Формування духовного світу людини за романом Мирослава Дочинця "Вічник"

У статті зроблено спробу простежити еволюцію формування духовного світу героя роману М. Дочинця «Вічник», акумулювати увагу на переломному моменті у житті головного героя, що зміцнив його дух і підсилив прагнення до життя. Дослідити внутрішнє становлення центрального персонажу твору - Андрія, який постає перед читачем як підкорювач «перевалів» життєвих подій.

Ключові слова: самопожертва, протистояння, духовна велич, мудрість, духовний світ, Вічник.

Основна частина

Нині сучасна українська література представлена цілим рядом талановитих і непересічних особистостей. Серед них письменник із Закарпаття Мирослав Дочинець, який послідовно і впевнено пройшов шлях до вершин своєї популярності, має свого читача. Його творами цікавляться, їх активно обговорюють, вони перевидаються і перекладаються багатьма мовами (російською, угорською, словацькою, польською, італійською, румунською, французькою, англійською та японською). Письменник має численні вітчизняні та міжнародні відзнаки - літературні премії, а також є лауреатом Національної премії ім. Т. Шевченка (2014 р.).

Отож, успіх митця спонукає до більш детального аналізу його творів. Художній стиль М. Дочинця, лексичне багатство текстів, жанрова своєрідність - все це стає поштовхом до наукового зацікавлення сучасних літературознавців.

Серед рецензій і критичних статей, які публікуються, чимала кількість студій, рецензій, статей, що присвячені творчості М. Дочинця. Колеги по перу, професійні рецензенти-літературознавці, журналісти і пересічні поціновувачі його творів залишають свої враження від прочитаного. На думку авторитетних рецензентів (М. Слабошпицький, П. Сорока, В. Базилевський, Є. Сверстюк, Л. Демидюк та ін), художні твори представлені М. Дочинцем вражають величчю духовності, глибоким філософським змістом, мовним багатством.

Одним із найпопулярніших є роман «Вічник» (2012). Серед перших відгуків і рецензій вирізняється стаття Л. Єршової «“Вічник” М. Дочинця - педагогічна поема про минуле для майбутнього». У ній наголошено на безапеляційній ролі Учителя. Авторка стверджує: «Найважливішими виховними орієнтирами твору є родина, рідна земля, природа, праця й життя. Вони утворюють нерозривну єдність, набуваючи божественного звучання. Образи живої і неживої природи у книзі також представлені як Вчителі. Усі вони пантеїстично одухотворені - комахи, птахи, звірі, рослини, вода, вогонь, земля, каміння, повітря. Кожен з них учить і виховує» [4, с. 24].

Студійна праця О. Талько «Новелістичний характер творчості Мирослава Дочинця» торкається образно-метафоричної та жанрово-структурної особливості прози письменника, а також простежено і упорядковано фундаментальні ознаки поетики прози М. Дочинця [5].

Враховуючи попередні дослідження, можемо стверджувати, на сьогодні немає детальних інтерпретацій житія у творчості майстра. На нашу думку, це взагалі є малодослідженою частиною українського літературного процесу.

Метою статті є вивчення поетики житія у романі М. Дочинця «Вічник» крізь призму аналізу прийомів образотворення. Сповідь на перевалі духу», зокрема, еволюцію формування духовного світу головного героя та виокремити окремі аспекти творчої манери автора.

На думку С. Жили, сама назва роману «Вічник» - мовна перлина, що допомагає розкрити семіотичну сутність заголовка як конституанта тексту. Якщо звернутися до словників: «вічняк» - «вічний володар землі» [3, с. 397]. А за «Великим тлумачним словником сучасної української мови» вічний, від якого утворене «вічник», «не має початку й кінця, безконечний у часі; незалежний від часу, незмінний; який не зникає, не перестає існувати» [6, с. 191].

Назва роману «Вічник» уже містить концептуальну інформацію про увесь текст, вона (назва) є носієм ідейного навантаження твору. Підзаголовок до роману «Сповідь на перевалі духу», також є символічним, оскільки передбачає переломний момент у житті головного героя, що зміцнить його дух і прагнення до життя. Внутрішнє становлення головного персонажу твору - Андрія, постає перед читачем як підкорення перевалів життєвих подій.

Прототипом головного персонажу є карпатський мудрець Андрій Ворона, який прожив 104 роки. Був мудрим й красивим у вчинках, хоча за словами самого автора, доля не щадила чоловіка: «Навчався в гімназії, боронив Карпатську Україну, роками переховувався в лісовій пущі Карпат, вивчав травництво в Румунії, жив у відрубному монастирі, відбував каторгу на Колимі. Поневірявся світом, брав участь у різних експедиціях, чого тільки не навчився. Згодом повернувся в рідне Закарпаття, поселився в родичів у старій хижі. Жив із саду-городу, майстрував по селах, уздоровлював людей» [2, с. 3-4].

Але саме досвід і життєві випробування А. Ворони стали для М. Дочинця зразком створення «сповіді великої душі, документа мудрого серця». Сьогодні, завдячуючи письменницькій праці митця, мудрого карпатця знає не тільки Україна, а й далеке і близьке зарубіжжя. Відун, травник, мудрець - ці надприродні здібності у повній мірі увібрав у себе герой роману Андрій - Вічник. За свого життя він декілька імен - Знахар, Знатник, Босоркун (Босоркун утворене від босорканя - «ворожка, відьма, чаклунка [3, с. 237]; Босоркун - вітряник, гірський дух, який піднімає сильний вітер і літає з ним непомітним [4, с. 29]), Характерник, Вічний Дід, Той, що живе в Чорній Хащі. Усі вони наділені магією і казковою загадковістю.

Але першопочатково це був звичайний хлопчик, якому доля не пророкувала легкого життя. Бо, що гарне і надзвичайне могло статися у житті байстрюка-панчука? Батьком був молодий пан Драг, який не визнав дитину і молода мати ростила його сама: «Моїм сонцем і моїм місяцем була мамка».

Кохана дівчина Терка звертається до нього прислів'ями: «А ти вчений, мені не наречений», «А ти розумний, як попова шапка», «Ти панської крови.. .Від рівного дерева рівна й тінь» [1, с. 75].

Онука Петра Стойки Юлина, називає його по імені і складає в честь нього співанки: «Ой, Андрію, муку сію, калачики печу, Як ня буде мамка бити, я до тебе втечу. Ой гайова полонина, гайова, гайова, гайова, В суботу би'м піст держала, коби'м Андрійова. Ой покладу на віконце черлену лелію, Бери коня, прийди до ня, молодий Андрію» [1, с. 164].

Після нещасного випадку (Андрія прибило дерево), і як наслідок, тяжкого недужання, «братія відрубного монастиря» почали назвати його Лазарем (Ісус Христос воскресив благочестивого Лазаря з мертвих). Мешканці лісового скиту сподівалися бачити Андрія своїм духовним братом.

Після каторги (25+10 років), він став Вічником каторги. Він кинув виклик таборовій системі, а та, у свою чергу, мала намір приборкати непокірного, перетворивши його в «лагєрну пиль»: «Смотрі, Лєна, ето бандіт в рясє, которий одін поднялся на мотострєлковий взвод. Тєпєрь ето лагєрная пиль. Но еті бандеровскіє мощі, етот дряхлий старік до сіх пор счітаєт сєбя нашим політічєскім врагом. А єму, кстаті, столько же лєт, как і тєбє» [1, с. 213].

Саме будучи каторжанином Андрій одержав ім'я Монах. Сидячи в одній білизні у вкритому кригою карцері, він співав молитви: «Яка се полегкість легеням, яка розкіш душі, котра говорить тоді з небесами! Я співав, і мене се кріпило. А вартовий клав на дверях крейдяні хрестики. То означало, що мене за порушення позбавляли денного окрайця і кварти окропу. Та я все одно співав, і пара з рота клубилася в промерзлій норі. Далі, коли голос вичахав, я молився. Спочатку пошепки, відтак подумки. Молитва гріє. І - жодної думки, жодного руху, щоб не тратити енергію. Думки теж забирають тепло й енергію, а молитви її дають» [1, с. 211].

Велич духу героя проявляється і в тому, що «скриню мерця» (карцер) він називав келією монаха. Молитви допомагали Вічнику перемогти у протистоянні із нелюдськими умовами в'язнів: «Я став безтілесною, безгомінною тінню. Сій мартирії міг би позаздрити найзатятіший схимник. Я прийняв се і не ремствував, і нічого більше не жадав. Я їв свій хліб і пив свою воду. Беріг сили. І не вмирав.Про мене заговорили і зеки, і обслуга: «Є такий монах, що з берданкою ішов на танки. А тепер намолює каземати Колими.» [1, с. 212].

У тексті роману немає згадки про прізвище головного героя, але автор підводить читача до думки, що Андрій має зв'язок із тотемними птахами: «Брате вороне, я ще не твій...Хіба ти забув, що ворон ворону око не видовбає?» [1, с. 38].

Усе життя Вічника - це боротьба. Протягом життя він перебуває у трьох світах - природа, соціум та світ, пов'язаний з Богом.

За задумом автора, дух і перевали постають як шлях до розуміння власного «Я». Втеча до Румунії; участь у протистоянні мадярам Закарпатської України, бійня січовиків на Червоному полі біля Хуста; жахливий полон, втеча від розстрілу; страшне виживання у Чорному лісі; помста за лісових побратимів- ченців; сталінські табори (Колима), і, як результат, не скалічений ^старець, а утвердження духу й перемога.

Андрій знайшов спасіння - життя у гармонії з Природою. Його учителями стали - небо, ріка, дерева, гори, квіти. Завдячуючи ім («учителям») він ставав мудрим і духовно сильнішим. Не відчував страху, не боявся смерті, бо відчував себе частиною отої Природи, а вона є безсмертною. Зрозумів, що світ Бога наповнений гармонією, а зовнішній світ - життя у соціумі йому стає не затишним. За час його духовного выдлюдництва, нікому не вдається порушити цю гармонію.

Вічник пам'ятає, як Ісус Христос приніс себе в жертву людям. Взявши цю ідею самопожертви за аксіому власного буття, Андрій, за задумом автора, отримує можливість свідомо і вільно увійти у «простір тяжіння», що є символом жертвоприношення. Саме віра в Бога веде головного персонажа до його власної свободи - це має сміливість і здатен приймати надважливі рішення і нести за них відповідальність.

Протягом свого життя Вічник не сприймає, як пересічна людина, для нього він (світ) абсурдний, тому торує власний шлях, який веде його до Бога.

Висновок

дочинець духовний персонаж життя

Отож, на нашу думку, головний герой роману «Вічник» є особистістю високодуховною, з багатим внутрішнім світом. Він наділений тими якостями, які протиставлять його звичайному українському етносу. Духовне самовдосконалення, прагнення осягнути набутки попередніх поколінь, усе це сприяє формуванню його внутрішнього світу. Еволюція імен: Андрій, Монах, Знатник, Босоркун, Відун, Ворожбит, Вічник, відповідає тим цінностям які сповідував - істина, добро, краса.

Бібліографія

1. Дочинець М. І. Вічник / Мирослав Дочинець. - Мукачево: Карпатська вежа, 2013. - 280 с.

2. Дочинець Мирослав. Многії літа. Благії літа. - м. Мукачево: «Карпатська вежа», 2011. - 143 с.

3. Етимологічний словник української мови: В 7-ми т. - Т.1: Л.-Г. / Ред.кол.: О. С. Мельничук (гол. ред.), І. К. Білодід, В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко. - К.: Наукова думка, 1982. - 631 с.

4. Персонажи славянской мифологии / Рис. словарь. / Сост.: А. А. Кононенко, С. А. Кононенко; Художник В. А. Кононенко. - К.: Фирма «Корсар», 1993. - 224 с.: ил.

5. Вегеш А. Промовистість назв романів Мирослава // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 2 (32). - 2014. - С. 8-12.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел] - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. -1728 с.

Размещено на Allbest.ru