Румунські історичні реалії в романі "Альпи" (трилогія "Прапороносці") Олеся Гончара sub specie contemporaneitatis (з погляду сучасності): реальність і данина добі

Размещено на http://www.allbest.ru

Румунські історичні реалії в романі "Альпи" (трилогія "Прапороносці") Олеся Гончара sub specie contemporaneitatis (з погляду сучасності): реальність і данина добі

Сергій Лучканин

доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Abstract

Romanian historical realities in “The alps” novel (“The standard bearers” trilogy) by Oles Honchar sub specie contemporaneitatis (from a modern perspective): reality and tribute to the epoch

Serhii Luchkanyn

Oles Honchar, who is a classic of Ukrainian literature, has created a well-known novel “The Alps ” (the first part of the “The Standard Bearers ” trilogy). There, we discover about how soldiers and officers (many Ukrainians are among them) of the Second Ukrainian Front passed their way through Romania from spring to autumn of 1944. Due to this, we see many Romanian realities, starting with historical-political ones and ending with locally linguistic ones, the research and explanation of which have become the purpose of this article. The author of the novel was well aware of the military-political realities of the epoch. Those realities were ongoing battle for the Romanian city of Targu Frumos and The Jassy-Kishinev Operation (August 1944). He also knew about Rodion Malinovskyi (who was its participant and commander of the Second Ukrainian Front) and the August uprising in Bucharest in 1944. The realities also included the overthrow of the dictatorship of Antonescu by the patriotic Romanian forces led by Romanian king Michael I and a common struggle between Red and Romanian armies for the liberation of Northern Transylvania from the Hungarian occupation (Hungarian occupation was one of the Second Vienna Award conditions). The interpretations of some of the military-political realities of that time have not undergone any significant changes in the novel (The Jassy-Kishinev Operation, the Northern Transylvania liberation). At the same time, the other interpretations have negative references about the Romanian king Michael I and his so-called "collaboration", although he learned about Romania's entry into the war against the USSR and the Anti-Hitler-Koalition from the BBC radio message. In the novel, loanwords from Romanian language are appropriately used. Among them, we should point out “nu stiu” (“I do not know ”), “nu sti ruseste ” “Not to know Russian ”, “nu-i bun razboi” (“War is a bad thing”), Moldavian dialect “boon diva” (“good day”) and some other words of Romanian origin. The novel states that the Red Army staff officer interrogated Romanian captives with a Moldovian translator, which inadvertently testifies to Oles Honchar's recognition of the identity of Romanian and so-called "Moldovian" languages, which was denied for political reasons in Soviet times. On one hand, the article points out that Oles Honchar, as a distinguished master of the artistic word, successfully reproduced Romanian historical-military and locally linguistic realities of 1944. On the other hand, it tells that he was forced to follow the Soviet officialdom of that time when it was about the "bourgeois Romania" describing. He was told to demonize Antonescu, although Oles noted the reluctance of Romanians to fight under Stalingrad and the Caucasus on the side of Germany in 1942-1943. The article also tells that the novel was translated into Romanian with the name “Stegarii ” (“Standard Bearers”).

Keywords: Oles Honchar, Alps (The “StandardBearers” trilogy), World War II, Romanian loanwords, history of Romanian, the official ideology.

