Поліаспектність образу людожерів у романі Даніеля Пеннака "Усе для людожерів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поліаспектність образу людожерів у романі Даніеля Пеннака «Усе для людожерів»

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства Бердянського державного педагогічного університету (Бердянськ, Запорізька область, Україна)

Статтю присвячено дослідженню образу людожерів у романі сучасного французького письменника Даніеля Пеннака «Усе для людожерів». Головні події відбуваються у великому торгівельному центрі - Магазині, місці, де працює головний герой Бенжамен Малоссен і де внаслідок вибухів гинуть літні люди. Магазин має давню історію, у його надрах схована таємниця про діяльність угрупування «Каплиця 111», до якого входило шестеро людожерів. Згадка про них у назві роману Д. Пеннака може стосуватися й групи «Каплиця 111», і страшних снів, які переслідують Малюка, і людожерів із його улюбленої картини Франсіско Гої «Сатурн, що пожирає своїх дітей». Роман пронизаний болючими моментами пам'яті французької історії 1930-1940-х років, пов'язаної з фашистською діяльністю. Даніель Пеннак міфологізує образ людожерів, надаючи йому нових культурних смислів.

Після Другої світової війни образ людожера цікавив багатьох західноєвропейських письменників. Наприклад, швейцарський прозаїк Жак Шессе у творі «Людожер. Роман про загублене життя» (1973) переосмислює цей образ в автобіографічному контексті, торкаючись проблеми взаємин батька і сина. У романі «Лісовий цар» (1970) М. Турньє використав германський міф про людожера, який крав дітей із родин і відносив їх до лісу з метою підпорядкувати волі німецького фашизму.

Образ людожерів автор використовує як у прямому, так і в переносному сенсі. Людожери в Даніеля Пеннака є вираженням духу століття. Письменник так засуджує суспільство споживання, яке призводить до втрати ідеалів, до зубожіння людських душ і, як наслідок, до кривавих злочинів.

Назва роману «Усе для людожерів» має символічний підтекст. Це метафора суспільства, яке, утративши віру в три основні свої підвалини - закон, мораль ті релігію, відчувши вседозволеність, нестримно котиться в прірву, знищуючи все на своєму шляху. І єдине, що може врятувати це суспільство, - любов, прикладом чого є родина Малоссенів.

Ключові слова: людожери, фашизм, роман, образ, міф, французька література.

Ganna ALEKSANDROVA,

Candidate of Philological Sciences, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Literature and Occasional Literary Studies Berdyansk State Pedagogical University (Berdyansk, Zaporizhia region, Ukraine)

THE MULTIDIMENSIONAL NATURE OF OGRES' IMAGES IN DANNIEL PENNAC'S NOVEL “THE SCAPEGOAT”

The article focuses on researching ogres' images in Danniel Pennac's novel The Scapegoat. Main events take place in a big mall- The Shop where the main character Benjamin Mallaussene works and where elderly people die in explosions. The Shop has got a long story, a secret of the Chappel 111 activity is hidden in its subsoil thereof. Six ogres were members of the group. The mystery of the novel's title can be relevant to the group Chappel 111 as well as to the Baby's bad dreams or to the ogres from his favorite painting Saturn Devouring His Son by Francisco Goya. The novel is marked by painful memory moments of French history of the 1930th-1940th which is connected with fascist activity. Danniel Pennac mythologizes ogres' image and gives it new cultural meanings.

A lot of Western European authors were interested in the ogre's image after the Second World War. For example, the Swiss novelist Jacques Chessex, showing father and son relationships, rethinks the image in autobiographical context in his novel `Ogre' (1973). Michael Tournier in his book `The Erl-King' uses German myth about the ogre who steals children from their families and takes them to the forest to subordinate to German fascism.

Danniel Pennac uses the image of ogres, both literally andfiguratively. His ogre is an expression of the century spirit. In this way the author condemns consumer society which leads to the loss of ideas, to the impoverishment ofpeople's souls and as a result to the bloody murders.

The title of the novel `The Scapegoat 'features symbolic subtext. It is a metaphor to society, that loosing beliefs in their basic foundations- law, moral and religion, feels permissiveness, runs down weirdly and ruins everything in its way. The only thing that can save the society is love, the example of which is the Mallaussenes.

Key words: ogre, fascism, novel, image, myth, French literature.

Постановка проблеми

пеннак роман усе для людожерів

«Сага про Малосе- нів» Д. Пеннака вийшла у видавництві «Галлі- мар» у серії романів-нуар. Наслідуючи естетику натуралістичного роману кінця ХІХ століття, Д. Пеннак звертається до трагічних подій Другої світової війни з її фашистською ідеологією, жорстокістю, безпринципністю і, як наслідок, численними сектами фанатиків. У романі «Усе для людожерів» (1985) письменник зобразив відголоски й наслідки жахіть війни, яка й через півстоліття продовжує про себе нагадувати. Упродовж семи місяців Магазин, де працює головний герой Бенжамен Малоссен, стає епіцентром вибухів, за якими приховуються криваві діяння сатаністської секти. Людожери групи «Каплиця 111» під час Другої світової війни викрадали дітей для своїх демонічних експериментів. Поліція підозрює Бенжамена в убивстві людожерів, і, щоб зняти із себе звинувачення, він веде власне розслідування. У дослідженні розглянемо поліспектність і символіку образу людожерів у міфологічному плані та крізь призму характеру самого Бенжамена.

Аналіз досліджень. У вітчизняному літературознавстві творчість Д. Пеннака не була предметом спеціальних наукових досліджень. Виняток становлять праці Інеси Ермоленко із застосуванням методів лінгвістичного та лінгвопоетичного аналізу. Серед зарубіжних дослідників до окремих аспектів творчості французького письменника зверталися П'єр Мікуель, П'єр Вердагер, Ів Рутер, Марі Франс-Руар. Відтак відсутність цілісного літературознавчого аналізу роману «Усе для людожерів» з урахуванням поліаспектності образу людожерів, проблематики й символіки зумовлює актуальність теми роботи.

Мета статті - дослідити символіку й багатозначність образу людожерів у романі Даніеля Пеннака «Усе для людожерів».

Виклад основного матеріалу

У романі «Усе для людожерів» основою для дії стають вулиці й нерті Парижа 1980-х років, зокрема різнонаці- ональний і кримінальний район Бельвіль. Проте головні події відбуваються у великому торгівель- ному центрі - Магазині. Назва роману Д. Пеннака відсилає до «Дамського щастя» Е. Золя, у центрі зображення якого - великий магазин, де можна знайти абсолютно все.

Д. Пеннак оживлює образ великого торгівельного центру, порівнюючи його з кораблем, у якого «серце таки б'ється», а всередині вирує життя: «Тож я проникаю всередину і мене одразу затоплює світлом... Усе це світло, що спадає беззвучним каскадом з висот Магазину, відбивається, спалахуючи в дзеркалах, на міді духових інструментів, на вікнах, на штучних діамантах, розтікається проходами, припорошує вам лелітками душу - все це світло не освітлює, воно витворює окремий світ» (Пеннак, 2015: 29). Потужність Магазину настільки велика, що навіть після чергових вибухів він швидко відновлює свою роботу, набирає «крейсерську швидкість» і «тримається фарватеру, уникаючи вибухових трапунків» (Пен- нак, 2015: 44). Начинням магазину є не лише товар, а й дирекція, охоронці, продавчині, які «розпродують своє життя», «клієнти, які вигадують собі потреби, радощі перед товарною ряснотою», «різномасті злодюжки, багаті, бідні, молоді, старі, чоловіки, жінки» (Пеннак, 2015: 104). Головною метою функціонування цієї великої системи є «продаж, продаж, продаж», що викликає алюзію до роману Р. Стівенсона «Острів скарбів» і вигуку капітана Флінта - «Піастри! Піастри! Піастри!» - як вираження духу століття. Д. Пеннак так засуджує суспільство споживання, яке призводить до втрати ідеалів, до зубожіння людських душ і, як наслідок, до кривавих злочинів.

Магазин має давню історію, у його надрах схована страшна таємниця про криваву діяльність угрупування «Каплиця 111», до якого входило шестеро людожерів. У 1942 році, коли Магазин було зачинено на шість місяців (повторюваність сакрального числа шість), у підвалах вони чинили ритуальні вбивства маленьких дітей. Ними керувала відмова від моральних кодексів та ідеологічних настанов, упевненість у вседозволеності, поклоніння містиці Моменту й віра в те, що все можливо: «Додайте до цього жорстоку критику матеріалізму, який робить людину заклопотаною і завбачливою - купівля-продаж речей, що виявляє мерзотне сподівання на краще майбутнє. Забудьмо про завтра! Хай живе ця мить!» (Пен- нак, 2015: 221).

Згадка про людожерів у назві роману Д. Пен- нака стосується як групи «Каплиця 111», так і страшних снів, які переслідують Малюка, і людожерів із його улюбленої картини Франсіско Гої «Сатурн, що пожирає своїх дітей». Роман пронизаний болючими моментами пам'яті французької історії 1930-1940-х років, пов'язаної з фашистською діяльністю: «Така моралізаторська тональність спрямована на те, щоб викликати відчуття відрази і підкреслити безумство, духовну хворобу того періоду, антиматеріалістичний гнів із приводу ідеологічних спалахів» (Пеннак, 2015: 106). Звернення до трагічних сторінок історії вказує на прагнення Д. Пеннака очистити колективну пам'ять.

Вибухи в магазині повертають до минулого й оголюють сатаністську діяльність стариганів. Біля жертви третього вибуху Тео знайшов чорно- біле фото, «дуже чорне» (Пеннак, 2015: 125), на якому професор Леонард «голий з ніг до гострої маківки черепа, очі горять, рот скривився у демонічну гримасу» (Пеннак, 2015: 125). У такому вигляді він стоїть над тілом своєї жертви - мертвої дитини. Фотографія виступає як інструмент самоствердження. Людожери перетворили канібалізм і хіть у ритуал, зафіксувавши його на фотокартках: «... голий чоловік, м'язи напружені, вилискують, наче блискавки пускають (відблиски спалаху в краплинах поту, гадаю). На чомусь, схожому на стіл, біла маса дитини...» (Пеннак, 2015: 126). Фото дає змогу зафіксувати нице, заборонене, хижацьке. У такий спосіб автор, на думку французької дослідниці Марі-Франс Руар, грає на двох рівнях - реалістичному й символічному: «... він відокремлює мирний символ від реальності й ознаку від означуваного, щоб дати уявлення про антиісторичну істину: не існує ніякого іншого батька чи діда, окрім міфічного, тобто людожера» (Rouart, 1998: 212).

Д. Пеннак використовує в романі міфологічний код, надаючи міфу про людожера нових культурних смислів. Після Другої світової війни образ людожера цікавив багатьох західноєвропейських письменників. Наприклад, швейцарський прозаїк Жак Шессе у творі «Людожер. Роман про загублене життя» (1973) переосмислює цей образ в автобіографічному контексті, торкаючись проблеми взаємин батька і сина. У романі «Лісовий цар» (1970) М. Турньє використав германський міф про людожера, який крав дітей із їхніх родин і відносив їх до лісу. Його герой Абель Тіффож являє собою алегорію людожерства: він викрадає дітей з метою виховати й підпорядкувати волі та ідеям німецького фашизму. Неприхована алюзія роману М. Турньє до «Гітлерюгенд» пов'язана й із людожерами Д. Пеннака. Він підхоплює зачарованість дитячим тілом Абеля Тіффоже, проводячи аналогію між любов'ю і пожиранням.

Наслідуючи канон міфологічного образу людожера, Д. Пеннак створив не просто вбивць, а серійних маніяків, які спочатку, керуючись нібито ідеєю порятунку дітей, заманювали їх іграшками в магазин, убивали і влаштовували ритуальні пожирання. Усе це супроводжувалося фотографуванням жертв і їхніх убивць. Фото стає формою людожерства, своєрідною моделлю споживацтва, матеріальним носієм секти «Каплиця 111». Як частина міфу, воно відображає навколишній світ людожера, «міфологічно «означує» всі значущі для нього явища життя, підтримуючи навколо кожного важливого для нього об'єкта відносно стійке поле міфологічних значень» (Ставицький). Отже, фотографія не лише фіксує, а й міфологізує те, що фотографується.

Улюбленою картиною Малюка, молодшого брата Бена, є полотно Франсіско Гої «Сатурн, що пожирає своїх дітей», і сам він малює дідів маро- зів-людожерів: «У нього вишневі губи. У нього біла борода. У нього добра усмішка. Дитячі ніжки стирчать у нього з кутиків губ» (Пеннак, 2015: 7). Із фольклорним образом людожерів пов'язаний греко-римський міф про Кроноса-Сатурна, бога- батька, який пожирає власних дітей. Титани виступають як міфічні фігури колективного насильства, модернізовані у вигляді різдвяних людожерів, які підтримують сховища Магазину й беруть участь у вбивстві Діоніса-дитини. Виходячи із цього, Д. Пеннак зображує амбівалентний образ батька: за легендою, Кронос пожирає всіх своїх дітей за винятком Завса, урятованого куретами, але саме Зевс воскресить сина Діоніса, убитого титанами. Отже, Бенжамен у романі є образом сурогатного батька, який бореться зі смертю, насиллям і протистоїть людожерам. Цілком слушною видається думка Марі-Франц Руар щодо прагнення Д. Пен- нака «змусити своїх сучасників визнати постійність трансгресивного насильства, прихованого під світським, деградованим, замаскованим сміттям» (Rouart, 1998: 214).

Ще однією фігурою людожера в романі є робот Кінг-Конг, якого Бенжамен бачить у Магазині: «Це здорова чорна мавпа... Вона носить на руках напівголу ляльку, схожу на сплячу Клару... З її червоних очей і роззявленої пащеки стріляють блискавиці. Якась справжня загроза йде від непроникної чорноти її шерсті, червоного крово- точіння погляду і бідного тільця, такого білого в її жахливих руках» (Пеннак, 2015: 37). Ця іграшка символізує жахливий і страхітливий характер людожера, що несе безневинну дитину. І саме в костюм Кінг-Конга перевдягається для ритуального самовбивства останній людожер Джіміні Цвіркун.

Леонардо був лідером людожерів секти «Каплиця 111», які в 40-х роках ХХ століття називали себе послідовниками «Звіра 666», були «духом своєї доби, духом, який харчувався живою плоттю» (Пеннак, 2015: 196). Секта складалася із шести осіб, а число сто одинадцять в її назві мало символічний сенс, оскільки, помножене на шість, давало «шістсот шістдесят шість, число диявола» й передбачало сто одинадцять жертв. Серед людожерів були самотній холостяк без дітей, «двоє милостивих стариганів», брат і сестра, німецький торговець. Лише останній із людожерів, Джиміні Цвіркун, посідає окреме місце в романі, йому приділяється найбільше уваги. Цей «малий ста- ригань, схожий на цвіркуна» (Пеннак, 2015: 193), виявляється найстрашнішим злодієм. Члени секти приносили в жертву безневинних дітей, влаштовували сеанси катувань, задовольняючи свої педофільські схильності. Вони культивували ідеї Алістера Кроулі (1875-1947), засновника сект, пов'язані із сексуальною магією та поклонінням «фалічній сонячній енергії», а також Жиля де Ре, відомого пожирача дітей. Садистська, хвороблива насолода характеризує цих людожерів, які до останнього подиху зберігають вираз задоволення на своїх обличчях.

Людожери асоціюються з язичницькими істотами, які викликають смерть. Розроблена Терезою, сестрою Бенжамена, теорія часу робить смерть уривком, а народження втіленням. Отже, Леонардо постає як реінкарнація Алістера Кро- улі, який, у свою чергу, є реінкарнацією диявола. У романі поняття «увічнити» синонімічне смерті.

Багато елементів у досліджуваному творі знаходиться в антиномічних або комплементарних взаємозв'язках. Унаслідок цього в іронічному контексті створюються своєрідні пари, які протиставляються або взаємодоповнюються. Наприклад, професор Леонардо фотографується голим, натомість Тео полюбляє фотосесії у вишуканих елегантних костюмах. Мотив двійництва пов'язаний і з образом собаки Жуліуса (чиї епілептичні припадки є втіленням солодкого безумства) та його двійником на фото Доктора Леонардо. Старигані-людожери вірять у магію чисел так само, як і Тереза вираховує дати їхнього народження, за якими передбачає день їхньої смерті. До речі, образ Терези близький до міфологічного образу провидиці Касандри, якій так само ніхто не вірив. «Подвійність» зображення виявляється й у способі нарації - від першої особи (основна оповідь у романі ведеться від імені Бенжамена Малоссена) і від третьої, коли Бен переповідає історію розслідування вибухів у магазині своїм братам і сестрам.

Статус Бена в родині неповноцінний: із дітьми він не зовсім батько і не старший брат, із матір'ю - не зовсім син. Його стосунки з тітонькою Джу- лією - це скоріше компенсація відсутності матусі. Навіть його ім'я - Бенжамен Малоссен - включає іронічну гру слів. Бенжамен перекладається як молодший брат або «щасливий син». Це ім'я пов'язане із сюжетом Старого Заповіту про молодшого сина біблейського патріарха Іакова Веніаміне. Із самого початку ім'я передбачає його маленький зріст, тому ставитися до нього серйозно важко. Воно теж містить подвійну семантику: нескінченна молодість або незрілість духу. Так Д. Пеннак виявляє суперечність у його імені, оскільки його звати Бенжамен, хоча він старший брат, і прізвищі: Малоссен із французької буквально перекладається як mal-au-saint, тобто злий святий. У романі герой великодушний, його іронічний гумористичний погляд на світ - це механізм захисту від ворожого середовища. На думку Марі-Франц Руар, Бенжамен «водночас утілює повсякденні провини секуляризованого суспільства та невинну, навіть подібну до Христа жертву іудео-християнського міфу» (Rouart, 1998: 220). Дослідниця справедливо відзначає, що він «повертає нашим сучасникам образ світу, де невинність, навіть відносна, стає долею» (Rouart, 1998: 220). До кінця зрозуміти й прийняти роль цапа відбу- вайла Бенові допомагає останній, шостий, стариган із секти «Каплиця 111»: «... викорінення абсолютного зла мало відбуватися на очах його протилежності, уособлення суцільного добра, Цапа-відбувайла, символу переслідуваної невинності [...] знищення демонів мало відбуватися в присутності Святого» (Пеннак, 2015: 197).

Бен виступає саме тим праведним героєм, який бере провину людства на себе. Його глухота, яка з'являється після кожного вибуху й загадково зникає наприкінці роману, сприймається як спотворене випробування, пов'язане з ініціацією.

У романі постійно співіснують добро і зло. Образ Бенжамена багатозначний: з одного боку, він обманює покупців, прикидаючись співробітником технічного відділу, а з іншого - змушує людей співчувати йому, заново відкривати в собі людські якості. Ця неоднозначність передається й образам людожерів, які ведуть пристойний спосіб життя. Так, професор Леонардо був президентом «Ліги життя» - асоціації, що виступала проти абортів, за повагу людського життя, а сам знущався над невинними дітьми і приносив їх у жертву. Такий саме й Леманн, якого Бенжамен назвав «виродком», викликає співчуття розповіддю про мертву доньку. Подібно до святих, «виродки» в романі Д. Пеннака не можуть бути ідеальними. Подвійним є й образ Джиміні Цвіркуна, який штовхає вбивць дітей до самогубства, видаючи себе за благодійника, а сам виявляється людожером. Його метою було зробити Бенжамена винним. Комісар Лоза так пояснює роль Бена в цій історії: «З вашим умінням брати на свої плечі всі гріхи Торгівлі, плакати сльозами покупців, викликати ненависть усіх в Магазині, хто мав нечисту совість, одним словом, ваш надзвичайний дар притягувати всі громи на свою голову, змусив наших людожерів вважати вас святим! Як наслідок, вони хотіли вашої шкури, ба й більше, вашого німба!» (Пеннак, 2015: 223).

Поліаспектність образів людожерів виявляється й на рівні зміни ролей між старими і дітьми. Старигані грають в улюбленому відділі іграшок, а діти, брати і сестри Бенжамена, перетягують на себе функції дорослих, допомагаючи вести розслідування за допомогою передбачень Терези, фотографічних дослідів Клари, експериментів із вибухівкою Жеремі, апокаліптичних малюнків Малюка.

Рене Жирар зауважив, що між богом, людиною і звіром немає чіткої різниці, це питання байдужості. Це підтверджує неоднозначність природи людожера. У романі поєднуються світ тварин, людяність і божественність. Жуліус, собака Бенжамена, має добру вдачу й містичну інтуїцію, дар відчувати минуле, що викликає в нього епілептичний припадок. Професор Леонардо, з обличчям вовка, являє собою реінкарнацію диявола, але водночас є поважним учителем. Бенжамен і Лео- нардо - дві сутності однієї природи, одна з яких звернулася до Зла, інша - до Добра. Головний герой роману відчуває, що його доля пов'язана з подіями, які відбуваються в Магазині. Цим автор підкреслює синкретизм природного і надприродного, містичного.

Самоіронія Бена вказує на його чистоту і щирість. Тому видавництво Королеви Забо пропонує йому після звільнення з торгівельного центру вдвічі більшу платню від будь-якої йому запропонованої. У фіналі роману Бен, жертвуючи своїм сумлінням, поступаючись своїми принципами, відмовляючись від своїх мрій, заради родини погоджується на пропозицію залишитися цапом відбувайлом, але вже не у великому магазині, а у видавництві.

Будинок родини Малоссенів колись був крамницею, а став символом щасливого дитинства, любові і прихистку. Це доказ того, що систему споживання можна нівелювати, ставлячи на перше місце родину і любов.

Висновки

Отже, образ людожерів постає як у прямому, так і в інверсованому, через образ Бенжамена, сенсі. У межах цієї амбівалентності співіснують чорний і білий людожери. Поліаспектність виявляється на рівні людожер-педофіл, людожер- політик, людожер-споживач, людожер-зваблювач (різдвяні людожери) і підкреслює злободенність та актуальність цього образу. Назва роману «Усе для людожерів» має іронічний символічний підтекст. Це метафора суспільства, яке, утративши віру в три основні свої підвалини - закон, мораль ті релігію, відчувши вседозволеність, нестримно котиться в прірву, знищуючи все на своєму шляху. І єдине, що може врятувати це суспільство, - любов, прикладом чого є родина Малоссенів.

Список використаних джерел

1. Жирар Р Козел отпущения / пер. с фр. Г Дашевского. Санкт-Петербург : Изд-во Ивана Лимбаха, 2010. 336 с.

2. Пеннак Даніель. Усе для людожерів / пер. з фр. М. Марченко. Київ : «К.І.С.», 2015. 228 с.

3. Пеннак Даниэль. Как роман. Москва : Самокат, 2011. 160 с. URL: http://loveread.ec/view_global.php?id=22669 (дата звернення: 11.12.2020).

4. Райнов Б. Черный роман. Москва : Прогресс, 1975. 288 с. URL: https://www.e-reading.club/bookreader. php/1011123/Raynov_-_Chernyy_roman.html (дата звернення: 10.12.2020).

5. Ставицкий А.В. Миф: функция означивания. Научный электронный архив академии естествознания. URL: http://econf.rae.ru/article/9919 (дата звернення: 02.02.2021).

6. Miquel P Litterature XXe siecle. Paris : Bertrand Dreyfus, 1992. P 830.

7. Reuter Y. Introduction a l'analyse du roman. Paris : Bordas, 1991. P 123.

8. Rouart M.-F. L'exhibition des interdits. Daniel Pennac. Au Bonheur des ogres. Interferences. Rennes : Presses universitaires de Rennes, 1998. P. 209-222. URL: https://books.openedition.org/pur/48217 (дата звернення: 22.01.2021).

9. Verdaguer P La seduction policiere. Alabama : Summa Publications, 1999. P 106.

REFERENCES

1. Zhyrar, R. Kozel otpusheniya [The Scapegoat] / per. z fr. G. Dashevskogo. SPb. : Izd-vo Ivana Limbakha, 2010. 336 p.

2. Pennak, Daniel. Use dlya lyudozheriv [The Scapegoat] / per. z fr. M. Marchenko. Kyiv : «К.ІЛ.», 2015. 228 p. [in Ukrainian].

3. Pennak, Daniel. Kak roman [Like a novel]. М. : Samokat, 2011. 160 p. URL: http://loveread.ec/view_global. php?id=22669 (11.12.2020) [in Russian].

4. Rainov, B. Chernyy roman [Black romance]. М. : Progress, 1975. 288 p. URL: https://www.e-reading.club/bookreader. php/1011123/Raynov_-_Chernyy_roman.html (10.12.2020) [in Russian].

5. Stavitsky, А. V. Mif: funktsiya oznachivaniya [Myth: the function of meaning]. Nauchnyy elektronnyy arkhiv akademii yestestvoznaniya. URL: http://econf.rae.ru/article/9919 (24.11.2020) [in Russian].

6. Miquel, P Litterature XXe siecle. Paris : Bertrand Dreyfus, 1992. P 830 [in France].

7. Reuter, Y. Introduction a l'analyse du roman. Paris : Bordas, 1991. P 123 [in France].

8. Rouart, M.-F. L'exhibition des interdits. Daniel Pennac. Au Bonheur des ogres. Interferences. Rennes : Presses universitaires de Rennes, 1998. P 209-222. URL: https://books.openedition.org/pur/48217 (дата звернення: 22.01.2021) [in France].

9. Verdaguer, P La seduction policiere. Alabama : Summa Publications, 1999. P 106 [in France].

Размещено на Allbest.ru