Засоби інтерпретації концепту "митець" у циклі Ліни Костенко "Силуети"

Размещено на http://www.allbest.ru

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Засоби інтерпретації концепту «митець» у циклі Ліни Костенко «Силуети»

Власова Г. О.

викладач-стажист кафедри української філології

Горлівський інститут іноземних мов

АНОТАЦІЯ

Власова Г. О. Засоби інтерпретації концепту митець у циклі Ліни Костенко «Силуети».

У статті подається характеристика образної своєрідності творчості Ліни Костенко та результати аналізу структури циклу поезій «Силуети», виявлено певні закономірності інтертекстуальності поезій циклу та здійснено спробу визначити її роль у формуванні концепту митець. Автори статті проводять детальний аналіз ряду поетичних творів циклу. Завдяки цьому було встановлено, що кожна з поезій існує в кількох вимірах: історико-культурному відображенні певної епохи, творчості митця, про якого йдеться мова, та читацькій свідомості. Рефлексія над долями видатних митців допомагає поетові осмислити власний творчий шлях та визначити пріоритети. Поетеса створює «силуети» митців на тлі сучасної їм епохи, тим самим бужуючи стійкі міжкультурні зв'язки та звертаючи інтерес читачів до духовності та культури як провідних рушіїв прогресу людства.

Ключові слова: концепт, вірш, ремінісценції, алюзії, лірика.

SUMMARY

митець українка інтертекстуальність

Vlasova H. O. Means of Interpretation of the Concept "Artist" in Lina Kostenko's Cycle "Silhouettes".

The works of Ukrainian writer Lina Kostenko have been a phenomenon of Ukrainian literature for a long time and still have a great influence on the development of modern national culture. One of the leading places among the semantic centers of her poetry is the image of the artist, their role in society and the place of their heritage in the cultural and historical process. Despite the large number of works, the issues of distinguishing the concept of `the artist' in the creative discourse of Lina Kostenko are still relevant, as well as defining the means of creating images and identifying complex intercultural connections in poetry. That is why the authors of the article chose this topic for their research.

The article describes the figurative originality of Lina Kostenko's works and the results of the analysis of the structure of her cycle of poems "Silhouettes". It also reveals some patterns of intertextuality of poems from the cycle and attempts to determine its role in shaping the concept of `the artist'.

The authors of the article conduct a detailed analysis of a number of works from the cycle. Thereby, they established that each poem exists in several dimensions: the historical and cultural reflection of a certain era, the work of the artist in question and the reader's consciousness. Reflection on the fate of outstanding artists helps the poet to comprehend their own creative path and set priorities. Lina creates "silhouettes" of artists against the background of their era, thus building strong intercultural ties and drawing readers' interest in spirituality and culture as leading drivers of human progress.

Key words: artistic concept, non-traditional meaning, Ukrainian poetry, reminiscences, allusions.

Постановка проблеми. Серед активних центрів, що виділяються у творчості української письменниці Ліни Костенко, важливе місце займає концепт «митець», який є метафоричним втіленням мотиву пошуку себе в культурно-стилістичному просторі. У роздумах про долю поета, які представлені у вигляді міркувань ліричного «я», відбиваються життєві орієнтири самої письменниці. Осмисленням долі митця у творчості письменниці особливо вирізняється цикл «Силуети», у якому концепт «митець» виступає одним із наскрізних. Незважаючи на значну кількість праць, присвячених осмисленню феномену творчості Ліни Костенко, залишається актуальними питання визначення засобів творення образів та виявлення міжкультурних зав'язків у поезіях, які формують концепт «митець» у творчому дискурсі письменниці.

