Особливості інтелектуальної гри в романі І. Роздобудько "Амулет Паскаля"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ГРИ В РОМАНІ ІРЕН РОЗДОБУДЬКО «АМУЛЕТ ПАСКАЛЯ»

Оріненко Ірина

Анотація

інтертекстуальність ігровий роман роздобудько

У статті окреслено творчість Ірен Роздобудько, яка творить якісну масову українську літературу. Проаналізовано характерні особливості інтелектуального роману на прикладі твору Ірен Роздобудько, закцентовано увагу на рисах інтертекстуальності та ігрового начала в ньому.

Ключові слова: інтертекстуальність, гра, ігровий текст, інтелектуальний роман.

Постановка проблеми та її значення

Для осмислення постмодерністського твору важливим є розуміння семантики, символіки та смислового поля тексту, яке можливе при прочитанні його на тлі різних творів, між якими існують зв'язки. Тому важлива роль у цьому аспекті приділяється інтертекстуальності, що формується як поняття, починаючи з кінця 60-х років ХХ ст.

Мета статті - простежити особливості інтелектуального роману «Амулет Паскаля», який є визначним у прозовому доробку Ірен Роздобудько в контексті розвитку українського письменства початку ХХІ ст.

Для літературознавчих досліджень найперспективнішою є парадигма, яка розглядає інтертекст як гру естетичної діяльності, яка приносить її учасникам і глядачам, перш за все, естетичну насолоду, задоволення, радість. У сучасному літературознавчому дискурсі побутує термін «ігровий текст», якому властива спрямованість на гру з читачем.

Біля витоків методологічних засад дослідження інтертекстуальності стояв Михайло Бахтін, який вперше розглядає художній твір як «... місце перетину текстових площин, як діалог різного виду письма, - самого письменника, отримувача (або персонажа) і, нарешті, письма, створеного теперішнім або попереднім культурним контекстом» [1, 63].

Творчість української письменниці, Ірен Роздобудько аналізується різнопланово в українському літературознавстві. У наукових студіях, присвячених літературному процесу останніх десятиліть, часто згадується її творчість, проте окремі твори авторки проаналізовано лише в межах певної теми. Загалом проза Ірен Роздобудько залишається вивченою недостатньо.

А між тим Ірен Роздобудько - одна з найбільш успішних сучасних українських письменниць, у своїй великій прозі, яка розрахована майже на всі ціннісні й споживчі смаки, вона, зокрема, звертається до інтертекстуальності та гри з читачем. За словами відомого літературознавця Ярослава Голобородька, авторка «має класично-літературні родимки, обриси, профілі - й без них неможлива» [5, с. 74].

Також Ярослав Голобородько вважає, що творчість Ірен Роздобудько є яскравою складовою української fashion-літератури. Ірен досить плідна письменниця, якій протягом 2005-2011 років вдалося започаткувати «власний літературний бренд» [5, 45].

Прозовий доробок Ірен Роздобудько жанрово розмаїтий й стилістично різноплановий. Позитивним явищем у текстах письменниці «є не стільки яскравість образів чи екстравагантність сюжетів, скільки прозорість задуму, ідейна спрямованість та зрозумілість художніх прийомів, які не приховують смисл, а навпаки - вияскравлюють його» [7, 163].

Одним із найцікавіших текстів, що належать перу Ірен Роздобудько - є роман «Амулет Паскаля», у якому простежуються характерні ознаки постмодерністського твору. Сюжет ускладнений численними алюзіями, інтертекстуальністю, грою з читачем, прямим і непрямим цитуванням, що зумовлює багатозначність тексту.

Так, Ярослав Голобородько вважає роман «Амулет Паскаля» «новоутопічним, у якому змодельована «химерна подорож жінки, яку небезпідставно називають «Пані Голка», до фантомного містечка та її не менш химерно фантомного патрона, мсьє Паскаля, у процесі якої почуттєва свідомість героїні обертається навколо того, щоб якомога глибше зазирнути в себе та поміркувати над проблемами сенсу життя» [5, 46]. Паскаль намагається створити для жителів фантомного містечка атмосферу щастя, спокою й блаженства: «Мсьє Паскаль перепрошує за затримку та тимчасові незручності. Але стільки пар вовняних шкарпеток та ще певного кольору довелося чекати зі столиці. У нас маленьке місто і такої кількості в крамниці не знайшлося...» [10, 4]. Як бачимо, мсьє Паскаль, який у романі стає своєрідним творцем невеличкого світу та не шкодує матеріальних витрат задля щасливого перебування жителів в ілюзійному містечку.

Також літературні критики насамперед відзначають у романі «Амулет Паскаля» інтелектуальний сюжет, який завжди домінує над авантюрним. (Я. Голобородько, Н. Зборовська, Т. Тебешевська-Качак, С. Філоненко та ін.). Сама ж письменниця назвала цей роман «філософською містифікацією» : «Напевно знаю одне, цей текст був підземним струмком, котрий сам проклав собі стежку у темряві», - читаємо в анотації роману [10].

В інтелектуальному романі письменник «характеризує людину через повноту того, що вона думає, а також через те, яким чином вона це думає, через особисту манеру мислити і виражати думки, через властивий даній особі світ асоціацій, через інтелектуальний темперамент, пафос впевненості, тонку іронію або скепсис, через якість чи ухильну невизначеність висновків і навіть через граматичну будову мовлення» [3, 419].

Таким чином, можна сказати, що в романі «Амулет Паскаля» розгортається інтелектуальний сюжет, оскільки вся інформація доноситься до читача через думки головної героїні Голки: «Згодом - майже тепер! - я зрозуміла ,що можу жити і розкошувати лише ... у своїй уяві. Принаймні туди не пролізуть люди з бокалами шампанського в руках. Звісно, якщо я туди їх не впущу» [10, 1]. Головна героїня роману втрачає здатність бачити сенс у реальному житті, тому вона звертається до світу власних ілюзій. Адже уявний, створений нею світ є єдиним місцем, де їй затишно та спокійно, де вона може існувати.

Питання співвідносності гри та літератури є одним із центральних у теорії гри. На думку багатьох дослідників, гра є першопричиною будь-якої художньої діяльності. Так, Юрій Лотман зіставляє гру і мистецтво, зокрема літературу, у зв'язку з двома моментами. Перш за все, це реально зафіксований етнографією факт генетичного зв'язку мистецтва та гри. По-друге, напрацьована у грі дво- і багатозначність є однією з головних ознак літератури. Тобто критик вважає, що «текст потребує співрозмовника» [8].

Ірен Роздобудько робить об'єктом гри в романі «Амулет Паскаля» прийом екфразису, перетворюючи епізоди на статичні сценки, що за стилістикою співвідносяться з певною мистецькою традицією чи навіть конкретними полотнами. Так, отримавши від господаря перше завдання - приготувати нечувану страву, що складалася б із кількох забитих тварин, героїня натхненно імпровізує, розташовуючи туші за принципом мотрійки -одну всередині одної, а паралельно уявляє собі полотно в стилі фламандських майстрів:- «Ті, що зашивають схованого у вепрі кролика» [10, 2]. Цей епізод одразу вводить читача до простору постмодерністської гри, побудованої на цитатах, алюзіях, особливому іронічному переосмисленні естетичного досвіду людства.

Простір гри у творі співвідноситься з потойбіччям. Герої твору грають у гру під назвою «На вихід!», її правила прості. Кожному слід обрати одну з багатьох скляних кульок, але, якщо гравець витягне кульку з чорною трояндою, його відпочинок у місті, заснованому мсьє Паскалем, закінчується, «він чи вона мусять йти, щоб утілити свої наміри у життя» [4, 121]. Мсьє Паскаль певен, що амулет приносить щастя й допомагає героям здійснити їхні мрії. На його думку, людське життя просякнуте атмосферою очікувань, проте людям: «... завжди чогось бракує, аби здійснити свої наміри - сміливості, наказу, грошей, віри... . І тому багато що в їхньому житті не відбувається. А це, погодьтесь, досить прикро» [10, 12].

Українська дослідниця художніх текстів Марія Зубрицька вперше в українському літературознавстві спробувала висвітлити основні теоретичні проблеми, пов'язані з дискурсом читача і читання тексту. Вона підкреслює: «Постмодерна рецепція нагадує гру, коли гравцеві (читачеві) пропонується самому скласти текст із розрізнених шматочків, фраз, цитат, тобто це гра із самим текстом, де читач грає: «перекодовує» текст, грає у текст ( як у гру), а потім ще й грає текстом» [6, 32].

Однією з форм літературної гри є інтертекст, який у жанровому або структурному зв'язку з іншими текстами. Інтертекстуальність дозволяє провести аналіз взаємодії різних смислових шарів і вимірювань в рамках одного літературного твору. «Інтертекстуальність, - зазначає М. Ткачук, - «це код посилань, це життя у міжтексті» [11, 173].

