"Анафемовні збірки Л. Костенко"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Кафедра української мови та літератури

Доповідь

на тему:

"Анафемовні збірки Л. Костенко"

Виконала:

студентка IV курсу, 444 гр. факультету української філології та соціальних наук

Петрова Інна Вячеславівна

Викладач: канд. філол. наук, проф. Райбедюк Г.Б.

Ізмаїл - 2021

Творчість Ліни Костенко неодноразово привертала увагу критиків та дослідників, а також досліджувалась в галузі мовознавства. Багато вчених згадували характеристики художнього мислення поетеси у багатьох статтях, дослідженнях та наукових працях. М. Борецький та Н. Онищак спеціально вивчали античні та біблійні образи та візерунки у творах Ліни Костенко.

Л. Тарнашинська та В. Брюховецький говорили про образ часу. І. Ткаченко дослідив образ степу в мистецькому світі Ліни Костенко. О. Башкирова висвітлює образ статуї у драматичній поемі "Сніг у Флоренції". В. Базилевський, С. Барабаш, А. Макаров, Панченко та інші також працюють над дослідженням творчості Л.Костенко. Але творчість поетеси настільки велика, що вона надає нескінченні можливості для подальших досліджень, тому багато важливих аспектів творчості потрібно вивчати та додатково висвітлювати.

Ось коротка біографія поетеси. Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищев Київської області. Поетеса живе в Києві з 1936 року. Тут вона закінчила середню школу та навчалась у педагогічному інституті. Але в 1952 році вона вступила до Московського літературного інституту ім. О.М. Горького, який закінчила з відзнакою в 1956 році.

Друкуватись почала у віці 16 років Видала українською мовою поетичні книжки "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987), "Вибране" (1989), а також збірку віршів для дітей "Бузиновий цар" (1987). Працювала і в галузі кінодраматургії.

Мало хто знає, але першу книгу Ліни Костенко "благословив" відомий поет, дисидент та засновник УГГ Микола Руденко. Як він згадував у книзі "Найбільше диво-життя", вони зустріли Ліну на вечірці в Москві, і вона декламувала свої російськомовні вірші. Руденкові вони не дуже подобались, тому він запитував, чи є на українській мові. Через кілька днів він отримав рукопис і негайно ж загорівся видати збірку. Так побачило світ "Проміння землі".

На початку 1960-х Ліна Костенко спробувала себе сценаристом. Однак фільм за її сценарієм "Дорогою вітрів" про будівництво дороги в Карпатах був вилучений з плану. А стрічка у співавторстві з Аркадієм Добровольським "Перевірте свої годинники" про поетів, що загинули на війні, була настільки "доопрацьована" (навіть назву змінили на "Хто повернеться - долюбить"), що Ліна Костенко відмовилася від авторства. Єдиним позитивним моментом є те, що Ліна Костенко зустрілася там із режисером кіностудії Довженка Василем Цвіркуном, і вона стала її надійною підтримкою на довгі роки. Їх син Василь став інформатиком і зараз працює за іноземним контрактом.

В своїх творах, крім античних образів, для осмислення дійсності, етичних цінностей реальності, Ліна Костенко використовує біблійні та язичницькі образи, які дозволяють осмислювати людське "Я", розв'язувати проблеми сучасності й підходити до цього всього по-філософськи.

Яскравим прикладом філософського осмислення сучасності є "Давидові псалми". У першому присутній образ "блаженного мужа":

"Блажен той муж, воістину блажен, котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні не піде на збіговиська облудні"

Цим образом Ліна Костенко показує, якою повинна бути сучасна людина. Також у порівняння до цих слів використовується язичницький образ ідолів, який вживається як синонім до слова "влада":

"І хто всіляким ідолам і владам ладен кадити херувимський ладан, той хоч умре з набитим гаманцем, - душа у нього буде горобцем".

Тут засуджується зрада людини самій собі, а образ ідолів введено для того, щоб показати як сліпе підпорядкування владі повертає людство до язичництва, чим воно деградує.

Ще донедавна вважалось, що має минути багато років, щоб поет став "типовим" і в його творчості виділились "типові" твори. Але спілкування зі сучасною молоддю, особливо в соціальних мережах, відкрило шокуючий факт: ми вже втрачаємо усвідомлення унікальності авторів, які живуть поряд. Передовсім - Ліни Костенко.

Ми забули, як це дивуватися кожному її твору, шукаючи щось таємниче. Ми звиклися з її віршами. А все тому, що в більшості випадків ми знаємо її "стандарти", ділимося цитатами з них, поширюємо їх: "Страшні слова", "Не треба класти руку на плече", "Спини мене, отямся і отям" і так далі. Ми це сприймамо вже як належне, як частину атмосфери українських соцмереж, як простий спосіб нібито процитувати класику і зробити уявлення про себе "більш інтелігентним". Поезія - це не стандартні рядки, мало розумілі через постійне використання. Кожен поет має свою жаринку, яка мусить розпалювати вогнище в людських душах або, принаймні, гріти їх, а не займати простір на "стіні", створюючи певне враження.

Досліджуючи творчість цих авторів, передовсім - Ліни Костенко. А як щодо духовності? Як щодо протесту проти аморальності, наявності глибинного християнського начала? Ми не знаємо широких тематичних виявів глибинної християнської духовності у творчості Костенко. Хоча вони важливіші, ніж ми думаємо, адже поетеса творила і в умовах радянського режиму, коли будь-яка духовність зводилася до штучних атеїстичних норм суспільства. У цих жорстких рамках, у роки довгого мовчання вона змогла залишатися Духовною і Людяною поетесою.

Як відомо, анафема (грец. AvaGs^a - "відлучення" від avanGn^i - "покладати, накладати" - спочатку - жертва Богу за даним обітниці, посвята Богові; пізніше - відділення (кого-небудь від громади, церкви), вигнання, прокляття. В українській мові має кілька значень:

1. Відлучення християнина від спілкування з вірними і від таїнств, що застосовується в якості вищого церковного покарання за тяжкі гріхи (перш за все за зраду православ'ю і ухилення в єресь або розкол) і соборно проголошуване

2. Урочисте публічне зречення від своїх колишніх релігійних помилок іновірних до Православної церкви.

3. Прокляття (застаріле)

4. В просторіччі вживалося як лайливе слово; має похідний прикметник анафемскький, в сучасній мові практично не вживане.

Проблема людяного в людині є однією з центральних у творчості Ліни Костенко. В.С. Брюховецький зазначає, що людська особистість завжди була в центрі уваги поетеси і найвищою цінністю для письменниці є людина. "Людяна" людина - це не велетень Відродження, що мислить себе царем природи, але це людина, спроможна усвідомити, що не всі її вчинки приносять добро, людина, здатна до жертовності, цього відблиску тієї Божої іскри, що виокремлює її з тваринного світу: "Віддай людині крихітку себе. За це душа поповнюється світлом". Істинна любов до людей тримається не на самовпевненій вірі у себе, але на вірі у Творця. Прп. Іустин (Попович) зауважує: "Сердце всякой тайны, всякой загадки есть Бог". Де немає Бога, там все інше приречено на загибель. Місто у поетеси виступає джерелом безвір'я, що поєднує у собі як антилюдяне, так і антихристиянське. Біблійні образи, наявні у творчості Ліни Костенко, зокрема у циклі "Інкрустації", наводять на думку про те, що місто, можливо, підлегле зовсім не Божій, а іншій силі, яка каталізує ненависть, розбрат, відчуження: "Усі усіх не люблять. Це біда. Це чорний дим невидимого пекла. В цій п'єсі диригує сам диявол". Міський топос - базар - викликає у ліричного суб'єкта апокаліптичні передчуття, оскільки там кояться єритичні речі, як щось звичайне: дядько продає хрест з двома янголами: "Я чую увертюру апокаліпсису. Вчора на базарі дядько Продавав хрест з двома ангелами". Отже, коли у серці людини немає Бога, то вона сама стає епіцентром руйнації, і саме через це ліричний герой "Давидових псалмів".

Новозавітні образи: Ісуса, Варави, Симона, Діви Марії та Марії Магдалини Л. Костенко модифікує різними способами, в залежності від авторського задуму: Ісус стає "просто чоловіком" ("Брейгель. "Шлях на Голгофу"), головним персонажем є натовп, а інші біблійні образи - Марія Магдалина, Діва Марія, - зображені як звичайні люди, які страждають від того, що в людей абсолютно немає людяності.

У вірша Л. Костенко "Перш, ніж півень запіє..." Петро змальований звичайною людиною, котра із вершин своєї гордині падає у низинну реальність. Образ апокаліптичної кари за бездуховність та жорстокість народу пронизує увесь вірш "Атомний Вій опустив бетонні повіки.".

Майже в кожній поетичній збірці присутні твори, основою яких є різні книги Святого Письма. Зокрема вагоме місце посідають у поетичному дискурсі поетеси образи Старого Завіту. Серед них такі, як Адам і Єва ("Райська елегія".), цар Давид ("Давидові псалми"), Яков ("Балада про здоровий цинізм") і дві його дружини - Лія та Рахіль ("Балада про здоровий цинізм".), цариця Астинь ("Цариця Астинь"), цариця Савська ("Цариця Савська), цар Соломон ("Цариця Савська"), топонімічний образ Едему ("Вечірнє сонце, дякую за день!"). Інтерпретовані образи сприяють: - іронічному відображенні сучасності ("Райська елегія"), - гротескному викриттю людських вад ("Балада про здоровий цинізм", "Цариця Астинь") - зануренню у внутрішній світ людини ("Цариця Савська") - яскравому опису стану авторки ("Вечірнє сонце, дякую за день!").

