Повернення жанру: про реалізм у сучасній воєнній повісті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного медичного університету імені О. О. Богомольця

Повернення жанру: про реалізм у сучасній воєнній повісті

Яніна Кулінська,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри україністики

Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена сучасній українській воєнній літературі. Серед них авторка виділяє для аналізу повісті С. Гридіна і К. Чабали, що належать до так званої лейтенантської («комбатанської») прози, автори текстів - колишні військові, учасники проведення АТО-ООС. Дослідниця ретельно вивчає тексти саме за їхніми жанрово- стильовими ознаками, визначає особливості нарації письменницької оповіді, простежує особливості сучасної реалістичної манери на матеріалі воєнної прози. Зазначає, що у своїх творах письменники максимально тяжіють до достовірності та об'єктивності зображення реальності, намагаються відтворити армійське/фронтове життя в найменших деталях і подробицях. У повістях С. Гридіна та К. Чабали змінюється фокус письменницької уваги: зміщується на соціальну сферу. Характер, поведінку, вчинки персонажів та їхню мотивацію автори пояснюють, передовсім, соціальним походженням та становищем, обставинами щоденного життя. В обох творах порушуються гострі, актуальні теми сучасності, зокрема й причини, що розкололи суспільство та спричинили протести проти центральної влади, призвели згодом до війни на сході України; письменники детально аналізують суспільні/політичні аспекти життя правдиво та усебічно, не уникаючи й не ретушуючи незручні питання. Головний принцип подання матеріалу - точна відповідність реальній дійсності, у розкритті характерів - максимальна правдоподібність. У обох творах представлені різні типажі героїв, усі подані авторами у становленні від вузького егоїстичного до альтруїстського. У цих текстах немає псевдоромантичності, псевдоліричності, ірреальності чи вишуканої стильової манери. Дійсність у повістях С. Гридіна та К. Чабали - це передусім цілісність, в якій поєдналися площини високого й низького, трагічного й комічного, правди й кривди, за авторами, це все повнота реального життя.

Ключові слова: воєнна проза, реалізм, жанр, стильова манера, деміфологізація, новий герой, психологізм, нарація.

Annotation

Yanina KULINSKA,

Candidate of Philological Sciences, Associate Professor at the Department of Ukrainian Studies Bogomolets National Medical University (Kyiv, Ukraine)

THE RETURN OF THE GENRE: ON REALISM IN MODERN MILITARY STORY

The article is devoted to modern Ukrainian military literature. Among them, the author singles out for analysis the novel by S. Gridin and K. Chabala, which belong to the so-called lieutenant (“combatant”) prose, the authors of the texts - former military, participants in the anti-terrorist operation. The researcher carefully studies the texts according to their genre and stylistic features, determines the features of the narrative of the writer's story, traces the features of the modern realistic manner on the material of military prose. He notes that in their works the writers strive as much as possible for the authenticity and objectivity of the image of reality, try to recreate the army / front life in the smallest details and details. In the stories of S. Gridin and K. Chabala, the focus of the writer's attention changes: it shifts to the social sphere. The authors explain the character, behavior, actions of the characters and their motivation, first of all, by their social origin and position, the circumstances of everyday life. In both works, acute, topical issues of modernity are raised, including the reasons that split society and caused protests against the central government, which later led to the war in eastern Ukraine; writers analyze the social / political aspects of life in detail truthfully and comprehensively, without avoiding or retouching awkward issues. The main principle of presenting the material - the exact correspondence to reality, in the disclosure of the characters - the maximum plausibility. In both works - different types of heroes are presented, all presented by the authors in the formation from narrowly selfish to altruistic. There is no pseudo-romanticism, pseudo-lyricism, unreality or refined stylistic style in these texts. The reality in the stories of S. Gridin and K. Chabala is, first of all, the integrity in which the planes of high and low, tragic and comic, truth and guilt are united, according to the authors, it is all the fullness of real life.

Key words: military prose, realism, genre, style, demythologization, new hero, psychologism, narration.

Постановка проблеми

На гострій потребі реалістичних творів у сучасному вітчизняному літпроцесі критики наголошували неодноразово. Літературознавець Т Трофименко зазначала, що нині сучасна українська проза й реальне життя перебувають у різних площинах, а сучасні письменники відверто уникають жанру реалізму: «Навіть ті автори, чиї тексти позірно претендували на соціальну значущість чи показ «життєвої правди», повсякчас зверталися до міфологізму, містики чи фантастики, або навпаки - стьобу, іронії та натуралістичного блазнювання, або - до того й іншого водночас» (Трофименко, 2013).

Однак переламні події новітньої історії - Революція Гідності та війна на сході - кардинально змінили ситуацію: в літературу повернулися жанри, які останніми десятиліттями перебували на літературному узбіччі, серед них і реалізм. У книговиданні з'явився цілий пласт творів, написаних саме у реалістичній манері. Найпри- кметнішими є повісті С. Гридіна «Сапери» (2017) і К. Чабали «Вовче» (2020), романи «Брати» В. Іванини (2016), «Інтернат» С. Жадана (2017), «Сірі бджоли» А. Куркова (2018) та ін.

Аналіз досліджень

Найбільша зацікавленість реалізмом зарубіжними і радянськими літературознавцями спостерігалася в ХХ столітті: саме на цей час припадає чи не найбільша кількість наукових студій та досліджень реалістичного жанру. У радянському літературознавстві соцреалізм (починаючи із 30-х років ХХ ст.) взагалі утвердився як єдино правдивий і найпрогресивніший художній метод, став найголовнішим серед усіх напрямів.

Історія становлення та функціонування соцре- алізму висвітлена у працях зарубіжних дослідників М. Вайскопфа, Г Ґюнтера, М. Літовської, Є. Добренка, проблема ґенези та типології соцре- алізму - в роботах вітчизняних літературознавців Д. Наливайка, Т. Гундорової, Л. Медведюк. Питанню жанрово-тематичним особливостей, зокрема, соціалістичного роману присвячені наукові розвідки Н. Бернадської, О. Філатової, а сучасні українські літературознавці В. Хархун, Т. Свербілова, Н. Ксьондзик досліджували національний варіант соцреалізму.

Та з початку російсько-українського збройного протистояння на Донбасі у вітчизняному книговиданні кількість творів, написаних у реалістичній манері, істотно збільшилася, тому виникла нагальна потреба в нових наукових студіях, які б дали змогу проаналізувати і систематизувати доробок сучасних авторів.

У роботі використано також результати досліджень літературознавців, що спеціалізуються на вивченні сучасного літпроцесу та воєнної прози, зокрема, М. Рябченко, Г Скоршої, Г Улюри та ін.

Мета статті - дослідити твори сучасної воєнної літератури, написаних у реалістичній манері, визначити особливості їхньої нарації та авторської манери письма задля подальшого додавання поняття та його складників у сучасний літературний процес.

Повісті С. Гридіна «Сапери» (2017) та К. Чабали «Вовче» (2019) вперше стають предметом комплексного аналізу, тексти досліджуються на жанровому, стильовому, тематичному та нара- тивному рівнях.

Виклад основного матеріалу

Прийнято вважати, що першими на переламні суспільні події зазвичай реагують малі літературні форми - новела й оповідання, саме вони здатні миттєво й сконденсовано відтворити важливі моменти буття. Однак про воєнні події на сході України першими оперативно розповіли автори великих жанрових форм - повістей і романів, і лише за кілька років вийшли друком збірки малої прози.

Повісті С. Гридіна «Сапери» та К. Чабали «Вовче» одразу привернули увагу літературознавців. Обидва твори належать до так званої ком- батанської прози, автори повістей - колишні військові, учасники проведення АТО-ООС. лейтенантський проза жанровий стильовий

У повістях - зображення війни, однак не звичних батальних сцен із численною технікою та ефектними обстрілами, а її буднів - із риттям мерзлої землі на окопи, з обідами тушонкою і мівіною, з пияцтвом на передовій, із часто недолугими наказами вищого керівництва.

Головний герой Гридіна Семен Говоруха на фронт потрапляє неочікувано не тільки для своїх рідних чи колег, а й навіть почасти для самого себе: іде воювати замість сина Віктора, бо в того народилася дитина й життя попереду, а він у свої 45 начебто вже й пожив. Тому старший Говоруха прямує у військкомат, домовляється з воєнкомом, якому взагалі байдуже, кого мобілізовувати, бо в нього «...план по колічєству» (Гридін, 2017: 13), і, зрештою, опиняється на полігоні.

Рішення Семена піти боронити Батьківщину ані його колеги, ані товариші не розуміють й не підтримують, і це засвідчує одну з найпоширеніших позицій у суспільстві: «...Двоє знайомих, яких зустрів дорогою додому, послухавши розповідь (про медкомісію у воєнкоматі - Я.К.), дружно назвали його ідіотом» (Гридін, 2017: 20), «У офісі було важко. Колеги, яких зустрічав у коридорах, відводили погляд або хапали за руки, трясли ними, бажаючи «миру над головою». А ще голосно дивувалися його рішенню йти воювати «невідомо за що»... - Я тебе не розумію! - майже кричав невисокий сивий дідок Петро Степанович. - За що воювати? Там нас ніколи не любили і не визнавали...» (Гридін, 2017: 22) і далі « - Дурний ти! - вигукнув Петро Степанович. Скажи, хоч один синок якогось депутата пішов туди? Ні!» (Гридін, 2017: 22).

Та заради справедливості варто зазначити, що раніше Говоруха й сам не особливо переймався подіями на сході, доки його не зачепило особисто: «У місті кілька разів ховали загиблих, але все одно це було ніби сюжет по телевізору - далеко й незрозуміло. А тут на тобі... » (Гридін, 2017: 7).

Автор «Саперів» не уникає болісних проблем суспільства, у повісті - максимальне й усебічне відтворення автором дійсності, спостерігаємо тяжіння письменника до об'єктивності та достовірності навіть у найменших подробицях і деталях.

Тому його Говоруха майже одразу стикається з грубістю старших за званням: « - Куди їдемо, лейтенанте? - спитав у похмурого військового з трьома зірочками на погонах, який умостився біля водія і був їхнім супровідником - Вам не все одно? - визвірився у відповідь старший лейтенант. - Туди, де з Вашої отари зроблять справжніх військових, - видав зверхньо» (Гридін, 2017:25);спостерігаєп'янствонаполігонійнафронті: «... А що це у вас тут за КПП обладнаний? - спитав Вежа. - Ги-ги, - коротко реготнув лейтенант. Витверезник, «аватарів» сюди складаємо, доки не протверезіють. - Кого ? - здивовано перепитав Говоруха. - Кого-кого! Синяків, алканів... Тут іноді з автобуса жоден тверезий не вийде...» (Гридін, 2017: 33) чи як відправляли ешелон із мобілізованими на фронт «Там дехто так насвят- кувався, що спочатку вікна потрощили у вагонах, потім міліціонера, що супроводжував, загнали у службове купе й зачинили, а провідниця ледь відбилася від охочих побачити, що в неї під спідницею... » (Гридін, 2017: 75); мусить нестатутно через кулаки доводити свій авторитет бійцям, які не підкоряються наказам: «- З першого бою ти не повернешся, обіцяю! - зиркнув Гавула (рядовий, підлеглий Говорухи. -Я.К.) на командира... - Мочи його, що з ним говорити! - зарепетував Федорук (ще один рядовий з підрозділу Говорухи - Я.К. ) <....> Говоруха коротким ударом знизу зацідив правицею із затиснутою в ній зброєю в підборіддя Гавули. Той голосно кавкнув, захарчав і звалився на зачов- гану дерев'яну підлогу. З рота побіг тоненький темний струмочок крові. Федір відчув, як на нього всією масою звалилася байдужість. Нехай хоч усі накинуться, вистріляє патрони, буде гризти горлянки, дряпатися і відбиватися ногами...» (Гридін, 2017: 106); мародерство в районах проведення

АТО та негідну поведінку декого з військовиків: «У АТО нацгвардія має бути, СБУ-шники! - заперечив Гриша. - А вони тільки на блокпостах стоять. Бабки заробляють. У мене сусідчин син у безпеці працює. Після трьох місяців такого відрядження магазин відкрив...» (Гридін, 2017: 180) чи «Якесь чмо автомат на мужика з бабою направило, на коліна їх поставило...» (Гридін, 2017: 28); про небойові втрати у війську: «за кілька тижнів п'ять «двохсотих». Один повісився, четверо блювотинням захлинулися..» (Гридін, 2017: 70); про нервові зриви у самого героя й інших вояків: «... Чому він так вчинив, Говоруха не міг пояснити навіть собі. Схопив подушку, скочив з ліжка й одним стрибком опинився біля Троцюка. Кинув подушку тому на обличчя і міцно притиснув її, намагаючись заглушити ревіння <... > Говоруха відчув, як чиїсь міцні руки відтягли його вбік. - Ти що Федоте (так Федора почали називати на полігоні, а згодом ще й «Вулканом» за позивним. - Я.К.) - почувся шепіт Вежі. Сісти захотів за якогось хропуна? - твердо сказав, тримаючи чи за плечі» (Гридін, 2017: 50); про неорганізованість, погану координацію між військовими підрозділами, а подекуди не фаховість і абсурдність, якщо не злочинність, деяких розпоряджень вищого армійського керівництва, скажімо, коли в батальйон направляють двох саперів Говоруху й Максимчука - одного на посаду із забезпеченням, а другого - поза штатом, на офіційне забезпечення його візьмуть, коли першого сапера вб'ють, усе це засвідчує ще совкове ставлення до звичайних бійців із сумновідомим «баби ще народять»; проблема забезпечення армії тощо.

Порушує С. Гридін на сторінках повісті й питання про виживання мирного населення у прифронтовій зоні, та йдеться не лише про обстріли. Письменник не героїзує українського військового й не демонізує місцевих, хоча серед них вистачає інформаторів бойовиків і диверсантів (Степанович, наприклад). Натомість автор вперше в сучасній воєнній літературі зачіпає питання жіночої проституції за харчі як способу вижити у прифронтових районах: «Вовчик (рядовий, підлеглий Говорухи - Я.К.) якусь бабенцію надибав <....> Їй ще й двадцяти, певно, нема, самий сок! - причмокнув (один з бійців - Я.К.). -1 майже на халяву. Пачка цигарок - і роби з нею, що забажаєш! Банка тушонки за звичайний секс...» (Гридін, 2017: 158).

Не цурається С. Гридін і фізіологічних описів, приміром описує в деталях поранення й каліцтво: «.Говоруха з жахом побачив його ногу за метр від тіла. Видовище було жахливим. Зашнурований черевик із зачовганою підошвою, частина камуфльованої холоші... І на диво біла розламана кістка, що стирчала з кривавої маси навколо неї...» (Гридін, 2017: 174).

Та попри прагнення автора змальовувати фронтове життя, таким, як воно є, без ідеалізації й без пафосу, разом із тим персонажі повісті демонструють щоденну готовність і впевненість у правильності свого вчинку - йти боронити Вітчизну й битися з окупантами, хоча й не довіряють своїй центральній владі («У цій державі що хочеш може бути - каже ВіталійМаксимчук. - Я.К.).

Ключем до розуміння мотивації поведінки бійців, які свідомо пішли у військо, стають рядки Т Шевченка, де головним словосполученням є «неоднаково мені»: « ... Та не однаково мені,/Як Україну злії люди/ Присплять, лукаві, і в огні/ Її, окраденую, збудять./ Ох, не однаково мені» (Гридін, 2017: 114-115). «Чіпляє, мужики!Я Шевченка тільки в школі чув, але тоді заставляли, і читати його не хотілося. «Ох не однаково мені». - Кому «однаково», той удома на дивані воює! - задумливо вимовив Максимчук. - Сильна штука! - кивнув на томик.» (Гридін, 2017: 114-115).

Схожий ефект об'єднання й перетворення юрби на згуртовану чоловічу спільноту, має і епізод зі звучанням державного гімну на плацу: «Натовп, який ще хвилину тому важко було назвати єдиним, на очах перетворювався на колектив <...> мобілізовані натхненно виконували гімн, не завжди потрапляючи в ноти і слова... - Слава Україні! - голосно крикнув хтось із лівого краю. - Героям слава! - ревонув у відповідь кількасотен- ний стрій..» (Гридін, 2017: 44).

Війна в «Саперах» Гридіна - це ще й випробовування, перевірка на міцність героїв і як чолові- ків-воїнів, і як людей. Недаремно різні герої повісті зазначають: «Перший бойовий вихід покаже, хто є хто» (Гридін, 2017: 127).

І цю перевірку долають не всі, бо зазвичай сумлінні й доброчесні громадяни в мирному житті не завжди витримують екстремальні умови війни: «Льоха (психолог підрозділу - Я.К.) тримався тиждень. Метався по ротах, організовував якісь тренінги, показував мобілізованим незрозумілі малюнки, вимагаючи від них коментарів. Над ним насміхалися. Показуючи на нього, крутили пальцем біля скроні і вважали за блаженного. Одного вечора він прийшов у казарму п'яний як чіп, упав на ліжко і розридався. Щось молов про Фройда й Альберта Бандуру, потім згадував, стогнучи, свою дружину, і нарешті схопився за ніж і кинувся з ним до спокійного й урівноваженого Григорія Матвійовича.» (Гридін, 2017: 122-123).

Звертається С. Гридін і до суспільних колізій минулого, зокрема причин, що вивели українців на протести у 2013-2014 рр., а згодом привели війну на Донбас: «Якби не ці любителі «русскаго міра», то міг би зараз удома біля дружини сидіти, з онучкою бавитися», - каже Федір Говоруха (Гридін, 2017: 142). За письменником, у суспільстві точиться невидиме протистояння двох позицій: з одного боку - національне відродження, з іншого - ідеологічна спадщина колишнього Радянського Союзу, що в деякої частини населення асоціюється з Росією. Та письменник нікого не засуджує й не чіпляє тавра, залишаючи все - і передовсім висновки - на розсуд читача.

У «Саперах» С. Гридіна - спокійна розповідна авторська манера: без зайвих емоцій, психологічних надривів чи звинувачень, проста правдива розповідь про життя на війні. Критерій авторської художності - принцип точної відповідності реальній дійсності.

Літературознавець М. Рябченко зазначає, що «Сапери» С. Гридіна - чи не єдиний у сучасній воєнній літературі зразок «лейтенанської прози» радянського зразка (Мимрук, 2019).

Та, на нашу думку, повість «Вовче» К. Чабали так само належить до цього різновиду воєнної прози: в ній, як і в «Саперах» - максимально точно й правдиво відтворено досвід перебування письменника на війні (автобіографічність -- один із головних пунктів «лейтенантської прози»). Така проза не обов'язково подана від Я-наратора, але в ній обов'язково йдеться про пережите автором.

Текст К. Чабали - динамічніший, ніж у С. Гри- діна. У повісті так само щиро й правдиво зображене фронтове життя, перебування на передовій, де дійсність зійшлася в одне ціле своїми діаметрально- протилежними сторонами: героїчне високе переплелося з низьким буденним, трагічне зі смішним, тому описи боїв, поранення й смерті на сторінках повісті сусідять із рубанням дров, запарюванням кави й виховуванням окремих новобранців. У «Вовчому» так само згадуються актуальні суспільні проблеми, але вони не сформульовані так однозначно чітко й відкрито, як у «Саперах» С. Гридіна. Багато подається К. Чабалою завуальовано, через принцип інакомовлення та гри. Приміром, абсурдність перебування в армії: забавка «сіли-встали», гра «Віслючки» тощо.

Повість К. Чабали приваблює різноманіттям характерів: старший позиції Вовк - офісний працівник у минулому, а нині свідомий захисник Вітчизни; його напарник Жорка, відчайдух і ловкач, готовий до будь-яких пригод і витівок, у бою сміливий і відважний боєць; новобранці Верхній (Сашко Суворов) і Нижній (Женька).

Характери усіх персонажів, їхні вчинки (а за ними вгадуються суспільні типажі) пояснюються автором, передовсім їхнім соціальним походженням і умовами повсякденного життя. Однак це лише початок, бо далі на сторінках з усіма героями відбувається становлення, розвиток їхніх характерів формуються під впливом суспільних обставин: ось Вовк, колишній успішний менеджер із гідною зарплатою та власним житлом у столиці, із суботніми ресторанами й пабами: «Дві тисячі тринадцятий. Листопад <....> Що там за Майдан? Що їх не влаштовує знову? <...> Грудень... Дітей побили - вийшов народ <....> муть якась.тут новий контракт може бути. Зароблю на путівку <...> Дві тисячі чотирнадцятий. Січень... Цікаво, а хто там стоїть: Хто всі ті люди на Майдані? Моїх близьких друзів і знайомих серед них немає <...> Лютий... Ну, нічого собі! Це ж вже майже громадянська війна. Це ж треба - у народ стріляти? <...> Березень... Як це Крим захопили? <...> Добробрати? Мене махновщина не влаштовує. Відкрили військкомати? Я таки піду. Бо як це так? Це ж моя країна...» (Чабали, 2019: 50).

Женька, єдиний мамин син, вихований нею на книжках, пішов на війну, щоб довести усім, що він не тюхтій і не підспідничник. У перших боях - так злякався, що аж зомлів «Воно рученятами обличчя закрило й давай кричати, наче різане... то я (Жорка -Я.К.) його (Женьку -Я.К.) по мордасам ляпнув двічі - опритомнів» (Чабали, 2019: 78), поступово перетворюється на гідного чоловіка й вояка «з голосу пропали оті запопадливі нотки. Упевнений голос. Відкритий погляд. Наче підмінили хлопця» (Чабали, 2019: 91). І головне - війна й межові, граничні ситуації на ній, коли відбувається переосмислення життя та його цінностей, перетворили учорашнього слабкого хлопчину Женьку на Поета, чиї вірші, написані на старенькому телефоні, в окопах, між боями, вражають геть неліричного Вовка.

Ще карколомніша доля в Сашка Суворова, колишнього горлівського пацана Вітьки-Бульдо- зера, що взяв собі ім'я свого загиблого товариша після сидіння «на підвалі» в бойовиків. Плутана життєва стежка, зрештою, вийшла на рівну дорогу, бо сміливості й відкритості Сашкові не позичати.

У жанрі реалізму написані й романи «Брати» В. Іванини, «Інтернат» С. Жадана, «Сірі бджоли» А. Куркова. У всіх - зображення людини під час воєнного лихоліття, соціальний конфлікт і моральний вибір кожного з персонажів, розвиток характерів від звичних «я ні за кого» чи «кожен сам за себе» до розуміння своєї причетності до суспільних подій та відповідальності за них. У цих творах немає зображення бойових дій, персонажі «Інтернату» й «Сірих бджіл» живуть у сірій зоні, війна тут більше як каталізатор, що оприявнила накопичені роками суспільні проблеми, і як декорації, на кону перед якими й розгортається події. Назар, головний герой «Братів» В. Іванини, після одного з боїв потрапляє в полон, допитує його рідний брат, кадровий російський офіцер, який воює по той бік фронту.

Попри максимальне зображення реальності й загалом типовості персонажів, тяжіння авторів до достовірності, усе ж таки ці твори, на нашу думку, слід зарахувати не так до реалістичних творів, як до неореалізму - через підвищену авторську увагу саме до героя та його психології, а не до суспільних обставин, соціальної сфери, які породили й сформували характери персонажів.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо: російсько-українська війна на сході стала потужним стимулом для української культури, зокрема книговидання. За словами дослідниці Г Скорі- ної, протягом 2014-2020 рр. уже вийшли друком понад 660 видань (Скоріна, 2020), ще десятки рукописів чекають свого часу у видавництвах. Війна ввела в сучасний вітчизняний літературний процес нові імена авторів, повернула до активного вжитку жанри, які останні кілька десятків років перебували на літературному маргінесі, зокрема, жанри щоденника, реалізму та неореалізму - на них у суспільстві вже кілька років спостерігається активний попит.

Повісті «Сапери» С. Гридіна і «Вовче» К. Чабали належать до «лейтенантської» чи «комбатанської» прози, в основі обох книжок - персональний військовий досвід авторів, обидва письменники були учасниками АТО. Війна показана тут зблизька, з усіма її деталями й подробицями: із запеклими сутичками, невлаштованістю побуту в окопах, небойовими втратами, смертями друзів тощо.

Головний принцип зображення і подання матеріалу авторами - принцип максимальної правдоподібності, точної відповідності реальній дійсності. У цих текстах немає псевдоромантич- ності, псевдоліричності, ірреальності чи вишуканої стильової манери - і така простота викладу, щирість, сповідальні моменти приваблює читачів чи не найбільше.

Також в обох повістях зміщується фокус письменницької уваги з індивідуального на соціум: розгортання подій та становлення характерів автори підпорядковують саме суспільним обставинам.

Отже, передусім війна гартує героїв С. Гридіна і К. Чабали - змінюється їхні переконання й світогляд від міщанського «моя хата скраю» до патріотичного «хто, як не я!?», від вузького егоїзму до альтруїзму. Та якщо в головних героїв Федора

Говорухи («Сапери») чи Вовка («Вовче») становлення характеру відбувається непомітно, протягом усього твору, часом навіть передбачувано, то зміна світогляду й поведінки у Вітька-Бульдозера чи Женьки, а чи рядового Гавули, який неодноразово намагався підірвати дисципліну у взводі й авторитет командира Говорухи зокрема, справляє вибухове враження.

«Війна відсіяла непотріб, залишивши те справжнє, що, можливо, за інших обставин і не відкрилося би» (Гридін, 2017: 190) - це з «Саперів» та може слугувати мотто до обох повістей.

Список використаних джерел

1. Ауэрбах Э. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. Москва : Прогресс, 2000. 687 с.

2. Бернадська Н. Канон соцреалістичного роману. Слово і Час. 2005. № 2. С. 44-52.

3. Вайскопф М. Во весь голос. Религия Маяковского. Москва; Иерусалим: Саламандра, 1997. 175 с.

4. Васильєв Є. Реалізм. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Київ : Либідь, 2001. С. 378-387.

5. Гридін С. Сапери. Київ : Видавництво «Академія», 2017. 192 с.

6. Гундорова Т. Реалізм і неоромантизм в українській літературі початку ХХ ст. (теоретико-методологічний аспект). Проблеми історії та теорії реалізму української літератури ХІХ - початку ХХ ст. Київ : Наук. думка, 1991. С. 166-191.

7. Гюнтер X. Архетипы советской культуры. Соцреалистический канон. Санкт-Петербург : Академический проект, 2000. С. 743-784.

8. Добренко Е. Формовка советского писателя. Социальные и эстетические истоки советской литературной культуры. Санкт-Петербург, 1999. 346 с.

9. Жадан С. Інтернат. Роман. Чернівці : Видавництво «Меридіан Черновіц», 2017. 336 с.

10. Затонский Д. Реализм ХІХ века: становление метода. Затонский Д.В. Европейский реализм ХІХ в.: Линии и лики. Киев : Наук. думка, 1984. С. 49-100.

11. Іванина В. Брати. Київ : Видавництво «Український письменник», 2016. 191 с.

12. Круглова Т. Искусство соцреализма как культурно-антропологическая и художественно-коммуникативная система: исторические основания, специфика дискурса и социокультурная роль. Курков А. Сірі бджоли. Роман. Харків : Видавництво «Фоліо», 2018. 235 с.

13. Литовская М. Соцреализм: проблема создания эталонных текстов. Русская литература первой трети XX века в контексте мировой культуры : материалы 1-й междунар. летней филол. школы. Екатеринбург : Изд-во Урал, гос. ун-та, 1998. С. 232-235.

14. Мимрук О. Від окопів до мелодрами: якою буває українська воєнна проза. 24 квітня. 2019.

15. Наливайко Д. Епістемологія й поетика реалізму. Слово і Час. 2004. № 11. С. 3-18.

16. Нас валять, а ми пишемо, що їмо згущенку, - у Франківську презентували книги бійців про війну. 27.01.2018.

17. Реалізм. Літературознавчий словник-довідник. Київ : ВЦ «Академія», 1997. С. 584-585.

18. Скоріна Г., Рябченко М. #Книги_про_війну.

19. Трофименко Т. В очікуванні на реалізм.

20. Трофименко Т. Війна, правда, вигадка й реалізм.

21. Улюра Г Як ти підеш на війну? (Рецензія на книжку Сергія Гридіна «Сапери»).

22. Федорів У Соцреалістичний канон в українській літературі: механізми формування та трансформацій : авто- реф. дис. ... канд. філолог, наук : 10.01.06. Київ, 2016. 20 с.

23. Чабала К. Вовче. Київ : Діпа, 2019. 176 с.

Rеferences

1. Auerbakh, E. (2000). Mimesis. Izobrazheniye deystvitel'nosti v zapadnoyevropeyskoy literature. [Mimesis. Depiction of reality in Western European literature]. Moskva: Progress. 687 p. [in Russian].

2. Bernadska, N. (2005). Kanon sotsrealistychnoho romanu. [Canon of the socialist-realist novel]. Slovo i Chas. 2005. No 2, pp. 44-52. [in Ukrainian].

3. Vayskopf, M. (1997). Vo ves' golos. Religiya Mayakovskogo. [In full voice. The religion of Mayakovsky]. Moskva; Iyerusalim: Salamandra, 1997. 175 p. [in Russian].

4. Vasyl'yev, Y. (2001). Realizm. [Realism]. Halych O., Nazarets' V., Vasyl'yev YE. Teoriya literatury. Kyiv: Lybid', 2001, pp. 378-387. [in Ukrainian].

5. Hrydin, S. (2017). Sapery. [Sappers]. Kyiv: Vydavnytstvo «Akademiya», 2017. 192 p. [in Ukrainian].

6. Hundorova, T. (1991). Realizm i neoromantyzm v ukrayinskiy literaturi pochatku XX st. (teoretyko-metodolohichnyy aspekt). [Realism and neoromanticism in the Ukrainian literature of the early twentieth century. Theoretical and methodological aspect]. Problemy istoriyi ta teoriyi realizmu ukrayinskoyi literatury XIX - pochatku XX st. Kyiv: Nauk. Dumka, pp. 166-191. [in Ukrainian].

7. Gyunter, X. (2000). Arkhetipy sovetskoy kul'tury. [Archetypes of Soviet Culture]. Sotsrealisticheskiy kanon. Sankt- Peterburg: Akademicheskiy proyekt, pp. 743-784. [in Russian].

8. Dobrenko, Y. (1999). Formovka sovetskogo pisatelya. Sotsial'nyye i esteticheskiye istoki sovetskoy literaturnoy kul'tury. [Forming a Soviet Writer. Social and aesthetic origins of Soviet literary culture]. Sankt-Peterburg. 346 p. [in Russian].

9. Zhadan, S. (2017). Internat. Roman. [Boarding school]. Chernivci: Vy'davny'cztvo «Mery'dian Chernovicz». 336 p. [in Ukrainian].

10. Zatonskiy, D. (1984). Realizm XIX veka: stanovleniye metoda. [Realism of the 19th century: the formation of the method]. Zatonskiy D. Yevropeyskiy realizmXIXv: Linii i liki. Kyiv: Nauk. dumka, pp. 49-100. [in Russian].

11. Ivanyna, V. (2016). Braty. [Brothers]. Kyiv: Vydavnytstvo «Ukrayins'kyy pys'mennyk». 191 p. [in Ukrainian].

12. Kruglova, T. (2016). Iskusstvo sotsrealizma kak kul'turno-antropologicheskaya i khudozhestvenno-kommunikativnaya sistema.

13. Kurkov, A. (2018). Siri bdzholy'. Roman. [Gray bees]. Xarkiv: Vy'davny'cztvo «Folio». 235 p. [in Ukrainian].

14. Litovskaya, M. (1998). Sotsrealizm: problema sozdaniya etalonnykh tekstov. [Socialist realism: the problem of creating reference texts]. Russkaya literaturapervoy tretiXXveka v kontekste mirovoy kul'tury: Mater. 1-y mezhdunar. letney filol. shkoly. Yekaterinburg: Izd-vo Ural, gos. un-ta, pp. 232-235. [in Russian].

15. My'mruk, O. (2019). Vid okopiv do melodramy': yakoyu buvaye ukrayins'ka voyenna proza. [From trenches to the melodrama of Ukrainian military prose]. 24 kvitnya, 2019.

16. Nalyvayko, D. (2004). Epistemolohiya y poetyka realizmu. [Epistemology and poetics of realism]. Slovo i Chas. No 11, pp. 3-18. [in Ukrainian].

17. Nas valyat', a my pyshemo, shcho yimo z-hushchenku, - u Frankivs'ku prezentuvaly knyhy biytsiv pro viynu. [We are being knocked down, and we write that we are eating condensed milk - books of soldiers about the war were presented in Frankivsk]. 27.01.2018.

18. (1997). Realizm. [Realism]. Literaturoznavchyy slovnyk-dovidnyk. Kyiv: «Akademiya», pp. 584-585. [in Ukrainian].

19. Skorina, H., Ryabchenko, M. (2019). #Knyhy pro viynu: suchasnyy fenomen ukrayinskoyi literatury. [#Books about the war: a modern phenomenon of Ukrainian literature]. URL: https://www.armyfm.com.ua/knigi-pro-vijnu-suchasnij- fenomen-ukrainskoi-literaturi/ (access date: 11.11.20). [in Ukrainian].

20. Trofymenko, T. (2013). V ochikuvanni na realizm. [In anticipation of realism].

21. Trofymenko, T. (2015). Viyna, pravda, vyhadka y realizm. [War, truth, fiction and realism].

22. Ulyura, H. (2017). Yak ty pidesh na viynu? (Retsenziya na knyzhku Serhiya Hrydina «Sapery»). [How will you go to war? (Review of Sergei Grydin's book “Sappers”)].

23. Fedoriv, U. (2016). Sotsrealistychnyy kanon v ukrayins'kiy literaturi. [Socialist realist canon in Ukrainian literature]: mekhanizmy formuvannya ta transformatsiy. Avtoref. dys... kandydata filoloh. nauk: 10.01.06. Kyiv. 20 p. [in Ukrainian].

24. Chabala, K. (2019). Vovche. [Wolf]. Kyiv: Dipa. 176 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru