Штрихи до неопублікованої поетичної спадщини Галини Гордасевич

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Штрихи до неопублікованої поетичної спадщини Галини Гордасевич

Роман Дубровський

Юрій Левандовський

м. Кременець

Анотація

поезія гордасевич віршований

У статті проаналізовано добірку віршів Галини Гордасевич у журналі «Радянська жінка» (№1, 1974). Здійснено аналіз української поезії 70-хроків ХХ століття і місця в ній віршованого доробку авторки, з'ясовано життєві обставини, які стали поштовхом до написання окремих поезій. Також здійснено спробу приблизного датування віднайдених віршів та визначено їх місця у творчому набутку поетеси.

Ключові слова: Галина Гордасевич, вірші, балада, художній доробок.

Abstract

Dubrovskyi Roman, Lewandowskyi Yuriy. Touches to the unpublished poetic heritage by Galina Gordasevich

The article analyzes a collection of poems by Halyna Gordasevich in the journal «Soviet Woman» (No. 1, 1974). The analysis of the Ukrai nian poetry of the 70s of the XX century and the place in it of the poetic works of the author were made, the life circumstances that became the impetus for the writing of some poetry were found out. An attempt was also made to providing of approximate dating of the found poems and determinating of their place in the poet «s creative work.

Key words: Galina Gordasevich, poems, ballad, artistic achievements.

Основна частина

Літературознавче дослідження набуває ваги тоді, коли воно на основі «по крихтах» зібраного фактичного матеріалу представляє цілісну картину аналізованого мистецького явища, творчості письменника тощо. Художній доробок Галини Гордасевич на сьогодні вивчений відносно глибоко, проте, зважаючи на надзвичайну плодовитість письменниці, щоразу з'являються все нові «крихти», які доповнюють загальну картину.

У 1-му номері журналу «Радянська жінка» була надрукована добірка із чотирьох поезій Галини Гордасевич. Розміщення віршів на журнальному розвороті було трохи дивним. Візуально виглядало, що вони як вставний, додатковий елемент розміщувались у середині статті «Жінки - творці поетичного слова», відомого українського поета, літературознавця, перекладача Абрама Канцельсона, заступника голови Комісії по роботі з молодими авторами Спілки письменників України.

Звичайно, як тоді було заведено, автор статті відзначив передусім великий внесок у розвиток поезії радянських авторок поетичного слова - росіянок Ольги Бергольц та Людмили Тетьянічевої, узбечки Зульфії, вірменки Сільви Капутікян, аварки Фази Алієвої. Також було згадано визнаних і відомих в Україні Наталю Забілу, Марію Пригару, Любов Забашту, Валентину Ткаченко та ще великий ряд українських поетес, членів Спілки радянських письменників. А. Канцельсон подав аналіз творчості молодих авторок, дописувачок журналу.

Дивним було те, що у своїй статті автор, приділивши багато уваги визнаним тогочасним поетесам, у яких вийшло вже по кілька збірок, а також молодим авторам, жодним словом не обмовився про Галину Гордасевич, яка була в числі представлених на сторінках згаданого журналу. Хоча натоді Галина Гордасевич вже опублікувала свою першу поетичну збірку «Веселки на тротуарах» (Радянський письменник, 1966). Підбірка надрукованих у журналі _віршів, про які йдеться, щоб бути надрукованою в першому числі журналу за 1974 рік, повинна була бути подана до редакції журналу не пізніше листопада-грудня 1973 року, а може, навіть і раніше. Після цієї публікації віршів у журналі побачила світ книга прози письменниці «Відцвіла шипшина» (Радянський письменник. 1974 рік).

Метою нашої статті є розкриття невідомих віх творчості Галини Гордасевич. Вона може бути реалізована через вирішення таких завдань, як аналіз української поезії 70-х років ХХ століття і місця в ній віршованого доробку авторки, з'ясування життєвих обставин, які стали поштовхом до написання окремих поезій, здійснення спроби їх приблизного датування та визначення місця віднайдених віршів у творчому набутку поетеси.

Нашу розвідку можна було б назвати «Історією одного вірша», проте така назва не була б оригінальною, адже у 2011 році вже вийшла однойменна стаття Володимира Бойка, присвячена віднайденій поезії Галини Гордасевич «Де ти втратив ноги - відомо…», де йдеться про Сергія Червонописького. І ось - нова знахідка. Щоправда, мова йде вже не про одну поезію, а про добірку з чотирьох віршів, і віднайдені вони не в архіві письменниці, а на сторінках одного з найпопулярніших колись журналів «Радянська жінка» (№1, січень 1974 р.). Тож звернімо увагу на особливості поезії 70-х років ХХ століття в Україні, а в цьому контексті - на цей період у творчому житті письменниці. Насамперед відзначимо помітний спад у літературі означеної пори. Це стало особливо помітним на фоні сплеску метафоризму 60-х років, коли в українську поезію потужним мистецьким струменем влилися поетичні шедеври Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Івана Драча, Василя Стуса, Дмитра Павличка та багатьох інших. Михайло Острик, прагнучи виправдати розходження лірики сімдесятників із поетичними орієнтирами шістдесятників, підкреслює: «70 -і роки позначені прагненням наситити гуманістичний пафос лірики конкретним життєвим матеріалом, емоціями, зумовленими досвідом поетового героя. Поезія зосередилася не так на проблемах глобально-планетарного характеру, як на таких, які постають перед конкретною людською особистістю в конкретній життєвій ситуації» [8, с. 105]. Проте такий відхід від «космічного гуманізму» часто призводив до зниження ідейно-художньої вартості поетичного твору. Микола Рябчук підсумовує: «Застій у нашій «офіційній» поезії сімдесятих років зумовлювався не тільки й не стільки браком талантів - адже й у ті нелегкі роки в українській ліриці працювали такі першорядні майстри, як М. Бажан, Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський, - скільки тим, що не виникло нового естетичного контексту, внаслідок чого і творчість старших майстрів не отримувала належного підживлення, поштовху (хай і полемічного), розвитку (хай і суперечливого)» [9, с. 109].

Тож 70-і роки минулого століття характеризуються «стишенням голосу» поряд із посиленням ідеологічного тиску та переслідувань літераторів. У цей час або кількома роками раніше зазнали переслідувань В. Стус, І. Світличний, М. Горинь, М. Озерний, Я. Гавриш, Б. Горинь, М. Осадчий, О. Мартиненко та багато інших письменників -інакодумців. Усе ж, попри усі несприятливі обставини, в літературу ввійшли нові імена поетів із яскравим індивідуальним стилем. Серед них: Н. Білоцерківець, Л. Голота, В. Затуливітер, Д. Іванов,

А. Кичинський, Д. Кремінь, С. Майданська, Р. Чілачава та ін. Для їхньої творчості характерні пошук свободи, інтелектуальність, розмитість межі між раціональним та ірраціональним, свідомим та підсвідомим, суб'єктивізм, самоаналіз внутрішнього світу тощо.

У 70-і роки багато поетів не могли реалізувати свій творчий потенціал. Їхні найкращі твори потрапили до читачів лише в наступному десятилітті.

Якими ж були 70-і роки для творчості Галини Гордасевич? У 1976 році їй уже вдруге відмовляють у прийнятті до Спілки письменників. Проте того ж року виходить збірка «Наречена сонця». Зменшення метафоризму у книзі стало тенденційним явищем «тихої лірики» (термін М. Якубовської) 70-х років. На перший план виходять вірші про маленькі подвиги людей праці. Саме це є темою віршів «Ланкова», «Коваль», «Доброї ночі», «Соняшники» й ін. Однак навіть подібних соціально ангажованих віршах поетесі вдається відійти від шаблонності. Образи цих віршів є близькими, здавалося б, узятими з реального сучасного життя, без надмірного прикрашання. Водночас Галина Гордасевич завжди старалася знайти ту особливість, яка в ролі яскравої художньої деталі явно підвищувала рівень образності усього твору.

Проаналізуємо одну поезію зі збірки. Вірш «Коли на губи мої сходить важка німота…», написаний 11 липня 1972 року, з'явився у збірці «Наречена сонця» під назвою «Ціна пісні». Обидва варіанти практично ідентичні, за винятком кількох слів. Початок вірша в рукописному варіанті виглядає таким чином: «Коли на губи мої сходить важка німота, / Така німота, що мовити слово несила, / Прийди до мене, давня пісня проста, / Що мама співала, коли ще під серцем носила» [3]. У збірці «Наречена сонця» в останньому рядку, графічно поділеному на дві частини, з'являється слово «мене»: «Що мама співала, /Коли ще під серцем мене носила» [1, с. 48]. Авторка написала вірш у тонічній системі римування. При різній кількості складів позиція наголосу все ж повинна бути сталою. Це дає нам право зобразити поділ на стопи обох варіантів. Складається така картина:

Така німота, що мовити слово несила

U_UU_U_UU_UU_U

Що мама співала, коли ще під серцем носила

U_UU_UU_UU_UU_U (рукопис)

Що мама співала, / Коли ще під серцем мене носила

U_UU_UU_UU_UU_U_U (збірка).

Як видно зі схеми, ритміка амфібрахію не дотримана в одному місці: саме в першому рядку (бракує одного ненаголошеного складу). Другий рядок у рукописі написано п'ятистопним амфібрахієм без відхилень, а друкований варіант - це п'ять стоп амфібрахієм (плюс іще частинка, що структурно співпадає із хореєм). Не відомо, чи такі зміни, які точно не покращили якість поезії, були зроблені самою авторкою, чи рецензентом О. І. Никаноровою або ж редактором Т.В. Рольником. До слова, саме на нерозуміння редакторами суті поезій часто в листах письменниця скаржиться своїм колегам по перу, зокрема Іванові Гнатюку. Іще однією відмінністю обох варіантів поезії є вилучення у збірці образу козака. Саме за такі образи у віршах за двадцять років до написання «Ціни пісні» Галина Гордасевич і була звинувачена в «націоналізмі» й засуджена до десяти років ув'язнення. Складається враження, що й через два десятиліття підхід до розуміння літератури не зазнав суттєвих змін. У рукописному варіанті поетичні рядки мають такий вигляд: «Про чисте поле, про синє море, / Про червону калину з темного лугу, / Про силу козацьку, що ворога зможе, / Та про гірку материнську тугу» [3]. У збірці третій рядок замінено на «Про силу молодецьку, що ворога зможе» [1, с. 48]. Позначивши (1) рукописний варіант рядка і (2) - друкований, зобразимо їх графічно:

(1) U_UU_UU_UU_U;

(2) U_UUU_UU_UU_U.

Таким чином, у ранньому рукописному варіанті - чіткий чотиристопний амфібрахій. Визначити розмір рядка (2) практично неможливо. Це дає підстави для припущення, що внесені зміни були зроблені нашвидкуруч безпосередньо перед виданням збірки заради її «підганяння» під певні ідеологічні рамки - часто на шкоду змістові та мелодиці самих віршів, їх естетичної вартості.

Повернімося до добірки віршів, надрукованої у 1974 році в «Радянській жінці». Поезія «Сміялась жінка…» увійшла до збірки, що видавалася двома роками пізніше. Вірші «Зимовий етюд», «Балада про попелюшку» та «Туга» не були надруковані у цій поетичній книзі.

Проаналізуємо вірш «Балада про попелюшку». Галина Гордасевич вдається до жанру балади. Така форма була характерною й «модною» серед шістдесятників, до яких тяжіла й творчість поетеси (наприклад, «Балада про соняшник» або ж «Балада про випрані штани» Івана Драча, «Балада про калину» Петра Бондарчука). Так, у дебютній збірці «Веселки на тротуарах» уміщено «Нічну баладу» та «Розсудливу баладу», у наступній книзі віршів «Високе полум'я дня» - «Героїчну баладу», «Іронічну баладу» та «Баладу про чотири вітри» (остання з'являється також у третій поетичній збірці «Наречена сонця»). Значно пізніше було надруковано «Яничарську баладу» (1993).

Вірш «Балада про попелюшку» написаний верлібром. Такий підхід був новим для Галини Гордасевич. Можемо припустити, що це один із перших експериментів поетеси з подібною формою представлення ліричного тексту, адже перші верлібри лише в 1986 році увійдуть до збірки «Слід зірниці» («Я виросла з минулого.», «Генеральна репетиція», «Перед дзеркалом»). Проте вільний вірш Галина Гордасевич як критик досліджувала у творчості інших поетів іще в 70-і роки, коли й був надрукований у «Радянській жінці» аналізований вірш. Можна також твердити, що деякі з його мотивів згодом знайшли відображення у словесному автопортреті «Любе дзеркальце, скажи.» (1998). В образі ліричної героїні виразно простежується реакція на критику і приховані образи самої авторки. Проте вірш має лірично-оптимістичне завершення. Це вказує на вміння письменниці у поезії та в художній прозі абстрагуватися навіть від самої себе. Це було особливо важливим для творчості авторки у першій половині 70-х років, коли вона страждала від серйозних нервових зривів через проблеми в особистому житті та нерозуміння з боку критиків і часто потрапляла до лікарні. Так, у щоденниковому записі від 24 липня 1971 року Галина Леонідівна пише: «Отже, я вже тиждень знаходжусь в лікарні. Правда, не в психіатричній, а в звичайній, але лікує мене невропатолог, а вчора возили на консультацію до психіатра» [7]. Творчість у спокійній атмосфері (лікарняний побут для письменниці був менш дратівливим, ніж буденний домашній, тому вона іноді туди сама просилася!) була для неї важливою відрадою. Тож публікація віршів у «Радянській жінці» підняла її самооцінку та бажання жити й творити.

Цікавим у контексті експериментів над формою є також вірш «Зимовий етюд». У ньому використано кільцеве римування, до якого поетеса вдавалася досить рідко. Текст нагадує пастельний вірш, покликаний легкими штрихами навіяти певний настрій. Він поділений на дві строфи. При цьому перша - катрен, а друга - пентен (відповідні схеми римування: абба аббаа). Помітним є і асонанс (у першій строфі - «і» та «е»: «Білі дерева, білі / Віти мереживом сплетені, / Снігом доріжки заметені, /Білі дерева, білі…»; у другій строфі - «и»: «Тихо на серці, тихо. / Стихли думки розтривожені…» [5]). Доповнюють картину анепіфорні обрамлення («Білі дерева, білі», «Тихо на серці, тихо») і тавтологія («тихо - стихли»). Таким же провідним мотивом, поданим через рефрени, є «почути голос твій» у верлібрі «Туга».

Однією з особливостей багатьох віршів Галини Гордасевич кінця 60-х - початку 70-х років є сюжетність віршів із «оживленням» ліричного героя та ліричних персонажів у межах окресленого поетичного сюжету. Це досягається, зокрема, завдяки використанню прийому самопрезентації героя. Тобто у вірші можна почути два голоси й побачити дві взаємопов'язані й узгоджені позиції: автора, розчиненого в тексті, й того, про кого розповідається. Роль останнього фактично зводиться до поглиблення думки першого. Однак це важливий елемент, що наближує опис події чи переживання до реципієнта, оскільки до відстороненої позиції додається позиція безпосередня. На текстовому рівні подібний ефект досягається завдяки дослівній передачі чужого мовлення. Це спостерігаємо й у вірші «Туга», в якому, крім ліричної героїні, тобто ліричного «я», надано слову й ліричному «ти»: «А там не має значення, /Що саме скажеш ти. / Хоча б таке: - Ну й холодно сьогодні» [5] Це «оживлення» ліричного персонажа через його пряму мову поетеса використовуватиме в подальшому й у збірках «львівського» періоду, зокрема, у книгах «Станція Ворожба» (2000) та «Над озером холодної води» (2001). Наведемо примітні художні ілюстрації: «Розплющу широко очі, /Бо ж я таки зовсім не сплю, /… Було, що якоїсь ночі / Ти говорив: - Люблю! /1 раптом, зовсім не до речі, / Сумнівів зимна змія. /…А ти обіймав за плечі /1 говорив: - Моя! Сивий туман мій обрій закрив, / Міцно затисну повіки. /.А ти ж говорив, ти говорив, / Ти говорив: - Навіки!» [2, с. 4]; «Не спіши, світанку, не спіши, / Дай ще налюбитись наостанку! / Я тебе послухаю, світанку, / Коли скажеш: - Жінко, не гріши! / Тільки ти, світанку, не спіши!» [6, с. 23].

Отже, три із чотирьох віднайдених віршів Галини Гордасевич не увійшли до жодної збірки. Їх аналіз свідчить, що вони були написані наприкінці 60-х - на початку 70-х років минулого століття. У досліджуваних поезіях помітні перші спроби жанрово-стильового експериментаторства поетеси. Ці вміння вона «відточить» у подальшій творчості, зокрема, у збірках «львівського» періоду. Тож у художньому доробку авторки стало однією лакуною менше, проте й досі є твори, які ще чекають наукового осмислення.

Список використаної літератури

1. Гордасевич Г.Л. Наречена сонця. Донецьк: Донбас, 1976. 63 с.

2. Гордасевич Г.Л. Над озером холодної води. Львів: ПІРАМІДА, 2001. 64 с.

3. Гордасевич Г.Л. Неопубліковані поезії. URL: http://edit.io.ua/edit_story. php? edit_story=201638.

4. Гордасевич Г.Л. Рядок з літопису. Львів: СПОЛОМ, 2000. 64 с.

5. Гордасевич Г.Л. Сміялась жінка…: Зимовий етюд. Балада про попелюшку. Туга. Радянська жінка, 1974. №1 (січень). С. 18-19.

6. Гордасевич Г.Л. Станція Ворожба. Львів: Сполом, 2000. 64 с.

7. Гордасевич Г.Л. Щоденник. 1971-1973 рр. URL: https://io.ua/30304841.

8. Острик М. Припливна хвиля в поетичному епосі. Рік'80. Збірник. Літературно-критичний огляд. Київ: Дніпро, 1981. 223 с.

9. Рябчук М. Похвала плюралізмові. Київ, 1989. №7. С. 104-109.

Размещено на Allbest.ru