Антонія та Феодосія

Перша частина життєпису Антонія, натхненника Печерської громади, є відцентровою, проходить під знаком мандрів. Починаючи з Любеча, що на північ від Києва, Антоній подається у мандри (паломництво). Його приваблював грецький світ: «Одразу ж вирушив він у дорогу, йдучи шляхами Господніми, подвизаючись для нашого спасіння, і дійшов до Царгорода. Потім пішов на Святу Гору, відвідав усі святі афонські монастирі» і, нарешті, прийняв там постриг КПП, слово 7: «Бысть убо ніки благочестивый мужь от града Любичя (...). Человіколюбивий же Господь вьзложи ему на сердце вь страну ити Гріческую и тамо острищися. Абие путному шествию устремився, страньствуа за страньствовавшаго Господа и труждьшагося нашего ради спасениа, и достиже царьствующаго града. И вь Святую Гору доиде и обшед святаа монастыря, яже на Офонтъ (...) и прииде вь единь монастырь от сущих тамо монастыревь, и моли игумена, дабы на нь вьзложиль агглескь образь иноческаго чина».. Однак двічі він чує поклик із Русі й повертається додому. Першого разу його змусило покинути рідну землю насильство, яке спалахнуло в 1015 р. після смерті Володимира й завершилося мученицькою смертю Бориса і Гліба. Антоній повернувся на Афон, але ігумен через певний час знову наставляє його йти на Русь. У 1051 р. Антоній повернувся до Києва й оселився в печері, яку залишив затворник Іларіон, щойно поставлений князем Ярославом на митрополита Київського. Таку само ситуацію ми бачимо і з Феодосієм, який дуже хотів вирушити на Святу Землю, але «благий Бог не попустив покинути країну цю, оскільки йому Він визначив бути пастирем овець Своїх» КПП, слово 8: «Благый же Богъ не попусти ему отъити отъ страны сея, егоже и-щрева матерьня и пастуха быти въ странЪ сей богогласьныихъ овьць назнамена».. Феодосію вдалося вирватися з лещат грізної матері, але тільки для того, щоб приєднатися до КиєвоПечерської обителі.

Покликання Антонія Печерського ґрунтується на низці споріднених філіацій. Володимир хрестив Русь, а його син Ярослав, прогнавши вбивцю Бориса і Гліба, ставить на чолі Руської Церкви русича Іларіона. Антоній є гідним наступником Іларіона в чернечому житті: «пішов він на гору, де був Іларіон, який викопав собі печеру невелику, і полюбив це місце, і оселився там». Але Антоній також глибоко пройнятий афонською духовністю і наслідуванням свого небесного покровителя, Антонія Великого, засновника чернецтва КПП, слово 7: «Антонию же пришедшу к Киеву, и прииде на холмъ, идЪже бЪ Иларионъ печерьку ископа малу, и възлюби мЪсто то, и вселися в нем (...). И прослу якоже и Великий Антоние».. Незабаром до нього приєдналися інші брати, в тому числі Феодосій, які утворили братство «близько 12 членів», подібно до апостолів. «Вони викопали велику печеру, церкву і келії, які існують донині в підземеллі під старим монастирем». Постало справжнє печерне місто. Це було перше з довгої низки подібних дочірніх міст. З ініціативи Феодосія Печерський монастир прийняв устав константинопольського монастиря Студійського, «і від нього всі монастирі Русі запозичили устав» Там само: «И събрася братии к нему яко числом 12. К нему же и Феодосий пришед, пострижеся. Ископаша печеру велику, и церковь, и кЪлиа, яже суть и до сего дьни в печере под вЪтхым монастырем (...) Феодосию же, приимшу монастырь (...) и нача взыскати правила чернечьскаго; и обретеся тогда честны инок Михаилъ, монастыря Студийскаго (...). И нача его въпрашати о уставЪ отець студийских, и обрете у него, и исписа (...). Все съ уставлениемь Феодосий сие то изобрЪтъ, предасть монастырю своему; от того монастыря приаша вси монастыре рустии уставь. Тъмже почтенъ есть монастырь Печерьскый, иже пръвие всЪх и честию выше воъх».. Отже, Печерська обитель є першим монастирем у хронологічному порядку, але також, і це не менш важливо, - в аскетичному порядку: «Справді, багато монастирів було засновано царем та боярами, і від багатств зведені, але вони не схожі на ті, які засновані на сльозах і пості, молитві й бдінні. Антоній не мав ні золота, ні срібла, але був багатий сльозами та постом» Там само: «Мнози бо монастыреве от царя, и от болярь, и от богатества поставлени; но не суть таковии, яковии суть поставлени слезами и пощениемь, молитвою и бдЪниемь. Антоние бо не имЪ злата ни сребра, но стяжа слезами и пощениемь»..

Покликання Феодосія було здобуте ціною радикального розриву зі світом. Залишившись без батька у віці 13 років, цей юнак із заможної родини, який вже тоді вирізнявся побожністю й відразою до марнот світу, намагався звільнитися з-під влади матері, яка не соромилася використовувати свою незвичайну силу, щоб утримати його: «Бо була вона сильна і дебела тілом, як чоловік. Кожен, хто чув, як вона говорила, не бачачи її, був переконаний, що має справу з чоловіком» КПП, слово 8: «.. .бЪ бо и тЪлъмь крЪпъка и сильна, якоже и мужь. Аще бо кто и не видЪвъ ея, ти слышааше ю бесЪдующю, то начьняше мьнЪти мужа ю суща».. Юнака жорстоко б'ють і заковують у кайдани, коли він намагається вирушити до Святої Землі. З іншого боку, його мати зриває з нього вериги, які він носить під одягом, щоб умертвити свою плоть. Ці сцени, які мають кілька акцентів досвіду, можна також прочитати як перший новіціат, під час якого герой-аскет уже демонструє цілковиту смиренність постулянта (послушника) Bortnes J. Visions of Glory: Studies in Early Russian Hagiography. Oslo, Solum Forlag, p. 59 (Slavica Norvegica 5)..

Коли Феодосій повторив свою втечу, він пішов у Київ до Антонія. Антоній не приховував від нього надзвичайної складності аскетичного життя, але здогадувався, що Феодосій виявиться гідним цього завдання. Тоді молодий учень спустився в печеру й усамітнився там на чотири роки. Цей епізод справедливо розглядається як imitatio Christi Ibid., p. 39-40, 62-63.. Печера справді є місцем гробу Г осподнього, але також, у православній традиції, - місцем Різдва Христового Bortnes J, Visions of Glory, p. 62, resuming Onasch K. Kunst und Liturgie der Ostkirche in Stichworten: unter Berucksichtigung der Alten Kirche. Wien, H. Bohlau, 1981, p. 345..

Так, як Спаситель провів три дні у «підземному царстві» між смертю і Воскресінням, Феодосій провів чотири роки під землею, перш ніж повернутися до світла. Його чекає зустріч із матір'ю, яка нарешті розшукала його, благала і погрожувала Антонію, щоб знову побачити сина. Феодосій лише неохоче погоджується, залишаючись непохитним у своїй відмові зректися чернечого покликання чи відкласти його до смерті матері. У цьому він був радикальнішим за Сергія Радонезького, який у XIV ст. погодився служити батькам до їхньої смерті, перш ніж прийняти постриг. Феодосій залишає матері єдиний вихід, щоб вона могла його бачити: самій прийняти постриг, на що вона погоджується КПП, слово 8: «Се, чадо, велимая вься тобою сътворю, и къ тому не възвращюся въ градъ свой, нъ яко Богу волящю, да иду въ манастырь женъ, и ту остригьшися прочая пребуду дьни своя. Се бо от твоего учения разумЪхъ, яко ничтоже есть свЪтъ сий маловременьный».. У процесі цього вона також входить у нове життя і стає ученицею свого сина.

Оповідь починається із серії протистоянь між матір'ю та Антонієм, а потім з її сином, і спогляданням слідів, які аскетичні випробування наклали на обличчя Феодосія: «вже обличчя його змінилося від тяжкої праці й стриманості, вона обіймала його й гірко плакала». Але зустріч завершується панегіриком, в якому знову присутня тема Світла. Феодосій тепер - «святий Никифор, що переміг злих духів у печері». Вільний від усіх мирських турбот, він може подвоїти свою ревність і стати одним із трьох світочів, які освітлюють печери, разом з Антонієм та іншим його учнем - Никоном Там само: «.. .бЪ бо уже лице его измЪнилося отъ многааго его труда и въздьржания, и, охопивъшися емь, плакашеся горко (...). Сий убо отьць нашь Феодосий святый побЪдоносьць показася въ пещерЪ на злыя духы. По острижени же матере своея и по отврьжении всякоя мирьскыя печали большими труды паче наченъ подвизатися на рьвение Божие. И бЪ видЪти свЪтила три суща въ пещерЪ разгоняща тьму бЪсовьскую молитвою и алканиемь: мЪню же преподобнааго Антония, и блаженааго Феодосия и великааго Никона».. Цикл поховання й воскресіння повторюється щороку. Феодосій, навіть ставши ігуменом громади і наділивши її правилом (уставом), на час Великого посту відходить у «потаємне місце» і залишається там до Вербної неділі Там само: «И се же якоже бЪ отъходя въ постьныя дьни въ прЪжЪреченую пещеру и оттуду пакы многашьды, якоже того не вЪдущю никомуже, въ нощи въставъ и, Богу того съблюдающю, отходяаше единъ на село манастырьско, и ту уготованЪ сущи пещерЪ въ съкръвенЪ мЪстЪ, и никомуже того вЪдущю, прЪбывааше въ ней единъ до Вьрьбьныя недЪля»..

Зішестя в пекло? Небезпеки devotio immoderata

Особливо екстремальним наслідувачем Феодосія є Іоанн Затворник. Він накладає на себе надлюдські випробування, щоб подолати плотські бажання, що його переповнюють КПП, слово 30.. Монах-відлюдник вдається до крайнощів, навіть до власного поховання. Він прожив тридцять років у печері святого Антонія, страждаючи від голоду й спраги, обтяжений ланцюгами. Ба більше, протягом Великого посту він замуровував себе живцем, залишаючи вільними лише руки й голову. Потім на нього нападає страшний і дуже лютий дракон, полум'я якого спалює бороду й волосся подвижника, але він долає це випробування, тож у день Пасхи його осяює божественне світло.

У монастирській літературі не бракує парадоксальних ситуацій, коли братія, досягнувши високого ступеня досконалості, зазнає падіння через брак смирення. З огляду на це особливо красномовною є 4 глава «Святої Ліствиці» «Про блаженний і завжди похвальний послух». У ній Іоанн Ліствичник докладно нагадує: «якщо хтось відмовляється приймати докори, справедливі чи несправедливі, той сам відрікається від власного спасіння». Він наводить кілька прикладів літніх монахів, які погоджуються на те, щоб їхній настоятель зводив випробування до найскромніших завдань або публічно принижував їх Climaque Jean. L Echelle sainte, p. 74, 64-65 (Histoire de Laurent).. Увесь Печерський патерик, який походить від послання Симона до Полікарпа, можна читати як роздуми над цією главою Іоанна Ліствичника.