Вельми популярними є й образи й мотиви Нового Завіту, серед яких поетично осмислено такі, як: образ Ісуса ("Ісус Хритос розп'ятий був не раз"), образ Петра ("Перш ніж півень запіє.."), образ Діви Марії ("Святвечір"), Ірода й Іродіади ("Був Ірод і була Іродіада..."), Юди ("Свят-вечір"), Симона ("Брейгель. "Шлях на Голгофу"), Варави та топонімічних образів Голгофи й Гефсиманського саду ("Брейгель. "Шлях на Голгофу). Трансформовані образи грають важливу роль у: костенко поетеса образ

- розкритті нових властивостей головного образу (образи Симон, Варави та Ісуса в розкритті образу натовпу - "Брейгель. "Шлях на Голгофу);

- новому осмисленні відомого образу (образ Петра - "Перш ніж півень запіє..", образи Ірода та Іродіади "Був Ірод і була Іродіада..

- відображенні страждань (образ Ісуса - "Ісус Хритос розп'ятий був не раз").

Запозичені біблійні образи поетеса інтерпретує, виходячи із свого авторського задуму. Так, вона може повністю змінити (наприклад, образи, представлені в творах "Райська елегія", "Балада про здоровий цинізм"), виставивши серйозні образи в бурлескно-травестійному контексті, може поглибити увагу на головному персонажі ("Ісус Христос розп'ятий був не раз"), звернути увагу на, здавалось би, другорядне в сюжеті ("Брейгель. "Шлях на Голгофу"") та навіть описати нові деталі образу ліричного героя ("Цариця Савська").

Також у своїх творах поетеса різнобарвно використовує образ Бога у своїх творах. У своїх творах вона:

- алегорично славословить Його, підносячи як Творця всього сущого ("Вечірнє сонце, дякую за день!");

- характеризує Бога як "просту, малесеньку людину"

- слабку і немічну, яка потребує допомоги ("Брейгель. "Шлях на Голгофу")

- іронічно зображує Бога комічним персонажем ("Райська елегія" - виставляє тираном і самовладцем ("Сьоме небо").

Ввівши цей образ у свою творчість Ліна Костенко не розповідає про біблійний персонаж, а каже про моральний суїцид ліричного героя, якому немає місця в цьому жорстокому світі.

Світ біблійних сюжетів та образів Ліна Костенко майстерно проектує на наше сьогодення, органічно поєднуючи два часові пласти - минуле й теперішнє. Відтак, як зазначалось раніше, образи Ісуса Христа, Божої Матері, апостола Петра, Адама, Єви, Іоанна Предтечі, Давида, Якова, Пилата, Варави, Іуди, Гефсиманського саду, Голгофи під пером поетеси часто набувають анафемованого звучання. Бог у Ліни Костенко постає у двох іпостасях: творчій і руйнівній.

Для прикладу у вірші "Ісус Христос розп'ятий був не раз" робиться спроба філософського переосмислення жертви Христа й екстраполяції найтрагічнішої біблійної події на сучасний авторці світ.

Куди піду? Куди тепер піду?

І всі народи - як розкрита рана...

Обидві алюзії (натяк, жарт) - землі обітованої та Г ефсіманського саду - є біблійними, проте перша є натяком на земний спокій і рай, а друга слугує нагадуванням про людську здатність на зраду й ницість. Суть алюзивної інформації полягає в тому, що глобальна проблема відкривається через біблійний сюжет нібито лише якимось сегментом, але водночас аж ніяк не стає епізодичною, другорядною.

Інтерпретація біблійних та міфологічних світових образів у поетичній творчості Ліни Костенко - складне багатогранне явище. Звернімося до іншого вірша цього самого циклу:

Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?

Біблійні алюзії у наведеному контексті посилюють інтерпретацію новозавітних образів (за контрастом чи аналогією). Простір поетичного тексту відчуває на собі семантичний і стилістичний вплив алюзій, які акцентують емоційне наповнення, що домінує - тривогу Ліни за долю людства. Слід зазначити, що образ диявола в "Інкрустаціях" суттєво еволюціонує за час прожитих людством тисячоліть:

У цій п 'єсі диригує сам диявол.

Гострою сатирою проти мішанського кредо, ситого життя, що втоптує в болото святі ідеали, змушує йти на жорстоке відречення од них та на примирення зі злом, є "Балада про здоровий цинізм". У ній поетеса дає власну інтерпретацію біблійної історії одруження Якова, який палко кохаючи Рахіль, мусив одружитися з Лією. Балада починається своєрідним викликом:

Це ж треба мати в голові олію,

Хотів Рахіль - тобі підсунуть Лію.

Обняв, розлучивсь, а воно - не те.

Поетеса додумує біблійну історію, трансформуючи її, знижуючи до рівня травестійної (перевдягнення героїв) пародії високі поетичні образи вдало дібраної низькою, буденною лексикою

Хорони мене, Боже, - я бо до Тебе вдаюся!

Я сказав Господові: "Ти Бог мій, - добро моє тільки в тобі!"