Мотиви й образи протесту в оповідях про примусове переселення із зон затоплення
Проаналізовано образ діда й баби на даху хати в затопленому виселеному селі, які не хотіли покидати своє рідне село і так демонстрували протест проти переселення. Обґрунтовано гіпотезу, що цей образ сформувався через певний час після події переселення.
| Рубрика | Литература |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.06.2022 |
| Размер файла | 41,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Мотиви й образи протесту в оповідях про примусове переселення із зон затоплення
Ірина Коваль-Фучило, канд. філол. наук, ст. наук. співроб.
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, Київ, Україна
Анотація
Проаналізовано образ діда й баби на даху хати в затопленому виселеному селі, які не хотіли покидати своє рідне село і так демонстрували протест проти переселення та затоплення. Обґрунтовано гіпотезу, що цей образ сформувався через певний час після самої події переселення під впливом таких основних факторів: внутрішньонаративні чинники і світоглядні уявлення; зовнішній вплив тогочасної пропаганди; сучасні уявлення про колишні події, їхнє переосмислення. Тексти усних і письмових спогадів про переселення дають підстави стверджувати, що ідея про те, що старим людям було значно важче переселитися і прижитися на новому місці, вербалізована чи не в усіх оповідачів. Така ситуація могла посприяти формуванню образу діда й баби, які опираються переселенню. Розповідають, що старим людям було важко змиритися з переселенням, руйнуваннями хати, що вони швидко помирали на новому місці.
На лексичному рівні на формування аналізованого образу вплинула поширена в українському фольклорі, особливо в казкових текстах, номінація персонажів дід і баба. Ця ідіоматична сполука є шаблонною в текстах спогадів. образ дід переселення
На виникнення протестного образу діда й баби вплинув семантичний рівень переселенської усної історії, а саме типові, найбільш поширені способи презентації діда і баби у спогадах оповідачів. Дід в усній історії переселення - це завжди позитивний персонаж. Він дуже пов'язаний із землею, є дбайливим господарем, умілим майстром, знаючим, доброчинцем для дітей. Образ баби у спогадах переселенців, хоча й часто перебуває в парі з дідом, проте має свої оригінальні особливості. Баба тісно пов'язана з домом, вона доглядає когось, дає прихисток, годує, виконує домашню роботу.
Щоб активізувати переселення, державі довелося вдатися до масованої пропаганди, залучати до цього чиновників, активістів і навіть митців. Доводилося переконували людей, що на новому місці почнеться краще життя, що це потрібно для всієї країни, що вони зобов'язані переселитися. Переселення стало навіть темою художньої літератури.
Нині відбувається переосмислення доцільності затоплення значної території родючих придніпровських і придністровських земель, тривають процеси з метою привернення уваги до цієї події. Ці процеси закономірно спровокували запитання: а чи можна було цього уникнути, чи можна було якось чинити опір? Виникає потреба переконати себе в тому, що люди все ж протестували. Так образ діда і баби на даху хати почали трактувати як вияв протесту проти втрати своєї землі, оселі, села. Через півстолітній часовий інтервал цей відчайдушний спротив "малої" людини став поетичним образом опору тогочасній нищівній системі.
Ключові слова: усна історія переселення, образи протесту, образи діда і баби, пропаганда, Довженко, зона затоплення.
Iryna Koval-Fuchylo, Doctor of Philology, Senior Researcher
Rylsky Institute for Art Studies, Folklore and Ethnology,
Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, Ukraine
MOTIVES AND IMAGES OF PROTEST IN STORIES ABOUT FORCED MIGRATION FROM FLOOD ZONES
The article analyses the image of grandfather and grandmother on the roof of a house in a flooded evicted village. They did not want to leave their home village and thus demonstrated protest against resettlement and flooding. The hypothesis that this image was formed some time after the event of resettlement under the influence of the following main factors: intra-narrative factors and worldviews; external influence of the propaganda in that time; modern ideas about past events, their rethinking. Texts of oral and written memoirs about resettlement give grounds to claim that the idea that it was much more difficult for old people to relocate and settle in a new place is verbalized in almost all narrators. This situation could contribute to the formation of the image of grandparents who resist resettlement. It is said that it was difficult for the old people to accept the resettlement, the destruction of the house, that they quickly died in the new place.
At the lexical level, the formation of the analysed image was influenced by the common nomination of the characters grandfather and grandmother in Ukrainian folklore, especially in fairy-tale texts. This idiomatic compound is a template in the texts of memoirs.
The emergence of the protest image of grandparents was influenced by the semantic level of resettlement oral history, namely the typical, most common ways of presenting grandparents in the memories of the narrators. The grandfather in the oral history of resettlement is always a positive character. He is strongly connected with the land, is a caring owner, a skilled craftsman, a knowledgeable, benefactor for children. The image of the grandmother in the memories of the settlers, although often paired with the grandfather, but has its own original features. A grandmother is closely connected with the house, she takes care of someone, gives shelter, feeds, does housework.
To intensify resettlement, the state had to resort to massive propaganda, involving officials, activists and even artists. We had to convince people that a new life would start in a new place, that it was necessary for the whole country, that they were obliged to relocate. Resettlement has even become a topic of fiction.
Today, the expediency of flooding a large area of Dnipro and Dnister lands is being reconsidered, and processes are underway to draw attention to this event. These processes naturally provoked the question: could this have been avoided, could it have been resisted in any way? There is a need to convince ourselves that people still protested in that time. So the image of grandparents on the roof of the house began to be interpreted as a manifestation of protest against the loss of their land, homes, villages. Half a century later, this desperate resistance of the "little" person became a poetic image of resistance to the destructive system.
Keywords: oral history of resettlement, images of protest, images of grandparents, propaganda, Dovzhenko, flood zone.
Вступ
Будівництво шести гідроелектростанцій на Дніпрі й однієї на Дністрі тривало від 1927-го до 1981 рр. Я записувала інтерв'ю із людьми, які переселялися у 1960-1980-х рр. Віддаленість у часі тих подій зумовлює виникнення так званої епічної дистанції (термін Степана Мишанича), завдяки якій відбувається усталеність автобіографічних оповідей про певну важливу подію в житті людини і її колективу, спогади набувають "виробленої традицією форми" [8, с. 5].