Аналіз попередніх досліджень. Художня своєрідність Ліни Костенко викликає зацікавлення у колах науковців. Особливості лірики та ліро-епосу поетеси стали матеріалом досліджень В. Шелеста, В. Брюховецького, Д. Козія, В. Саєнка, Д. Дроздовського, К. Дюжевої, Г. Кошарської та інших. Літературознавці наголошують, що прояви загальнолюдської культури у поєднанні з національними особливостями становлять центр естетичних пошуків письменниці. Зокрема В. П. Саєнко дослідив концепт «культура» в естетичному просторі поезії Ліни Костенко [18], а поетична інтерпретація музи та образу поета стала предметом наукового інтересу К. Дюжевої [7]. Ряд вітчизняних науковців у своїх роботах звертались до циклу «Силуети». До концептуальної інтерпретації образу митця звертається у своїй статті Л. А. Чередник, аналізуючи окремі вірші зазначеного циклу [21].

Мета статті полягає в тому, щоб вивчити концептуальну інтерпретацію образу митця у творах Ліни Костенко і визначити художні засоби, що зіграли провідну роль у формуванні концепту «митець» на матеріалі циклу «Силуети».

Виклад основного матеріалу дослідження. За словами В. П. Саєнка, мистецький феномен цього циклу «Силуети» - пластичне втілення конкретних діячів світової культури й інтертекстуальний зв'язок з їх творчими досягненнями у художній практиці вираження продуктивних ідей, які не піддаються корозії часу та є вічними атрибутами пошуку людиною свого покликання і місця у світі [18, с. 164]. Ліна Костенко розмірковує не лише над власними творчими пошуками. Нерідко предметом зображення в її ліриці постає життєвий та творчий шлях відомих діячів культури та мистецтва. В центрі поетики таких віршів - неоромантична особистість, що не була визнана сучасниками і прийдешніми поколіннями.

Цикл «Силуети» складається з двадцяти восьми поезій, кожна з яких - своєрідний діалог з постатями минулого у формі рольової лірики та віршованих історичних реконструкцій. Центральними образами кожної одиниці циклу виступають неоромантичні особистості, які не були належним чином оцінені сучасниками [7, с. 76]. У творах української поетеси ці особистості вивищуються над натовпом, вирізняються своєю унікальністю. Протогероями циклу стали видатні постаті різних галузей культури та науки. Більше половини віршів циклу присвячено поетам, белетристам та художникам. Серед них 9 класиків світової поезії (Лідія Койдула, Гійом Аполлінер, Т. Шевченко, О. Пушкін, Данте Аліг'єрі та інщі), 4 прозаїки (Толстой, Кнут Гамсун, Етель Ліліан Войнич, Інгеборг Бахман) та 5 живописців (Ораст Верне, Ван-Гог, Мікеланджело, Дега, Сошенко).

Важливу роль у зображенні ліричних героїв відіграє метафорична характеристика. Поезія «Діалог у паризькому салоні», у центрі якої зображено художника Дега, побудована у вигляді розмови без участі самого художника. Учасники діалогу сперечаються щодо складності та неоднозначності новаторських пошуків митця: оцінки критиків та споживачів мистецтва неоднозначні, адже його роботи виокремлюються серед витворів його сучасників, адже імпресіонізм [18, с. 165], в якому творив художник, ламаючи канони попередньої манери, змінюючи фактуру та колорит: «Дега бояться, як епідемії», З таким талантом міг стати Атлантом», «Він уже викинув танечниць. Він уже пише безконечність», «Для лаврів сучасності треба чавунні скроні» [12, с. 230].

Письменниця будує композицію вірша за правилами діалогу, таким чином зображуючи розбіжності у поглядах критиків та глядачів мистецтва. Короткі, синтаксично необтяжені речення, переважно односкладні, слугують не лише для передачі розмовного стилю тексту, а й відтворюють творчу манеру художника, нагадуючи швидкі мазки пензля на полотні.

Афористичність, властива для всього циклу, вирізняється глибиною семантичних варіацій. Так, у рядку «Кров у мистецтва сьогодні венозна» [12, с. 230] використано медичний термін, через який втілюється образ застарілих течій живопису, що панували до появи імпресіоністів з їх свіжим баченням.

Окрім епітетів, метафор і порівнянь провідними художніми засобами стають алюзії та ремінісценції [20]. Саме тому для розуміння віршів читачу слід активізувати свої культурно-історичні знання, познайомитись із життєписом та творчістю письменника. Цікавою з цієї точки зору є поезія «На чужині», присвячена видатній естонській поетесі Лідії Койдулі. Ліна Костенко виступає тут не лише як досвідчений літературознавець, а як і психолог, який глибоко розуміє страждання Койдули. Літературний псевдонім письменниці-естонки походить від ест. «koit», тобто «ранкова зірка» [14]. Поетеса та основоположниця естонської драматургії понад 10 років свого життя провела далеко від рідної землі, і мотив туги за батьківщиною наскрізно проходить через всю її творчість.

Ліна Костенко використовує градацію і тавтологію, передаючи душевний стан жінки, наростання її відчаю: «Я руки свої ламаю, я руки свої ламаю - я крила зламані маю» [12, c. 222]. Українська поетеса залишає назву країни естонською: «Еесті моя» (Eesti -Естонія), що додає ніжності і щирості словам ліричної героїні. Говорячи про красу ліричної героїні, в рядках «І кажуть, що я вродлива, ти знаєш, чому я вродлива?» Ліна Костенко втілює алюзію на вірш «Счастье Койдулы»:

«Где легкий шаг ни ступит мой,

Там красота идет со мной...» [10, c. 62].

Локація, в якій змальовано Лідію - «Стояла самотня жінка, на березі моря стояла» [12, с. 222] - алюзія на одну з перших збірок Койдули, «Соловей з берегів Емайигі» (1867), в якій яскраво виражено любов поетеси до свого народу, рідної землі, бажання допомогти співвітчизникам. Її уособлення з солов'єм відображається в метафоричних згадках про крила: «я крила зламані маю», «крилами птиці шуміли». Образ птаха зі зламаними крилами можна вважати символічним втіленням поетеси.

Ліна Костенко звертається до форми рольової лірики. Будуючи внутрішній діалог з постатями минулого, вона змінює кут зору, з якого читач бачить образ митця. В одних віршах поетеса ніби спостерігає за епізодами з життя діячів мистецтва та науки, в інших - вступає в розмову з ними. До таких належить і поезія, присвячена «Письменнику далекої Півночі» Кнуту Гамсуну. Зробивши кількома епітетами нарис його зовнішності та таланту - «Високий норвежець, фіорди чистого розуму» [12, с. 253], письменниця ставить основне риторичне запитання, стосовно нього: «Великий чи двуликий?» [12, с. 253]. Ні за життя Гамсуна, ні після його смерті однозначної відповіді на це питання не було. До 40-х років ХХ століття письменника поважили в усьому світі та захоплювались його талантом. О. Купрін, аналізуючи своєрідний творчій метод Гамсуна, зазначав, що він « не создаст школы. Он слишком оригинален, а подражатели его творчества всегда будут смешны. Он пишет так же как говорит, как думает, как мечтает, как поет птица, как растет дерево» [13].

Кнут Гамсун захоплювався Ніцше, а згодом гітлерівський націонал- соціалізм здався йому втіленням мрії про ідеальну державу. Але з початком другої світової Гамсун перестає писати [6]. Цей епізод його життя не залишається поза увагою Ліни Костенко:

«І дихає вже на ладан Талант Ваш, втиснутий Вами В личину, йому чужу» [12, с. 253].

Після окупації Норвегії, письменник на власні очі переконався в помилковості своїх суджень, але не відмовився від них. Під час слідства він однаково пояснював свої дії: «хотів служити Германії, щоб захищати інтереси Норвегії». Як згадує його син, лише після виголошення вироку суду, письменник знову починає творити [6].

Зважаючи на нацистські симпатії Гамсуна, його шалена популярність вщухає на довгий час як в Норвегії, так і за її межами. Глибину забуття, якого зазнав письменник, Ліна Костенко передає за допомогою паралелізму в останніх рядках:

«А люди проходять, проходять, і просто кидають книги.

Так просто, як у могилу кидають грудки землі» [12, с. 254].

У вірші також слід відзначити тяжіння до імпресіонізму, риси якого були притаманні творчій манері Гамсуна: поетеса використовує низку риторичних питань та окликів:

«Після якого фатального роздуму

Ви пішли на такий компроміс?

Вам фашизм усміхнувся?

Показав свої ікла і мускули?

Рятували перо? Заморочила Вас чума?» [12, с. 253]

Між риторичними фігурами, які підкреслюють загадковість і неординарність особистості норвезького письменника, додається персоніфікація природи: «Чи це вам тільки здається? Це осінь так шелестить» [12, с. 253]. Таким чином життєва драма письменника розгортається у вигляді протиставлення монолога автора-оповідача та бажання недосяжного спокою норвезьким письменником.

О. Купрін порівняв К. Гамсуна з головним героєм роману «Пан», відмітивши, що у письменника такий самий «звірячий погляд» [13]. Ліна Костенко також порівнює образ «письменника далекої півночі» з Томасом Гланом, але для цього зіставляє алюзію на твір з життєвою ситуацією письменника:

«Все дуже просто і ясно. Люди проходили мимо

і кидали Ваші книги просто через паркан.

Вже й пес не гарчить.

І осінь

захрипла шерехом криги» [12, с. 254].

У наведених рядках авторка знову проводить паралель між душевним станом письменника та почуттями його героя в останніх епізодах роману: лейтенант Глан застрелив свого собаку та восени покинув берег.

Поезія «Тінь Марії», присвячена французькому письменнику Гійому Аполлінеру, є ще одним прикладом інтертекстуального композиційного підходу Ліни Костенко, тому тлумачення твору без залучення біографії та творчої спадщини поета буде неповним. Поетеса глибоко проникає в почуття авангардиста. Вступні рядки «Вночі скрипів і осипався клен. А вдень був бій. Було не до пленера» [12, с. 233] є ремінісценцією на період життя поета, коли він пішов на війну, а також втілюють образ «поверженного клёна» з його роману «Убиенный поэт». Роман був написаний після розриву Аполлінера з художницею Марі Лорансен, що стало важким випробуванням для поета [22]. Творчість Аполлінера відзначається схильністю до використання автором алюзій, і в зазначеному вище романі письменник поєднує міф та автобіографію. У долі головного героя, поета Кроніаманталя, упізнається символічно узагальнена біографія автора, а образ Тристуз Балеринетт уособлює Марі Лорансен [1]. Ліна Костенко з майстерністю психоаналітика відтворює «мігрень душі» письменника, зобразивши все це у вірші. Наскрізним образом поезії є «тінь Марії», відголосок кохання Аполлінера, що не полишає його до останніх хвилин життя. Як і в романі «Убиенный поэт», у вірші української письменниці не залишаються без уваги інші «музи» французького авангардиста:

«І навіть тінню не стане ота всесильна Мадлен.

Згадається Анна. Майне Бланшет, Женев'єва.

Обпалить жагою блискуча зрадлива Лу» [12, с. 234].

Збірка Аполлінера «Листи з фронту до Мадлен Паже», видана після повернення поета з війни, була написана ним під час бойових дій. Українська письменниця передає процес написання поезій в контексті буденного життя звичайного солдата, який «між двох атак» встигає «...поголитись і написать листівку до Мадлен».

Алюзія на творчу манеру письменника (Аполлінер віддав перевагу віршам без розділових знаків) втілена у філософському афоризмі поетеси, побудованому на зіставленні його поезії та насиченого життя, що несподівано обірвалось: «Було життя як вірш без пунктуації, а смерть поставить крапку і тире» [12, с. 234]. Ліна Костенко відтворює пристрасті, що вирують в душі митця: хоча обставини вимагають бути серйозним та зосередженим, його не полишають мрії та спогади. Контрастного ефекту між мрією та дійсністю письменниця досягає за допомогою антитез: «це фронт, а не кафе», «затишний дім, не все ж і кабаре», «одна Єва» проти «стонадцяти». Та попри все, єдине, що завжди залишається поруч із ліричним героєм - «тінь Марії». Таким чином поетеса зображує в ліричному образі французького письменника невизначеність поривів душі та пристрасті, де мінливість його життя поєднується зі сталим образом недосяжної Марії та постійним бажанням творити.

Самотність стає провідним мотивом й іншого віршу циклу. У центрі «Балади про дим», написаній на честь австрійської письменниці Інгеборг Бахман, зображено смерть мисткині. У біографії самої письменниці обставини цієї події так і залишились невизначеними: в її квартирі сталася пожежа, жінка померла в лікарні через три тижні [19, с. 9]. Відомо, що Інгеборг зумисне залишалась наодинці з собою, переїхала в Рим заради «відчуття свободи». У світогляді письменниці важливе місце займають екзистенціальні риси, що знаходять відображення в її поезії та прозі [23]. Ліна Костенко створює містичний, загадковий настрій вірша. На морфологічному рівні це виявляється у великій кількості неозначених займенників:

«У центрі міста, в людному будинку, такий-то поверх, скількись там годин, знайшли якусь обвуглену блондинку, і то тому, що вже дошкулив дим» [12, с. 246].

Костенко підкреслює відлюдницький спосіб життя героїні, протиставляючи її самотності бурхливе життя всього світу: мешкаючи в «перенаселеній Європі», в «людному будинку», жінка «грала в шахи сама з собою. Виграла слона». У такому контексті фігура слона здається нам символічною. За «Словником символів» Керлота, слон має доволі складну символічну значущість, але в широкому розумінні він «є символом сили та влади лібідо», а також використовувався як «емблема мудрості, спокою, вічності» [9, с. 473]. У цьому образі знаходять відображення філософські погляди І. Бахман на життя. Інший символічний образ введений у вигляді алюзії на творчість Марселя Пруста та його роман «Віднайдений час»:

«Чи Пруст, Марсель, був більше одинокий в слоновій башті, схожій наладдю?!» [21, с. 247].

Г ерой твору Марселя Пруста, як справжній митець, був самітником, який жив у «вежі зі слонової кістки», де ніхто не заважав йому творити [17]. Саме так зробила й І. Бахман, оселившись в Римі, віддалившись від усього світу. Оскільки Ліна Костенко згадує ім'я автора циклу «У пошуках утраченого часу», є підстави вважати, що в наведеному контексті образи «Мікро-Садом, зашторена Гоморра» не лише біблійні, а й усвоюють зв'язок і з іншим романом того ж циклу - «Содом і Гоморра» (1921-1922).

Метафорично зображує Костенко гибель ліричної героїні: «Вона ж згоріла у тому багатті із власних віршів...». Йдеться не лише про фізичну смерть, а смерть, тісно переплетену з творчістю. Долю І. Бахман порівнюють з долею головної героїні її роману «Маліна» з циклу «Види смерті», слова з якого: «У вогонь любов мене кинула, у любові вогонь мене кинув... Ніхто не спішить на поміч» [2] стали віщими і для авторки твору, хоч об'єктом її любові була сама творчість.

Прикметною вдається і композиція вірша. «Кошмарний, як з Агати Крісті» персоніфікований образ диму виступає центральним ліричним героєм, і лише останні два рядки написано від першої особи, в яких Костенко у формі рольової лірики іронічно звертається до байдужого суспільства вже від особи самої Бахман. У своїй смерті письменниця залишилась самотньою:

«...І от вам, люди, жменька мого попелу.

Спасибі за компанію. Адью» [12, с. 247].

Образи музикантів у віршах Ліни Костенко вирізняються метафоричністю. Так, у поезії «Іма Сумак» дивовижний тембр та ритм співачки, яка настільки володіла своїм голосом, що могла переходити від низького баритону до найвищих тонів, Костенко передає через ототожнення голосу волелюбною твариною:

«...ячав, метався диким барсом

і нот ні в кого не питав!» [12, с. 242].

Силу та багатогранність голосу Іми Сумак поетеса відтворює низкою музичних термінів, звукових образів: «сопрано, меццо, басом усіх немислимих октав», «Йому під силу велич опер, врочистий гімн чужих молитв». Своєрідні образи, які створені шляхом зооморфної метафоризації: «на скелі дикій, як бізон», «гібрид валторни і кота» - вказують на тісний зв'язок співачки з природою та народом, нащадком котрого вона є. Ремінісценції на історичні події - перемогу конкістадорів над інками, чужої цивілізації над аборигенами - зображують фатальні наслідки подібних катастроф, винищення цілого народу. Завдяки узагальненням, до яких вдається поетеса, трагедія винищення древніх цивілізацій та племен унаслідок відкритих війн, «крадькома» чи навіть мирним шляхом показана на світовому рівні [4, с. 141], адже такі події траплялися в різні епохи: «Асфальтами залите вухо не знає імені: Народ» [12, с. 242]. Іма Сумак показана як відлуння давньої дивовижної культури, зникнення якої стало великою втратою для всього людства. У поезії звучить засторога проти нищення національної суті будь-якого народу, проти того зла, що несе в собі денаціоналізація. Крім того Ліна Костенко демонструє, що діяч мистецтва - невід'ємна частка народу, з якого він походить, підкреслює етно-культуні підстави творчості.

Характерною рисою наступного вірша - «Концерт Ліста» - є моделі рольової лірики і зображення внутрішнього монологу героя. В основі - гастролі Ференца Ліста в Україні у 1847 [8]. Ліна Костенко зображує найбільшу пристрасть Ліста - гру в карти: «Я знаю: їде з Відня шулер. О, так, рулетки тут хороші». Письменниця будує хід його думок як людини напруженої, яка звикла грати не лише за гральним столом, а й у житті, до якого ставиться з ноткам цинізму: «Я буду грати на Подолі. Ну, що ж, я згоден... Я їх презирством покараю», «Я те, що виграю, програю» [12, с. 231]. У вірші яскраво протиставляється образ талановитого Ліста, що «грав уже перед царями» та капіталістичного суспільства, єдина мета членів якого - якнайшвидше збагатитися: «площа Контрактова. Вони торгують... підписують контракти... товар лицем, лице - товаром... ці торгаші та їхні кралі» [12, с. 231].

Саме тут, в Києві, сталася визначна в житті Ліста зустріч - знайомство з Кароліною Витгенштейн, з якою музикант прожив до самої смерті. Ремінісценція на цю доленосну подію відтворюється в поезії Ліни Костенко та є його кульмінацією: «Хто ви? ... Ви прийшли не для контрактів. Я граю вам, а не тій решті» [12, с. 236]. У своєму заповіті митець зазначав, що своїми кращими вчинками він зобов'язаний тільки тій, яку більш за все хотів би назвати дружиною, але людська злість та підступність йому завадили [8]. Тому у контексті біографії митця риторичний оклик «Спасибі долі!» виявляє щирі почуття музиканта, життя якого наповнилось новим сенсом кохання.

Ліна Костенко включає до циклу вірші про людей творчого покликання не лише мистецтва, а й науки та історії. Поезія «Любов Нансена» присвячена відомому норвезькому науковцю Фрітьйофу Нансену. Авторка знову використовує прийом діалогу, зображуючи розмову мандрівника зі своєю майбутньою дружиною Євою Сарс. На перший план письменниця ставить душевні вагання ліричного героя, що реалізується у низці риторичних питань:

«Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?

Ви не будете плакать? Не поставите душу на якір?

Не зіткнуться в мені два начала - Ви і воно?

Чи зуміємо жити - від розлуки і знов до розлуки?

А якщо доведеться чекати мене роки?» [12, с. 251].

У протиставленні «ви і воно» втілюється боротьба між двома найбільшими пристрастями науковця - коханням та покликанням, - втративши будь-яку з них митець втрачає себе:

«Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.

Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно» [12, с. 251].

У цьому вірші циклу Ліна Костенко знову звертається до біблійних символів: «Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду... Вічний саде мій без листопаду». Пісня Пісень - книга старого заповіту, автором якої вважається Соломон. В ній оспівується щира подружня любов, а аплікація образу «вічного саду» уособлює люблячу дружину, про яку там йдеться: «наречена моя - замкнений садок, джерело запечатане» [3].

Речення «Фрам» - це значить «Вперед» утворює поетичне кільце. Повторюючи його на початку та наприкінці твору, Ліна Костенко не лише подає переклад назви корабля Нансена, а й вказує на життєве кредо науковця: «Столь хваленая «линия отступления» есть только ловушка для людей, стремящихся достичь своей цели. Поступайте так, как дерзал я: сжигайте за собой корабли, разрушайте позади себя мосты. Только в таком случае для тебя и твоих спутников не останется иного выхода, как только идти вперед» [11].

Образ дружини займає провідне місце у вірші. Через метафоричні образи поетеса зображує складнощі наукового шляху Нансена: «вічний пошук у вічних снігах», «Фрам» застряне в льодах», «відмороженіруки», але поруч із ним була сильна жінка, яка здатна витримати багато випробувань заради коханого та підтримати його в творчих пошуках:

«Ялюблю Тебе, Нансен! І чекатиму все життя...

...Я сама розіб'ю об «Фрамові» груди шампанське, як покличе Тебе вічний пошук у вічних снігах» [12, с. 251].

У наведених рядках поетеса використовує алюзію на реальний випадок: Єва дала назву кораблю перед першою полярною експедицією чоловіка. Вона розбила об судно пляшку шампанського зі словами: «Фрам» буде твоє ім'я!» [5].

Єва чекала повернення чоловіка понад три роки, не отримуючи жодної звістки від нього. Після повернення Нансен написав книгу «Фрам» у полянному морі», яку присвятив коханій: «Той, которая дала имя коряблю и имела мужество ожидать» [15, с. 3]. За допомогою образної аналогії Ліна Костенко завуальовано проводить паралель з міфологічними героями Одисеєм та його вірною дружиною Пенелопою, яка чекала чоловіка двадцять років:

«Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.

Прив 'яжуся до щогли і вуха воском заллю» [12, с. 251].

Хоч подружнє життя Нансенів було сповнене перешкод, після смерті дружини Нансен написав у своєму щоденнику «Я знал одну единственную» [5], а за словами старшої доньки Нансена, він стверджував: «Жизнь началась с Евы» [16].

У вірші Ліна Костенко порушує проблему життєвої місії дослідника: ліричний герой повинен обирати між коханням та покликанням. Поєднавши в поезії образи Нансена і його дружини, поетеса утверджує думку, що можливі випадки, коли в такому виборі немає необхідності, якщо обидва закоханих - митці. За спогадами їхньої доньки, вони були саме такими: «...были очень разные - и внешне, и внутренне, Но они оба были художниками, личностями прямолинейными и сильными .любили друг друга» [5]. Таким чином, Ліна Костенко уславлює не стільки наукові досягнення Нансена, скільки роль жінки, що стояла за ним.

ВИСНОВКИ

Для творів циклу «Силуети» характерна інтермедіальність, афористичність, яскрава образність та метафоричність. Кожен із віршів існує в кількох вимірах: історико-культурному відображенні певної епохи, творчості зображеного митця та читацькій свідомості. Нерідко поетеса вдається до філософських рефлексій над долею поета та його місцем у суспільстві й історії. Концепт «митець» є наскрізним для усього циклу. Важливу роль у його побудові відіграють художні засоби, представлені передусім алюзіями та ремінісценціями, а також зв'язки з різними галузями мистецтва та історією. Алюзії та ремінісценції на життя і творчість видатних митців створюють багатозначний простір символів, що дозволяють глибше осягнути долю справжнього митця. Завдяки використанню широкого спектра художніх засобів образи митців і сам концепт сприймаються читачами опосередковано, дозволяючи відтворити його згідно з власним досвідом та обізнаністю.

ЛІТЕРАТУРА

Аполлинер Г. Убиенный поэт. Санк-Петербург: Азбука-классика, 2005. URL: https://www.rulit.me/author/apolliner-giiom/ubiennyi-poet-download- free-61838.html

Бахман І. Маліна. Львів: ВНТЛ-класика, 2003. URL:

https://www.rulit.me/author/bahman-ingeborg/m-download-free-437628.html

Біблія. Книги Старого Заповіту: Пісня над піснями / Огієнко І. URL: https://uk.wikisource.org/wiki^^rn (Огієнко)/Книги Старого Заповіту/Пісня н

ад піснями

Брюховецький В. С. Ліна Костенко: нарис творчості. Київ: Дніпро, 1990. 262 с.

Будур Н. Нансен. Человек или миф. Москва: Игра слов, 2011. 440 с.

URL: https://www.rulit.me/books/nansen-chelovek-i-mif-download-free-

454323.html

Гамсун Т. Спустя вечность. Москва: Б. С.Г.-Пресс, 2006. URL: https://e-libra.ru/read/396506-spustya-vechnost.html

Дюжева К. Поетична інтерпретація музи та образу поета у ліриці Ліни Костенко. Літературознавчі студії. Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, 2010. № 4. С. 76-84.

Залесская М. Ференц Лист. Москва: Молодая гвардия, 2016. 528 с. URL: http://loveread.ec/read book.php?id=68411&p=1

Керлот Х. Є. Словарь Символов. Москва: REFL-book, 1994. 608 с.

Койдула Л. Стихи. Москва: госуд. издательство худ. лит, 1950.

117 с.

Корабль «Фрам». URL: http://www.randewy.ru/pam/fram.html

Костенко Л. В. Вибране. Київ: Дніпро, 1989. 559 с.

Куприн А.И. О Кнуте Гамсуне. URL:

https://ru.wikisource.org/wiki/Q Кнуте Гамсуне (Куприн)

Ладонина С. Помни край любимій свій: стаття. Мєіє Leht. Jaanuar,

2019.

Нансен Ф. «Фрам в полярном море». Москва: Эксмо 2009. 512 с.

Нансен-Хейер Л. Книга об отце. Гидрометиздат, 1986. URL: https://www.libfox.ru/197946-liv-nansen-heyer-kniga-ob-ottse-eva-i-fritof.html

Пруст М. Обретенное время. Санкт-Петербург: Пальмира, 2016.

476 с.

Саєнко В. П. Концепт «культура» в естетичному просторі поезії Ліни Костенко і продуктивні моделі активних художніх центрів у сучасній українській літературі. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2004. № 16. С. 164-168.

Соколова Е. В. Взаимосвязь «пола» и «языка» в творчестве Ингеборг Бахман и Эльфриды Елинек: Аналит. обзор. Москва: РАН. ИНИОН, 2012. 130 c.

Ференц Н. С. Основи літературознавства: підручник. Київ: Знання, 2011. 431 с. URL: http://loveread.ec/read_book.php?id=68411&p=1https://pidruchniki.com/158407201 7004/literatura/osnovi_literaturoznavstva

Чередник Л.А. Концептуальна інтерпретація образу митця у циклі поезій Ліни Костенко «Силуети». Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету філологія. Серія: філологія. 2017. № 30. Т. 1. С. 54-57.

Размещено на Allbest.ru