Війна як каталізатор ревізії стереотипів патріархальної культури в романі Гаськи Шиян "За спиною"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Війна як каталізатор ревізії стереотипів патріархальної культури в романі Гаськи Шиян «За спиною»

О.Ю. Сидоренко

аспірантка кафедри української літератури Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Резюме

Постановка проблеми. Феномен сучасної української «жіночої прози» презентований поколінням письменниць постміленіуму та генерацією мисткинь кінця ХХ століття. За короткий період активного розвитку фемінна література спромоглася досягти якісних зрушень у переосмисленні місця жінки в пат-ріархальному світі. Жінки-письменниці нарівні з письменниками-чоловіками демонструють сміливе, адекватне й точне реагування на злободенність, вдаються до пошуку новаторських і самобутніх художніх стратегій осмислення дійсності. Різні поколіннєві генерації сучасної української жіночої прози демонструють оригінальні й самобутні художні стратегії осмислення війни на Сході України. Це перетворює їхні художні твори на найбільш сприятливий матеріал для дослідження впливу особливостей жіночої прози з її потужним струменем суб'єктивності, глибоким психологізмом, тенденцією до ревізії патріархального устрою сучасного суспільства та відверто чоловічої мілітарної тематики. Показовим у цьому вважаємо роман Гаськи Шиян «За спиною», удостоєний 2019 року Літературної премії Європейського Союзу. Потреба дати голос жінкам, чиї чоловіки воюють, допомогла молодій письменниці відкинути всі внутрішні сумніви і вдатися до сміли-вого висвітлення через ревізійний погляд емансипованої жінки непривабливих, дражливих та болісних проблем, каталізатором суспільного вибуху яких стала потреба захищати територіальну та ментальну цілісність країни.

Мета статті - виявити специфіку художньої інтерпретації реальної воєнної ситуації, презентованої через жіночий погляд у романі Г. Шиян «За спиною», визначити способи артикулювання травматичного мілітарного досвіду, що зумовлюють самобутність та успішність обраної письменницею художньої моделі / стратегії осмислення ситуації на Сході України. Актуальність та новизна дослідження пояснюється відсутністю ґрунтовного вивчення сучасної жіночої мілітарної прози як явища та повноцінного наукового дослідження роману «За спиною», що на сьогодні знайшов своє висвітлення лише в нечисленних літературознавчих рецензіях професійних критиків.

Методи дослідження. У роботі використано біографічний, порівняльний, психоаналітичний та герменевтичний методи дослідження літературних явищ.

Основні результати дослідження. Проаналізовано обрану Гаською Шиян художню стратегію осмислення війни на Сході України. Розкрито специфіку запропонованої в тексті художньої моделі репрезентації воєнного конфлікту, що є однією з найяскравіших у сучасній українській жіночій прозі. Окреслено причини звернення до теми війни, способи отримання необхідного матеріалу для творення художнього тексту, засоби та способи артикулювання травматичного мілітарного досвіду. З'ясовано, що саме в романі «За спиною» було вперше винесено на широкий загал нагальні проблеми, причиною появи чи загострення яких стала сучасна ситуація на східних кордонах Вітчизни (недосконала державна програма психологічної, фізичної та соціальної реабілітації воїнів АТО; доля дітей загиблих та посмертно нагороджених військових; силоміць нав'язане визнання різними поко-ліннями співвітчизників героїчного внеску полеглих та ветеранів у відстоювання незалежності держави, що скомпрометоване передусім пережитками радянської епохи; негативні тенденції, що пов'язані зі ставленням у соціумі до переселенців, сакральної національної символіки; застарілість та неефективність наявних наразі форм і засобів патріотичного виховання молодого покоління тощо). Також художній текст Гаськи Шиян можна сміливо назвати досконалим зразком феміноцентричного письма, зважаючи на чи не найбільш фактурне, натуралістичне та майстерне відтворення жіночої тілесності.

Висновки і перспективи. Отже, сучасна жіноча мілітарна проза декларує продовження стратегії фемінізації (а, отже, лібералізації суспільства) шляхом привнесення жіночих цінностей, відкритої артикуляції жіночого досвіду (прийняття чи неприйняття досвіду материнства, гендерної ідентифікації, тілес-ності, чуттєвості, місця жінки в умовах війни, озвучення проблем рівноправності, емансипації тощо). Роман «За спиною» Гаськи Шиян робить важливий крок до більш стрімкої ревізії та остаточного викорінення стереотипних упереджень щодо конкретної статі, відновлення паритету та рівноправності в процесі творення новітньої української літератури, яка виконує важливу функцію консолідації, гальмує процес асиміляції через засвоєння уроків історії, вивільнення з-під влади ідеологічних, колоніальних, посттоталітарних та інших деструктивних дискурсів.

Ключові слова: художня стратегія, жіноча проза, війна на Сході України, ревізія, патріархальна культура, Гаська Шиян.

