Особливості мови творів для дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості мови творів для дітей

Олена Гілевич

студентка II курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету філології та журналістики

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

доцент Ліштаба Т.В.

Наукові студії, присвячені літературі для дітей і про дітей, набувають усе більшого розмаху. Від критичних рецензій окремих творів чи творчості письменників, дослідники прямують до теоретичних узагальнень, глибокого аналізу з використанням різноманітних підходів та апробацією новітніх методологій. Твори для дітей стають повноцінним об'єктом дисертаційних досліджень літературознавчого характеру (Ю. Ф. Ярмиша, С. С. Іванюка, М. А. Славової, І. О. Бойцун, Н. Б. Тихолоз, Г. П. Сабат, О. Д. Будугай, О. О. Гарачковської, Н. А. Резніченко, Л. П. Ткаченко, О. О. Чепурної, В. С. Костюченка, О. М. Цалапової, Н. М. Сидоренко). Дослідженням цієї ланки словесного мистецтва займалися Г. Г. Аврахов, В. В. Бичко, О. І. Білецький, Г. П. Бойко, Ю. В. Боянович, К. П. Городецька, Ф. О. Гурвич, Н. П. Данилюк, Н. Я. Дзюбишина-Мельник, С. Я. Єрмоленко, Л. М. Кіліченко, Л. О. Компанієць, А. К. Мойсієнко, О. А. Моторний, М. М. Острик, В. Б. Савенко, О. А. Семенюк, Ю. П. Ступак, Б. Й. Чалий та ін. Увагу дослідників привертали огляди поезії для дітей, тематика творів, функціональні особливості жанрів. Мовний же аспект творів для дітей як окрема проблема розглядався дуже рідко. Належної уваги не приділялось мові поезії для дітей і з погляду лінгвостилістики, лінгвопоетики та лінгвістики тексту. Цим і зумовлена актуальність обраної теми.

Мета статті - описати лінгвостилістичні особливості дитячих поезій Олени Журливої і Тамари Журби. Досягнення мети здійснюється через розв'язання таких основних завдань: 1) проаналізувати погляди провідних науковців на специфіку літератури для дітей, її мовні особливості; 2) виявити й описати виражальні та експресивні можливості мовних засобів у дитячих творах Олени Журливої і Тамари Журби.

Об'єктом дослідження є мова творів Олени Журливої і Тамари Журби. Фактичний матеріал дібрано з текстів авторських збірок Олени Журливої «У нашої Наталі» та Тамари Журби «Вірші».

Особливості літератури для дітей завжди цікавили науковців. Так, У. С. Гнідець зазначає, що «до автора дитячої книги завжди ставили надзвичайно високі вимоги. У зв'язку з цим особливої ваги набува є його вміння проаналізувати світ на рівні дитячого сприйняття. Гра на межі між простотою і складністю, між рівнем дитячого розвитку і досвідом дорослої людини становить одну з основних особливостей літератури для дітей та юнацтва. Для письменника важливою є взаємовідповідність теми, жанру, способу оповіді, стилю» [4].

Літературу для дітей, зокрема її мовні особливості, досліджував В. Г. Бєлінський. Низький рівень видань та низька культура перекладів викликали численні зауваження вченого. Науковець уважав, що мова книги для дітей повинна відрізнятися простотою та ясністю: «Книга повинна бути написана просто, уміло, без зайвих деталей, красивою мовою, події повинні бути викладені ясно, розташовані у перспективі, добре запам'ятовуватись, захоплювати читача, розвивати закладені природою елементи людського» [2, с. 14]. І далі: твори для дітей повинні бути «написані мовою легкою, вільною, грайливою, квітучою у простоті своїй» [2, с. 14]. Серед основних вимог до літератури для дітей В. Г. Бєлінський виділяв наявність живої поетичної уяви як найважливішу умову для будь-якого дитячого письменника. «Для того, щоб говорити образами із дітьми, треба знати дітей, треба самому бути дорослою дитиною», - стверджував науковець [2, с. 15].