Роман Ірен Роздобудько «Амулет Паскаля» багатий на елементи інтертекстуальності. Інтертекст уже закладений у заголовку твору, його достатньо й у самому художньому тексті. Зокрема, Ірен Роздобудько в кінці свого роману «висловлює подяку несподіваним помічникам» у написанні цього роману: Джону Фаулзу, Мадонні, Галині Д'яконовій, Ніколі Тесла, Федеріко Фелліні та групі «Бітлз» - ось таким є дружнє товариство мсьє Паскаля, люди, котрі були на виду впродовж XX століття. Але спочатку літературними героями вони стали безпосередньо для пані Голки, головної героїні роману «Амулет Паскаля». «Усіх їх ніби акуратно вийнято з їхніх доль і їхнього часу, мало того, їх зібрано, щоб за принципом «морфогенного резонансу» вони визначали долю одне одного» [9].

«Морфогенний резонанс» подається у творі як щось нове, незвідане й не до кінця зрозуміле, тобто гра в романі супроводжується таким дивним словосполученням: «... те, що ми змоделюємо тут, - повториться і десь там... Морфогенний резонанс - повторення подібних процесів...» [10, 13].

У романі «Амулет Паскаля» умовний простір послідовно протиставляється «реальному» життю. Мсьє Паскаль знає наперед долі мешканців містечка. Перебування у просторі гри дає змогу пані Голці відновити внутрішню гармонію й оновленою повернутися в реальне життя. На початку своєї подорожі, стоячи у натовпі на зупинці, вона відчуває відразу і презирство до некрасивих, заклопотаних, злих людей, а вже у самому фіналі роману героїня сповнена спокою, любові та усвідомлення своєї захищеності: «Я подумала про те, що я обожнюю своє місто. <...> А я захищена, тому що мене, як молюска, котрий не має шкіри, надійно оберігають <...>» [10, 24].

Також слід зазначити, що авторка відмовляється від «чистої» гри як основоположного принципу розбудови художнього світу твору. Письменниця дає змогу читачу заглибитися у внутрішній та духовний світ головної героїні, саме через це виникає відчуття, ніби реципієнт сам стає героєм.

Проблема осягається авторкою крізь призму інтертекстуальності - оповідачка пригадує фільм Мела Гібсона «Страсті Христові» і зауважує, що натовп прославляв Сина Божого, коли той в'їжджав до Єрусалима.

Оповідачка роману грається з певними стереотипами, які характеризують стиль масової культури. Так, змальовуючи інтер'єр кабінету мсьє Паскаля, вона зауважує, що тут не завадив би мармуровий дог біля ніг господаря, камін, «філософський камінь» або глобус у різьбленій оправі. Натомість у кабінеті зібрано різний мотлох: «Мсьє Паскаль, як я і уявляла, сидів за широким письмовим столом, позаду нього - полиці з книгами до самої стелі, вікна зашторені зеленим оксамитом<...>. Бракувало «мармурового» дога біля ніг господаря, <.> «філософського каменя», котрий стояв би на столі, чи глобуса, оправленого в різьблене коло. Проте на тумбі стояв допотопний репродуктор, а біля нього валялися речі, яким місце в передпокої, - потерті шкіряні рукавички, парасолька, надколота попільниця і телефонна рурка - без самого апарата» [10, 4].

Таким чином, спостерігаємо саморефлексію художньої мови, властиву постмодерністському мисленню. Героїня не тільки оповідає про своє життя у фантастичному вимірі володінь мсьє Паскаля, а й постійно піддає іронічному осмисленню, звіряє зі своїм безпосереднім досвідом та колом мистецьких уподобань все, що відбувається з нею.

У словах героїні часто йдеться про те, що потрібно жити сьогодні, а не бути заручником минулого чи поринати в майбутнє, і тим самим відмежовуватися від реалій буття, бо життя людське швидкоплинне, і не можна марнувати його даремно: потрібно бути ближчими до природи, як вважає пані Голка: «<...>минулого немає. Це так просто, коли немає минулого. Навіть те, що друга подушка була не зібганою, говорило про те саме. Треба жити одним днем» [10, 20].

Таким чином можна сказати, що пані Голка - екзистенційна жінка. Саме вона є своєрідним стрижнем у романі за своєю внутрішньою та емоційною сутністю. Перед нею стоїть непростий вибір - повернутися в минуле.

Подорож пані Голки є дорогою у власний внутрішній світ, у спогади про минуле з метою осягнення навколишньої реальності, розуміння свого місця та призначення в цьому світі. Дорога пані Голки - це шлях очищення, оновлення, самопізнання, пошуку сенсу власного життя. Наприкінці твору ми дізнаємось, що фізично тіло пані Голки перебувало в комі й прокинутися вона змогла, лише віднайшовши своє призначення. Тобто і фізично, і духовно вона завершила певний етап своєї життєвої подорожі, пройшовши певні ініціації: готування вечері для всіх гостей мсьє Паскаля, написання відповідей на листи дітей і, врешті-решт, отримання амулета мсьє Паскаля. Пані Голка виконала завдання свого господаря, які й стали своєрідними випробуваннями на шляху до пошуку щастя й гармонії.

Отож, перед читачами постає створене фантазією головної героїні пані Голки містечко-фантом, яке «існує як самодостатній світ зі своїми самодостатніми законами й правилами життя, як світ не для всіх, як світ задля особливо нужденних - психологічно й духовно зневірених, зламаних» [4, 121].

Проте замість можливості здійснити мандрівку вглиб примхливих сюжетно- смислових надр, які обнадійливо відкриваються перед героїнею, і цим самим забезпечити «Амулету Паскаля» імідж однієї з родзинок власного прозового тренду, Ірен Роздобудько поквапилася вивести пані Голку з багатонадійної ситуації, у якій та опинилася, і гранично спростила фінал, чим фактично простерилізувала самобутність як задуму, так і концепції тексту [5, 46]. Головна героїня втрачає здатність до просторової орієнтації в контексті твору, що сприймається читачем як своєрідна метафора душевного стану героїні - втрата життєвих орієнтирів, критеріїв істинності у мистецтві.

Слід також зазначити, що художнє мислення Ірен Роздобудько демонструє інший підхід до мистецьких феноменів. На нашу думку, мистецтво у творі цієї авторки більшою мірою стає об'єктом гри. За словами головної героїні, «мабуть, справжнє мистецтво починається тоді, коли закінчивши роботу, починаєш її тихо ненавидіти» [10, 3]. Проживання-проговорювання власного досвіду пані Голки будується на численних паралелях між об'єктивними подіями.

У Ірен Роздобудько «Амулет Паскаля» - це обіцяна інтрига з грою енігматичного мсьє Паскаля, яка суттєво не розвивається, залишаючи найцікавішу колізію цього тексту в ембріональному стані [5, 50]. Проте залишаючи роман композиційно незавершеним, письменниця підсвідомо спонукає до творчого домислу та моделювання читачем «свого фіналу». Такий авторський прийом слугує своєрідним натяком на можливе продовження книги [2].

У процесі розгортання подій у романі письменниця надає перевагу розкриттю сюжету твору через психологічні передумови, тримаючи читача в емоційній напрузі до фінального епізоду.

Отже, інтелектуальна гра та інтертекстуальність є основним будівельним матеріалом роману «Амулет Паскаля» і проявляє себе у двох функціях: по-перше - є конструктивним принципом організації самого тексту, по-друге, як класична художність - у демонстрації численних елементів ранніх текстів (алюзій, ремінісценцій).

Розповідь ведеться від імені головної героїні і в є реакцією на навколишню реальність, що робить читача співучасником описуваних подій.

Таким чином, аналізований роман «Амулет Паскаля» яскраво втілює провідні тенденції, які спостерігаються в сучасному літературному процесі, - творче застосування художнього інструментарію постмодернізму (фрагментарність викладу, та інтертекстуальність).

Список використаної літератури

1. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Москва: Искусство, 1975. C. 63-407.

2. Галушка Н. В. Літературознавча рецепція творчості Ірен Роздобудько. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j pdf/lvk_2013_23(1)_7.pdf.

3. Ганошенко Ю.А. Генологічна специфіка інтелектуального роману. Світова література на перехресті культур і цивілізацій. Вип. 7(2). Запоріжжя, 2013. С. 41.

4. Голобородько Я. Ю. Елізіум. Інкорпорація стратогем. Харків : Фоліо, 2009. С. 120121.

5. Голобородько Я. Українська fashion-література: тексти й цінності Ірен Роздобудько: літературний есей. Вісник Національної Академії наук України. 2010. №1. С. 44-50.

6. Зубрицька М. О. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис. 2004. С. 30-32.

7. Кропивко І. В. Художньо-архітектонічні особливості повісті І. Роздобудько «Все, що я хотіла сьогодні...» . Вісник: Ч. 2. 2012. № 3 (238). С. 162-171.

8. Лотман Ю. М. Семиосфера. Культура и взрыв. Москва: Искусство - ХХІ в. 2010.

9. Повєткін Є. Політична риторика в оленячій шкірі [Електронний ресурс]. Інтернет- часопис про культуру: [веб-сайт]. Режим доступу: http://kut.org.ua/books a0182.php. Харків: Фоліо, 2007

10. Роздобудько І. В. Амулет Паскаля. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://loveread.ec/view global.php?id=25616.Харків: Фоліо, 2012.

11. Ткачук О. М. Наратологічний словник. Тернопіль : Астон, 2002. 173 с.

Размещено на Allbest.ru