Механізми вербалізації емоційного стану Василя Стуса у "Листах до сина"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізми вербалізації емоційного стану Василя Стуса у «листах до сина»

К.М. Шах, Л.М. Коваль

Анотація

У статті проаналізовано способи та засоби вербалізації емоційного стану Василя Стуса у збірці епістолярної спадщини «Листи до сина». Специфіка досліджуваної теми зумовила застосування таких методів, як описово-аналітичний, інтерпретативний та методу кількісних підрахунків. Аналіз виявив, що безпосередній спосіб вербалізації емоцій є найпродуктивнішим в епістолярії Василя Стуса, а серед засобів вербалізації найбільшою частотою вживання характеризуються дієслова.

Ключові слова: епістолярій, вербалізація емоцій, спосіб вербалізації, засіб вербалізації.

Аннотация

В этой статье проанализированы способы и средства вербализации эмоционального состояния Василия Стуса в сборнике эпистолярного наследия «Письма к сыну». Специфика исследуемой темы обусловила применение таких методов, как описательно-аналитический, интерпретативний и количественных подсчетов. Анализ показал, что непосредственный способ вербализации эмоций является наиболее продуктивным в эпистолярии Василия Стуса, а среди средств вербализации самой большой частотой употребления характеризуются глаголы.

Ключевые слова: епистолярий, вербализация эмоций, способ вербализации, средство вербализации.

Abstract

This article analyzes the ways and means of verbalizing the emotional state of Vasyl Stus in the collection of epistolary heritage "Letters to the Son". The specificity of the research topic led to the use of such methods as descriptive-analytical, interpretive and quantitative calculations. The analysis showed that the direct way of verbalization of emotions is the most productive in the epistolary of Vasyl Stus, and among the means of verbalization the most frequent use is characterized by verbs.

Key words: epistolary, verbalization of emotions, method of verbalization, means of verbalization.

Постановка проблеми. Людські емоції мають потужний вияв у мові та мовленні, адже комунікативний акт взаємодії мовців передбачає не лише передачу інформації, знань, ідей, а й взаємозараження переживаннями та почуттями. Обмін емоціями особливо характерний для епістолярію, що зумовлено особливостями цього стилю. У листах адресант зазвичай пише не тільки про події та факти, а й супроводжує їх власними роздумами та емоціями. У приватному листуванні, зокрема, мовці часто висловлюють почуття до адресатів.

Епістолярна спадщина Василя Стуса є цінною не лише з погляду інформативності, моральності, естетики, творчого потенціалу, але й в аспекті емоційного та психологічного навантаження. Підтримуємо думку Н. Загоруйко про місце епістолярної спадщини Василя Стуса: «Визначне, екзистенційне місце в епістолярній спадщині шістдесятників належить листуванню Василя Стуса, адже виокремлюється не лише колосальним тематичним багатством, а й великим емоційним навантаженням і філософською заглибленістю» [1, с. 186].

Аналіз досліджень. Епістолярій Василя Стуса досліджено переважно з погляду літературознавчого. Н. Загоруйко аналізує значення епістолярію митця для дослідження його письменницької особистості. Н. Глушковецька студіює поетичну, літературно- критичну та перекладацьку творчість Василя Стуса в його листуванні. Психолінгвістичні дослідження епістолярію поета, зокрема аналіз вербалізації його емоційних станів у листах, поки що відсутні в українському мовознавстві. До того ж, проблему вербалізації емоцій українські науковці, як-от: Н. Цинтар, І. Баженова, Н. Позднякова, Г. Харкевич, найчастіше досліджують на основі іноземних мов. Вивченням репрезентації емоційного досвіду на основі українських прозових текстів займається І. Кость. Усі вищезазначені факти зумовлюють актуальність нашої статті.

Об'єктом нашого дослідження стала збірка епістолярної спадщини Василя Стуса «Листи до сина», яку упорядкував Дмитро Стус. Предметом дослідження - емотивна лексика листів Василя Стуса.

Мета статті: проаналізувати лексичні та синтаксичні засоби вираження емоцій в епістолярії Василя Стуса; розмежувати та описати безпосередній, опосередкований та метафоричний способи вербалізації емоцій митця.

Виклад основного матеріалу. Найпоширенішим жанром епістолярного стилю є приватні листи, у яких адресант зазвичай розповідає про певні події і ставлення до них, про життєвий досвід, про етичні переконання та естетичні смаки [2, с. 94]. Чи не найголовнішою ознакою епістолярного стилю є емоційність. Жанр приватного листа найчастіше характеризується небайдужістю та зацікавленістю мовця, який вербалізує власні емоції в тексті.