Анотація

У донедавна добре відомому романі класика української літератури Олеся Гончара «Прапороносці» (перша частина - «Альпи») описано шлях, який проходять солдати й офіцери (серед них - чимало українців) Другого українського фронту через Румунію з весни до осені 1944 року. Тому в першій частині трилогії постає чимало румунських реалій - від тогочасних воєнно-політичних до локально-мовних, дослідження й пояснення яких, sub specie contemporaneitatis (з погляду сучасності), і стало метою цієї статті. Автору добре відомі такі воєнно-політичні реалії доби (про них згадано в романі) як тривала битва за румунське місто Тиргу-Фрумос та Яссько-Кишинівська операція кінця серпня 1944 року, її учасник - командувач Другого українського фронту генерал армії Родіон Малиновський (українець із походження), серпневе повстання 1944 року в Бухаресті й повалення диктатури Антонеску патріотичними румунськими силами на чолі з молодим королем Румунії Міхаєм (Mihai) (1921-2017), спільна боротьба Червоної й румунської армій у вересні-жовтні 1944 року за визволення румунської Північної Трансільванії (власне Альп, румунських Карпат) з-під угорської окупації унаслідок гітлерівського Віденського диктату від 30 серпня 1940 року. Тлумачення одних тогочасних воєнно-політичних реалій у романі з роками не зазнало особливих змін (Яссько-Кишинівська операція, визволення румунської Північної Трансільванії від хортистської Угорщини), на дескрипції інших - негативні згадки про румунського короля Міхая, його так зване «колаборантство», хоча про вступ Румунії у війну проти СРСР та Антигітлерівської коаліції він дізнався з повідомлення радіо Бі-бі-сі - позначився влив часу. У романі доречно вживаються румунізми - nu stiu «не знаю», nu sti ruseste «не знати по- російському», nu-i bun razboi «війна - негарна річ», діалектне молдавське буне дзіва (літературне buna ziua «добрий день), також такі слова румунського походження як мамалига, бринза, цуйка, каруца («віз»), топонім Букурешть (Бухарест), звертання домнуле «пане». У романі зазначено, що штабний офіцер Червоної армії допитував полонених румунів «з молдаванином-перекладачем», що мимоволі свідчить про визнання Олесем Гончарем тотожності румунської і так званої «молдавської» мов, яке заперечувалося в радянські роки з політичних причин. У статті наголошується, що, з одного боку, Олесь Гончар як визначний майстер художнього слова вдало відтворив румунські історико-воєнні й локально-мовні реалії 1944 року, з іншого боку, змушений був, подекуди, мимоволі дотримуватися тогочасного радянського офіціозу в описах «буржуазної Румунії», демонізувати її фашистського диктатора Антонеску, хоча й зазначав небажання румунів воювати під Сталінградом і на Кавказі на боці нацистської Німеччини в 1942-1943 роках. У статті згадано й про переклад роману румунською мовою під назвою Stegarii («Прапороносці»).

Ключові слова: Олесь Гончар, «Альпи», трилогія «Прапороносці», Друга світова війна, румунізм, історія Румунії, офіційна ідеологія.

Про широковідомий ще донедавна роман-трилогію «Прапороносці» Олеся Гончара за радянських часів говорилося багато, його активно пропагували, перекладали багатьма мовами, зокрема - і румунською (переклад, очевидно, виконано як «соціальний наказ» 1949 р. [5]), наголошуючи на зображенні в ньому так званої «визвольної місії Червоної армії в Європі у 1944-1945 рр.» [3], хоча, як чудово знаємо зараз, із вигнанням нацистів Східна Європа, зокрема, Румунія, не отримала волі, опинившись у сфері радянського комуністичного впливу з його масовими репресіями, насильницькою колективізацією, тоталітаризмом, партійним диктатом в усіх сферах життя і т. п. Звичайно, більшість подібних «опусів» уже належать минулому, однак нова доба, що постала з набуттям Україною довгоочікуваної незалежності, дозволила поглянути на цей твір sub specie contemporaneitatis, що й здійснюється вже сучасним українським літературознавством - статті Ю.І. Ковалева, Володимира Працьовитого та ін. Відомі рядки «Прапороносців» прочитуються по-новому, з акцентуванням не так на зовнішньо-ідеологічній, а на власне внутрішній, художній основі, значеннєвій «українськості» твору. Відомо, що в першій частині трилогії - «Альпах» - описано пересування з боями 72 -ї дивізії від кінця березня до кінця жовтня 1944 р., від виходу стрілецького полку Самієва до кордону з Румунією станом на 22 червня 1941 р. і подолання понад 800 кілометрів на шляху до «Альп» (румунських Південних Карпат), що завершилося визволенням румунської Північної Трансільванії (де саме розташовані «Альпи») від німецько-угорських військ. Колоритний Хома Хаєцький говорить, що «ми Романію бурею пролетіли, а всю Трансільванію на ліктях перечовгали» [1, с. 188], а розвідник сержант Козаков «з-за Волги на Україну... на пузі повз» [1, с. 29]. Оскільки місцем дії «Альп» виступає румунська земля, то й очевидно, що в творі зринають різноманітні румунські реалії - від узагальнених воєнно-політичних (згадуються різні битви, воєнні операції, імена керманичів Червоної армії, Румунії, Угорщини та ін.) до локально-мовних (описи місцевостей, особливостей побуту й занять румунів, залучення румунізмів і навіть певних вставок румунською мовою). Проаналізувати ці румунські реалії, безумовно, sub specie contemporaneitatis, і є метою нашої статті. Адже весь шлях «гончаревої дивізії» нам добре відомий, автор статті неодноразово його пройшов і проїхав, звичайно, у значно комфортніших умовах, аніж Олесь Гончар та герої його роману.

Передусім в «Альпах» згадуються такі панорамні історико-політичні й воєнні події як вихід Другого українського фронту на довоєнний станом на 22 червня 1941 р. кордон із Румунією 26 березня 1944 р., його командувача генерала армії Родіона Малиновського, до речі, з походження українця (або караїма), дві битви за румунське місто Тиргу-Фрумос (9-12 квітня 1944 і 20-23 серпня 1944), Яссько-Кишинівська операція 20-29 серпня 1944 р., переворот у Бухаресті 23 серпня 1944 р. з арештом диктатора Йона Антонеску і вихід країни з війни, перехід до блоку Антигітлерівської коаліції, спільні бої Червоної й нової румунської армій за визволення Північної Трансільванії від хорти стсько - угорських і нацистських німецьких загарбників у вересні -жовтні 1944 р., оскільки внаслідок насильницького диктату Німеччини й Італії 30 серпня 1940 р. (відомий як Віденський арбітраж) Румунію змусили віддати Угорщині північно-східну частину Трансільванії площею понад 40 000 квадратних кілометри, де проживали більше 2 500 000 мешканців, із яких половину складали румуни, а угорці становили меншість (це сталося 30 серпня 1940 р.). У романі читаємо: «Тиргу-Фрумоський і Ясський укріплені райони противника були прорвані. Триста п'ятдесят залізобетонних оборонних споруд, що, здавалося, стали непорушним залізним валом від Пашкані до Ясс, тепер залишалися уже за спиною наших бійців. У прорив було введено ударні війська 2-го Українського фронту, і вони, громлячи ворога, знищуючи його резерви, що зустрічались на шляху, незабаром вийшли до міста Васлуй і, оволодівши ним, швидко просувались на південь. Падали одне за одним міста Роман, Бакеу, Бирлад, Хуші. Вийшовши в районі Лопушна - Леушені на річку Прут, війська 2-го Українського фронту зустрілися з військами 3-го Українського, які наступали всі ці дні з плацдарму біля Бендер, на захід уздовж знаменитого Троянового валу, обходячи, таким чином, з півдня і південного заходу кишинівське угруповання німецько-фашистських військ... Розгорталась одна з найблискучіших битв Великої Вітчизняної війни» [1, с. 77]. Безумовно, нині ми вже остаточно маємо відмовитися від використання сталінського пропагандистського терміну «Велика Вітчизняна війна», замінивши його історично коректним - «Друга світова війна». Український вимір тих подій не обмежується хронологічними рамками воєнного конфлікту між СРСР і нацистською Німеччиною - 1941-1945, а розглядається в контексті подій усієї Другої світової війни 1939-1945 років, бо війна з нацизмом для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, у той час коли Третій рейх та СРСР співпрацювали як союзники. Водночас згадка в романі про румунське місто Тиргу-Фрумос нагадує про дві запеклі битви за це місто, перша з яких у квітні 1944 р. завершилася відносною невдачею для Червоної армії (про що донедавна замовчувалося), після чого 12 квітня урядові Румунії було направлено умови перемир'я з пропозицією анулювання «Другого Віденського диктату» від 30 серпня 1940 р. Однак Антонеску відповів на цю пропозицію оголошенням тотальної мобілізації та продовженням війни на боці гітлерівської Німеччини. І лише друга Яссько-Кишинівська операція в серпні 1944 р. призвела до розгрому великого угруповання німецьких та румунських військ, що прикривали балканський напрямок, вигнання нацистських окупантів з тогочасної Молдавської РСР та виведення Румунії з війни. Олесь Гончар зазначає: «Тим часом інші війська обох Українських фронтів вели навальний наступ на центральні райони Румунії. До складу одного з цих наступаючих з'єднань 2-го Українського фронту входив і гвардійський стрілецький полк гвардії підполковника Самієва. Війська, ринувши, як весняні потоки з гір, затопили всі шляхи, що вели в глиб Румунії на південь і південний захід. Уже дійшли відомості, що взято Кишинів, Ясси, що Румунія капітулює, але це були поки що тільки чутки, певного бійці нічого не знали» [1, с. 77-78].

У романі говориться про небажання румунів воювати: «А румуни брели, не відповідаючи на жарти, мовчазні й приховано радісні, деякі зовсім роззувшись і впріваючи під пузатими ранцями із своїми солдатськими злиднями. Видно було, що це йдуть хлібороби й пастухи, яких Антонеску насильно відірвав од рідних шматків поля, продавши Гітлерові, як гурти овець, на заріз, їм уже ввижалися домівки, і вони поспішали по узбіччях шляхів, даючи дорогу нашим колонам» [1, с. 78]. Є згадки на сторінках твору про тогочасного диктатора Румунії Антонеску й формального очільника держави молодого короля Міхая [1, с. 79]. Історична правда полягає в тому, що тоталітарні тенденції в Румунії зародилися до Й. Антонеску - 10 лютого 1938 р. румунський король Кароль ІІ (1930-1940) ліквідував демократичну конституцію 1923 р., розпустив парламент і заборонив діяльність усіх політичних партій, найвпливовішими з яких на той час були дві історичні партії - Націонал- Цереністська (Partidul National-Jдrдnesc), очолювана видатним румунським політиком Юліу Маніу, і Націонал-Ліберальна (Partidul National-Liberal) на чолі з Константином Бретіану. Німецькі фашисти прийшли в Румунію ще до Антонеску, за Кароля ІІ, щось подібне простежується і в історії України столітньої давнини 1918 р. - адже кайзерівські німецькі війська були запрошені ще Центральною Радою до перевороту гетьмана Павла Скоропадського, який, співпрацюючи з німцями, вже виходив з реальної ситуації, що склалася. Рішення про вступ в антирадянську (а з нею - і в усю Другу світову) війну було прийнято одноосібно Й. Антонеску без будь-якої консультації з яким-небудь політичним угрупуванням чи хоча б навіть з королем Міхаєм, який дізнався по радіо Бі-Бі-Сі про те, що Румунія вступила у війну з СРСР, про що свідчить наступний діалог між королем і Міхаєм Антонеску, наведений Флоріном Константініу в цікавому й оригінальному дослідженні «Правдива історія румунського народу»: «- Але мені, чому мені не сказали нічого? - запитував Міхай І, зателефонувавши М. Антонеску [заступник диктатора, однофамілець - С. Л.] 22 червня 1941 р. - Ми гадали, що ви дізнаєтеся про це з газет...» [8, с. 143]. Як відзначається зараз у румунській історіографії, спершу війна з СРСР, проголошена «священною війною з більшовизмом» за повернення Бессарабії і Північної Буковини мала підтримку короля, лідерів «історичних партій», доволі широких верств населення: 5 липня румунські війська зайняли Чернівці, 16/17 липня - Кишинів, до 25 липня вся Бессарабія і Північна Буковина були очищені від радянських військ. 22 серпня 1941 р. Йон Антонеску отримав титул «маршала». Однак, на прохання Гітлера, уже маршал Йон Антонеску прийняв рішення продовжувати війну на Сході, на що не існувало вагомих підстав: румунські війська у серпні-жовтні 1941 р. брали участь в облозі Одеси, у військових операціях у Криму (жовтень 1941 -червень 1942 рр.) і на Кавказі і під Сталінградом, де 3-я і 4-а румунські армії були повністю розгромлені Червоною армією. Про це згадує Хома Хаєцький у романі: «- Утікаючи, вони співали: «Антонеску дав наказ - всіх румунів на Кавказ. А румуна не дурной - на каруцу і домой» [1, с. 62]. Внаслідок цього румунська сторона вже відкрито могла вважатися агресором проти СРСР, союзники якого по антигітлерівській коаліції

- Великобританія і США - оголосили війну Румунії відповідно 12 грудня 1941 р. і 5 червня 1942 р. Цікавою в цьому відношенні виглядає наступна заява Й. Антонеску: «Я - союзник Рейху проти Росії, але нейтральний між Великобританією і Німеччиною. Я за американців і проти японців» [8, с. 143]. Власне, про це зазначає і сучасна румунська історіографія, а саме - однією з грубих помилок маршала було рішення продовжити антирадянську війну по той бік Дністра, що призвело до великих людських втрат: близько 150 000 вбитими, 180 000 полоненими [7, с. 152]. Король, лідери «історичних партій» та деякі далекоглядні політики почали шукати політико-дипломатичних контактів із західними демократіями для виходу Румунії з війни проти Об'єднаних Націй

- країн Антигітлерівської коаліції, деякі кроки в цьому шляху були здійснені з мовчазної згоди самого маршала. Однак Й. Антонеску до самого кінця не наважився розірвати союз з гітлерівською Німеччиною, що призвело до державного перевороту 23 серпня 1944 р., коли маршал і Міхай Антонеску були заарештовані в королівському палаці з наказу Міхая І (до речі, в червні 1945 р. нагородженого за цей сміливий вчинок найвищим радянським військовим орденом «Перемога» із ремаркою «за мужній акт рішучого повороту політики Румунії в бік розриву з гітлерівською Німеччиною та союзу з Об'єднаними Націями в момент, коли ще чітко не визначилася поразка Німеччини»), який у зверненні до народу того ж дня о 22.00 проголосив про вихід Румунії з війни на боці нацистської Німеччини. Олесь Гончар цілковито в дусі тогочасних настанов згадує про цей день у романі: «Вночі румуни відступили. Відступили раптово, крадькома, проте ніхто ще не знав, що на цей раз вони відступили востаннє, що цієї ночі Румунія, оповита загравами, була поставлена на коліна» [1, с. 71]. Тривалий час вважалося, що арешт Йона та Міхая Антонеску відбувся внаслідок узгоджених дій Національно-демократичного блоку Румунії (Blocul National Democrat), який складався з Націонал-ліберальної партії (Partidul National Liberal), Націонал-селянської партії (Partidul National-Jaranesc), Соціал-демократичної партії (Partidul Social-Democrat) і Комуністичної партії (Partidul Comunist) при активній участі королівського двору (Curtea regala); очевидно, що основну роль у цій події відіграв власне молодий король Міхай. 12/13 вересня 1944 р. у Москві Румунія підписала Угоду про перемир'я й активно включилася вже в антигітлерівську війну на боці Об'єднаних Націй. Читаємо в Олеся Г ончара: «На Черниша ці смагляві румунські хлопці в беретах навіяли інші думки. Пригадалось: падіння дотів, прорив останнього боярського рубежу і той шалений марш по відкритих внутрішніх шляхах Романи... Іржуть коні, дзвенить далечінь, і плавом пливуть назустріч втомлені капітулюючі війська... На одному з роздоріж у степу, на високій, наспіх спорудженій із снарядних ящиків трибуні стоїть випростаний смаглочолий наш офіцер з дівчиною-перекладачкою. Завдання його, видно, було відібрати трансільванців, які підуть визволяти ще зайняту ворогом свою Трансільванію. Поки що ж перед ним -- море озброєних закіптюжених капітулянтів... - Ви рветеся додому, але де ваш дім? Серед вас тут тисячі й тисячі трансільванців, а Трансільванія ваша ще зайнята ворогом, її треба визволяти! Чи є у вас бажання йти її визволяти? І сколихнулося закипаюче людське море: - Є! Є! Є!!! - Обдурені своїми правителями, ви шукали свого щастя в Одесі, на Кавказі, під Сталінградом... Ні, не там ви його мусили шукати. Щастя не награбуєш, його треба створювати самим! Отам, - офіцер вказав рукою на захід, - отам ваші Клуж, Сібіу, Альба- Юлія! Ідіть і беріть їх, і самі будуйте нове життя!» [1, с. 127-128].

Поруч з Червоною Армією, румунська армія брала участь у визволенні Північної Трансільванії (до 25 жовтня 1944 р.), далі Угорщини, Чехо-

Словаччини й Австрії. Важкі бої в румунських Південних Карпатах («Трансільванських Альпах») ретельно описано Олесем Гончарем: «Якось надвечір попереду встали м'які силуети гір, ніби вони виступили непомітно з блакиті самого небосхилу. За ними заходило сонце, пускаючи високо пишні, рум'яні стріли по білих хмарах, і ті стріли також, здавалось, вказували їм дорогу вперед, як грандіозні указки. Всю ніч без зупину їхали на ті гори. Тепер уже було ясно, що дивізія іде не на Бухарест, як сподівалися досі офіцери, а звернула і захід, у Трансільванські Альпи» [1, с. 83]. У цій боротьбі з фашизмом брали участь 37 румунських дивізій (540 000 солдатів), які звільнили понад 8 700 місцевостей, загинуло в цій священній битві з фашизмом майже 170 000 румунських воїнів. Однак ці зусилля не були належним чином поціновані «великими державами» Антигітлерівської коаліції, оскільки Румунія (на відміну, скажімо, Італії) не отримала статусу країни -учасника Антигітлерівської коаліції, на Паризькій мирній конференції 1946 -1947 рр. вважалася переможеною країною. У відповідності з мирним договором від 10 лютого 1947 р. кордон між Румунією і СРСР встановлювався на межі червня 1940 р., але з іншого боку, анулювався Віденський «арбітраж» від 30 серпня 1940 р. і Північна Трансільванія знову возз'єднувалася з Румунією; кордон між Румунією і Болгарією залишився без змін.

Безумовно, данині часу належать такі сторінки твору, де зображено побутові реалії міжвоєнної Румунії, надмірно підкреслюється загальна бідність її мешканців. Щоправда, цю характеристику подає така складна психологічно постать, як лейтенант Сагайда: «А Сагайда вже починає нарікати на Романію. Злиденна нещасна країна! Хати без димарів, бо на димар Антонеску накладає податок. Тютюн не сій, бо це державна монополія. Всі наші недокурки визбирали по дорогах, а кажуть - Європа» [1, с. 45]. Сучасний провідний румунський історик, Президент Румунської Академії Іоан-Аурел Поп (у 2012-2020 - ректор Клужського університету імені Бабеша-Бойої) так окреслює соціально-економічне становище в Румунії міжвоєнного часу: «Зросли видобуток вугілля та нафти, виробництво металів, розвивалися нові індустріальні напрямки, у Румунії виробляли синтетичний каучук, вибухові речовини, косметику, підйомні крани, локомотиви, вагони, автобуси, літаки та ін. 1926 р. було урочисто відкрито перший національний авіамаршрут, а 1928 р. уперше в ефірі зазвучало румунське радіо. 1927 р. відкрито першу центральну телефонну станцію, а невдовзі Румунія вкрилася однією з найкращих телефонних сіток Європи. Будують нові модерні автодороги, розвиваються порти, розбудовуються флот та залізничні шляхи. Зріс експорт, особливо до

Франції та Великої Британії, а іноземний капітал, переважно англійський, французький й американський, сприяв пришвидшенню економічного розвитку. У 1938-1940 рр. спостерігаються перші обережні інвестиції румунського капіталу за кордоном (у Югославії, Чехо-Словаччині, Болгарії). Природно, ці зміни привели до процвітання частини населення, але не змогли ліквідувати бідність та скруту, у яких проживала значна кількість румунів. Та попри це середній прибуток на одного мешканця становив 110 $ США, це було більшим, аніж у Туреччині, Польщі, Угорщині, Греції, Югославії чи Болгарії. Бухарест 1930-х рр. виглядав одним із найсучасніших міст регіону, отримавши найменування «маленький Париж» [6, с. 161; переклад наш - С.Л.]. Очевидно, що впливом офіційної царської та сталінської шовіністичної ідеології пов'язана згадка майором Воронцовим (найбільш схематичним заідеологізованим образом твору) про російського полководця Олександра Суворова, неймовірно ґлорифікованого тогочасною радянською історіографією, хоча цей високопоставлений царський слуга активно придушував і гайдамацький рух в Україні, і повстання Омеляна Пугачова, і революційні рухи в Італії наприкінці XVIII ст., і воював з турками на території Придунайських румунських князівств, нехтуючи волею їхніх споконвічних мешканців: «Власне, ми здавна альпіністи, товаришу Хаєцький, - докинув Воронцов, крокуючи поруч з бійцем. - Ми альпіністи ще з часів Суворова. Чули про Суворова? І, перестрибуючи з бійцями з каменя на камінь, майор почав розповідати їм про Чортів міст» [1, с. 106].

З достатньою симпатією описано в «Альпах» топоніміко -рельєфні реалії Румунії, де наявний «гарячий південний степ» [1, с. 51] (властивий більше румунській Молдові й Добруджі), де стоїть «спека нестерпна», куди «нізвідки не залетить вітерець і не сколихне гаряче повітря» [1, с. 66], де «видніються луки і біжить-струмує по них марево, мов отари прозорих водяних овець, [яких] ... румуни в постолах і в білих штанях пасуть із собаками своїх овечат. І мають вівці маленькі голосні дзвіночки на шиях.» [1, с. 7]. Чи не прообраз тронки з однойменного роману Олеся Гончара 1963 р. вичитується в цих рядках? А подібну, майже ідилічно-пасторальну картину можна помітити, мандруючи й сучасною Румунією. Абзац у творі присвячено й красі трансільванської природи, якій контрастують (прямо як у поемі Тараса Шевченка «Сон» з описом мальовничої України, проте в ланцюгах кріпацтва) згарища війни: «Фронт щодалі глибше входив у гори. Почалася система численних гірських хребтів. Вже не один такий хребет перевалили війська. Збитий з висот, противник відкочувався в глибину гір. Це вже справжня Трансільванія.

Типова картина: село з усіх боків оточене пасмами безплідних гір, і тільки в цьому котловані буяють рясні сади, городи, виноградники» [1, с. 91].

Українська класична література ХІХ-ХХ ст. має чимало творів, події яких розгортаються на теренах сучасної Румунії, а також Бессарабії: повісті Михайла Коцюбинського «Для загального добра», «Дорогою ціною», оповідання «Пе коптьор», частково в соціально-побутовій повісті «Микола Джеря» Івана Нечуя-Левицького (викладав деякий час у Кишиневі), у романі «Господарство доктора Гальванеску» такого неоднозначного письменника Юрія Смолича (1900-1976). У всіх них доречно для надання мовного колориту введено певні румунізми - лексичні, стилістичні, іноді - граматичні (на зразок «май добрий» - «кращий»). Подібну картину спостерігаємо і в романі Олеся Гончара, у якому доречно вживаються як власне фрагменти власне румунської мови - nu stiu [1, с. 35] «не знаю», nu sti ruseste [1, с. 70] «не знати по-російському», nu-i bun razboi [1, с. 82] «війна - негарна річ», діалектне молдавське буне дзіва [1, с. 29; с. 66] (літературне buna ziua «добрий день), також такі слова румунського походження (румунізми) як мамалига, бринза, цуйка, каруца («віз»), топонім Букурешть (Бухарест), звертання домнуле «пане». Хочемо особливо підкреслити, що в романі зазначено, що штабний офіцер Червоної армії допитував полонених румунів «з молдаванином-перекладачем»: «Крім вогневої Брянського, тут розмістився командний пункт батальйону з усім своїм штатом, до писарів включно... Штабний офіцер з молдаванином-перекладачем допитував полонених, захоплених сьогодні. Вони були ще мокрі від поту, очманілі і нічого, крім учорашньої нашої артилерійської підготовки, не пам'ятали» [1, с. 66]. І ще в одному місці твору письменник говорить про румунів та бессарабців як про одне ціле: «Тепер за селом їм раз у раз траплялися назустріч румуни й бессарабці, що везли волами наших поранених. Воли, підбившись по кам'янистій дорозі, понуро шкутильгали а румуни в сіряках і високих чорних шапках брели з батіжками поруч возів, як чумаки. Деякі годували волів на ходу, з рук» [1, с. 33-34]. Це мимоволі свідчить про визнання Олесем Гончарем єдності румунської і так званої «молдавської» мов, яке заперечувалося в радянські роки з політичних причин. До середини ХХ ст. загалом ніхто не сумнівався в тотожності понять «румунська мова» і «молдавська мова», адже жодних структурних відмінностей між цими «мовами» не було і немає. Хіба лише із насильницьким запровадженням російської графіки для письма «молдавською мовою» в колишній Молдавській ССР (1941-1989) при використанні латиниці румунською з'явилися штучні графічні відмінності. У роки тоталітарного радянського режиму панівні політичні кола вигадували наявність окремішньої т. зв. «молдавської мови» як спосіб протиставлення «молдавської радянської держави» спершу «румунській боярській диктатурі», а згодом - і навіть цілком «соціалістичній Румунії» часів Ніколає Чаушеску (1965-1989), у політиці якого маніфестувалися «єретичні відхилення» від догм офіційного радянського соціалізму й «марксизму- ленінізму» брежнєвських часів.

Таким чином, у нашій статті наголошується, що, з одного боку, Олесь Гончар у першій трилогії «Прапороносців» (роман «Альпи») як визначний майстер художнього слова вдало відтворив румунські історико -воєнні й локально-мовні реалії 1944 року, з іншого боку, змушений був подекуди мимоволі дотримуватися тогочасного радянського офіціозу в описах «боярсько - буржуазної Румунії», демонізувати її фашистського диктатора Антонеску, без приязні відгукуватися про молодого короля Міхая, хоча й зазначав небажання румунів воювати під Сталінградом і на Кавказі на боці нацистської Німеччини в 1942-1943 роках, а також і в 1944 р. А колоритні й правдиві описи румунської природи, доречні вкраплення румунської (й почасти угорської в Північній Трансільванії) мови, лексичних румунізмів у мовленні місцевого населення надають «Альпам» неповторного румунського колориту, вічного, попри всі воєнні лихоліття й зміни політичної кон'юнктури.

Пройшло вже 75 років з дня закінчення кривавої Другої світової війни 1939-1945 рр., але лише тепер без зайвої ідеологізації людство може оцінити реально ті далекі, але незабутні події. Реально, без політичних чинників, історіографія може оцінити постать маршала Йона Антонеску - воєнного злочинця, винного й у злочинах проти людства (Голокост), жорстокого авторитарного правителя без фашистської ідеології, недалекоглядного політика, хоча, до певної міри, й патріота своєї країни, румунської нації. Й. Антонеску за свої злочини не може бути реабілітований тільки за те, що він, мовляв, вів «священну війну з більшовизмом». На фоні диктатора Антонеску яскравим світлом осявається постать короля Міхая І (1921-2017), який зміг заарештувати маршала і врятувати демократичні цінності (їх обстоював упродовж свого тривалого й плідного життя) для румунського народу, який завжди займав гідне місце в європейській і світовій історії.

Список використаних джерел та літератури

1. Гончар О. Т. Твори: У 2-х т. - К.: Наук. думка, 1993. - (Б-ка укр. літ. Укр. новіт. літ.). Т. 1. Романи: Прапороносці. Тронка. / Олесь Терентійович Гончар / Вступ. ст., упоряд. і приміт. М. Г. Жулинського; ред. тому І. О. Дзеверін. - 640 с.

2. Ковалів Ю. І. Соціальний міф і художні реалії в романі О. Гончара «Прапороносці» / Юрій Іванович Ковалів // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту). - Дніпропетровськ : Пороги, 2013. - Вип. 16. - С. 163-169.

3. Коваль В. Шляхи прапороносців [Текст] : роман О. Гончара у себе вдома і в світі : повість-есе / Віталій Коваль. - Київ : Рад. Письменник, 1985. - 295 с.

4. Працьовитий В. Творча концепція Олеся Гончара в романі «Прапороносці» / Володимир Працьовитий // Українське літературознавство. - Львів, 2013. - Випуск 77. - С. 85-101.

5. Goncar O. Stegarii: Roman / Oles Goncar / Trad. de M. Vlad, A. Rogoz. - Bucure§ti: Ed. tineretului, 1949. - 287 p.

6. Pop I-A. Istoria romanilor / Ioan-Aurel Pop. Colecfia „Biblioteca populara“ / Col. inif. §i coord. / Anatol Vidra§cu; conc. gr. §i coperta / Vladimir Zmeev / B.-Ch.: Litera (Combinatul Poligrafic), 2010. - 192 [pag.]. - Biblioteca populara, nr. 1.

7. Pop I-A. Romanii §i Romania. O scurta istorie / Ioan-Aurel Pop. - Bucure§ti: Ed. Fundafiei Culturale Romane, 1998. - 166 p.

8. §perlea F. De la Vlad Jepe§ la Ceau§escu. Expresii memorabile romane§ti explicate in contextul lor istoric / Florin Sperlea. - Bucure§ti: Corint, 2001. - 168 р.

References

роман переклад диктатура

1. Honcar, O. (1993). Tvory v 2-h t. T. 1. K.: Naukova dumka.

2. Kovaliv, Ju (2013). Sotsialnyj mif i hudozhni realiji v romani O. Honcara

“Praporonostsi”. Tajiny hudozhnyogo tekstu (do problem poetyky tekstu), 16, 163-169.

Dnipropetrovsk: Porogy.

3. ^val, V. (1985). Shlahypraporonostsiv. K.: Rad. Pysmennyk.

4. Pratsyovytyj, V. (2013). Tvorcha kontseptsija Olesa Honchara v romani “Praporonostsi”. Ukrajinske literaturoznavstvo, 77, 85-101. Lviv.

5. Goncar, O. (1949). Stegarii: Roman / Trad. de M. Vlad, A. Rogoz. Bucure§ti: Ed. Tineretului.

6. Pop, I-A. (2010). Istoria romanilor. Bucuresti-Chisinau: Litera (Combinatul Poligrafic).

7. Pop, I.-A. (1998). Romanii §i Romania. O scurta istorie. Bucure§ti: Ed. Fundafiei Culturale Romane.

8. §perlea, F. (2001). De la Vlad fepe§ la Ceau§escu. Expresii memorabile romane^ti explicate in contextul lor istoric. Bucure§ti: Corint.

Размещено на Allbest