Монах Микита, «прагнучи слави людської, задумав зробити велике діло, але не заради Бога». Він попросився в затворники й проігнорував застереження ігумена Никона. Після здійснення свого бажання Микита став жертвою фальшивого ангела, який вдавав, буцімто молиться за нього, і переконував його присвятити себе тільки святому читанню КПП, слово 25: «Сей, жалаа славимъ быти от человЪкъ, дЪло велие не Бога ради замысливъ и нача просити у игумена, да в затворь внидет (...). И глагола ему бЪсъ: “Ты убо не молися, но буди почитаа книгы, и сими обрящешися съ Богомъ бесЪдуа, да от нихъ подаси слово полЪзно приходящимъ к тебЪ. Азъ же присно буду моля о спасении твоемь Творца своего”».. Незабаром Микита починає практикувати лише Старий Завіт, який, як йому здається, знає напам' ять, а від Нового відвертається, і його вважають пророком через кілька пророцтв, які справдилися. На щастя, більш досвідчена братія, врешті-решт, виганяє з нього біса й відкриває йому очі на природу пророцтв. Тоді він усвідомлює, що всі його старозавітні знання розтанули, як сніг на сонці. Це не завадило йому стати згодом архієпископом Новгорода (1098-1108/9).

Історія про Ісаака Затворника, яка є давнішою (до неї апелювали, намагаючись переконати Микиту), розвиває ту само тему набагато докладніше КПП, слово 36.. Історія працює на інверсії знаків, але вся увага зміщується убік того, що було втрачено розуміння єдиного безальтернативного знака - знака хреста. Багатий купець Ісаак відрікається від світу, роздає своє майно бідним, одягає волосяницю. Він практикує піст і стриманість із надзвичайною суворістю, замуровує свою келію. Антоній особисто приходить годувати його через маленьке віконце. Ця аскеза триває сім років. Символічне число вказує на те, що чоловік дійшов до своєї межі, але як тільки йому здається, що він досягнув своєї мети, він стає жертвою жорстокого підступу диявола. Посеред ночі світло, сліпуче, як сонце, осяює келію Ісаака, двоє прекрасних юнаків, яких він приймає за янголів, сповіщають про пришестя Христа й закликають вклонитися йому. Ісаак робить помилку й підкоряється наказу. Одразу ж демони показують, ким вони є насправді, і змушують його до пекельного танцю, який триває всю ніч. Принагідно автор (й ілюстратор, у випадку Радзивіллівської хроніки, рукопису кінця XV ст.) детально описує музичні інструменти, які супроводжують цей пекельний танок, оскільки вони, цілком закономірно, заборонені в літургії. Вранці Ісаак майже мертвий, недієздатний. Антоній, а потім Феодосій піклуватимуться про нього, обмиватимуть його, як новонароджене дитя чи старого, що не тримає сечу, і пройде два роки, перш ніж Ісаак знову зможе хоч якось володіти своїм тілом. Протягом цих двох років він нічого не їстиме, не питиме й не скаже жодного слова.