Метою пропонованої статті є проаналізувати образи протесту в усно-історичних наративах про примусове переселення. У спогадах протест проти переселення і затоплення села виражені в образах діда й баби, які не хотіли переселятися, перебували на даху своєї хати аж до цілковитого затоплення. Предметом дослідження є записи інтерв'ю з переселенцями, здійснені впродовж 2012-2019 рр. авторкою статті, а також опубліковані спогади про виселені села. Об'єктом дослідження є образи діда й баби в усноісторичних наративах, а також фактори, що вплинули на формування цих образів.
Методологія дослідження включає загальні (спостереження, порівняння) і спеціальні (інтерв'ювання, порівняльно-історичний, структурний, текстовий аналіз) методи дослідження.
Результати дослідження Важливою складовою усталеної традиційної форми є набір основних образів. Пропоноване дослідження присвячене одному образу усної історії переселення, а саме фольклорному архетипному образу діда й баби, які, на відміну від решти своїх односельців, виявили протест до переселення. Їхній спротив полягав у тому, що вони категорично не хотіли покидати своєї хати, своєї землі, навіть готові були втопитися, щоб тільки не залишати своєї території:
Одна баба з дідом у Самосілці, там друге село, зробили землянку і в землянку увели корову і сами жили в землянці. І отаким хмизом накрили, бо воно в лісі, красіво. А тоді ж видали себе, бо топили, а там же димарь. А комисія як ходила, то найшли, то уже в послідню очередь їх переселяли. А хто не хотів хати валять, то валяли бульдозером уже последнє время, бо надо було срочно, бо вже літом, ото весною в [19]59-ім до червня місяця всіх виселили. А після червня, хто не виселявся - нахально уже ходила комисія, провіряла, де хто є, всіх виселяли. Вопше! (МАФ)
(Тут і далі абревіатурою позначено ім'я оповідача, наведене в переліку інформантів у кінці статті);
Казали, шо там уже затопляли, а дід і баба не хотіли переселяться, казали: "Лучче ми потонемо". То не знаю, чи їх виселили, чи вони потонули. Люди не хотіли ніяк (ГМІ); Було в районі, шо дєдушка один і баба осталися і сказали: "Не підемо і все". Село уже залило, а вони на хаті сидять. /- То в якому селі?/ Кажись, у Придніпровському /.../А може, й Демки (ЧМЛ).
Рідше таким протестувальником є дід:
/А ви знаєте таке, що, може, хтось протестував чи опирався?/ У нас був, опирався. І в мене є "Гріхи наші" [книжка], шо наш земляк, дід один, остався на острівці і виліз на грушу. Уже вода прибувала, в [19]61-му, в [19]62-му році, а він хату оставив і сказав: "Не піду і вмру тут". То його - прилетіли вертольотом і силою забрали, і силою переселяли. Один такий випадок був. Є в мене книжка "Гріхи наші", і там написано, що це дідова груша, і вона й досі десь там на острівку. Був, опирався один товариш, но масово - нє. Люди такі були законопослушні (ЗВФ).
В одному інтерв'ю вік людей на хаті серед затопленого села не зазначено: Там даже було таке, шо чула, те, що бувало, шо сиділи даже люди, не хотіли виселяться, шо сиділи даже на криші своєї хати. Їх примусово знімали звідти і вивозили (ЖНІ).
На нашу думку, образ діда й баби на даху хати серед затопленого села у спогадах виник значно пізніше порівняно з іншими мотивами й образами. Він сформувався під впливом таких факторів:
1. Внутрішньонаративні чинники та світоглядні уявлення;
2. Зовнішній вплив тогочасної пропаганди;
3. Сучасні уявлення про колишні події, їхнє переосмислення.
Проаналізуємо ці фактори.
1. Внутрішньонаративні чинники і світоглядні уявлення - це вплив усієї переселенської усної історії, відображених у ній світоглядних уявлень на виникнення і розвиток системи мотивів і образів. Тексти усних і письмових спогадів про переселення дають підстави стверджувати, що ідея про те, що старим людям було значно важче переселитися і прижитися на новому місці верба- лізована чи не в усіх оповідачів. Така ситуація могла посприяти формуванню образу діда й баби, які опираються переселенню. Отже, на формування аналізованого сюжету вплинули такі постійні мотиви оповідей:
• старим людям було значно важче переселятися, аніж молодим: І так получається, що оці старі люди, які переселилися на оце поле, - робить нема чого, для них безділля таке, вони з ума сходять, нема ні деревинки, нічого немає (ЧМЮ); "Це була, - казала баба (вона, як розказувала - все плаче), - трагедія для людей" (КЛГ); "Тяжкими для всієї нашої великої родини є спогади про переїзд діда Андрія та бабусі Ольги. На той час вони вже були в літах. Для молодих - дорога вперед, а для них - вимушене чергове переселення з нажитого, рідного місця, де минув увесь вік [7, с. 186-187];Бо ГЕС ота за тридцять кілометрів...
Щоправда, може не дійде вода.
Тут дід Самсон: "Та краще вже померти!.."
(Відсталий. Перспектива. Плани. Да!..)
А дев'яностолітній дід Вакула
На костур сперсь, що аж тріщав під ним:
"Канешно, ми давно оце все чули.
Ну. а куди ж подітися старим?" -
"Самотніх - у будинок престарілих."
(Баба Ониська впала на ціпок).
(Уривок із поезії О. Дяченко "Остання сторінка") [13, с. 79].
• після переселення люди старшого віку почали хворіти і вже довго не жили: Люди переживали з боллю. Такі були, шо й померли, не могли. От в мене дід Петро - він не мог цього пережить /.../Я сюди коли приїхав, в [19]59-ім році, ми приїхали в апрелі. Першого декабря дід Петро помер, було йому 69 років (Бві); "Дід не міг забути свій маєток. Бабуся не витримала цих випробувань і померла" [7, с. 219];
Інфаркт звалив могутнього Давида, В лікарню Гапку повезли Дніпром, Розбив параліч бабу Платониду - Неначе мор страшний пройшов селом.
(Уривок із поезії О. Дяченко "Остання сторінка") [13, с. 80].
• руйнування хати було найважчим ударом саме для людей старшого віку: / А ви чули, щоб хтось плакав за хатою?/- Та канєшна плакали. Так жаліли баби, діди за тим. Там місцина хароша була. Випас скота. В людей скоту багато було, вівців (БАП); Осьо дивіться: розбирають хату (показує в книзі). Баба Палажка плаче (ССФ); "Бабуся просиділа на вузлах цілий день. І на її очах розбирали хату, у якій пройшло все життя. Що вона тоді передумала і як це їй боліло, можна судити з того, що в першу ж ніч на новому місці її ударив параліч, якого вона так і не змогла збороти /./ Вона лежачою прожила ще з рік. Ось таку ціну бабуся заплатила за це переселення" [7, с. 291].
