Епітет як елемент формування індивідуально-авторського стилю (на матеріалі поезії А. Фета)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Епітет як елемент формування індивідуально-авторського стилю (на матеріалі поезії А. Фета)

Шкіль К.П., аспірантка, Інституту мовознавства імені О.О. Потебні Національної академії наук України

У статті наведено визначення поняття «епітет». У дослідженні ставиться завдання розглянути епітет як засіб відображення індивідуально-авторського стилю А. Фета. Проблематичність досліджень епітету викликана складністю та багатоаспектністю самого поняття. Як стилістичний засіб емоційно-образного відображення конструктів художнього тексту, епітет є складним і багатогранним явищем, здатним відображати авторський стиль письменника, культуру народу, специфіку літературної мови. Багатоаспектність та різнобічне використання епітетів у художній літературі актуалізують їх можливості у підвищенні ефективності навчання мови, що безпосередньо пов'язано з психологічними особливостями процесу сприйняття та відтворення об'єктів та явищ навколишньої дійсності.

Чим яскравіше і емоційніше сприймається образ, тим якісніше його осмислення та запам'ятовування, а згодом і його відтворення, що доводить ефективність сприйняття людиною епітетів. На першому етапі дослідження було проведено огляд наукової літератури на тему дослідження з виділенням основних наукових концепцій сучасних дослідників. На другому етапі проаналізовано та розкрито особливості та типові характеристики епітетів у поетичних текстах А. Фета. Мовне багатство і здатність до відображення мовних традицій певного народу, епохи, культури притаманно епітетам. Епітети, як лінгвістична одиниця дають можливість виділити характерність предмета або явища з однорідних, точніше висловити свою думку.

У статті наявні різноманітні точки зору на сутність епітета як стилістичної фігури, що привносить у характеристику предмета нову ознаку, визначено вирішальні фактори у формуванні епітета, виявлено особливості вживання епитета як специфічного засобу поетичної мови, описано функції епітета як образного означення, проаналізовано та типологізовано конструкції з використанням епитетів, що формують індивідуально-авторський стиль А. Фета.

Ключові слова: троп, стилістична фігура, епітет, означення, індивидуально-авторський стиль.

Epithet as an element of formation individual author's style (on the material of the poetry of A. Fet)

The article provides a definition of the concept of «epithet». The research aims to consider the epithet as a way of displaying the individual author's style of A. Fet. The problematic nature of epithet studies is caused by the complexity and multidimensional nature of the concept itself. As a stylistic means of emotionally-figurative display of the constructs of a literary text, the epithet is a complex and multifaceted phenomenon that can reflect the author's style of the writer, the culture of the people, the specifics of the literary language. The multidimensionality and versatile use of epithets in fiction actualize their possibilities in increasing the effectiveness of teaching a foreign language, which is directly related to the psychological characteristics of the process of perception and reproduction of objects and phenomena of the surrounding reality.

The brighter and more emotional the perceived image, the better its comprehension and memorization, and subsequently its reproduction, which proves the effectiveness of human perception of epithets. At the first stage of the study, a review of the scientific literature on the research topic was carried out, highlighting the main scientific concepts of modern researchers. At the second stage, the features and typical characteristics of epithets in the poetic texts of A. Fet are analyzed and revealed. Linguistic richness and the ability to reflect the linguistic traditions of a certain people, era, culture are characteristic of epithets. Epithets, as a linguistic unit, make it possible to distinguish the characteristic of an object or phenomenon from a number of homogeneous ones, to express one's idea more precisely. Epithet is a figurative characteristic of a certain person, phenomenon or object. The article presents different points of view on the essence of epithet as a stylistic figure, identifies decisive factors in creating epithet, reveals the features of using epithet as a specific means of poetic language, describes the functions of epithet as a specific means of poetic language, analyzed and typologized constructions using epithet that form the individual author's style of A. Fet.

Key words: trope, stylistic figure, epithet, attributive, individual author's style.

епітет фет поетичний мова

Постановка проблеми

Вже на етапі дефініції епітет як категорія поетики та стилістики виявляє свою складність та багатозначність. У кожному з визначень епітету підкреслюється той чи інший його бік: образність, виразність, закріпленість за художнім контекстом як сферою функціонування.

Зазначимо, що розгляд цієї проблематики у науковій літературі має фрагментарний характер [25, c. 5-6]; часто епітет розчиняють у метафорі (метафоричний епітет) або метонімії (метонімічний епітет).

Що стосується теоретичного осмислення і, відповідно, класифікації епітетів, то тут слід погодитися з авторами одного з словників епітетів у тому, що «закінченої та загальноприйнятої теорії епітету поки не існує» [7, c. 3-4]. Також «відсутність загальної теорії епітету» констатує А. Лободанов [20, c. 215-216]. До цього ж висновку приходить І. Голуб, цілком справедливо зауважуючи те, що «досі наука не має в своєму розпорядженні розробленої теорії епітету, немає єдиної термінології, необхідної для характеристики різних видів епітетів» [6, c. 139-140].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Епітет як один з елементів художнього мовлення здавна привертав увагу дослідників. Традиція його вивчення складалася в античній поетиці та риториці. До з'ясування природи епітетів зверталися Ф. Буслаєв, О. Веселовський, В. Жирмунський, O. Потебня, Б. Томашевський та інші дослідники.

Інтерес до епітету як до стилістичної фігури виник у Стародавній Греції. Докладно аналізуючи висловлювання про епітет Аристотеля, Гермогена, Деметрія, Квінтіліана, і розглядаючи епітет як атрибут поетичної промови, А. Лободанов приходить до висновку, що «спочатку термін “епітет” означав інше ім'я, яке додається до певного імені, вжите в одній зі своїх акциденцій. Акциденція, тобто. властивість, що специфікує ім'я, є якістю» [20, c. 216-217].

У сучасній лінгвопоетиці епітет розглядається з різних боків, а саме: як лінгвістичне явище [22], як ментально-вербальне утворення [24], як жанротворчий елемент, «кварка» жанру [30, c. 85-86]. Усі підходи до вивчення епітету доповнюють одне одного, дозволяючи об'єктивніше і багатоаспектно розглянути це явище.

І. Помаранець зазначає, що існування різних видів цієї стилістичної фігури вже в античності наводить на думку про те, що «вони є відображенням різних етапів розвитку епітету» [26, c. 17-18].

Слід погодитися з авторами «Словника епітетів сучасної російської мови» в тому, що «закінченої та загальноприйнятої теорії епітету поки що не існує» [7, c. 3-4]. До цього ж висновку доходить І. Голуб: «Досі наука не має у своєму розпорядженні розробленої теорії епітету, немає єдиної термінології, необхідної для характеристики різних видів епітетів» [6, c. 139-140].

Метою статті є виявлення та осмислення особливостей специфічної сутності епітету, а також його стилістичної ролі щодо художньо-виразної функції. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань: формулювання поняття «епітет», розгляд функцій епітету; виявлення особливостей вживання епітету як специфічного засобу поетичної мови; вивчення мовних прийомів епітету; виокремлення та типо- логізування конструкцій з використанням епітетів у поетичній мові А. Фета, створення класифікації структурних моделей розглянутого засобу мовної виразності.

Об'єктом дослідження є епітет як стилістична фігура, що посилює виразність та образність мовлення.

Предметом дослідження є типи епітетів, наявні в натурфілософській ліриці А. Фета.

Епітет як стилістичний прийом

Епітет як традиційний прийом стилістики займає важливе місце у дослідженнях художньої мови. Велика кількість слів утворює у російській мові та інших мовах світу комплекс епітетів. За зауваженням А. Квятковського, епітет є образною характеристикою «будь-якої особи, явища чи предмета у вигляді виразного метафоричного прикметника» [14, c. 359-360].

Епітет у лінгвістичних та енциклопедичних словниках характеризується як «означення, додане до назви предмета з метою підкреслити характерну його властивість, надати предмету художньої виразності, поетичної яскравості» [21, c. 1048-1049]; як «найпростіша форма поетичного тропа, яка являє собою визначення, що характеризує певну властивість, особливість предмета, поняття, явища» [21, c. 1048-1049].

У літературознавчих довідкових виданнях звертається увага на образність епітету. У Короткому словнику літературознавчих термінів епітет розуміється як «означення, що надає виразу образність та емоційність, підкреслюючи одну з ознак предмета або одне з вражень про предмет» [17, c. 213-214].

У всіх наведених визначеннях відзначаються формальні особливості епітету, його морфологічна виразність та образність як головна його функція, що сприяє наочності, семантичній двоплановості.

Особливістю дефініцій епітету в літературознавстві є приписування йому образності як невід'ємного компоненту семантики. А. Євгеньєва розуміє епітет як «визначення, підпорядковане задачі художнього опису об'єкта» [10, c. 234-235]. Поняття художнього дуже ємне, воно вимагає, своєю чергою, конкретизації, включаючи в себе такі властивості мови, як образність, виразність, оцінність, експресивність, емоційність, тому є точним визначенням сфери функціонування епітету.

І. Гальперін розуміє епітет як «слово, поєднання слів, речення в атрибутивному вживанні, яке виражає суб'єктивно-оціночне ставлення мовця до предмета думки» [4, с. 21-22].

Дослідник визначає епітет як «стилістично значуще слово чи словосполучення в синтаксичній функції визначення чи обставини» [29, с. 404-405]. Автор підкреслює лінгвістичну спрямованість даного трактування епітету, відокремлюючи його від літературознавчої, коли під епітетом розуміється будь-яке слово, що привносить емоційну чи образну характеристику предмета мовлення. На його думку, епітет функціонує у художньому дискурсі, таким чином, що аналіз його відбувається саме у рамках художнього тексту.

За зауваженням Л. Тимофеєва, епітетом може бути «будь-яке значуще слово, оскільки воно виступає як визначальне по відношенню до іншого: іменник (дева-роза), прикметник (большой, могучий, правдивый), прислівник і дієприслівник (у тому випадку, якщо визначальним словом є дієслово: волны несутся, гремя и сверкая) [32, с. 419-420].

Останнім часом з'являються словники літературознавчих термінів [19], в яких епітет трактується як підкреслено образне, художнє визначення, що гранично широко розуміється як означення-іменник (лес-воевода) та означення-прислівник (гордо реет Буревестник) [30, с. 88-89].

А. Горнфельд, протиставляючи епітет іншим видам означень, підкреслював, що епітет - це аналітичне означення, що повторює ознаку, укладену у самому визначеному слові й здобуту з його аналізу [8, с. 926-928]. Дуже близьке до цього визначення формулювання Б. Томашевського: «Від логічного визначення суттєво відрізняється поетичне, яке не має функції виділення явища з групи йому подібних і не вводить нової ознаки, яка не полягає у слові, що визначається. Поетичне визначення повторює ознаку, що полягає у самому визначеному слові, і має на меті звернення уваги на цю ознаку або виражає емоційне ставлення мовця до предмета» [33, с. 34-35]. О. Веселовський вказує на те, що епітет - «односторонньо визначальне слово, яке підновлює його номінальне значення, або ж яке посилює характерну, виокремлену кількість предмету», наголошуючи, що «кожен з етапів історико-літературного процесу (зміна стилів та напрямків) знайшов своє відображення в епітеті» [3, с. 59-60].

В. Жирмунський визначає епітет у вузькому значенні як поетичне означення, що позначає типову, ідеальну ознаку поняття [11, с. 55-56]. Основна відмінність епітету від іншого роду означення він бачив у сталості першого та мінливості другого, яке завжди позначає ознаку приватну, властиву предмету «в даному місці та часі, у певному аспекті з деякою індивідуальною точки зору» [11, с. 55-56]. «Епітети служать не логічній класифікації та номінації, а включаються до системи характерних для поета описових прийомів відповідно до принципу відбору поетичних означень, зумовлених загальним художнім стилем» [12, с. 323-324].

На думку В. Жирмунського, епітет може функціонувати як обов'язковий, і як оригінальний. Еволюцію поетичних означень він уявляв як перехід від прикрашаючого епітету до рідкісного епітету, причому стосовно останнього він вважав недоцільним вживання терміну «епітет». Свою точку зору вчений мотивував тим, що індивідуально-характеризуюче означення неодмінно вносить нову прикмету, яка не полягає в конкретному понятті і, відповідно, звужує його значення, а це, у свою чергу, призводить до зближення поетичних визначень, функція яких полягає у виділенні окремих властивостей предмета, які відрізнятимуть цей предмет від іншого [12, с. 324-325].

В «Експериментальному системному тлумачному словнику стилістичних термінів» епітет характеризуэться як «образне визначення, що зазвичай виражається прикметником-метафорою» і вважається різновидом тропів, «які уподібнюються до одного елемента універсуму іншому за допомогою перенесення найменування або трансформації значення» [23, с. 154-155].

О. Веселовський підкреслює той факт, що епітет привносить у характеристику предмета нову ознаку [3, с. 59-60]. Найповнішим і найточнішим слід визнати визначення епітету, дане А. Павшук: «Епітет - художнє визначення (визначення в естетичній функції) предмета, особи, явища, процесу, ситуації, що виділяє, підкреслює, посилює суттєву, з погляду автора, ознаку, яка може повторювати чи поновлювати значення визначуваного слова, бути типовим та невід'ємним для цілого класу предметів, індивідуальною ознакою конкретного предмета, створювати мікро- або макрообраз, надаючи йому мальовничість, містити приховані смисли та оцінку, створювати емоційний настрій твору, посилювати враження на реципієнта, звертаючись до його інтелектуального, емоційного або естетичного сприйняття [25, с. 20]. У цьому визначенні підкреслюється багатофункціональність епітету, його унікальні властивості як універсального художнього засобу мови.

А. Мерзлякова визначає епітет як «слово або зворот, що дають характеристику особи, предмета, поняття або явища» [22, c. 33-34].

Предикативна та атрибутивна функції епітету, доповнюючи одна одну, дозволяють об'ємно та повно передати авторське ставлення до світу, а свідомий вибір ад'єктивної лексики сприяє прямій номінації цього відношення - епітет стає важливим засобом створення образності.

Епітет традиційно розглядається як атрибут, який не просто характеризує об'єкт з будь-якої сторони, а виражає його властивості, пропущені крізь призму емоційно-психологічного та індивідуально-авторського бачення світу. «Епітет як атрибутивне слово не тільки несе будь-яку інформацію про об'єкт, його властивості та ставлення до нього мовця, але і є знаком завершення певного етапу парцеляції навколишнього світу на дискретні об'єкти, дослідження та включення виділеного об'єкта до певної концептуальної та емоційно-оцінної системи. В епітеті особистість експлікується як суб'єкт творчої діяльності, спрямованої на пізнання об'єкта, його кваліфікацію (когнітивна функція епітету) та оцінки з погляду естетичних принципів (естетична функція епітету), а також діяльності, спрямованої на вираження отриманих спостережень мовними засобами та їх передачу адресату (комунікативна функція епітету)» [5, с. 7-8].

А. Лободанов підкреслює, що у всі часи «у системі словесно-художнього осмислення світу, [...] у плані типології художнього мислення епітет постає як допоміжний спосіб пояснення картини світу» [20, с. 226-227]. Вчений виокремлює епістемологічну функцію епітету, його світомоде- лююче значення: у свідомості людини первинним було пояснення світу, яке в синкретичній формі містило у собі різні напрямки цього пояснення, у тому числі художнє, алегоричне та метафоричне.

Основними функціями епітетів також є образотворча і оцінна. Епітет є словом, що образно визначає предмет або дію, що підкреслює характерну їх властивість, також найбільш уживане в художній мові, де воно виконує естетичну функцію. Основна функція епітетів у тексті - створення образності.

Слід розмежувати епітет та суміжні поняття, зокрема, логічне оззначення та епітет. А. Сурков помічає три відмінності між даними поняттями.

З пізнавального погляду, означення додає до змісту поняття ознаку, яка обмежує його обсяг, тобто здійснює логічну класифікацію. Епітет виділяє, посилює типову ознаку, виступаючи як засіб створення художнього образу.

З комунікативної точки зору, означення відхилено від усіх сторін особистості, крім суто інтелектуальних. Епітет зазвичай виявляє цілісне відношення суб'єкта, здійснює ціннісну, аксіоло- гічну кваліфікацію об'єкта.

З лінгвістичної точки зору, епітет є «вільне словосполучення, в ідеалі - свіже “мовлення”, що відрізняється оригінальністю» [16, с. 921-922].

О. Горшков класифікує епітети наступним чином: образотворчі (наочно малюють предмети та дії, дають змогу побачити їх такими, якими бачить автор): Трава полна прозрачных слёз (А. Блок); емоційні (передають почуття, настрій автора): Вечер чёрные брови насопил (С. Есенин); постійні (характерні для усної народної творчості): добрый молодец, лес дремучий, мать сыра земля [9, с. 73-74].

Явище епітету, потреба у такому підкресленні окремої ознаки не для розрізнення, а для здобуття права надати слову особливе стилістичне забарвлення, - це явище властиве всім літературам, часам і народам [33, с. 196-197].

За зауваженням О. Зеленецького, епітети - це міст, по якому відбувається перехід від загального до приватного, від абстрактного до конкретного, - це світло, що вноситься в царство блідих тіней і ледве помітних обрисів [13, с. 8-9].

Типологія епітетів в поезії А. Фета

Мовно-образна система поетичного ідіостилю А. Фета відзначається динамізмом образного слова, індивідуально-авторські пошуки реалізуються в оригінальних епітетах як органічних лінгвопоетичних компонентах системи поетичного тексту.

Описуючи корпус власне якісних ад'єктивів, що виступають як епітети в ліриці А. Фета, можна виділити: епітети, виражені якісним прикметником у повній формі, у тому числі відносним у значенні якісного; епітети, виражені якісним прикметником у порівняльному ступені; епітети, виражені якісним прикметником найвищого ступеня.

Якісний прикметник - основний розряд атрибутивних слів, що репрезентує епітет. Він містить інформацію про об'єктивну, чуттєво сприйману ознаку, її образне цілісне уявлення: И под окном у селянина / Далекий благовест слышней / Дыханья близкого зимы (А. Фет «Осенью»); Хороши большие томы /И поэзии и прозы! (А. Фет «Рододендрон»); Поверь мне, что узкой подошвы /Роса не коснется твоей (А. Фет «Вечерний сад»).

Зазначимо, що ад'єктив у поезії А. Фета набуває важливої особливості. У рядках Полон нежного волненья (А. Фет «На двойном стекле узоры...») використання ознакового слова, наділення об'єкта тією чи іншою властивістю проводиться поетом ситуативно та окказіонально - звідси несподівані, неузуальні епіфраза нежное волненье: волненье викликає асоціації «почуття занепокоєння, тривоги, душевне збудження», а епітет нежный покликаний пом'якшити це значення.

Деякі епітети, виражені якісним прикметником у повній формі, демонструють антропоцен- тричність поезії А. Фета: И грустную симфонию печали / Звучит во тьме орган... (А. Фет «Ты спишь один, забыт на месте диком.»); Веселые лодки /В дали голубой (А. Фет «Узник»); Печальная береза / У моего окна (А. Фет «Печальная береза); Сокруши о камень непокорный / Злого плуга неотвязный зуб! (А. Фет «Курган»); Тот же в роще молчаливой / Бьет веселый, светлый ключ (А. Фет «The echoes»).

Активне вживання поетом порівняльного ступеня з суфіксом -ей, -ее обумовлено, з одного боку, підвищеною експресивністю даних лексем, а з іншого - тенденцією розвитку поетичної мови даного періоду, до якого належить творчість А. Фета: А голос лета прожитого / Яснее понимаем мы (А. Фет «Осенью»); Пускай мрачней, мрачнее дни за днями (А. Фет «Тополь»); Но тем слышнее в каждой ноте / Пернатых радость и задор (А. Фет «Опять незримые усилья.»); Скудней ручьи, грустнее ивы (А. Фет «Ф.И. Тютчеву»).

Порівняльний ступінь ад'єктиву покликаний передати більший або менший ступінь прояву ознаки. У поетичних текстах А. Фета форми ад'єктиву порівняною мірою привертають увагу за рахунок незвичайного інтонаційного та пунктуаційного оформлення висловлювання: найчастіше це постпозиція, епітет стоїть у функції присудка; причому місце для локалізації немов «розчищується» поетом за допомогою постановки тире, інтонаційно підкреслюється значущість епітету: И, верно, чуя, что просторней, - / Смелей, и слаще, и задорней / Весенний свищет соловей (А. Фет «Тургеневу»). Такі епітети у формі порівняльного ступеню виражають за своєю сутністю семантику найвищого ступеню - через порівняння з еталонним носієм окремої якості, вказуючи на вищий ступінь прояву ознаки.

Епітети у поезії А. Фета виражаються також якісним прикметником найвищого ступеня за допомогою суфікса -ейш-, який сприяє актуалізації вищого ступеня ознаки. Часто вираженим у формі найвищого ступеня виявляється такі якості, як сила та ніжність: И сильнейший меж богами (А. Фет «Колокольчик»); Цвесть нежнейшей из богинь (А. Фет «Роза»).

Поетом використовуються епітети, виражені аналітичною формою найвищого ступеня прикметника за допомогою лексеми всех: Всех вешних песен мне дороже (А. Фет «Дул север. Плакала трава.»).

У короткій формі можуть бути ознаки, що описують явища природи, якості, часи доби, які є непостійними у своїх проявах або сприймаються з такої позиції: Где дума страстная чиста (А. Фет «Какая грусть! Конец аллеи.»); Полон нежного волненья (А. Фет «На двойном стекле узоры.»); Ночь крещенская морозна (А. Фет «Ночь крещенская морозна.»); Ночь светла, мороз сияет (А. Фет «Ночь светла, мороз сияет.»); И радостен для взгляда / Весь траурный наряд (А. Фет «Печальная береза.»); И близки дни, когда все блага (А. Фет «Была пора, и лед потока.»); Чудная картина, /Как ты мнеродна (А. Фет «Чудная картина.»); Еще разымчива, душиста и сладка / Нам Гебы пенистая чаша (А. Фет «Ты прав: мы старимся. Зима недалека.»); Ты наш. Чужда и молчалива / Перед тобой стоит олива (А. Фет «Тургеневу»); Как новый, ранний снег / Всегда и чист и свеж! (А. Фет «Эй, шутка-молодость! Как новый, ранний снег.»).

Частотно також використання аналізованої форми ад'єктиву при описі світу людини та артефактів, що оточують його: А ребенок всё играет. / Как хорош он при огне! (А. Фет «На дворе не слышно вьюги.»); А вы - вы молоды и пышны до конца. / Я рад - и радости вполне вкусить не смею (А. Фет «В саду»). Коротка форма ад'єктиву спеціалізується на предикативній або напівпредикативній функції, через що її використання пов'язане з постпорційним її вживанням.

При аналізі корпусу якісних прикметників, що виступають у функції епітету в текстах А. Фета, тобто мають семантичні прирости у складі поетичного контексту, встановлено, що поряд з використанням узуальних, стійких смислів у семантичній структурі ад'єктиву спостерігається розширення асоціації зв'язків між значеннями субстантиву та ад'єктиву: С поля буря ворвавшися злая (А. Фет «Задрожал листы, облетая.»). У реченні епітет злая запозичений із суміжної концептуальної сфери «людина»: тільки людина може бути злою. Ця ознака поширюється на суміжне слово буря.

Стилістична функція епітетів, виражених якісними прикметниками, полягає у уточненні, найчастіше емоційному, тієї ситуації, в якій перебуває ліричний герой поета. Вираз цілісного складного емоційного стану, багато в чому суперечливого і парадоксального, - основна мета творчості А. Фета, що найповніше виявляється у цілісній епіфразі.

Якісні епітети є дуже різноплановими за семантикою. До епітетів, виражених якісним прикметником відносяться лексеми, що характеризують якості та ознаки живих істот: О добрый гений мой! (А. Фет «На лодке»); Злой дельфин, ты просишь ходу (А. Фет «Пароход»); Вблизи стучит вертлявый дятел (А. Фет «Лес»); Верный конь подо мной выступает медленным шагом (А. Фет «Уж, серпы на плеча взложив, усталые жницы...»); Охотников внимательные взоры (А. Фет «Первая охота.»); Чем этот шум и удары глупых, бессмысленных капель (А. Фет «Рад я дождю!.. От него тучнеет мягкое поле.»); Знаю, что в этих глазах, черных и умных глазах (А. Фет «Скучно мне вечно болтать о том, что высоко, прекрасно.»); И я стою уже безумный и немой (А. Фет «Когда мечтательно я предан тишине.»); Она услыхала звонки говорливые стада (А. Фет «Из Гафиза»); емоційні стани: Веселых, грустных и нескромных / Отвсюду улыбалось лиц! (А. Фет «Георгины»); якості абстракцій: Весь этот тлен бездушный и унылый! (А. Фет «Как нежишь ты, серебряная ночь.»); В час блаженный расцветанья (А. Фет «Роза»); ознаки природних реалій: Здесь под скромными листами (А. Фет «К цветам»).

Відносні прикметники у поетичних текстах А. Фета, поступаючись за кількістю якісним, є яскравим прикладом роботи поета з ад'єктивною лексикою. Цей факт пов'язаний із загальним розвитком категорії якості в російській мові та з «універсальною смисловою податливістю» ад'єктивів. «Семантична межа між якісними та відносними прикметниками умовна і непостійна. При цьому значення предметного відношення у прикметнику поєднується зі значенням якісної характеристики цього відношення: железное здоровье, железная воля» [28, с. 622-623].

Клас відносно присвійних прикметників також не залишається семантично постійним. Присвійні прикметники містять у своєму значенні такі семи, які часто дозволяють кваліфікувати такі ад'єк- тиви як умовно якісні. Прикметники з суфіксом -ск, що мають значення «що відноситься до», збагачуються різними значеннями: Русыми кудрями, русскими фразами (А. Фет «Дифирамб на Новый год»); Ночь крещенская морозна (А. Фет «Ночь крещенская морозна.»); А нас московский наш мороз / Не выпускает на балкон (А. Фет Ю.Б. Шумахер»); В зеркале часто себя ты видишь, с детской улыбкой (А. Фет «Слышишь ли ты, как шумит вверху угловатое стадо?..»); И, позлащен июньскою луной, / Шумит фонтан холодною волной (А. Фет «В моем саду, в тени густых аллей»); От струй пафосского вина (А. Фет «Отъезд»); Только дышит зыбь морская (А. Фет «После бури»); Как целебна тут отрада / Человеческой души! (А. Фет «Прекрасная ночь»); Не пастырь - царский сын стоит передо мной (А. Фет «Спор»); На пену волн эгейских с высоты (А. Фет «Я посещал тот край обетованный.»); Ночь. Не слышно городского шума (А. Фет «Ночь. Не слышно городского шума.»); Стану слушать те детские грезы (А. Фет «Только станет смеркаться немножко.»); И о своей несбыточной любви / Младенчески мне тайны поверяла (А. Фет «Светил нам день, будя огонь в крови.»); Смотрят ангельские очи (А. Фет «Тихо вечер догорает.»); Приморских яворов лежишь, - тогда взгляни (А. Фет «Когда не свищет вихрь в истерзанных снастях.»); Затем, что люблю несказанно / Тебя, милый облик людской (А. Фет «Уж вечер надвинуться хочет.»); И только этот вечер майский /Я так живу, / Как будто сон овеял райский / Нас наяву (А. Фет «Я повторял: когда я буду.»); Чудной сказкою тянулись / Замки, горы мимо нас / И светились мне навстречу / В паре ясных женских глаз (А. Фет «Как луна, светя во мраке.»).

Присвійні ад'єктиви оціночно та емоційно називають якість одухотвореної (людської, у тому числі міфологічної) реалії: Так, заверша беспутный свой побег (А. Фет «Жизнь пронеслась без явного следа.»); Где же вырваться птичке на волю / С затаенною песнью своей?(А. Фет «За горами, лесами, морями.»); Шумный день свои дозоры /Игостей унес (А. Фет «На двойном стекле узоры.»); И мне зарей раскроет влага / Объятья чистые свои (А. Фет «Была пора, и лед потока.»); А мороз свои узоры / На стекле напишет вновь (А. Фет «Щечки рдеют алым жаром.»); Предо мною твой образ, твой дивный скользит (А. Фет «Если зимнее небо звездами горит»); В твоих степях любимый образ мой (А. Фет «Италия»); Что навек в груди мой клад заветный / Ото всех я затаить хочу (А. Фет «Курган»); Таишь, мой тополь, смертный твой недуг (А. Фет «Тополь»); Земля от глаз моих бежит (А. Фет «На корабле»); Смотрю на лес, покрытый мглою, /И на огни его вершин (А. Фет «Заря прощается с землею.»); Напомнила эта картина / Мне наше прощанье с тобой (А. Фет «Желтеет древесная зелень.»);

Я сам затеплил сук смолистый / У золотых ее огней (А. Фет «Светоч»); В холодок вашей северной ночи (А. Фет «За горами, песками, морями...»), а також одухотвореної (тваринної та орнітологічної) реалії: Мысль - дать собачий чин - отличная, признаться (А. Фет «В те дни, как божествам для происков влюбленных...»); Как красив на утренней заре /Птичий след по снегу на горе! (А. Фет «Как красив на утренней заре.»); Я жду... Соловьиное эхо (А. Фет «Я жду. Соловьиное эхо.»).

У поетичних текстах А. Фета також наявні епітети, виражені прислівником, категорією стану із суфіксом -о. Найбільше матеріалу посідає позначення епітетом психологічного / емоційного стану суб'єкта: Мне как-то совестно роптать (А. Фет «Георгины»); И вот сурово замолчала (А. Фет «Давно ль на шутки вызывала.»); И мечтательно светит луна (А. Фет «Если зимнее небо звездами горит»); Чинно наполним широкие чаши, / Мирно сомкнув отягченные вежды (А. Фет «Дифирамб на Новый год»); Лениво дума засыпает (А. Фет «Какая грусть! Конец аллеи.»); За салазки, да и в гору /Весело бежать! (А. Фет «Мама! Глянь-ка из окошка.»); А здесь уютно и тепло (А. Фет «На железной дороге»); Тихо ветхая калитка / За плетнем скрыпит (А. Фет «Перекресток, где ракитка.»); Недосягаемо для ока / Таился речки бег живой (А. Фет «Была пора, и лед потока.»); Кому так жутко в Монтере (А. Фет «Ю.Б. Шумахер»); Морозит - трудно продохнуть (А. Фет «Хижина в лесу»); Всё злей метель и с каждою минутой / Сердито рвет последние листы (А. Фет «Учись у них - у дуба, у березы.»); Я дерзко оттолкнул писавшую вас руку (А. Фет «Старые письма.»); Робко месяц смотрит в очи (А. Фет «Зреет рожь над жаркой нивой.»); Смиренно преклонясь челом, /Горит алмазами пшеница (А. Фет «Утро в степи.»).

Епітети, виражені прислівником, категорією стану з суфіксом -и, -ски: С ним по-свойски разочтусь! (А. Фет «Метель»); И о своей несбыточной любви / Младенчески мне тайны поверяла (А. Фет «Светил нам день, будя огонь в крови.»); И предо мной твой облик нежный / И детски чистое чело (А. Фет «На железной дороге»).

У складі парного епітетного комплексу, з'єднаного сполучником и, можуть бути визначені суміжні, близькі за значенням епітети, чому сприяє сполучна семантика союзу: В вечер такой золотистый и ясный (А. Фет «В вечер такой золотистый и ясный.»); Как дышит грудь свежо и емко (А. Фет «Весна на дворе.»); Без тебя темно и дико / В нашей стороне (А. Фет «Не ворчи, мой кот-мурлыка»); И рад я, что не может быть /Ничто вольней и легче их (А. Фет «Когда вослед весенних бурь.»); Очарованная сном, - / Спит, нема и холодна (А. Фет «Глубь небес опять ясна.»); В дым прозрачный и волнистый / Шли алмазной мы стезею (А. Фет «Снился берег мне скалистый.»); Летний вечер тих и ясен (А. Фет «Летний вечер тих и ясен.»); Как будто бог морской сейчас, / Всесилен и неумолим (А. Фет «Буря»); Венком из молодых и благовонных роз (А. Фет «В саду»); Как новый, ранний снег/Всегда и чист, и свеж! (А. Фет «Эй, шутка-молодость! Как новый, ранний снег.»); О, не гляди так мягко и приветно! (А. Фет «В степной глуши, над влагой молчаливой.»). У контактному вживанні двох епітетів знаходить своє вираження функція уточнення за лінією посилення інтенсивності ознаки.

У поезії А. Фета наявні епітети, виражені іменником. Епітетна конструкція, що виражається іменником-прикладкою, поєднуючи в собі атрибутивну та компаративну семантику, є перехідною між прикметниковим епітетом та порівняльною сполучниковою структурою: Эй, шутка-молодость! (А. Фет «Эй, шутка-молодость! Как новый, ранний снег.»); Вот малютка-рука трет белую ножку-малютку (А. Фет «Уж, серпы на плеча взложив, усталые жницы.»); О, этот месяц-волшебник! (А. Фет «Ночью как-то вольнее дышать мне.»); В дымке-невидимке (А. Фет «В дымке-невидимке»); Леса-исполины растут (А. Фет «С порога рыбачьей избушки.»); Лебедь-бог к тебе плывет? (А. Фет «Геро и Леандр»); Петух-боец, не любит петухов (А. Фет «О Боже, боже, все народы мне.»); Амфитрита, женщина-рыба, /И глупые дщери Нерея (А. Фет «Посейдон»). Поверь мне: туман не коснется / Головки-малютки твоей (А. Фет «Вечерний сад»); Как сладко, мать-природа, вновь / Упасть на грудь твою! (А. Фет «На озере»); Веселись, о сердце-птичка (А. Фет «Веселись, о сердце-птичка.»); Не ворчи, мой кот-мурлыка (А. Фет «Не ворчи, мой кот-мурлыка»).

Прикордонний морфологічний статус слова (частіше це стосується прислівника і прикметника) виникає в мові поета спонтанно, при багатосторонній характеристиці реалії. Виділені епітети можна віднести як до прислівників, тому що вони позначають ознаку дії, так і до коротких прикметників, тому що наступний компаратив вимагає поєднання цих слів з субстантивом. Незвичайне семантичне використання прислівників, їх образна природа дозволяє відносити слова цієї частини промови до епітетів.

За структурою епітети бувають простими, складними, зокрема складовими.

Складний епітет представлений поліосновними прикметниками та використовується насамперед як ланцюжки епітетів: Мертвую силу лица и глубоко-смертельную язву (А. Фет «Влажное ложе покинувши, Феб златокудрый направил...»); Только маятник грубо-насмешливо меряет время (А. Фет «Истрепалися сосен мохнатые ветви от бури.»); И болью сладостно-суровой / Так радо сердце вновь заныть (А. Фет «Опять осенний блеск денницы.»); С улыбкой злой и гордо-благородной / Он смотрит на меня (А. Фет «Добрый день»); Как эта ночь, ты радостно-светла (А. Фет «Как эта ночь, ты радостно-светла.»); Думы ли реют тревожно-несвязные (А. Фет «Лесом мы шли по тропинке единственной.»); Так освежительно-радостно мне! (А. Фет «Сад весь в цвету.») та конструкцій зі значенням приналежності: Страшный вал белоголовый (А. Фет «Геро и Леандр»). Складні епітети використовується А. Фетом як засіб згортання (скорочення): Под беломраморные своды (А. Фет «Опять незримые усилья.»); Широкодонных чаш литое серебро (А. Фет «Питомец радости, покорный наслажденью.»); В цветнике моем и днем, / Узкодонный, разноцветный, / На тычинке под окном? (А. Фет «Колокольчик»).

О. Веселовський вважає, що епітети даного типу набули поширення відносно пізно: «Пізньому часу відповідають складні епітети, скорочені з визначень (тобто з ланцюжків епітетів і порівнянь)» [3, с. 70-71].

За ступенем стійкості зв'язку з визначальним словом епітети можна поділити на вільні і постійні, що утворюють із визначальним словом «фразеологічне кліше»: туманний Альбіон, світле майбутнє, святе євангеліє [11, с. 55-56].

Постійний (загальномовний) епітет - різновид тропа: визначення, що стійко поєднується з визначальним словом і утворює в поєднанні з ним образно-поетичний вираз: Иль солнце красное с луной /Над морем не встают (А. Фет «Рыбак»); Синего неба пытливые очи (А. Фет «Угасшим звездам»); Дай хоть выйду я в чистое поле (А. Фет «Пчелы»).

Відмінна риса постійного епітету - алогізм деяких його вжитків, на що вказують багато вчених [3, с. 17-18]. Такий алогізм може мати ігровий, навмисний характер.

О. Веселовський точно визначив суть постійного епітету, який «не зважає на тимчасове положення, а лише на істотну ознаку, властивість особи або предмета» [3, с. 82-83]. Характерними ознаками загальномовних епітетів прийнято вважати відтворюваність та «неодноразовість вживання» [7, с. 15-16].

Тут відзначимо, що епітет може бути вжитий без визначеного слова; цей стилістичний прийом називається антономасією, або антономазією. Умова успішності даного прийому - достатня міцність асоціативних зв'язків між епітетом і словом, що визначається. Квінтіліан визначає антономасію як «епітет, який після усунення обумовленого слова набуває значення імені» [1, с. 236-237]: Но влюбленный ждет привета - / Обновительного счастья (А. Фет «Мудрым нужно слово света.»); Звезды ж крупные в лучах /Говорят на небесах: / Вечный - свят, свят, свят! (А. Фет «Тихо ночью на степи.»); И каждый звук ночной смущенного пугает (А. Фет «Когда мечтательно я предан тишине.»); И бой отдаленных часов, /Да крик часового (А. Фет «Ночью как-то вольнее дышать мне.»); Но отрадный лик былого / Не проглянет из-за туч! (А. Фет «Та же звездочка на небе.»); Один другому не указ (А. Фет «Ю.Б. Шумахер»); Прекрасному поклонится поэт (А. Фет «Весенних чувств не должно вспоминать.»).

За ступенем освоєності мовою епітети поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. Характерними ознаками загальномовних епітетів прийнято вважати відтворюваність та «неодноразовість вживання»: белая береза, голубое море, черногривый конь [7, с. 15-16]. Індивідуально-авторські епітети є, за В. Жирмунським, «новими та індивідуальними визначеннями» [12, с. 359-360].

У поетичних текстах А. Фета індивідуально-авторські епітети сприймаются як оказіональні утворення: Так резко-сух снотворный и трескучий (А. Фет «Как здесь свежо под липою густою.»); Всю землю, грустно-сиротлива (А. Фет «Ивы и березы»); Образ пугливо-немой дольше трепещет во мгле / Всё невозможно-возможное, странно-бывалое... / Так между влажно-махровых цветов снотворного маку (А. Фет «Каждое чувство бывает понятней мне ночью, и каждый.»); Отрадно-лакомым гулякам утонченным (А. Фет «Питомец радости, покорный наслажденью.»); Томительно сладким, безумно-счастливым / Я горем в душе опьянен (А. Фет «Не нужно, не нужно мне проблесков счастья.»).

До семантичного ядра авторських епітетів належать епітети, об'єднані семою «коштовності»: Вся в огне, в сияньи изумрудном, / До луны жемчужной пеной мещут / И алмазной пылью водометы (А. Фет «Фантазия»); Здесь темный дуб и ясень изумрудный (А. Фет «Горное ущелье»); Что за янтарный отлив на роскошных извивах волос! (А. Фет «Право, от полной души я благодарен соседу...»).

За характером номінації можна виділити епітети з прямим значенням (желтый луч, зеленый лес) та два типи епітетів з переносним значенням: метафоричні (золотой луч, изумрудная трава, алмазная роса) та метонімічні (зелений шум); цей же параметр лежить в основі підрозділу перифраз на логічні та образні (зокрема метафоричні та метонімічні): Под нами с грохотом чугунным / Мосты мгновенные гремят (А. Фет «На железной дороге»); Скоро повысыплют звезды алмазные, /Жди! (А. Фет «Лесом мы шли по тропинке единственной.»).

За семантичним параметром виокремлюють оцінні епітети, які подають психологічну, поведінкову, портретну характеристику особи чи характеризують об'єкти за формою, розміром, температурою тощо та колірні епітети.

Оцінні епітети репрезентуються у наступних рядках: Где круглые раскинулись листы (А. Фет «В степной глуши, над влагой молчаливой.»); Огни на большом маяке (А. Фет «С порога рыбачьей избушки.»); Я слышу бряцание маленьких лир (А. Фет «Сильфы»); Теплым ветром потянуло (А. Фет «Теплым ветром потянуло.»); С душой, холодною до дна (А. Фет «Рыбак»).

Оцінні епітети, що являють собою більшу частину епічного фонду визначень, можна розділити на три групи: епітети, що позначають оцінку в чистому вигляді; епітети з семантикою порівняння; епітети, що містять морально-етичну оцінку.

В межах останньої групи більшість епітетів позначають зовнішній вигляд суб'єкта, його фізичний стан: Я боялся, чтоб в помысле смелом / Ты меня упрекнуть не могла (А. Фет «В темноте, на терновнике ярком.»); Грустно в неволе певцу, но чары сильны у природы (А. Фет «Право, от полной души я благодарен соседу.»); епітети, що естетично оцінюють адресат (людини, предмет) з погляду відповідності ідеалу, зразку: Как хорош чуть мерцающим утром, / Амфитрита, твой влажный венок! (А. Фет «Как хорош чуть мерцающим утром.»); Не поминай мне, о друг мой прекрасный (А. Фет «В вечер такой золотистый и ясный.»); Напомнили силой чудесной / Они мне всё сердцу родное (А. Фет «Весеннее небо глядится.»); Что за чудные извивы / На коре вокруг дупла! (А. Фет «Ива»); емоційно-оцінні епітети, що відповідають певній людській реакції: Страшный вал белоголовый (А. Фет «Геро и Леандр»); Кому так жутко в Монтере (А. Фет «Ю.Б. Шумахер»).

Семантичну групу лексем, яка описує зовнішній стан суб'єкта можна розділити на декілька підгруп.

До першої підгрупи відносимо епітети, що характеризують загальний зовнішній вигляд: Смотрят ангельские очи (А. Фет «Тихо вечер догорает.»); зовнішній вигляд обличчя та його частин: Страшный вал белоголовый (А. Фет «Геро и Леандр»); Чешет косу, моет шею / Чернобровая вдова (А. Фет «Змей»); Как спит зародыш крутолобый (А. Фет «Должно быть, жизнь и хороша.»); Морщинистый, сомкнувший плотно веки (А. Фет «Пыль. Грохот. Зной. По рыхлому асфальту.»); Белый оскаленный клык (А. Фет «Слышать я вас не могу.»).

В дану підгрупу епітетів також входять епітети, які характеризують вираз та зовнішній вигляд очей: В окна полночь глядит / Черноокая (А. Фет «Стало скучно тебе.»); Так силой светит взор у Геры волоокой (А. Фет «Спор»); Дитя, отри заплаканное око (А. Фет «Забудь меня, безумец исступленный.»).

Окрему підгрупу становлять епітети, які характеризують стан волосяного покрову голови: Так бессильна - дар, любимый / Златовласым Аполлоном? (А. Фет «Телемак у Каллипсы»); Белокурые, засыпая на пушках (А. Фет «Союзу молодежи»); Над морем спит косматый бор (А. Фет «Над морем спит косматый бор.»); Влажное ложе покинувши, Феб златокудрый направил (А. Фет «Влажное ложе покинувши, Феб златокудрый направил.»).

Наступну підгрупу формують епітети лекси- ко-семантичної групи «постава»: А он, вложив горбатый клюв в накрашенные губки (А. Фет «Кормление голубя»); И лошади статной летучей красою пленилась (А. Фет «Звезда полуночи дугой золотою скатилась»); Как гений ты, нежданный, стройный (А. Фет «Как гений ты, нежданный, стройный.»).

Характеристика особи як «позбавленої будь- якої частини тіла» також становить окрему підгрупу семантичної групи епітетів, що описують зовнішній стан: Пред безглазым домовым / Темным призраком немым (А. Фет «Тяжело в ночной тиши.»); Насыщенный весь полночью безликой (А. Фет «Пел соловей, цветы благоухали.»).

Епітети з семантикою «той, що знаходиться у певному фізичному стані» також поділяються у поезії А. Фета на три підгрупи.

До першої підгрупи належать епітети категорії «занурений у стан сну / неспаний»: Серебро и колыханье / Сонного ручья (А. Фет «Шепот, робкое дыханье.»); Вот снова ночь с своей тоской бессонной / Дрожит при блеске дня (А. Фет «Добрый день»); На злачном нежась ложе (А. Фет «Цветов подбавила весна...»).

Другу підгрупу утворюють епітети зі знчен- ням «той, хто знаходиться у стані сп'яніння»: Прильнуть последней, опьяненной (А. Фет «Сентябрьская роза»); Точно пьяных гигантов столпившийся хор (А. Фет «Ярким солнцем в лесу пламенеет костер.»); Цветом липы воздух пьян (А. Фет «Фонтан»); Но вспоминал тебя, и, знаю, вполпьяна (А. Фет «Питомец радости, покорный наслажденью.»); Я горем в душе опьянен (А. Фет «Не нужно, не нужно мне проблесков счастья.»).

В оцінних епітетах може розкриватися як меліоративна оцінка, пов'язана з епітетом як символом святості, чистоти, непорочності: Дыханье ночи непорочной (А. Фет «Ты видишь за спиной косцов.»); Какая девственная нега (А. Фет «Первый ландыш»); Летит твой голос к звездам чистым (А. Фет «Ревель»), так і пейоративна, що виникає в лексемі у зв'язку з розвитком у ній вказівки на незвичайність, неприродність: И из стужи мертвых грез (А. Фет «Глубь небес опять ясна.»); Под круглой, мертвенной луной (А. Фет «На реке Квор»); Излишние средь жалких нужд земных (А. Фет «Среди звезд»); Что лупите дурацкие белки? (А. Фет «О Боже, боже, все народы мне.»).

Негативні оцінні епітети будуються переважно за принципом логічного протиставлення позитивним: Лучше колеса пускай гремят непрестанно у окон, / Чем этот шум и удары глупых, бессмысленных капель (А. Фет «Рад я дождю!.. От него тучнеет мягкое поле.»).

Категорія кольору як психологічне явище займає прикордонне положення між категоріями фізичного і духовного [27, c. 92-93]. «Якщо колірний прикметник сплітається з абстрактними іменниками, що позначають почуття, стан людини, прояви її внутрішнього життя тощо, словами, природа яких із кольором не пов'язана, колірна символіка виражається безпосередньо: в основі поєднань такого типу лежать моральні категорії, символіка добра і зла» [15, с. 41-42].

Наприклад, у вірші «Какая ночь! Как воздух чист!..» наявні рядки Белей лишь блеск, черней лишь тень, де обидва компоненти (блеск, тень) можуть бути зіставлені за кольоровою ознакою (білий - чорний). При цьому чорний та білий одночасно протиставляються та взаємно доповнюють один одного.

У натурфілософській ліриці А. Фета наявні наступні колірні епітети: Заря сквозит оттенком алым (А. Фет «Опять незримые усилья.»); Твои агатовые глазки (А. Фет «На железной дороге»); И красный верх папахи вдаль помчался (А. Фет «Первая охота.»); Желтые листья шумят, в березнике свищет синица (А. Фет «Слышишь ли ты, как шумит вверху угловатое стадо?..»); Позеленелый мост упал (А. Фет «Лес»); На зеленых уступах лесов / Вознеслась ты под свод голубой (А. Фет «На зеленых уступах лесов.»); Звезды глазок голубых (А. Фет «Горная идиллия»); Третья с нами лазурная ночь (А. Фет «От огней, от толпы беспощадной.»); Этот синий свод (А. Фет «Это утро, радость эта.»); На море ли синем поют рыбари (А. Фет «Стена»); Мы властны день любой / Чертою белою отметить (А. Фет «Ты прав: мы старимся. Зима недалека.»); Серый день ползет лениво (А. Фет «Непогода - осень - куришь.»); А на храме над озимью черной (А. Фет «Ключ»).

Наявність в натурфілософській ліриці А. Фета епітетів, які позначають колір, дозволяє встановити певну ієрархію кольорів в їх символічних значеннях: білий - початкова порожнеча як готовність до початку життя; червоний - життя в динаміці; чорний - спустошеність як результат динамічного процесу, як готовність до злиття з абсолютом; блакитний - злиття з абсолютом, безсмертя, буття духу; зелений - уособлення природності та свіжості, колір життя; жовтий - колір сонця, тепла, життєдайного світла.

Відтінковість у колористичному складному епітеті може посилюватися і за рахунок суфік- са-модифікатора кольоровості -оват- / -еват-, що використовується, як правило, в одному з компонентів: Голубоватая спина, / Сама как серебро (А. Фет «Рыбка»); Как божий мир при свете этом /В голубоватой тонет мгле (А. Фет «Упреком, жалостью внушенным.»); Сквозной деревьев хоровод / Зеленоватым пышет дымом (А. Фет «Пришла, - и тает всё вокруг.»).

В іншому випадку виразність епітету та об'єкта епітетації може мотивуватися розвитком у композитної одиниці у контексті переносного значення: Но лишь яркий багрянец замечу - Разгорюсь - и опять не усну (А. Фет «Чем тоске, и не знаю, помочь.»); В небесной синеве, безмолвной и глубокой (А. Фет «Спор»); Арийских глаз голубизна (А. Фет «В кафэ»); Поздний луч младую зелень /Берегов озолочал (А. Фет «Как луна, светя во мраке.»); Неизменной своей белизной /Вознеслась ты под свод голубой (А. Фет «На зеленых уступах лесов.»).

На думку В. Кульпіної, «колір пов'язаний із соціально-лінгвістичною традицією етносу, багато кольоропозначень “обтяжені” переносними значеннями, конотаціями, символами, що передбачає відмінності у сприйнятті одного й того ж відтінку представниками різних культур» [18, c. 180-181].

Власне колоративні композити мають кілька варіантів реалізації семантики кольору.

Колоративний образ створюється зі злиття, суміщення кольорів, в результаті якого домінуючий колір набуває додаткового (конкретизуючого) відтінку.

У поезії А. Фета наявні композити, що передають «відтінковий комплексний колір». Колірне різноманіття елементів цієї групи реалізує значення «змішаного кольору»: Со степи зелено-серой / Подымается туман (А. Фет «Первая борозда»); В последний раз зелено-медный / Сверкает Средиземный вал (А. Фет «Прибой»); За лесом лес и за горами горы, / За темными лилово-голубые (А. Фет «Горное ущелье»); Разве мама любила такого, Желто-серого, полуседого (А. Фет «Перед зеркалом»).

Утворення таких лексичних одиниць здебільшого викликане прагненням максимальної точності передачі ознаки предмета. Проте композитні одиниці цієї групи у межах художнього тексту можуть розвивати додаткові коннотативні значення. Значення даних додавань витікає як із рівноправності кольорів, так із суб'єктивного оцінювального початку, що міститься в одному з елементів.

Колористичний епітет А. Фета відзначається оригінальністю, синестезією вираження різних ознак, порівняймо, наприклад, образи, в яких органічно переплелися колір і звук: И мелких серебряных звуков игрою пленилась (А. Фет «Из Гафиза»); Иль нимфы серебряным смехом (А. Фет «Стена»).

Колір у середньовічній свідомості поряд з денотативною володів символічною функцією, тобто “працював” не тільки або навіть не так в онтологічному, як у метафоричному регістрі» [2, с. 240-241]. Однак у наступні періоди «паралельно з процесом розвитку основних термінів кольорономінації у мові з'являються слова, що передають окремі відтінки кольору. Число цих слів безпосередньо пов'язане з рівнем цивілізованості суспільства» [2, с. 240-241].

У поезії А. Фета наявні так звані світло-цвіті композити: Не колючий, светло-синий / По ветвям развешан иней (А. Фет «Мама! Глянь-ка из окошка...»); Несется запах медовой / Вдоль нив, лоснящихся кругом / Светло-зеленою волной (А. Фет «По ветви нижние леса.»); А всю весну для нас увили /Вы лентой нежно-голубой (А. Фет «О.И. Щукиной»).

Поняття світла для людини співвідносилося з божественною сутністю [2, с. 240-241]. Про концептуальну значущість даного поняття свідчить і розмаїтість в поезії А. Фета атрибутивних композит, що включають поняття світла: И светлой весной человека, /И небом цветущим Эллады (А. Фет «Посейдон»); И светлого мая / Красы голубой (А. Фет «Весенняя песнь»); Влажное ложе покинувши, Феб златокудрый направил (А. Фет «Влажное ложе покинувши, Феб златокудрый направил.»); Так бессильна - дар, любимый / Златовласым Аполлоном? (А. Фет «Телемак у Каллипсы»).

Світло та його вербальні репрезентанти мали певне міфологічне наповнення. У процесі розвитку мовної системи відзначається втрата даних додавань, що оцінюється як «свідчення процесу деміфологізації свідомості» [18, с. 180-181].