Дитячий письменник С. Я. Маршак зазначає, що мова літератури для дітей - це не «спрощення і не сюсюкання» [8, с.206], що специфіка мови творів для дітей не в її доступності, а в тому, «як дійсність книги збігається зі світовідчуттям дитини» [8, с. 206]. Письменник висуває такі вимоги до творів для дітей: «Якщо у книзі є чітка й завершена фабула, якщо автор не байдужий реєстратор подій, а є прихильником одних героїв оповіді та ворогом інших, якщо в книзі є ритмічний рух, а не звичайна послідовність, якщо мор альні висновки з книги - не безкоштовний додаток, а природний наслідок усього ходу подій, та на додачу до всього книгу можна розіграти у власній уяві, як п'єсу або нескінченну епопею, вигадуючи все нові й нові продовження, - це буде показником того, що книга написана дійсно дитячою мовою» [8, с. 206].

Покликаючись на К. І. Чуковського, І. М. Арзамасцева визначає художні критерії дитячої літератури: образність, музикальність, наближення до дитячого фольклору, до гри, насиченість гумором [1, с. 207]. Дослідниця підкреслює, що мова дитячої книги має бути багатою. На її думку, твори для дітей повинні легко запам'ятовуватися та ставати частиною мовного світу юного читача [1, с. 15].

Питання специфіки дитячої літератури неодноразово було приводом суперечок науковців. І. М. Арзамасцева зазначає, що ще в середині ХХ ст. розуміли: для дітей треба писати інакше, ніж для дорослих. Разом із тим завжди були ті, хто, спираючись на загальновизнані закони мистецтва, заперечував специфічні риси літератури для дітей. Зокрема, С. В. Михалков категорично заперечує специфічність літератури для дітей та наголошує на спільній естетичній функції літератури і для дорослих, і для дітей [10, с. 7]. Його підтримує Л. Т. Ісарова, однак в одній зі статей усе ж визнає важливість вікової специфіки літератури для дітей [7, с. 25]. І. М. Арзамасцева теж стверджує, що специфічність літератури для дітей перш за все зумовлена віком читача. Чим менший за віком читач, тим яскравіше виявлені своєрідні риси, за якими можна визначити, що твір написаний для дітей. І, навпаки, коли читач дорослішає, зникають специфічні риси дитячого віку, змінюється література для дітей [1, с. 4].

У психології виділяють такі вікові групи дітей: дошкільний вік (від 3 до 6-7 років); молодший шкільний вік (від 6-7 до 11 років); середній шкільний вік (з 11-12 до 14-15 років); старший шкільний вік (від 15 до 18 років) [10, с. 27]. Кожна вікова група має свої психологічні особливості, тому письменники при виборі тематики творів, створенні композиції, доборі мовних засобів мають ураховувати цю специфіку. Характерні особливості мовлення дітей автори мають передавати у своїх текстах для того, щоб максимально точно відтворити образи героїв, наблизити їх до дійсності, щоб твір був цікавим та зрозумілим дітям.

Розглянемо специфічні особливості мови творів для дітей молодшого та середнього шкільного віку на прикладі поезій авторів нашого краю - Олени Журливої і Тамари Журби.

Лексика творів для дітей молодшого шкільного віку проста, не вживаються складні для розуміння дитини лексеми. Поетеси тонко вловлюють межу між пасивним і активним запасом слів і синтаксичних конструкцій дитини, орієнтуючись переважно на останній. Це слова й вирази, звичні для різних побутових ситуацій, причому помітно переважають стилістично нейтральні засоби. Наприклад: Біжать, біжать хмариночки / По небу в далечінь /1 кидають від сонечка / Свою легеньку тінь / А сонечко всміхається/Цілує гай і сад, /1 в листя одягається / Зелений виноград. / Цвітуть грушки, і вишеньки, /1 яблунька рясна, / Прийшла з теплом і сонечком / Сподівана весна [6, с. 3]; Мій молодший братик Толя / Теж збирається до школи. / Він кидає в рюкзачок / Навіть з вудочки гачок. / М'яч і зошити. А згодом / Ще й Буквар, і бутерброди [5, с. 10].

Ознаки розмовного стилю виразно передає експресивна лексика: Вийшла кізонька гуляти, / Походити біля хати, /На подвір'я подивиться, /На зеленую травицю: / Чи густа, чи запашненька, / Чи встелила двір рясненько? / Чи ті гуси, крила білі, / Не стовкли її, не збили? / Щоб було чим пробувати, / Козеняток годувати [6, с. 10]; Хто це скаче бережком? / Скаче прудко по лужку / У зеленім жупанку [6, с. 13]; Та з ослінчика звалився /1 забив собі бочок [6, с. 7]; Ягуся бублики пекла / В хатинці на горі; Малий Телесик в тім садку /Штанці собі латав [5, с. 11]; Ще й хвилечку малу [5, с. 10]. Експресивно забарвлених засобів - лексичних і синтаксичних - так багато в досліджуваних текстах, що вони створюють особливий колорит. Разом з тим, вплітаючи подібні слова й вирази переважно в авторську мову, поет ніби віддаляє виражальні засоби від активного словникового й граматичного запасу дитини.

Художнє втілення дитячого світобачення, уявлень дитини про життя, ідейно-естетичних засад дитячого письменника безперечно слід шукати в художніх образах. Метафора - найкоротша, максимально концентрована форма для показу єдності світу, для поєднання дитини з природою. Особливість поетичної метафори полягає в тому, що вона реалізує безліч асоціативних зв'язків одних і тих самих явищ. На думку В. М. Русанівського, «метафоричний образ (що стосується поезії), побудований на дієсловах, виступає як засіб подвійного бачення світу: реальне виступає на фоні фантастичного, створеного уявою поета. І все ж уявний образ, подібно до тіні, що окреслює на стіні контури певного предмета, в усьому повторює реальний світ» [11, с. 110]. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафоричні образи є відображенням образів світу, різноманітних об'єктів і сфер простору, вони передають динаміку, рух сил природи. Через ці форми автори виражають не лише своє світобачення, яке виявляється перш за все у відображенні сфери зовнішнього світу, а й передають специфіку світобачення своїх читачів (дітей). Наприклад: Коли раптом душа заніміє / На вселюдських шляхах полинових [6, с. 10]; Вечоровий туманець /Покотив з кінця в кінець [5, с. 13].

Важливу роль у дитячих творах має персоніфікація, тобто уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вона сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу. Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступним для сприймання кількома аналізаторами: візуальним, акустичним, дактильним тощо. Наприклад: Біжать, біжать хмариночки [6, с. 3]; А сонечко всміхається /Цілує гай і сад, /1 в листя одягається/Зелений виноград [6, с. 3]; Вітер лягає до ніг [6, с. 14]; Осінь стає на поріг [6, с. 14]; Сонце всміхнеться до вас [5, с. 11]; Сніг танцює безупинно /Мов фантастика-кіно, / Заколихує хатину, / Розмальовує вікно [6, с. 12]. Персоніфікація для нас є близькою, бо широко використовується в живій розмовній мові. Використання персоніфікації вчить дітей того, що природа разом з людиною живе, думає, почуває, а найголовніше - вона рухається, що є головною ознакою всього живого.

Особливого значення набувають у поезії Олени Журливої та Тамари Журби епітети, які мають метафоричну основу, бо вони прокладають нові лінії зв'язків між реальністю об'єктивного буття та уявою школярів. Епітет - це слово чи словосполучення, яке, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості та насиченості. У дитячих творах, зазвичай, використовуються традиційні епітети, які слугують для опису навколишнього середовища. Наприклад: Бо осінь холодна [6, с. 12];В старім дуплі таємний клад [5, с. 11]; Вечоровий туманець [5, с. 10].

Не менш важливим прийомом, яким мають оволодіти школярі, є порівняння. Це широко поширений художній прийом, який у літературних творах використовується для підвищення виразності й образності описів. Він ґрунтується на порівнюванні описуваних предметів або явищ з іншими ознаками. Автор або передає свої власні враження від побаченого, або приписує це своїм героям. Як правило, порівняння включає три обов'язкових складових: сам предмет або явище, об'єкт, з яким ведеться порівняння, і якась загальна для порівнюваних об'єктів ознака. Використовуються переважно усталені компаративні народнорозмовні структури, об'єкти яких зрозумілі малому читачеві (назви тварин, птахів, явищ природи, рослин та ін.). У своїх віршах Олена Журлива та Тамара Журба використовують прості порівняння, які творяться за допомогою сполучників як, мов, немов, неначе. Наприклад: Там, оглянься, за парканом, / Мов розгніваний дикун, /Розмахався рукавами /Лякк...Ляковисько...Лякун [5, с. 13]; А Ворон, чорний, як смола, /Дрімав на димарі [5, с. 11]; І летів, неначе птиця [5, с. 12].

Мова поезії для дітей використовує слова, які надають їй особливого зримого забарвлення. Це переважно прикметники колірної ознаки. Розмаїття кольорів, що постійно оточувало й оточує людину, знайшло своє відображення в мові в категорії якісних прикметників. Збагачення групи колірних прикметників викликане потребами дитини в позначенні тих чи інших понять. Поезія для дітей демонструє широке використання назв кольорів. Найпродуктивнішими в ній є прикметники-означення традиційні для української поетики: білий, зелений, жовтий, червоний, синій, золотий. Наприклад: Зелена травиця [6, с. 3]; Жовта білочка спішить [6, с. 19]; У зеленім жупанку [6, с. 13]; Червоні черевики [6, с. 4]; Мов павутинки золоті [6, с. 15]; Розмалюєш небо синім [5, с. 12]; Сіра стежечка на схилі/1 сіренькі горобці [5, с. 13]. Із назвами світлих, яскравих кольорів у метафоричних словосполученнях авторки пов'язують приємні для людини події, явища, ті, що викликають емоції радості, задоволення, щастя; з назвами темних кольорів - риси, явища, які викликають тяжкі, гнітючі почуття. Наприклад: Летять крила білі [6, с. 12]; А ромашки білі / Понад шляхом бігли [5, с. 13]; А Ворон, чорний, як смола [5, с. 11]; Білі смуги, білі цятки, /Ворухлива біла мла [6, с. 10]; Білі крилечка здригнулись [5, с. 13].

Синонімічність мовних елементів є однією з ознак поетичності мови творів Олени Журливої та Тамари Журби. Основною функцією синонімів є функція заміщення - уникнення небажаного повторення одного й того самого слова. Наприклад: Так Султанко величався, / Так хвалився-вихвалявся [6, с. 14]; Жовта білочка спішить / А за нею вслід біжить [6, с. 19]; Бо жабки від мене / Сховалися, щезли... [5, с. 11]. Значення синонімів у художній мові, та й не тільки в художній, надзвичайно велике, їх стилістична роль різноманітна. Уміле користування синонімами, тобто вміння вжити саме те слово, - невід'ємна ознака гарного мовлення. Багатий на синоніми словниковий запас сприяє точній і виразній передачі висловлюваної думки, дає змогу дітям уникати частого повторення одних і тих самих слів.

У системі виразових засобів мови поетичних творів для дітей важливу роль відіграють антоніми, зокрема ті, яскрава стилістична виразність яких забезпечує краще сприйняття дитиною-читачем (слухачем) навколишнього світу. Використання антонімів робить мову виразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Наприклад: Бо ж цілий день і цілу ніч; І там і тут, і там і тут / Порипують хвіртки [5, с. 13]. Витворюючи яскраві контрастні картини, вони вичерпно розкривають школярам зміст різноманітних понять, допомагають розмежовувати якості, почуття, дії та стани. Багатство та різноманітність антонімів в українській мові створюють необмежені виражальні можливості для школярів і в той же час зобов'язують серйозно й вдумливо ставитися до використання цих контрастних слів у мові.

У віршах для дітей, особливо для молодших школярів, для звукового увиразнення тексту часто використовується звуконаслідування. Це умовне відтворення звуків природи, криків тварин тощо, що існують у реальному навколишньому житті: ку-ку, гав-гав, му-у-у, тік-так, няв, ж-ж-ж, а також створення слів, звукові оболонки яких тією чи іншою мірою нагадують позначувані предмети: гавкати, цвірінькати, кувікати, кукурікати, нявчати [3, с. 87]. Звуконаслідування не виконують номінативної функції, проте в аналізованих творах вони настільки майстерно введені в художній текст, що виступають не тільки виразниками звукової ознаки дії чи самої дії, а й через звукообраз дії репрезентують саме явище. Наприклад: Хлюп-хлюп-хлюп! - водиченька у ставку, у ставку [6, с. 9]. Виразною стилістичною особливістю звуконаслідувальних слів є їх звукозаписний характер. За допомогою звуконаслідувальних слів можна не тільки відтворити момент звучання, а й змалювати цілу звукову картину, передати звучання в просторі, відобразити його мелодійність або ритмічність, повторюваність: Із конем - на перегонах... Іа - іа! Ну і ну! [6, с. 7]; Цок - цок - цок. / Та з ослінчика звалився /1 забив собі бочок [6, с. 7]; І вже гука мені в саду: «Ого - го - го! Ду - ду - ду - ду!» [5, с. 12]; - Гав-гав-гав! Гав-гав-гав! - Наш Султан вночі не спав [6, с. 14]; Свинка каже: - Хрю-хрю-хрю, Я, картопельку люблю [6, с. 20]; Ще й співає: - Ква-ква-ква! [6, с. 13]; Гиля, гиля, гусоньки, до ставка, до ставка [6, с. 9].

Таким чином, особливості поезії для дітей зумовлені її специфічними завданнями, спрямовуючою метою, своєрідною формою мислення її адресата. Художньо-словесні образи поезії для дітей становлять певну систему, семантико-естетична єдність якої забезпечується специфікою дитячого світобачення. У поезії для дітей застосовується своєрідний, відповідний колорит висловлювання, використовуються емоційно-забарвлені слова, епітети, метафори, порівняння, синоніми, антоніми та інші засоби вираження почуттів і бажань. Вони дають можливість емоційно захоплювати читача (слухача), зворушувати його, переконувати, естетично наснажувати.

Мовна творчість Олени Журливої та Тамари Журби невичерпна у своїх функціональних виявах і взаємозв'язках мовних рівнів, відзначається чітко організованим переплетінням численних лінгвостилістичних засобів, виявлення яких дає змогу глибше збагнути тонкий психологізм дитячої поезії.

лінгвостилістичний мовний дитячий

Бібліографія

1. Арзамасцева И. Н. Детская литература: учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений / И. Н. Арзамасцева, С. А. Николаева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Академия, 2005. - 576 с.

2. Белинский В. Г. О детской литературе: сб. / сост. В. В. Терновская, Н. И. Якушин. - М.: Дет. лит., 1983. - 430 с.

3. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів / Д. І. Ганич, І. С. Олійник. - К.: Вища шк., 1985. - 360 с.

4. Гнідець У. С. Концептуалізація розуміння сучасної літератури для дітей та юнацтва в світлі наукової критики [Електронний ресурс] / У. С. Гнідець. - Режим доступу: http: www.chl.kiev.ua/key/Books/ShowBook/46

5. Журба Т. Вірші / Т. Журба // Степ. - 1995. - № 1. - С. 10-13.

6. Журлива О. У нашої Наталі / О. Журлива. - К.: Дитвидав, 1960. - 14 с.

7. Исарова Л. Т. Всегда ли нужна «возрастная специфика»? / Л. Т. Исарова // Вопр. литературы. - М., 1960. - № 9. - С. 30-46.

8. Маршак С. Я. О большой литературе для маленьких / С. Я. Маршак // Собрание сочинений: в 8 т. / С. Я. Маршак. - М.: Худож. лит., 1971. - Т. 6. - С. 195-243.

9. Михалков С. В. Доброе призвание /С. Михалков // Литература и жизнь. - 1960. - № 1. - С. 16-19.

10. Поліщук В. М. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / В. М. Поліщук. - вид 3-є випр. - Суми, 2010. - 352 с.

11. Русанівський В. М. Дієслово - рух, дія, образ / В. М. Русанівський. - К.: Радянська школа, 1977. - 111 с.

Размещено на Allbest.ru