• типові способи парного зображення діда і баби у спогадах: Оце в нас називається вулиця Новоселиця, або Санелівський шлях. Там почали будувать самі перші, там мої дід і баба (ССФ).
На лексичному рівні на формування аналізованого образу вплинула поширена в українському фольклорі, особливо в казкових текстах, номінація персонажів дід і баба. Ця ідіоматична сполука є шаблонною в текстах спогадів: Я живу в Старій Ушиці, я свого діда і бабку поховав (НОГ); "А я у діда з бабою ховалася" [7, с. 38]; "Дід і баба давали в сумку зав'ялену рибу, яка була неймовірно смачною" [7, с. 291]; "Баба Гонька і дід Савка багато допомагали Кагарлицьким" [13, с. 17-18].
Крім мотивного і лексичного рівня, на виникнення протестного образу діда й баби вплинув семантичний рівень переселенської усної історії. Маю на увазі типові, найбільш поширені способи презентації діда і баби у спогадах оповідачів.
Дід, дідусь, рідше - дєдушка в усній історії переселення - це завжди позитивний персонаж. Він дуже пов'язаний із землею, є дбайливим господарем, умілим майстром, знаючим, доброчинцем для дітей. Саме лексема дід стала твірною основою для номінації прадідівський, яка у спогадах реалізована у словосполученні прадідівська земля: "Зарубинці виселили повністю зі своїх споконвічних прадідівських земель" [13, с. 6], "Люди були виселені з прадідівських земель, де не одне століття вівся їхній родовід" [13, с. 79]. Апеляція до втрати землі є найважливішим аргументом для сучасної характеристики переселення як несправедливого, необдуманого рішення, яке призвело до більших втрат, аніж здобутків (Це твердження детально розглянуте в аналізі концепту земля; див.: [6]):
Такі землі затопить! Дуже шкода. Хай те Васюгання, шо казали, там вічна мерзлота, хай би оте затопляли, а такі землі - поспішили. Поспішили, бо було на ура: "Дайош електрику, п'ятирічки!" І на Дніпрі, Придніпров'я - шість електростанцій потужних! Це ж багато дуже. Дуже багаті землі (ЧМЛ).
Лексема дід є твірною основою і для слова прадід, яке в переселенській номінації персонажів також тісно пов'язане із землею, на якій жили попередні роди оповідача:
Це пам'ятник нашим пра-пра-пра-прадідам. Це наше село. Це хата була, а в кінці города текла річка, бурна була (НОГ); А ми кажемо: "Боже, а якби вас зара з цего місця? Ви робили, тут жили, ваші батьки, діди, прадіди, і взяли вас нагнали в друге село, і в тім селі вас ше не хтят і кажут, шо-сте прийшли такі, такі? Це ж не то, шо ми хтіли і самі до вас прийшли" (ЛПО); Оце в нас по батьківській лінії оце дід чи прадід Володимир мав свою землю, а тоді розділив між синами. Оце там був у батька город (ССФ).
Закономірно, що зв'язок із землею передбачає пам'ять про хліборобське ремесло представників чоловічої статі попередніх поколінь, господарювання на землі: "Зарубинчани займалися одвічною хліборобною працею" [13, с. 19], "Сивочолий хлібороб з діда-прадіда" [13, с. 64], "Дід Вакула /.../ був мудрим хліборобом і знав всі народні прикмети" [13, с. 101]; "Дід був хазяїном. У нього був млин, пасіка на 30 вуликів, сам зробив січкарню, була віялка, і все це своїми руками" [7, с. 211].
У переліку обов'язкових характерних рис діда важливою є його мудрість, досвід, незвичайні вміння, обізнаність у різних історичних і побутових ситуаціях. Оповідачі часто апелюють до рішень своїх дідів як до правильних, достойних похвали й наслідування вчинків і дій:
Так от ті старі кажуть: "Це мені не вода, шо буде бігти по трубі". Вода должна буть там, де істочник єсть. Потому шо всякі времена бувають". І от дід Петро сказав: "Ето мені не вода!" І багато таких людей, як мій дід, вони не пішли туда за тим колгоспом строїть. Начали ходить шукать міста. Наші переселенці - по всій Україні: і в Глинську єсть, і в Григорівці, і в Коб- зарівки, кругом. Каждий шукав місця /./Дід Петро сказав: "Я туди не хочу". Дали участки, там води нема (БВІ); Діди і прадіди до часов не лізли. А це і до часов добралися, і часам покою нема! (ЮНС);
"Дід Василь міг по зірках читати долю людей та передбачувати хід подій і природних явищ" [7, с. 172].
Крім дідів-хліборобів, у спогадах чимало також дідів- майстрів. Їхню майстерність і працелюбство всі шанували і пам'ятають дотепер, а їхніми виробами люди користувалися тривалий час. Це діди будівельники, покрівельники, столярі, пасічники, музиканти, каменярі: "Ще до розкуркулення дід почав будувати старшим синам хати, одну з них, ще і не добудовану, забрали під сільраду і більш не вернули" [7, с. 166]; Але одна сім'я була. Бизюк Тодор. Я його пам'ятаю до цеїпори. Він такий був дід, шо ходив собі по селі, а хати були під соломою. І він дуже вмів це діло зробити. Як зав'яже, то шоб розв'язати - треба розрубувати (ЛІК); Казали Дід Борода. Таво Валя, шо там тримає дачу, то це тої Валі дід. Він був, як Дід Мороз: сивий, весь сивий, в білій гребінній сорочці, в штанах, і це той дід зробив ту масничку. І до цеї пори вона є. Чисто всьо дерев'яне (ЛГІ); "Рамки і вулики дід Василь робив сам /.../ Дід Василь столярував, робив двері, лави, судники, навіть приймав до навчання столярному ділу й пасічникуванню охочих учнів. Дідові інструменти: рубанки, пилки, фуганки, вибірки для чвертей, фасок, різні долота до цих днів нагадують про його майстерність, бережливість й неймовірну працелюбність" [7, с. 170-171]; "Про діда це можу сказати, що у нього ніколи не було вільного часу, все і роботі, в роботі" [7, с. 279]; робив із міцного, сірого каменю Зарубиної гори хрести на могили односельців /.../Давно уже немає села, розрито кладовище, але ще на ньому зберігають пам'ять про діда Михайла кам'яні надгробки у центрі покинутого кладовища [13, с. 81]; "Жодне весілля не обходилося без співучої скрипки діда Антона Болілого та гармонії Романа Дяченка" [13, с. 74].
Діди у спогадах переселенців постають величними, поважними, побожними: А в нас як ото на гробки, як поминки, було, то це іде пєвча, дід з хрестом, як сейчас помню, на деревянкє: хрест здоровий (БАП); А Лукаве- нко Олександр, в нас називали його дід Санько, - він правив тіпа як за попа (ЧМЮ).
Оповідачі загадують, яких переслідувань зазнали їхні діди:
Дід у мене - то вже рік переховувався по скиртах, і зимою, і літом, все, того що раніше дід був неграмотний, дід був роботяга, а цей донос був написаний. Просто йому дали листа: "Відвези в Золотоношу". Він заїхав передіться додому, а зайшов сусід, а сусід вмів читати. Каже: "Давай вскриєм почитаєм". - "Та як же? Неззя". А той: "Давай!" Вскрили, а там написано, шо: "того, що. той, хто привезе цього листа - ворог народу". І дід тоді втік. Втік і рік переховувався (ЖНІ); Спеціально була прийнята така постанова: очистити прикордонні села від ворожих елементів. Хто був ворожим елементом? Перший: жив біля границі, як мій дід. От поруч границя - вкінці городу, значить, є підозра, що він займається контрабандою. Якщо є підозра - можна висилати (ГТВ);
"У діда забрали хату, їх вигнали на вулицю /.../ Сільські активісти вислідили діда, здали в НКВД, і тримали його в якійсь землянці разом з ще кількома чоловіками майже місяць під охороною. Їсти не давали майже зовсім" [7, с. 164].
Важливою рисою діда є його дружні стосунки із дітьми:
Дід нас як поведе в Ходоровщину гребти сіно. Таки ж малі, а день сіно гребем. Він наварить юшки, линків наловить отам. Да як насолить ту юшку! Він сильно любив солоне. Да як насолить! І посадить у довбанку. Сам сидить посередині. Отак за поли не можна держаться, бо вона зразу перекидається. Тільки треба сидіть рівно і не ворушиться (Софія Гич);
"Ми з дідом Григорієм їздили та возили снопи додому, молотили" [13, с. 41].
Образ баби (бабуся, рідше - бабуня, бабка, бабушка) у спогадах переселенців, хоча й часто перебуває у парі з дідом, проте має свої оригінальні особливості. Так, баба тісно пов'язана із домом, тому вона доглядає когось, дає прихисток, годує, виконує домашню роботу: У нашої бабушки хата була під залізом і в неї хата не згоріла. То ми перебралися всі до бабушки. Зімували в бабушки (ЧК); Нас шестеро! І всі рвем щавель, і баба варить нам борщ (ГСІ); Ночували у Букрині, там бабуся нас годувала борщем, був дуже солоним, і зараз пам'ятаю, але ж смачний [13, с. 45].
У спогадах про повоєнний час бабусі - це люди, які були змушені виконувати і чоловічу, і жіночу роботи, виснажені важкою працею: То не моя баба, то чужа жінка. Баба Ганна я казала на неї. Вона була в Німеччині два роки. Ну, така згорена, вимучена. Така людина вироблена (Кикоть Лариса); "Баби самі витикали мулявники - посередині куль, а по боках два крила. Одна людина наганяє рибу, а двоє затягують (такі мулявники спасали і в голодний 1947 рік)" [13, с. 17]; "Як і всі вдови, баба Липа робила і жіночу, і чоловічу роботу" [13, с. 138].
Бабусі - це люди, які багато знають, багато цікавого розповідали й можуть розповісти про життя, про минуле: Оце якби баба Уляна здоровіша була, а то лежить уже така - часує. Та б вам багато розповіла. Та баба зна все (ЮНС); Я пам'ятаю, баба розказувала, ніколи в житті не можна прив'язувати себе до кладовища, - шо не можна отак, як оце зараз: осьо людина лежить, і біля неї місце залишене (ЖНІ); А як баба Марчиха розказувала, як вона в повінь. (СЗубер); Баба часто згадувала, які там густі та пишні сінокоси [13, с. 127].
Бабусі були відповідальні за духовні справи, тому вони побожні, а ще знаються на замовляннях: Моя бабуся набожня, ця бабуся, яка ось тут доживала в оцій хаті (ЮОЯ); "Баба Олена Сергія та Віру привчила, щоб кожен вечір стояли біля образів та читали молитву" [7, с. 258]; "Баба Федора уміла робити різні замовляння, знала коли і як саджати на городі (горобці на сусідньому городі все зерно з соняшника виклюють, а в баби Федори все ціле). Але свій дар нікому не передавала" [13, с. 134]
Бабусі у спогадах дуже працьовиті, вони також майстрині, найчастіше - ткалі, вишивальниці: А в бабки був верстат - братова моя в Кам'янці робила в музеї, то вона забрала. І був такий глиняний друшляк. І бабка робила верети. В неї був такий маленький верстат, шо ше кі- вки ті мотала (ЛГІ); "Баба Антоніна поставила у хаті верстат і ткала полотно" [13, с. 121]; "Баба була лагідна, добродушна, спокійна, вміла гарно вишивати" [13, с. 163].
Бабусі часто дружні із дітьми, виховують їх:
Ми до бабки в Колодівку йшли через яр (ЛГІ); Ми спимо, малі діти, спимо ж. Баба теж коло нас (ГВІ); Нас воспитувала баба. Мама, батько всігда на роботі (ГСІ). Щоправда, баба, на відміну від діда, може налаяти й покарати: "Ах ти ж, нечиста сила! Ти полізла оце, чуть не втопилася!" - да мене лозиною! Оце таке було воспитаніє. Баба нас держала у строгості (ГВІ);
"Пригадалося, коли діти гралися на вигоні, Василь раптом сказав: "Піду додому курчата заганять, бо баба приказувала, бо баба буде лаяти" [13, с. 95]. Через такі характеристики баба може бути навіть кумедною: Одного разу, сердячись, баба забрала м'яча і намагалася продірявити його лопатою. Вона його б'є, а він підскакує. І так кілька разів [13, с. 94]; "Михайло її запитує, що не так, а баба Федора: "Чортзна-як, але не так!"" [13, с. 137].
Зовнішній вплив тогочасної пропаганди
Переселення сіл із зон затоплення внаслідок будівництва ГЕС після Другої світової війни стало для їхніх мешканців справжньою трагедією. Багато селян вже встигли відбудувати свої оселі після війни і налагодити менш-більш нормальне життя. Наші респонденти свідчать, що люди не вірили в можливість затоплення села. Так, повторюваними є репліки "Та де ж та вода візьметься?..", "Де Дніпро, а де ми..." тощо. Коли вже стало зрозуміло, що затоплення відбудеться, то довелося змиритися із фактом переселення й готуватися до нього. Про якісь активні форми протесту не йшлося, бо всі ще дуже добре пам'ятали і репресії, і Голодомор, і беззахисність воєнного часу. Проте державі все ж доводилося вдатися до масованої пропаганди, залучати до цього чиновників, активістів і навіть митців. Доводилося переконували людей, що на новому місці почнеться краще життя, що це потрібно для всієї країни, що вони зобов'язані переселитися, бо ж, за словами державних активістів-пропагандистів, за людей "воювали, кров проливали, вся земля кровію пролята, і всьо ми перебороли, всьо ми відвоювали, жиєм вольно тут ми в свої державі, а ви не хочете вийти на друге місце!? Мусите вийти!' (ВГП). Ці всі ресурси доводилося застосовувати, бо ж ніхто добровільно не хотів руйнувати своєї хати, залишати рідного села. Так виникли авторські пісні, присвячені будівництву гідроелектростанцій. Твір "Дніпрельстан" [8, с. 171-172, 371] був написаний у 1930-х роках, автор - Ярослав Васильович Гримайло (1906-1984). Автор описує Дніпро: "свавільний, гордий бунтівник"; пише, що на береги цієї непокірної річки прийшли загони робітників, щоб перетворити силу Дніпра на електрику, примусити його стати робітником:
На береги казково-мальовничі суворих хвиль котились буруни; та от прийшли загони робітничі - країни волі і труда сини /.../ Тепер будеш шуміти двигунами, крилами турбін дзвеніти ніч і день. Тепер буде електрика над нами співати праці вогненних пісень /.../ і інша слава загуде по світі: новий Дніпро, могутній робітник! [8, с. 171-172, 371].
Ще один твір - "Пісня про Каховське море", автор - відомий український поет-пісняр Терень (Терентій) Германович Масенко (1903-1970). Пісня була написана 1952 року, опублікована у збірнику поезій Масенка "Весняні журавлі" (1956) [8, с. 372]. У ній створення штучний водойм представлене як перемога над суховіями, наповнення полів водою, здійснення мрій, унаслідок цих змін Дніпро йде новими, а не старими шляхами:
Не шляхами давніми, Не старими, - Йде Дніпро між нивами Золотими /.../ Ми навік поборемо Суховії, В щастя перетворимо Наші мрії /.../ Ми цю землю водами Напуваєм, Щастя ми з народами Здобуваєм [8, с. 179-180].
Ідеї подолання Дніпра, боротьби зі стихією, перемог над природою слабо в'яжуться із людьми похилого віку, - тут потрібні молоді, завзяті, орієнтовані на нові звитяги і подвиги. Думка про те, що старі люди мало придатні для змін не нова в традиційній культурі. Так, відомі численні прислів'я і приказки про особливості старого і нового, про те, що старе мало надається до змін: співати стару пісню (`продовжувати говорити що-небудь давно відоме (переважно негативне)'), старе дерево не пересаджують, молоде дерево гнеться, а старе ламається (`старі люди погано переносять зміни') та інше.
Пропри масовану пропаганду, залякування, вмовляння, обіцянки щедрих компенсацій, переселення відбувалося кволо. Тоді в офіційному обґрунтуванні необхідності і корисності від створення штучних водойм виникає твердження, що в затримці виселення винні старі люди, бо це тільки вони не хочуть переселятися, опираються новому, не розуміють важливості цієї "державної ваги будівлі" (МІЛ). Ця думка була чітко проарти- кульована у кіносценарії Олександра Довженка "Поема про море", а далі й в однойменному кінофільмі, який 1958 року, вже після смерті свого чоловіка, зняла режисер Юлія Солнцева. Радянське літературознавство загалом і посібники із вивчення творчості Олександра Довженка зокрема намагалися створити образ письменника як оспівувача нового рукотворного моря, праці людей, присвяченій його створенню: ""Поема про море" - лебедина пісня О. Довженка" [11, с. 8], [12, с. 110]. Мало хто наважувався зазначити, що затоплення земель призведе до багатьох негативних наслідків: ". створення моря поставить і ряд серйозних проблем. Так, воно принесе вологу, дасть світло, але ж його води затоплять тисячі гектарів родючого чорнозему, зникнуть плавні - дніпровські ліси, пристановище птахів і звірів, сотні сіл змушені будуть переселитись на нові місця" [5, с. 182]. Загалом, основна увага критиків була зосереджена на "темі звеличення людини праці" [5, с. 184], "могутності людського духу" [10, с. 20], "оновленні природи" [12, с. 110] у зв'язку з будівництвом греблі і рукотворного моря. Зрештою, ці акценти не випадкові, адже вони наявні і в самій "Поемі.", і в щоденниках Олександра Довженка. Відомо, що саме таким було, так би мовити, державне замовлення: створити твір, який би звеличував нові гігантські радянські споруди.
Творчий геній Довженка виявився в тому, що, попри сумлінне виконання держзамовлення, для якого письменник три роки прожив безпосередньо на будові ГЕС і навіть був допущений на робочі наради [4], він все ж передав народне сприйняття нового моря як "нового горя" ("... Згадую С.Н. та його дружину і слова "Нове наше море - нове наше горе". Так народ говоре про море" [3, с. 375]) і присвятив цій трагічній сторінці краю чимало уваги. Можна уявити, наскільки великим було горе людей тоді, якщо навіть нині через пів століття люди із болем говорять про затоплення села своїх батьків.
Тут важливо наголосити на факті державного замовлення на кіно про будівництво ГЕС. Для посилення пропаганди про необхідність затоплення земель державне керівництво вирішило скористатися засобами кіномистецтва, яке в той час стало дуже популярним, щоб обґрунтувати будівництво дамб на Дніпрі. І знову ж таки у фільмі бачимо сцену оплакування хати якраз старою жінкою.
Сучасні уявлення про колишні події, їхнє переосмислення
Від початку 2000-х рр. в Україні відбуваються процеси, спрямовані на привернення уваги суспільства до фактів ліквідації сіл, які свого часу були затоплені, втрати родючих земель, історичної пам'яті про давні поселення, їхню культуру і самобутність. Нині ці процеси, які є складовими меморіальної культури в Україні, сформувалися в такі форми побутування: комеморативні практики (щорічні або періодичні зустрічі колишніх мешканців затоплених сіл; виставки фотографій і друкованих видань про затоплені села); архівування і консервація даних про затоплені населені пункти (видання книг, присвячених цим селам; встановлення меморіальних знаків (дощок, хрестів, капличок) про колишні населені пункти; спроба організувати музеї затоплених сіл та інше); популяризація інформації і діяльності в засобах масової інформації.
Розповіді про ці процеси набули вербалізації у спогадах про примусові переселення із зон затоплення. Ось фрагмент інтерв'ю із Переяслава із Ревегою Василем Микитовичем, 1945 р. народження, який народився в нині неіснуючому селі Комарівка: "Займатися вплотну Комарівкою ми стали, коли вже діти почали працювати в музеї [Національний історико-культурний заповідник "Переяслав". - І. К-Ф.]. - /Як ви можете розказати про цю історію. Як зараз: якось відновлюється пам'ять? Бо, я так розумію, що тривалий час про ці села нічого не було/. - Взагалі забули, що вони й були. Ніхто ніде не згадував. Почали згадувати з боку Іващенка [Іващенко Віталій Павлович, голова громадської організації "Старий Дніпро". - І. К-Ф.] (РВМ). Тобто тривалий час після переселення села ця подія не була в активному громадському дискурсі, про неї говорили хіба що в межах родини.
Що сприяло активізації комеморативних практик, звідки виникла потреба меморіалізації історії затоплених сіл, чому ще недавно забутий колективний досвід постав на порядку денному колишніх односельців? Дослідниця колективної пам'яті Аляйда Ассман доходить висновку, що для таких процесів необхідно, щоб "сформувалося меморіальне співтовариство, яке не лише пов'язує із певною подією свої специфічні проблеми і чіткий публічний заклик, а й здатне надати своєму заклику узагальнену форму із її інституціональним усталенням" [1, с. 250]. Представники державної влади, які ініціювали спорудження ГЕС і затоплення територій, свого часу не були зацікавлені в широкому розголосі інформації про втрати внаслідок затоплення, у приверненні уваги до знищення сіл, господарських угідь, історичних пам'яток. На виникнення такої ініціативи довелося чекати аж до початку 2000-х рр.
На нашу думку, аналізовані процеси доцільно розглядати в контексті змін у галузі меморіальної культури Європи. Так, "від 1980-х рр. виникають більш відкриті форми репрезентації історії, які стирають, здавалося б, очевидну різницю як між фактами і вигадкою, так і між історією і пам'яттю. Новим тут виявляється те, що індивідуальний досвід теж отримує визнання як можливість для розуміння емоційних та інших не менш важливих вимірів історії" [2, с. 14].
Увага до факту затоплення, роздуми над втратами, обговорення цього в родинах, серед друзів закономірно провокує запитання: а чи можна було цього уникнути, чи можна було якось протестувати, чинити опір. На це моє запитання переселенці майже одностайно відповідали: "А що це дало б?" Тобто ніхто не протестував, бо це не змінило б рішення "зверху" про затоплення. Цікаво, що на це питання від двох респондентів я почула у відповідь давно заготований шаблон - історію із прислів'ям:
Ніхто не протестував. А шо це мало дати? А шо це мало дати?! "Ми тебе знаєм! Замовкни". Як то кажуть, шо... була така поговірка. Зібрали в клубі людей там. І в колгосп збирають, в 30-ім році. А він був такий Гріша. А він сів під ту стіну в клубі тай тоже каже, шо "Я шось скажу". А йден каже до нього: "І щей воно там! Чого воно там сіло? Сиди тихонько і кліпай дрібонько!" Таке було життя - безправ'я було (НОГ);
А шо робить? Хочеш - не хочеш. Дали акти, то люди забрали. Казали, шо як бутилку поставиш - то не той. /Насправді то би не помогло./ Да, хоч і три став бутилки (ЛГФ). Ці фрагменти свідчать, що роздуми і розмови про протест були неодноразові, бо вони спричинили виникнення готових шаблонних відповідей із фразеологізмами "Сиди тихонько і кліпай дрібонько" і "хоч і три став".
Образи діда й баби на даху хати могли виникнути, крім іншого, і з розповідей про великі повені, коли людям доводилося вилазити на дахи будинків, рятуючись від води (Така сцена є і в "Зачарованій Десні" Олександра Довженка). І вже згодом цей образ почали трактувати як вияв протесту проти втрати своєї землі, оселі, села. Зрештою, цілком можливо, що такі випадки справді траплялися, а для нас важливо, що через півстолітній часовий інтервал цей відчайдушний спротив "малої" людини став поетичним образом опору тогочасній нищівній системі.
Висновки
Часова віддаленість від пережитої події формуванню в колективній свідомості культурної пам'яті про минулу подію. Ця пам'ять визначає набір основних мотивів, сюжетів, образів. Культурна пам'ять у перебігу історії потребує постійного тлумачення, обговорення й оновлення, оскільки її зміст засвоюють прийдешні покоління, і він повинен відповідати актуальним потребам і викликам сучасності. Дослідники усноісторичних наративів виділяють дві важливі тенденції, характерні для автобіографічних спогадів: по-перше, ці спогади зазнають щоразу нового автоперегляду, авторедагування, авто- цензури, переоцінки. Те, що людина розкаже про себе нині буде більшою чи меншою мірою відрізнятися від її розповіді через 10, 20 років. По-друге, на зміст автопрезентації, бачення й оцінювання минулого впливають суспільні процеси, які відбуваються в конкретний період часу. Ці дві характеристики спогадів - змінність і залежність від історичних обставин - рельєфно відображені в розповідях про переселення мешканців затоплених сіл унаслідок будівництва штучних водосховищ і ГЕС. Ці фактори вплинули на появу у спогадах образів протесту проти затоплення землі і виселення сіл. Це образи діда й баби, які не хотіли переселятися і аж до затоплення залишалися на даху своєї хати. Наявність такого образу у спогадах свідчить про прагнення висловити незгоду з тогочасними виселеннями і затопленням численних населених пунктів і сільськогосподарських угідь.
Список затоплених сіл
Бакота Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл., В'юнище Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл. Зарубинці Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл. Калабарок Новогеоргіївського р-ну Кіровоград. обл., Комарівка Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл., Конилівка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл., Кривчани Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл., Морозівка Глобинського р-ну Полтав. обл., Пеньківка Новогеоргіївського р-ну Кіровоград. обл., Підсінне Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл., Скородистик, частково затоплене, колишній Іркліївський р-н, Полтав. обл., нині Черкас. обл.
Оповідачі
БАП - Бережний Андрій Петрович, 1950 р. н., переселенець, нар. у с. Морозівка. Запис у с. Новоселівка Кременчуцького р- ну Полтав. обл. 19.05.2012.
БВІ - Бугаєнко Василь Іванович, 1941 р. н., переселенець, нар у с. Пеньківка. Запис у с. Підгірне Кременчуцького р-ну Полтав. обл. 20.05.2012.
ВГП - Василишина Ганна Петрівна, 1927 р. н., переселенка, нар. у с. Бакота. Запис у с. Гораївка Кам'янець-Подільського р- ну Хмельн. обл. 18.07.2014.
ГВІ - Горобець Віра Ігорівна, 1940 р. н., нар. у с. Підсінне. Запис у м. Переяслав 21.06.2019.
ГМІ - Гречка Марія Іванівна, 1927 р. н. нар. у с. Новоселівка Кременчуцького р-ну Полтав. обл. Запис у с. Новоселівка 19.05.2012.
ГСІ - Гич Софія Ігорівна нар. у с. Підсінне. Запис у м. Переяслав 21.06.2019.
ЖНІ - Жменько Надія Іллівна, 1960 р. н. Запис у с. Скородистик 02.08.2014.
ЗВФ - Загреба Валентина Федорівна, 1950 р. н., нар. у с. Скородистик. Запис у с. Скородистик 19.08.2014.
ЗСМ - Зубер Світлана Миколаївна, 1963 р. н., нар. у с. Стовп'яги Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл. Запис у м. Переяслав 21.06.2019.
КЛГ - Кикоть Лариса Григорівна, 1970 р. н., нар. у с. Канівці Чорнобаївського р-ну Черкас. обл. Запис у с. Скородистик 03.08.2014.
ЛГІ - Литвинюк Галина Іллівна, 1964 р. н., нар. у с. Каштані- вка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл. Запис у с. Гораї- вка цього ж району 20.07.2014.
ЛГФ - Лобода Галина Феодосіївна, 1928 р. н., нар. у с. Скородистик. Запис у с. Скородистик 03.08.2014.
ЛІК - Литвинюк Іван Костянтинович, 1933 р. н., нар. у с. Над- дністрянка, Запис у с. Гораївка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл. 18.07.2014
ЛПО - Левченко Параска Олексіївна, 1940 р. н., переселенка, нар. у с. Кривчани, у Бакоті була невісткою. Запис у с. Го- раївка Кам'янець-Подільського р-ну Хмельн. обл. 19.07.2014.
МАФ - Мотайло Антоніна Федорівна, 1937 р. н., переселенка, нар. у с. Калабарок. Запис у с. Глинськ Світловодського р- ну Кіровоград. обл. 19.05.2012.
МІЛ - Манько Іван Лукович, 1948 р. н., переселенець, нар. у с. Скородистик. Запис у с. Скородистик 31.07.2014.
НОГ - Никуляк Олександр Григорович, 1926 р. н., переселенець, нар. у с. Конилівка. Запис у с. Гораївка Кам'янець-Поділь- ського р-ну Хмельн. обл. 18.07.2014.
РВМ - Ревега Василь Микитович, 1945 року народження. Народився в с. Комарівка. Запис у м. Переяслав 20.06.2019.
ССФ - Сорокова Софія Федорівна, 1937 р. н., нар. у с. Зарубинці. Запис у с. Віненці Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл. 22.06.2019.
ЧКА - Чепинога Катерина Андріївна, 1931 р. н., нар. у с. Скородистик. Запис у с. Скородистик 19.08.2014.
ЧМЛ - Чепинога Михайло Логвинович, 1929 р. н., нар. у с. Скородистик, колишній голова сільради, учитель, директор школи. Запис у с. Скородистик 19.08.2014.
ЧМЮ - Чирков Микола Юхимович, 1957 р. н., нар. у с. В'юнище, освіта вища, ветлікар. Запис у с. Циблі Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл.22.06.2019.
ЮНС - Юхно Ніна Семенівна, 1952 р. н., переселенка, нар. у с. Скородистик. Запис у с. Скородистик, 01.08.2014.
ЮОЯ - Юхно Олександр Якович, 1963 р. н., нар. у м. Іркліїв, освіта вища. Запис у с. Скородистик 02.08.2014.
Список використаної літератури
1. Ассман А. Длинная тень прошлого: Мемориальная культура и историческая политика; пер. с нем. Б. Хлебникова. - Москва: Новое литературное обозрение, 2014.
2. Ассман А. Новое недовольство мемориальной культурой. - Москва: Новое литературное обозрение, 2016.
3. Довженко О.П. Сторінки щоденника (1941-1956). - Київ: Вид-во гуманітарн. літератури, 2004.
4. Довженко О.П. Щоденникові записи, 1939-1956; уклад. С.В. Трим- бач. - Харків: Фоліо, 2015.
5. Коба С.Л. Олександр Довженко. Життя і творчість. - Київ: Дніпро, 1979.
6. Коваль-Фучило І. М. Концепт "земля" в оповідях про примусове переселення // Lemkovia, Bojkovia, Rusini - dejiny, sucasnosf, materialna a duchovna kultura. - 2018. - Tomus VII. - Cast 2. - Banska Bystrica. - С. 25-40.
7. Михняк М.К. (упоряд.). Затоплений рай: Андруші у спогадах та документах. - Київ: Український пріоритет, 2018.
8. Мишанич С.В. Усні народні оповідання. - Київ: Наукова думка, 1986.
9. Нудьга Г.А. (упоряд.). Пісні та романси українських радянських поетів. 1917-1957. - Київ: Радянський письменник, 1960.
10. Писаревский Д.С. Александр Довженко и его "Поэма о море". - Москва: Знание, 1959.
11. Пультер С.О. Вивчення творчості О. Довженка в школі. - Київ: Радянська школа, 1970.
12. Рильський М.Т. Поема про море. Олександр Довженко: Зб. спогадів і статей про митця. - Київ: Держ. вид-во образотв. мистецтва і муз. літератури, 1959. - С. 109-112.
13. Сорокова С.Ф. Не летять ластівки у Зарубинці: історико-краєзна- вчий нарис / ред.-упоряд. : Т.Ю. Нагайко, О.А. Горбовий. - Переяслав- Хмельницький, 2015.
14. References
15. Assman, A. (2014). Dlinnaja ten' proshlogo: Memorial'naja kultura i istoricheskaja politika [A Long Shadow of the Past: Memorial Culture and Historical Politics; translated from German by B. Khlebnikov]. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie. (In Russ.).
16. Assman, A. (2016). Novoe nedovol'stvo memoryal'noy kulturoy [New dissatisfaction with the memorial culture; translated from German by B. Khlebnikov]. Moskva: Novoe lyteraturnoe obozrenye. (In Russ.).
17. Dovzhenko, O. P. (2004). Storinky shchodennyka (1941-1956) [Pages of the Diary (1941-1956)]. Kyiv: Vyd-vo humanitarn. literatury. (In Ukr.).
18. Dovzhenko, O. P. (2015). Shchodennykovi zapysy, 1939-1956 [Diary Notations, 1939-1956]. S. Trymbach (ed.). Kharkiv: Folio. (In Ukr.).
19. Koba, S. L. (1979). Oleksandr Dovzhenko. Zhyttia i tvorchist [Olexander Dovzhenko. Life and Work]. Kyiv: Dnipro. (In Ukr.).
20. Koval-Fuchylo, I. M. (2018). Kontsept "zemlia" v opovidiakh pro prymusove pereselennia [The Concept of "Land" in Stories about Forced Relocation]. Lemkovia, Bojkovia, Rusini - dejiny, sucasnosf, materialna a duchovna kultura, tomus VII, cast 2. Banska Bystrica, сс. 25-40. (In Ukr.).
21. Mykhnyak, Mykola (ed.). (2018). Zatoplenyy ray: Andrushi u spohadakh ta dokumentakh [Flooded Paradise: Andrushi in Memoirs and Documents]. Kyiv: Ukrainskyi priorytet, 2018. (In Ukr.).
22. Myshanych, S. V. (1986). Usni narodni opovidannia [Oral Folk Tales]. Kyiv: Naukova dumka. (In Ukr.).
23. Nud'ha, H. (1960). Pisni ta romansy ukrajins'kykh radyans'kykh poetiv 1917-1957 [Songs and romances of Ukrainian Soviet poets 1917-1957]. Kyiv: Radyans'kyj pys'mennyk. (In Ukr.).
24. Pisarevsky, D. S. (1959). Aleksandr Dovzhenko i ego "Pojema o mote" [Alexander Dovzhenko and his "Poem of the Sea"]. Moscow: Znanie. (In Russ.)
25. Pulter, S. O. (1970). Vyvchennia tvorchosti O. Dovzhenka v shkoli [Studying O. Dovzhenko' Work at School]. Kyiv: Radianska shkola. (In Ukr.).
26. Rylsky, M. T. (1959). Poema pro more [A poem about the sea]. Oleksandr Dovzhenko [Olexander Dovzhenko]: Coll. Memories and Articles about the Artist. O. Babyshkin (ed.). Kyiv: Derzh. vyd-vo obrazotv. mystetstva i muz. literatury, p. 109-112. (In Ukr.).
27. Sorokova, Sofija. (2015). Ne letyat' lastivky u Zarubyntsi: istoryko- krayeznavchyy narys [Swallows do not fly in Zarubynci: historical and local lore essay]. T. Nahajko & O. Horbovyj (eds.) Pereyaslav-Khmel'nytskyi. (In Ukr.).
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Дослідження традиційних мотивів у поезіях Ліни Костенко. Мета та особливості використання поетесою в своїх творах античних, біблійних та архетипних образів. Мотиви та образи у поемах "Скіфська одіссея", "Сніг у Флоренції", "Дума про братів не азовських".
курсовая работа [49,2 K], добавлен 25.03.2016Проблема перелома общественной жизни, смены социальных устоев в пьесе А. Островского "Гроза". Образ Кулигина - простого мещанина, механика-самоучки, благородного мечтателя. Положительные черты героя, его протест против самодурства и дикости в обществе.
сочинение [13,8 K], добавлен 12.11.2012Визначення поняття "дума". Структура, класифікація дум. Тематика дум часів боротьби проти турків і татар. Думи періоду боротьби українського народу проти польської шляхти, про соціальну нерівність та на суспільну тематику, про революційні події 1905 року.
курсовая работа [37,4 K], добавлен 21.03.2009"Грона гніву" - соціальний роман, де органічно поєднано публіцистичний та художній пласти. Змалювання основних американських філософських течій ХХ століття в романі Стейнбека. Фабула твору - хроніка переселення сімейства Джоудів, подорож федеральним шосе.
курсовая работа [73,7 K], добавлен 09.04.2011Розвиток течії модернізму в англійській літературі. Життєвий та творчий шлях Вірджинії Вулф. Її експериментальна проза Образ жінки у романах письменниці. Жіночі образи Лілії Бріско та місіс Ремзі через призму розвитку феміністичних течій у літературі.
курсовая работа [39,5 K], добавлен 30.11.2015Значение образа Петербурга в эмигрантской лирике русского поэта Г. Иванова. Отбор стихотворений, включающий образ Петербурга, с помощью метода "имманентного" анализа поэтического произведения. Предметный ряд, составляющий образ Петербурга в стихотворении.
контрольная работа [21,8 K], добавлен 16.07.2010Розвиток української поезії в останній третині XX ст. Мотиви і образи в жіночій поезії. Жанрова специфіка поетичного доробку Ганни Чубач. Засоби художньої виразності (поетика, тропіка, колористика). Специфіка художнього світобачення в поезії Ганни Чубач.
магистерская работа [105,2 K], добавлен 19.02.2011Поселения в окрестностях Аткарска. Определение понятия "образ". Стихотворения Ю.П. Анненкова, в которых встречается образ города Аткарска. Художественная специфика образа населенного пункта. Использование сравнения, эпитета, анафоры и метафоры.
реферат [35,5 K], добавлен 19.01.2011Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ ст. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років. Літературознавчий аналіз художніх творів, в яких було створено образ Г. Сковороди.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 25.08.2010Жіночі образи роману Толстого "Війна та мир", їх значення та втілення духовних та сімейних ідеалів письменника. Співвідношення образів Наташі Ростової та княжни Мар'ї, їх подібні та відмінні риси, втілення в них толстовського ідеалу дружини і матері.
лекция [10,2 K], добавлен 01.07.2009
