Псалтир в "Історії української літератури" Михайла Грушевського: створення та побутування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Псалтир в «Історії української літератури» Михайла Грушевського: створення та побутування

Кіндратюк Богдан Дмитрович

доктор мистецтвознавства, доцент

професор кафедри дизайну і теорії мистецтва

Навчально-наукового інституту мистецтв

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Анотація

грушевський псалтир історія література

Уперше розглянуто фундаментальну шеститомну Історію української літератури М. Грушевського, що тільки недавно почала бути активним чинником самоусвідомлення в історії української культури, як важливе джерело відомостей про одного з мітологічних авторів створення та побутування збірника псалмів. Вони згадані серед музикантів, їхніх звучних інструментів, вокальних жанрів, розвоєм дзвонарства і скомороства тощо. Дібраний матеріал із фольклору, писемної словесності, епосу, народної християнської поезії, легенд, полемічних праць тощо інтерпретовано й уводиться в науковий обіг. Систематизовані відомості вирізняють у житті народу давнє побутування даних про музику й історію створення старозавітним царем-митцем Давидом поезій Псалтиря. Таким студіям допомагають спостереження М. Грушевського за еволюцією мови, привернення уваги до давніх текстів, оцінка загальної ситуації в охарактеризованім комплексі течій і впливів. Викладені ним міркування допомагають краще розуміти психологію частини людей того часу, зокрема їхнє ставлення до Псалтиря. Його популяризації сприяли діячі культури, їхнє прагнення друкувати загальноприступну й зрозумілу Біблію. Упорядковані факти з дев'ятикнижжя знаного дослідника вчергове підтверджують неабиякий розвій духовності українців, сприяють формуванню високої оцінки їх оригінальності в трактуванні інтернаціонального матеріалу, допомагають краще усвідомити їхній унесок у світову культуру, зокрема справу популяризації побутування Біблії, інтерпретації її відомостей. Загалом це особливо значиме в пору нинішньої російсько-української війни. Для перемоги в ній має неабияку вагу усвідомлення своєї ментальності, як однієї із запорук зміцнення наших духовних сил.

Ключові слова: “Історія української літератури”, М. Грушевський, музика, Псалтир, цар-митець Давид, музичні інструменти.

Kindratiuk Bohdan Dmytrovych Doktor of Art Criticism, associate professor, professor in chair of design and art theory of Scientific-educational Art institute of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, fvano-Frankivsk

Psalms in "the History of Ukrainian Literature” of Mykhailo Hrushevskiy: creation and existence

Abstract

For the first time, the article considers the fundamental six-volume History of Ukrainian Literature by Mykhajlo Hrushevsky, which has only recently begun to be an active factor of self-awareness in the history of Ukrainian culture, as an important source of information about one of the mitological authors of the creation and use of a collection of psalms. They are mentioned among musicians, their sounding instruments, vocal genres, the development of bell ringing and skomoros, etc. The selected material from folklore, written literature, epic, folk Christian poetry, legends, polemical works, etc. is interpreted and introduced into scientific circulation. The systematized information highlights the long-standing existence of data on music and the history of the creation of the Psalms by the Old Testament king-artist David. Such studies are aided by M. Hrushevsky's observations on the evolution of language, drawing attention to ancient texts, and assessing the general situation in the complex of trends and influences described. His thoughts help us to better understand the psychology of some people of that time, in particular their attitude to the Psalter. Its popularization was facilitated by cultural figures and their desire to print a universally accessible and understandable Bible. The compiled facts from the nine books of the famous researcher once again confirm the remarkable development of the spirituality of Ukrainians, contribute to the formation of a high appreciation of their originality in interpreting international material, and help to better understand their contribution to world culture, in particular the popularization of the Bible and the interpretation of its information. In general, this is especially important in the current Russian-Ukrainian war. In order to win it, the awareness of our mentality as one of the keys to strengthening our spiritual strength is of great importance.

Keywords: "History of Ukrainian Literature", M. Hrushevsky, music, Psalms, King David, musical instruments.

Постановка проблеми

У багатому духовному житті народу, відображеного М. Грушевським (1866-1934) у шеститомній Історії української літератури, є чимало відомостей про побутування в Україні Псалтиря. Вони згадані істориком у цьому дев'ятикнижжі серед музик, їхніх звучних інструментів, вокальних жанрів, розвоєм дзвонарства й скомороства тощо. Фундаментальна праця відомого дослідника зі світоглядом позитивіста спеціально не використовувалась як джерело відомостей про створення Псалтиря, одного з його мітологічних авторів, побутування цього збірника піснеспівів в Україні, народну увагу й шанобливе ставлення до них. Пояснює відсутність широких звернень до Історії української літератури М. Грушевського, на наш погляд, недавні табу на використання його творів, пізня публікація всіх її частин, їхній значний обсяг, осторога окремих дослідників до результатів наукового, зокрема цього літературознавчого доробку. Його значення не тільки у великому різноаспектному фактичному матеріалі, дібраному з найдавнішого фольклору, писемної словесності, епосу, народної християнської поезії та легенд, полемічних праць, а й у глибокому аналізі істориком явищ літературного процесу, методологічних новаціях і талановитих думках при поясненні результатів тощо. Зібрані твори, завдяки застосованому істориком комплексу методів дослідження, розкрили чимало цікавих відомостей про музику, її тематику й образи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Уже систематизовано відомості з Історії української літератури М. Грушевського про музичні інструменти [1], згадки тут про розвій дзвонарства [2], діяльність середньовічних музикантів [3], зокрема музик-інструменталістів, акторів-лицедіїв, співаків, якими були скоморохи [4], відтінено вокальні жанри княжої доби [5], окреслено Страшносудних музик [6]. Усе це розвивалося в описаному своєрідному культурно-мистецькому просторі середньовічної України [7]. У цьому ряду віднаходяться чимало тих відомостей, що стосуються Псалтиря та старозавітного царя Давида - одного, як нині встановлено, з імовірних авторів цієї збірки піснеспівів. Підтвердженням її значимості може бути згадка про неї, приміром, у фундаментальній праці Історії мистецтва від найдавніших часів до сьогодення [8, С. 86], зображення Давида-псалмопівця на світових шедеврах малярства, скульптури, графіки [8, С. 149, 208]. Однак, нині ще нема окремого узагальнення про створення та побутування Псалтиря в українському культурному просторі доби Середньовіччя, ранньомодерній добі.

Мета статті бачиться в систематизації відомостей зі сторінок Історії української літератури М. Грушевського, що стосуються народних уявлень про створення та побутування Псалтиря й одного з його мітологічних творців - царя-співця Давида.

Виклад основного матеріалу

Пропаганді серед християн значимості в прославі Бога музикою сприяє Біблія - основне джерело віри. У ній особливе значення посідає Псалтир, його 149-й і 150-й псалми - своєрідний гимн музиці. Вони стверджують, що тут нагадується про потребу вихваляння Господа за допомогою музичних інструментів. Закликається величати Його всіма музичними знаряддями - сурмами, псалтирем і гуслами; пропонується брати для хвали тимпан (нагадує малий бубон) і хоровий спів, виславляти Його на струнах і органах (у християн Східного обряду вважають музичними знаряддями сили людського тіла й духу, якими, відповідно до Нового завіту, треба Його возвеличувати). Рекомендується оспівувати Бога з гармонійними кимвалами (мабуть, мовиться про цимбали, а не маленькі мідні тарілкоподібні диски), що голосять радість, адже «все, що живе й рухається, має хвалити Господа».

Думки М. Грушевського, його опис, як результат захоплення віртуозністю народного письменницького колективу, допомагають глибшому розумінню почерпнутих із творів відомостей про Псалтир, його мітологічного автора, оцінці актуальності зібраного матеріалу, його неперехідної вартості. Адже в розгляді початків і розвою словесного мистецтва, його зв'язки з іншими видами людської діяльності, формування мови з творення поетичних образів, дослідник писав: «Кожна, можна сказати, фраза і кожне слово являються поетичним образом, викликаним емоцією й уявою творця, який передає його слухачеві так, як поет передає поетичний образ, артистичний твір» [9, С. 59]. Науковець слушно відзначав відбір влучних слів, образів. Зауважимо, що своєрідний дух епох і регіонів України, ситуацій створення Псалтиря та їх опис передають не тільки слова в цитованих істориком фрагментах творів, а й характерна мова його викладу. Водночас він закликав використовувати вказівки світової етнографії, а не самої тільки слов'янської чи індоєвропейської, що наближає «нас до розв'язання головної проблеми: оцінки української оригінальності в трактуванні інтернаціонального матеріалу» [9, С. 368].

Привертають увагу відомості з народної культури про виникнення Псалтиря. Подано з Канівщини розповідь, у якій сказано, що «колись цар Давид кінчав Псалтир, та не знав як закончати: і на умі вертиться, та не згадає, бо жаби клекотять і мішають. Давид думав-думав, а послі і налаяв, каже: а, прокляті жаби, мовчіть, не мішайте. А жаби кажуть: що ти нам загадуєш мовчать? всякоє диханіє да хвалить Господа! - А справді, справді, - каже тоді Давид да й закінчив псалтир цими словами, а жаб поблагословив» [12, С. 117-118]. Так народний геній мудро пояснив завершення Псалтиря закликом до восхваляння Господа різними засобами.

Постання Псалтиря, його святість є в оповіданні, занотованого Степаном Руданським [1834-1873] на Поділлі. Після того, як Давид навернувся до Бога (став християнином) «все бувало тільки й робив, що писав святії пісні та грав їх на гуслях; і писав він та й писав, і як списав уже цілую книгу, то і розрізав листи та й кинув на море. Ті листи, що були не святі, то ті потонули, а ті, що були святії, ті плавали собі по морі. Ото ангели і зібрали тії листи та й понесли до Бога, а Бог їх перечитав та й казав передати людям. От звідки то почалась наша Псалтир» [12, С. 118]. Зазначено, що в таких оповіданнях є фрагменти апокрифічної повісті про нього, але різним способом позмінювані. Вони відомі у південнослов'янських списках уже від XIV ст., у східнослов'янських - від XVI в. «Наші опубліковані Франком і Перетцом із кількох галицьких текстів XVII в.» [12, С. 118]. У перекладі одного із них розказано про Давида, якому заважали жаби писати псалтир. Після залагодження конфлікту з ними вони «проговорили... «рівно». Тоді цар-поет написав: «Всяко диханіє да хвалить Господа!» [12, С. 118].

Значимість псалмів згадана в іншому західноукраїнському фрагменті. Довідуємося, що «списав Давид Псалтирю: всіх псалмів 365, і залив псалтир оловом і кинув у море, рече: «Коли се слово праве, нехай вийде з моря, коли зле - там загине і лишиться». По смерті Давидовій закинув Соломон мережу в море, витяг олово і знайшов псалтир, і знайшов всіх псалмів 151. І то проповідав мирові, і наповнився мир пісень псалтирних» [12, С. 118].

Сутність музикантів, зокрема поета-співця Давида, сприйняття людьми краси звучання музики, зокрема співу в супроводі гусел, використання її як засобу виманювання віднаходиться в старих Патериках. Тут оповідається про відсилання ангелів по душу праведного вбогого й Божі посланці кличуть її з тіла. Коли вона не виходить, направляється Давид із гуслами й небесні співці. Завдяки їм душа виходить послухати райського співу й сідає ангелам на руки. Посланці несуть її з радістю до неба [12, С. 261].

Давнє усвідомлення функції Псалтиря, метафоричне розуміння ролі музики в прославі Бога є в Слові, написаному до ХІІ або на початку ХІІІ ст. Георгієм, чорноризцем Зарубської печери (колишнього монастиря над Дніпром). У повчанні духовному синові рекомендується остерігатися “веселих людей”: «скомороха... и гудця и свирця не уведи в дом свой глума ради»! Бо то диявольські прислужники, і хто любить «глум», той поганин і з християнами честі не має: «то єсть краса и радость бесящихся отрокъ, а крестьяньски суть гусли прекрасная доброгласная псалтыря, єюже присно должьни єсмьі веселитися къ пречистому владыце милостивому Христу Богу нашему» [10, С. 131]. Певно, тут мається на увазі, що з Псалтиря треба виконувати пісні (був ще давній струнний інструмент псалтир, на якому грали щипком (пальцями чи за допомогою плектра) - єврейський кіннор, німецька ротта, трикутна арфанетта).

Мистецька діяльність пророка Давида, зокрема образ гри на струнному інструменті та її функція, спосіб видобування звука, його магічність згадані в надзвичайно цікавому й поетичному творі, як називає М. Грушевський Слово Адама в аді до Лазаря, або Повість о Лазаревім воскресінні. У ній, зокрема в Пісні про убогого Лазаря, сказано: «Коли пророк Давид доторкався перстами до живих струн, вони самі славили велич Божу» [10, С. 213]. Про спосіб гри на гуслах, майстерність виконавства зустрічаємо в іншому фрагменті Повісті: «Рече Давидъ въ преисподнемъ аді сЄдя, / накладая очитыя персты на живыя струны / и удари в гусли и рече <...>. / «Уже бо слышю пастыри - свиряють въ вертепі» [10, С. 215].

Псалмопівець Давид ще згаданий у Повісті в такому контексті: «А Давида ты, Господи, / самъ прославилъ єси на земли, / и далъ єси єму царствовати надъ многими, / а той съставилъ псалтырь и гусли, / то что той, Господи, съгрЪшилъ єсть? / А и той зді же с нами мучится въ аді семъ» [10, С. 219]. Із цього викладу стає зрозумілішою доля Давида, який зображений зачинателем-творцем, майстром гри на музичних інструментах. Водночас ці рядки тлумачимо як возвеличення музикування, що сприяє захопленню людських душ.

Спів і гра Давида в пеклі згадані в іншому фрагменті Повісті (її за поетичні вартості треба розмістити, на думку М. Грушевського, «між найвизначнішими пам'ятками староруської доби» [10, С. 222]). Для підтвердження мистецьких цінностей твору, кращого їхнього відчуття, дослідник подав свій дещо вільніший переклад [10, С. 222].

Мистецька діяльність Давида описується по-різному. Серед доказів стосовно самостійності й оригінальності Повісті історик віднайшов у похвалі твору одного з його списувачів згаданий заспів «Давидъ сідяй накладая очитыя персты на живыя струны, - мы же пріемше трость скорописную съ черниломъ и бумагу, накладаемъ письмена» [10, С. 225].

Співи псалмів широко застосовувалися в бичувальній практиці, яка із середини XIV ст. широко впровадилася в західноєвропейських країнах, зокрема тих, що межували з галицько-волинськими землями. У середині квітня 1349 року зафіксовано перший прихід бичівників із Чехії до Магдебурга; інша велика ватага в травні приходить до Вюрцбурга з Польщі; за кілька місяців усю Німеччину наповнили покаянницькі ватаги, що йшли далі за її межі. «Коли ж вони хотіли «каятись», як вони звали своє бичування, і робили це щонайменше два рази денно, перед полуднем і по полудні, то вибирали для цього якесь просторе місце - цвинтар або царину, і йшли туди в тім же святковім порядку, як при вході до міста, при дзвонах і співі тієї ж псальми» [13, С. 47-48]. Ця ж музика лунала при їхньому поверненні до міста, де відправлялася молитва в монастирі [13, С. 50].

Розвою музики, співу псалмів допомагало її включення в “сім вільних наук”. У підрозділі Писання філософічні: Річи Мойсея Єгиптянина зазначено, що це скорочений переклад трактату Мойсея Маймоніда [1135-1204]. B її оригіналі трактувалися не тільки чисто логічні дефініції, а й філософські [13, С. 91]. Завдання твору, який, окрім іншого, привертав увагу до вивчення музики викладене в передмові: «Збудитъ сердце учениково до премудростей седми и до великихъ книгъ лоичныхъ» [13, С. 92]. Підручник мав служити першим ступенем до повного викладу логіки (Великих книг лоичних або Довгої логіки), що є базою «седми премудростей» - середньовічного тріувіма і квадривіума, «семи свободних наук» (після арифметики, геометрії слідувала «співалная (музика)» [13, С. 91].

Серед ознак духовного руху на переломі XV і XVI ст., що мали, на наш погляд, неабиякий вплив на розвиток музики, відзначено два явища. Їх зауважили «вже в цім часі, хоча свого розвитку доходять тільки в XVI в. Одне - се змагання громадянства (передусім, розуміється - його провідних верств, аристократичних вершків) добути вирішальний голос у справах церкви; друге - це організація братств» [13, С. 107]. У зміцненні останніх важливе значення мало фундування своєї друкарні й школи [13, С. 110]. Завдяки їм швидше розповсюджувалися друковані богослужбові книги, зокрема всі школярі краще вивчали практику богослужінь, опановували їхніми піснеспівами, зокрема з Псалтиря. Їхнє виконання, церковні канонічні дзвоніння створювали атмосферу святковості, урочистості [13, С. 45-46].

Сприйманню відомостей із Псалтиря, його виконанню помагала еволюція мови. У спостереженні за нею пригодяться міркування М. Грушевського: «Уже старі церковні устави в цім характеристичні: вони говорять короткою, лапідарною мовою законів, а не риторичними плетіннями старого літературного стилю. Процес формування цієї нової мови від записів Руської Правди через грамоти Володимира Васильковича [f 1288] і Мстислава Даниловича [1264 - після 1292] 1280-х рр. ..., через договірні, надавчі, купчі, межові грамоти XIV в. ... підводить нас до сього моменту, коли ця нова мова починає вживатись у книжності, - власне, в часах гуситських впливів. У чотирьохвіковій історії свого розвитку ... вона все більш розгублює елементи староболгарської книжної мови., зближається з живою мовою, з одного боку, з другого - поступово переходить через офіційні впливи чеські, польські і білоруські - в залежності від мови і термінології діловодства державних установ» [13, С. 111].

Уточненню тексту Псалтиря сприяли заходи стосовно виправлень слов'янських текстів церковних книг за допомогою оригіналу Старого Завіту [13, С. 111]. Певно, що переклади на посполиту мову допомагали кращому розумінню піснеспівів, глибшому сприйманню їхніх відомостей [13, С. 135].

Чимало повідомлень про Псалтир віднаходиться в друкованих книгах Франциска Скорини [1486-1551] з Полоцька. Його М. Грушевський вважав передусім діячем Білорусі й водночас трактував типовим репрезентантом «того спільного «західноруського», як-то називали, чи українсько-білоруського тогочасного культурного руху, що характеризує однаково і життя білоруське, і українське, а празький період вважаю спеціально тісніше зв'язаним з життям Західної України, ніж Білорусі» [13, С. 140]. Серед видань Ф. Скорини названо Псалтир (датований 6 серпня 1517).

Укріплює віру в значимості Святого письма, як давнього засобу розповсюдження музичних відомостей і педагогічних основ їхнього засвоєння привернення уваги до перекладацької праці Ф. Скорини, видрукування Біблії (слушно вважав її енциклопедією всього людського знання): «Святоє письмо все иньїє науки превьішаєть... Ту научениє седъми наукъ вызволеныхъ достаточноє: Хочеши ли умети граматику или по-рускь говорячи - грамоту, єже добре чести и мовити учить, - знайденім в зуполной Библии Псалтыру - чти єє!... Восхощеш ли пакъ учитися музыки, то єсть певници, - премножество стихов и песней святых по всей книзе сей знайдеши» [13, С. 141-142]. Тому відзначено прагнення зробити біблійний текст загальнодоступним, зрозумілим і намір Ф. Скорини дати Біблію якповнішу, «спопуляризувати як могутній в його очах засіб не тільки релігійний, а й просвітний» [13, С. 142-143]. Серед інших перекладів Ф. Скорини виділено видану у Вільно Малу подорожну книжицу, що окрім Псалтиря містить Часословець, акафісти й канони, календар із руськими святими.

У простеженні за еволюцією мови Псалтиря корисними є відомості про перекладацькі публікації, що відображають тогочасну вимову й написання. При цьому треба пам'ятати заувагу історика: «Одні книги Скорина друкує в традиційнім церковнослов'янськім тексті, додаючи тільки на берегах пояснення незрозумілих слів - так виданий був у Празі Псалтир, у Вільні Апостол - у цілості, а в інших книгах цю методу Скорина практикує в тих розділах, які бере з церковнослов'янського тексту. Інші він більш свободно виправляє в самім тексті, вважаючи на чеський переклад 1506 р.» [13, С. 144-145]. У такому вивченні допоможуть богослужбові книги, надруковані до осені 1491 року церковнослов'янською мовою в краківському видавництві Швайпольта Фіоля [приблизно 1460-го - 1525/1526] [13, С. 154].

Пропагуванню відомостей із Псалтиря сприяла наприкінці XVI ст. активна творчість Івана Вишенського [1545/1550 - після 1620]. Вивченню збірника, його уставному використанню допомагало ратування аскета за ретельне проведення богослужень добового кола [14, с. 108]. У Листі до Домнікії він їдко висміює малоосвіченість: «Теперешніє наши новые рускіє философы не знают в церкви ничтоже читати - ни тоє самоє Псалтири ни Часослова» (М. Грушевський зауважує: «Се основа всього для Вишенського!» [14, С. 246]).

Певно, що зміцнювали канонічні приписи використання Псалтиря, його глибокому розумінню заклики відомого письменника-полеміста друкувати всі богослужбові книги й устави слов'янською мовою [14, С. 114]. Подібна увага до потреби дотримуватися церковних канонів при виконанні богослужбових співів знову звучала в праці знаного проповідника аскетизму Терміна о Лжи. Тут він виступав проти мудрувань в уставних приписах [14, С. 154]. В одному з його писань, розглянутих М. Грушевським, згадано Давида, який «певець сыномъ церкви припіваєть, играя духомъ» [14, С. 241]. У покликанні ретельний дослідник, пояснюючи слово играя, розтлумачує, що воно в рукописі має дещо інше написання: «игрфсе, играя - поправка Голубєва [Степан Голубєв, 1848-1920]; але, може, тут: арфе?» [14, С. 261].

Тим, хто читає вголос Псалтир, зокрема прагне повноцінно розкрити образний зміст псалмів, корисно пам'ятати вимоги І. Вишенського до літературного викладу: «Прочитані з відповідними паузами, інтонаціями, підчеркуванням сильних місць і декламаційним відтінюванням іронії, пафосу, з-поміж спокійного інформаційного потоку гадок, - тоді доперва ті писання набирали «своєї правди», віддавали хід гадок, темперамент, емоцію автора - і робили відповідне враження» [14, С. 84]. Закономірно, що й реципієнтам читаного варто б звертати увагу на присутність таких інтерпретаційних ознак у характері діяльності псалмопівця.

Про діячів освіти, які певним чином сприяли розповсюдженню Псалтиря згадано в підрозділі Інші літературні сили православного табору 1590-х рр. - львів'яни. Серед організаторів навчання в школі Львівського братства був дидаскал Стефан Куколь-Зизаній (чи Зизаній) [бл. 1570 - після 1633] [14, С. 164].

Про тогочасну музичну освіту дізнаємося з підрозділу Братське шкільництво взагалі і київське зокрема праці М. Грушевського. Львівська школа 1586 року стала прототипом діяльності братських навчальних закладів. І це не випадково, адже вона ввібрала в себе, як підсумовує дослідник, головні досягнення тогочасної європейської освіти [14, С. 105]. З поданого М. Грушевським, на його погляд, усього цікавого стосовно характеристики тогочасного братського шкільного устрою багато чого стосується музичної освіти, зокрема засвоєння церковного чину. При цьому особливу увагу звертали на вивчення Псалтиря, про що мовилося в поданих Герасимом Смотрицьким [f 1594] рекомендаціях: «Діткам учитися починаючим, Букварь, звыкле рекши, Алфавитарь, з тоиж грамматіки вычерпненыи, абы склоненіям грамматичным з літ дітинньїх з мовою зараз привыкали, до выученя подаван нехай будет. По Часослова зас и псалтыри (которыи опусканы быти не мают) выученю ся, овая грамматіка» [14, С.120].

Популяризації Псалтиря сприяло його друкування 1598 року церковно-слов'янською мовою в Острозі. Збірник піснеспівів Давида опублікували, як стає відомо з праці М. Грушевського, під заголовком: Сія книга правило истиннаго живота христіанскаго нарицатися достойна [15, С. 88].

Традиції музичної освіти у Львівській братській школі запозичив Петро Могила [1596-1646], куди 1631 року їздив «за організаційними матеріалами для задуманої шкільної реформи» [15, с. 205], коли з початком 1631/1632 шкільного року із «зібраними силами» почав організацію школи в Лаврі [15, С. 206]. Подальшій популяризації Псалтиря сприяла робота її друкарні. Зацікавлює доповнений М. Грушевським реєстр видань цієї інституції, серед яких чимало богослужбових друків, зокрема Псалтирів «царя Давида» [15, С. 50-52].

Висновки

У відтворенні багатого духовного життя українців важливе місце мають відомості про постання Псалтиря, роль біблійного царя Давида в його створенні, важливість піснеспівів і залучення широкого загалу до них. Значиму роль у цьому відіграє Історія української літератури М. Грушевського, що тільки-но почала бути активним чинником самоусвідомлення в історії української культури, зокрема музики. Новаторство науковця дозволило реконструювати прадавній стан народної творчості, що допомагає вивчити розмашисте побутування в ній музикування, виконання піснеспівів із Псалтиря, прославі Бога музикою. У псалтирознавчих студіях допоможуть спостереження історика за еволюцією мови, привернення уваги до давніх текстів, оцінка загальної ситуації в охарактеризованім комплексі течій і впливів. Викладені міркування М. Грушевського допомагають краще розуміти психологію частини людей того часу, зокрема їхнє ставлення до Псалтиря. Його популяризації сприяли діячі культури, їхнє прагнення друкувати загальноприступну й зрозумілу Біблію для простого й посполитого чоловіка. Вагомим чинником цього процесу було не тільки вивчення “семи вільних наук”, а й загальна спрямованість освіти в широкій мережі навчальних закладів, опанування їхніми вихованцями співом. Адже тут особлива увага зверталася на засвоєння відомостей із Псалтиря.

Вивчення Історії української літератури М. Грушевського викликає ряд дослідницьких питань, що потребують подальших псалтирознавчих студій, передусім дослідження церковнослов'янських текстів, творів українського епосу ХІІІ-XVII ст., що передували думам, композицій таких популяризаторів псалмів, як лірники й кобзарі. Джерелом нових відомостей про царя Давида, його музичні інструменти бачаться духовні пісні, твори малярства, скульптури й графіки, зокрема ікони Страшного Суду тощо.

Література

1. Кіндратюк Б. «Історія української літератури» Михайла Грушевського як органологічне джерело / [наук. ред. Ю. Ясіновський]. Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпат. нац. ун-ту ім. В. Стефаника, 2016. 192 с.

2. Кіндратюк Б. Дзвонарство на сторінках «Історії української літератури» Михайла Грушевського. Українська музика: щоквартальник / [ред. І. Пилатюк, Ю. Ясіновський, У. Граб]. Львів, 2016. Чис. 3 (21). С. 5-17.

3. Кіндратюк Б. Середньовічні музики на сторінках «Історії української

4. літератури» Михайла Грушевського. Українська музика: щоквартальник / [ред. І. Пилатюк, Л. Кияновська, У. Граб]. Львів, 2017. Чис. 1 (23). С. 5-15.

5. Кіндратюк Б. Образ скомороства в «Історії української літератури» Михайла Грушевського. Народна творчість та етнологія / [гол. ред. Г. Скрипник]; НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Київ, 2017. № 2 (366). С. 22-31.

6. Кіндратюк Б. Вокальні жанри княжої доби на сторінках «Історії української літератури» Михайла Грушевського. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: мистецтвознавство / [ред. О. Смоляк]. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2017. № 1 (вип. 36). С. 113-120.

7. Кіндратюк Б. Страшносудні музики в «Історії української літератури» Михайла Грушевського та на іконі «Страшний Суд» XVII ст. із Львівського музею історії релігії. Науковий щорічник «Історія релігій в Україні» / [ред. М. Капраль, О. Киричук, І. Орлевич] / Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди, КЗ ЛОР «Львівський музей історії релігії». Львів: «Логос», 2017. С. 114-126.

8. Кіндратюк Б. Культурно-мистецький простір середньовічної України в «Історії української літератури» Михайла Грушевського. Культурно-мистецьке середовище: творчість і технології: матер. Десятої Міжнар. наук.-творчої конф., м. Київ, 20 квітня 2017 р. / [ред. К. Станіславська]. Київ : НАКККіМ, 2017. С. 9-12.

9. Історія мистецтва від найдавніших часів до сьогодення / [заг. ред. С. Фартінг; передм. Р. Корк]. Харків: Viva, 2019. 576 с.

10. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 1 / [упоряд. В. Яременко]; передм. П. Кононенко; приміт. Л. Дунаєвська. Київ : Либідь, 1993. 392 с.

11. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 3 / [упоряд. В. Яременко]; приміт. С. Росовецький. Київ : Либідь, 1993. 285 с.

12. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 4, кн. 1: Усна творчість пізніх княжих і переходових віків ХШ-XVII / [упоряд. О. Таланчук]; приміт. С. Росовецький. Київ: Либідь, 1994. 336 с.

13. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 4, кн. 2: Усна творчість пізніх княжих і переходових віків ХШ-XVII / [упоряд. Л. Копаниця]; приміт. С. Росовецький / Михайло Грушевський. Київ: Либідь, 1994. 320 с.

14. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 5, кн. 1: Культурні і літературні течії на Україні в XV-XVI вв. і перше відродження (1580-1610 рр.) / [упоряд. та приміт. C. Росовецький]. Київ: Либідь, 1995. 256 с.

15. Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 5, кн. 2: Перше відродження (1580-1610 рр.) / [упоряд. О. Дідух]; приміт. С. Росовецький. Київ: Либідь, 1995. 352 с.

16. Грушевський M. Історія української літератури: у 6 т., 9 кн., т. 6, кн. 1: Літературний і культурно-національний рух першої половини XVII ст. / [упоряд., приміт. С. Росовецький]. Київ: Либідь, 1996. 264 с.

References

1. Ктбгаїіик B. (2016) «Istoriia ukrainskoi literatury» Mykhaila Hrushevs'koho yak orhanolohichne dzherelo [«The History of Ukrainian Literature» by Mykhaylo Hrushevskyi as an Organological Source]. Іvano-Frankіvsk: Prykarpat. Natsional. Universytetu imeni Vаsylia Stеfаnykа. (in Ukrainian)

2. Emdratiuk B. (2016) Dzvonarstvo na storinkakh «Istorii ukrainskoi literatury» Mykhaila Hrushevs'koho [«The History of Ukrainian Literature» by Mykhaylo Hrushevskyi as bell-ringing culture]. Ukrainian music. Scientific journal. Quarterly. Lviv, vol. 3, pp. 5-17.

3. Kindratiuk B. (2017) Serednovichni muzyky na storinkakh «Istorii ukrainskoi literatury» Mykhaila Hrushevs'koho [Medieval musicians on the pages of «History of Ukrainian Literature» by Mykhaylo Hrushevskyi]. Ukrainian music. Scientific journal. Quarterly. Lviv, vol. 1, pp. 5-15.

4. Kindratiuk B. (2017) Obraz skomorostva v «Istorii ukrainskoi literatury» Mykhaila Hrushevskoho [The image of sarcasm in Mykhailo Hrushevskyi's "History of Ukrainian Literature".]. Folk creativity and ethnology. Kyiv, no. 2, pp. 22-31.

5. Kindratiuk B. (2017) Vokalni zhanry kniazhoi doby na storinkakh «Istorii ukrainskoi literatury» Mykhaila Hrushevs'koho [Vocal genres of riera on the Pages “The History of Ukrainian Literature” by Mykhailo Hrushevskyi]. The Scientific Issues of Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University Specialisation: Art Studies. Ternopil: TNPU nam. V. Hnatiuk, no. 1, pp. 113-120.

6. Kindratiuk B. (2017) Strashnosudni muzyky v «Istorii ukrainskoi literatury» Mykhaila Hrushevs'koho ta na ikoni «Strashnyi Sud» XVII st. iz Lvivs'koho muzeiu istorii relihii [Last Judgment music in Mykhailo Hrushevskyi's "History of Ukrainian Literature" and on the "Last Judgment" icon of the 17th century. from the Lviv Museum of the History of Religion]. Scientific yearbook "History of Religions in Ukraine". Lviv: «Lоhоs», pp. 114-126.

7. Kindratiuk B. (2017) Kul'turno-mystets'kyi prostir serednovichnoi Ukrainy v «Istorii ukrains'koi literatury» Mykhaila Hrushevs'koho [The cultural and artistic space of medieval Ukraine in Mykhailo Hrushevskyi's "History of Ukrainian Literature"]. Cultural and artistic environment: creativity and technologies. Kyiv : NAKKKiM, pp. 9-12.

8. Farthing S. (ed.) (2010). Istoriia mystetstva vid naidavnishykh chasiv do sohodennia [Art. The Whole Story]. Charkiv: Viva, 2019. (in Ukrainian).

9. Hrushеvskyi М. (1993) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: u 6 Tomakh, 9 Knyhakh, T. 1 / uporiadnyk V. Yaremenko; peredmova P. ^nonenko; prymitky L.a Dunaievskа. КуА: Lybid. (in Ukrainian).

10. Hrushеvskyi М. (1993) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: u 6 Tomakh, 9 Knyhakh, T. 3 / uporiadnyk V. Yaremenko; prymitky S. Rоsоvetskyi, КуА: Lybid. (in Ukrainian).

11. Hrushеvskyi М. (1994) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: u 6 Tomakh, 9 Knyhakh, T. 4, кп. 1 / uporiadnyk О. Tаlanchuk, prymitky S. Rоsоvtskyi. КуА: Lybid. (in Ukrainian).

12. Hrushеvskyi М. (1994) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: u 6 Tomakh, 9 Knyhakh, T. 4, кп. 2 / upоriadnyk L. ^panytsia; prymitky S. Rоsоvetskyi. КуА: Lybid. (in Ukrainian).

13. Hrushevskyi М. (1995) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: u 6 Tomakh, 9 Knyhakh, T. 5, кп. 1 / uporiadnyk і prymitky S. Rosovetskyi. КуА: Lybid. (in Ukrainian).

14. Hrushevskyi М. (1995) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: т. 5, кп. 2 / [uporiadnyk О. Diduch]; prymitky S. Rosovetskyi. КуА: Lybid. (in Ukrainian).

15. Hrushevskyi М. (1996) Istoriia ukrains'koi literatury [The History of Ukrainian Literature]: u 6 Tomakh, 9 Knyhakh, T. 6, кп. 1 / uporiadnyk i prymitky S. Rosovetskyi. КуА: Lybid. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru