Походження української різдвяної драми

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української і зарубіжної літератур

CandidateofPhilologicalSciences, AssociateProfessorattheDepartmentofUkrainianandForeignLiterature

ThemainaimofthearticleistorevealthesourcesoftheUkrainiandramaof XVII-XVIII centuries, whichhas a prominentplaceinthehistoryoftheancientliterature. Themedievalliturgicaldramaisbelongedtoprimarysources, themainformofitwasmystery. IntheChristmascycleofancientmysteriesalleventsarewellprovidedfortheatrical, theyhaveactors, developmentsteps, thepresenceofconflict. Leaningagainstanevangelicphototypograph a mysterydidnothaveforanobjecttoillustrateit, butsubmittedtherulesofinscenization, a basicwith a plotcanvaswasthoughkeptas a result, newphototypographs (forexample, monologuesofmagus, Irod, prophets) werehoweveraddedandseparatewith a plotlinescouldbedonedistinctlyormovedasideonthesecondplan. Religiousdramawascultivatedforemostinofthattimecolleges, seminariesandacademies (schooldrama), andinstrumentalinstrengtheningoffaithofyoungpeople, notonlyagitatingbutalsoaddingcriticismofapostates, threateningvariouspunishmentheretics. Similarly, theEastermysteryisdeveloping, a keyepisodeinwhichistheactofvisitingthetombofthedeceasedJesus. TheimmediatesourceofancientUkrainiandramawasJesuitdramathatlearnedmedievaltraditions, includingartisticandideologicalpracticesmysteries. Sotheplayhad a strongmoralinfluence, canturnthoughtsandfeelingsofthespectatorsinthedirectioninwhichtheauthorsinsisted. Jesuitpracticehasproducedsuchdramaticforms, dialogues, dramaperformanceswithgrandceremonialoccasions. SubjectswerepredominantlyChristmasandEasterones. FromthatbeginsoftheUkrainiandrama, whichconvincesexamplegiveninthearticle: ChristmasrantbyPamvaBerynda (1616), whichisthefirstcreativeprocessmaterialthatwaspartoftheoldEuropeanChristmasmystery. Overallthisrecitationcanbedefinedas a literaryvariationonthethemeofChristmas, whichisdefinedGospelstoryonlythroughindividualepisodesandentiretextis a patheticdeploymentjoyoftheChristmasholiday. Thisdeclamationcanitwouldbedefinedasliteraryvariationon a Christmastheme, inwhichanevangelicsubjectisonlydesignatedthroughseparateepisodes, andalltextispassionatedevelopmentofgladnessfrom a Christmasholiday. Speechgoesaboutliterarytreatmentoftraditionaltheme, adoptedfromGospel, butthedeclamationtransformedin a genreaftertheartisticordersofmedievaldrama.

Keywords: drama, mystery, medievaldrama, Jesuitdrama, Christmasstory, theEasterstory, Gospelrant.

Основна частина

Постановка проблеми. Джерела давньої драми - в середньовічній системі літургії (богослужіння), яка остаточно сформувалася в кінці першого тисячоліття. Середньовіччю загалом була властива театральність - побуту, етикету, лицарських турнірів, громадської практики в таких формах її вираження, як посвята, ініціація, торгова оборудка. Католицький культ у західній церкві взяв на себе оформлення соціальних завдань, як то було раніше з античною драмою. Драматичні літургійні сюжети, почерпнуті зі Святого Письма, були цілком самодостатніми, тому без усякої потуги ділилися на окремі епізоди, мали такі драматичні компоненти, як перипетія, перелом, катастрофа, апофеоз, тож уже тут були закладені можливості переходу від ритуалу до драми. Цей процес відбувся в XI-XIII ст. Літургійна драма набула жанрових форм містерії (грецьк. mysterion - таємниця, таїнство, обряд) - так назвали середньовічну європейську драму XIV-XVI ст. Основними формами містерій були різдвяні й великодні драми, в яких розігрувалися відповідні євангельські сюжети. З різдвяного циклу відомі такі містерії: «Дійство про пастирів віфлеємських», «Дійство про волхвів», «Дійство про побиття немовлят», «Дійство про пророків» (Андреев, 1989: 91-137). Виникнення української різдвяної драми у зв'язку з функціонуванням середньовічних містерій єзуїтського типу в літературознавстві вивчалося не досить, тому існує потреба заглибитися в цю проблему.

Аналіз наукових досліджень. Українська драматургія в її загальних аспектах (зміст, текстологічні питання, образи, театральна техніка й інше) була предметом вивчення В. Рєзанова, Я. Гор-динського, О. Білецького, М. Возняка, І. Франка, М. Сулими, проте походження української драми спеціально не досліджувалося.

У різдвяному циклі найдавніших містерій домінують події, які добре надаються для театралізації, тобто мають дійових осіб, розвиток дії, наявність конфліктної ситуації. Спираючись на євангельський текст, містерія не мала на меті його проілюструвати, а підкорялася правилам інсценізації, внаслідок чого хоч і зберігалася основна сюжетна канва, однак додавалися нові тексти (наприклад, монологи волхвів, Ірода, пророків), а окремі сюжетні лінії могли увиразнюватися або відходити на другий план. Різдвяне дійство уже в середньовічній містерії відходило від канонічного ритуалу: по-перше, воно вивільнялося від євангельської послідовності, про що свідчать певні зміщення - поклоніння пастухів збігалося з поклонінням волхвів, побиття немовлят у Віфлеємі передувало поклонінню волхвів; по-друге, з дійства зникала описовість, а натомість з'являлися діалоги біля ясел пастухів і волхвів, плач Рахілі тощо. Автори містерій не тільки літературно обробляли євангельський текст, а й пропонували певну драматичну концепцію. Дійство розпадалося на дві частини. У першій, яка закінчувалася сценою народження Ісуса, домінує тема непорочності. Друга частина - поява волхвів (пастухів) - уже не догматична, не віросповідальна, а політична - це тема влади, яка розігрується через постать Ірода (протиставлення «земного» царя справжньому - Ісусу Христу); автори змушують Ірода померти до того, як Ісус повернувся в Юдею.

Мета і завдання - виявити джерела давньої української драматургії, які, за припущенням автора, заховані в специфіці європейської середньовічної містерії.

Виклад основного матеріалу. Окремим різновидом шкільної європейської драми XVI ст. була єзуїтська драма (єзуїти - католицький орден, який сприяв зміцненню папства й католицизму, активно й організовано боровся з Реформацією). Як зазначали у своїх дослідженнях В. Рєзанов, М. Возняк, О. Білецький, постановки єзуїтських драм справляли велике естетичне враження на глядачів як своїм змістом, так і вмілим зображенням характерів, настроїв, ситуацій, дійових осіб, сценічними ефектами, коли застосовувались музика, малюнки, оптика, механіка. Отже, вистави мали сильний моральний вплив, могли повернути думку й почуття глядачів у тому напрямі, на якому автори наполягали. Єзуїтська практика виробила такі драматичні форми: діалоги, драми, парадні вистави з урочистих нагод. За тематикою це були переважно твори різдвяні й великодні.

Єзуїтська драма набула значного поширення в Польщі вже в другій половині XVI ст. Вона не обмежувалася тільки шкільною практикою, що звужувало її вплив, а виходила на вулиці й майдани, стала видовищем. Ось як О. Білець-кий зображує цю практику: «У ці дні по вулицях Кракова або Вільна тягнуться колісниці, задрапіровані й прикрашені квітами й написами; на колісницях - постаті, що алегорично зображають Любов, Милосердя, святу Євхаристію тощо; за колісницями почет із піших і кінних школярів, що одягнені ангелами, рицарями, патріархами, пророками й співають гімни під акомпанемент оркестру. Процесія рухається до площі, де буде розіграно драматичну сцену на тему згадуваної події, а потім процесія повертається до храму, звідки вона вирушила. Легко уявити собі, яке враження на натовп справляли ці колісниці, ці тріумфальні арки з емблемами й гербами, зображення знарядь тортур і страти Христової, химерні костюми виконавців і виголошувані ними пишномовні вірші - все це масове дійство просто неба в руках єзуїтів було могутнім засобом пропаганди» (Білецький, 1965: 302-303).

Про польський єзуїтський театр згадано тому, що саме він мав безпосередній вплив на виникнення драматичного мистецтва в Україні. Про нього є згадки в Івана Вишенського, котрий із позицій православної людини писав про нього досить критично: «А латинських басней ученицы зовемые казнодіи, трудитися в церкви не хочют, толко комедии строят и играют» (Вишенський, 1988: 314). У «Пораді» письменник веде мову про латинські «прелесті», до яких відносив і латинську мову, й освіту в єзуїтських колегіумах, і Аріс-тотеля та Платона, й «комедії та машкари», тобто всю систему західної культури й освіти, яка йому уявлялася синонімом «зіпсуття, невіри, деморалізації та фальшивості» (І. Франко).

Такі настрої були й в інших православних діячів освіти й культури, котрі прагнули протиставити єзуїтським «машкарам» свої драматичні вистави, що плекалися в православних навчальних закладах уже наприкінці XVI ст., зокрема у Львівській братській школі, заснованій 1586 р. Парадоксально, але в новоутворених православних школах творилися та ставилися драматичні дійства, які (передусім у художній формі) повторювали єзуїтську практику. З цього приводу В. Рєзанов писав: «Українські братські школи мали науково виховати своїх учнів у дусі православія і тим певною мірою обмежити мандрівки української молоді «по світу» до шкіл польських і західноєвропейських <…> Щоб піднести свою школу до рівня католицької та щодо деталей, керівники навчальної справи намагалися були запровадити в побут учнів особливості, що приваблювали в школах інших вір: упорядковано виступи учнів із релігійно-драматичними декламаціями й співами в школі, в церкві й по інших місцях» (Рєзанов, 1926: 19).

З відомих нині декламацій найранішою є віршова композиція «На рождество Господа Бога и Спаса нашого Ісуса Христа вірші для утіхи православным христіаном» Памви Беринди, написана книжною українською мовою та видана у Львівській братській друкарні 1616 р. В. Рєзанов вважав, що цей твір являє собою творчу обробку матеріалу, що входив до складу старовинної європейської різдвяної містерії (Рєзанов, 1926: 20).

Пролог у цьому творі не становить собою «обробку матеріалу», оскільки насичений загальними фразами й патетикою з приводу різдвяного свята. Власне, обробка євангельського сюжету розпочинається з монологу «второго отрока», котрий веде мову про Віфлеєм, де у вертепі-печері народився Ісус. Народження Ісуса подається як чудо («о чудо, над всіх дивне зъ віку дивнійшее»), уявлення про яке зображується за допомогою вдалого для цього художнього засобу - контрасту: «Того маленькій живот панєнскій зміщаєт / И вертеп такъ нендзный телєсне огортаєт» (Рєза-нов, 1926: арк. 3).

Більше уваги приділено поклонінню новонародженому Ісусу, причому в декламації змішано інформацію, яку подають Матвій і Лука, бо говориться про те, що до вертепу прийшли поклонитися «кролевеперскіє с подарки» (так у Матвія), і водночас «пастухове» (так у Луки). Надалі дійовими особами біля печери з яслами стають лише пастухи, які тут виступають як «самовидці» чудесної події. Такий прийом оповіді дозволяє авторам декламації «наблизити» давню подію до своїх сучасників, які слухають проголошувану декламацію, оживити в їхній уяві священний час народження Сина Божого й перше воздання йому почестей. П'ятий «отрок» із цією метою подає себе перед слухачами як очевидець того, що відбулося у Віфлеємі: «Вправді я єсть, который то зъ ними [пастухами] былем по том, / То єсть по нар оженю збавителя святом. / Справу ми нитакую о речах дали, / Которуювъ Вифлеємі очне оглядали» (Рєзанов, 1926: арк. 4 зв.). Домислом, почерпнутим швидше за все з поширюваних в Галичині апокрифів, можна визначити «речь» пастухів, яку передає «отрок», однак він твердо спирається на сюжетну основу, викладену в Євангелії від Луки (Лк. 2, 8:20): вночі пастухи вартували свою отару, та ось до них явився архангел Гавриїл, котрий сповістив про народження Христоса - «збавителя, всегосвіта з неволі клятвы откупителя» (слова Гаври - їла передано близько до тексту Євангелія); майже дослівно йдеться про «небесне військо», яке тут назване «рицарством небесним»; коли ангели відійшли, пастухи подалися до Віфлеєма, де виявили Марію, Йосипа й сповите Дитятко в яслах, як і провістив архангел. А от далі бачимо відхилення від книги Луки, й полягає воно у внесенні до тексту декламації вітальної промови пастухів до Ісуса: «Царю несмертельный, всіх речійстворителю, / Пане, створенья свого откупителю, / Котрыйсьрачил на ся тіло тоє прийняти / И непріятелевисъ пащеки отнятии / Чловіка, котрого ты сам створити рачил / И упадкуєго до конца не перед-бачил!» (Рєзанов, 1926: арк. 5). У цьому звертанні заховані алюзії на Старий Завіт, в якому йдеться про сотворіння світу (тут це приписується Христові), створення людини, яка вийшла недосконалою, бо согрішила, тому для порятунку гріховного люду прийшов у світ Ісус. Як видно, в лаконічному звертанні сконцентрована значна біблійна інформація, яка не розкривається повністю, оскільки автори передбачають, що вона відома слухачам, яким варто лише на неї натякнути.

Закінчується звернення до Христа й далі вставляється вітальна промова до «матки» (Богородиці), яку названо «пренайчистішою» та якій воздається хвала за те, що вона «породила всегосвітазбав-леньє», а потім - до Йосипа, «слуги невимовного Його народження». Після цього уявні пастухи з відповідною та короткою промовою звертаються до неживих предметів - до ясел, «в которых лежит повитый творець серафімскій», до вертепу, який називається «коштовним палацом». Зрештою, пастухи промовляють і до Віфлеєма, «святої країни», «отчизни Христа». Закінчується монолог п'ятого «отрока» картиною загальної радості від того, що узріли пастухи у Віфлеємі: «И пречюжотшедши почали мы співати, / И з радостионоє гойне выскакати. / Презъ поле до стад своих що в скок ся маючи, / В пищалки весело собі заграваючи» (Рєзанов, 1926: арк. 5 зв.). Думається, що зображенням цієї радості, про яку не йдеться в жодному з Євангелій, автори декламації прагнули створити святковий настрій, передати його слухачам.

Висновки. Загалом цю декламацію можна було б визначити як літературну варіацію на різдвяну тему, в якій євангельський сюжет лише означується через окремі епізоди, а весь текст становить собою патетичне розгортання радості від різдвяного свята. Інакше кажучи, маємо літературну обробку традиційної теми, запозиченої з Євангелія, але трансформованої в жанр декламації за художніми приписами середньовічної драми. Отже, можемо підсумувати, що українська різдвяна драма походить від середньовічних містерій.

Список використаних джерел

1. Андреев М. Средневековаяевропейская драма: происхождение и становление (Х - ХІІІ вв.). Москва, 1989. 215 с.

2. Білецький О. Зародження драматичної літератури в Україні. Зібрання праць: у п'яти томах / О. Білецький. Т. 1. Київ, 1965. С. 277-353.

3. Вишенський І. Книжка (глава 3). Українська література XIV-XVI ст. Київ, 1988. С. 311-315.

4. Возняк М. Історія української літератури: у 2 кн. Кн. 2. Львів, 1994. 555 с.

5. Рєзанов В. Драма українська. Старовинний театр український. Вип. 1. Київ, 1926. 203 с.

References

1. Andreev M. Srednevekovaiaevropeiskaiadrama: proyskhozhdenye i stanovlenie [MedievalEuropeandrama: originandformation], M., 1989 [InRussian].

2. Biletskyi O. ZarodzhenniadramatychoiLiteraturi v Ukraini [ThebirthofdramaticLiteratureinUkraine]. Zidranniaprats, Nr. 1. K., 1965, pp. 277-353 [InUkrainian].

3. Vyshenskyi I. Knyzhka (hl. 3) [Book]. Ukrainianliteratureofthe XTV - XVI centuries. K., 1988. pp. 311-315 [InUkrainian].

4. Vozniak M. IstoriaukrainskoiLiteratury [HistoryofUkrainianLiterature], Nr. 2, Lviv, 1994 [InUkrainian].

5. Riezanov V. Dramaukrainska. Starovynnyiteatrukrainskyi [Ukrainiandrama. VintageUkrainiantheater]. Nr. 1. K., 1926 [InUkrainian].

Размещено на Allbest.ru