Стилістичний потенціал словотворчих засобів у романі-пісні Г. Лютого "Мама-Марія"

Размещено на http://allbest.ru

СТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СЛОВОТВОРЧИХ ЗАСОБІВ У РОМАНІ-ПІСНІ Г. ЛЮТОГО «МАМА-МАРІЯ»

Українська мова має надзвичайно розгалужену систему словотворчих засобів, покликаних продукувати нові лексеми різного частиномовного статусу. Семантичні властивості й стилістичні можливості таких дериватів містять великий потенціал для творення оригінальної мовної палітри витворів красного письменства. Кожен окремий словотворчий афікс - це значеннєво й стилістично суто індивідуально-авторська мовна одиниця, яка виконує в структурі слова свою функцію.

Для мови поетичних творів як одного з жанрів художньої літератури, її найвищого вияву характерні ознаки естетизації, що досягається шляхом творення письменником форм слів з експресивним навантаженням.

Основною метою експресивного словотвору в жанрі поезії є необхідність надати кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, значеннєвого відтінку, а з нею й певної експресивності, емоційності.

Словотвірний афікс - це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова. Словотворчими афіксами автори поетичних творів послуговуються, щоб видозмінити семантичне навантаження слова для передачі емотивної функції висловлення, задати того настрою, який необхідний для підсилення художньої образності твору.

Своєрідне, індивідуально-авторське афіксне оформлення слів залежить від їх належності до тієї чи тієї частини мови, адже слова різних частиномовних категорій мають унікальну певною мірою свою систему префіксів і суфіксів. Стилістичне значення, функція змінного повнозначного слова виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших для слова якостей - його лексичного й граматичних значень. Словотвірні афікси - це своєрідні форманти, тобто частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється семантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лексичне ядро слова.

Словотворчі засоби у романі-пісні Г. Лютого «Мама-Марія» підпорядковані традиції складання української пісні. Аналіз стилістичної специфіки словотворчих одиниць української мови, виявленої в зазначеному творі, покладено в основу цієї розвідки.

Ключові слова: стилістика, словотворчі засоби, префікси, суфікси, конфікси.

Liubov STOVBUR,

STYLISTIC POTENTIAL OF wORD-MAKING MEANS IN THE NOVEL-SONG “MOTHER-MARIIA” BY G. LIUTYJ

The Ukrainian language has a very extensive system of word-formation tools designed to produce new tokens of different partial linguistic status. The semantic properties and stylistic possibilities of such derivatives have great potential for creating an original language palette of works of belletristic. Each individual word-forming affix is a semantically and stylistically purely individual-authorial linguistic unit, which performs its function in the structure of the word.

For the language ofpoetic works as one of the genres offiction, its highest manifestation, characterized by signs of aestheticization. This feature is achieved through the creation of the writer's word forms with expressive load.

The main purpose of expressive word formation in the genre of poetry is the need to give the root part of the word with external or zero inflection or the root part of the invariant full word of something new, some additional semantics, meaning, and with it a certain expressiveness, emotionality.

A word-forming affix is a lexical, morphological, and stylistic phenomenon at the same time, because each suffix or prefix always gives the semantics of the root (main, core) part of the word or a completely new lexical meaning or the meaning of only additional, special, complementary, modifies expressed by the root part of the word. Word-forming affixes are used by authors ofpoetic works to change the semantic load of the word to convey the emotional function of expression, to set the mood that is necessary to enhance the artistic imagery of the work.

Peculiar, individual-author affix design of words depends on their belonging to one or another part of the language, because words of different part-of-speech categories have a unique to some extent their own system of prefixes and suffixes. Stylistic meaning, the function of a variable full word is expressed by its inherentform, which is the carrier of the most essential qualities for the word - its lexical and grammatical meanings. Word-forming affixes are peculiar formants, ie parts of a word from which it is formed. They change the semantics of words in different ways, their root part, which represents the lexical core of the word.

Word-forming means in the novel-song «Mama-Maria» by G. Liutyj are subordinated to the tradition of composing a Ukrainian song. The analysis of the stylistic specificity of the word-forming units of the Ukrainian language, revealed in the mentioned work, is the basis of this investigation.

