Оригінальність імпресіоністичної манери М. Хвильового (на матеріалі новел "Арабески", "Я(Романтика)" та оповідань "Синій листопад", "Бандити")

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Факультет філології та журналістики

А. Караман, магістрант

Науковий керівник: д. філол. н.,

професор Михида С.П.

Вивчення авторської стильової манери письма, специфіки відображення дійсності в руслі провідних художніх тенденцій доби завжди було складним, неоднозначним завданням. Особливо воно ускладнюється, коли мова йде про українську імпресіоністичну течію, яка досягла розквіту в 1920-ті роки в українській прозі. За словами П. Ямчука, «довгий час присутність самої імпресіоністичної течії в українській літературі 1920-х років не визнавалась, а для реабілітації творчого доробку письменників-імпресіоністів критикам доводилось зараховувати їх творчість до реалістичного або навіть соцреалістичного методів» [3, с. 126]. Вчений наголошує, що через панування уніфікованого методу соцреалізму в радянській культурі неможливо було вивчити, неупереджено проаналізувати творчу спадщину письменників-імпресіоністів. Саме тому необхідність визначення особливостей імпресіоністичної манери письма імпресіоністів не втрачає своєї актуальності. Безумовно, глибокий аналіз творів письменників дозволяє глибоко осмислити життєві та художні концепції митців, визначити складові феномену їх творчості.

Таким чином, мета нашої статті - визначення особливостей імпресіоністичної манери письма М. Хвильового. Безумовно, творчість цього письменника дає можливість говорити про виражальну функцію художнього слова. Найяскравіше новаторство М. Хвильового-імпресіоніста виявилося у жанрі новели, де оригінальність імпресіоністичного письма явлена наскрізно.

Новела «Арабески» має потужну композиційну структуру. Тут М. Хвильовий створює структурований асоціативний та стилістичний комплекс, де поєднано його екзистенційні настрої, блискавичні враження від вихоплених із реальності фрагментів, фантазію. Письменник широко використовує тропи для ілюстрування переживань та почуттів, тому їх концентрація у новелі досить висока. М. Хвильовий залучає прийоми віршування, використовує повтори.

Недаремно М. Хвильовий використовує різнорівневі повтори. Це складні метафоричні комплекси, що за змістом та формою постають як «арабески»: «Тоді Марія дивиться на далекий огонь, що горить на костьолі, і творить поему. На дальньому костьолі горить огонь і теж творить поему. ...на костьолі в діадемі ночі горить казковим огнем циферблат. Над костьолом горить огонь. На костьолі горить циферблат. В кімнаті тихо, за вікном тихо, і тільки на костьолі горить циферблат. ...над костьолом із західного боку повис теплий туман» [2, с. 39]; « - Слухай, Nicolas! Коли я думаю про міські квартали, я думаю, що я чула юнка з голубими прозорими віями, що я амазонянка й джигітую десь у заозерних краях...

...я буду писати так, щоб зрідка почути кармазинові дзвони з глухого заріччя, коли серце так стисне, ніби погляд стрункої юнки, коли вона на моє буйне бажання каже крізь яблуневу завірюху, здригнувши:

- Да!

І знову я чую далекий загірний голос: «Пройдуть віки, найдуть свою змужнілість, пізнають радість і журу твоєї прекрасної землі, відійдуть по древній дорозі в небуття, але ніколи не повториться народження твоєї м 'ятежної нареченої».

Тільки один раз!

- Тільки один раз!

...І я, романтик, закоханий у свою наречену, знову бачу її сіроокою гарячою юнкою, з багряною полоскою на простріленій скроні. Вона затулила рану жмутом духмяного чебрецю й мчить по ланах часу в безсмертя.

- Чи наздожену її - свою сірооку м'ятежну наречену?» [2, с. 41].

Ці багаторівневі метафоричні комплекси за тематичним звучанням є «запахом слова», за власним висловом М. Хвильового. Так звана арабеска - це невимовлене слово, художня загадка. Тому осмислити її на засадах конкретики неможливо. Свідомість вільно сприймає її та перетворює, адже розмитість асоціативного поля вимагає контакту із внутрішнім світом реципієнта, читача. Тому арабеска сприймається як «запах» на рівні суб'єктивному. Таким чином, завдяки використанню складних метафоричних комплексів створюється імпресіоністична тональність новели.