За Д. Труновим, вербалізація емоцій - це процес омовлення людиною своїх емоційних переживань та станів [3, с. 102]. У деяких випадках психологи розділяють поняття «емоції» та «почуття». Емоційні процеси вважаються такими, що спільні для людей та тварин, бо вони врівноважують стан організму та навколишнього середовища. Але людині також притаманні емоції, які виникають під час задоволення психологічних та соціальних потреб, тому такі емоції вважаються «вищими» та іноді називаються «почуттями» [3, с. 102]. Вслід за Д. Труновим [3, с. 102] та А. Залізняк [4, с. 280], ми не будемо розмежовувати поняття «емоції», «почуття», «переживання», «емоційний / душевний / внутрішній стан», зважаючи на відсутність одностайності серед дослідників та чіткого визначення обсягу цих понять. Кваліфікуватимемо ці поняття синонімічними, а всі вияви емоційних реакцій називатимемо емоційними станами. Результати досліджень вербалізації емоційних станів людини доводять, що не існує єдиного способу та засобу для омовлення почуттів.

У цій статті для аналізу способів вербалізації емоцій Василя Стуса у «Листах до сина» скористаємося класифікацією, запропонованою Є. Петренко. У процесі комунікації дослідниця виділяє такі способи омовлення емоцій: «безпосередню вербалізацію власних емоційних станів мовця, опосередковану вербалізацію емоцій і метафоричну вербалізацію емоційних станів мовця» [5, с. 83]. Безпосередній спосіб вербалізації емоцій передбачає наявність прямої вказівки на конкретну емоцію, наприклад: «Я радів за нього...» [6, с. 31], «Я дуже журюся Вами...» [6, с. 90], «...ой, як мені було сумно!» [6, с. 160]. Вербалізація емоційного стану є опосередкованою в тих випадках, коли немає прямої вказівки на переживання мовця. При цьому найчастіше описуються жести, міміка, тембр, інтонація, які дають вказівки на зміну емоційного стану людини. Метафоричний спосіб вербалізації почуттів та переживань залучає слова, вжиті в переносному значенні, фразеологізми, авторські метафори, наприклад: «...що совість мене може гризти...» [6, с. 35], «І Бетговен перевернув мені душу...» [6, с. 165], «Так затьмарило, що дрібні зірочки не бачу» [6, с. 142].

Усі мовні рівні - фонетичний, лексичний, фразеологічний, морфемний і синтаксичний - мають свою систему засобів вербалізації. Найбільший потенціал для словесного вираження емоцій має лексичний рівень, високою продуктивністю також характеризуються синтаксичні засоби вербалізації емоційного досвіду людини.

У «Листах до сина» переважає безпосередній спосіб вербалізації емоцій. Це свідчить про те, що Василь Стус конкретизував свій емоційний стан, володів великим запасом емотивної лексики, завдяки чому міг чітко вербалізувати власні емоції. Безпосередній рівень омовлення почуттів дає нам змогу проаналізувати лексичні засоби вербалізації.

Серед засобів називання емоцій Василь Стус послуговується іменниками, прикметниками, дієсловами та прислівниками. Найпродуктивнішим з них постають дієслова, використання яких надає текстові більшого динамізму та допомагає адресатові зануритися в оповідь. Цікаво, що хоч Василь Стус писав листи до рідних під час ув'язнення, проте в них переважають позитивні емоції.

Найчастіше позитивні емоції поет вербалізує в оповіді про почуття до сина та до дружини, у роздумах про власні етичні переконання, літературні та музичні вподобання: «Я радів за нього, радів за землю...» [6, с. 31]; «Я не боюсь, що мене деякі судді можуть звинуватити в націоналізмі...» [6, с. 35]; «... а Ти роби так, аби татко пишався Тобою» [6, с. 98]; «Я буду радіти з Твоїх успіхів і журитимуся з Твоїх невдач» [6, с. 98]; «... а я хочу вже тепер пишатися Тобою» [6, с. 98]; «О, як би я хотів радіти з того, що Ти вже стаєш справжнім більшечким хлопчиком» [6, с. 99]; «Я тим часом триматимусь, аби все було гаразд...» [6, с. 112]; «Пишаймося тим, що Бог поклав на нас цей хрест...» [6, с. 132]; «Я слухаю Тебе - намагаюся не скипати...» [6, с. 141]; «Не знаю, чи надовго вистачить сил, але поки держуся, як тільки можу» [6, с. 141]; «Я Тебе дуже люблю» [6, с. 148]; «Зрадів я Твоїм листом, аж серце мені заболіло» [6, с. 155]; «Втішило мене те, що Ти любиш Бетговена» [6, с. 159]; «... упізнав і зрадів: так пахло в вагоні» [6, с. 159]; «... я хвалився, ходячи в довгій сорочечці» [6, с. 159]; «І я дуже пишався ним...» [6, с. 161]; «... і радів, який славний Павло Власов» [6, с. 162]; «Любив мандрувати, любив самоту, любив дивитися, як заходить сонце...» [6, с. 163]; «Музикою я марив» [6, с. 164]; «... слухаю «Реквієм» Моцарта - дуже люблю його!» [6, с. 165]; «І я _радів, що бачу янгола поруч себе...» [6, с. 165]; «Але - не нарікаю на долю» [6, с. 166]; «... досить сподобався свіжістю своєю прозовий текст Григора Тютюнника...» [6, с. 201]; «І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене...» [6, с. 249-250]; «... лист Твій, сину, мені сподобався...» [6, с. 251]; «Втішила мене згадка, що Ти зачитуєшся Б. Л. Пастернаком» [6, с. 255]; «Я заздрю Тобі, сину, що Ти можеш читати Біблію.» [6, с. 255]; «Заздрю Тобі - це великий майстер» [6, с. 256]; «Так я люблю цю міні-поемку...» [6, с. 257].

Негативні почуття Василь Стус теж вербалізує у своїх листах, пишучи про тугу за рідними, обурення становищем за ґратами: «... що ніколи, мабуть, по силі не довіряю шовінізмові отих суддів» [6, с. 35]; «Я потерпаю за це, але невідомість гнітить мене» [6, с. 35]; «Я досі боюся «підвести» Вас» [6, с. 35]; «Ядуже журюся Вами, своїми батьками» [6, с. 90]; «Ця правда його мене врочить і відстрашує» [6, с. 102]; «Я сторопів з такого дива» [6, с. 140); «Мене щось непокоїть, що в Тебе незвичні рухи...» [6, с. 149]; «Все, що я чув, за чим тужив, чого прагнув - усе вигравав» [6, с. 164]; «Хоч узагалі не надто полюбляю солодку музику...» [6, с. 165]; «Як я шкодував, що через бідність моїх батьків не можна просити їх, аби купили мені скрипку чи фортепіано» [6, с. 165]; «... ніколи не любив її гумору...» [6, с. 193]; «Тим часом дочитую Рибакова - і трохи вже докучило» [6, с. 198]; «... бо я вже трохи непокоївся - Тобою, Валю...» [6, с. 199]; «... тужу за Тобою, люблю Тебе і покладаю на Тебе надії» [6, с. 251]; «... що побоювався пізнавати текст, перекладаючи...» [6, с. 257]; «Турбуюся Вами і часто думаю про Вас» [6, с. 262].

Наступними за продуктивністю омовлення почуттів та переживань в епістолярії Василя Стуса стали прислівники. Ця частина мова переважно допомагає вербалізувати внутрішній стан в загальних рисах, не вдаючись до особливої деталізації: «В мене все гаразд» [6, с. 90]; «Тяжко мені писати, люба. Ще тяжче - згадувати. Ще тяжче - думати наперед, чуючи свій безпровинний і неспокутний перед Тобою гріх» [6, с. 95]; «Мені тут краще, хоч окремі специфіки даються взнаки» [6, с. 99]; «Признаюся, мені шкода, що не прочитав З. Тулуб «В степу безкраїм за Уралом»...» [6, с. 109]; «... татові нелегко нині, не скоро вдасться і звидітися» [6, с. 135]; «Звичайно, мені досить зле, але я жилавий» [6, с. 153]; «Я плакав - так було шкода» [6, с. 160]; «... ой, як мені було сумно!» [6, с. 160]; «Тоді я не хотів жити - так було гірко й скрушно - за кролями!» [6, с. 160]; «І- так само сумно: хіба я не на Україні?» [6, с. 163]; «... мені хороше від того, що нічого злого за свої 40 літ не робив...» [6, с. 166]; «... морально чуюся непогано...» [6, с. 180]; «Снилася мені кількаразів - і дуже сумно» [6, с. 180); «Радо його перечитую» [6, с. 183]; «Вкрай шкода, що на такі вірші я мав час і інтерес...» [6, с. 185]; «... цікаво читати автора...» [6, с. 196-197]; «Цікаво було б ознайомитися...» [6, с. 197]; «Усе цікавіше мені займатися мовами» [6, с. 202]; «А сьогодні читати її не дуже втішно» [6, с. 205]; «Дмитрику, мені приємно, що Ти закінчив рік більш- менш» [6, с. 213]; «Приємно, що «Великого Гетсбі» Ти вподобав» [6, с. 213]; «Приємно, що було таке відчуття. Навіть згадувати - приємно» [6, с. 248]; «Більше шкода Валі, що лишиться, бідна, сама, як палець» [6, с. 262]; «Звичайно, шкода, що й електрофах Дмитрові не до душі» [6, с. 270]; «Шкодалюдей, які не мають свого океану» [6, с. 272].

Рідше емоційні стани у листах Василя Стуса вербалізуються за допомогою іменників: «... хоч і відчував, що це - моя безсилість, що це - утеча. А втеча - не вихід. Це ганьба...» [6, с. 32]; «Коли б Ти тільки знав, яка мені радість з Твоїх слів і квітів...» [6, с. 98]; «... переглядаю старі вірші - багато незадоволень з самого себе» [6, с. 108]; «Я мав майже радість...» [6, с. 114]; «І таку злість мав, що одібрав торбу»» [6, с. 162]; «... ось радість - читати поета...» [6, с. 184]; «Я б із задоволенням перечитав сцену полону...» [6, с. 196]; «... і я на них із приємністю зостановляюся» [6, с. 198]; «Оце й усієї моєї відради на великій тузі, тяжкому траурі» [6, с. 266]; «То мені радість - роздивлятися вас ізблизька!» [6, с. 270].

Найменшою продуктивністю в процесі омовлення почуттів у «Листах до сина» характеризуються прикметники: «Дуже радий, що Твоє серце вже здорове...» [6, с. 150]; «Ядістав його листа, але не відповідаю, бо незадоволений ним» [6, с. 153]; «Радий за Тебе» [6, с. 155]; «Язлий на «Енеїду», дуже злий...» [6, с. 193]; «Читаю листи Лесі Українки - і вкрай захоплений ними. Винятково захоплений» [6, с. 256]; «Слава Богу, впорався, задоволений, хоч і не знаю чим...» [6, с. 257].

Найбільшою частотою слововживань характеризуються дієслова - 52 лексичних слововживання, дещо менша частка прислівників - 29 одиниць, найменш залучувані до вербалізації емоцій іменники - 11 одиниць та прикметники - 8 слововживань. Отже, основу лексичного механізму вербалізації емоцій становлять дієслова. Щодо цього І. Кость зауважує, що дієслово можна вважати провідною формою репрезентації душевного стану людини: «Визнання дієслова тією частиною мови, яка найбільше пристосована до відтворення почуттів, пояснюється ситуативністю лексики емоцій, оскільки емоції неподільно пов'язані з суб'єктом, що їх переживає...» [4, с. 281].

У «Листах до сина» відсутній опосередкований спосіб вербалізації емоційного стану. Це зумовлено особливостями епістолярного жанру, адже він передбачає ведення оповіді від першої особи. Опосередкований спосіб вербалізації почуттів і переживань здебільшого вимагає опису, а отже - розповіді від третьої особи, що характерно для художнього стилю. Саме в розповіді опис жестів, міміки, інтонації людини буде органічнішим, ніж в оповіді. вербалізація емоційний епістолярний стус

Досить широко в аналізованій частині епістолярної спадщини Василя Стуса представлено метафоричний спосіб вербалізації емоцій. Припускаємо, що це зумовлено поетичним даром митця. Представлені на метафоричному рівні лексеми можна поділити на три групи: слова з переносним значенням, фразеологізми та авторські метафори. Слова з переносним значенням дають змогу образно висловити душевний стан: «... свій біль я вирішив виплескати на папір» [6, с. 35]; «Зрадів я Твоїм листом, аж серце мені заболіло» [6, с. 155]; «І той детекторний приймач веселив мою душу» [6, с. 162]; «І Бетговен перевернув мені душу...» [6, с. 165]; «... що відчуваю в душі ціле море вражень, але передати було тяжко...» [6, с. 196]; «Дуже мені болить доля Валина» [6, с. 262]; «Болить, що найдорожчі мої люди - мама, Валя, Дмитро - не зазнали од мене ніяких радощів, а тільки журбу, тільки смуток, тільки горе» [6, с. 262]; «... горить мені в душі така збірка...» [6, с. 267]. Поет використовує і сталі фразеологізми для омовлення емоційного стану: «... що совість мене може гризти тільки за те...» [6, с. 35]; «Хоч душа болить за всіма Вами» [6, с. 156]; «... така довершена, що аж памороч бере...» [6, с. 185]. Але найцікавішими є авторські метафори, за допомогою яких Василь Стус окреслював свій емоційний стан: «І знай, що в буремнім морі, коли - здається часом - ні весла ані вітрил, Ти для мене - як зірка провідна» [с. 142] (можемо припустити, що буремне море - важкі часи, напружений емоційний стан, ні весла ані вітрил - відсутність засобів та сил для боротьби і протистояння); «Так затьмарило, що дрібні зірочки не бачу» [с. 142] (важкий емоційний стан, сум, туга); «Синку, в мене попереду - темно, як осінньої ночі за вікном» [с. 156] (безнадія, безвихідь); «Здається, я дозволив собі зайвину - чутися смертником» [с. 182] (впадати в розпач, відчай); «А тепер роздумовую: чи не рано захолодився?» [с. 182] (опустив руки, втратив сили).

Дослідники звертають чимало уваги на синтаксичні засоби вербалізації емоцій, адже синтаксичний рівень вважається досить продуктивним засобом для омовлення душевного стану. Зокрема, І. Мац зауважує: «...для вираження емоцій можуть вживатися окличні, питальні, еліптичні, інвертовані речення, вставні елементи. Чим вищий ступінь емоційного напруження, тим вищий ступінь дезорганізації синтаксичної структури. Перерваність, повтори, незакінченість синтаксичних конструкцій характерні для високої концентрації емоцій» [7, с. 181]. Наш аналіз показав, що Василь Стус у своїх листах нечасто звертається до синтаксичних засобів вербалізації емоцій. Його стилістиці мало характерні еліптичні, інвертовані речення, перерваність синтаксичних конструкцій. Інколи поет використовує незакінчені речення у процесі вербалізації емоційного стану, наприклад: «Я радів за нього, радів за землю і, грішний, одночасно думав про те, що Донбас - то не така вже і Україна...» [6, с. 31]; «Я тим часом триматимуся, аби все було гаразд...» [6, с. 113]. Також для підсилення вербалізації митець звертається до окличних речень: «Трупики лежали в болоті - ой, як мені було сумно! Тоді я не хотів жити - так було гірко й скрушно - за кролями!» [6, с. 160]. Загалом у синтаксисі Василя Стуса у процесі вербалізації душевного стану домінують розповідні речення з неускладненою структурою.

Висновки

Отже, аналіз способів вербалізації емоційного стану Василя Стуса в його епістолярії виявив, що найчастіше митець апелює до безпосереднього способу омовлення емоцій, тобто прямо називає свої почуття. Досить часто поет звертається й до метафоричного способу, що зумовлено письменницьким хистом Василя Стуса. Опосередкований спосіб вербалізації не представлено в листуванні митця як такий, що нехарактерний для епістолярного стилю. Для омовлення власного емоційного стану Василь Стус найчастіше послуговується дієсловами (52 %), менше - прислівниками (29 %), значно менше - іменниками (11 %) та прикметниками (8 %). На метафоричному рівні вербалізації емоцій продуктивними виявилися слова з переносним значенням, фразеологізми та авторські метафори.

Список літератури

1. Загоруйко Н. А. Листи Василя Стуса як феномен епістолярної творчості. Наукові записки. Серія «Філологічна». 2011. Випуск 21. С. 185-196.

2. Дудик П. С. Стилістика української мови. К.: Видавничий центр «Академія», 2005. 368 с. (Альма-матер)

3. Трунов Д. Г. Уровни вербализации эмоционального опыта. Вестник Пермского университета. 2013. Вып. 1 (13). С. 102-107.

4. Кость І. Я. Механізми вербалізації емоційного стану людини в українському прозовому тексті. Вчені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Серія «Філологія. Соціальні комунікації». 2011. № 4. Т. 24 (63). Ч. 2. С. 279-283 .

5. Петренко Є. М. До проблеми вербалізації емоцій. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2018. № 37. Т. 4. С. 81-84.

6. Стус В. Листи до сина / упоряд., передм., коментарі Стуса Д. Харків: Вид-во «Ранок», 2021. 280 с.

7. Мац І. І. Різновиди емоцій та способи їх вербалізації (на матеріалі англійської мови). Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2003. № 11. С. 181-183.

Размещено на Allbest.ru