Типи особистості в повісті Валер’яна Підмогильного "Остап Шаптала"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типи особистості в повісті Валер'яна Підмогильного «Остап Шаптала»

А.В. Тараненко кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Дніпровcький національний університет імені ОлеcяГончара

Резюме

підмогильний проза твір остап шаптала

Постановка проблеми. Часи незалежної України стали своєрідним трампліном для осмислення / переосмислення художньо-естетичного почерку й вартісності доробку багатьох талановитих митців, яких несправедливо затаврувала з різних причин ідеологічна система колишнього СРСР, інкримінуючи низку «смертних» гріхів. Серед таких оригінальних авторів епохи розстріляного Відродження осібне місце відведено Валер'яну Петровичу Підмогильному - прозаїку, перекладачу, публіцисту, автору багатоаспектних творів «малої» й «великої» прози. Осібне місце в доробку письменника займає його рання повість «Остап Шаптала».

Мета статті - дослідити своєрідність художнього уналежнювання образів- персонажів твору «Остап Шаптала» В. Підмогильного до певного типу особистостей.

Методи дослідження: культурно-історичний, біографічний, психологічний.

Основні результати дослідження. Стан наукового вивчення поетики й естетики В. Підмогильного, інтерес як до оригінальної, так і до перекладацької палітри митця завжди на часі у фахівців різних рівнів (починаючи із складних 20 - 30х років минулого століття). Безперечний інтерес літературознавців і до повісті «Остап Шаптала».

У пропонованій статті акцентовано увагу на образах класичної української родини: Остапа Шаптали, смертельно хворої на сухоти 22-річної Олюсі, їхніх немолодих батьках. Крізь призму світовідчуття і світорозуміння Остапа оприявлено найвиразніші риси характерів, вдачі всіх членів родини. Батьки, Олюся є своєрідним імпульсом до змін у психології рефлектуючого головного героя, який постійно перебуває «на межі» між бажаннями й морально-етичними константами.

У розвідці наголошено на невизначеності, роздвоєності героя-мученика, інтроверта й нарциса Остапа Шаптали, який є проекцією на складність доби (в усіх розуміннях) часів В. Підмогильного; це тип особистості, який повною мірою уособлює драматизм і суперечність світу часів громадянської війни і людини зокрема. Нестійка психіка, полярність поглядів і відчуттів: від прийняття до заперечення - маркують дискомфорт «Я» персонажа. Крім того, у студії порушено питання семантики імені та прізвища асоціального Остапа Шаптали.

Олюся - тип інтроверта (за К. Юнгом), жертви, пригніченої особистості, яка ладна була на все заради брата, його комфорту, спокою. Її портретні характеристики корелюють з просторовими деталями-кодами, які виокреслюють певною мірою фізичний і душевний стан юної особистості. Смерть єдиної доньки Олюсі запрограмувала новий стиль життя і для старих Шапталів, які ніяк не могли й не хотіли його приймати.

Висновки і перспективи. Повість В. Підмогильного «Остап Шаптала» - яскравий приклад авторського самовираження, якісний продукт культурної епохи початку ХХ віку, що випереджав існуючі художньо-естетичні уявлення про особистість, її внутрішній світ. Художньо розробляючи типи персонажів родини Шапталів (які у різних ситуаціях підпадають під низку типів), автор акцентував на класичних опозиціях, проблемі становлення «Я» особистості, самоусвідомленні й самоідентифікації; на проблемі пам'яті, батьківської любові, прощення, жертовності тощо.

Ключові слова: психологія, тип, особистість, характер, персонаж, внутрішній світ, нарцис, інтроверт, антропоніми, портрет, річ.

Abstract

IN VALERIANPIDMOHYLNYI'SSTORY «OSTAP SHAPTALA»

Background.The times of independent Ukraine became a kind of springboard for comprehending / rethinking of the artistic and aesthetic style and value of the works of many talented artists, who were unfairly branded for various reasons by the ideological system of the former USSR, incriminating a number of «mortal» sins. Among such original authors of the era of the shot Renaissance a special place is given to Valerian PetrovychPidmohylnyiy. He is a prose writer, translator, publicist, author of multifaceted works of «small» and «big» prose. A special place in the works of the writer occupiess his early story «OstapShaptala».

Purpose is to investigate the originality of the artistic affiliation of the images- characters of the work «OstapShaptal» by V. Pidmohylnyiy to a certain type ofpersonality.

Methods: cultural-historical, biographical, psychological.

Results.The state of the research of the poetics and aesthetics of V. Pidmohylnyiy, the interest to both the original and the translation palette of the artist is always on time for the specialists of different levels (starting from the difficult 20 - 30s of the last century). Literary critics show interest in the story «OstapShaptala».

The article under consideration focuses on the images of a classic Ukrainian family: OstapShaptal, mortally ill with tuberculosis, 22-year-old Olyusa, and their elderly parents. The most expressive character traits and manners of all family members are revealed through Ostap's worldview. Parents and Olyusya are a kind of impetus to change in the psychology of the reflective protagonist, who is constantly «on the border» between desires and moral and ethical constants.

It emphasizes the uncertainty, the dichotomy of the hero-martyr, the introvert and the narcissist OstapShaptala, who is a projection on the complexity of the day (in all senses) of the times of V. Pidmohylnyiy. It is a type ofpersonality that fully embodies the drama and contradiction of the world during the Civil War and man in particular. Unstable psyche, polarity of views and feelings: from acceptance to denial mark the discomfort of the «I» of the character. In addition, the issue of the semantics of the name of the antisocial OstapShaptala is raised in the research.

Olyusya is a type of the introvert (according to K. Jung), a victim, a depressed person who was ready for anything for the sake of her brother, his comfort and peace. Her portrait characteristics correlate with the spatial details-codes, which highlight the physical and mental state of the young person to some extent. The death of Olyusa's only daughter programmed a new lifestyle for the old Shaptals, who could not and did not want to accept it.

Discussion. V. Pidmohylnyi's story «OstapShaptala» is a vivid example of the author's self-expression, a qualitative product of the cultural epoch of the early twentieth century, which preceded the existing artistic and aesthetic ideas about the individual, his inner world. Artistically developing the types of characters of the Shaptal family (which in different situations fall under a number of types), the author emphasized the classical oppositions, the problem of becoming the «I» of the individual, self-awareness and selfidentification; on the problem of memory, parental love, forgiveness, sacrifice, etc.

Keywords: psychology, type, personality, character, inner world, narcissus, introvert, anthroponyms, portrait, thing.

Вступ

90-ті роки минулого століття стали своєрідним стартом для осмислення / переосмислення художньо-естетичного почерку й вартісності доробку багатьох талановитих митців, яких несправедливо затаврувала з різних причин ідеологічна система колишнього СРСР, інкримінуючи низку «смертних гріхів». Серед таких оригінальних авторів епохи розстріляного Відродження осібне місце відведено Валер'яну Петровичу Підмогильному - прозаїку, перекладачу, публіцисту, «організатору й душі “Ланки”» (Жигун, 2017: 40), сміливцю, який у досить молодому віці пропагував власне українське слово на тлі світових художньо-естетичних координат, першорядному письменнику часів жорстоких 20 - 30-х років ХХ століття, одному із «китів <.. .> в усій українській літературі того часу» (Смолич, 2001: 42).

Методи дослідження: культурно-історичний, біографічний, психологічний.

Результати та дискусії

Від початку реабілітаційних поступів (а реабілітований письменник далекого 1956 року) мистецький доробок «не до кінця радянського» (Смолич, 2001: 32) В. Підмогильного правомірно потрапляв (до того ж, цей процес і сьогодні не має доконаного виду) у літературознавчий об'єктив як солідних фахівців, так і молодих науковців. Протягом 1990-х - 2020-х років створено низку концептуально значущих книг спогадів, монографій (повноцінних - присвячених безпосередньо Валер'яну Підмогильному, його творчій індивідуальності, або ж таких, де за принципом компаративних пошуків осмислено й мистецтво слова інших представників першої половини непростого ХХ віку). Зокрема, це такі моно- й поліаспектні праці В. Мельника «Валер'ян Підмогильний: до 90-річчя від дня народження» (1991), В. Мельника «Суворий аналітик доби: Валер'ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст.» (1994), М. Чабана (упорядн.) «Нащадок степу: Спогади про Валер'яна Підмогильного» (2001), О. Галети (упорядн.) «Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій» (2003), М. Тарнавського «Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер'яна Підмогильного» (2004), С. Лущій «Художні моделі буття в романах В. Підмогильного» (2008), М. Нестелєєва «На межі: Суїцидальний дискурс українського модернізму» (2013), М. Іванишин «Екзистенція української людини в прозі Валер'яна Підмогильного (на матеріалі роману «Невеличка драма»)» (2013), С. Жигун «Лабіринти і горизонти українського неореалізму» (2015), Н. Городнюк«Resincognita: семіотика речі у східнослов'янському модерністському романі першої половини ХХ століття» (2017) тощо.

Зосібно варто сказати і про різновекторні захищені дисертації на здобуття наукових ступенів доктора / кандидата філологічних, філософських тощо наук: Л. Коломієць «Особливості поетики художньої прози Валер'яна Підмогильного» (1992), С. Лущій «Художні моделі буття в романах В. Підмогильного» (2000), О. Калініченко «Новели В. Підмогильного: жанрово-стильова своєрідність» (2001), Г. Кудрі «Художні пошуки Валер'яна Підмогильного: концепція людини, риси національної ментальності» (2001), О. Романенко «Концепція людини в українській літературі 20-х років (на матеріалі Г. Михайличенка, М. Хвильового, М. Івченка Підмогильного)» (2002), І. Куриленко«Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття» (2007), Л. Деркач «Наративні моделі у прозі Валер'яна Підмогильного» (2008), Є. Лєпьохіна «Творчість Валер'яна Підмогильного та Альбера Камю: типологічні аспекти» (2012), І. Скляр «Психо- поетика творчості Валер'яна Підмогильного» (2012), О. Сафіюк «Національний образ світу й концепція особистості у західноєвропейській новелі кінця ХІХ - початку ХХ ст. та у малій прозі В. Підмогильного» (2013), А. Седлерова «Мовний та поза-мовний контекст перекладацького доробку Валер'яна Підмогильного (на матеріалі перекладів з французької мови)» (2013), І. Парамбуль «Екзистенціалізм у творчості Валер'яна Підмогильного: історико-філософський підхід» (2019), Н. Хайруліна «Художня модель “життя-ярмарок” в українській та англійській літературах: поетика й семіотика» (2020) та багато інших.

Крім того, заслуговують на увагу й солідні наукові студії, рецензії, відгуки, спогади, факти «свідків» доби тощо таких авторів, як Ю. Бедзик, М. Безуглий, Ю. Бойко, О. Галета, Н. Городнюк, Д. Гуменна, М. Доленго, С. Жигун, Н. Заверталюк, М. Іванишин, О. Калініченко, В. Колп, В. Куліш, Ю. Лавріненко, М. Ласло-Куцюк, Лущій, Н. Мафтин, В. Мельник, Р. Мовчан, В. Мельник, Н. Монахова, Л. Мороз, М. Наєнко, С. Павличко, Ю. Пшеничний, Ю. Сущенко, М. Тарнавський, Л. Тарна-шинська, М. Чабан, Вал. Шевчук, Ф. Якубовський та багато інших. Як бачимо, стан наукового вивчення поетики й естетики В. Підмогильного, інтерес як до оригінальної, так і до перекладацької палітри митця завжди на часі у ахівців різних рівнів (починаючи із складних 20 - 30-х років минулого століття). Для останніх актуальними й художньо багатошаровими є усі твори «вундеркінда»-Підмогильного (Вал. Шевчук), поліаспектні вектори художніх пошуків письменника, який не зміг повною мірою реалізувати свій творчий потенціал у зв'язку з фізичною розправою.

Обрана для пропонованої студії повість катеринославського періоду творчого поступу В. Підмогильного «Остап Шаптала», що була вперше оприлюднена в журналі «Шлях мистецтва» 1921 року, а надрукована окремим виданням 1922 року, і сьогодні видається цілком органічною складовою (як і весь доробок митця) у контексті європейської культури. Вірогідно, що це був найсвітліший (хоч і короткотривалий - якихось три роки) період творчості сімнадцяти- / вісімнадцятирічного письменника, який за низкою і людських, і мистецьких параметрів випереджав свою епоху. Це період реалізації перших творчих задумів, поривань (нерідко надскладних і небезпечних) у загрозливих обставинах для власного життя і свободи; період становлення і вкорінення письменницького «Я», вияскравлення естетики смаку.

Текст В. Підмогильного «Остап Шаптала» - «чітко окреслений екзистен- ційний твір <...>», де оприявлено письменницькі «можливості в новому підході до відображення дійсності та засвоєнні сучасних йому досягнень у галузі психоаналізу, філософії, мистецтва» (Колп, 1999: 49); художньо розкрито людське життя-буття, «“буття для смерті”, коли буття - це ніщо, а особистість, її внутрішній світ, її ставлення до оточення її почуття, емоції, взаємодія зі світом - це і є найголовніший предмет зображення» (Колп, 1999: 49). Обрана для аналізу повість, на думку критиків, «стала ніби рубіконом між ранньою, хоч якою цікавою, а все-таки учнівською прозою, що зібрана в першій книжці, і майстерними блискучими оповіданнями “В епідемічному бараці”, “Собака”, “Проблема хліба”.» (Шевчук, 2003: 354).

Повість В. Підмогильного «Остап Шаптала», як «найперша повість в нашій прозі» (Дончик, 1987: 57), неодноразово потрапляла в поле зору літературознавців. Зокрема, дослідники актуалізували такі вектори наукових пошуків: Г. Кудря - фройдистську інтерпретацію; М. Нестелєєв осмислював фройдівський інстинкт смерті та буддизм крізь призму принципів нірвани в художній площині твору; В. Мельник акцентував секрети оригінальності повісті за допомогою психоаналізу й екзистенціалізму; Є. Лепьохін з'ясовував жанрову своєрідність повісті, розглядав сутність концептів «відчуження» і «смерть»; С. Журба вивчала специфіку психологізму й інтертекст у творі; С. Жигунвиокреслювалахронотопічні маркери повісті;

М. Тарнавський говорив про художню структуру твору, певну хронологічність і послідовність розвитку подій, лінійність сюжетобудови; Л. Рева - про наратологічні параметри твору та ін. Питання художнього осмислення / уналежнювання образів- персонажів твору «Остап Шаптала» В. Підмогильного до певного типу особистостей окремо не розглядалося, тож спробуємо заповнити цю нішу пропонованою розвідкою.

Як відомо, тип (тут будемо послуговуватися власними попередніми напрацю- ваннями (див. Тараненко, 2016: 105)) - «це позначення комплексу окремих рис, за наявності (відсутності) яких людина може бути віднесена (Пальм, 2009: 52) до певного категоріального різновиду. Фахівці з психології, зокрема Г. Пальм, вислов-люють справедливу думку про «безліч різних типологій» (Пальм, 2009: 52), апелюючи до класифікацій науковців початку ХХ століття - Е. Кречмера, Е. Шпран-гера, К. - Г. Юнга та ін. Наприклад, Г. Пальм виокремлює «загальні риси» (Пальм, 2009: 53) низки типологій, серед яких першорядну роль відводить універсальності, яка полягає в тому, що «будь-яку людину при бажанні можна “підвести під тип” і навіть під необмежену кількість типів» (Пальм, 2009: 53). Крім того, дослідниця переконана, що «деякі з них (типологій. - А.Т.) підкреслюють роль однієї провідної властивості, що організує навколо себе всі основні характеристики; інші акцентують увагу на певній комбінації якостей» (Пальм, 2009: 52-53).

Канадський психолог ДарелШарп у книзі «Типи особистості: Юнгівська типологічна модель» (2008), інтерпретуючи специфіку багатоаспектної юнгівської моделі психотипів особистості, наголошує, що К. -Г. Юнг «виокремлював вісім типологічних груп: дві особистісні установки - інтроверсію й екстраверсію - і чотири функції або типи орієнтації, - мислення, відчуття, інтуїцію і почуття - кожна з яких може діяти або інтровертним, або екстравертним способом» (Шарп, 2008: 15). З приводу цього Д. Шарп зауважує, що «поки специфічний вид активності буде асоціюватися з екстраверсією або інтроверсію, її буде нелегко перевести в тип, до якого належить та чи та особистість» (Шарп, 2008: 41). Уявляючи складність такої класиці- кації (оскільки й сам науковець говорить про це: «незважаючи на елегантну простоту і симетрію юнгівської типологічної моделі, її застосування в якості діагностичного інструменту або навіть як керівництва до саморозуміння - справа далеко не проста» (Шарп, 2008: 45)), під час з'ясування типу персонажа в повісті В. Підмогильного «Остап Шаптала», частково звертатимемося до відомої класифікації Юнга, беручи до уваги й концептуальні позиції інших учених.

Крім того, принагідно скористаємося й думкою мюнхенського дослідника В. Яніва, погляд якого спроектований на позиції етнопсихології і який справедливо зазначав, що «нормальна людина має, без сумніву, всі психічні диспозиції. А коли, проте, ми ту чи іншу людину характеризуємо її психічними властивостями, то робимо це з погляду насилення тої чи іншої властивості» (Янів, 2006: 11). Тому спро-буємо рухатися саме цим шляхом під час виокремлення наскрізних рис образу-типу.

Левова частка всіх подій повісті В. Підмогильного, що розгортаються в Катеринославі (хоч про це свідчать украй скупі згадки), пов'язана з образом, котрий, вірогідно, є ровесником самого автора (Вона (сестра Олюся. - А.Т.) жила двадцять два роки... (Підмогильний, 2012: 121), а Остап - був старшим братом), - Остапа Шаптали. Крізь призму саме його світовідчуття й світорозуміння оприявлено окремі риси характеру, вдачі тощо інших героїв й художньо підсилено власні. Останні (другорядні герої. - А.Т.) є своєрідним збудником, імпульсом до змін у світоустрої, психології Остапа Шаптали, який «переживає конфлікт між своїми бажаннями й системою цінностей» (Підмогильний, 2012: 71). Це образ невизначеного, мовчазного, роздвоєного героя-мученика з грубуватим голосом (Підмогильний, 2012: 113), кремезним тілом (Підмогильний, 2012: 116). Такі маркери образу - лише маска, за якою криється певна інтровертність, дитинність героя, несміливість, безсилля, несамостійність, а ширмою подеколи є звичайна побутова річ - капелюх. В одних випадках ця художня деталь допомагає героєві впоратися з темними й крихкими (Підмогильний, 2012: 110) думками, лежачи горілиць у садку (Шаптала вийшов з церкви в садок, що її оточував. Там він ліг під деревами горілиць. Ще не встиг він торкнутися головою землі, як широкий капелюх зліз йому на обличчя й затулив очі... (Підмогильний, 2012: 110)), а в інших - приховати справжній внутрішній стан, сум'яття, тривогу про хвору на сухоти сестру Олюсю (цікавлячись у брата, чи радів Остап, коли вона приїздила до нього в місто, він коротко дав ствердну відповідь «був» і «...натяг капелюха й вийшов на повітря...» (Підмогильний, 2012: 116). Питання такого роду, «зазирання» в душу й серце (як не властивий маркер епохи) у радянські часи були дещо незручними (тим паче для юнака, чоловіка, які апріорі не придатні до копирсань у душі), бо тоді не прийнято було говорити найріднішим про почуття / відчуття чи за щось дякувати.

Дитинність героя певною мірою оприявлено й в епізоді частування за святковим столом, де мати Василина докірливо зауважує, аби син, куштуючи обрядовий хліб, не кришив на стіл. З одного боку, «винуватість» у голосі, схиляння над столом і збирання крихт свяченої паски художньо виокреслюють повагу, покірність, слухняність героя, небажання засмучувати найріднішу людину, якій так бракувало синівської уваги й любові. А з іншого - усвідомлення себе і всього, що оточує, чужим (зокрема, і матері). Це межовий стан персонажа, коли має відбутися щось (у тексті - це смерть рідної сестри), що стане певним каталізатором змін, дозволить Остапові Шапталі зробити вибір: село - місто. Образ головного персонажа, що перебуває на межі вибору, тут випрозорює тип своєрідного мандрівника-самітника, який шукає своє місце в цьому світі, свою потрібність, прагне до розуміння зв'язку особистості й життя / смерті. Він цілком відповідає філософії Г. Сковороди в пізнанні себе, свого «Я».

Остап Шаптала - це своєрідна проєкція (радше результат) на складність доби (в усіх розуміннях) В. Підмогильного, це персонаж, який уособлює драматизм, суперечність світу епохи громадянської війни і людини зокрема (як зовнішньо, так і внутрішньо). Руйнівний вплив на «Я» персонажа справили воєнні / повоєнні події, але вирішальним «пострілом» була смерть молодшої сестри Олюсі, перед якою герой відчував провину (... А саме страшне! - його почали вчити, а її - ні, бо в батьків і на одного не вистачало як слід грошей. Олюся доїла корів, бігала обшарпана, а він жив у місті й носив блискучу тужурку. Коли ж повертався додому влітку, вона сама, тільки сама стелила йому постіль і прибирала в кімнаті. Й ніколи ані слова догани... (Підмогильний, 2012: 119)). І як результат - байдужість, холодність до соціуму, до себе, до батьків (хоч для останніх він був єдиним сином, дорогим гостем з міста (Підмогильний, 2012: 112), заради якого батьки приготували порося з начинкою (Підмогильний, 2012: 113)). Нестійка психіка, полярність поглядів і відчуттів: від прийняття до заперечення - маркують дискомфорт «Я» персонажа.

Вибір імені асоціального головного персонажа не був випадковим (Остап), як і початок твору - знайомство з інженером Остапом Шапталою, розповідь про церкву, Великодню заутреню, шлях до батьківської хати, святковий стіл (хоч персонаж нерелігійний певною мірою) тощо. Антропонім Остап (як, до речі, й Ольга), на думку дослідників, самобутнє, християнізоване й виокреслює певною мірою «глибинний, системний характер української інкультурації християнства» (Белей, 2010: 54). Вірогідно тому, письменник у найдраматичніші радянські часи, у період табу, обмежень, заборон релігійної складової (і не лише) намагався підкреслити виразними художніми маркерами не лише споконвічну традицію нарікати особистість винятково українськими іменами, а й національну, релігійну приналежність (бодай на підсвідомомурівні) героїв, адже «самобутній український іменник був одним із факторів, що перешкоджав денаціоналізації українців у часи бездержавності» (Белей, 2010: 61), русифікаторського тиску тощо. Наділяючи молодого інженера таким антропонімом, автор художньофіксує національний тип особистості - його герой у церкві ставить дві свічки - як то прохали батьки, <...> одну Христові, а другу Миколаєві... (Підмогильний, 2012: 110). Свічка, як відомо, - це символ «Сонця і вогню, <...> духовної енергії й життя» (Багнюк, 2010: 310). Ставлячи дві свічки, Остап Шаптала, з одного боку, виконує батьківське прохання-побажання, оприявлюючи синівську покірність, смиренність, а з іншого - «знак людської жертовності, <.. .> послух людини Богу» (Багнюк, 2010: 310), можливо, навіть шлях до нього такими поступальними кроками: крізь призму родинних цінностей до зречення безвір'я.

Що ж до прізвища головного героя, то І. Котик правомірно акцентував свого часу, що «ексформа “Шаптала” мимоволі відсилає до індійської словотвірної традиції» (Котик, 2003: 66). М. Нестелєєв, продовжуючи думку останнього, припускав, що для В. Підмогильного прізвище персонажа «було пов'язане зі складним сакральним поняттям буддизму - “мандала”, яке має багато значень: коло, сфера, орбіта, країна, колесо, кільце, простір, сукупність та ін. Знаково, що всі семантичні відтінки слова “мандала” вказують на заглибленість і замкненість, близьку до опису нав'язливого нарцисизму» (Нестелєєв, 2013: 199). Справді героєві твору притаманні й заглибленість, і замкненість як одна зі сходинок до самоусвідомлення, самоідентифікації, самопізнання. Він нібито постійно перебуває «у колі», у межах якого чергуються локуси, топоси, події, відчуття, емоції тощо. Навіть початкова літера імені сигналізує про порожнечу, ізольованість, певну аскетичністьШаптали й циклічність у світобудові.

Образ Остапа Шаптали певною мірою можна кваліфікувати як тип нарци- сичної особистості, відстороненої, відчуженої, неприкаяної. Це герой, який перебуває «на межі» (села і міста; власних внутрішніх духовних можливостей), у постійній депресії, дисгармонії з собою, не може адаптуватися, прийняти реальність такою, як вона є (наприклад, смерть сестри); який на свідомому рівні не впевнений в існуванні Бога, релігії тощо (Шаптала знав, що сестра, як і він, не вірить у Бога... (Підмогильний, 2012: 113)). А за Е. Фроммом, як відомо, «хоч би який вигляд мали різні форми вираження нарцисизму, спільними для всіх них є відсутність істинного інтересу до зовнішнього світу» (Фромм, 2004: 313). Вірогідно, на актуалізацію такого проблемного аспекту вплинуло кілька чинників: по-перше, певний неспокій, нерідко «ідеологічна темність» суспільства загалом і окремої особистості зокрема, настанови й «естетичні програми» комуністичної влади, яка не могла не зачепити якоюсь мірою внутрішню організацію початківця-прозаїка В. Підмогильного; по-друге, письменник, коли писав повість «Остап Шаптала», ще перебував у стані пошуку власного «Я» (естетичного, поетологічного, особистісного тощо), глибоко переживав усе, що бачив, пропускав крізь серце, нерідко сумнівався, але не відступав.

Подеколи (епізод з Ласею, її намаганням звабити Остапа) головний герой обраної для аналізу повісті підпадає під типологічні параметри мораліста з розчахнутою душею, заскоченого несподіваною надмірною увагою Ласі. Він усвідомлює, що цей зв'язок йому не потрібний (хоч під час порятунку дівчини від самогубства Остап припускав, що вона є своєрідним символом «воскресіння» / повернення Олюсі), почуття провини не зникає.

Інших героїв повісті «Остап Шаптала» В. Підмогильного також можна уналежнити до певного типу персонажів. Найближчою і найріднішою для головного героя була вже згадувана його хвора сестра Олюся (як і він для неї - брат був її душею (Підмогильний, 2012: 119)). Саможертовна героїня завжди офірувала собою задля нього (Остапа. - А.Т.) (Підмогильний, 2012: 119): ...ховала яблука й цукерки, що їх так рідко запопадала від батьків, щоб увечері віддати братові (Підмогильний, 2012: 119), ... ходила у ліс та приносила братові суниці, вирізувала йому лука й робила стріли... (Підмогильний, 2012: 119), ...намагалася завжди взяти на себе його провини, а коли їй не щастило в цьому й Остапа карали, вона вела його в садок, співала й танцювала там, коли й це не розважало його, сідала й плакала з ним разом (Підмогильний, 2012: 119), ...його (Остапа. - А.Т.) почали вчити, а її - ні, бо в батьків і на одного не вистачало як слід грошей (Підмогильний, 2012: 119), Олюся доїла корів, бігала обшарпана, а він жив у місті й носив блискучу тужурку (Підмогильний, 2012: 119). Це тип інтроверта (за К. Юнгом), тип жертви, пригніченої особистості, яка ладна була дозволити й голову собі відтяти, аби братові було добре.

Письменник подає портрет дівчини, що корелює з просторовими деталями- кодами, які виокреслюють певною мірою фізичний і душевний стан Олюсі: ...у кутку блимала лампадка і кидала непрозорі плями на ліжко. Моментами вогник напружувався, і тоді на подушці слабо визначались риси схудлого дівочого обличчя з великими, ніби тремтячими очима... (Підмогильний, 2012: 112). Лампадка у творі В. Підмогильного - це реалії доби, побутовий предмет освітлення приміщення, але це й важлива речова деталь, що окреслює певною мірою атмосферу, яка панувала в оселі батьків Остапа Шаптали. Блимання лампадки, непрозорі плями, напруження вогника - таке специфічне колірно-звукове обрамлення простору виокреслює відчуття туги, смутку, тривоги, надають оповіді драматизму, який посилює відчуття «кінця», невідворотності, неминучості лиха, неспокою, страху тощо.

Виснажена і нелегкою працею, і хворобою Олюся лише шепотіла, бо дихати тяжко (Підмогильний, 2012: 113), кашляти боляче (Підмогильний, 2012: 113), розмовляти важко (Підмогильний, 2012: 113), говорила запинаючись і від зусилля морщила чоло (Підмогильний, 2012: 113), затуляла очі, відводила погляд, ніби боячись, аби «не прочитали» в них умовну відповідь: скільки залишилося.

Незважаючи на граничну спустошеність, виснаженість, Олюсі хотілося посидіти разом (Підмогильний, 2012: 114) за святковим столом з найріднішими, востаннє відчути ритм життя, яке для неї вже мало доконаний вид: Очі її блищали, ще не ймучи віри радості пробудження... (Підмогильний, 2012: 114).

Спочатку хвороба, а потім і смерть 22-річної дівчини кардинально змінили родинний уклад і батьків, і брата. Останній ніяк не міг прийняти чи усвідомити факт - вдома конає його сестра (Підмогильний, 2012: 111). Думки про безглуздя її смерті спинила його (Остапа Шапталу. - А. Т.) серед світового руху (Підмогильний, 2012: 111). Ні приїзд до батьків у рідне село з міста, ні свято Великодня, ні заутреня в церкві не могли підчинити свідомість Остапа природній радості, світлу, надії, усе гнобило його (Підмогильний, 2012: 111), було сірим, темним, незрозумілим й чужим (Підмогильний, 2012: 111). Пора року (весна), свято Великодня і смерть Олюсі створюють певний алогізм подій, контраст, останній маркує внутрішній стан Остапа.

Хвороба Олюсі, її передчасна смерть від сухот художньо виокреслюють і образи батька Шаптали і матері Василини, які весь вік жили в таємному передчутті чуда (Підмогильний, 2012: 134): спочатку виховували дітей, потім чекали з міста дорогого гостя - єдиного сина, а наостанок - сподівалися на одужання, повернення Олюсі (...у глибинах своїх душ чекали, що відчиняться зненацька двері і Олюся завітає в кімнату, свіжа й весела, ніби повернувшись з далекої гулянки(Підмогильний, 2012: 134), Батько, йдучи до молочарні, несвідомо сподівався зу-стріти дорогою дочку, а мати, пораючись по господарству, зненацька облишила все та радісно повертала голову - їй здалося, що Олюся пройшла коло неї (Підмогильний, 2012: 135)).

Усвідомлення реальності модифікувало передчуття чуда в зневіру, відчай, тугу, що оприявнювалося в пустопорожній тиші, у стогонах матері (Підмогильний, 2012: 136), голосних зітханнях батька, що тинявся, розчавлений безнадійністю (Підмогильний, 2012: 136), у відсутності бажання варити обід (Підмогильний, 2012: 136), їли, що трапиться (Підмогильний, 2012: 136), довго не лягали спати (Підмогильний, 2012: 136), батько прилюдно лише зітхав та ніяково посміхався, а по кутках ховав свої важкі сльози (Підмогильний, 2012: 136). Смерть єдиної доньки запрограмувала новий стиль життя і для старих Шапталів, які ніяк не могли й не хотіли його приймати.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо, що в центрі повісті В. Підмогильного «Остап Шаптала» пореволюційна дійсність і людина в ній, руйнування / викривлення підвалин соціальної, морально-етичної, матеріальної складової. Обраний для аналізу твір є яскравим прикладом авторського самовираження, якісним продуктом культурної епохи початку ХХ віку, що випереджав існуючі художньо-естетичні уявлення про особистість, її внутрішній світ. Розробляючи тип розхристаного інженера-нарциса - головного героя (який у різних ситуаціях підпадає під низку типів), автор акцентував на класичних опозиціях, проблемі становлення «Я» Остапа Шаптали, самоусвідомленні й самоідентифікації; на проблемі пам'яті, усеобіймаючої батьківської любові, прощення, жертовності заради найріднішого.

Бібліографічні посилання

підмогильний проза твір остап шаптала

1Багнюк, А. (2010). Символи українства. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан.

2Белей, Л. (2010). Українські імена колись і тепер. Київ: Темпора.

3Дончик, В. (1987). Український радянський роман: рух ідей і форм. Київ: Дніпро.

4Жигун, С. (2015). Лабіринти і горизонти українського неореалізму. Київ: Бізнесполіграф.

5Колп, В. (1999). Мала проза Валер'яна Підмогильного (риси екзистенціалізму). Слово і час, 2, 47 -51.

6Котик, І. (2003). Ірраціональне / раціональне в характерах героїв Валер'яна Підмогильного. Слово і Час, 5, 64 -70.

7Нестелєєв, М. (2013). На межі: Суїцидальний дискурс українського модернізму. Київ: Академвидав.

8Пальм, Г. (2009). Типології особистості. Пальм Г. Загальна психологія: навчальний посібник (с. 52 -56). Київ: Центр учбової літератури.

9Підмогильний, В. (2012). Остап Шаптала. Підмогильний В. Третя революція: Оповідання, повісті, роман (с. 110-175). Київ: Український письменник.

10Смолич, Ю. (2001). Підмогильний. Чабан М. П. (Ред.), Нащадок степу: Спогади про Валер'яна Підмогильного (с. 31-49). Дніпропетровськ: Ліра ЛТД.

11Тараненко, А. (2016). Проблеми художнього втілення дитячої психології в українській прозі 70 - 80-хроків ХХстоліття. Дніпропетровськ: Дніпро-VAL.

12Тарнавський, М. (2004). Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер 'яна Підмогильного. Київ: Пульсари.

13Фромм, Э. (2004). Душа человека. Ее способность к добру и злу. Фромм Э. Душа человека (с. 235 -430). Москва: АСТ: Транзиткнига.

14Шарп, Д. (2008). Типыличности: Юнговскаятипологическая модель. Санкт- Петербург: Азбука-классика.

15Шевчук, В. (2003). Екзистенціальна проза Валер'янаПідмогильного. Галета, О. (Упоряд.), Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер 'янПідмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій(с. 353-366). Київ: Факт.

16Янів, В. (2006). Нариси до історії української етнопсихології / Упоряд. М. Шафовал. Київ: Знання.

REFERENCES

1Bahniuk, A. (2010). Symvolyukrainstva [Ukrainian symbols].Ternopil: Navchalnaknyha - Bohdan.

2Belei, L. (2010). Ukrainskiimenakolysiteper [Ukrainian names long time ago and now].Kyiv: Tempora.

3Donchyk, V. (1987).Ukrainskyiradianskyi roman: rukhideii form [Ukrainian Soviet Novel: movement of concepts and forms]. Kyiv: Dnipro.

4Zhyhun, S. (2015).Labiryntyihoryzontyukrainskohoneorealizmu[Labyrinths and horizons of Ukrainian neorealism]. Kyiv: Biznespolihraf.

5Kolp, V. (1999).Mala prozaValerianaPidmohylnoho (rysyekzystentsializmu) [Valerian Pidmohylnyi's short stories (existential features)].Slovoichas - Word and Time, 2, 47 -51.

6Kotyk, I. (2003). Irratsionalne/ ratsionalne v kharakterakhheroivValerianaPidmohylnoho [Irrationalism /rationalism in Valerian Pidmohylnyi's hero's characters] .Slovoi Chas - Word and Time, 5, 64 -70.

7Nestelieiev, M. (2013).Na mezhi: Suitsydalnyidyskursukrainskohomodernizmu [Suicidal Discource of Ukrainian Modernism]. Kyiv: Akademvydav.

8Palm, H. (2009). Typolohiiosobystosti [Typology of A Person]. In: Palm H. Zahalnapsykholohiia [General Psychology] (pp. 52 -56). Kyiv: Tsentruchbovoiliteratury. Pidmohylnyi, V. (2012).OstapShaptala [OstapShaptala]. In: Pidmohylnyi V. Tretiarevoliutsiia: Opovidannia, povisti, roman [The Third Revolution: short stories, stories, and novel] (pp. 110 -175). Kyiv: Ukrainskyipysmennyk.

9Smolych, Yu. (2001). Pidmohylnyi [Pidmohylnyi].Chaban M. P. (Red.), Nashchadokstepu: Spohady pro 10ValerianaPidmohylnoho [The Heir of steppe: memory of Valerian Pidmohylnyi] (s. 31 - 49). Dnipropetrovsk: Lira LTD [in Ukrainian].

11Taranenko, A. (2016). Problemykhudozhnohovtilenniadytiachoipsykholohii v ukrainskiiprozi 70 - 80-kh rokiv XX stolittia [The Problems of art implementation of children 'spsychology in Ukrainian Prose of1970 - 1980s]. 12Dnipropetrovsk: Dnipro-VAL. Tarnavskyi, M. (2004). Mizhrozumom ta irratsionalnistiu: ProzaValerianaPidmohylnoho [Between mind and irrationalism: Valerian Pidmohylnyi's prose]. Kyiv: Pulsary [in Ukrainian].

13Fromm, E. (2004). Dushacheloveka.Yeyosposobnost k dobruizlu [The Man's Soul.His ability to good and evil]. In: Fromm E. Dushacheloveka [TheMan'sSoul] (pp. 235 - 430). Moskva: AST: Tranzitkniha.

14Sharp, D. (2008).Tipylichnosti: Yunhovskaiatipolohycheskaia model [The Types of Person: Yung's Typological Model]. Sankt-Peterburh: Azbuka-klassyka.

15Shevchuk, V. (2003).EkzystentsialnaprozaValerianaPidmohylnoho [Valerian Pidmohylnyi's existential prose].Haleta, O. (Uporiad.), Dosvidkokhanniaikrytykachystohorozumu: Valerian Pidmohylnyi: teksty ta konfliktinterpretatsii [The experience of love and critique of pure reason: Valerian Pidmohylnyi: texts and conflict of interpretations] (pp. 353-366). Kyiv: Fakt.

16Yaniv, V. (2006).Narysy do istoriiukrainskoietnopsykholohii [Sketches of Ukrainian Ethnopsychology History]Shafoval, M. (Red.). Kyiv: Znannia.

Размещено на Allbest.ru