Abstract

Olha Sydorenko

WAR AS A CATALYST FOR THE REVISION OF STEREOTYPES OF PATRIARCHAL CULTURE IN HASKA SHYIAN'S NOVEL "BEHIND THE BACK"

Background The phenomenon of modern Ukrainian «women's prose» is presented by a generation of postmillennial writers and a generation of women-writers of the late twentieth century. In a short period of active development, feminine literature has managed to achieve qualitative changes in rethinking the place of women in the patriarchal world. Women-writers, along with male writers, demonstrate a bold, adequate and accurate response to current issues, resort to the search for original artistic strategies for understanding reality. Different generations of modern Ukrainian women's prose demonstrate original artistic strategies for understanding the war in eastern Ukraine. This makes their artwork the most favorable material for studying the influence of women's prose with its powerful flow of subjectivity, deep psychologism, tendency to revise the patriarchal system of modern society and openly male military themes. The novel of Haska Shyian «Behind the Back» (awarded European Union Literary Prize - 2019) is direct evidence of this. The need to give a voice to women whose husbands are at war helped the young writer to dispel all internal doubts and to boldly cover the unattractive, irritating and painful problems of the emancipated woman's revision, which was catalyzed by the need to protect the country's territorial and mental integrity.

Purpose. The purpose of our work is to identify the specifics of the artistic interpretation of the real military situation, presented through a woman 's view in H. Shyian 's novel «Behind the Back», to identify ways of articulating traumatic military experience that determine the identity and success of the writer's chosen artistic model / strategy. The relevance and novelty of the study is explained by the lack of a thorough study of modern women 's military prose as a phenomenon, as well as the fact that the novel «Behind the Back» has not yet become the subject of full scientific research.

Methods. Biographical, comparative, psychoanalytic and hermeneutic methods of research of literary phenomena are used in the work.

Results. The artistic strategy of understanding the war in the East of Ukraine chosen by Haska Shyian is analyzed. The specifics of the artistic model of the military conflict proposed in the text, which is one of the brightest in modern Ukrainian women's prose, are revealed. The reasons for addressing the topic of war, ways to obtain the necessary material for the creation of an artistic text, means and ways of articulating traumatic military experience are outlined. It was found out that it was in the novel «Behind the Back» that urgent problems were first brought to the attention of the general situation on the eastern borders of the Fatherland (imperfect state program of psychological, physical and social rehabilitation ofATO soldiers; imposed recognition by different generations of compatriots of the heroic contribution of the fallen and veterans in defending the independence of the state, which is compromised primarily by the remnants of the Soviet era, negative trends associated with society currently available forms and means of patriotic education of the younger generation, etc.). Also, the artistic text of Haska Shyrnn can be called a perfect example of feminine-centric writing, given perhaps the most textured, naturalistic and masterful reproduction of female corporeality.

Discussion. Modern women's military prose declares the continuation of the strategy of feminization (and, consequently, liberalization of society) by introducing women's values, open articulation of women's experience (acceptance or rejection of motherhood, gender identification, corporality, sensuality, women's place in war, voicing issues of war), emancipation, etc.). Haska Shyian's novel «Behind the Back» takes an important step towards a more rapid revision and final eradication of stereotypical prejudices about a particular gender, restoration of parity and equality in the process of creating modern Ukrainian literature, which performs an importantfunction of consolidation, slows down the process of assimilation -under the power of ideological, colonial, post-totalitarian and other destructive discourses.

Keywords: artistic strategy, women's prose, war in the East of Ukraine, revision, patriarchal culture, Haska Shyian

Вступ

художній роман війна шиян

Літературні спроби репрезентації воєнного конфлікту на східних кордонах у сучасній українській прозі демонструють інтерпретацію подій на Сході країни переважно (за кількісним критерієм) через погляд письменника-чоловіка. Спостерігається звернення передусім до художньої стратегії максимально реалістичного, майже фотографічного відтворення подій перших місяців війни через фіксацію, збирання, «документування» фактів, патріотичного виміру освоєння реальності та зрідка - трактування подій в онтологічно-національному ключі. Однак показник якості художніх текстів та частотність їх визнання на всенаціональному та міжнародному рівні вищий у прози, що вийшла з-під пера письменниць-жінок. До таких належать «Маріупольський процес» Г. Вдовиченко, «Доця» Т. Горіха-Зерня, «Східний синдром» Ю. Ілюхи, «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки» К. Калитко, «За спиною» Гаськи Шиян, котрі ще не стали об'єктом повноцінного літературознавчого дослідження. Наявні лише рецензії критиків О. Коцарева, Є. Стасіневича, Г. Улюри, С. Філоненко, Р. Харчук. Попри приналежність мисткинь до різних поколіннєвих генерацій вітчизняної жіночої літератури, їхня мілітарна художня проза позначена оригінальністю обраних художніх стратегій осмислення війни, зокрема позначена виразними рисами жіночої суб'єктивності, глибоким психологізмом та тенденцією до ревізії патріархального устрою сучасного суспільства. На особливу увагу заслуговує роман «За спиною» львівської письменниці Гаськи Шиян, котрий 2019 року був удостоєний високої нагороди (Літературної премії Європейського союзу) і водночас став причиною гарячих літературознавчих дискусій. Об'єктом полеміки передусім стала обрана молодою письменницею художня стратегія провокативного висвітлення сучасної соціально-політичної ситуації в Україні.

Методи та методики дослідження

Дослідження художньої стратегії осмислення війни на східному кордоні України в романі Гаськи Шиян «За спиною» здійснене із залученням таких методів, як біографічний, порівняльний, психоаналітичний та герменевтичний, котрі дозволяють панорамно та різнобічно проаналізувати специфіку художньої інтерпретації реальної воєнної ситуації, презентованої через жіночий погляд.

Результати та дискусії

На запитання в інтерв'ю, про що новий роман «За спиною», сама письменниця відповіла так: «Передусім моя книжка про пошук безпеки в сучасному світі, пошук місця ідеальної гармонії та комфортного безпечного життя, про нове покоління українських емансипованих жінок. Моїй героїні Марті 27 років, вона селфмейд, працює в галузі ІТ, добре заробляє. Події в книжці розвиваються на тлі російсько-української війни. Мартин коханий іде в армію. І ми бачимо її внутрішні переживання, зумовлені соціальним тиском: якою має бути дівчина героя, дружина героя, вдова героя, якої поведінки від неї очікує суспільство. Моя книжка про всі ці кліше, які накладає війна не лише на жінок, а й на чоловіків, вимагаючи від них надмірної маскулінності, і про внутрішній конфлікт, пов'язаний із цим. Про те, як молода жінка переживає цю ситуацію і намагається знайти з неї вихід» (Власенко, 2019). Відтак авторка сміливо пропонує змістити акценти з безпосередньо воєнного фронту на тил, передусім жіночий, у якому війна набуває ознак буденності, звичності, тому «За спиною» - це книга про війну на Сході без самої війни. Авторська художня стратегія полягає у висвітленні через ревізійний погляд емансипованої жінки непривабливих, дражливих та болісних проблем, каталізатором суспільного вибуху яких стала потреба захищати територіальну та, як виявилося, ментальну цілісність країни. Роман «За спиною» - це гучний виклик стереотипам патріархальної культури, що нав'язала конкретні ролі та моделі поведінки в умовах війни не лише жінці, а й чоловікові, поглиблюючи екзистенційну та онтологічну кризу обох статей.

Війна стрімко заповнила собою всі аспекти людського буття, її гібридна суть неминуче позначилася передусім на когнітивних процесах. Через суцільний потік свідомості головної героїні роману «За спиною» можна простежити, як воєнні реалії трансформують спосіб мислення жінок. Зокрема, побутові ситуації та події дедалі частіше подані з використанням мілітарної лексики чи впізнаваних атрибутів сучасної війни (...до щетинок, що наче мобілізуються і починають ворушитися в глибині шкіри... (Шиян, 2019: 6), До ніг терся вгодований чорно-рудий, як георгіївська лєнточка, кітЛугандон (Шиян, 2019: 97)), а для відтворення емоційного та фізичного стану застосовано точні й влучні порівняння на кшталт: Я відкриваю рот, щоб закричати, але звідти тільки вилітає ватною кулею німа порожнеча (Шиян, 2019: 7); Я видихаю, так, ніби вирушаю на небезпечне для життя спецзавдання, й легко тисну на газ (Шиян, 2019: 78); ...біль запалених мигдалин перекинувся аж на щелепну кістку, так, наче мені хтось зацідив прикладом в зуби (Шиян, 2019: 341). Свідомість Марти демонструє також вплив на її мислення обраного фаху ІТ-спеціаліста, тому читачу не доводиться хоч на мить засумніватися в життєвості та правдоподібності образу головної героїні: ... я припускаюся якоїсь помилки, й аплікуха вимагає апгрейду, несумісного з моїм Os (Шиян, 2019: 6); ... думаю, як би поскоріше натиснути ескейп у цьому запамороч-ливому квесті (Шиян, 2019: 84); історій безліч, ми гортаємо їх, як ейчарівську картотеку, з усіма апрайзалами, факапами, експіріенсами, хвилями хайпу. Апрувим, сабмітим, чекапим, вони ллються якимось катарсисом, як своєрідне заспокоєння, що нас таких багато, що тисячі жінок через це проходять (Шиян, 2019: 153); ...серце нестерпно глючить (Шиян, 2019: 349).

Успішну та сповна зреалізовану в житті ейчарку Марту війна на Сході остаточно вириває із зони звичного комфорту тоді, коли її коханий хлопець Максим приймає рішення вирушити до зони АТО. Він позбавлений виразних рис домінування та агресивної маскулінності: Як ти, зовсім не тестостеронів мачо без потенціалу воїна чітміл, опинився у цій пацанячій ситуації? І втягнув у неї мене (Шиян, 2019: 106). Вибір, зроблений чоловіком, не залишає жінці права на можливість обирати прийнятну та максимально органічну для себе соціальну роль. Більше того - залишає їй єдиний в умовах війни спосіб влаштувати своє життя, що силоміць нав'язаний гендерними стереотипами та тиском суспільної думки: стражденне очікування повернення коханого чи оплакування його втрати, яке активне жіноцтво зможе урізноманітнити хіба що волонтерством чи вихованням дітей. Спочатку Марта з відчаю мимоволі проходить всі стадії «ініціації» коханої хлопця, що перебуває в гонитві за нереалізованою маскулінністю (Шиян, 2019: 161). Вона гостро переживає свою виключеність із простору чоловіка (Мене страшенно бісить той факт, що у моєму житті зараз немає фізичної присутності чоловіка, то це автоматично означає, що мені нікуди себе приткнути (Шиян, 2019: 75), Мене там взагалі немає у цьому твоєму простор (Шиян, 2019: 19)), близьким оточенням якого відтепер стали «радісні мужлани у формі»: Тобі там, курва, весело в казармах. Пацанчики. Двіж. Тестостерончик. Дівчатка і дітки пишуть послання про те, які ви потрібні. Я розумію, що накручую свої гнів і образу (Шиян, 2019: 19).