Реабілітація Ісаака буде повільною й проходитиме через виняткове приниження й парадоксальну святість. Не покидаючи монастиря, відлюдник стає своєрідним гіровагом (від італ. girovag - бродити), споглядальником-різноробочим. Той, хто прагнув зустрітися з Христом у глибині своєї печери, приймає насмішки хлопчиків-кухарів, але все одно молиться з тією ж інтенсивністю. «Після смерті Феодосія, коли Стефан зайняв його місце, Ісак сказав: “Ти обдурив мене одного разу, дияволе, коли я стояв на одному місці, відтепер я більше не буду замикатися в печері, але здолаю тебе благодаттю Божою, ходячи по всьому монастиреві”. Він знову одягнув свій плащ, а поверх нього тісний одяг, і почав чинити юродство в ім'я Христа. Почав допомагати кухарям і працювати для братії, а на утреню приходив раніше за всіх і стояв твердо і непорушно [в церкві]. Коли прийшла холодна зима з лютими морозами, він стояв у стоптаних сандалях, так що його ноги часто примерзали до кам'яної підлоги, але він не ворушив ними до завершення співу на утрені» КПП, слово 36: «Феодосию же преставившуся и Стефану игуменьство приимъшу, Исакий же рече: “Се уже прельстил мя еси, диаволе, сідяща на едином місте, отселе уже не имам в печері затворитися, но имамъ тя побідити благодатью Божиею, ходя в манастыри”. И паки облечеся въ власяницу и на власяницю свиту тесну, и нача уродство творити. И нача помогати поваромъ и работати на братию, и на заутренюю преже всіхь входя и стоаше кріпко и непоколебимо. И егда же приспіваше зима и мрази лютии, стоаше же въ плесницах раздраных, яко многажды примерзаху нозі его к камени, и не подвизася ногама, дондеже отпояху утренюю».. Він балансував на межі можливого: «робив ніші» для інших братів та ігумена, а також збирав навколо себе мирян, змушуючи їх носити чорні ряси, чим наражав себе на докори й побої братії. Іноді він страждав від рецидивів хвороби у вигляді галюцинацій: «Вийшов великий натовп з кирками і лопатами, кажучи: “Засиплемо цю печеру і поховаємо його там!” Інші ж говорили: “Вийди, Ісааку, поховають тебе”. Він же відповів їм: “Якби ви були люди, то прийшли б удень, а ви - тінь, і ходите в тіні”. Він наклав хресне знамення, і вони зникли. Іноді вони лякали його, приймаючи вигляд ведмедів або диких звірів, або левів, іноді повзали, як змії, іноді були жабами, мишами, всілякими плазунами, але ні - чого не могли йому зробити» Там само: «Иногда же пакы прихождаху к нему, страх творяще ему в мечті, яко се многъ народ с мотыками и лыскары, глаголюще: “Раскопаемь печеру сию и сего загребем зді”; инии же глаголаху: “Изыди, Исакие: хотят тя загрести”. Онъ же глаголаше к ним: “Аще бысте человічи были, то во дьне ходили бысте, а вы есте тма и въ тмі ходите”; и знаменався крестом, и исчезаху. Иногда же страшаху его въ образі медвіжии, овъгда же лютым звіремь, овогда львом, иногда же змиа полъзаху, ово ли жабы, и мыши, и всякъ гад - и не възмогоша ничтоже сътворити ему».. Наприкінці своїх митарств Ісаак нарешті помер у мирі, і настоятель поховав його в печерах разом із першими братами.

Висновок

Ключ до Патерика міститься в 14-му розділі Послання Симона до Полікарпа. Він завершується прекрасним риторичним пасажем, який ще раз освячує інверсію цінностей, властиву зреченню від гріховного світу. Саме через приниження людина підноситься до Неба, і саме з темряви печерної випромінюється Світло Спасіння: «Господь знає таємниці, і істинно кажу вам: всю цю славу і честь я скоро вважав би за сміття, якби тільки був кинутий, як сміття, в монастирі Печерському і потоптаний народом або якби був одним із убогих перед дверима преподобної Лаври (Вих. 58:7) і став би жебраком (Вих. 58:7), це було б для мене краще, ніж оці скороминущі почесті. Один день у домі Божої Матері кращий за тисячу років (Пс. 89:5; 2П. 3:8), і я волів би жити там, ніж перебувати в оселі грішників (Пс. 83:10). Істинно кажу тобі, брате Полікарпе, де ти чув про більше чудес, ніж у цій святій обителі Печерській? Що може бути блискучішим за цих божественних отців, які засяяли, як промені сонця, по всьому всесвіту?» Там само: «И здвість тайнаа Господь: и истинно глаголю ти - яко всю сию славу и честь ввдкорі яко калъ вменилъ бых, и аще бы ми ся смітиемь пометнути в Печерьскомъ монастьірі и попираему человіки, или едино-

References

1. Kievo-Pecherskij paterik / Podh. teksta L.A. Olshevskoi, perevod L.A. Dmytryeva, kom. L.A. Dmytryeva y L.A. Olshevskoi [Kievo-Pechersky patericon / Preparatory work. text by L.A. Olshevskaya, translated by L.A. Dmitrieva, com. L.A. Dmitrieva and L.A. Olshevskaya.]. Biblioteka literatury Drevnej Rusi - Library of Literature of Ancient Rus' / Pod red. D.S. Lihacheva, L.A. Dmitrieva, A.A. Alekseeva, N.V. Ponyrko. (1997). T. 4: XIIth century. Saint Petersburg, Russia.

Размещено на Allbest.ru