Літературними стежками Наталії Фесенко

Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

1.1 Майстри слова рідного краю та витоки творчого начала Н.Фесенко

Література рідного краю - частина української культури, прояв особливостей культури народу певної території України. Вона відображає насамперед духовний світ людей окремого регіону, їх душу, образно розповідає про їхнє історичне минуле, порушує важливі морально-етичні й загальнолюдські проблеми, спонукає мріяти, пізнавати великий, складний і прекрасний світ і знаходити своє місце в ньому. Література рідного краю утверджує вищий дух, відкриває сенс життя, є частиною духовної пам'яті людей окремої території, без якої не буває справжнього майбутнього. Кожен етап розвитку літератури визначався як культурними, так і суспільно-економічними умовами. Не завжди вона мала можливості для ефективного та повноцінного функціонування на території України. Незважаючи на періоди відносно сприятливого розвитку, в загальному розв'язання цієї проблеми національною елітою було підпорядковане політичним ситуаціям, які визначалися державами, що мали власні владні структури на території України. Та навіть найбільший терор і протидія не змогли знищити її, тому що народом виховувалися патріоти, які відроджували, несли майбутнім поколінням бажання відродити ту першооснову, яка дасть змогу їм здобути незалежність власної держави. Література вічна. Народ, який має власну національну культуру, великою складовою якої є й література, сповнений гідності та вірності ідеалам минулих поколінь. Генії визначають ідеологію народу, але скільки їх, безіменних діячів культури, часто робили все для того, щоб зберегти ту основу, яка різнитиме українців від інших народів, яка, як повітря, потрібна для продовження життя народу. Історична пам'ять, літературні традиції Олександрійщини на кожному етапі соціального розвитку краю давали нові паростки художнього слова. Олександрійці завжди були галузкою українського дерева, що віттям своїм сягало слов'янського неба. Тільки з такого погляду відкривається нинішньому читачеві рух літературних традицій, їх закоріненість в історію краю, у здобутки народу, у взаємини з сусідами, культуру. Сьогоднішній стан літератури на Олександрійщини невіддільний від суспільно-політичної атмосфери в Україні, від минулого нашого краю.

На землях Олександрійщии бували класики української літератури : Афанасій Фет, Олександр Пушкін, Леся Україна, Володимир Сосюра, Марко Вовчок ,Тарас Шевченко. В умовах соціального і національного гноблення формувався демократичний світогляд, розвивався талант письменників і літературознавців, уродженців Олександрійщии: Юрія Заруби, Якова Клименка, Бориса Нечерди, Юрія Дарагана (Іван Дорба), Л.К.Чернишова-Малошийченка, кращі твори яких успадкувала наша культура. Олександрійщині віддали свій талант скромні працівники національної літературиї : Клименко Я.Д., Кохан А.І,А.Жарко. Звідси почався життєвий шлях Д. І. Чижевського, вченого-енциклопедиста, філософа, славіста, літературознавця, релігієзнавця, культуролога. Різні це люди, неоднакові їхні таланти, по-різному складалися їх долі і зв'язки з Олександрійським краєм. Але незаперечним є більший чи менший внесок кожного в національно-демократичні традиції української літератури. Все це зробило можливим розквіт талантів, стало передумовою і запорукою розвитку літератури на Олександрійщині.

З повагою сьогодні ми називаємо імена поетів, яким Олександрівська земля дала захоплення для творчості. Стежки батьківщини для Михайла Застеби, Володимира Дерусова, Олесі Єременко, Кузьми Павелько, Світлани Лантух, Анатолія Штанька, Олександра Іванова, Наталії Фесенко, Тамари Аноко [ 10].

Література рідного Олександрійського краю хвилює ще більше, бо є такою неповторною і близькою серцю: у ній відображене життя рідного міста, селища, їх звичаї, традиції, вірування, світогляд тощо. Наша земля багата на таланти в різних галузях мистецтва, у тому числі й літератури, але про видатних людей Олександрійщини не так уже й багато розвідок, тому маємо всі підстави трактувати обрану тему дослідження як нову й актуальну. Нам необхідно з'ясувати особливості художньої манери поета, прозаїка Наталії Фесенко, визначити її роль у продовженні літературних традицій рідного краю,а також поширювати й пропагувати твори талановитої літераторки Олександрійщини

1.2. Штрихи до портрету письменниці

Родина Наталії Фесенко по материнській лінії (бабуся Мокрина, прізвище Китаэва ), пережила трагічні роки голодомору, здавна проживала в Олександрійському районі, в с.Головківка. Там народилася й мама майбутньої літераторки - Олекандра Макарівна. Після закінчення училища поїхала за призначенням на Сумщину, де працювала бібліотекарем в с. Липова Долина . Саме там вона зустрілася з її батьком, Федором Кироловичем Фесенко. Він проживав на хуторі Столярів, та ходив пішки в Липову Долину, в бібліотеку, бо дуже любив читати. Згодом вони створили сім'ю та переїхали до м. Олександрії . Саме там 18 квітня 1956 року року і народилася дочка Наталія. Сім`я проживала в мальовничому селищі Димитрове.Тут зробила перші поетичні кроки, тут вчилася пізнавати світ (Поезія «Твоє місто») [ 4 с.46]. У 1973 році закінчила.школу №18. Весь час віддавала себе поезії і музиці.Під час інтерв'ю з нею ми довідались, що вчителі цієї школи дуже багато значили для неї, особливо перша вчителька - Надія Макарівна Данилейко, а згодом й інші. Це вчитель-словесник - Олексій Якович Оченаш та вчителька музики Элизавета Миколаївна Скічко. Вони не тільки були для Наталії Фесенко педагогами, які радо передавали знання, але ще й щирими людьми, які вміли віднайти підхід до учнів, бачили в них особистість, розуміли душевні поривання. Також її надихала сім`я, в якій росла:батько займався живописом « і я за цим всім з дитинства спостерігала» [ 3].З особливим трепетом згадує письменниця : «Найяскравіші спогади мого дитинства пов'язані з бабусею, яка дуже багато уваги приділяла моєму вихованню . Ми спілкувалися, часто ходили по гриби, збирали цілющі трави». Особлива згадка дитинства - відвідини (малої батьківщини мого тата,Сумщини), знайомство з розмаїтим колоритом цього краю, його цікавими людьми.Про маму говорить,що та дуже любила землю. Вона ставилася до неї , як до святої, працювала майже навколішках.« І я дуже люблю землю й теж поклоняюся їй, адже всі наші гаразди, все благополуччя, добробут - все ж від землі,на якій ми живемо…Душею схиляли любити природу». [ 3] Таким чином, найбільший вплив на Наталію Фесенко мали бабуся (вона була дуже віруючою людиною), батьки і педагоги школи № 18 міста Олександрії , у якій вона навчалася 10 років. У 1974 році поступає на навчання в Кіровоградський педагогічний університет ім. О.С.Пушкіна (нині В.Винниченка) на музично-педагогічний факультет.У дитинстві дуже захоплювалася книгами, активно відвідувала дитячу бібліотеку,багато читала. Найулюбленішими авторами дитинства були «Переяславська рада» Н.Рибака, твори Ю Збанацького, «Диво»(збірка «Жінка при надії» вірш «Євпроксія» ), Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Вовчка… Загалом, читала всіх авторів і все, що зацікавлювало. Крім того, у вільний час малювала, конструювала, вишивала і в'язала. У 1978 році закінчила музичний факультет закладу .Отрималла «вільний диплом». Про студентські роки у своєму інтерв'ю з нами зазначала: «Коли навчалася в Кіровоградському педінституті, відчула атмосферу справжнього студентського життя. Співпрацювала з науковцями музею Лесі Українки . ЇЇ вірші друкувалися газетах. Перші російськомовні спроби, перші поезії написала приблизно в 12-13 років, а перший український вірш десь приблизно у 1968 році. Він був надрукований в газеті «Ленінський прапор».

« Вірш складався з чотирьох віршованих рядків,але він став відправним началом у моєму житті,а говорилося в ньому про вишиванку,про вишиту мамину сорочку:«Я бачу її в вишиванці…». - Саме поетичні твори привели мене до літературного обєднання «Обрій», яке очолював професор педінституту,філолог-літературознавець,людина слова - В.Марко. Теми були різні: від громадянської до любовної лірики,друкувалися в студентській газеті «Студентській мередіан»,в «Народному слові»,»Кіровоградській правді», «Вечірній газеті».»То був час,коли відчула,що щось таке вмію». Навчання в Кіровоградському національному державному університеті дозволило опанувати спеціальність: диригент музичних ударних інструментів і водночас дало можливість спілкуватися з науковцями-педагогами.

Із 1973 року реалізовувала себе як музичний керівник у навчальних закладах Олександрії. Відтоді не полишає творчої діяльності. Її вірші друкуються з 1970 року в газетах "Ленінський прапор", "Молодий комунар", "Студентській газеті", "Сільський вісник", "Освіта", "Вільне слово". Зі своїми поезіями виступала по радіо та телебаченню. Це додає їй духовних сил. ЇЇ зрозуміли підтримали як поетесу. Вона радіє своїм успіхам. Поезії Н.Фесенко знаходять свого читача на шпальтах Олександрійської районної газети «Сільський вісник», в обласних газетах Кіровоградщини «Народне слово», та ін. Наталія Федорівна каже, що теми для її віршів народжує саме життя: сьогодення, минуле, роздуми про майбутнє (власне, її родини, людей, які живуть поруч і далеко), а також видатні персоналії, події, віддалені в часі роками і століттями, і сучасні, враження від побаченого чи почутого, весь спектр прожитих давно і тепер почуттів, розмаїття людських доль, неповторна краса природи України в усі пори року... «Невичерпна криниця життя дарує теми на кожному кроці… Тільки варто впіймати мить… Настрій накочує хвилями…», - зізнається літераторка. Тож характерним стилем для поетеси є художній. Як видно з її літературного доробку, надає перевагу ліриці, віршам, а серед епічних творів найчастіше - оповіданню, новелі. Наталія Фесенко - автор збірок «Причетна до всього» (1997), «Жінка при надії» (2003), «На святі життя» (2008), «Малороска» (2015) та поетичної книги «Непокір-вода» (2016).

Спілкуючись із Наталією Фесенко, ми помітили її високу емоційність, любов до всього, що оточує, вміння зацікавлювати собою і своїми розповідями. А ще літераторка вразила нас максимальною кількістю планів на майбутнє. Серед різних думок є й видання за результатами пошукової роботи щодо свідчень очевидців про Другу світову війну, художньо-публіцистичної книжки. Крім того, хотілося б, щоб і роман, присвячений науковцям -хімікам, який на сьогодні ще лежать, як вона жартує, «у шухляді», побачив світ

1.3. Сучасники про творчість Н.Фесенко

Сьогодні як ніколи актуальні слова Василя Сухомлинського: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання - це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя». Дуже важливо «вміти читата» насолоджуватися словом, розуміти його[12,78]. Мабуть, кожен із нас, хоча б раз у житті, під впливом якогось невгамованого пориву брав до рук чи то олівець, чи то ручку і на клаптику якогось паперу записував усі ті метушливі думки, які народжувалися саме в ту хвилину. А потім, ці сердешні роздуми, у більшості своїй, так і залишалися на мовчазних сторінках паперового життя. Так все ж у декого із нас ці думки на папері настільки виразні, що ними не гріх і поділитися. Адже у слові і любов, і надія, і туга, і відчай.У слові - увесь світ.Саме такою я сприймаю поезію Н.Фесенко.

Поетична вітальня пропонує нам познайомитися з талановитою поетесою з м. Олександрії - Наталією Фесенко, яка пише чудові вірші. [Джерело: Календар знаменних і пам'ятних дат м. Олександрії на 2016 рік/. ].

Юлія Пастух, журналіска, у своєму інтерв'ю з письменницею на питання, що ви хочете донести до людей через свої твори, записала її відповідь : «Ідея ця-гуманізму нива непочата…». Цей вірш був написаний в 1997 році,але я проглядаю ,що в суспільстві мало паростків гуманізму,і ця тема досить об`ємна і важка.Я думаю, ми будемо до цього йти ще довго».Так, найважливішою темою, для Наталії Фесенко завжди була і залишається на сьогодні тема громадянської та патріотичної лірики. Її просто неможливо відкинути із творчості,бо це сутність самої авторки.Любов до землі,любов до своєї країни,до свого народу,серед якого ми живемо- це наш народ,це наші культурні зв'язки,це наше культурне коріння,й воно завжди з нами. Саме це підтверджує і Тамара Герасименко, член Національної Спілки письменників України, у післямові до збірки Н.Фесенко «Жінка при надії»: «Наталія Фесенко -народна поетеса,бо у своїх поезіях виражає думки всього українського народу».

Літературний коректор Вячесла Гаврилович Колєсніков (зараз уже в похилому віці) - перший критик, перший редактор Наталії Фесенко.Саме він допоміг,вислухав,навчав,підтримав ,у передмові до збірки «Причетна до всього» пише: « Скажу лиш одне: ця книжка засвідчує, що у нас народився новий поет, якому хочеться щиро позаздрити і побажати подальшого творчого злету. Щоправда, поет народився значно раніше, а ось заявив про себе цією чудовою книжкою».

«Палітру власних знань завжди намагається розширити.Неоднозначно унікальна особистість -різнопланова і яскрава,як сонце.За рівнем знань і власних напрацювань можна порівняти з практичною жіночою енциклопедією,»- ділиться з читачами «Сільського вісник» у розділі «Наші славні земляки» Наталія Луценко, журналістка [№13.29.03.2019 р.].

Літоб`єднання «Степ», Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченк а підтримувало і підтримує письменників-аматорів, які роблять перші кроки в літературі і відомих письменників, авторів багатьох книжок.До числа авторів «Степу» входять також і письменники з Олександрії , такі як Наталія Фесенко, Олександр Штанько та багато інших [Городской курьер №10 7березня 2019р. ]

У видавництві власних книг літераторка завдячує Кіровоградському обласному літературному об`єднанню «Степ». Серед членів літоб`єднання свої літературні доробки знана містянка не раз презентувала в Олександрії та за її межами .Організовувала творчі зустрічі і тематичні заходи ,виступала на радіо т а телебаченні. ЇЇ поезія неодноразово друкувалася у «Сільському віснику».

Антоніна Корінь,член Національної Спілки письменників України у передмові до художньо-літературного видання «Зоря материнства».Вірші та пісні поетес і композиторів Кіровоградщини [24] пише:«Багато хто з поетес володіє кількома мовами,займаєтьсяперекладами,критикою,літературознавством,журналістикою.

Створюють музику,грають і співають».Серед нихі поезії нашої землячки -Наталії Фесенко.

Олена Карпачова в «Олександрійському тижні» згадує, що Наталію Фесенко дуже часто запрошують в бібліотеки,школи ,щоб презентувати свої поезії та збірки. Саме у бібліотеці імені О.С.Пушкіна Наталія Фесенко неодноразово презентувала свої збірки .Підтримують та цінують її творчість заступник начальника міського управління культури ,кандидат філологічних наук Вікторія Чернецька, співробітники бібліотеки, поетеса Тамара Аноко та інші поети , прозаїки.«Кожен вірш Н.Фесенко -це невелике відкриття,а є навіть рядки,які,ніби формула душі,ніби чарівний ключик,що ведуть до розгадки таємничого.Характерна особливість,поетичної творчості миткині полягає в тому,що її вірші «не даються» з ходу.У них треба вчитуватися,вростати думкою і душею.І тоді поступово відкривається отой світ,яий поетеса бачить своїми очима та намагається відкрити його нам .» Сайт «Письменники Олександрійщини»

Тільки-но читач візьме до рук віршовану книжку, одразу хоче зрозуміти, який сенс закладено в малюнку на сторінці 28 художника Віктора Сорбата. (Віктор Олександрович -- художник-оформлювач, закінчив Київський художньо-промисловий технікум. В Олександрії живе і працює 11 років, вона стала для нього не менш рідною, ніж батьківщина - Сумщина. На більшість з них Віктора Олександровича надихнула його головна Муза - дружина Наталія Фесенко. Активна, з молодим запалом і голосом (про таких говорять «жінка без віку»).

Світ Наталі Фесенко не обмежився лише фахом і музикою. З роками вона урізноманітнила його літературою, кулінарією, садівництвом і велопрогулянками. Багато снаги і часу присвячує родині і дітям. Одне із її неординарних захоплень -- колекціонування капелюхів, їх у колекції поетеси незліченна кількість, на всі випадки життя[24].

РОЗДІЛ 2. ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ

2.1. Мотиви й художні засоби поетичного світу мисткіні.

Наталія Федорівна каже, що теми для її віршів народжує саме життя: сьогодення, минуле, роздуми про майбутнє .Дуже різноманітними видаються нам тексти поетеси-прозаїка, але серед них так чи інакше вирізняються кілька мотивів, кілька тем, що наскрізно проходять крізь усю творчу спадщину

1.Громадянсько-патріотична

2.Любовна

3.Пейзажна

Особливу увагу в творчості приділяє темі громадянського звучання та патріотизму: «Ода Олександрійській землі», ,«Добро вічне», «Громадянські мотиви» , «Закликаю совість», «Терпляча земля», «Землі України», «Безсмертні імена», «Живуть ветерани», «На згадку вам», «Я - твоя»тощо. ./ Корабель, на якім пасажири - всі ми, ./ Збився з курсу й пливе вже не рік в чужу гавань./ [3, с.12]. Поезії сповнені любов`ю до людей, тривогою за їхнє майбутнє. «ЇЇ просто неможливо відкинути із творчості -це моя сутність. Любов до землі любов до свого народу, серед якого ми живем це наші культурні зв'язки, це наше культурне коріння, й воно з нами назавжди. Ми не задумуємося про це до тих пір, поки не попадаємо в інше оточення,в інше культурне середовище…Тоді ми розуміємо, хто ми такі є, що ми українці …», - зізнається літераторка../ Я громадянка…Хто й коли стояв/ От горя збоку,от своєї хати/ [3, с.12] . Розуміння змісту її творів приходить тільки тоді, коли занурюєшся в кожен рядок її віршів. / Схиляю голову - не спину - в непокорі! /Хоч як скриплять часу міцні лещата /.Наголошує авторка,звертаючись до кожного українця не стояти осторонь проблем,працювати і переборювати всі негаразди.

Поезія виконує щонайменше чотири функції. Перша - відображення реального життя. Поезії передусім властиво проникати в почуття та емоції людей свого часу. Друга - поетична творчість - зброя. На нашу думку, ця функція найголовніша. Адже в усіх народів і в усі часи існувала цензура, а поетів знищували як морально, так і фізично. Ліна Костенко писала:«А слово струм,а слово - зброя. А віще слово - вічове», Леся Українка «Слово, моя ти єдиная зброє…», Олександр Олесь «О слово, будь мечем моїм…»… Третя - естетична функція .Адже справжня поезія приносить радість та естетичну насолоду. Вона вічна. Четверта функція характеризується тим, що в поетичній творчості неможливо обійтися без експерименту. Експериментуючи, поет знаходить все нові можливості для палітри поезії. Ми вважаємо, що ці чотири функції поезії простежуються в збірках Наталії Фесенко. Саме тому її поезія щира, народна, не залишає нікого байдужим, спонукає до роздумів:/ Спасибі тобі, Слово, що ти є…/За те, що думку оживляєш звуком./ [3, с.8] ../ Сам по собі явився світу вірш.Він народився.Має право жити./.І далі читаємо: ./…А в дзвони бив.І той шалений звук. Все повертався в серце полум`яне./ .[3, с.16] /Струна колише слово - про земне…/Хто має крила - височить над тлінним/.[3, с.215] /Пишіть,поети,все пишіть,поети,/Хоч ваші будуть спалені рядки, /…Один живим залишиться таки! /А він розкаже,все як є спочатку, /Хто, де, що крав народне, як своє. /[3, с.30].

У збірці поезій «Причетна до всього» є поезія «Суть життя»,у якій читаєм: /Але жить, коли твоя душа любить не вміє? / Ні!Не можна! Навіть з каяття /.Ці рядки, ніби чарівний ключик, що ведуть до розгадки таємничого. Головне в житті кожної людини кожну справу, яку виконуєш, робити з любов`ю. Так і поезія

для Наталії Фесенко і, як згодом з'ясувалося, проза - це поклик душі , її любов, її музика душі: / Яка була б я в світі одинока,/Якби не музика у слові- надвисока//[3, с.8].До поетичної збірки Наталії Фесенко «Причетна до всього» увійшли вірші глибоко філософського змісту, які змушують замислитися над майбутнім, пережити сьогодення, повернутися в минуле : /Моя Українонько!Де ж твої діти?. / Яких ти ростила не рік і не літо?[4, с.36]. / Я поросла ногами в рідну землю / Верба плакуча носить мої коси» [4,с 75]. /Хижацькі руки вождів загребущих / Залишили нам безгрошів'я та пущу /[4, с.27]. /А час тече…Все глибшая ріка.. / [4, с.29]. / …Немає розуму- не буде й слави/ [4, с.32]. / Краса у гідності! А гідність- жить красиво! [4, с.37].

Та яскравий і феноменальний світ поетеси, на нашу думку, найкраще розкривається вже в четвертій збірці - «Непокір-вода». Вибране. Поезії. Сама назва збірки уособлює в собі спротив усьому тому, що заважає людині жити гармонійно, красиво, повноцінно. Вона є відображенням усієї гами почуттів письменниці, яка, як людина мисляча і небайдужа, реагує на все, що відбувається навколо неї, аналізує й обмірковує незворотні процеси і шукає шляхи вирішення.

Поезії зібрані в розділи: «Причетна до всього» [3, с.8] -найкращі поезії, що увійшли до її першої збірки. Другий - «Жінка йде по землі» - увібрала вірші, присвячені значимості жінки, матері [3, с.100]. Третій-«Любове зболена моя»- тема кохання.Четверта- «Російськомовним друзям світу» [3, с.230] та «Трохи усмішок» [3, с.254].

Вчитуючись у вірші, читач відчуває, уявляє, відтворює образи, створені поетесою, співпереживає. / Вітри бездушні розгинають стебла, красу шматують, рвуть по світу носять/ [3 с.75]. Надзвичайне відчуття поетичної міри дозволяє викликати свіже враження. Часто поетеса звертається до незнищенних і вічних цінностей народного світосприйняття: /Струна колише слово - про земне…/ Хто має крила - височить над тліннім/ [3 c.215]. Поезія Наталії Фесенко - це постійне відкриття. Настрої та почуття вона відображає в процесі їх формування, «пропускаючи» світ крізь себе, «множачи» себе і тим самим примножуючи світ. Її вірші - віддзеркалення внутрішнього світу, стан. / Допоки мить безцінна не мине ./ Допоки в звуках музики тону… / І безберегі хвилі дивних слів /Знайшли своє у скрипці і печалі …/ [3 с.215] Таким чином, у збірці вірші, різні за тематикою, вміло і творчо поєднані. Водночас кожна поезія самостійна за своєю сутністю. Приємно дзвенить високе поетичне слово авторки, налаштовує на позитив: /Новий світанок нам розкриє очі,: / Спішіть творить добро для ближніх, люди / Ніхто не прийде на цю землю - двічі / Блакитні очі в цього ручая …/, / Думки ж-мої, із першого рядоча…/ Не куплений то у поета хист: /Думки ж низать, як рідкісне намисто/ За праведне лише і проти зла / [с.50,4]

Додаток 1.Анкета визначення рівня популярності сучасних поетів, прозаїків рідного краю

Додаток 2. Відомі поезії Наталії Фесенко

Корабель у морі

Корабель, на якім пасажири - всі ми,

Збився з курсу й пливе вже не рік в чужу гавань.

Заблукав корабель із чужими людьми,

Що стомились від довгих виснажливих плавань.

У порту всі купили для себе квитки

Й піднялися по трапу везти свої мрії

У ту пристань, де вже розпускались квітки

І збувалися там довгождані надії.

Берег десь маячить. Пасажири - пливуть.

На глибокій воді ті довірливі люди …

Припасли собі харч на відмірену путь,

Ніхто й гадки не мав, що пливтиме в нікуди.

Капітан, наче, дивиться й справді вперед,

Машиністи слухняно мазут підливають:

Судно в дрейфі стоїть, ще й дає добрий крен…

Пацюки - ті завбачливі. В воду плигають.

Пасажири гадають: «Туди чи сюди?»

Хтось за компас згадав, за книжки … Все - позаду…

Як нам випливти, разом, з цієї води?

Може, в трюмі хто є? Може, дасть нам пораду?

Добро - вічне!

Схиляю голову - не спину - в непокорі!

Хоч як скриплять часу міцні лещата -

Безликість не справля ні свят, ні оргій,

Бо гуманізму нива не почата…

Новий світанок нам розкриє очі,

Бо на зорі ще розповзлося гаддя,

Щоб довгождану воленьку зурочить…

Перевертнів намножить на безладдя.

Клубок часу тугий … І прийде досвід.

(Невже я марно билася об скелі?!)

Щоб до глибин дійти - лишайся в морі,

У шторм, звичайно, а не так… в постелі…

О людоньки! Не спіте - день на світі!

Хто б ти не був - за себе сам розкажеш.

Учора награбастав - завтра ж діти

Тебе засудять. Смерті - не підмажеш.

То ж храм - душею будувати буду,

Щоб і онукам глянуть чесно в вічі.

Спішіть творить добро для ближніх, люди:

Ніхто не прийде на цю землю - двічі…

Закликаю совість

Я закликаю:совісте моя,

Не спи, прошу, не можна зараз спати!

Я громадянка… хто й коли стояв

От горя збоку, од своєї хати?

Не спи, прошу, громадо честі й справ!

Найнеспокійніше хай серце б'ється,

Поки Безчесний землю не продав

Навік… Такий ні з чим не розминеться!

…Вивозить з хати найцінніший крам,

Який служив би й дітям ще довічно,

Може, бездітний. Що ж сказати нам

Після усього?! Правди крити нічим!

Ще не народжені… Звідкіля знать,