Попервах дівчина відчуває глибоку прострацію, що простежується як на рівні часопросторової дезорієнтації (Гарячі струмені під тиском були єдиним, що мене тоді змусило відчути своє тіло. Тоді. Насправді учора (Шиян, 2019: 5)), так і на фізіологічному сприйнятті себе (Таке враження, що відучора я виносила, народила і вигодувала мінімум трьох дітей (Шиян, 2019: 7)). В умовах «добровільної ізоляції» дівчина тішить себе ілюзіями про швидке повернення звичного стану речей (..ще трохи - і ти повернешся, і ми зможемо тусити разом (Шиян, 2019: 108)), але короткого побачення з Максом після тривалої розлуки виявилося достатньо для повного усвідомлення всієї ілюзорності намірів: Я дратуюся ще більше і розумію, що це від того, що за цих півтора місяця у тебе з 'явилося якесь зовсім інше, невідоме мені життя. І я є його частиною лише умовно. Як атрибут, необхідний для армійського стандарту - ті, хто чекає (якщо пощастить - дочекається) вдома. Канонічні адресати для ритуальних вечірніх есемесок (Шиян, 2019: 118). Ця швидко-плинна зустріч стає поштовхом до процесу ланцюгово-хаотичної ревізії цінностей, сміливого внутрішнього розкріпачення, спровокованого переосмисленням колишніх уявлень про саморозвиток, особистісну та тендерну свободу, патріотизм, індивідуа-лізм, гедонізм тощо.

Інертні потуги наповнити свій життєвий простір без коханого чоловіка бодай якимось сенсом (Марта долучається до кола жінок-волонтерок) обертаються повним фіаско. Головна героїня намагається подолати гострий внутрішній конфлікт. Він посилюється завдяки двом чинникам: по-перше, через усвідомлення неможливості та небажання відповідати стереотипному, ідеалізованому, передбачуваному та консервативному погляду патріархальної культури на жінку виключно як берегиню роду (що особливо властиво галицькому регіону, де проживає героїня), на «затишний та ласкавий тил», а по-друге - завдяки гедоністичному світогляду сучасного молодого покоління, стихії тілесності, яку не завжди вдається приборкати. Авторка увиразнює причини внутрішнього конфлікту, що криються в дитинстві, а точніше - в сукупності тих соціальних і культурних чинників, що вплинули на формування дівчини. Вона мала типове для свого регіону дитинство (безперспективні 90-ті, мати, яка знайшла нову родину, перебуваючи на заробітках, надміру флегматичний і безвольний батько, постійне самообмеження в умовах бідності й розрухи), що разюче контрастувало з її теперішнім життям у ХХІ столітті. Епоха консюмеризму (суспільство споживання) огорнула Марту потужною хвилею гедонізму, котра виявилася своєрідною маятниковою компенсацію за темне, непроглядне, голодне десятиліття перед міленіумом. Дівчина постійно прагне до вдоволення своїх передусім фізичних потреб. Звідси промовисті описи спожитої делікатесної їжі (...наготувала всіляких делікатесів: баночку фуа-гра, дві пляшки вина - «Шираз» і «К'янті», смажений солений мигдаль, шевр, рокфор, шоколад - м'ятний і з марципановою начинкою, арахіс у васабі, оливки і прошуто (Шиян, 2019: 109)), що, зважаючи на складну соціально-політичну та особистісну кризу, нагадують, як влучно висловилася сама Марта, бенкет під час чуми, діамант у вугільній шахті, перлину у свинарнику або квиток на оперу в концентраційному таборі (Шиян, 2019: 120).

Психосоматична та закладена на ментально-генетичному рівні (Основна мета харчування - наповнити шлунок, щоб вижити, так вже диктує сумна історична пам'ять (Шиян, 2019: 329)) потреба «заїсти» стрес, покращити настрій через шлунок - це не єдиний можливий для героїні спосіб бодай на певний час заповнити внутрішню порожнечу, притлумити панічні напади соціопатії, інфант-тильності та онтологічно- екзистенційного страху перед майбутнім. Саме тому Марта не цурається поринути у заповільнене збайдужіння похмілля, у стан, коли наші базові потреби беруть гору над іншими (Шиян, 2019: 124), безвольно піддається гострим нападам шопоголізму (Правду кажучи, не знаю механізм терапевтичної дії цього ритуалу, але після нього мені завжди стає легше на душі (Шиян, 2019: 168)) і часто поривається знайти шлях до сексуальної розрядки, яка стабілізує кровообіг і серцебиття (Шиян, 2019: 124). Переїдання, детоксикація організму чи статеве задоволення дозволяють відчути себе живою передусім на фізіологічному рівні, і Гаська Шиян, на нашу думку, рельєфно та досить натуралістично передає цей стан героїні: Ядобрідаю до туалету, кров хляпнула на обідок щойно видраного унітазу рясною круглою краплею. Очі набрякли і в голові паморочиться, я відчуваю, як відшаровуються мої нутрощі. Я стікаю темно- червоними згустками, як поранений на полі бою. Втім, у цьому всьому є якась збочена фізіологічна насолода, щось схоже на черговий перезапуск механізму, якесь відчуття, що можеш почати життя з нового аркуша (Шиян, 2019: 138).

