"Exampla" з риторики Міхала Радау у творчості Антонія Радивиловського

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Exampla" з риторики Міхала Радау у творчості Антонія Радивиловського

Ольга Максимчук,

кандидат філологічних наук, науковий співробітник,

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Анотація

Мета дослідження - визначити текстові запозичення з підручника риторики "Orator Extemporaneus" авторства Міхала Радау в проповідях Антонія Радивиловського. Методи дослідження. Використано компаративний і текстологічний аналіз, залучено історико-культурний підхід. Наукова новизна. Риторика Радау була знана й шанована поміж представників київської вченості другої половини XVII - початку XVIII ст. У рамках статті вперше на прикладах продемонстровано, що цією працею активно послуговувався для побудови своїх казань український проповідник Антоній Радивиловський. Висновки. Непоодинокі випадки відповідностей між ілюстративними прикладами у проповідях Радивиловського та "exampla" з риторики Радау засвідчують із високою часткою ймовірності, що український автор використовував "Orator Extemporaneus" у своїй творчості як претекст, джерело запозичень образів і мотивів.

Ключові слова: проповідь, запозичення, "exampla", Міхал Радау, Антоній Радивиловський. риторика радау проповідник

Olha Maksymchuk,

PhD (Philology), Research Associate,

Exampla from Michael Radau's Rhetoric in the Works of Antoni Radyvylovskyi

The paper aims at identifying textual borrowings from Michael Radau's Orator Extemporaneus in sermons by a prominent Ukrainian 17 th-century author Antonii Radyvylovskyi. In the article, comparative method and textological analysis, together with culture-historical approach, are applied.

Orator Extemporaneus is a textbook on rhetoric first published in 1650; since then it became a popular reading among European scholars and students. Likewise, the book was well known and highly valued throughout the Kyivan intellectual community of that time. Radyvylovskyi, apparently, became acquainted with Radau's rhetoric during his studies in the Kyiv Mohyla collegium. Afterwards, as a main preacher in the Kyivan Cave Monastery, he had to compose sermons making them vivid and engaging for the audience. Researchers defined a number of text sources used by Radyvylovskyi as a treasury of fascinating stories and other exampla (examples) to illustrate his homilies and enrich them with different curiosities. Our analysis reveals that some of such exampla in Radyvylovskyi's sermons are very similar to those included into Orator Extemporaneus.

The article contains a table that presents comparison of eight fragments from the homiletic texts of Radyvylovskyi with the appropriate quotations from Radau's work. So, it is most likely that the Ukrainian author adopted imagery and stories, adduced in Radau's rhetoric, for his own needs. Radyvylovskyi translated exampla from Latin and put them into his preaching. They are usually could be defined as historical anecdotes or could be connected with heraldic tradition and emblematic literature. Therefore, this study demonstrates that Orator Extemporaneus is one of the sources whence Radyvylovskyi borrowed exampla for his sermons to make them more fascinating for his congregation.

Keywords: sermon, borrowing, exampla, Michael Radau, Antonii Radyvylovskyi.

Постановка проблеми. Українська література XVII ст. вирізняється відкритістю до впливів і взаємодії із загальноєвропейським культурним простором, адже українські автори того часу позиціонували себе його невід'ємною частиною. Як правило, вони отримували добру освіту, часто розпочинаючи її у місцевих навчальних закладах і завершуючи у західних осередках вченості. Вихованці Києво-Могилянського колегіуму, утвореного у 1632 р. об'єднанням київської братської та лаврської шкіл, добре володіли латинською мовою, яка була тоді мовою науки, культури та міжнародного спілкування у Європі. Зв'язок з латиномовною словесністю уможливлювався завдяки запозиченню основних засад західної освітньої системи та її адаптації до національних і релігійних потреб українців.

Значний інтерес до латиномовних джерел і використання їх у своїй творчості демонструє, поміж іншими українськими авторами ранньомодерної доби, лаврський намісник і настоятель Пустинно-Микільського монастиря Антоній Радивиловський. Він є одним із найяскравіших представників українського барокового проповідництва другої половини XVII ст. Його доробок становлять два друкованих видання проповідей - "Огородок Маріи Богородицы" (1676) та "Вінець Христов" (1688). Існують також однойменні рукописні збірники казань Радивиловського, які лягли в основу друкованих книг; крім виданих "слів", вони містять також проповіді, які не були опубліковані автором.

Свою освіту Радивиловський здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Навчався він разом із майбутнім архімандритом Єлецького монастиря Йоаникієм Ґалятовським. Серед його викладачів був Лазар Баранович, у майбутньому - архієпископ Чернігівський і місцеблюститель київського митрополичого престолу. Усі вони - визначні українські проповідники, добре ознайомлені з "латинською" вченістю та культурою. Отже, середовище, у якому сформувався талант Радивиловського як церковного казнодії, сприяло його ознайомленню з традицією європейської барокової проповіді та основними принципами її побудови. Свої гомілетичні тексти Радивиловський, згідно з вимогами естетики бароко, щедро насичував різноманітними "exampla" - прикладами та цікавинками з історії, літератури, міфології, природознавства, побутової сфери життя.

Дослідники визначили чимало джерел, якими при цьому користувався український проповідник, із яких черпав ілюстративний матеріал для своїх казань (байки Езопа у викладі Йоахима Камерарія [1, 80-82], твори античних філософів [2, с. 79-112], праці європейських гуманістів, зокрема Еразма Ротердамського [1, с. 72], збірники "Римські діяння", "Велике зерцало", тексти Троянських казань, повість про Варлаама та Йосафата" [3, с. 97-114 I рах.], проповіді Йоана Мефрета та Яцека Міаковського [3, с. 82-83, 86-87 I рах.], твори Йогана Герольта [1, с. 69-70], екзегетичний твір Франциска Дзеловського "Гостинець простий до неба" [1, с. 78-79; 3, с. 85 I рах.; 4, с. 228-230] тощо). Серед книг, що слугували для Радивиловського "скарбницями" образів, варто назвати літературу, яка належить європейській емблематичній традиції. Сам проповідник називає імена таких авторів як Валеріан Пієрій ("Ієрогліфіка") та Ніколя Коссен ("Полігістор символів"), але коло використовуваних ним емблематичних праць, збірників різноманітних символів та "ієрогліфіків" явно ширше [5].

Одна з характерних ознак письма Радивиловського полягає у "картинності та драматизмі зображення" [3, с. 67 I рах.]. Очевидно, саме тому у своїх проповідях він неодноразово звертається до зорової образності та згадує різноманітні емблеми й герби, активуючи уяву своїх читачів і слухачів.

Утім разом із широким використанням емблематики, Радивиловський міг залучати для своїх "exampla" й інший матеріал, що відсилає до певних візуальних образів, хоча і не містить їх безпосередньо. М. Корзо звертає увагу на застосування в українському проповідництві XVII ст. особливих описів алегоричного зображення, які дослідниця називає "вербальними картинками" [6]. Їхня своєрідність полягає в тому, що, найімовірніше, проповідник, апелюючи до певного малюнка, не мав його перед очима, а просто словесно відтворював уявну символічну композицію. Наприклад, у "ПредмовЪ священицкой при шлюбе малженском", уміщеній у львівських Требниках 1644 і 1645 рр., автор проповіді описує поняття любові за допомогою розгорнутої алегоричної картини - молодого чоловіка, який вказує на рану у грудях біля серця; зображення супроводжують лаконічні підписи, які містять натяк на його справжній зміст. Сам автор називає таку алегорію "іероглификом, то єст, писмом таємньїм" [6, с. 22].

Вважається, що уперше цей образ та його тлумачення з'являється в XIV ст. у писаннях домініканця Роберта Голкота; найімовірніше, вони не мали конкретного джерела, тобто англійський монах не описував реально існуюче зображення, а лише його уявляв [6, с. 24]. Пізніше, разом з поширенням цього "зорового" за характером прикладу в текстах інших богословів та проповідників, почали з'являтися і відповідні зображення, що ілюструють цю алегорію; утім в історичній перспективі первісним був усе ж таки текст.

Подібні "вербальні картинки" можна знайти у проповідях Антонія Радивиловського. Вони не мають графічного відповідника, український автор запозичував їх із текстів, якими користувався під час підготовки казання. Часом такі "вербальні картинки" важко відрізнити від емблематичних за походженням образів, адже, здається, в обох випадках проповідник відсилає до певного малюнка. Лише скрупульозний аналіз і пошук найімовірніших джерел запозичення дають змогу говорити з певною часткою вірогідності, чим цього разу користується автор - емблематичним збірником, більшість із яких мали зорові, графічні зображення емблеми, чи самим лише текстом, що містив опис такої "вербальної картинки". Часом надмірна ускладненість і деталізація, яку важко уявити у вигляді справжнього малюнка, дають підстави стверджувати, що йдеться саме про гадану "картинку", яка насправді представлена лише у вербальній формі.

Попередній аналіз засвідчує, що одним з таких претекстів для проповідей Радивиловського був підручник з риторики "Orator Extempo- raneus" (1650) авторства прусського єзуїта Міхала Радау. Метою нашої студії є спроба довести це твердження на основі прикладів із проповідей Радивиловського та відповідних фрагментів із праці Радау.

Методи дослідження. У статті використано компаративний і текстологічний аналіз, а також залучено історико-культурний підхід, що дає змогу відчитати творчість українського автора у контексті його доби.

Виклад основного матеріалу дослідження. "Orator Extemporaneus" був досить популярним на теренах Речі Посполитої та інших європейських країн. Праця ґрунтується на курсах риторики, які Радау читав у колегіумі міста Бранєво (тоді - Браунсберг) на початку 40-х років XVII ст. [6, с. 27 ; 7, с. 338]. Перше відоме на сьогодні видання датоване 1650 р., воно вийшло з друкарні Лодевейка Ельзевіра молодшого в Амстердамі. Прикметно, що в ньому автором риторики названо Георга Бекхера, спудея колегіуму в Бранєво, який нібито використав уже підготований короткий виклад лекцій Радау, опублікувавши його під своїм іменем [7, с. 338]. Лише через кілька перевидань на титулі підручника з'являється справжнє ім'я автора. Завдяки значному читацькому попиту до 30-х років XVIII ст. риторика Радау була перевидана понад два десятки разів [8, с. 42]. Більше того, її популярність сприяла тому, що текст риторики поширювався також у вигляді рукописів [6, с. 27]. Функціонували такі рукописні копії і на теренах України, що свідчить про обізнаність київських інтелектуалів другої половини XVII ст. із працею Радау. Зокрема, з фондів бібліотеки Київської духовної семінарії походять два рукописи цього періоду (переважно у цій бібліотеці зберігалися підручники, за якими викладали в Києво-Могилянській академії, а також навчальні матеріали з римо-католицьких навчальних закладів, що їх привозили до Києва їхні колишні випускники [9, с. 241]). Один зі згаданих рукописів, очевидно, був копією з видання "Orator Extemporaneus", яке вийшло ще під ім'ям Георга Бекхера, та належав Варлааму Ясинському [9, с. 275]; другий є частиною латино-польського збірника 1681-1685 рр. [9, с. 276-277]. Обидва нині зберігаються в Інституті рукопису НБУВ, у фонді 305 (Київської духовної семінарії), шифри 229 П і 233 П відповідно; опис та нумерація належать М. Петрову. Дослідниця О. Циганок звернула на них увагу у своїй статті "Про риторику Міхала Радава як джерело епітафій в українських поетиках XVII-XVIII ст." [10]. Вона підмічає вплив риторики Радау на словесні курси, які читали могилянські професори: приміром, тексти деяких з наведених у курсах 1680-х-1720-х років епітафій виявлено саме в підручнику "Orator Extemporaneus" [10, с. 37-38]. Можна зробити висновок, що більшість тодішніх вихованців Могилянського колегіуму, бодай опосередковано, були ознайомлені з працею Радау, адже вона справила значний вплив на викладання риторики у "Київських Атенах".

Працею Радау послуговувався, як видно, Симеон Полоцький - іще один "могилянець" за освітою і сучасник Антонія Радивиловського [11, с. 280]. Уже у XVIII ст. інший представник київського вченого гуртка, Ісаакій Хмарний, користувався підручником Радау під час викладання у московській слов'яно-греко-латинській академії [8, с. 44]. У власній книгозбірні мав примірник "Orator Extemporaneus" Феофілакт Лопатинський, який теж був випускником Могилянської академії [8, с. 46]. Припускаємо, що подальші дослідження продемонструють інші випадки ознайомлення і використання риторики Радау в київському оточенні Радивиловського, а також його молодшими сучасниками. Згадані приклади підтверджують тезу про те, що наявність запозичень - цитат чи алюзій - із цієї праці в проповідях Радивиловського цілком закономірна.

Наведемо кілька фрагментів з казань Радивиловського, яким відповідають такі ж "exampla" з "Orator Extemporaneus" (див. таблицю). Звісно, є ймовірність того, що деякі з цих прикладів можна знайти і в інших популярних книжках того часу, однак те, що вони усі разом сконцентровані в одному тексті - риториці Радау - робить її найбільш імовірним джерелом запозичень для Радивиловського.

Аналізовані проповіді узяті з лаврського видання "Огородок Маріи Богородицы", а також із рукописної версії "Огородка" - у разі, якщо вміщені в ній казання не потрапили до друкованої книги. За допомогу з перекладом із латинської мови ми вдячні канд. філол. наук Ганні Малуновій; будь-які неточності й недогляд - наша відповідальність.

Порівняння фрагментів із казань Радивиловського та "Orator Extemporaneus"

Представлені в таблиці фрагменти з текстів Радивиловського та відповідні їм цитати з риторики Радау демонструють, що український проповідник неодноразово використовував образний матеріал із цієї книжки для створення своїх казань. Приклад з гербом Анни Угорської може мати інше джерело походження (приміром, дещо схожий малюнок і пояснення до нього знаходимо в емблематичному збірнику "Symbola divina et humana" Якоба Типотія [15, с. 48-49]), але оскільки, на відміну від нього, у Радау ми бачимо майже дослівний збіг з текстом Радиви- ловського, то робимо висновок, що й тут український автор послуговувався риторикою "Orator Extemporaneus".

Висновки

Систематичне використання візуалізованої образності як ілюстративного матеріалу для створення казань є характерною ознакою творчої манери Антонія Радивиловського - визначного українського проповідника другої половини XVII ст. Апелюючи у своїх проповідях до певної картинки чи візуального "знаку", Радивиловський пожвавлював свій виклад і водночас прагнув зацікавити вірян і втримати їхню увагу, звертаючись до сили уяви та зорової пам'яті своєї пастви. Джерелом образів йому слугували не лише малюнки, графічні зображення (наприклад, емблеми), а й інші тексти, що могли містити, приміром, опис алегоричної композиції чи символічного предмета. Одним з таких джерел запозичень є, очевидно, підручник риторики Міхала Радау "Orator Extemporaneus". Риторика Радау була добре знана у київському інтелектуальному середовищі того часу, її видання зберігалися в особистих бібліотеках вихідців з Могилянського колегіуму. Наведена в статті таблиця з подібними "зоровими" прикладами з проповідей Радивиловського демонструє, що вони мають текстові відповідники в підручнику Радау. Найімовірніше, український автор неодноразово звертався до цієї праці, добираючи з неї "exampla" для увиразнення своїх повчань. Таке використання популярного в латиномовному світі підручника підкреслює залуче- ність Радивиловського у спільний європейський культурний простір, адже, імовірно, він запозичує звідти ті ж самі "exampla", що і його сучасники - західні проповідники. Подальше зіставлення "Orator Extemporaneus" з образною системою проповідей Радивиловського може засвідчити нові текстологічні збіги, а відтак і нові підтвердження цієї тези.

Список бібліографічних посилань

1. Крекотень В. Оповідання Антонія Радивиловського: з історії української новелістики XVII ст. Київ: Наук. думка, 1983. 408 с.

2. Співак В. Філософські погляди Антонія Радивиловського в контексті української духовної культури XVII ст. : монографія. Чернігів: SCRIPTORIUM, 2018. 328 с.

3. Марковский М. Антоний Радивиловский, южно-русский проповедник XVII в. Неизданные проповеди Антония Радивиловского. Киев: Тип. Имп. ун-та св. Владимира, 1894.

4. Ніка О. Антоній Радивиловський і розвиток українських казань XVII ст. Rozprawy Komisji J^zykowej LTN. 2012. T LVIII. С. 223-234.

5. Максимчук О.В. Емблематична образність у проповідях Антонія Радивиловського: до питання джерел. Рукописна та книжкова спадщина України. 2020. Вип. 26. С. 7-28. https://doi.org/10.15407/rksu.26.007

6. Корзо М. "Вербальные картинки" в православной проповеди XVII века. "Предмова Священицкая при шлюбе Малженскомъ" во львовских Требниках 1644 и 1645 гг. Studi Slavistici. 2021. Т 18. № 1. С. 19-33. https:// doi.org/10.36253/Studi_Slavis-9912

7. Brown Jozef. Biblioteka pisarzow assystencyi polskiej Towarzystwa Jezusowego powiekszona dwoma dodatkami. Poznan : W comisie i czcionkami Ludwika Merzbacha, 1862. 501 s.

8. Костин А.А., Николаев С.И. Неучтенный источник Риторики Ломоносова ("Оратор без подготовки" М. Радау). Чтения отдела русской литературы XVIII века. М.-СПб. : Альянс-Архео, 2013. Вып. 7. С. 41-53.

9. Петров Н.И. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. М., 1891. Вып. 1. 329 с.

10. Циганок О. Про риторику Міхала Радава як джерело епітафій в українських поетиках XVII-XVIII ст. Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи. 2012. Вип. 1. С. 36-39.

11. Сазонова Л.И. Литературная культура России. Раннее Новое время / Рос. акад. наук; Ин-т мировой лит. им. А.М. Горького. М. : Языки славянской культуры, 2006. 896 с.

12. Радивиловський Антоній. Огородок Маріи Богородицы. Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1676. [28], 1128, [3] c.

13. [Radau Michael]. Orator extemporaneus seu Artis Oratoriae. Amste- lodami : Apud Ludovicum Elzevirium, 1650. [16], 473, [31] p.

14. Радивиловський Антоній. Огородок Пресвятой Богородици: рукопис. Кн. 2. Ін-т рукопису НБУВ, ф. 308, од. зб. П 560, I/2. 1032 арк.

15. Typot Jacob. Symbola diuina & humana pontificum imperatorum regum: [3 t.]. Pragae : Sadeler, 1601. T. 1. 141, [7] p.

16. References

17. Krekoten, V. (1983). Opovidannia Antoniia Radyvylovskoho. Z istorii ukrainskoi novelistyky XVII st. [Antonii Radyvylovskyi's short stories. From the history of the 17 th-century Ukrainian novella]. Kyiv: Naukova Dumka [in Ukrainian].

18. Spivak, V. (2018). Filosofski pohliady Antoniia Radyvylovskoho v konteksti ukrainskoi dukhovnoi kultuiy XVII stolittia [Philisophical views of Antonii Radyvylovskyi in the context of the Ukrainian spiritual culture of the 17 th century]. Chernihiv: SCRIPTORIUM [in Ukrainian].

19. Markovskii, M. (1894). Antonii Radivilovskii, yuzhno-russkii propovednik XVII v. Neizdannyie propovedi Antoniia Radivilovskogo [Antonii Radyvylovskyi as a South-Russian preacher of the 17 th century. Antonii Radyvylovskyi's unpublished sermons]. Kyiv: Tipografija imperator- skogo universiteta sv. Vladimira [in Russian].

20. Nika, O. (2012). Antonii Radyvylovskyi i rozvytok ukrainskykh kazan XVII st. [Antonii Radyvylovskyi and the development of the Ukrainian sermons of the 17 th century]. RozprawyKomisji JezvkowejLTN, 58, 223-234 [in Ukrainian].

21. Maksymchuk, O. (2020). Emblematychna obraznist u propovidiakh Antoniia Radyvylovskoho: do pytannia dzherel [Emblematic imagery in Antonii Radyvylovskyi's sermons: to the question of sources]. Rukopysna ta knyzhkova spadshchyna Ukrainy - Manuscript and Book Heritage of Ukraine, 26, 7-28 [in Ukrainian]. https://doi.org/10.15407/rksu.26.007

22. Korzo, M. (2021). "Verbalnyie kartinki" v pravoslavnoi propovedi XVII veka ["Verbal Pictures" in Seventeenth-Century Orthodox Sermons]. Studi Slavistici, 18(1), 19-33 [in Russian]. https://doi.org/10.36253/Studi_Slavis-9912

23. Brown, J. (1862). Biblioteka pisarzow assystencyi polskiej Towarzystwa Jezusowego powiekszona dwoma dodatkami. Poznan, Poland: Ludwik Merzbach [in Polish].

24. Kostin, A. A., Nikolaiev, S. I. (2013). Neuchtennyi istochnik Ritoriki Lomonosova ("Orator bez podgotovki" M. Radau) [An unaccounted source of Lomonosov's "Rhetoric" ("Orator extemporaneous" by M. Radau]. Chteniia otdela russkoi literatury XVIII veka - Readings of the Department of Russian Literature of the 18 th Century, 7, 41-53. Moscow-Saint Petersburg [in Russian].

25. Petrov, N. (1891). Opisanie rukopisnykh sobranii, nakhodiashchikhsia v gorode Kieve [Description of manuscript collections held in Kyiv] (Is. 1). Moscow: Universitetskaia tipografiia [in Russian].

26. Tsyhanok, O. (2012). Pro rytoryku Mikhala Radava yak dzherelo epitafii v ukrainskykh poetykakh XVII-XVIII ct. [On Michael Radau's "Rhetoric" as a source for epitaphs from Ukrainian Poetics of the 17 th and 18 th centuries]. Ukraina ta Polshcha: mynule, sohodennia, perspektyvy - Ukraine and Poland: Past, Present, Prospects, 1, 36-39 [in Ukrainian].

27. Sazonova, L. I. (2006). Literaturnaia kultura Rossii. Rannee Novoe vremia [Literary culture of Russia. Early modern period]. Moscow: Yazyki slavianskoi kultury [in Russian].

28. Radyvylovskyi, A. (1676). Ohorodok Marii Bohorodytsy [The garden of the Virgin Mary]. Kyiv: Drukarnia Kyievo-Pecherskoi lavry [in Ukrainian].

29. Radau, M. (1650). Orator extemporaneus seu Artis Oratoriae. Amsterdam, the Netherlands: Apud Ludovicum Elzevirium [in Latin].

30. Radyvylovskyi, A. Ohorodok Presviatoi Bohorodytsy: rukopys [The garden of the Blessed Mary: manuscript]. Institute of Manuscripts, V. I. Vernadsky National Library of Ukraine, fund 308, unit 560, I/2 Petrov. 1032 sheets [in Ukrainian].

31. Typot, J. (1601). Symbola diuina & humana pontificum imperatorum regum (Vol. 1). Prague, Czechia: Sadeler [in Latin].

Размещено на Allbest.ru