Натуралістичні ознаки у творчості Модеста Левицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Натуралістичні ознаки у творчості Модеста Левицького

Колесник Алла Валеріївна

кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

У статті здійснено літературний аналіз художніх творів Модеста Левицького з метою визначення належності письменника до митців, які працювали у стилі натуралізм.

Проаналізовано наступні твори М. Левицького: “Перша льгота”, “Щастя Пейсаха Лейдермана”, “Куди соколи літають, туди ворон не пускають”, “Тяжка дорога”, “Ніобея” Визначено ряд ознак натуралізму, які використані письменником у творах, а саме: документальний опис подій та предметів; об'єктивна констатація та фактичне зображення подій з дотриманням реалій дійсності; увага до матеріального довкілля при зображенні нужденного життя героїв; фотографічна точність фіксації обставин різних випадків з життя героїв; відтворення важкого фізичного й емоційного становища героя, яке виникло під впливом оточуючого середовища та непоборних обставин; протокольність відтворених подій.

Розглянуті твори становлять опис важкого життя пересічних українських селян. У статті звернено увагу на персоналії головних героїв в проаналізованих оповіданнях, на наявність натуралістичних ознак в описі їхнього стану, поведінки та необхідності подолання важких обставин. Все це складає основу звернення письменника до натуралізму як до засобу висвітлення проблем суспільства. Ми з'ясували, що натуралістичне відображення стану персонажів і оточуючого середовища дозволяє відтворити складний перебіг української історії, розкрити важкі етапи людського життя, підсилити сприйняття зображених правдивих і жахливих картин життя читачем.

У результаті здійсненого аналізу запропоновано вважати Модеста Левицького письменником, який у своїх творах дотримувався вимог стилю “натуралізм”, започаткованого Емілем Золя у Франції та такого, що розвивався і в інших країнах в кінці 19 - на початку 20 століть, як на змістовому, так і на художньому рівнях.

Ключові слова: натуралістичний стиль, творчість М. Левицького, проблеми суспільства, літературні засоби.

Abstract

Kolesnyk Alla Valeriivna PhD in Phylology, docent

NATURALISTIC SIGNS IN THE WORKS OF MODEST LEVYTSKY

The article provides a literary analysis of the works by Modest Levitsky in order to determine the writer's belonging to the artists who worked in the style of naturalism.

The following works of M. Levytskyi were analyzed: "The First Privilege", "The Happiness of Peysakh Leiderman", "Where Falcons Fly, Crows Are Not Allowed", "The Hard Road", "Niobeia". A number of signs of naturalism, which were used by the writer in his works, are identified, namely: documentary description of events and objects; objective statement and actual depiction of events in compliance with the reality; attention to the material component of the environment when depicting poor heroes; photographic accuracy of fixing the difficult circumstances of different cases from the life of heroes; reproduction of the difficult physical and emotional situations of the characters, which arose under the influence of the environment and irresistible circumstances; the protocol manner of reproducing events.

The considered works are the description of the hard life of ordinary peasants. The article draws attention to the personalities of the main characters in the analyzed stories, to the presence of naturalistic signs in the description of their station, behavior and the need to overcome difficult circumstances. All this forms the basis of the writer's appeal to naturalism as a means of elucidating the problems of society. We found out that the naturalistic display of the state of the characters and the environment allows us to reproduce the complex course of Ukrainian history, reveal the difficult stages of human life, and enhance the reader's perception of the depicted truthful and horrifying pictures of life.

As a result of the presented analysis, it is proposed to consider Modest Levitsky a writer who adhered to the requirements of the "naturalism" style in his works, founded by Emile Zola in France and developed in other countries in the mid-19th - early 20th centuries. both on the content and artistic level

Keywords: naturalistic style, works of M. Levitsky, problems of society, literary means of influence

Постановка проблеми

Ознаки натуралізму як літературного стилю виявляються в українській літературі вже на початку його формування, тобто у творах письменників, які працювали впродовж останніх 30-ти років ХІХ - на початку ХХ століть. Первинно натуралізм виник у французькій літературі у другій половині ХІХ століття. Заснував натуралізм і обґрунтував його теоретично в художньому творі “Експериментальний роман” (1880 p.) французький письменник Еміль Золя.