На психологічному рівні необхідність постійної боротьби з панічним страхом смерті, з одного боку, може певною мірою пояснити поведінку дівчини, хоча для більшості людей вона (поведінка) видається аморальною: ... цей страх смерті такий сильний, що він мене переслідує і в депресивній львівській зимі, і в ейфорійному паризькому літі. Єдине, що залишається - намагатися ущипнути себе усіма можливими, часом метафоричними способами: від гарячої ванни до поцілунків з дівчатами, ніби гукаючи «Ей, ти там жива ще?!» (Шиян, 2019: 296), а з іншого - змушує її створити у себе затишний ескапістський острівець, де можна сховатися від цього кошмару, як страус, аж поки лавина чи лава не доко-титься до твого порогу (Шиян, 2019: 238). Коли ж ця стратегія більше не діє, дівчина намагається рятуватися втечею за кордон: Я дуже хочу на якийсь час втратити зв'язок з віртуальною реальністю, яка у моєму випадку більше відображає мою справжню дійсність, ніж та фікція, у яку я зараз втекла (Шиян, 2019: 316).

Апогей екзистенційної кризи, сартрівського ескапізму та «панічної нудоти» змушує Марту прийняти себе такою, якою вона є, перестати бути тою, що підлаш- товувалася під запити суспільства. Вона все своє життя уникала вибору, не мала життєвої позиції, культивувала ілюзію непричетності до української нації, рідної культури та війни, нав'язаної країною-агресором. Тепер дівчина дозволяє собі бути сповна собою, виправдовуючи це тезою: ...врешті, ніхто нікого не може засуджувати за те, що людина не хоче викинути своє життя на смітник чи спустити в унітаз, натиснувши кнопку самопожертви (Шиян, 2019: 301). Підтвердженням цього слугують і слова самої письменниці, яка мотивує появу свого суперечливого та певною мірою навіть скандального роману потребою артикулювання досі не озвучених жіночих дилем і проблем, бажанням «дати голос жінкам, чиї чоловіки воюють. У цій книжці немає жодного прямого прототипу, лише збірні образи. Я дізналася багато розмаїтих історій про жінок, які залишалися в тилу, і про тих, які для себе робили вибір і йшли самі воювати, були справжніми героями, про яких завжди цілком заслужено багато писали і говорили. А деякі жінки не хотіли так жити, але через тиск суспільної думки не могли про це прямо висловлюватися. І було очевидно, що вони болісно і тяжко все переживають» (Власенко, 2019).

Воєнний конфлікт на Сході в романі «За спиною» стає потужним каталізатором і водночас найбільш придатним тлом для всіх соціальних викликів, котрі через свою гранично щиру та по-справжньому органічну позицію вимушена долати головна героїня Марта. Щоб сповна відчути жахливі реалії війни, дівчині не потрібно покидати рідний Львів і вирушати до зони АТО. Мирне місто так само уражене потворними метастазами воєнних реалій: вже нікого не дивує присутність на дитячому майданчику великого сніговика з кулеметом через плече (Шиян, 2019: 173) чи алегоричність путіноподібного ірода (Шиян, 2019: 182) у виготовленій дітьми- пластунами вертепній різдвяній скриньці, що й говорити про численні біг-борди на червоному тлі «Воїне, пишайся, ніхто, крім нас!» (Шиян, 2019: 115) або розважальні громадські заклади, що спекулюють на патріотично-військовій тематиці: Чи то «Горіла шина», чи то «Хутін Пуйло», чи то «Каратєль» - пригадую смутно. Зі стін гнітюче нависають зброя, амуніція, портрети національних героїв, прапори (Шиян, 2019: 76). Неможливість висловити справжню суб'єктивну оцінку сучасних подій та постійне перебування в умовах суспільного тиску (.перш ніж мовчки заперечно похитати головою, інстинктивно озираюся, чи мене ніхто не засудить за таку крамолу (Шиян, 2019: 301)) мають два наслідки: з одного боку, штовхають Марту на втечу до іншої країни, у якій, на її думку, можна сповна насолодитися відчуттям свободи і невпізнаваності серед незнайомих людей, які нічого не знають про нашу країну, тож не питатимуть про наші проблеми, не намагатимуться виявити протокольне співчуття (Шиян, 2019: 279), а з іншого боку - спричиняють прозріння- переосмислення болісного й травматичного досвіду стосунків із Максимом: ..зараз я маю дивне відчуття, що насправді стосунки у мене (були? ще?) не з тобою, а з країною (Шиян, 2019: 306). Потреба чоловіка стати на збройний захист своєї держави - без перебільшення, благородний, героїчний та священний обов'язок. Однак мало хто має сміливість відкрито говорити й про інший бік такого чоловічого вибору, що безпосередньо стосується жінок. Вони стають заручницями нездорової моделі стосунків, живуть у постійному страху, що коханих можуть втратити в ім'я великої місії, і тому мусять любити самовідданіше (Шиян, 2019: 164). Нерідко жінки виявляються жертвами абсурдної ситуації на кшталт описаної в романі історії дружини демобілізованого бійця, котру після спроби зґвалтування власним чоловіком за виклик поліції і прагнення захистити власну честь піддано публічному громадському осуду: Лише одиниці не пробили дно і твердо стали на її бік, а решта ж, як і самі поліцейські, заявляли, що зґвалтування в шлюбі нонсенс, а втішати чоловіка з посттравматичним синдромом - її прямий подружній обов'язок, в тому числі і перед Батьківщиною (Шиян, 2019: 240).

Жахливість наслідків розриву Марти з Максимом полягає, по-перше, у знеціненні та зневірі в коханні як високому почутті (Я відчуваю, як наш зв'язок невблаганно слабне, зменшується, наче рулон туалетного паперу, - скоро залишиться лише картонний циліндр... (Шиян, 2019: 166)), по-друге - у висновку героїні про те, що любов. - ситуативний збіг. Полюбиш того, хто трапиться тобі у відповідний час у відповідному місці (Шиян, 2019: 19), а по-третє й найголовніше - в усвідомленні та прийнятті власної неповноцінності, неготовності брати відповідальність за інших людей і, як наслідок, добровільній стерилізації/кастрації: Я боюся уявити себе вагітною, мене піднуджує від думки, що мої груди можуть стати молокоточивими ємностями. Мабуть, я взагалі не хочу дітей. Та й тебе татом зовсім не уявляю (Шиян, 2019: 231); Мене, звісно, лякала така тісна, неуникна взаємодія з дітьми і підлітками, та ще й відповідальність за них (Шиян, 2019: 266).

Подібні думки донині лунали з вуст хіба що героїнь прози Оксани Забужко, однак у неї така позиція мотивована глибокою постколоніальною травмою, а в ро-мані Гаськи Шиян акцентовано, що причина - в інфантильності покоління ровесників незалежності України, їхньому свідомому небажанні дорослішати, а, значить, і брати на себе відповідальність за долю країни, демонструвати щиру небайдужість, здатність жертвувати особистим в ім'я загальнолюдського й національного: Я від-чула, як у мене все стискається, бо розуміла, що доросла - значить, маю втру-титися, але, натомість, найбільше мені хочеться сховатися і щезнути (Шиян, 2019: 268). Водночас не можна звинувачувати Марту у відсутності патріотизму, емпатії до болю рідного народу. Епізоди, пов'язані з пережитим досвідом жінок-волонтерок (На третій історії мені з очей починають котитися не контрольовані сльози; У кожній історії трагізму стільки, що хочеться благати Катрусю зупи-нитися (Шиян, 2019: 272)) та дітьми-переселенцями (Я дуже боялася побачити в їхніх очах сум. І він там був (Шиян, 2019: 268)), доводять, що вона не черства й байдужа гедоністка й німфоманка, а молода жінка, котра по-своєму намагається здолати екзистенційно- онтологічну та національну травму. Показовим вважаємо епізод із вуличним музикантом в європейському місті: Бандурист дякує за дзенькіт монет італійською та французькою, мій внутрішній шазам з перших нот безпомилково вловлює «Цвіте терен». Ксав'є, навіть не розуміючи, що це моя мова, спиняється послухати щось екзотичне, в стилі прізвищ на -ов чи на -овіч. Мене ж охоплює суміш різкої туги і бажання втечі (Шиян, 2019: 324). Утім, утекти від самої себе ще нікому не вдавалося, як і повністю заповнити внутрішню порожнечу відносним матеріальним комфортом (Не приносить радощів і їжа (Шиян, 2019: 251)).

Героїня не здатна викорінити з себе глибокі комплекси й травми, які після нетривалої ремісії (.ловлю себе на тому, що нарешті дивлюся на ситуацію вдома наче відсторонено, як спостерігач, а не перебуваю під соціальним тиском, який змушує займати тверду патріотичну позицію (Шиян, 2019: 299)) навіть від найменшої дрібнички вибухають спалахами затяжних та болісних періодів загострення- рецидивів: Дрібні камінці намокли і Грунт під ними розкис. Вони відлунювали кроками солдатів десь у Богом збутій країні. Хрумтіли і кололися. Цей звук робив жінок, які чекали в тилу, істеричними і ревнивими. Жінки з'їжджали з котушок. Чоловіки їм відповідали: «Хто ж, як не я?!» і йшли залагоджувати свої давно вкарбовані в підсвідомість амбіції (Шиян, 2019: 330). Повернення Марти додому - це не спроба примирення з обставинами та соціальними зобов'язаннями, очіку-ваннями (З поверненням в Україну», - щиросердно усміхається мені прикордонник. Колір хакі і нашивка з групою крові викликають у мене тремор (Шиян, 2019: 339)). Це радше закономірний та неминучий етап прийняття своєї національної, культурної та історичної приналежності до конкретного етносу. У координатах української соціокультурної парадигми, навіть попри незалежність сучасної України, цей процес усе ще продовжує лишатися актом мазохізму, самобичування через потребу постійного доведення права на існування, боротьби із національними психокомплексами, стереотипами та глибоко вкоріненими ментальними синдромами: Вишиванка моєї прабаби визирає одним рукавом із купи одягу - чистого і брудного, нового і старого. Вона наче жива, наче махає мені, хоче заговорити, сказати щось важливе, а я відводжу погляд. І згадую, як вона завжди натирала мені яремний слід на шиї своїм цупким борщівським сукном (Шиян, 2019: 341).

Письменниця залишає читачу простір для розмірковувань над тим, який шлях обере Марта після пережитої та осмисленої внутрішньої кризи. Дівчина, хоч і продовжує жити за інерцією, сповна усвідомлює всі деструктивні перспективи такого існування: Я наче скинула життя на нейтралу і кочуся, періодично машинально заглядаючи у дзеркала. Але такий рух можливий лише вниз (Шиян, 2019: 347-348). Для українського читача роман «За спиною» - знаковий і переломний літературний досвід. Він, по-перше, повністю підтверджує вектор розвитку сучасної літератури, ілюструє його панівні тенденції, світоглядні орієнтації, що досить чітко окреслені авторкою монографії «Літературний вимір пам'яті» Оксаною Пухонською: «...розрив поколіннєвих стосунків, що виражений у сильному когнітивному дисонансі радянської та пострадянської генерацій відкривав перспективу незаангажованого перепрочитання минулого та зведення із ним остаточних порахунків. На молоде покоління покладалися великі надії хоча б тому, що саме перед ним відкрились можливості безпосереднього ознайомлення зі світовою культурою, вільного подорожування світом, відкриття його та вписування культури української у світовий контекст. На авансцені культурного розвитку опинилось театральне забезпечення традицій, що переросло в масове. Трендовим став образ вільної людини успіху, для якої нівелюються всілякі кордони, національна закоріненість, територіальна незалежність, табу, передовсім моральні» (Пухонська, 2018: 38-39). І роман Гаськи Шиян таки успішно склав іспит на «європейськість», інтеграцію української літератури в європейський простір, коли отримав Премію ЄС з літератури. По-друге, книга дала поштовх для критичного й неупередженого (без штучної «ура- патріотичної» патетики) висвітлення та винесення на суспільний розголос дражливих і болісних тем, пов'язаних не лише з місцем жінки в умовах збройної агресії, а й загальними тендерними стереотипами щодо обох статей. Книга також стала чи не першим кроком до сміливого й правдивого, подеколи нещадно-саркастичного «здирання іржавого нальоту» позірного патріотизму та псевдоемпатії у світі, де люди буденно констатують зі стрічки новин: «О! В Лондоні теракт!», звіряють сейфті чек і далі їдуть на п 'ятничні веселощі - може, завтра занесуть квіти до посольства, коли виспляться (Шиян, 2019: 345).

На нашу думку, письменниця першою насмілилася «артикулювати» в загальнонаціональному масштабі болісні теми, що пов'язані з:

* далеко не досконалою державною програмою психологічної, фізичної та соціальної реабілітації воїнів АТО: І хоч поверталися вони певного роду зірками, до яких була підвищена увага, щасливим і захопленими переповідачами гостросюжетних історій ставали одиниці. До того ж увага ця закінчувалася щойно починалися спроби отримати гідний соціальний захист і належну психологічну реабілітацію. Тобто дуже швидко (Шиян, 2019: 165);

* подальшою долею дітей загиблих та посмертно нагороджених («канонізованих») військових, на яких (дітей) із самого народження / дитинства накладають певні соціальні ролі та морально-патріотичні зобов'язання: Нещодавно неймовірної кількості поширень зазнало фото, де дівчинка отримувала нагороду за батька. Посмертно. Воно мені виринало в стрічці новин. Знову і знову. Аж поки я не спробувала заблокувати цей допис. Але він був на різних ресурсах, тож зовсім сховатись від пронизливого погляду не вдавалося. Єдине, про що я думала, - наскільки сильно можна зненавидіти таке своє дитяче фото? Як сильно ви б хотіли знищити такий кадр? Знищити і, нарешті позбувшись останнього клаптика травми і відповідальності, й ти без кінця пішки десь далеко-далеко звідси, натягнувши на вуха шапку (Шиян, 2019: 85);

* силоміць нав'язаним, а значить, автоматично нещирим визнанням різними поколіннями співвітчизників героїчного внеску полеглих та ветеранів у відстоювання незалежності держави, що скомпрометоване передусім пережитками радянської епохи (як-то примусові травневі мітинги, покладання квітів): Юні хлопці, часом взагалі школярі, женуться за цим наркотиком героїзму, не усвідомлюючи до кінця, що не бачитимуть, як їм кидатимуть до ніг квіти студенти, яких знімуть з пар на помпезне поховання (Шиян, 2019: 175). А також - відсутністю альтернативного способу демонстрації щирої вдячності та поваги чи недостатньою продуманістю впровадження необхідної у нинішніх умовах політики декомунізації, яка сприймається соціумом болісно та насторожено: То й що? Де ми зараз? Які з тих вулиць, де ми були сьогодні, переназвуть колись прізвищами відвіданих нині роди? Чи обмежаться меморіальними дошками? Чи, взагалі, ті будинки простоять стільки, щоб нести на собі майбутнім поколінням імена героїв? (Шиян, 2019: 100);

* негативними тенденціями, що пов'язані зі ставленням у соціумі до переселенців (...дітей переселенців, які нагло пруть, так, ніби їм усі винні (Шиян, 2019: 263); ... одразу стала помітною лінія поділу на переселенців і дітей військових (Шиян, 2019: 276)); сакральної національної символіки (...думаю, що мусить, мабуть, існувати якась агенція з утилізації прапорів і образів. Бо куди їх дівати, понівечених негодою? Раніше здавалося, що прапор купив один на все життя, що він може зношуватися хіба на віні і від того стає сакральним. Але, як виявилось, це такий же витратний матеріал, як килимки під двері (Шиян, 2019: 181); На бек-рингтоні у майстровій ЖЕКу грає гімн України. Коли мене таке застає зненацька, я думаю, що, мабуть, ці люди твердо впевнені, що їм ніхто ніколи не дзвонитиме з туалету, бо зриватися на рівні ноги і прикладати руку до серця за таких обставин недуже зручно (Шиян, 2019: 125));

* вимушеною необхідністю приховувати певні аспекти реального життя людям, котрі є обличчям нації, її героями: Ми з дівчатами свідомо не чеканилися і не постили селфі - активним волонтеркам не бажано світити легковажні сторони свого життя (Шиян, 2019: 213);

* шкідливістю, застарілістю та неефективністю існуючих наразі форм і засобів патріотичного виховання молодого покоління: Справжній, щирий патріотизм породжується спокійним і радісним дитинством, а не шкільною пропагандою, для якої вважається вадою відсутність міфічного «шевченківського духу» (Шиян, 2019: 166), що дедалі частіше стає причиною неправильного розуміння істинної сутності національної ідеї: Будь-яка національна ідея принесла на індивідуальному рівні більше шкоди, ніж добра, і лише збільшила на кладовищах кількість пам'ятників з висіченими на граніті портретами воїнів у повний зріст (Шиян, 2019: 343).

Висновки

Озвучені письменницею новітні проблеми, причиною появи чи загострення яких стала сучасна ситуація на східних кордонах Вітчизни, без сумніву, - важливий поштовх до активного процесу їх вирішення, хоча не можна не погодитись із слушною критикою (зокрема літературного критика Богдана Пастуха (Пастух, 2019) щодо недоцільності та ризикованості в сучасній нестабільній національно-культурній та геополітичній ситуації піддавати сумніву святість національної ідеї, відкриття перед очима ворога вразливих та найбільш уразливих місць. Зважаючи на неодноразово озвучене Гаською Шиян негативне ставлення до націоналізму та псевдопатріотизму, у рецензіях та відгуках на її роман відчутна тенденція до уподібнення героїні Марти з постаттю самої письменниці, від чого застерігає літературознавиця Роксана Харчук: «Щоб адекватно сприйняти роман «За спиною», важливо не ототожнювати Марту з його авторкою Гаською Шиян. Хоча цей образ не позбавлений автобіографізму, бо кожний письменник завжди пише певною мірою й про себе, проте паперова душа - це тільки знак реальності, а не сама реальність» (Харчук, 2019). Варто розуміти, що обрана стратегія нарації (навіть не гомодієгетичного наратора, а потоку свідомості в кращих традиціях Джеймса Джойса) - одна з очевидних спроб декларування гранично щирого психологізму, жіночої суб'єктивності, відвертості письма, яка разом із складністю жанрового визначення твору (Р. Харчук називає твір схрещенням «соціально-психологічного роману з романом любовним, еротичним, в якому досить виразно вчуваються окремі ноти родинної саги, його синкопа - загибель одного роду, роду, що не витримав випробування боротьбою за гідність особисту й колективну, національну (Харчук, 2019)) та чи не найбільш фактурною та майстерною у відтворенні жіночою тілесністю, що є важливим складником феміноцентричного письма («...описи сексу з-під пера Гаськи Шиян досі таки найкращі в українському письменстві. Письменниця не соромиться натуралізму, бо вона зображає секс не як один зі способів спілкування людини з людиною, а як один зі способів спілкування людини з Богом» (Харчук, 2019)), дозволяють назвати Гаську Шиян чи не найбільш яскравою та самобутньою представницею сучасної української жіночої прози. Обрана письменницею художня стратегія осмислення війни є, на наш погляд, новаторською і, що найголовніше, вона допомагає донести до суспільства важливі ідеї та меседжі, наголосити та вперше проатикулювати табуйовані, але нагальні проблеми, причиною появи яких є передусім воєнне лихоліття.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

Пастух, Б. (2019). Ідеологія тіла. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/90197 Пухонська, О. (2018). Літературний вимір пам'яті. Київ: Академвидав.

Харчук, Р. (2019). Паперова душа літературного персонажа як знак реальності.

Режим доступу:, https://zbruc.eu/node/90302 Шиян, Г. (2019). За спиною. Харків: Ранок: Фабула.

Власенко, В. (2019). «Я дуже захотіла дати голос жінкам, чиї чоловіки воюють»

[інтерв'ю з письменницею Гаською Шиян]. Режим доступу:

https://ukurier.gov.ua/uk/articles/gaska-shivan-va-duzhe-zahotila-dati-golos-zhinkam-/

REFERENCES

Pastukh, B. (2019). Ideolohiia tila [The ideology of the body]. Retrieved from: https://zbruc.eu/node/90197 [in Ukrainian].

Pukhonska, O. (2018). Literaturnyi vymir pamiati [Literary dimension of Memory]. Kyiv: Akademvydav [in Ukrainian]..

Kharchuk, R. (2019). Paperova dusha literaturnoho personazha yak znak realnosti [The paper soul of a literary character as a sign of reality]. Retrieved from: https://zbruc.eu/node/90302 [in Ukrainian].

Shyian, H. (2019). Za spynoiu [Behind the Back]. Kharkiv: Ranok: Fabula [in Ukrainian].

Vlasenko, V. (2019). «Ia duzhe zakhotila daty holos zhinkam, chyi choloviky voiuiut» [«I really wanted to give a voice to women whose men are at war»: interview with writer Haska Shyian]. Retrieved from: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/gaska- shivan-va-duzhe-zahotila-dati-golos-zhinkam-/ [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru