Пошуки нової (іншої) ідентичності: проблема міграції в повісті Гражини Плебанек "Przystupa"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пошуки нової (іншої) ідентичності: проблема міграції

в повісті Гражини Плебанек «Przystupa»

Пуздрак Л.І.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Емігранти кінця ХХ століття - початку ХХІ часто не можуть впоратися з невідомими їм суспільними нормами, соціальним тиском, поведінкою та ідентичністю (культурною приналежністю), які характеризують нову країну поселення. Відтак, доцільним є крізь призму еміграційної літератури дослідити шляхи збереження «свого» для емігранта та способи розуміння «чужого».

У статті зображено, як молоді особи під час еміграції в процесі соціалізації асимілюються з групами, в яких вони живуть. Виростаючи в новій культурі, вони краще пізнають її, розуміють її позитивні та шкідливі впливи, ознайомлюються з конкретними ментальними рисамі, які можуть прийняти чи відкидати. Емігранти вивчають певні значення, які спільнота надає тим чи іншим символам, універсаліям. А отже, вони починають функціонувати відповідно до стандартів щонайменше двох громад (відповідно, країни виселення та країни поселення). Соціальні цінності та норми в таких індивідів чи в спільнотах перекриваються і взаємопроникають одна в одну, що робить необхідним розглянути проблему бікультурної ідентичності у емігрантів на прикладі творів польської еміграційної літератури.

Також у дослідженні на основі творів сучасної еміграційної літератури розглянуто й еволюцію образу - від емігранта до бікультурала. У статті показано, що культурна ідентифікація емігранта передбачає трансформування певних особистих та соціальних меж, а отже доведено, що розуміння своєї культурної ідентифікації у емігранта стає важливим елементом їх психологічної та соціально-культурної адаптації.

Також проаналізовано різні способи, за допомогою яких мультикультурні люди (емігранти) вирішують як свої повсякденні проблеми, так і питання, пов'язані з культурною ідентичностю та системою цінностей.

Ключові слова: еміграційна література, ідентичність, бікультуралізм, освоєння «чужого».

Puzdrak L.I. THE SEARCH FOR A NEW (DIFFERENT) IDENTITY: THE PROBLEM OF MIGRATION IN THE BOOK «PRZYSTUPA» BY GRAZYNA PLEBANEK

Emigrants in the late 20th and early 21st centuries are often unable to cope with the social norms, social pressures, behaviors, and identities (cultural affiliations) that characterize the new settlement country. Therefore, it is expedient to explore through the prism of emigration literature the ways ofpreserving «one's own» for the emigrant and ways of understanding «another's».

The article shows how young people during emigration in the process of socialization assimilate with the groups in which they live. Growing up in a new culture, they get to know it better, understand its positive and harmful effects, get acquainted with specific mental traits that they can accept or reject. Emigrants learn certain meanings that the community attaches to certain symbols, universals. Consequently, they begin to function according to the standards of at least two communities (respectively, the country of eviction and the country of settlement). The social values and norms of such individuals or communities overlap and interpenetrate each other, which makes it necessary to consider the problem of bicultural identity among emigrants on the example of works of Polish emigration literature.

Also, the study on the basis of works of modern emigration literature considers the evolution of the image - from emigrant to bicultural. The article shows that the cultural identification of an emigrant involves the transformation of certain personal and social boundaries, and thus proves that the understanding of their cultural identity in the emigrant becomes an important element of their psychological and sociocultural adaptation.

It also analyzes the different ways in which multicultural people (immigrants) solve both their everyday problems and issues related to cultural identity and values.

Key words: emigration literature, identity, biculturalism, mastery of «foreign».

Постановка проблеми

Останнім часом проблема соціалізації людини значно розширилася завдяки дослідженням закономірностей «входження» людини в чуже соціокультурне середовище. Майже всі сучасні країни є багатонаціональними, а наростаючі міграційні процеси змушують більшість пристосовуватися до етнічних меншин. Не дивно, що наукова рефлексія сьогодні включає ряд теоретичних моделей, що пояснюють приватні проблеми соціалізації в поліетнічному середовищі (наприклад, проблема формування етнічної або культурної ідентичності). Проте актуальною та не зовсім дослідженою залишається проблематика пошуку нової (іншої) ідентичності у літературознавчих дисциплінах, що і зумовлює актуальність нашого дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

ідентичність міграція повість плебанек

В еміграційній літературі проблема культурної ідентичності заслуговує особливого місця, оскільки описує приналежність емігранта до певної культури чи групи. Саме поняття «ідентичність» використовують донині в різних гуманітарних науках, зокрема в етнології, психології, соціальній антропології, а також у культурних дослідженнях. Проблематика еміграційної літератури входить у сферу зацікавлень таких польських дослідників: Євгенія Прокоп-Янєц, Йоланта Пастерська, Анна Насєловська, Ева Доманська. Окремі аспекти проблеми бікультуралізму ставали об'єктами студій Мєчислава Домбровського, Юлії Крістевої, Ханни Ґоск. Важливим науковим дослідженням еміграційної літератури є праця Ґаліни Філіповіч «Polska literatura emigracyjna - proba teorii», де авторка розглядає теоретичні питання еміграційної літератури після 1989 р.

Формулювання цілей статті. Відтак ставимо собі за мету - на основі літературознавчого аналізу повісті Гражини Плебанек «Przystupa» [4] розглянути проблему пошуку ідентичності польських емігрантів, дослідити основні етапи їх адаптації та (не)можливе досягнення двокультурної ідентичності (бікультуралізму).

Постановка завдання

Задля досягнення мети роботи ставимо перед собою такі завдання: у теоретичному аспекті дослідити поняття «міграційна література», «ідентичність», «бікультуралізм»; за допомогою літературознавчих методів проаналізувати вище зазначену повість; визначити особливості адаптації героїв у світлі сучасної еміграції; окреслити шляхи досягнення бікультурної ідентичності у героїв твору.

Виклад основного матеріалу

Найчастіше поняття «ідентичність» вказує на усвідомлення емігранта своєї приналежності до певної групи, що дозволяє йому визначити своє місце у соціокультурному просторі, а також використовується для відрізнення емігранта як категорії «іншого» чи «чужого» від категорії «свого» за допомогою окремих ознак [5, s. 17].

У сучасних психологічних концепціях ідентичність слід розглядати як багатовимірну та гнучку конструкцію. Це означає, що ідентичність не є чимось статичним, постійним, а, навпаки, вона постійно розвивається і змінюється в певних періодах людського життя [7, s. 145].

Найпопулярнішою теорією визначення ідентичності є двовимірна модель етнічної ідентичності [1, s. 420]. Ця концепція ґрунтується на припущенні, що індивід різного ступеня ототожнення може ідентифікувати себе як з однією, так і з двома етнічними спільнотами. У разі біетнічного середовища соціалізації емігрант може поєднувати високий/низький рівень ідентифікації зі «своєю» етнічною групою та високий/низький рівень ідентифікації з «чужою» етнічною групою. Можливі 4 комбінації, які відображають різні варіанти включення особи до чужого середовища:

1) моноетнічна ідентичність, що збігається з офіційною етнічною приналежністю (сильна ідентифікація з «своїми», слабка - з «чужими», тобто відокремленість);

2) моноетнічна ідентичність, що не збігається з офіційною етнічною приналежністю (сильна ідентифікація з «чужими», слабка - зі «своїми», тобто асиміляція);

3) біетнічна ідентичність ( сильна ідентифікація як з «чужими», так і з «своїми», тобто двокультуровість чи бікультуралізм);

4) маргінальна ідентичність (слабка ідентифікація як з «чужими», так і зі «своїми», відсутність належного рівня оволодіння нормами та цінностями обох культур).

У нашому дослідженні повість Гражини Плебанек «Przystupa» розглянемо не лише як художній текст, приклад еміграційної літератури, а насамперед як текст культури, джерело знань про шведське суспільство. Слід зазначити, що повість «Przystupa» підтверджує думку польської дослідниці еміграційної літератури Анни Кроненгберг [2, s. 135] про те, що жінки в еміграції виходять за межі суспільних, сімейних, релігійних та культурних вимог та рамок і обирають пошук власної, часто відмінної життєвої дороги.

Головна героїня повісті Пшиступа покидає рідне селище зі словами «Muszem jechac...» [4, s. 4] і вирушає до Варшави. Слід зазначити, що вдома дівчина ніколи не почувала себе захищеною (після одруження батька з молодою жінкою, дівчина є відкинутою, стає об'єктом сексуальних втіх багатьох односельчан). Самотність, незахищеність та неперспективніть стали основними причинами виїзду Пшиступи: To, ze w koncu uciekla ze swojej wsi, moglo siq wydawac oczywiste - wiqkszosc dziewczyn wyjezdzala, bo nie mialy co tu robic, zostawaly tylko te, ktore zaszly w ciqzq i powychodzily za mqz... Iznow, jak w dziecinstwie - byla sama. Az w koncu zrozumiala, ze musi stqd odejsc [4, s. 4].

Маломовність і мовчазність молодої дівчини не дозволяють їй попрощатись з батьком та мачухою: Moze i chciala cos powiedziec, zamiast tego popatrzyla tylko na niego zza brudnej szyby i poddala siq szarpniqciom autobusu [4, s. 14].

У Варшаві, куди приїхала Пшиступа, у домі відомих на всю країну попмузикантів дівчина з перших днів стикнулась з найбільш поширеною проблемою для емігрантів - проблемою комунікації. Незважаючи на те, що героїня все ще перебувала у Польщі і спілкувалась рідною мовою, почувати себе «вдома» заважав їй сілький акцент, якого вона надзвичайно соромилась і приховувала: Wiejski akcent wyskoczyl z niej, jak wtedy w kosciele... - Jakby ciqgiem patrzyly, to kiedy by zyly? - dokonczyla, czujqc, jak siq czerwieni [4, s. 38]. Тому дівчина з огляду також і на свою професію гувернантки та сільське походження практично ні з ким не розмовляла, «moze jedno zdanie na miesiqc» [4, s. 41]. Задля більшої впевненості у собі дівчина, прибираючи вдомі, вчить англійську від вчителя, який займається з хазяйкою дому, та робить значні успіхи у її вивченні. Вивчаючи іноземну мову, яка є престижною та поширеною серед усіх верств населення, дівчина таким чином гарантує собі більш привілейоване становище не лише у домі, де працює, але і у світі.

Через помилку хазяйки дому Пшиступа вирушає на поромі до Швеції. Оскільки дівчина почувала себе чужою у Варшаві, для неї не було проблемним питанням виїзду до Швеції: Wzruszyla ramionami. Mialaby jechac sama? Przeciez nie znala nikogo w tej Szwecji! Bylaby obca...Tu tez byla obca [4, s. 85].

У Швеції героїня потрапляє у сім'ю польських емігрантів Хирів, які, на першй погляд, підтримують польські звичаї і традиції (Ja tu polskq kuchniq preferujq. Bo ta ich do niczego siq nie nadaje [4, s. 104]), проте з іншого - розуміємо, що підсвідомо вони зневажають усіх молодих дівчат, що приїхали з Польщі задля заробітку, та влаштовують таких до себе на роботу не задля підтримування контактів з поляками, а лише задля економії свого бюджету: Bo jak zobaczq, ze j estes obca, to doniosq, ze robisz na czarno. Szwedzi juz tacy sq, jo! [4, s. 106]. Усіх гувернанток з Польщі емігранти у Швеції польського походження зневажливо називають словом «dziewczyny», не запам'ятовуючи ані їхніх імен, ані деталей біографії: Rozmowa pan zeszla na «dziewczyny», panowie tymczasem zajqli siq kwestiami technicznymi [4, s. 108]. Дівчат-емігранток, які працюють не офіційно, вважають дурними, що не мають свого власного, приватного життя, а живуть лише життям своїх працедавців: Nie interesuje mnie reportaz z zycia pracujqcych na czarno. Ona wyciqga z wanny klqby nie swoich wlosow, grzebie w patyczkach do uszu z cudzq woskowinq [4, s. 344], Poza tym, sprzqtaczki sq glupie [4, s. 344]. Польща для шведів є країною бідною, куди після виїзду ніхто не повертається (tam siq nie wraca, stamtqd siq tylko ucieka! [4, s. 352]) проте екзотичною, магічною, релігійною та містичною: Wspomniala o jakiejs swojej kuzynce czy babce, starej kobiecie ze wsi. Pewnie chodzi nocq, zbiera ziola, bezzqbna wiedzma z bialymi wlosami... [4, s. 344].

Наступний дім, який прибирає Приступа, - це дім пані Слабої, полячки, яка з матеріального зиску вийшла заміж за чоловіка фіна. Пані Слаба перебувала під тиском чоловіка-тирана і єдине, за що переживала, щоб у Швеції та в Польщі ніхто не здогадався про сімейні клопоти: To cichy kraj, Nayana, tu nikt siq nie kloci, tu wszyscy zyjq cicho, Nayana, tu nikt siq nie kloci, tu nikt nic... [4, s. 162]. Цікавим є той факт, що шведська мова для пані Слабої після десятиліть життя у Швеції все ще є чужою, тяжкою, незвичною, глухою: «Szwedzkie slowa sq ciqzkie - powiedziala kiedys Samotnemu. - Przyciskajq do ziemi jak kamienie. Milczenie jest wolnosciq, dlatego tak tu cicho». Smial siq, gdy mowila, ze tu kobiety rodzq bez wrzaskow, nawetpsy na ulicach nie szczekajq, klaksonow tez nie slychac [4, s. 204]. Проте для шведів мова поляків є надто шумною, шиплячою, а також такою, яка свідчить про бідність поляків: Po jakiemu mowi? Pewnie «szszsz» - domyslil siq Krokodylek. - Tak, tak, tam u nich biedapiszczy [4, s. 305].

Пані Слаба практично не виходила з помешкання (крім як вихід на закупи та до костелу), не комунікувала з іншими, не адаптувалась до іншого життя. Розуміла лише, що вартувало би їй змінити свої умови проживання, проте не знала як: Byc moze zastanawiala siq nad swoim zyciem, bo ciqgle mowila sama do siebie. Czy po tym, jak «zlapala Pana Boga za nogi», Fina, i wyjechala do Szwecji, gdzie zacz^la drugq cz^sc zycia - drugie dziecko, drugi mqz, nowy dom, kraj, jqzyk - nadszedl czas na trzeciq czqsc? [4, s. 178], Zastanawiala siq tylko, czy na trzeciq cz^sc zycia ma wracac do kraju czy zostac tu, bo choc mowila o sobie uparcie «jestem Polkq», tak naprawdq byla juz kims innym [4, s. 203].

Цікаво, що головні герої твору зовнішньо хотіли бути подібними на Шведів. Наприклад, Пшиступа у домі Хирів носила куртку від попередньої гувернантки, щоб не виділятись стилем. Усі емігранти одягались не яскраво та однаково, щоб не вирізнятись від інших шведів: W takie kolory nikt tu siq nie ubieral, kto chcialby siq az tak wyrozniac? Tu ludzie upodobniali siq jeden do drugiego, tak bylo lepiej, wystarczajqco dobrze [4, s. 227].

Для усіх емігрантів будь-яка адаптація інших емігрантів виглядає як брехня, нетипова поведінка і удавання себе за інших: Jest tu kilkanascie lat i udaje Szwedkq [4, s. 244]. Практично усі герої-емігранти з Польщі зневажливо ставляться до шведів, шведської кухні, традиції та устрою країни: Na wszystkim tu oszczqdzajq, poganie, jak wariatow wypuszczajq ze szpitali, bo pieniqdzy im szkoda na zywienie tego talalajstwa [4, s. 240], Ja tu polskq kuchniq preferujq. Bo ta ich do niczego siq nie nadaje [4, s. 104]. Типово призвичаїтись до іноземного життя пробує лише одна героїня твору - американка Ган, у якої теж працює Пшиступа: Gun starala siq jak dawniej: czytala prasq szwedzkq i swiatowq, pytala Boba o zdanie w kwestiach polityki zagranicznej, omawiala z goscmi posuniqcia rzqdu Gorana Perssona i uwazala, by nie dotykac kontrowersyjnych tematow [4, s. 312].

Задля висновку нашого дослідження ми керуємось теорією адаптації американського дослідника Калерво Оберга (створеній у 1954 році) [3, S. 177-182]. Тож, щоб краще зрозуміти іден-тичність героїв повісті, ставимо собі такі запитання: які етапи переживань і емоцій проходить кожен емігрант- герой повісті?

1. Ейфорія від руху - «медовий місяць» («honeymoon»).

Проїхавши тисячі кілометрів, емігрант нарешті може розслабитись і насолоджуватись новим життям. У цей момент рівень критичного мислення про навколишню реальність падає. Емігранту тут все подобається: нові люди, нова робота, нова їжа. На цьому етапі емігрант ще не є «своїм», проте відчуття «іншості» та «чужості» не приносить йому особливого дискомфорту.

Зазначимо, що у повісті, яку ми аналізуємо, ми не знаходимо жодного персонажа, у кого спостерігали би такий тип адаптації. Герої або вже пройшли згаданий тип адаптації, або через складні умови життя у Швеції ніхто з них не відчув ейфорії після прибуття в нову країну.

2. Поступова фрустрація («frustration»).

Спогади про минулу країну свіжі, емігрант починає порівнювати їх з новим місцем проживання - і часто це порівняння не на користь нової країни поселення. В основному це пов'язано з невідповідністю очікувань щодо країни та реальності. Сім'я Хирів відчуває поступове розчарування. На тлі від'їзду у родини виникають негативні емоції, оскільки здатність спілкуватися в іншій культурній системі ще не розвинена і не доведена до звичного рівня. На цьому етапі у героїв присутнє сильне відчуття відчуженості та відсутнє почуття «дому». Саме тому сім'я ненавидить як корінних жителів Швеції, так і емігрантів, які приїхали з Польщі (оскільки останні також мають шанс швидше прижитися в країні, де родина Хирів почуває себе чужими).

На цьому етапі адаптації у емігранта присутнє госте відчуття «чужості», «іншості».

3. Пристосування («adjustment»).

На третьому етапі адаптації емігрант поступово вирішує накопичені проблеми, у нього з'являються перші близькі знайомі серед місцевого населення, у нього покращуються стосунки з колегами на роботі через можливість комунікації в іншій системі культурних цінностей. Пшиступа, Олівія та Бернадетта (інші польські емігранти, які працюють гувернантками у Швеції) переживають період пристосування. Пшиступа знайомиться з Олівією та Бернадеттою згодом, мешкає разом з ними у власниці шведської квартири, пані Стасі. Дівчата разом ходять до костелу, допомагають один одному на роботі. Повсякденні проблеми уже не викликають у них таких труднощів, зникає тривога і з'являється можливість спробувати щось нове, зникає хворобливе бажання триматися тільки того, що є знане, зрозуміле і своє. Описаний тип адаптації передбачає поступове формулювання у емігранта відчуття «згодом я зможу стати «своїм», зараз я є «іншим», проте більше ніколи не буду «чужим».

4. Бікультуралізм («acceptance»).

На останньому, четвертому етапі адаптації емігрант повністю адаптується до навколишнього світу, йому легко взаємодіяти з людьми, повсякденні ситуації вже не викликають неприємних відчуттів, багато рутинних процесів емігранти доводять до автоматизму.

На нашу думку, лише у дочки пані Слабої, Наяни, ідентичність характеризуємо як двокультурну (тобто бікультуралізм). Дівчина, яка народилася в Польщі, зуміла повністю адаптуватися до життя у Швеції. Вона цікавиться як польською, так і шведською культурою, у неї немає проблем у спілкуванні з поляками та шведами: Tego dnia Nayana wpadla ze szkofy podekscytowana. Byla rocznica smierci Astrid Lindgren [4, s. 191], Jak ono siq nazywa po polsku? - pstryknqla palcami Nayana. - Jesion? [4, s. 171].

Наяна відчуває, що їй подобається країна, але при цьому тверезо оцінює її позитивні та негативні сторони, не порівнює Швецію з Польщею (де народилась і провела 12 років свого життя). Навіть якщо у Наяни виникає непорозуміння при спілкуванні з людьми в новій країні, це не викликає у неї страху і роздратування (на відміну від інших героїв).

При характеристиці адаптації Наяни слід згадати педагогічне дослідження Агнешки Сухоцької та Івони Круліковської, які говорять про ідентичність так званого «глобального підлітка»: «Сьогодні уніфікується ідентичність молодого покоління підлітків, виникає категорія «глобального підлітка», ідентичність яких значно меншою мірою формується національними та державними цінностями, а більшою мірою - масовою культурою і ідеологією споживання. З'являється феномен так званої «ідентифікації в оренду» («tozsamosci do wynajqcia»), без укорінення, без фундаменту, без почуття приналежності, з почуттям «вдома» скрізь і ніде [6, s. 75].

Висновки та пропозиції

Відтак, розуміємо, що на когнітивному рівні після пізнання власного «я» людина здатна розділити світ за допомогою дихотомії «свої-чужі». Так, ідентифікуючи себе як представників одного лінгвокультурного суспільства, жителі нової для емігранта країни будуть однозначно маркувати емігранта, представника іншої культури, як чужого, оскільки його поведінка, норми, цінності і мова будуть відрізнятися від того, до чого вони звикли.

Отже, на основі аналізу поведінки героїв повісті ми розуміємо, що всі герої-емігранти (залежно від матеріального достатку, віку та соціального становища) опісля виїзду різною мірою стикаються з поняттями «свій», «інший», «чужий». Комусь важливо пройти всі етапи адаптації задля досягнення бікультурної ідентичності (а отже, найбільш прийнятного способу бути «своїм»), комусь - через певні життєві обставини (незадоволеність ситуацією в країні, якістю свого життя та розвитку, перспективами чи їх відсутність у майбутньому) - адаптація і, відповідно, поступове досягнення бікультуралізму не протікають гладко і послідовно або, незважаючи на роки життя за кордоном, можуть взагалі не наступити.

Перспективою нашого дослідження є подальше вивчення шляхів інтеграції та адаптації емігрантів на основі текстів сучасної польської літератури задля формування цілісної картини сучасної міграційної літератури та визначення специфіки еміграційної лінвокультури у сферах сучасної гуманітаристики.

Список літератури:

1. Berry J. W., Poortinga Y. H., Segall M. H., Dasen P. R. Cross cultural psychology: Research and applications. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 610 р.

2. Kronenberg A. Migracje kobiet - mi^dzy emancypacjq a wyzyskiem. Studia historica gedanensia. 2017. Tom VIII. S. 125-140.

3. Oberg K. Culture Shock: Adjustment to New Cultural Environments. Practical Anthropology. 1960. № 7.

S. 177-182.

4. Plebanek G. Przystupa. Warszawa : Wydawnictwo W.A.B, 2007. 400 s.

5. Popielarczyk-Pal^ga A. Tozsamosc narodowa, tozsamosc etniczna, identyfikacja narodowa jednostki. Lodzkie Studia Teologiczne. 2008. № 3 (27). S. 15-29.

6. Suchocka A., Krolikowska I. Kreowanie tozsamosci kulturowej jako wyzwanie XXI wieku. Colloquim. 2014. № 4. S. 73-88.

7. Szymanski M. J. Konstruowanie tozsamosci w warunkach zmiany spolecznej. [w] Tozsamosc w warunkach zmiany spolecznej. Red. M. J. Szymanski, Z. Melosik. Warszawa : Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogiki Specjalnej, 2016. 246 s.

Размещено на Allbest.ru