Історична пам’ять у творах Івана Корсака

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історична пам'ять у творах Івана Корсака

Стрільчук Людмила,

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Волинського національного університету імені Лесі Українки, Голова ВКО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка

У запропонованій статті аналізуються формування та корекція історичної пам'яті у романах Івана Федосійовича Корсака, волинського прозаїка, публіциста, журналіста. Корсак мені був цікавий як особистість. Людина, яка «сама себе зробила». Яка вміла працювати на результат. Яка досягала успіхів. І яка, навіть коли виникали чималі труднощі, вміла їх переборювати. І головне - це була людина, діяльність якої мала конструктивний характер.

Події, що сталися після розвалу Радянського Союзу, докорінно змінили не лише геополітичну ситуацію в Європі та світі, а й призвели до зміни акцентів у підходах до розуміння та вивчення історичної минувшини. Тож на повістці денній новопосталої, на початку 90-х років ХХ століття, України особливої актуальності набули питання вивчення національної, замовчуваної раніше, історії, формування спільної колективної пам'яті, конструювання нових схем національної ідентичності. Враження від життя, роздуми про нелегку долю простих людей, сільських трудівників Іван Феодосійович описував у своїх новелах. А з часом його заполонила історична тематика, біографії українських діячів. Будучи автором двох десятків історичних романів, І. Корсак береться за дослідження маловідомих фактів української історії, життєвих цінностей та долі визначних громадських і культурних діячів, ставши одним із сучасних українських прозаїків, який поряд з істориками та публіцистами взявся за важливу і водночас складу справу - формування національної історичної пам'яті та ідентичності через літературу, доносячи до широкого загалу замовчувані у радянський період історичні факти, розкриваючи значущі події національної історії, розвиваючи біографістику як напрям наукових досліджень.

Ключові слова: Іван Корсак, історичний роман, історична пам'ять, національна ідентичність, Україна, біографістика, дослідження.

Strilchuk Liudmyla. Historical memory in Ivan Korsak's works

The proposed article analyzes the formation and correction of historical memory in the novels of Ivan Fedosiyovych Korsak, Volyn novelist, publicist, journalist. Korsak was interesting to me as a person. He was a self-made man who was able to work toward a result and was successful. When considerable difficulties arose, he knew how to overcome them. And most importantly, he was a person whose activity was constructive.

The changes that occurred after the collapse of the Soviet Union fundamentally changed not only the geopolitical situation in Europe and the world, but also led to a change in emphasis in approaches to understanding and studying the historical past. At the same time, in the early 90s of the 20th century, the issues of studying the national history, the formation of a common collective memory, and the construction of new schemes of national identity, became particularly relevant on the agenda of the newly formed Ukraine. Being the author of two dozen historical novels, I. Korsak undertakes the research of little-known facts of Ukrainian history, life values and the fate of prominent public and cultural figures, becoming one of the modern Ukrainian novelists who, together with historians and publicists, took on an important and, at the same time, composed work - the formation of national historical memory and identity through literature, bringing to the general public the historical facts silenced during the Soviet period, revealing significant events of national history, developing biographical studies as a direction of scientific research.

Key words: Ivan Korsak, historical novel, historical memory, national identity, Ukraine, biography, research.

Ми живемо у добу торжества пам'яті. За останні двадцять або двадцять п'ять років усі країни, усі соціальні, етнічні та родинні групи пережили глибинні зміни традиційного ставлення до минулого... Світ заполонила хвиля спогадів, міцно з'єднавши вірність минулому - дійсному або уявленому - з почуттям приналежності, з колективною та індивідуальною свідомістю, пам'яттю та ідентичністю.

П'єр Нора

Системні трансформації останніх десятиліть докорінно змінили акценти у підходах до розуміння та вивчення історичної минувшини. Тож на повістці денній новопосталої, на початку 90-х років ХХ століття, України особливої актуальності набули питання вивчення національної, замовчуваної раніше, історії, формування спільної колективної пам'яті, конструювання нових схем національної ідентичності. І.Ф. Корсак став одним із сучасних українських прозаїків, який поряд з істориками та публіцистами взявся за важливу і водночас складу справу - формування національної історичної пам'яті та ідентичності через літературу, доносячи до широкого загалу замовчувані у радянський період історичні факти, розкриваючи значущі події національної історії, розвиваючи біографістику як напрям наукових досліджень.

Із-під пера волинського письменника виходить ціла низка книг, які проливають світло на мало відомі факти української історії, помітних у свої історичні епохи діячів національної культури, науки, історії тощо. Згадаймо, наприклад, роман І. Корсака «Перстень Ганни Барвінок» [5], що побачив світ у 2015 р. та розкриває історію життя дружини відомого громадського діяча та письменника Пантелеймона Куліша, його друзів: Тараса Шевченка та Миколи Костомарова. Відомі діячі українського національно-культурного відродження постають перед читачем у новому світлі, через життєві ситуації та особистісні цінності, зі своїми стражданнями та мріями.

Або ж роман «Запізніле кохання Миклухо-Маклая» [3], що був опублікований у 2016 р., який розкриває неймовірно цікаві факти з життя нащадка знаного українського козацького роду Миклух, Миколи Миколайовича, особу якого з такою наполегливістю намагається впродовж століть присвоїти собі Росія. Знаний мандрівник прожив сповнене пригод та яскравих сторінок життя, що є загальновідомим фактом, однак його історичне коріння, тісний зв'язок з українською історією та культурою чітко простежує у своєму романі І. Корсак. Рідкість для історичного роману є і той факт, що книга опирається на низку історичних документів, щоденників Миклухо-Маклая та його дружини Маргарет [3, с. 183-191] (які зберігаються у Сіднейському музеї), які практично досі не були відомими широкому загалу, тому можна сміливо стверджувати, що роман «Запізніле кохання Миклухо-Маклая» містить елементи наукової новизни, оскільки побудований на історичних джерелах, уперше введених для широкого ознайомлення.

Роман І. Корсака «Вибух у пустелі» (2015) [2], присвячений новітній історії, - це свого роду біо- графістика Георгія Кістяківського, українського вченого, винахідника атомної бомби, який, живучи у США, зумів стати одним із радників американського президента. Саме на прикладі цього роману про- слідковується важливість відкриття імен тих українців, які мешкаючи далеко за межами своєї країни, творили і примножували здобутки світового рівня. На жаль, багато таких імен сьогодні мало відомі на Батьківщині, а між тим вони значною мірою формують імідж народу та держави.

Фрагменти середньовічної та ранньомодерної історії України І. Корсак розкриває у романах «Корона Юрія ІІ», «Отаман Чайка», «Гетьманич Орлик», «Немиричів ключ» та ін., доносячи до читача славні і часто трагічні сторінки історії, формуючи через художні образи історичну національну пам'ять.

Однак серед широкого доробку волинського письменника І. Корсака є книга, яка є ключовою у розумінні національної історичної пам'яті та національної ментальності. Її актуальність і важливість у дні російської агресії супроти України лише зростає. Такою книгою є роман «На розстанях долі», про який і йтиметься у представленій статті, адже саме ця книга є, на переконання авторки, найбільш увиразненою ілюстрацією національної пам'яті, яку намагався прищепити читачу І. Корсак.

Упродовж довгих десятиліть радянської доби питання, пов'язані з національним спротивом, боротьбою за національну ідею, як і людьми, які стояли за цим, замовчувалися або ж висвітлювалися радянською історіографією тенденційно, крізь призму ідеологічних штампів, зі значними перекрученнями. А між тим сучасності притаманна не просто здатність пам'ятати минуле, а й чітко усвідомлювати свої місце і роль у цьому процесі. Події відносно недалекої минувшини, які передаються як пам'ять покоління, що було учасником певних історичних подій чи їх свідком, чи не найдієвіше впливають на формування історичного теперішнього під впливом цієї самої історії. І українському суспільству притаманна така історична пам'ять, що між тим зазнала відчутних впливів і здійснила низку трансформацій у силу різних причин.

На думку видатного французького історика П. Нора, процес перетворення сучасної історії на історичне теперішнє, щонайменше впливає на самий спосіб творення історії недавнього минулого: властиві йому категорії часової осмисленості, як-от поняття покоління або повернення до поняття події, активізація критичної історії пам'яті, нова потреба в культурній історії, повернення політичної історії під знаком політичного, нова увага до таких сюжетів (і нові акценти!)... І небачена сама по собі зацікавленість тим, що таке властиво для нас сучасне? Інші типи підходу, інші сюжети, інше історикові ставлення: це майже наша історія порівняно з історією сучасного, до якого нас запрошує справжня історія теперішнього часу [6, с. 55].

Події, що сталися після розвалу Радянського Союзу, докорінно змінили не лише геополітичну ситуацію в Європі та світі, а й призвели до зміни акцентів у підходах до розуміння та вивчення історичної минувшини. Тож на повістці денній новопосталої, на початку 90-х років ХХ століття, України особливої актуальності набули питання вивчення національної, замовчуваної раніше, історії, формування спільної колективної пам'яті, конструювання нових схем національної ідентичності [7, с. 65]. І якщо історики активно розробляють дану проблематику з початку 90-х років ХХ ст., ось уже три десятиліття, то книга І. Корсака «На розстанях долі» є адресованою на широку читацьку аудиторію, яка в силу різних причин є далекою від наукових історичних студій, і саме у цьому є величезна перевага роману.

Понад сім десятиліть тому завершилася одна з найбільших трагедій світової історії - Друга світова війна, що своїм чорно-горесним крилом зчепила десятки націй та країн, мільйони людських доль, спустошуючи, ламаючи, нищачи вщент. У численному переліку її жертв (і мертвих, і живих) - мільйони українців, сотні тисяч з яких опинилися між лещат двох тоталітарно-авторитарних режимів, що розпочали цю війну [9, с. 13].

Упродовж довгих десятиліть радянської доби питання, пов'язані з українською національно- визвольною боротьбою у роки Другої світової війни та після її завершення, рівно як і питання примусової репатріації після війни в СРСР, українсько-польським конфліктом у роки війни, замовчувалися або ж висвітлювалися радянською історіографією тенденційно, крізь призму ідеологічних штампів, зі значними перекрученнями. Більшість документів, пов'язаних із діяльністю Української Повстанської Армії, її лідерів та ідеологів, залишалися абсолютно невідомими як широкому загалу, так і дослідникам через засекречення основного пласту архівних документів. Було накладено політичне табу на висвітлення реальних подій, адже визнання факту національно-визвольного руху було само по собі страшним ударом по соціалістичному міфу про «найкращу радянську батьківщину».

А між тим практично кожна українська родина випробувала на собі ще у передвоєнні роки «щедроти» та «добробут» радянського режиму: репресії, національні та релігійні утиски, русифікація, примусова колективізація одноосібного українського господарства і, як наслідок, відмова від колективізації - голодомор 1932-1933 рр. Не кращою ситуація була і на західноукраїнських землях, де у міжвоєнний період у Другій Речі Посполитій закривалися українські школи, культурно-освітні заклади, руйнувалися православні церкви, нищилися селянські господарства під час пацифікації [4, с. 327].

Прихід більшовиків у Західну Україну восени 1939 р. одразу проявив свої «визвольні наміри», розпочавши масовий терор і переслідування місцевого населення. Припинилася нормальна робота, культурне і політичне життя. Кожен новий день приносив нові арешти, непевність, страх. У період 1940 - першої половини 1941 р. на спецпоселення із західних областей України було відправлено колишніх поміщиків, власників підприємств, торговців, керівників і членів політичних партій та громадських організацій [7, с. 67-69].

У період із кінця 1939 до червня 1941 р. у Західній Україні було проведено чотири широкомасштабні депортаційні акції (лютий, квітень, червень 1940 р. та травень-червень 1941 р.). Визнана найбільш ефективним засобом політичних і соціально-економічних перетворень у регіоні, депортаційна політика за час її реалізації більшовицькою владою у 1940-1941 рр. охопила значний відсоток населення. Загалом із колишніх земель Другої Речі Посполитої було виселено від 311 до 329 тис осіб, із них 223 тис - із західних областей України.

Звичайно, така політика, що проводилася радянською владою та Другою Річчю Посполитою на українських теренах, не могла пройти безслідно. Руйнування впродовж десятиліть традиційних громадсько-політичних та соціально-культурних структур регіону, релігійні утиски та національне гноблення, примусова колективізація, репресії, депортаційна політика, життя у постійному страху, позбавлення демократичних свобод, приниження людської гідності, ополячення та русифікація не могли не відбитися на свідомості людей мислячих, людей із високою національною гідністю. Саме цій проблемі присвячено книгу І. Корсака «На розстанях долі» [4].

Захоплюючий художній сюжет книги проливає світло на досить суперечливі і мало відомі широкому загалу особи Тараса Бульби-Боровця, Павла Шандрука, які в українській історичній науці, у шкільній і університетській програмах залишилися за написаними сторінками. А між тим саме на таких прикладах слід би виховувати наші молоді покоління. Іван Корсак не просто розповідає про життєвий шлях-боротьбу цих та інших українців, він змушує читача до глибини душі перейматися моральними дилемами головних героїв, їхніми хвилюваннями, і, врешті, малу-по-малу починаєш розуміти - і приймати! - той світогляд, переживаючи разом із головними героями їхній нелегкий вибір: залишитися осторонь чи взяти на себе велику відповідальність [9, с. 13].

Різноплановість і багатовекторність сюжетних ліній просто-таки переносе читача в ту епоху: українські національно-визвольні сили поліських лісів, діяльність президента Андрія Лівицького, польсько-український конфлікт на Волині, «новий порядок» нацистів, виживання під окупацією, варшавське повстання, примусова репатріація на радянську Батьківщину, діяльність української політичної еміграції. І у таке різнобарв'я сюжетних ліній автор вплітає долі окремих людей, одних із тисяч чи мільйонів - кохання Віри та Григорія. Саме з таких, кожної окремо-інакшої і по-своєму трагічної, доль і зіткана доля нації у лихоліття війни, у повоєнні десятиліття [4, с. 329].

Дві тоталітарно-авторитарні системи - радянська і нацистка, зіткнувшись лобами у своїх імперських амбіціях не просто понівечили все, що трапилося на їхньому шляху. Воюючи між собою, вони були до болі схожими, що й ілюструє на сторінках своєї книги Іван Корсак. Жодна зі сторін не вбачала в українцях державницької нації, намагаючись використати наш народ як розмінну монету. Навіть каральні органи, методи репресій, тюрми і допити були до неймовірного схожими, що на численних прикладах автор демонструє читачу [9, с. 13].

За усіх найскладніших часів інтелігенція завжди була тим стержнем нації, який давав змогу вистояти, пройти крізь усі труднощі та незгоди й у найбезнадійніших ситуаціях ставала тим маячком, який не давав загубитися народу в пітьмі лихоліття, гонінь, розчарувань. Напевно, саме тому найпередовіша національно свідома еліта суспільства безжально нищилася окупантом, чи то російським, чи то польським, чи то німецьким, чи то радянським. І, виживаючи, здавалося б, за неможливих умов, проходячи крізь усі труднощі та перепони, українська інтелігенція гартувала свою національну ідею, гордо несучи її, як прапор, до мети [8, с. 70-71]. Волинянин, лікар за професією, Василь Кархута, що разом із Тарасом Боровцем перебував у польському концентраційному таборі «Березі Картузькій», напише про це у творі «Полум'яний вихор»: «...У переповненій камері рука мовчки шукає руки друга. Зв'язуються нитки побратимства, позачасова дружба в біді. Снуються сміливі плани. Люди не ламаються, не скавулять, лише ще більше тверднуть». Саме такими були і залишаться у пам'яті нащадків борці за незалежну Українську державу, описані у книзі Івана Корсака. Саме такими має бути підтримка один одного серед українців сьогодні.

Надзвичайно сильним боком книги є цитування оригінальних документів, що далеко не завжди притаманно художній прозі. Переносячись у воєнне лихоліття, читач до найменших, найдрібніших деталей занурюється в атмосферу просякнутого кіптявою і голодом Києва, де і Хрещатик не Хрещатик, а Айх- горнштрасе, реалістичним видається запах і булькання поліських боліт, просякає відчаєм і страхом наметового табору, що примусово репатріюють у Союз РСР західні союзники, відчуває цинізм генерала Власова та безсилля і розчарування відступаючої з-під Бродів української дивізії [9, с. 13].

Неможливість жити на Батьківщині через відновлений після війні радянський режим, вимушене політичне біженство стали трагедією для українських патріотів, що стільки зусиль поклали заради побудови соборної Української держави. Еміграція з України стала одним із найдраматичніших рішень у житті національно свідомої української еліти. Його вплив на політичні, соціально-економічні, культурні та психологічні аспекти їхнього буття був глибоким і складним. Хтось до останнього подиху не покладаючи рук гартував національну державницьку ідею, хтось пережив болісне розчарування, але всі вони заплатили велику ціну за своє політичне біженство: пізнали ностальгію та відчуженість. Еміграція означала зміни у соціальному статусі, відірваність від свого народу, історичної Батьківщини [8, с. 73-74].

Більшість із борців за волю українського народу, за незалежну національну державу не змогла ступити на оновлену, посталу з радянського попелу Україну, що вкотре відродилася на початку 90-х років минулого століття. Комусь пощастило дожити до цього дня. А всім нам разом випало щастя пишатися славною національною історією, сповненою патріотизму, любові до свого народу, рідної землі [4, с. 331]. І нехай через довгі десятиліття, та все ж - торжество пам'яті дало змогу посісти гідне, поці- новане місце в українській історії Тарасу Бульбі-Боровцю, Павлу Шандруку, Степану Бандері, Андрію Лівицькому, Федору Богатирчуку, Вірі Григорію і сотням та тисячам іншим українцям, які внесли свою частку у сьогоднішню незалежну Україну. Слава Героям!

Саме на таких прикладах через літературу І. Корсак намагався формувати та корегувати національну історичну пам'ять, піднімаючи із забуття славні імена борців за українську національну ідею. «Кожна людина, яка хоче за собою залишити щось суспільству та зробити його хоч трішечки кращим, має за життя зробити щось важливе.», - ці слова про батька Івана Корсака сказав його син Віктор, публікуючи спогади про письменника на сторінках «Літературної України» [1, с. 10]. Продуктивності Івана Федосійовича як письменника, можна лише по-доброму позаздрити, адже він дивував навіть письменницьку спільноту: за десять років з-під його пера вийшло двадцять історичних романів. Романів, через які письменник плекав та розвивав історичну пам'ять нашого народу.

І.Корсак писав українську історію через окремі образи, виховуючи патріотизм, любов до всього навколо: своєї землі, міста чи села, де ти народився, до мови, культури, історії народу. Його історичні романи руйнують усталені стереотипи та формують якісно нові уявлення про конкретні історичні події, визначні особистості національно-культурного відродження.

Література

історична пам'ять іван корсак роман

1. Корсак В. Як жити, щоб не померти? Літературна Україна. 2018. № 40(5773). 1 листопада. С. 10-11.

2. Корсак І. Вибух у Пустелі. Київ : Ярославів Вал, 2015. 236 с.

3. Корсак І. Запізніле кохання Миклухо-Маклая. Київ : Ярославів Вал, 2016. 232 с.

4. Корсак І. На розстаннях долі. Київ : Ярославів Вал, 2017. 336 с.

5. Корсак І. Перстень Гани Барвінок. Київ : Ярославів Вал, 2015. 248 с.

6. Нора П. Теперішнє, нація, пам'ять. Київ : КЛЮ, 2014, 272 с.

7. Стрільчук Л. Політика пам'яті щодо репресій, вчинених радянською владою стосовно власних громадян, які у роки війни побували в військовому полоні та окупації. Радянські репресії у західних областях України (1939-1953): історія, особистості, пам'ять : колективна монографія / відп. ред. В. Ільницький. Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2022. С. 63-81.

8. Стрільчук Л. Просвітницька діяльність української інтелігенції в таборах для переміщених осіб у західних окупаційних зонах (1944-1951 рр.). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія «Історичні науки». 2016. № 3(328). С. 69-74.

9. Стрільчук Л. Торжество пам'яті. Слово Просвіти. 2017. № 18. 4-10 травня. С. 13.

Размещено на Allbest.ru