Натуралізм має низку ознак, якими відрізняється від інших стилів:

- неупереджене відтворення дійсності з увагою до матеріального довкілля;

- фотографічна точність зображених подій, досягнута науковим вивченням подій і явищ;

- відбиття життя людини під впливом її фізіологічної природи у сукупності із оточуючим середовищем;

- документування подій, зі змалюванням неприємних картин життя людини, психічних проблем персонажів тощо;

- об'єктивність змалювання дійсності з уникненням авторської присутності.

Натуралісти здійснювали свого роду копіювання дійсності, надаючи лише опис зображеного без проникнення у сутність відтворюваних явищ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичні основи натуралізму в літературі досліджували такі українські науковці, як Д. Наливайко [1], В. Поважна [2]. Розвиток натуралізму в різних національних культурах - українській у порівнянні з німецькою, англійською, американською літературами - досліджено в працях Н. Венгринович [3], Н. Косило [4], М. Кебало [5]. Українські науковці дотримуються думки, що яскравим і єдиним представником в українській літературі, який слідував натуралізму, свідомо використовував його засоби для якомога точнішої передачі інформації про дійсність, був Іван Франко. Детальну увагу до натуралізму у творчості Івана Франка приділили науковці Т. Гундорова [6], Р. Голод [7], М. Ткачук [8], а також автор цієї статті [9]. Що стосується натуралізму в творчості інших українських письменників - то у переважній більшості вони залишаються малодослідженими. Існує думка, що письменники зверталися до засобів натуралізму більше як до методу, який дозволяв повноцінно і відповідно до дійсності висвітлити справжні проблеми в житті людини. Водночас, використання таких методичних засобів вже є свідченням звернення до стильових основ натуралістичного напрямку в літературі. Творчість багатьох українських письменників кінця ХІХ століття вимагає перегляду і проведення додаткового літературного аналізу в контексті звернення до натуралізму.

Мета статті - здійснити літературний аналіз творів Модеста Левицького з метою виявленням ознак натуралізму та визначення належності письменника до прибічників натуралістичного стилю, з'ясувати ставлення письменника до проблем тогочасного суспільства та його соціальну позицію.

Виклад основного матеріалу

натуралістичний творчість левицький

Модест Пилипович Левицький (1866 - 1932) - український письменник з ліберально-демократичною позицією, який був відомий також своєю лікарською діяльністю. Як новеліст, М. Левицький розпочав свою роботу у 1901 році, реалістично змальовуючи навколишню дійсність. Основну увагу письменник зосереджував на відтворенні важкого життя селян, проблемах існування міської та сільської бідноти та інтелігенції, а також на зникненні гуманізму у капіталістичній Україні дорадянського часу. Твори М. Левицького відзначаються правдивістю відтворення подій, в яких він використовував особисті враження переважно зі своєї лікарської практики.

У контексті натуралістичного аналізу ми звернемо увагу на ряд оповідань Модеста Левицького, надрукованих у збірці “Українська новелістика кінця ХІХ - початку ХХ століть”. Натуралістичні ознаки ми спостерігаємо у кожному творі з цієї збірки. Наприклад, новела “Перша льгота” (1903), де розповідається про необачний вчинок юнака, який мав “льготу” (пільгу) на службу в армії, але втратив її випадково, після начебто приязного спілкування зі старшиною. Звернемо увагу на натуралістичні прийоми, застосовані автором. Починається твір з документального опису подій та предметів, зокрема стану хати, в якій жив герой, що відбиває його важке життя: “...нужда та злидні давно вже голубили ту хатину. Хата покривилась одним боком, що почав уже вростати в землю” [10, с. 253]. Протягом оповідання розкривається важка доля матері родини, Скрипчихи: як вона поховала шістьох дітей та чоловіка, що у неї залишився єдиний син Максим, на якого вона покладала великі надії. Згодом Максим одружився з Мотрею, такою ж сиротою як був він сам. Мотря народила дочку, до якої нянькою і стала Скрипчиха, оскільки працювати фізично на полі вже не могла. В оповіданні об'єктивно констатується, що згодом Скрипчиха захворіла, три тижні пролежала хвора і померла. Ця подія зображується фактично, з дотриманням реалій дійсності.

В оповіданні детально описується, з фіксуванням усіх подробиць, як саме Максим втратив пільгу на службу в армії: після підготовки до похорону він пішов до священника, а по дорозі зустрів старшину, який, дізнавшись про смерть матері Максима, порадив йому з'явитися до волості для військового обліку. Максим одразу ж вирішив піти до волості, протиснувся у натовпі, який чекав своєї черги, оголосив своє прізвище і те, що має пільгу. Він вислухав керівника, який висловився, що йому не треба було з'являтися взагалі, і тут раптом з'ясувалося, що через відсутність у Максима батька та раптову смерть матері - він вже втратив свій статус першої пільги, оскільки йому вже не потрібно піклуватися про батьків. Тому Максим мусив одразу ж ставати на військову службу, незважаючи на наявність малої дитини в його родині. Він намагався пояснити, що жінка та дитина - це важливіше, ніж батьки - “у мене жінка, дитина... Хіба ж їх не треба годувать, піддержувать?...”, але його “голос ... тремтів, запинався на кожнім слові.” [10, с. 256]. Так і не змігши переконати службовців, адже закон виявився незламним і забороняв надавати пільгу за батьківство, Максим залишився на службі в армії. У цьому епізоді ми відзначаємо використання автором такого прийому, як відтворення життя людини під впливом її фізіологічних характеристик та оточуючого середовища: нетямущість та неуважність Максима створили нове навколишнє середовище, згідно з яким він повинен відслужити в армії чималий строк. Без роботи Максима в цьому напрямку, без його зайвих запитань та без його появи на військовий облік - все могло б залишитись, як було.

Ще одним твором з наявними ознаками натуралізму є оповідання “Щастя Пейсаха Лейдермана” (1904). Головним героєм твору виступає музикант (скрипаль) Пейсах, єврей за походженням, якого залучали до весіль для музичного супроводу. Були випадки, коли Пейсах грав для декількох поколінь в одній родині. А траплялося, що ті, для кого він грав, уже й повдовіли. В оповіданні об'єктивно, без авторської оцінки, описано вбоге життя Пейсаха з дочкою-калікою та трьома її дітьми, онуками Пейсаха. Письменник вдається до відтворення дійсності зі вживанням такої ознаки натуралізму, як увага до матеріального довкілля, зображуючи нужденне життя головного героя оповідання, у якого не було навіть найнеобхіднішого в житті. У зв'язку з важкою сімейною ситуацією Пейсах опиняється в обставинах необхідності заробляти гроші на проживання, зокрема проводити музичні заходи. Водночас він покладається на надію, що його онуки в майбутньому зможуть поліпшити його життя.

У полі зору автора - опис випадкової події, що сталася з Пейсахом - його стрибок з потяга. Пейсах вирушив на весілля, де мав грати на скрипці, - спочатку мав поїхати до Києва, а потім - до Ігнатівки. Але через втому Пейсах заснув, а коли прокинувся - не зміг зорієнтуватися де саме їде потяг, послухав тих, хто сиділи поруч й обманули його - сказали, що він вже проїхав Боярку. Тим самим, відповідно до натуралістичного стилю, вони створили Пейсаху нове оточуюче середовище. Пейсах схопився на ноги, визирнув у вікно та впізнав у темряві ту саму Боярку. Щоб не проїхати станцію - він вистрибнув з потяга. Стрибок виявився з важкими наслідками, Пейсах чудом залишився живим. З дотриманням натуралізму описується його стан після стрибка: “...Він опам'ятався від холоду та гострого болю в правій щоці та руці” [10, с. 260]. Обстеживши руками все навкруги, Пейсах зрозумів, що лежить на залізничній колії, чого дуже злякався через можливість приїзду потяга. Протокольна фіксація його стану з натуралістичним відтворенням того, що відбувалося з тілом Пейсаха - “поза комір текло на груди щось тепле, у його роті було солоно” [10, с. 260] - свідчить про його важкий стан у результаті стрибка. Фотографічно точно зафіксована обставина виявлення рани Пейсаха: “щока та рука боліли, як у живого, холод проймав. Далеченько десь світилося світло. Він лапнув рукою за щоку і аж здригнувся: крізь рану намацав зуби...” [10, с. 260]. Отже, бачимо зображення важкого фізичного й емоційного стану Пейсаха та нового жахливого середовища з непоборними обставинами в його житті. Об'єктивно, з натуралістичним відтворенням фізіологічних рис зображено стан Пейсаха та реакцію людей, які його побачили: “Страшний був вигляд його розбитого лиця, закривавленого, з широкою раною від ока аж до шиї” [10, с. 260]. Жандарм почав клясти Пейсаха за його стрибок з потяга. Сварячись, разом зі сторожем потягли його до лікарні. А по дорозі натрапили на те місце, де він впав, і знайшли вцілілу скрипку.

Згодом Пейсаха оглянув лікар, який намагався визначити чи є цілими кістки. Лікар робив свою справу з розумінням того, що завдає болю хворому, тому намагався відвернути його увагу за допомогою сторонньої розмови. Наприклад, при зашиванні рани голкою - лікар розмовляв з пацієнтом, застосовуючи гумор, щоб зменшити його крики від болю та відвернути увагу постраждалого. Пейсах потішав себе думкою, що він зостанеться живим, що він не буде калікою, - і все це завдяки гумору у розмові лікаря. Врешті, закуривши цигарку, якою пригостив його лікар, Пейсах зі вдячністю в очах подивився на нього, а вціліла половина його обличчя була сповнена виразом щастя, якого він не знав в житті. З цим виразом на обличчі він грав на весіллі в Ігнатівці. Отже, в цьому оповіданні ми також побачили ознаки натуралізму і застосування натуралістичних прийомів, таких, як фотографічна точність передачі інформації, документальність і протокольність відтворених подій, вплив нового середовища на подальший стан людини.

Ще одним твором з ознаками натуралізму є оповідання “Куди соколи літають, туди ворон не пускають” (1904). Зокрема, у творі увага письменника прикута до правильності й належного сприйняття церковними священниками та службовцями дій і вчинків молоді, пояснення правильності чи ганебності вчинку. Оповідання починається з відтворення подій на вечорницях у вдови Крамарихи, де зібралися юнаки та дівчата села, а серед них - Федь, який загубив по дорозі сало, але боявся йти на його пошуки через страх мерців. Звернемо увагу на натуралістичність опису поведінки Федя, намагання уникнути необхідності йти на пошуки, перекладання завдання на інших. Аби допомогти Федю подолати цей страх - громада вирішила пошуткувати та здійснити “поховання” Федя, щоб він відчув себе мерцем. Дехто з присутніх вирішив заспокоїти Федя, переконуючи, що товариство не буде закопувати його в землю, а лише проведе панахиду. На тому і домовилися, провели панахиду, веселі й зі сміхом повернулися до хати. Але свідком їхньої витівки став дяк Маковійський, людина хитра і мстива, який вирішив покарати молодь, подавши скаргу до сільського батюшки. У свою чергу батюшка, шкодуючи хлопців, які можуть опинитися в суді за таку незначну витівку, вирішив перекласти відповідальність на станового, який зміг би і надавати стусанів, і посадити одного чи іншого в камеру - і на тому справа би завершилася.

Становий приїхав на бесіду до батюшки. Звернемо увагу на його зовнішність - “підстаркуватий, невеликого зросту чоловічок, швидкий, проворний і балакучий” [10, с. 268]. Ці ознаки зображені контрастно до поведінки станового. При розмові зі служницею він дозволяв собі грубі зауваження щодо її допомоги при зніманні верхнього вбрання, як молодий чоловік, вживаючи доволі образливі репліки: казав тягнути вниз рукав і, побачивши, що неправильно робить - вжив нищівний для жінки вислів - “бодай тебе парубки тягали” [10, с. 268]. Допомагаючи зняти чоботи - служниця знов почула грубий вислів: “тягнули б тебе так до шлюбу” [10, с. 268]. Становий випив горілки, пообідав, поспілкувався з хлопцями, залякавши їх судом і необхідністю відбуття піврічного ув'язнення, нагримав на дяка Маковецького, який ходив невідомо де і для чого, переважно підглядав, та на самого батюшку, який побоювався дяка і намагався його перехитрити. До того ж, становий згадав схожий випадок зі свого юнацького життя, коли його друзі познущалися з іншого парубка, Прокоповича Луки, на прізвисько Індик. Тут звернемо увагу на натуралістичне зображення тих подій:

Індика силоміць, у грубій формі почастували горілкою, змішаною з іншим питвом: один з присутніх, Покотило, “здоровий був

гайдамака” [10, с. 271], тримав Індика за руки, заведені за спину, вище ліктів, інший защемляв ніс Індику, щоб горілка вільно лилася йому в горло. При цьому це насильство супроводжувалося релігійними приказками з наміром створити враження релігійного обряду. Але результат таких дій виявився неприємним для всіх: Індик не отримав задоволення і блював від напою, в якому були змішані і горілка, і пиво, й ропа. Отож, такі знущання були знайомі тим, хто зібрався.

Священники, які були свідками “похорону”, вирішили перекласти відповідальність на станового. А становий своєю чергою вирішив передати справу судовому слідчому, який збентежився, не розуміючи його наміру. Становий же хотів посадити хлопців у тюрму, де вони б розглядалися як арештанти, а потім назавжди залишились би злодіями. При цьому і слідчий також згадує випадок зі свого юнацтва, в якому відбулось знущання над почуттями його коханої. На святкуванні весілля, у якому вони брали участь, усі присутні гуртом переконували Наталю в необхідності випити спочатку чарочку, а потім і другу. Але випита горілка призвела до гіркого стогону і ридань Наталі, що виглядало як важке знущання над її щирими почуттями. У випадку з хлопцями та “мерцем” - слідчий радий був би розірвати цю справу на шматки мов би її і не було, але він мусив виконувати Закон, а тому направив цю справу на розгляд прокурора, людини знервованої, роздратованої своїми обов'язками й необхідністю виконувати свою роботу. Водночас прокурор, не довго розмірковуючи, одразу прийняв рішення за цією справою: учасники справи про блюзнірство над церковними звичаями мають бути піддані суду. Отак швидко і без дотримання справедливості вирішилась доля юнаків, які вдалися до гумору, вирішивши “поховати” свого друга, аби той не боявся мерців. Їх визнали злочинцями, які мають відсидіти термін у тюрмі. Таким чином, у цьому оповіданні ми побачили поєднання двох стилів - романтичного, за допомогою якого автор з гумором зобразив сільські збори на вечорниці та познущався над неправильною поведінкою юнаків, та натуралістичного, за допомогою якого відтворено ганебну поведінку священників і посадовців.

В оповіданні “Тяжка дорога” (1918) порушується тема передчасної смерті молодого чоловіка внаслідок нещасного випадку. Вже на початку твору читаємо фактографічно точний, детальний опис того, що сталося: “Микиту привалила деревина; ... не вбила на смерть, а дуже тяжко привалила, аж кров йому горлом пішла” [10, с. 275]. Читач знайомиться з характеристиками Микити, з описом його працьовитості та щирості, готовності в усьому допомогти батькові. Кволий стан потерпілого після падіння дерева зображено контрастно до попереднього життя, адже Микита не міг іти самотужки, його принесли додому. Всі думали, що він вже помирає, адже весь “посинів, дихав чудно якось, часто, й кров йому чиста горлом юшила” [10, с. 275]. На початку хвороби Микиті допоміг фельдшер, який поставив банки на тіло, дав випити якихось ліків, внаслідок чого Микиті стало трохи легше, але порадив неодмінно їхати в лікарню. Тут ми бачимо прояв ще однієї ознаки натуралізму - змалювання неприємної для читача картини фізичних страждань хворої людини. Після цієї страшної події Микита тривалий час пролежав вдома, його лікував все той самий фельдшер. Лікування трохи допомагало, але ненадовго. Згодом батько відвіз сина до лікарні і залишив лікуватися, проте у Микити почалася гарячка, яка тривала довгий час. Детально описано стан батька, який періодично приїжджав і перебував поруч із сином, проте надія на одужання сина щезала щохвилини. При цьому батько дбав паралельно про інші проблеми в житті - виїхати щораніше, аби доїхати в світлу частину дня, заїхати на ринок аби купити необхідні товари, а також дошок, з яких батько планував зробити синові труну. Адже дошок у селі не було і довелось би ще раз їхати по них. На це Микита теж погодився, знаючи усю складність ситуації, яка виникає у час смерті людини. Водночас батько вирішив купувати осикові дошки, що не сподобалося Микиті, який запитав у батька “Чи ж я у вас не заробив хоч на соснові?” [10, с. 278]. На це питання батько з сумом відповів, що нічого не шкодував для сина, але грошей на соснові дошки не було, а ще він думав про те, що доведеться і горілку купувати, і попові за похорон платити. Та пообіцяв, що повесні поставить на могилі сина дубовий хрест, на що Микита також погодився. Врешті Микита помер через гарячку і неможливість вилікуватися. Отож, в цьому оповіданні ми побачили натуралістичне відтворення важкої ситуації з життя селянина та смерть його сина.

Ще одне оповідання Модеста Левицького з натуралістичними ознаками - “Ніобея” (1911), з винесеною у підзаголовок ознакою “Бувальщина”. В оповіданні зображено життя і діяльність “русско- малорусской” [10, с. 278] трупи артистів, яка переїжджала з одного міста в інше, даючи по дві або й три вистави за вечір. Цього разу артисти приїхали до маленького міста на Волині та зупинилися у “брудному жидівському заїзді” [10, с. 278]. Звернемо увагу на опис цього місця, поданого з надмірно натуралістичним фактографічним описом: “Старий, брудний заїзд з облупленими стінами... над дорогою”. З підсіння, яке було занадто темне, гості могли потрапити у чотири “номери”, як називав їх господар, хоча тут же, під цією ж стріхою були і стайня, і возовня, що надто натуралістично представляє це помешкання. Десятеро артистів трупи розташувалися у тисняві - у трьох номерах, які надав господар артистам, четвертий номер був відданий заїжджим офіцерам. З тих трьох номерів окремий номер був виділений для солістки трупи Насті та її чоловіка Івана. Після довгої і незручної поїздки Насті стало дуже погано, вона зомліла, коли чоловік намагався роздягнути її і вкласти на ліжко. Настя впала на постіль, на “голий, брудний матрац” - натуралістично відзначено автором для створення правильного розуміння читачем страшних умов життя артистів [10, с. 279]. Також у цьому ж епізоді дізнаємося про дочку Насті Наталочку, яка була нездорова. А пізніше - що Наталочка була хвора на кір, до якого додалося запалення легенів - ось чому батьки не могли взяти її з собою. Після зомлівання Настю збризнули холодною водою, завдяки чому вона прийшла до тями. Проте її очі залишалися “мутними, немов сонними” і зраджували господиню. Окрім того, приїжджі звернули увагу господаря, що в кімнаті було занадто холодно, так, що й “собака не всидить” [10, с. 279]. Тим часом господар послав візника за лікарем, хоча Настя була проти цього, незважаючи на свій стан: вона трусилася, мов у пропасниці, від холоду в помешканні, від утоми після дороги, а можливо й від хвороби.

Згодом приїхав лікар, який довго і ретельно шукав місце, куди покласти верхній одяг - таким непристосованим було житло артистів. У спілкуванні з Настею лікар з'ясував, що вона зімліла від сильного болю. Лікар хотів оглянути хвору, але був дуже вражений лахміттям з дірками, в яке вона була вдягнена. Потім лікар вирішив поміряти температуру тіла хворої, в той час як її чоловік розповідав про важку долю артистів, які були як невільники, зобов'язані щодня працювати, незважаючи на стан свого здоров'я. З'ясувавши, що у хворої була дуже висока температура - 39 градусів, лікар заборонив їй брати участь у виставі. Проте Настя разом із чоловіком заперечила цю вимогу лікаря, оскільки залежали від антрепренера, який не заплатив би їм гроші. Іван попрохав лікаря знайти можливість і дати Насті ліки, на зразок морфію, завдяки яким вона змогла б відпрацювати цей вечір. Під час розмови Настя витирали сльози, що лилися з її очей, рукавом подертої, латаної сорочки, що є свідченням її непростого становища і безвихідної життєвої ситуації.

Ввечері в залі містечкового клубу розпочалася вистава, яку вирішив подивитися і лікар аби відволіктися від щоденних людських страждань, з якими йому доводилося стикатися цілодобово. Настя з важкістю зіграла свою роль, адже страждала від нестерпного болю. Лікар, який був свідком акторської гри Насті, зайшов провідати її на перерві, але до нього поспішив Іван, чоловік Насті, який з дивним і несамовитим виглядом повідомив лікареві про отриману телеграму, в якій повідомлялось про смерть їхньої дочки Наталки. Навіть у лікаря від цього повідомлення “боляче стиснулося серце”, - так він переживав за долю цього подружжя.

В останньому епізоді оповідання спостерігаємо фізичне страждання Насті внаслідок важкої хвороби, з натуралістичним описом обставин: вона лежала, “вкрита старою хусткою та дірявим пальто... тремтіла вся, як у пропасниці” [10, с. 286]. У сусідньому номері сиділи офіцери, які обговорювали принади актриси, яка неперевершено грала Ніобею (Ніобею грала Настя). Але раптом усі, хто брав участь у розмові, замовкли через страшний і несамовитий жіночий крик, який нагадував і плач, і сміх одночасно - то була істерика Насті, яка дізналась про смерть дочки. Таким чином, в цьому оповіданні ми побачили натуралістично зображену психологічно важку картину людського страждання, спричиненого цілим рядом обставин: хворобою дитини, примусовістю важко працювати, необхідністю долати важкі ситуації тощо.

Висновки

Виконаний аналіз оповідань Модеста Левиць кого дозволив виявити ряд ознак натуралізму, що узгоджуються з наведеним вище переліком характеристик цього стилю. У творах М. Левицького ми спостерігаємо:

1) документальний опис подій та предметів в житті героїв творів;

2) об'єктивна констатація та фактичне зображення подій, які траплялися в житті героїв, з суворим відтворенням реалій дійсності;

3) увага до матеріального довкілля при зображенні нужденного життя героїв оповідань;

4) фотографічна точність фіксації обставин життя героїв,

5) відтворення важкого фізичного й емоційного стану героя та нового, часто жахливого, середовища, яке він змушений долати і яке виявляється з непоборними обставинами, вплив середовища на подальше життя людини;

6) протокольність відтворених подій.

Відображення письменником важких життєвих ситуацій, в яких опинились персонажі оповідань, показ зміни стану героїв та їх сприйняття обставин, що виникли несподівано, утворення нових трагічних реалій, тобто зміна навколишнього середовища з використанням натуралістичних прийомів опису - ці характерні особливості підсилюють трагізм оповідань Модеста Левицького. Натуралістичне відображення стану персонажів і оточуючого середовища допомагає письменникові розкрити глибину змісту творів, підсилює сприйняття зображених правдивих і жахливих картин життя читачем, викликає співпереживання подіям, про які йдеться в оповіданнях, та неодмінно - співчуття героям, їх трагічній долі. Твори М. Левицького і нині впливають на розум і почуття читачів, залишаються підтвердженням реальних фактів дійсності, відбитком української історії.

На підставі проведеного аналізу та наявних ознак натуралізму ми робимо висновок, що Модест Левицький дотримувався стилю “натуралізм” як на змістовому, так і на художньому рівнях, висвітлював натуралістичними засобами вади тогочасного суспільства та виявляв своє ставлення до них і власну соціальну позицію.

Подальші дослідження творів українських письменників дозволять більш чітко визначити коло авторів, які дотримувалися стилю натуралізм та використовували його для розкриття недоліків і вад тогочасного суспільства.

Література:

1. Наливайко Д. Проблема натуралізму в українській літературі. Літературознавство: Матеріали ІІІ конгресу Міжнародної асоціації україністів. Київ, 1996. С. 118-130.

2. Поважна В. Розвиток української літературної критики у 80 - 90-х роках ХІХ ст. (До проблеми критеріїв і методу). Київ, 1973. 268 с.

3. Венгринович Н. Р. Зооморфна образність у натуралістичній прозі Івана Франка та Френка Норріса. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія, 2017. Одеса. № 27. Том 1. С. 112-115.

4. Косило Н. В. Типологічні особливості українського та англійського натуралізму в порівняльному аспекті. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Житомир, 2004, с. 135-138.

5. Кебало М. С. Художній світ творів німецького та українського натуралізму. Наукові записки ТНПУ. Серія: Літературознавство. 2016. № 44. С. 128-137.

6. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр. Київ: Критика, 2006. 352 с.

7. Голод Р. Натуралізм. Дивослово. Київ, 2012. № 4. С. 50-56.

8. Ткачук М. П. Жанрова структура прози Івана Франка (бориславський цикл та романи з життя інтелігенції). Тернопіль, 2003. 384 с.

9. Колесник А. В. Елементи натуралізму в оповіданні Івана Франка «Чиста раса» як засіб висвітлення проблем міжнаціональних відносин. Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Серія «Філологія»: науковий журнал. Острог : Вид-во НаУОА. Вип. 10(78). 2020. С. 160-164.

10. Модест Левицький. Оповідання. Новели. Українська новелістика кінця ХІХ - початку ХХ століття: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). Упоряд. і прим. Є. К. Нахлік. Київ: Наук. думка, 1989. С. 253-278.

References:

1. Nalyvaiko D. (1996). Problema naturalizmu v ukrainskii literaturi. [The problem of naturalism in Ukrainian literature]. Literaturoznavstvo: Materialy III konhresu Mizhnarodnoi asotsiatsii ukrainistiv - Literary studies: Materials of the 3rd Congress of the International Association of Ukrainianists. Kyiv, 118-130. [in Ukrainian]

2. Povazhna V. (1973). Rozvytok ukrainskoi literaturnoi krytyky u 80 - 90-kh rokakh ХІХ st. (Do problemy kryteriiv i metodu). [The development of Ukrainian literary criticism in the 1980s - 1990s. (To the problem of criteria and method)] Kyiv. [in Ukrainian]

3. Venhrynovych N. R. (2017). Zoomorfna obraznist u naturalistychnii prozi Ivana Franka ta Frenka Norrisa. [Zoomorphic imagery in the naturalistic prose of Ivan Franko and Frank Norris]. Naukovyi visnyk Mizhnarodnoho humanitarnoho universytetu. Seriia: Filolohiia - Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Series: Philology. Odesa. № 27. Tom 1, 112-115. [in Ukrainian]

4. Kosylo N. V. (2004). Typolohichni osoblyvosti ukrainskoho ta anhliiskoho naturalizmu v porivnialnomu aspekti. [Typological features of Ukrainian and English naturalism in a comparative aspect] Visnyk Zhytomyrskoho derzhavnoho universytetu imeni Ivana Franka - Bulletin of Zhytomyr Ivan Franko State University. Zhytomyr, 135-138. [in Ukrainian]

5. Kebalo M. S. (2016). Khudozhnii svit tvoriv nimetskoho ta ukrainskoho naturalizmu. [The artistic world of works of German and Ukrainian naturalism]. Naukovi zapysky TNPU. Seriia: Literaturoznavstvo - Scientific notes of TNPU. Series: Literary studies. № 44, 128-137. [in Ukrainian]

6. Hundorova T. (2006). Franko ne Kameniar. Franko i Kameniar. [Franko is not Kamenyar. Franko and Kamenyar]. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]

7. Holod R. (2012). Naturalizm. [Naturalism]. Dyvoslovo - Miracal word. Kyiv, № 4, 50-56. [in Ukrainian]

8. Tkachuk M. P. (2003). Zhanrova struktura prozy Ivana Franka (boryslavskyi tsykl ta romany z zhyttia intelihentsii). [The genre structure of Ivan Franko's prose (the Boryslav cycle and novels from the life of the intelligence)] Ternopil. [in Ukrainian].

9. Kolesnyk A. V. (2020). Elementy naturalizmu v opovidanni Ivana Franka «Chysta rasa» yak zasib vysvitlennia problem mizhnatsionalnykh vidnosyn. [Elements of naturalism in Ivan Franko's story "The Pure Race" as a means of highlighting the problems of international relations]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia»: Seriia «Filolohiia» - Scientific notes of the National University "Ostroh Academy": Series "Philology". Ostroh. Vyp. 10(78), 160-164. [in Ukrainian]

10. Modest Levytskyi. (1989). Opovidannia. Novely. [Stories. Novels]. Ukrainska novelistyka kintsia ХІХ - pochatku ХХ stolittia: Opovidannia. Novely. Frahmentarni formy (eskizy, etiudy, narysy, obrazky, poezii v prozi) - Ukrainian short stories of the late 19th and early 20th centuries: Stories. Novels Fragmentary forms (sketches, essays, poetry in prose). Kyiv: Nauk. dumka, 253-278. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru