Покутні вірші "Богогласника" (1790)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Кафедра історії української літератури

Покутні вірші «Богогласника» (1790)

І. Ісіченко, д. філол. н.,

професор, архієпископ



Анотація

Метою статті є виявлення характеру покаянних тенденцій у покутних віршах зі збірки «Богогласник» (Почаїв, 1790) та їхнього інтертекстуального зв'язку з візантійською та латинською традицією. До категорії покутних віршів належать твори, вміщені в четвертій частині збірки з номерами 213-221. Шість із них складені книжною українською мовою, один містить паралельний текст латиною та українською, а два - польською. Їх можна віднести до жанру метафізичної поезії. Вказані два автори: Лука Длонський та Достоєвський (можливо, предок російського письменника), решта творів анонімні. Збірка була видана в останні роки розквіту Почаївського василіанського монастиря, котрий після першого поділу Польсько-Литовської держави 1772 р. залишився під владою польського короля. Його друкарня була в той час головним осередком видання книг українською мовою. Орден василіян часто звинувачується в тому, що він був знаряддям латинізації Унійної Церкви. Але покутні вірші засвідчують послідовну орієнтацію авторів на східну, візантійську духовну традицію. Вони суголосні приписам Замойського собору 1720 р. Замойський собор не впроваджував у покутну практику суттєвих змін, лише переносячи увагу з зовнішніх, формальних, елементів покаяння на внутрішні, духовні, чинники. Це відобразила й книга «Народовіщаніє», видана в Почаївському монастирі 1768 р. Інтертекстуальна стратегія покутних віршів спрямована в біблійну та гімнографічну перспективу. Вводиться образ пророка Давида як взірець щирого покаяння, розробляються мотиви приписуваного йому покаянного 50 псалма, а також псалма 13. Болючий самоаналіз грішника набуває форми діалогу душі й тіла. Майбутнє покарання зображується як пекельна безодня, охоплена вічним вогнем, а земні випробування - як бурхливе море пристрастей. Порятунок від покарання вимагає сліз, дар яких сприймається за небесну ласку. Це відповідає аскетичній традиції монашого Сходу. Таким чином, покутні вірші засвідчують збереження в Почаївському монастирі вітчизняних духовних традицій, втілених у властиві бароко жанрові форми.

Ключові слова: Богогласник, бароко, метафізична поезія, Замойський собор, Почаївський монастир.



Annotation

Penitential poems from «Bohohlasnyk» (1790)

Isichenko I., archbishop - D.Ph. Professor of the Department of History of Ukrainian Literature of V.N. Karazin Kharkiv National University

The purpose of the publication is to reveal the nature of penitential tendencies in the penitential poems from the collection «Bohohlasnyk» (Pochayiv, 1790) and their intertextual connection with the Byzantine and Latin traditions. The category of penitential poems includes songs from the fourth part of the miscellany with numbers 213-221. Six of them are written in the Late Middle Ukrainian, one contains a parallel text in Latin and Ukrainian, and two - in Polish. They can be attributed to the genre of metaphysical poetry. Two authors are mentioned: Luka Dlonsky and Dostoevsky (perhaps the ancestor of the famous Russian writer), the rest of the poems are anonymous.

The miscellany was published in the last years of the heyday of the Pochayiv Basilian Monastery, which remained under the rule of the Polish king after the first partition of the Polish-Lithuanian Commonwealth in 1772. Its printing house was the main center for publishing books in the Ukrainian language at that time.

The Basilian Order is often accused of being an instrument of Latinization of the Uniate Church. But the penitential poems testify to the consistent orientation of the authors to the Eastern, Byzantine spiritual tradition. They agree with the prescriptions of the Zamoscia Synod of 1720. The Zamoscia Synod did not introduce significant changes in the penitentiary practice, only shifting the attention from external, formal elements of repentance to internal, spiritual factors. These characteristics were reflected in the book «Narodoviscaniye», published in Pochayiv Monastery in 1768.

The intertextual strategy of penitential poems is directed to the biblical and hymnographic perspective. The image of the prophet David is introduced as a model of sincere repentance, the motives of Psalm 50 attributed to him and Psalm 13 are developed. The painful self-analysis of the sinner takes the form of a dialogue of soul and body. The coming punishment is portrayed as a hellish abyss engulfed in eternal fire, and earthly trials as a stormy sea of passions. Salvation from punishment requires tears, the gift of which is perceived as heavenly grace. This corresponds to the ascetic tradition of the monastic East. Thus, the penitential poems testify to the preservation in the Pochayiv monastery of national spiritual traditions embodied in the typical Baroque genre forms.

Key words: Bohohlasnyk, Baroque, metaphysical poetry, Zamoscia Synod, Pochayiv Monastery.



Поява пісень релігійно-етичного змісту, покликаних стимулювати глибше переживання богослужбового чину або приватної чи спільнотної молитви, - надзвичайно важливий і характерний аспект барокової доби розвитку української літературиДоповідь була виголошена на міжнародній науковій конференції «Феномени каяття та спокути в історії та художній літературі», яка відбулася 10 грудня 2021 р. в Національному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка.Криса Б. Пересотворення світу: Українська поезія XVII-XVIII ст. Львів: Свічадо, 1997. С. 184-187.. Певною мірою цей феномен було інспіровано духом християнської Реформи з її доволі драматичним пошуком свіжих та ефективних форм залучення церковної спільноти до свідомого сповідання віри. Протестантські громади несли з собою в поліетнічну культуру Речі Посполитої практику пісенного ескорту богослужінь, текстове наповнення якого передбачало не лише використання народних мов, але й заміну патристичної топіки стилістично прозорішими та переконливішими для сучасників семіотичними конструкціями.

Цей виклик не могли ігнорувати Церкви ані латинського, ні візантійського обряду. Поряд із канонічними текстами сакральними мовами в церковному побуті з'являється й розширюється периферійний сектор, де здійснюється інтерпретація засадничих богословських понять у коді народної звичаєвої культури. Такі пісні релігійного змісту називали «кантами», «побожними піснями». Напевне, коректніше було б говорити про них у контексті метафізичної поезії - найпотужнішого віршового корпусу епохи Бароко. Найважливішим етапом розвитку метафізичної поезії власне й стало видання в Почаївському василіянському монастирі її першої друкованої антології - збірки «Богогласник» (1790-1791)Богогласник: пісни благоговійньїя праздником Господьским, Богородичным и нарочитых святых..., к сим же некоторым чудотворным иконам служащыя, таже различныя покаянныя и умилителныя содержащ. Почаєв: Въ святій чудотворній лаурі Почаєвской, 1790. [292] арк. Оскільки аркуші книги ненумеровані, посилання подаються на порядкові номери пісень (у тексті)..

Попри неминучі паузи, зумовлені ідеологічними обмеженнями радянської доби, тексти цієї збірки вже з др. пол. ХІХ ст. привернули увагу етнографів, літературознавців і музикознавців. Ще 1866 р. віденський протоієрей Іоанн Котович (рос. Иоанн Котович; 1839-1911) звертає увагу на стійку популярність пісень «Богогласника» серед навернених на православ'я білорусівКотович Иоанн, прот. Богогласник, его значение и употребление в народе. Виленский вестник. 1866. №127.. А діячка російського жіночого руху Зінаїда Іванова (рос. Зинаида Иванова; 1865-1913) друкує під псевдонімом Н. Мирович першу спеціальну розвідку про «Богогласник»Мирович Н. Библиографическое и историко-литературное исследование о Богогласнике. Вильна: Тип. губ. правл., 1876. [2]. 90 с.. І. Франко (1856-1916) ж у ранній статті «Наші коляди» оцінив «Богогласник» як «найважніший твір червоноруської літератури XVIII віку, одинокий важний здобуток уніатський на полі нашої літератури до часів Шашкевича»Франко І. Наші коляди. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1980. Т. 28. С. 13.. Останнього передвоєнного року він повернувся до цієї теми в публікації для «Записок Наукового товариства ім. Шевченка»Франко І. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході: Вступ до студій над Богогласником. Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1913. Т. 113. С. 5-22., де, критично оцінивши унію за «дух нетолеранції, агресивність та безоглядність та інші прикмети фанатизму», водночас дещо несподівано визнав, що вона стала «на полі пісні церковної нейтральним ґрунтом, на котрім бодай на якийсь час дружно подають собі руки різні віросповідання, різні обряди, різні народності»Франко І. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході: Вступ до студій над Богогласником. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1983. Т. 39. С. 143..

Василь Щурат (1871-1948) зосередився на пошуках авторів, вірші яких включено до збіркиЩурат Василь. Із студій над почаївським «Богогласником»: квестії авторства і часу повстання деяких пісень. Львів: Накладом редакції «Ниви», 1908. 48 с.. Вихованка семінарію Володимира Перетца Софія Щеглова (1886-1965) опублікувала в київських «Университетских известиях»Университетские известия, 1917. №1-2; 1918. №5-6, №9-10.Щеглова С. Богогласник: историко-литературное исследование. Киев, 1918. ІХ. 347 с.Возняк М. Історія української літератури. Львів: Накладом товариства «Просвіта», 1924. Т. 3. Віки 16-18. Друга частина. С. 325-331. першу ґрунтовну монографію про збірку, згодом видану окремим відбитком. Принагідно звертався до матеріалів «Богогласника» Михайло Возняк (1881-1954), узагальнивши свої спостереження в історико-літературному курсі.

Праці Дмитра Чижевського (1894-1977) про епоху БарокоЧижевський Д. Український літературний барок: Нариси. Прага, 1941. Ч.1. 72 с.; 1942. Ч.2. 68 с.; 1944. Ч. 3.

67 с.; Його ж. Історія української літератури. Прага: Вид-во Ю. Тищенка, 1942. Кн. 2. 4. Ренесанс та реформація.

5. Барок. 143 с. заклали надійне підґрунтя під нову інтерпретацію метафізичної поезії, зокрема, «Богогласника» - за визначенням самого Чижевського, «цікавої друкованої збірки української духовної лірики»Чижевський Д. Історія української літератури... Кн. 2. С. 57.. Різнобічну літературознавчу інтерпретацію барокової поетики «Богогласника» здійснила Олександра ГнатюкГнатюк О. Українська духовна бароккова пісня. Варшава-Київ, 1994. 188 с., а Юрій Медведик (1963-2020) перепровадив ґрунтовний аналіз музичних аспектів книгиМедведик Ю. Українська духовна пісня XVII-XVIII ст. Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2006. С. 169-252. й разом із боннським колеґою Гансом фон Роте (нім. Hans Rothe; 1928-2021) підготував її наукову публікаціюBogoglasnik. Pesni blagogovejnyja (1790/1791). Hrsg. von Hans Rothe, Jurij Medvedyk. Band 1: Facsimile. Koln- Weimar-Wien: Bohlau Verlag, 2016. 602 S.; Band 2: Darstellung. Koln-Weimar-Wien: Bohlau Verlag, 2016. 432 S..

«Богогласник» поділяється на чотири розділи:

1. Пісні на Господські свята.

2. Пісні марійного (богородичного) змісту.

3. Пісні на агіографічні сюжети.

4. Пісні повчального, есхатологічного та покутного змісту.

Саме в останньому розділі, «Пєсни благоговейный, покаянныя и умилительныя, различным нуждам служащыя, в себе вмещающая», знаходиться кілька творів покутного змісту. Це дев'ять пісень, з 213 до 221. Шість із них складені книжною українською мовою, одна містить паралельний текст латиною та українською, а дві - польською мовою. У підзаголовку українських творів зазначається «Покаянная», латинського твору - «Poenitentialis», польських - «Pokutna». Під час свого навчання в Києво-Могилянській академії Дзвенислава Матіяш опублікувала цікавий аналіз цього тематичного циклу пісеньМатіяш Д. Особливості поетики української барокової духовної пісні (на матеріалі покаянних пісень). Магістеріум. Київ, 2000. Вип. 4. Літературознавчі студії. С. 23-30., звертаючи увагу на настроєву ґаму, відображену в творах.

Почаївський монастир на час публікації «Богогласника» завершував період свого духовного піднесення. За ухвалами Дубенської капітули 1743 р. він належав до Руської провінції Покрови Божої Матері Чину святого Василія Великого (ЧСВВ) як її найбільший монастирНарис історії Василіянського чину св. Йосафата. Рим: Вид-во оо. Василіян, 1992. С. 184-232.. Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. Волинь залишилася під владою короля Станіслава Авґуста Понятовського (пол. Stanislaw August Poniatowski; 1732-1798) і долучилася до змін, проголошених конституцією 3 травня 1791 р.Костомаров Н.И. Последние годы Речи Посполитой: Историческая монография. 2-е изд. Санкт-Петербург, 1870. С. 112-423; Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2002. С. 235-240. Попри загрозу дальшого просування Російської імперії вглиб Правобережної України, до 1793 р. Почаїв- ський монастир продовжував здійснювати свою місію відносно спокійно. В одному аспекті настало навіть певне полегшення: після переходу Львова під владу Австрійської імперії новий кордон захистив Почаївську друкарню від сорокалітніх судових позовів Львівської Ставропігії, котра прагнула зберегти монополію на видання книг кириличного друкуСтасів К.В., о. ЧСВВ. Місія високого слова. Василіянське книговидання: минуле, сучасне і майбутнє. Жовква: Місіонер, 2015. С. 88-89..

Василіянському чинові припало бути важливим знаряддям адаптації унійної Київської митрополії до нового конфесійного контексту. Замойський собор, визнаваний за «зворотний момент у житті уніатської Церкви»Федорів Ю., свящ. д-р. Історія Церкви в Україні. Люблін: Futura, 1991. С. 251., в перебігу унормування канонічних і літургійних змін, серед іншого, звертав увагу на пошук ефективних і доступних форм катехизації: мовляв, «цей народ потребує радше молока, а не твердої страви»Замойський провінційний собор Руської унійної Церкви 1720 р. Кн. 1: Діяння та постанови / Заг. ред. І. Скочи- ляса. Упор.: Р. Паранько, Ігор Скочиляс, Ірина Скочиляс. Львів: Український католицький університет, 2021. С. 321.. В «титулі третьому. Святі Тайни та їх здійснення» виділялося підрозділ V «Про покаяння», в якому «святий собор напоумляє парохів та інших, на кого покладено піклування про душі, наставляти й навчати народ про це та про все інше, необхідне для таїнства покаяння»Там само. С. 343..

Епізодичні закиди на адресу Замойського собору стосовно його латинізаційних тенденцій найменшою мірою стосуються вчення про покутуNowakowski Przemyslaw CM. Rola Synodu Zamojskiego w ksztaltowaniu si^ liturgii Kosciola greckokatolickiego. Statuty Synodu Zamijskiego 1720 r.: Nowe tlumaczenie z komentarzami. Krakow: Avalon, 2020. S. 375-376.. Правда, в соборних ухвалах з'являється формула розгрішення, закріплена латинською сакраментологією: «Я відпускаю тобі всі гріхи твої»Замойський провінційний собор. С. 343., - але ж іще в Требнику Петра Могили в розділ про таїнство покаяння було введено латинське вчення про форму й матерію таїнства, де фігурує подібна формула: «Аз прощаю і разрешаю тя имярек от всіх гріхов твоих»Требник Петра Могили: Перевидання з оригіналу / Упор.: А. Жуковський. Канберра; Мюнхен; Париж, 1988.С. 337.. Інокентій Ґізель у трактаті «Мир с Богом человіку» (1669) також беззастережно її приймລізель І. Вибрані твори: У 3 т. Київ; Львів: Свічадо, 2012. Т. 1. Кн. 1. С. 82.. Замойський собор, таким чином, не впроваджував у покутну практику Київської Церкви суттєвих змін, а лише переносив увагу з зовнішніх, формальних елементів покаяння (триденний піст, молитви перед сповіддю й після неї, важка покута) на внутрішні, духовні чинники - усвідомлення гріха й твердий намір звільнитися від його тягарів.

Василіяни, як інтелектуальна еліта унійної Церкви у XVIII ст., провадять навчання в кількох богословських навчальних закладах, організують народні школи при монастиряхЛужницький Г. Українська Церква між Сходом і Заходом. Філадельфія: Провидіння, 1954. С. 413-414.. Інтеґровані до загальнокатолицької спільноти ліпше за інші верстви унійної Церкви через навчання в західних вищих школах і активніші контакти з суспільними елітами Речі Посполитої (варто згадати принаймні графа Миколая Василя Потоцького - фундатора Бучацького монастиря Чесного ХрестаСтоцький Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі. 1712-1996. Львів: Місіонер, 1997. С. 47-50. й щедрого доброчинця Почаївського монастиряІларіон, митрополит. Фортеця православія на Волині - свята Почаївська лавра: Церковно-історична монографія. Вінніпег: Накладом видавничої комісії при товаристві «Волинь», 1961. С. 123-150.), василіяни насамперед наражалися на спокуси узалежнення від латинських впливів. Принаймні, вони мали зважати на смаки й запити освіченої частини своєї пастви, значною мірою полонізованої. Однак покутні пісні демонструють послідовну орієнтацію на традиційну духовну культуру християнського Сходу.

Інтертекстуальна стратегія творів спрямована в біблійну та гимнографічну перспективу. У цій перспективі виокремлюється постать пророка Давида як автора взірцевого дискурсивного втілення каяття за гріхи - псалма 50 (у масоретській редакції 51Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту, із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена [Іларіоном Огієнком]. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2010. С. 640.) «Помилуй мене, Боже...» (лат. «Miserere mei, Deus»Biblia Sacra iuxta Vulgatam versionem. Stuttgart: Deutsche Bibelgesellschaft, 1994. S. 831.). Пісня 213 вводить образ Давида як співця й цитує в останній строфі кілька фраз із псалма: «Помилуй мя Боже»Острозька Біблія. Опрацював та приготував до друку єрмн. архимандрит др. Рафаїл (Р. Торконяк). Львів, 2006. С. 917. (Пс. 50:3), «беззаконіє аз знаю» (Пс. 50:5), «лукавоє сотворих Творче пред Тобою» («лукавоє пред Тобою сътворих»Там само. - Пс. 50:6). Парафраз слів цього самого псалма вводиться в пісню 214: «Аще слова псалма 50 лунають і наприкінці пісні 218: «Помилуй мя, Боже, помилуй падшаго».

Согрішиша, но не отступиша от Тебе» - «Тебі єдіному съгрТших и лутавоє пред Тобою сътворих»³⁶ (Пс. 50:6), причому тут вже автентичні слова псалма трансформуються за взірцем молитви за спочилих: «Аще бо и съгреши, но не отступи от Тебе». Початкові

Сумна Давидова констатація власної провини «Тебі єдіному съгреших»Острозька Біблія. С. 917. (Пс. 50:6) відлунює в пісні 213 рефреном: «Согріших, о Боже мой!», «Согріших, виновен єсмь», «Согріших, содіянноє як мні утаити?», «Согріших, окаяннійший, согріших до зіла», «Согріших всіми чувствами». І це в одній тільки пісні 213! Але ж суть 50 псалма - не в безвідрадній констатації гріховности автора; в ньому благається про визволення «не лише від наслідків гріха, а й від усієї схильности до гріха в майбутньому»Міжнародний біблійний коментар: У 6 т. Львів: Свічадо, 2018. Т. 3. Повчальні та пророчі книги. С. 102.. Надію на це псалмоспівець шукає в зовнішньому джерелі духовної сили - в Бозі.

Пісня 213 з «Богогласника» в заключному вірші відображає віру в Божу ласку як запоруку цілковитого покаяння: «Всещедрою мя спаси судбою». А разом із тим налагоджується референтний зв'язок із іншим псалмом, 13, що починається словами «Рече безумен въ сррдцы своєм: ність Бога»Острозька Біблія. С. 893. (Пс. 13:1): «Безумен во сердці своєм, ність Бог, помышляєт» (213). Індивідуалістичне копирсання в глибинах свого сумління без огляду на всемогутній зовнішній чинник - Божу ласку - здатне лише травмувати, а не звільнити від духовних тягарів. «Тамо убояшася страха, идіже не бі страх: яко Господь въ роді праведных» - «Там, де страху не було, вони жахнулися від страху, адже Бог - із праведним родом»Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту: Пер. ієромонаха Рафаїла (Р. Турконяка). 4-ий повний переклад з давньогрецької мови. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2011. С. 547. (Пс. 13:5) - актуалізуються в рецептивній свідомості слова псалма 13. Тривожний суспільний контекст Європи епохи Просвітництва, де з середовища французьких енциклопедистів щодалі більше поширюються атеїстичні ідеїKafker Frank A. The Encyclopedists as a group: a collective biography of the authors of the Encyclopedie. Oxford: Voltaire Foundation, 1996. 250 р., оприявнює образ «безумних безбожників» у сучасному світі. Адже «Богогласник» виходить невдовзі після оприлюднення «Декларації прав людини і громадянина» (фр. Declaration des Droits de I'Homme et du Citoyen; 26 серпня 1789 р.) та наступних антиклерикальних ухвал Установчих зборів Франції, що стосувалися націоналізації церковного майна й запровадження для клиру ви- борности та обов'язкової присяги на вірність світській державіBetros Gemma. The French Revolution and the Catholic Church. History Review. 2010. December. # 68..

Риторична модель покаянних пісень визначається умовною ситуацією скрушного звернення до Бога. Ця ситуація оприявнюється неодноразовим вживанням звернень: «о Боже мой» (213), «Боже», «Отче», «Боже мой правдивый», «Пане добротливый», «Всесилный Боже» (214), «Владыко» (215), «Боже», «Владыко» (217), «Боже» (218), «moj Boze», «Stworco» (220), «Panie», «moj Boze laskawy» (221). Відповідно до катехитичних настанов, Бог у піснях є тим єдиним, хто може повернути грішникові втрачену чистоту, підвести його з духовної хвороби, наснажити силою в боротьбі за спасіння. «Народовіщаніє», видане почаївськими василіянами ще 1768 р., навчало:

- Що єсть цнота покаянія?

- Єсть то дар Божій, вляный до сердца человіку, при котором познавши кто гріх свой, єдин, или многія, пред самым Богом за них щире жалуєт, ненавидит их, и обіщаєт кріпко болше того не чинити»«Народовіщаніє, или Слово к народу каеолическому чрез монахов Чина святого Василіа Великого». 2-є изд. Почаєв, 1768. С. 203..

Відповідно до катехитичної інтерпретації каяття комунікативну функцію персонажа всіх покутних пісень характеризує благальне звірення своїх провин Богові. Хіба що допоміжну роль відводиться в пісні 216 Богородиці, «щедрой Царицы небесе и земли», якій належить бути «шлемом спасенія» для грішника. Тут спостерігаємо дещо несподіване перекодування апостольського заклику до ефесян: «Візьміть шолом спасіння і духовний меч, яким є Боже Слово»Біблія. Книги Святого Письма. С. 1145. (Ефес. 6:17). Та ще в пісні 217 персонаж звертається за допомогою до сповненої благодати Діви Матері.

Приписувана катехизисом ненависть до гріхаKatechizm Rzymski, wedlug uchwaly s. Soboru Trydentskiego ulozony. Tlum. ks. Walenty Kuczborski. Jaslo: Dru- karnia Stregera, 1866. T. 1. O wierze. S. 263. в дискурсивному просторі пісні втілюється в антиномічному протиставленні чистого, праведного єства персонажа його темній стороні, сповненій спокусливих оман. Це внутрішнє роздвоєння символічно оформлюється в акровіршевій пісні 214 (авторства Луки Длонського) в суперечку душі й тіла. Душа звертається до тіла з докором: «Бым я была не согрішила, аще не чрез тебе». Вводиться навіть метафоричний образ страждань душі, ув'язненої в тілі, «горше, неж в оковах». Але в пісні 213 і сама душа засуджується «внутрішньою совістю». Душа визнає: «Відаєш, тіло: купносмо грішили» (218). Сумну перспективу обох нерозривно пов'язаних одна з одною сторін грішної істоти констатує тіло, відповідаючи душі:

Ты пойдеш в огнь, я в гробг буду

До часу лежати, И покарм давати робацтву (214).

Гріх інтегрує людську особистість у неподільну цілість, всуціль вражену духовною хворобою:

И несть кая безвинная моєго состава

Часть, яже бы не дерзнула творити лукава (213).

Розгортаючи низку симптомів патологічного стану грішника, пісні згадують легковажні розваги, щоденні веселощі (214), марнотні захоплення примарами слави, багатства, чести, узалежнення від лестощів, блуду (215), безсоромність (216), накопичення скарбів (217), ненаситність на земні втіхи (218), марнування часу (220), брак любови до Бога, злість (221). Усвідомлення загальної деґрадації провокує безнадію, виражену в пісні 214 метафоричним образом фольклорного типу:

метафізичний покаянний покутний богогласник

Ой лучшеш было человеку ся на свет не родити,

Волгл бы был вутробг матерни каменем седети! (214).

А за всім цим відкривається перспектива невідворотної відплати по смерті. Її формують кілька ключових архетипних образів: «отхлань горяща», «огнь», «пекло» - «грішником дідизна вічная», «огонь вічнующій» (214), «горящая пещ», «пекельный ад» (215). Втеча від занурення в цю вогняну стихію, звідки немає вороття, спонукає поетів до пошуку архетипної альтернативи - води. Правда, водна стихія може й тут виступати нищівною силою, втіленою в образі бурхливого життєвого моря, запозиченого з ірмоса шостої пісні канону на голос 6, де й фігурує «Житейскоє море, воздвизаємоє... напастей бурею»Осмогласник єллински же Октоих или Параклитики. Твореніє преподобнаго отца нашего Іоанна Дамаскина и иных благоговійньїх отец. Львов: Тупом Стауропигійскаго інстітута, 1895. С. 642.. Персонаж описує небезпеку духовної загибелі від світських спокус, вводячи алюзію до цього архетипного мотиву:

Уелебох во морг, волны мя воекоре

Окружат, погрузят (217).

Земні скорботи в цьому семіотичному просторі обертаються хвилями: «Dzis шщ zale jakby fale nurzajq» (220). Цей мотив відсилає і до всесвітнього потопу (Бут. 7), і до загибелі єгиптян у морі при переслідуванні Мойсеєвого народу (Вихід 14:23-28), і до драматичної історії пророка Иони (Йона 1:15-2:11). Ключ до загадки переінакшення вбивчої водної стихії на рятівну шукається в євангельських сюжетах про життєдайні води хрещенняСловник біблійного богослов'я / Під ред. Ксав'є Леон-Дюфуна та ін. Пер. з франц. Рим; Львів: Місіонер, 1996. С.164-165.. Його використовує двомовна пісня 219, яка спрямовує розгублену грішну душу до «aquae salubres» - «здравых вод», здатних обмити, очистити її від скверни. Оздоровча сила цих вод обумовлена тим, що вони «очервленны», окроплені кров'ю Христа, пролитою в стражданнях на відкуплення гріхів людського роду. До традиційної інтерпретації спаси- тельної сили води як води хрещення - таїнства «отрожденія человіка на души, чрез кото- роє отрожденіє гріх нам первородный (и учинкове єсли суть) отпускаются и стаємося хрістіанами, то єсть, сынами Божіими»Народовіщаніє... С. 187. - додається символічне зображення таїнства покаяння як криниці очищення від гріхів:

Poenitentia, fassio oris,

Lacrymabiles actus doloris.

Saluberrimi sunt fontes isti.

Sparsi sanguine lateris, Christi.

Скруха, покута, горких слез токи,

Исповгдь свята, суть ти глубокій

Кладенец здравый, и вода чиста,

Окропленная кровію Христа (219).

Цим узагальнюється наскрізний мотив покутних пісень - заохочення до глибокого, всепроймаючого жалю за гріхи, ознакою якого є сльози. Грішна душа завинила тим, «жесь слез не точила» (214). Вона просить Бога про дар сліз - «Ніні ми слезы даруй, Владыко» (215), спонукає своє єство до плачу, який би здіймався з глибини душі - «Пла- чите сердца моєго зеницы» (216). При цьому дар скрухи за гріхи, дар сліз сприймається за небесну ласку:

Излый мнп, Боже, со небесе слезы,

Да восплачю моя пагубыя стези (218).

Невпинне оплакування гріхів було одним із найважливіших складників аскези єгипетських пустельниківGuillaumont Antoine. U zrodel monastycyzmu chrzescianskiego. Przekl. s. Scholastyka Wirpszanka OSBap. Krakow: Tyniec, 2006. T. 2. S. 120-121.. Києво-Печерський патерик розповідає про Теофіла, який, визнавши свою провину, «сугубъ рьіданіє вьспріим» і в невпинному переживанні каяття «иміаше же съсуд, и єгда упражняшеся на молитву, прихожаху єму слезы, и поставляше съсуд и над темь плакаше, и того наполнивъ слез за многа літа»Києво-Печерський патерик: Вступ. Текст. Примітки. Упор.: Д. Антонович. Київ: З друкарні ВУАН, 1930. С. 160.. Гіркота плачу сприймалася за ознаку глибини каяння за вчинені гріхи.

Одержане при відпущенні гріхів право на вічне життя бачиться поетами нагодою для подяки Богові, згадкою про яку закінчується останній покутний вірш:

Za ten dar Twojej rqki

Bqdq wieczne czynil dziqki (221).

Покутні пісні з «Богогласника» були написані різними авторами, з яких завдяки акровіршеві («краєгранесію») визначаються імена Луки Длонського (214) та Достоєвського (215)Петро Кралюк, до речі, пов'язує останнього з родиною предків російського письменника Федора Достоєвського. Див.: [Кралюк Петро]. Предки Федора Достоєвського були греко-католицькими священиками і публікували вірші в уніатському «Богогласнику».. Але зіставлення всіх дев'яти пісень дозволяє виявити певні спільні тенденції. Чи не найважливіша з них - концептуальна відповідність східній покаянній духовності. Не приділяючи надмірної уваги обрядовим деталям, пісні суголосні в спонуканні слухачів/виконавців до глибокого, до сліз, переживання вчинених гріхів як свавільного бунту, розлуки з Богом, що загрожує обернутися втратою вічного життя. Розплата за гріх постає вогненними образами пекельних мук. Страх перед цією жахливою перспективою, розпач від власного безсилля спонукають до пошуку рятунку в поєднанні з Богом, що і є квінтесенцією таїнства покаяння. Пісенна мелодія, ритмічна мова силабічного вірша, акцентування ключових слів у анафорах і римованих словах, вишуканий світ барокових тропів - все це впроваджує пенітента в особливий вербальний і музичний простір, відчужений від гріховного повсякдення. Пісні ніби закликають: «Горі иміим сердца»Лєігоируїкоу си єст Служебник. Унев: В обители Успенія Присвятыя Богородицы, 1740. С. 24. - і саме там, у просторі сакраментального об'явлення Бога, знайдімо натхнення для перемоги над влас- ною недосконалістю.



Додаток

«Богогласник» (1790): покутні вірші

П'існь 1. Покаянная

Согріших о Боже мой! Отнюд не таюся. Согріших, виновен єсмь, того не запрюся. (2) И ність кая безвинная моєго состава Часть, яже бы не дерзнула творити лукава. Исповідаю словеса права.

Мні бо мысль от юности, на зло пожадати, Віси нісмь Аггел, благо не могу ділати:

(2) Согріших, содіянноє як мні утаити? Самоє діло истину нудит из'явити, И невозможно того сокрити.

Обаче кающися, паки согрішаю, Гріхи ко гріхом моим всегда прилагаю;

(2) Согріших окаяннійшій, согріших до зіла,

Согріших всіми чувствами души же и тіла.

Вся злая похоть во мні соділа.

Ниже что под именем гріха содержимо

Обрящется, єже бы мене пройшло мимо;

(2) И чувственно сама мене правда обличает,

Єгда совість внутренняя душу осуждаєт,

Виновну быти весма являет.

Запрітися убо злых діл мні невозможно,

И что было, не было, рещи єсть безбожно;

(2) Той сміл бы на сіє, кому Давід припіваєт:

Безумен во сердці своєм, ність Бог, помьішляєт, Сам разві таков, правды не знаєт.

Аз же с пророком зову: Помилуй мя Боже,

Ничто утаитися от Тебе не может:

(2) Беззаконіє аз знаю, гріх єсть предо мною,

И лукавоє сотворих Творче пред Тобою;

Всещедрою мя спаси судбою.

Піснь 2. Покаянная, в нейже душа окаєваєт тіло, а тіло душу о грісіх

Творец Лукаш Длонски по краєгранесію.

Лакнущій світе чем на грішники так зіло чатуєш?

И вмісто жизны, вічной дідизни, отхлань им готуєш?

(2) За учинки наши нам тоє, приплатимо житіє злоє.

Бо отхлань горяща

будет нам паляща навіки.

Уже'м утратил Небо чрез гріхи у Пана моєго,

Искалем паче роскошей світа, неже хвалы Єго,

(2) Волілем в роскошах гуляти,

Чтоденне веселим бывати:

Незасмутилемся,

Але тішилемся по вся дни.

Како пред Тебе, Судію, Боже, мні грішному стати?

Когда во трубах снидеши с небес грішивіх обличати?

(2) О Отче! Змилуйся, не помни

На младіи нравы уломны,

Бо то моє тіло

Мене приводило на тоє.

Ах! Отповіш там скверноє тіло за мене, за себе,

Бо бым я была не согрішила, аще не чрез тебе:

(2) Ты єще з младости зводило,

Всегдась так до мене мовило:

Гуляй душе в тілі,

Доколь не помліли въ мні кости.

Шумілась также, о душе моя, трудно ся запріти.

Радась со мною на все зло діло была ся згодити;

(2) Поболієм равно за своє,

Ты єще виннійша за тоє,

Жесь слез не точила,

Жалю не чинила за гріхи.

Доколі тіло будеш на мене неслушне гадати?

Довлієт жалю на умі моєм сего виражати!

(2) Помни древня злобо на себе,

Что я мук терпіла у тебе,

Горше неж в оковах

Во твоих утробах страдалам.

Латва то мука, о душе моя, еще тебі была,

Вспомниш посліжде, якая будет, ґди выйдеш от тіла:

(2) Тогда по росході отсюду

Ты пойдеш в огнь, я в гробі буду

До часу лежати,

И покарм давати робацтву.

Ой лучшеш было человіку ся на світ не родити, Воліл бы был в утробі матерни каменем сідіти!

(2) Но днесь не может ся розстати,

Треба ся до пекла достати,

Где будет отчизна,

Грішником дідизн вічная.

На Тебе токмо надежду имам, Боже мой правдивый, Вім, же не хощеш мститися кривды, Пане добротливый. (2) Аз на та словеса уповал,

Которая Давід сказовал:

Аще согрішиша,

Но не отступиша от Тебе.

Свідок Ты таин сердца моего, ах всесилный Боже, (Кто бо мя яко Ты, в совісти моей испитати може?) (2) Како на сем світі будущи,

Горше пса встеклаго живущи,

Ничтоже благаго,

Токмо много злаго творилем.

Комуж я ньіні употреблюся чрез учинки мои?

Отдал бым душу, отдал бым тіло Христове в руці Твои.

(2) Но егда восхощеш пріяти,

Бысь не хтіл до пекла отдати!

Не отсылай в муки,

Люциперу в руки прошу Тя.

Избави огня вічнующаго всіх в Тя вірующих,

Избави войни, избави глада на світі живущих,

(2) Горнему нас отдай Сіону,

Да будем достойни у Трону

В небі Тя хвалити

Со аггелы піти: Свят, свят, свят.

П'існь 3. Покаянная

Творец Достоевски по краегранесію.

Да прійдет нині радость новая, Сердцу благія мысли подая.

(2) Да бым оставыл гріховно діло

И приліпился ко Богу ціло.

Окаянныя моя зіницн

Воззріт на образ очей денницы

(2) Оставте в мірі красныя вещи,

Да убіжите горящей пещи.

Суету в мірі презрите вскорі, Возвышайтеся ко Богу горі

(2) Небрежіт славы, богатства, чести, Бігайте блуда, и всея лести.

Тілом принужден вкусити сласти, Ах! Отщетихся праведных части! Не смію зріти высоты світа, И не имію блага отвіта.

О коликія врагов навіти!

Хитростнія мні препяша сіти.

(2) Аз окаянный не подвигохся В прелести сіти бідні впадохся.

Єй соравнихся скоту безумну, Оскверних душу, и совість умну, (2) Скалях одежду прекрасну зіло, И погрузихся в злобі всеціло.

Вся злая люті содіях в мірі,

Не пріях блага токмо во вірі,

(2) Преспівах паче на діла злая, Како же пріиму вічна благая?

Сам я даруєт жених в чертозі, И призьіваєт всіх нас на мнозі.

(2) Коль нетерпимый жаль тому пріиде, Кто от чертога праздно от'иде.

Колика лучша лишихся града!

Постигох бідві пекелна ада,

(2) Нині ми слезы даруй, Владыко, Да не постражду горе толико.

Измы гріховнаго Вавулона,

Вчини жителя світла Сіона,

(2) Да бым в небесном пребывал лику, И вселюбезно зріл Тя Владыку.

П'існь 4. Покаянная отступника от в'іры

Плачите сердца моєго зіници, Впадох в тяжчайшы гріховни пленицы.

(2) Єй ність во мірі грішника толика, Якоже аз, никто согрішил от віка.

Душу и тіло погубих во мірі, Лишихся любве, надежды, и віри;

(2) Раздрах одежду крещенієм данну, Юже ми даде Бог, совыше истканну.

В ліности моєй иждих жизнь без студа, Не пріях во ум будущаго суда.

(2) Пойду припаду ко щедрой Царицы Небесе и земли, Маріи дівици.

Кто бо мні может помоществовати?

Токмо ты сама, о Божія Мати.

(2) Шлем спасенія имію тя выну, На тя бо надежду возложых єдину.

И ктож от грішник когда погибаєт, Аще тя Діво на помощь взиваєт?

(2) И аз грішнійшій буду призывати Имя ти святоє во вік прославляти.

Піснь 5. Покаянная

Ах! Доколі окаянный на світі жию? Призри, Боже, со небесе, к Тебі вопію.

(2) Вдень и внощи без помощи: Углібох во морі, волны мя воскорі Окружат, погрузят.

Єсли тако мні уплинет во грісіх весь світ, Горко будет ми отдати з житія отвіт.

(2) Діла, мысли, вся зависли

От єдной години. На то не единый Помяни, погляни.

Окаянный человіче, не трепещеши?

Суєту гониш, а на смерть не помянеши?

(2) Не забуди, готов буди, Престани грішити, красоту любити Отщайся, покайся.

Готов бысь потом отдати вся твоя скарби, Но єгда смерть замкнет очи, западут карби, (2) Искупити, испросити,

Не можеш ся з гроба, где враз вся оздоба Согнієт, истлієт.

Та пріятель не заступит, ниже друг, ближный, Каждый за себе виновен быти подвижный.

(2) Да говієт, доколь жієт,

Нищым благотворит, гріхов да разорит, Преграду, в отраду.

Торжищем єсть человіку житія время, В том куплю всяку да дієт земноє племя.

(2) Человіче, як обыче, Благоутробія, дары літ в дни тія Богаты, снискати.

Отягченный сый гріхами молю, Владыко, Продолжи ми ко исправі время єлико.

(2) Діво Мати, благодати,

Єси исполненна, пріими умиленна Грішника, блудника.

Піснь 6. Покаянная

Излый мні, Боже, со небесе слезы,

(2) Да восплачю моя пагубыя стези.

Откуду начну слезы проливати,

(2) Страстнаго житія діла возвіщати?

Уподобихся вранови нощному,

(2) Плотояденієм ненасыщенному.

Навыкох на вся діла в мірі злая,

(3) За то удален єсмь прекраснаго рая.

Туга мні зіло утробу снідаєт,

(2) Як мечь обоюду острый прободаєт.

Оле мні грішну! Что се содіваю?

(2) От многих літ моих Бога прогніваю!

Разорых закон Создателя Бога,

(2) Отриновенный єсмь світлаго чертога!

Увы о душе! Чему не радиши?

(2) А о грісіх твоих горко не слезиши?

Відаєш, тіло: купносмо грішили,

(2) Совокупно треба, бысмо поболіли.

З сердцем согласно подвигнім вся уды,

(2) Ко покаянію весь состав пребуди.

Кій плач воспою днесь языком моим?

(2) Очисти мя, Боже, по щедротам Твоим.

З глубины сердца глас мой возведшаго, (2) Помилуй мя, Боже, помилуй падшаго.

Hymnus 7mus. Poenitentialis. Піснь 7. Покаянная

Non unus, alter decimus annus, Animam gravis torquet tyrannus! Ah! pridem, pridem, a juventute Languor peccati ierruit tute.

Єй не рік, не два, и не десятый

Як той боль гріха на душу взятый!

(2) Ах давно, давно от молодости Лежу в гріховній чтоденне злости.

Corpori noxa, animae qualis!

Sublevet, non est proximus talis.

(2) Anima dulcis quid tunec factura, Cum jam et corpus fit sub censura?

Тіло як тіло, душенці біда!

Двигнути кому, не маш сосіда.

(2) Чтож ты, душенко, будеш чинити, Когда и тіло зачнет слабіти?

Aquae salubres, ajunt, quod dantur, In quibus omnes gentes lavantur;

(2) Utinam illis animam dare!

Ex hac peccati sorde piare!

Гдесь то суть, кажут, здравыя воды, В тых то ся водах мыют вси роди;

(2) Єй когда б душу там очистити!

З тини гріховной весма обмыти!

Poenitentia, fassio oris,

Lacrymabiles actus doloris.

(2) Saluberrimi sunt fontes isti.

Sparsi sanguine lateris, Christi.

Скруха, покута, горких слез токи, Исповідь свята, суть ти глубокій (2) Кладенец здравый, и вода чиста, Окропленная кровію Христа.

Ad haec flumina rubei maris Aquae Divinae et salutaris.

(2) Anima ocurre piare lues, Perennem tibi salutem strues.

К сим убо рікам богоспасенным,

В морі страсти очервленным,

(2) Біжи, о душе, гріхи измыти, Имаш ся вічно в них исцілити.

Piesn osma Pokutna

Ach moj Boze! Czyli z moze bydz w niebie

(2) Mlodosc plocha, co swiat kocha, nie Ciebie?

Dzis mi zale jakby fale nurzajq;

(2) Co za strata! marnie lata mijajq.

Rzeki plynq, wiatry ginq, gdy wiejq;

(2) Lata spieszq, a nie cieszq nadziejq.

Ile zylem, nie zrobilem nic z chwalq.

(2) Nie w odbycie moje zycie nie mialo.

A co razy zlej obrazy si stalo,

(2) Gdy nie w dziele, zlego wiele myslalo.

Nie daj tedy, Stworco, kiedy bym zblqdzil.

(2) Nawet bo Ty bdziesz cnoty me sqdzil.

Piesn 9ta Pokutna

Czyli wodq, czy lqdem

Pod niefortunnym rzqdem

(2) Pomni o tym, ktory ci umilowal

Nad swe zycie.

Bog mi kocha, a ja nie,

Nie kocham Ci o Panie!

(2) Nieba widz me skinienia,

Uwazajq przewinienia.

Owoz wzdycham tajemnie,

Bo Ci kocham wzajemnie;

(2) Odrzucam milosc ciala,

Ktora dotqd mi wiklala.

Kiedy pojd, gdzie stan,

Wszdy w zalach zostan;

(2) Zycie tracic w zalach zqdam, A na wiecznosc si oglqdam.

O moj Boze laskawy!

Dopomoz mi tej sprawy

(2) I uzycz lask wielosci, Niech nie gin w mojej zlosci.

Wszak gdy Ci nie osiqgn,

Wiecznq niedol sciqgn;

(2) Tak pewnie zginqc musz, Dajqc pieklu ndznq dusz.

Niechze zycia nie skoncz, Az duchem z Tobq zlqcz;

(2) Za ten dar Twojej rki

Bqd wieczne czynif dziki.



References

1. Hnatiuk, O. (1994). Ukrainska dukhovna barokova pisnia [Ukrainian spiritual baroque song]. Warsaw, Poland; Kyiv, Ukraine.

2. Kraliuk, P. (2013). Predky Fedora Dostoievskoho buly hreko-katolytskymy sviashchenykamy i publi- kuvaly virshi v uniatskomu «Bohohlasnyku» [Fedor Dostoevsky's ancestors were Greek Catholic priests and published poems in Uniate «Bohohlasnik»]. Natsionalnyi universytet «Ostrozka Akademiia» - The National university «Ostroch Academy».

3. Krysa, B. (1997). Peresotvorennia svitu: Ukrainska poeziia XVII-XVIII st. [Recreation of the world: Ukrainian poetry of XVII-XVIII c.]. Svichado. Lviv,

4. Matiiash, Dz. (2000). Osoblyvosti poetyky ukrainskoi barokovoi dukhovnoi pisni (na material! pokaiannykh pisen) [Features of the poetics of Ukrainian baroque spiritual song (on materials of penitential songs)]. Mahisterium. 4. Literaturoznavchi studii - Master's degree. 4. Literary studies. P. 23-30.

5. Medvedyk, Yu. (2006). Ukrainska dukhovna pisnia XVII-XVIII st. [Ukrainian spiritual song of XVII-XVIII c.]. Ukrainian catholical university. Lviv, Ukraine.

6. (2021). Zamoiskyi provintsiinyi sobor Ruskoi uniinoi Tserkvy 1720 roku [Zamoiska Provincial Council of the Russian Union Church in 1720]. Zah. red. I. Skochyliasa. Upor.: R. Paranko, Ihor Skochylias, Iryna Skochylias. B. 1: Actions and resolutions. Ukraine catcholical university. Lviv, Ukraine.

7. Stasiv, K.V., o. ChSVV. (2015). Misiia vysokoho slova [High word mission]. Vasyliianske knyhovydannia: mynule, suchasne i maibutnie - Basilian book publishing: the past, the present and the future. Mi- sioner. Zhovkva, Ukraine.

8. Stotskyi, Ya. (1997). Monastyr Ottsiv Vasyliian Chesnoho Khresta Hospodnoho v Buchachi. 17121996 [The monastery of Fathers Basilian of the Holy Cross of the Lord in Buchach. 1712-1996]. Misioner. Lviv, Ukraine.

9. Zashkilniak, L., Krykun, M. (2002). The History of Poland: from ancient times to the present day. Lvivskyi natsionalnyi universytet im. I. Franka. Lviv, Ukraine.

Размещено на allbest.ru