Key words: stylistics, word-forming means, prefixes, suffixes, confixes.

Постановка проблеми. Натепер важливим є вивчення стилістичних ресурсів на всіх мовних рівнях, у тому числі - словотвірному. Стилістика, головним чином, покликана приділити увагу граматичним та лексичним значенням засобів словотвору, їх виражальній цінності, експресивній якості, можливостям їх поєднання з певним змістом і метою висловлювання у літературному творі. Індивідуально-авторські словотвори в літературі свідчать про особливість художньої манери письменника, його ідіостилю, про його світосприйняття і поетичну майстерність. Не винятком є і роман-пісня Григорія Лютого «Мама-Марія», де вживається чимало традиційних та індивідуальних авторських дериватем.

Жанрова специфіка твору «Мама-Марія» визначена поетом як роман-пісня (у романі понад 50 пісень). Тетяна Біленко наголошує на тому, що «слово Григорія Лютого не просто образно-афористичне, не лише настільки містке, що проситься у заголовки статей і наукових розвідок. У романі воно ще й заряджене тисячолітньою космічною інерцією української душі, української пісні» (Біленко, 2007: 11). Така жанрова особливість запрограмовує твір на максимальну спорідненість із народною піснею, фольклорними засобами вираження авторських думок.

Незважаючи на наявність робіт, у яких розглядалися дериваційні явища крізь призму стилістики, стилістичний підхід до питань словотвору досі не знайшов у лінгвістичній україністиці належного висвітлення на матеріалі творів художньої літератури, зокрема поетичного доробку співця Запорізького краю Григорія Лютого. У цьому й полягає актуальність пропонованої розвідки.

Аналіз досліджень. Вивчення словотворчих ресурсів української мови привертало увагу багатьох дослідників. У працях С. Єрмоленко, Г Їжакевич, Л. Мацько, О. Пономарева, В. Чабаненка, Т Черторизької набула стрункості теорія стилістики, представлено характеристику стилістичних можливостей системних одиниць української мови, зокрема й дериватем (див. Малюга, 2014: 85).

Ґрунтовний аналіз специфіки словотворчих ресурсів, дериваційної структури та процесів творення слів різних частин мови знаходимо в доробку видатних українських лінгвістів. Зокрема, семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти української експресивної лексики з елементами словотвору й стилевжитку розглядаються у монографії Н. Бойко (Бойко, 2005). Встановленню типової словотвірної парадигми лексико-семантичних груп іменників, на основі яких створено словотвірну парадигматику українського іменника, присвячене дослідження З. Валюх (Валюх, 2005). Г. Вокальчук розкриває головні проблеми сучасної неології та оказіоналістики, аналізує особливості лексичних інновацій, окреслює перспективи української індивідуально-авторської неографії (Вокальчук, 2008). У монографії Ж. Колоїз висвітлюються теоретичний та функціонально-прагматичний аспекти оказіональної деривації (Колоїз, 2007).

Метою пропонованої розвідки стало дослідження стилістичного потенціалу словотворчих засобів у романі-пісні Г Лютого «Мама-Марія». Задля виконання поставленої мети слід було виконати низку завдань: дослідити специфіку експресивних засобів словотвору; проаналізувати стилістично-словотвірний потенціал префіксів, суфіксів, конфіксів, уживаних поетом; охарактеризувати функціонально-стилістичну специфіку похідних. Відповідно до сформульованої мети і поставлених завдань об'єктом дослідження були афіксальні морфеми, використовувані письменником у дериваційному акті. Предмет дослідження - стилістичні можливості дериваційних засобів українського афіксального словотвору, зафіксовані в романі-пісні Григорія Лютого «Мама-Марія». Під час написання розвідки основним був описовий метод з його універсальними прийомами спостереження, систематизації та інтерпретації мовностилістичних фактів і явищ.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше зроблено спробу комплексного аналізу стилістичного потенціалу словотворчих засобів у романі-пісні Григорія Лютого «Мама-Марія». Досліджено стилістичний почерк письменника у синтезі зі словотворчими засобами його вираження. Віднайдений, проаналізований і покласифікований матеріал цієї статті матиме теоретичну цінність, слугуючи складником монографії про мовотворчість письменників Запорізького краю, а то й України загалом. Результати дослідження можуть використовуватись під час проведення лекційних, практичних і семінарських занять із сучасної української мови та історії літератури у ЗВО, у процесі роботи студентських науково-проблемних гуртків, а також слугувати ілюстративним матеріалом учителям у шкільному навчальному курсі.

Виклад основного матеріалу. Для мови поетичних творів як одного з жанрів художньої літератури, її найвищого вияву характерні ознаки естетизації, що досягається шляхом творення письменником форм слів з експресивним навантаженням. Основною метою експресивного словотвору в жанрі поезії є необхідність надати кореневій частині слова із зовнішньою чи нульовою флексією або кореневій частині незмінного повнозначного слова чогось нового, якоїсь додаткової семантики, значеннєвого відтінку, а з нею й певної експресивності, емоційності.

Словотворчий афікс - це явище одночасно і лексичне, і морфологічне, і стилістичне, бо кожен суфікс чи префікс завжди надає семантиці кореневої (основної, стрижневої) частини слова або зовсім нового лексичного значення (пісня - пісняр, будова - перебудова), або значення тільки додаткового, особливого, яке доповнює, видозмінює те, що виражається кореневою частиною слова (Клименко, 1998: 181).

Своєрідне, індивідуально-авторське афіксне оформлення слів залежить від їх належності до тієї чи тієї частини мови, адже слова різних частиномовних категорій мають унікальну певною мірою свою систему префіксів і суфіксів, наприклад, суфікси -інн-, -анн-, -енн- належать до суфіксів віддієслівних іменників (кохання, побажання, присідання).

Стилістичне значення, функція змінного повнозначного слова виражається всією властивою йому формою, яка є носієм найсуттєвіших для слова якостей - його лексичного й граматичного значень. Словотвірні афікси - це своєрідні форманти, тобто частини слова, з яких воно утворюється. Ними по-різному видозмінюється семантика слів, їх коренева частина, яка репрезентує лексичне ядро слова, котре в більш чи менш розгорнутій групі споріднених із ним слів: рука - руці - ручка - заручений; мова - розмова - мовний - розмовляти - замовляти - промовляти і под. (Клименко, 1998: 181).

Словотворчими афіксами автори поетичних творів послуговуються, щоб видозмінити семантичне навантаження слова для передачі емотивної функції висловлення, задати того настрою, який необхідний для підсилення художньої образності твору.

Жанрова специфіка твору «Мама-Марія» визначена Григорієм Лютим як роман-пісня (у романі понад 50 пісень). Така жанрова особливість запрограмовує твір на максимальну спорідненість із народною піснею, фольклорними засобами вираження авторських думок. І невипадково цей твір отримав найвищу оцінку Павла Загребельного, який в останні місяці свого життя дав у листі коротку, але вичерпну характеристику його авторові, назвавши новітнім Гомером українського степу.

У романі-пісні «Мама-Марія» питому вагу мають слова, утворені префіксальним способом словотворення. Більша частина з них - це дієслівні форми. У стилістичному забарвленні дієслів особлива роль належить префіксам, яких сучасна українська літературна мова нараховує 15, тоді як із фонетичними варіантами налічується до 30. В аналізованому фактажі для творення слів використано споконвічно українські префікси. Такий прийом письменник свідомо застосовує, підкреслюючи багатство та потенціал виражальної системи української мови. У творі вони представлені майже у всіх варіантних формах, як-от: в- (у- уві-, вві-): ... Упіймала зразу трьох (Лютий, 2007: 30); ви-: Що висічено в пісні - нас не втішить (Лютий, 2007: 39); від- (од-): Десь Настя відви- хнулась до кози (Лютий, 2007: 33); до- (ді-): Такі дрібнички - рідко б хто й додумавсь (Лютий, 2007: 35); з- (зо-, зі-, із-, ізі-, с-): Десь по світах ту гордість ізносила (Лютий, 2007: 29); Он на горі зійшлися три тополі (Лютий, 2007: 60); за-: Так губу закопилював кумедно (Лютий, 2007: 73); на-: Така ураз нахлинула журба (Лютий, 2007: 89); о- (об-, обі-): Не він її - вона обдарувала (Лютий, 2007: 94); Вовками он оскалило степи (Лютий, 2007: 102); пере-: Хоч все життя своє перегорни

(Лютий, 2007: 67); по-: Не ждав мене побачити в цю пору... Чи повернуть тихенько у село (Лютий, 2007: 58); про-: Повипускала якось карасів, То потім три дні проголодувала (Лютий, 2007: 104); при-: Прихилитавсь до хати через тиждень (Лютий, 2007: 44); про-: Чи рідних смерть мене протверезила (Лютий, 2007: 78); роз-(розі-): Він роззирнувся загнано, шалено (Лютий, 2007: 93).

Префіксовані іменники із застарілими та рідковживаними приростками па-, пра-, уз- мають відтінок піднесеності, поетичності та можуть вказувати на давність родинних зв'язків: Мій найвищий прапращур - Засіяний зорями степ... (Лютий, 2007: 123); Так рветься в нім народу пра- основа ... В рубцях поразок - а ні в чім не лже (Лютий, 2007: 25).

Префікс все- додає рядкам роману-пісні урочистого звучання: Не земний всепрощаючий обрій - То всевишні польоти душі (Лютий, 2007: 91).

У художньому дискурсі префікс за- вживається автором на позначення початку дії або її завершеність, а також підсилює їх емоційність: Забіліли, Засліпили, Задурманили Зади (Лютий, 2007: 94); Палійко юний засоромивсь, Злетів на голову хлоп'ячу (Лютий, 2007: 89).

Загальновідомо, що префікс пере- позначає доконаність дії, її повторення, рух поверх чогось тощо. У художньому полотні префікс пере- несе значення, притаманне й афіксам по-, про-, при-, що підтверджує народність мови, її виразну вишуканість і водночас стильову належність: Давно вже їх пора перехрестити Шаблями навсмерть! (Лютий, 2007: 56).

Оказіональним вважаємо субстантивований деад'єктив, утворений за допомогою префікса пре-: І як почне, прекапосне, сміятись! І як почне смішки свої плести! (Лютий, 2007: 24).

Префіксоїди пів-, напів- теж активно вживаються у творі. Вони підсилюють стилістичну виразність, вказуючи на частковість ознаки або ж часового відрізка: Секлета й та, проклявши півсела, краєчком хустки очі витирає (Лютий, 2007: 83); Півдня, а всім не стало вже проходу! (Лютий, 2007: 99); Приніс Хведько пів-мертвого кота - вона й того взялася рятувати (Лютий, 2007: 31); Глянь, плаче як Півщастя-Пів-біда. Дивись, Маріє, що є Сотворіння (Лютий, 2007: 55).

Для вияву найтонших людських почуттів, емотивних оцінок та їх вербального вираження українська мова має винятково багату систему словотворчих засобів - формальних (передусім суфіксальних) показників експресивності (Бойко, 2005: 222). Особливий національно-психологічний склад носіїв української мови зумовлює вживання демінутивних суфіксів як особливу рису характеру українців. Суфіксальні похідні передають різноманітні вияви експресивної оцінки у романі-пісні «Мама-Марія», підкреслюючи жанрову особливість твору. У доробку Г. Лютого більшість демінутивних афіксів зосереджено в іменниках. Це демінутиви з такими формантами: -к-а: З яворами й лебідками, Із веселими дітками (Лютий, 2007: 28); Пообіцяй мені, дитинко, Що пам'ятатимеш стару. В очах твоїх ще на часинку Я відіб'юся і помру (Лютий, 2007: 41); Душ сонячні зайчики і метелики (Лютий, 2007: 43); -ець: За хутірець, що звався «Божа воля» (Лютий, 2007: 50); -еньк-: Земле рідна, земличенько, Ти відкривай своє личенько (Лютий, 2007: 78); Земле, чорна, як ніченька, Ти вкриваєш нам віченька (Лютий, 2007: 86); -ен-я: Годує там веселих гусенят (Лютий, 2007: 31); -ат-: Зліталися звірята і пташки (Лютий, 2007: 55); -оньк-, -очк-: Наплакала мама Донечці топольку. Одягла в листочку Її голівоньку (Лютий, 2007: 22); - Тут сестронька-Любисточок ласкавий (Лютий, 2007: 51); Горобець-молодець, Що на скрипочці грець (Лютий, 2007: 54); -ечк-: Стежечками і ріками до душі пригорнись (Лютий, 2007: 105); Стану- пристою на хвилечку (Лютий, 2007: 48).

Слова з демінутивними суфіксами поет найчастіше використовує для передачі позитивної суб'єктивної оцінки. Такі лексеми набувають відтінків ніжності, пестливості, голубливості: Наплакала мама Донечці синичку І ще дрібку солі, Наперсток водички (Лютий, 2007: 22). Таке використання демінутивних суфіксів є традиційним способом стилізації під народнопоетичну творчість. Цієї мети успішно досягнуто Г. Лютим у романі-пісні «Мама-Марія», у якому велику частину твору займають авторські пісні з яскраво вираженим фольклорним підґрунтям: Гай-гай - на вечірньому прузі Підвів місяченько чоло. Косили косарики в лузі, Гукала їх пісня в село (Лютий, 2007: 49); Ластонько, літа прин- цесонько, Сонячний зайчик душі... Слід твій записують весноньки У золоті віражі (Лютий, 2007: 96).

Суфікси -к-а, -ечк-, -еньк-, за допомогою яких утворено зменшено-пестливі форми від імені Марія, надають забарвлення ніжності, пестливості, прихильності, теплої дитячої любові до цього імені: А як же ти, Марієчко, звідтіль? (Лютий, 2007: 20); З усіма й Марієчка вибива Та про себе серденьком все співа (Лютий, 2007: 49); Марійко, ти ж не винувата! (Лютий, 2007: 21);

Ма-русенько, Ма-річечко, Ма-рійко (Лютий, 2007: 47). Не менш зворушливими є чоловічі антропоніми з демінутивним суфіксом -ик: Вже імен не вистача ... Грицик, Мицик, два Степани (Лютий, 2007: 30); Марійка ж спурхне з гілки. І - мовчок! Лиш язичка Івасику покаже... (Лютий, 2007: 32).

Здавалося б, іменний суфікс -оньк- неможливо поєднати з дієсловом, але автор майстерно вплітає новотвори-оказіоналізми у канву тексту: Тільки б не впасти, не впастоньки (Лютий, 2007: 42); - Дайте, дайте, дайтоньки мені (Лютий, 2007: 48).

Помітне емоційно-експресивне навантаження несуть іменникові утворення, які вживаються в реченні з негативною конотацією. Їх автор утворює за допомогою пейоративних суфіксів -ищ-, -иськ-, які надають похідним семантики згрубілості, зневаги: Бо як те сталось? - З ігрища, знічев'я (Лютий, 2007: 24); Хто страшний, рачисько? - Звісно - Парфирисько! (Лютий, 2007: 39).

Письменник використовує суфіксальні засоби творення слів різних частин мови: власне прикметникові -ов-: Наш хутір називали яворовим, У нас ворота в небо - явори (Лютий, 2007: 23); -н-: Тут інші - неможні закони (Лютий, 2007: 65); дієслівні -и-ти: Став я торбу трусить. Став я торбу просить (Лютий, 2007: 54); -ну-ти: Десь за рікою мукнуло телятко (Лютий, 2007: 68); -і-ти: Шугали кажани. Чамріли пари (Лютий, 2007: 80); -а-ти: Ти в життя мене кликала, І вела, і чучикала (Лютий, 2007: 112); прислівникові -о: Горголя шамкотіла винувато (Лютий, 2007: 71); І так досадно стане: день минув (Лютий, 2007: 87); -е: Це треба усвідомити скоріше, Інакше час відразу підімне (Лютий, 2007: 40); -ки: Якийсь лиш місяць тутечки, а бач, Вже на ім'я вся вулиця гукає (Лютий, 2007: 31); Враз і пропав. Як і прийшов - нізвідки... (Лютий, 2007: 63).

У тексті найбільш поширеними утвореннями є форми суб'єктивної оцінки, які виражаються словотворчими суфіксами, надаючи словам значення збільшеності, зменшеності, пестливості, ніжності.

Із середини ХХ століття дериваційний арсенал української мови збагатився новим потужним словотворчим засобом - конфіксом. Конфікс як окрема знакова одиниця словотвірного рівня мови характеризується здатністю виражати нову, не властиву окремим компонентам конфікса, категорійно-розрядну семантику та позиційну зв'язаність з коренем (Нариси, 2010).

Конфіксальний спосіб творення слів широко представлений у романі-пісні «Мама-Марія».

Морфологічний спектр похідних розмаїтий і вміщує основні самостійні частини мови - іменник, дієслово, прикметник, прислівник.

Іменникові конфікси активно використовуються автором роману-пісні. Зазвичай вони продукують утворення, що позначають антонімічність названому твірною основою (для відіменникових дериватів), локативність, а також опредметнену дію (для віддієслівних похідних). Наприклад: о-...- ець: Безштанько-внук - гірке поріддя зла, Спинивсь жувати з часником окраєць (Лютий, 2007: 97); без-...-/(а): Таке безгоміння - немов помираю, А ми ще з тобою чужі... (Лютий, 2007: 32); Ой, ти хмелику-хмелю, Дай пригубить мені Чари отчого краю Із безсмертям на дні (Лютий, 2007: 63); за-...-](а): Із уст її, розіллється залужжям... (Лютий, 2007: 118); без-...-к: Безштанько-внук - гірке поріддя зла, Спинивсь жувати з часником окраєць (Лютий, 2007: 97); без-...-0: Підбить такого запросто на безум! А ще як Чорт покаже язика .(Лютий, 2007: 25); поза-...-]'(а): На все, на всіх Свій час І позачасся І плач, і сміх І марна марнота (Лютий, 2007: 19);уз-...-0: Присів отам на лаві, коло дум ... Все пив узвар та дякував «Маланці» (Лютий, 2007: 33); не-...-0: Зустрічних нелинь росами святив, Стікався люд на дзвони великодні (Лютий, 2007: 22); с-...-0: Сходить соком земля, повна спраги родити - Аж кричить (Лютий, 2007: 43); по-.-ок: Скінчилось пиво, і він замовк, Мов думки втратив поплавок (Лютий, 2007: 91).

Дієслівні конфіксальні дериватеми також функціонують в обстеженому матеріалі. Вони утворені за допомогою таких конфіксів: у-.-и: Цю дівчинку увічнити якби, То, може, й нас Господь би не потурив (Лютий, 2007: 56); ви-.-ува: Вже почала виброджуватись брага (Лютий, 2007: 19); на-.-ува: З таким наколядуєш небагато, - Як завжди, мовив дяк витіювато (Лютий, 2007: 23); по-.-ува: Смерть тут траву поскошувала якраз у минулу суботу (Лютий, 2007: 40); при-.-ува: Але ж буде що пригадувати потім! (Лютий, 2007: 92); роз-.-ува: Я теж любив розтрачувати силу (Лютий, 2007: 39); від-.-и: Скрізь відлунилося дзвінко: я і я ось (Лютий, 2007: 83); з-.-і: Побіля мосту люди - мов здуріли, Вода ревла - по черево волам (Лютий, 2007: 103).

Як свідчить наведений фактаж, дієслівні конфіксальні похідні вживаються автором з певною стилістичною настановою - підготувати реципієнта-читача до сприйняття сюжету, динамізм якого забезпечують девербативи, що наповнені семантикою з вказівками на: ретельне виконання дії, продовжуваність дії, широту охоплення дії в просторі, частковість реалізації певної дії, характер поширення дії в певному просторі, процесуальне значення завершеності, повноти дії, інтенсивність виражальної якості тощо.

Конфікси для деривації деад'єктивів надають похідним низку словотвірних, значеннєвих і стилістичних характеристик: семантики заперечення ознаки, закладеної в твірній; підсилення ознаки через заперечення антонімічної характеристики; вказівки на ознаку явища чи предмета на основі його експресивної інтенсивності; відображення додаткової підсиленої ознаки через протиставлення семантики. Наприклад: без-...-н(ий): Не стане літописцем - безпорадний (Лютий, 2007: 59); не-.-н(ий): - На все, дитино, Божа воля! Тобі судилось неземне! Ти, кажеш, немічна і квола? (Лютий, 2007: 31); за-.-н(ий): І знов - захмарний. Сміх то був чи сльози? (Лютий, 2007: 32; Вже бачу все, чого душа захоче! Скарби усіх заобрійних земель (Лютий, 2007: 121); не-.-енн(ий): Щоб ти повірив незнищенній силі, Щоб не посмів острахнутись назад (Лютий, 2007: 98).

Конфіксальний спосіб творення прислівників представлений такими найбільш поширеними афіксами, що надають певної семантики похідним: з-.-а (вказівка на часовий простір зображених подій): Літала скрипка звечора над садом (Лютий, 2007: 20); по-.-и (посилання на спосіб виконання дії): Хоч робить це по-материнськи просто (Лютий, 2007: 64); без-...-о (вираження внутрішніх властивостей через заперечення): Так близько сон, солодкий напівсон, у яв і в сон заходив безборонно (Лютий, 2007: 38).

Як бачимо, конфіксальна деривація у Г. Лютого досить продуктивна. Найбільше письменник використовує в процесі творення нових лексем іменні та дієслівні конфікси, меншу питому частку становлять прислівникові афікси. Кожен формант слугує для реалізації певного словотвірного значення, а індивідуально-авторські деривати в художньому просторі роману-пісні насичують його неповторними стилістичними відтінками.

Висновки. Отже, словотворчі засоби у романі-пісні «Мама-Марія» містять потужний стилістичний потенціал. Використані за традиційними й інноваційними для української мови дериваційними моделями, вони утворюють слова, неповторні за лексичним значенням та експресивним навантаженням, що, врешті-решт, і створює унікальну палітру відтінків словесної гри у незвичайному за жанром творі «Мама-Марія». Застосування автором тих чи тих словотворчих засобів у романі-пісні підпорядковується основному художньому завданню жанру твору - створенню максимального ліризму шляхом використання експресивних, емоційно забарвлених слів. Перспективу досліджень убачаємо в подальших розвідках цього та інших творів Григорія Лютого крізь призму стилевжитку виражальних засобів української мови.

григорій лютий поетичний стилістичний словотворчий роман пісня

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Біленко Т.Г Яйце-райце українського духу. Григорій Лютий. Мама-Марія (роман-пісня). Запоріжжя : ЗООН спілки письменників України, 2007. С. 4-14.

2. Бойко Н.І. Українська експресивна лексика: семантичний, лексикографічний і функціональний аспекти : монографія. Ніжин : ТОВ Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. 552 с.

3. Валюх З.О. Словотвірна парадигматика іменника в українській мові : монографія. Київ-Полтава : АСМІ, 2005. 356 с.

4. Вокальчук Г.М. Словотворчість українських поетів ХХ століття : монографія. Острог : Національний університет «Острозька академія», 2008. 536 с.

5. Клименко Н.Ф. Словотвірна морфеміка сучасної української мови / Н. Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська. Київ : Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України, 1998. 161 с.

6. Колоїз Ж.В. Українська оказіональна деривація : монографія. Київ : Акцент, 2007. 310 с.

7. Лютий Г. Мама-Марія (роман-пісня). Запоріжжя : ЗООН спілки письменників України, 2007. 126 с.

8. Малюга Н.М. Вивчення словотворення в контексті історичної стилістики. Філологічні студії. 2014. Вип. 10. С. 83-92.

9. Нариси з історії українського словотворення (іменникові конфікси) / П. І. Білоусенко, І. О. Іншакова, К. А. Качайло, О. В. Меркулова, Л. М. Стовбур. Запоріжжя-Кривий Ріг : ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. 480 с.

Размещено на Allbest.ru