Є. Маланюк так охарактеризував прозу М. Хвильового: «Тонка ритмічність - власне внутрішньо- музикальна, а не зовнішньо-механічна, і багато інших ознак - не залишають жодного сумніву: проза Хвильового є майстерно-натхненно інструментована від початку до кінця» [1]. Справді, для новел характерний «імпресіоністичний телеграфізм речень (вони не мазки, а ноти), незвичайна, нетрадиційна, як на прозаїка, чисто-лірична сміливість епітету («синій дощ», «закобзарена психіка») й метафори» [1, с. 263]. Безумовно, новела «Арабески» має суб'єктивні мотиви, переважання суб'єктивного чинника художнього світотворення. Асоціативні поля арабесок - це розгортання нових просторів творчої свідомості. Вони змістово, емоційно насичені, тому цей імпресіоністичний текст є своєрідною художньою загадкою. імпресіоністичний художній новела хвильовий

Варто звернутися до символу «м'ятежної нареченої». Безумовно, він привертає увагу емоційною насиченістю, яскравим різнокольоровим тлом, яке письменник визначає як «романтику», а також змінністю, ритмічністю. Автор не відмежований від міста, він неначе перебуває в цьому місті, під різними іменами (Сойрейль, Теодор, Сатурн). Проте з огляду на іншу перспективу - відстані, часу - образ-арабеска «м'ятежної нареченої» умовно стоїть поряд із цим поняттям: «- Чи наздожену її - свою сірооку м'ятежну наречену?» [2, с. 42]; «Вона затулила рану жмутом духмяного чебрецю і мчить по ланах часу в безсмертя» [2, с. 42].

Таким чином, новела «Арабески» - структурований твір. Автор доводить безмежність, нескінченність внутрішніх світів, можливість їх безкінечного розгортання.

У новелі «Я (Романтика)» М. Хвильовий звертається до екзистенційного творчого мислення. Письменник порушує питання, що стосуються встановлення сенсу і змісту людського існування, описує специфіку буття. Цим буттям є свідомість, через яку відбувається розгортання дійсності у внутрішньому просторі людського мислення. В цілому ж екзистенційні проблеми відображають ситуацію людини в сучасному їй суспільстві. Наприклад, у новелі показаний процес втрати людиною власних моральних орієнтирів (вбивство найближчої людини). Головний герой гарячково намагається віднайти виправдання власним суперечливим думкам і натрапляє на низку традиційних банальних істин, більше не здатних забезпечити рівновагу: «Так треба», «Errare humanum est» (людині властиво помилятись)», «цей винний і майже невинний обивательський хлам», «Кому потрібно знати деталі моїх переживань?» [2] тощо.

Тут складний метафоричний комплекс набуває концептуальності, екзистенційного звучання: « Тоді проноситься переді мною темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час... - Але я не бачив виходу! ...Шість на моїй совісті? Ні, це неправда. Шість сотен, шість тисяч, шість мільйонів - тьма на моїй совісті! - Тьма? ...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...» [2, с. 139].

Таким чином, М. Хвильовий показує героя, приреченого на духовну безвихідь, нівелювання елементарних людських цінностей та понять.

Про оригінальність імпресіоністичної манери М. Хвильового свідчить оповідання «Синій листопад». Основа побудови твору - співвіднесення та взаємодія кількох змістових компонентів. По-перше, М. Хвильовий використовує характерну для його прози розгорнуту метафору («синій листопад»). Вона повторюється в оповіданні декілька разів, при цьому перетворюючись і трансформуючись. По-друге, важливим змістовим компонентом є сюжетна лінія - кохання дівчини до юнака, що хворіє на легені, і тому швидко втрачає життєві сили. По-третє, романтична тональність оповідання протиставляється реаліям часу.

Однак саме розгорнута метафора дозволяє побачити тонкі змістові коливання твору, адже вона пов'язана із чуттєвим сприйняттям світу людиною. Вона також є вираженням часу, який поступово спливає, перетворенням цього часу у факт свідомості.

Завдяки використанню метафори письменником читач сприймає твір на підсвідомому рівні - вона звертається до роздумів, уяви, емоцій. Розгорнута метафора пов'язує внутрішній світ героя із внутрішнім світом читача. Безумовно, ця метафора змістового розмаїта, образна, багата на контексти. Тому в оповіданні вона інтерпретується декілька разів: «Іще проходив невідомий синій листопад. Будемо слухати солоні вітри, коли мовчазно йде на схід синій листопад. Невідомо, чий запах - сосни, гірських трав, чи то пахтить синій листопад. За вікном знову посувався синій листопад» [2, с. 57].

Очевидно, «синій листопад» - це уособлення часу, причому не звичайного його відліку, а сприймання у стані високої емоційної напруги, моделювання безмежності почуттів. Наприклад, це яскраво продемонстровано у сцені, де Марія промовляє у нестямі, схиливши голову над коханим, який доживає останні хвилини. Проте «... те, що вона промовила, здавила тиша». Таким чином, читач відчує тільки «запах слова». Тому метафора відображає, втілює несказане слово, яке може вловити лише підсвідомість. Безумовно, подібний імпресіоністичний прийом є оригінальним. Крім цього, він є стрижнем для довершеності, композиційної єдності, також грає провідну роль у вираженні провідної думки оповідання.

Зі смертю коханого відбувається остаточне руйнування об'єктивності. Справді, Марія залишається сам на сам із солоними вітрами, що джигітують з моря, зі степом, із синьою ніччю.

«Марія йшла на схід», - зазначає М. Хвильовий і цим дає зрозуміти відірваність героїні від реальності, якій вона вже не належить. Марія йде туди, де має зійти сонце, а за спиною в неї погашена свічка - її коханий помер.

«Марія подивилась на чорне обличчя й зрозуміла. Підійшла до свічки, погасила її й вийшла на повітря. Побрела по станиці в степ, на схід» [2, с. 56].

М. Хвильовий ставить у тексті поруч трагічне усвідомлення неминучого Марією і гасла так званої «революційної романтики» («І що наші трагедії в цій величній симфонії в майбутнє?», «По оселях урочисто ходить комуна» [2, с. 58]). На перший погляд вони дисонансні, неприйнятні. Їх перенесення в бік «голубиної книги вічної поезії - світової, синьої» та чогось «далекого, замріяного» видається недоречним на тлі невимовленого смутку, що відчуває Марія, несвідомо повторюючи, що «Вадим доживає останні дні» [2, с. 57].

Цей повтор, градація у тексті творить зростання психічної напруги, за допомогою чого письменник відтворює страшне, непідвладне людській уяві. Сила несказаного - це те, чого вперто не хочуть бачити очі, але те, що людська істота відчуває усім своїм живим єством. Таким чином, це те, що змогла пізнати Марія.

Стильовий прийом повторів використовується у пізніших творах М. Хвильового. Наприклад, оповідання «Бандити» відноситься до зразка реалізму, однак у ньому присутня незвична асоціативність, відірвана від реальності. Також спостерігаються вкраплення імпресіоністичності, яка раптово з'являється у площині реальності

По-перше, М. Хвильовий застосовує цей стильовий прийом у реалістичному творі задля розкриття душевного стану людини не через спілкування з оточенням, а через споглядання природи. Автор виводить надзвичайне загострення почуттів і духовну напругу головного героя у тонкий баланс із мальовничістю пейзажних замальовок, поданих у тексті: «Не хотілось говорити. Навіть слова виходили з легенів якісь чудні, кострубаті, ніби на шмаття розірвані. ... Накрапав дощ і поволі перейшов у мжичку. Синя хмара загубила свій колір і сірим шматтям звисла над землею. ... А хмари пливли кудись удалечінь, і здавалось іноді, що й очерет пнеться вгору і от-от досягне сірого шмаття» [2, с. 233].

Перші два речення стоять у тексті майже поряд - значить, автор свідомо вдався до такого повтору, що має складати змістову єдність - слова, немов розірвані на шмаття, і хмара, що нависла над землею шматтям; сіре шмаття. Третє речення створює довершену змістову потрійність.

Наступний приклад повтору: «І знову боліла голова, а в висках знову стукало. Десь далеко падала вода, і здавалось іноді, що це торохтить по бруку віз»; «...тільки у кутку билась думка. Потім і її не стало. ...Шарудів очерет» [2, с. 235].

В оповіданні «Бандити» відбувається перетворення складних метафоричних структур в епізоди, вагомі для композиційної структури твору як осередки найвищої психічної напруги. Тобто вони постають як психологічні кульмінаційні моменти, що за емоційним впливом на читача не поступаються один одному. Однак, попри зовнішню реалістичність, вони не втрачають виражальності, асоціативної розмитості, властивої повторам.

Таким чином, багаторівневі метафоричні комплекси - один із яскравих засобів вираження самобутньої імпресіоністичної манери М. Хвильового. Справді, їх тематичне звучання відповідає творчій концепції письменника про «запах слова» у тексті. Осмислити конкретно ці комплекси неможливо, адже вони є художньою загадкою, яку здатен осягнути лише внутрішній світ реципієнта. Справді, на суб'єктивному рівні метафоричні комплекси сприймаються неначе «запах слова». Завдяки безкінечному розгортанню внутрішніх світів цей новаторський прийом дозволяє продемонструвати імпресіоністичність творчої манери М. Хвильового.

Бібліографія

1. Маланюк Е. Книга спостережень / Е. Маланюк. - Торонто, 1966. - 479 с.

2. Хвильовий М. Сині етюди: Новели, оповідання, етюди / упор. і передм. І.Ф. Драча. - К.: Рад. письменник, 1989. - 389 с.

3. Ямчук П.М. Імпресіоністична новелістика 1920-х років у оцінках тогочасної критики П.М. Ямчук // Історико-літературний журнал. - 1997. - №3. - С. 126-132.

Размещено на allbest.ru