Лист у площині романтичної теорії поліжанровості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Лист у площині романтичної теорії поліжанровості

Оксана Свириденко

кандидат філологічних наук, доцент

доцент кафедри української і зарубіжної літератури

та методики навчання

Анотація

лист поліжанровість митець романтик

У статті констатується, що в добу романтизму лист потрапляє у поле зору романтиків як у процесі практичних пошуків нових форм письма, так і в ході теоретичної рефлексії. Зокрема, питання про епістолу постає тоді, коли обґрунтовується теорія поліжанровості, авторами якої виступили романтики. Доведено, що, відкидаючи нормативну теорію літературних жанрів, представники романтизму вдавалися до різноманітних жанрових експериментів, надаючи перевагу жанровим сумішам. Усе це призводило до актуалізації листа, який за своїми жанровими ознаками відповідав романтичній настанові на фрагментарність письма, а також зорієнтованості на відтворення духовної грані світу.

Ключові слова: лист, романтизм, теорія поліжанровості, жанрові суміші.

Аннотация

В статье констатируется, что в эпоху романтизма письмо попадает в поле зрения романтиков как в процессе практических поисков новых форм письма, так и в ходе теоретической рефлексии. В частности, вопрос об эпистоле возникает тогда, когда обосновывается теория полижанровости, авторами которой выступили романтики. Доказано, что, отвергая нормативную теорию литературных жанров, представители романтизма прибегали к различным жанровым экспериментам, предпочитая жанровые смеси. Все это приводило к актуализации письма, которое по своим жанровым признакам отвечало романтической установке на фрагментарность письма, а также ориентированности на воспроизведение духовной грани мира.

Ключевые слова: письмо, романтизм, теория полижанровости, жанровые смеси.

Annotation

In the paper, «letter» as a genre is studied in connection with romantic theory of multigenre. The author states that during Romantic period letter comes to romanticists ' attention both as a part of practical search for new writing forms and in the course of theoretical reflection. In particular, the epistle was referred to when explaining the theory of multigenre, which was presented by romanticists. It is mentioned that romanticists dismissed standard theory of literary genres. They did not take conventional examples for models, as much as they experimented and preferred genre fusion. Romanticists ' genre liberties and experiments were based on the dismissing of classic requirement for «genre purity». Romanticists rejected all the rules and genre regulations; they practiced diffusion and genre blending. Romantic experimenting with genres could be originated from the introduction and practical application of romantic irony principle, which was based on J.G. Fichte's subjective idealist philosophy. Apart from genre blending, romanticists proclaimed another requirement for the form, it had to be natural and in the spirit, the category of which was absolutized. All of this led to the significance of «letter», which according to its genre characteristics was appropriate to romantic directive for fragmentarity of writing, and to romanticists' aiming at the reflection of world spiritual dimension. Within the framework of romantic theories epistolary form was extremely appropriate to romanticism with its worship of human individuality, its attention to person's inner world, its directive for confessing and individual experience perception. Epistolary form was highly suitable for such variety of novelistic genre, created by romanticists, as an artist's novel peculiar to German romantic literature, and a confessing novel mainly common in French romantic literature. Epistolary forms and genre fusion in Ukrainian literature are represented by Ye. Hrebinka s novels and novelets.

Key words: letter, romanticism, theory of multigenre, genre fusion.

Постановка проблеми

Появу романтизму більшість дослідників метафорично ідентифікують як «романтичну революцію» в художній культурі людства. «Революційність» романтиків полягала в тому, що вони заманіфестували цілковито новий погляд на мистецтво і творця, на світ і людину. Романтизм задекларував поворот у бік суб'єктивізму, що вимагало абсолютно нових форм письма й призвело до кардинальних змін на рівні поетики та системи жанрів у літературі. Відкинувши усі попередні канони й проголосивши ідею абсолютної свободи творчості, романтики нерідко вдавалися до несподіваних творчих експериментів, площиною яких не завжди і не відразу могла стати авторська художня творчість. Простором для них нерідко ставав епістолярій, на що налаштовувала «вільна», відкрита для експериментів форма листа.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сучасна літературознавча наука в останні роки збагатилася низкою нових досліджень, які стосуються української епістолографічної традиції різних періодів. Так, з 90-х років минулого століття з'являється дисертацій, у яких багатоаспектно проаналізовано епістолярій Панаса Мирного, І. Франка, С. Черкасенка, В. Винниченка, У. Самчука та ін. митців. Йдеться про дослідження І. Григоренко, Т. Заболотної, М. Пангелової, І. Котяш та ін. Вивченню епістолярної літературної критики присвячено дисертацію Л. Вашків. На цьому тлі виокремлюються дисертаційні студії, у яких здійснено спробу цілісного розгляду епістолярного жанру в українській літературі. Це дослідження М. Назарука «Українська епістолярна проза кінця ХVІ-початку XVI ст.», В. Кузьменка «Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років XX століття», Г. Мазохи «Жанрово-стильові модифікації українського письменницького епістолярію другої половини XX століття», А. Ільків «Інтимний дискурс письменницького епістолярію другої половини XIX - початку XX століть». Тобто на сьогодні існує чималий масив наукових праць, які ідентифікують українську епістолярну традицію.

Вирішення невирішених раніше частин проблеми

При цьому романтична епістолярна концепція так і не стала об'єктом наукових зацікавлень дослідників. До того ж, бракує досліджень, у яких би лист студіювався у контексті романтичної теорії та художньої практики.

Мета статті - проаналізувати романтичну епістолярну концепцію у контексті романтичної теорії поліжанровості.

Постановка завдання

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: проаналізувати ґенезу та прояви романтичної теорії поліжанровості, з'ясувати погляди митців-романтиків на потенційні можливості «листа» як складової жанрових сумішей.

Виклад основного матеріалу

У добу романтизму «лист» потрапляє у поле зору романтиків не лише у процесі практичних пошуків ними нових форм письма. Він стає також об'єктом теоретичної рефлексії. Зокрема, питання про епістолу постає тоді, коли мова заходить про теорію поліжанровості.

Виклад основного матеріалу

Питання романтизму, романтичного мистецтва, романтичності, роману, а також нерозривно пов'язані з ними питання епістоли, епістолярного жанру, епістолярної форми посідають помітне місце у науковому доробку Ф. Шлегеля, який, за визначенням Б. Шалагінова, першим системним теоретиком літератури (Шалагінов Б., 2010, с. 10). Мовилося про створення романтичної теорії жанрів, яка суттєво відрізнялася від нормативної, що була започаткована Аристотелем, шліфувалася упродовж століть, панувала в науці до кінця XVIII століття й ґрунтувалася на правилах та нормах.

Як зазначає Т. Бовсунівська, «у добу романтизму теорія роду-виду- жанру не занепала..., а розвивалась із оглядом на сакральну природу мистецтва та оновлену романтичну естетику» (Бовсунівська Т., 2009, с. 23). За спостереженнями Ж.-М. Шеффера, з появою романтизму все змінюється: постало завдання не представляти зразки для наслідування й не проголошувати правила, а пояснювати генезис та еволюцію літератури (Шеффер Ж.-М., 2010, с.34). Цю теорію Ж.-М. Шеффер визначає як ессенціалістську (від лат. «ratio essendi» - причина буття. Як зауважує Б. Шалагінов, Ф. Шлегель створює свою історію літератури, «у якій він дорожить саме фактом строкатості, примхливими і не завжди вловимими переходами від одного жанру до іншого, то комізму, то трагізму, то народної творчості, то авторського первня, що залежить від «світового іроніка» - духу вічних змін та оновлення» (Шалагінов Б., 2010, с. 45).

І хоча романтики абсолютно заперечили будь-яку нормативність, ієрархічність жанрової природи у їхній теорії жанрів усе ж представлена. При цьому, за спостереженнями А. Ботнікової, романтизм видозмінив систему існуючих жанрів. Романтики, як зазначає дослідниця, змогли передбачити тенденції літературного розвитку. Зокрема, вони стверджували, що майбутнє - за романом, який раніше належав до так званих «низьких» літературних жанрів. Та й самі романтики створили низку блискучих зразків у цьому жанрі (Ботнікова А., 2003, с. 36).

Провідним жанром романтичної епохи проголосив роман і Ф. Шлегель. Саме роман, на його думку, щонайбільше відповідав романтичному принципу універсальності, адже спроможний був охопити найрізноманітніші грані буття і найголовніше - грань духовну. За словами А. Ботнікової, автори німецьких романтичних романів не прагнули віднайти й художньо втілити цікаву фабулу. Їх цікавила зовсім інша реальність - реальність духу (Ботнікова А., 2003, с. 42).

У відповідності до романтичної теорії, згідно з якою особистість митця-генія абсолютизувалася, а його воля і фантазія проголошувалися основним законом мистецтва, Ф. Шлегель тлумачив роман як компендій, енциклопедію духовного буття геніальної особистості (Шлегель Ф., т. 1, 1983, с. 284). Взірцевим твором Ф. Шлегель вважав роман Й. Гете «Роки навчання Вільгельма Мейстера».

Проте романтики не стільки орієнтувалися на взірцеві зразки, скільки експериментували. Ґенезу романтичного експериментування з жанрами слід виводити з відкриття та застосування на практиці принципу романтичної іронії, який ґрунтувався на суб'єктивно-ідеалістичній філософії Й.-Г. Фіхте. Як зауважує А. Ботнікова, принцип романтичної іронії усвідомлювався романтиками як нова форма художності. У розумінні теоретиків романтизму, поняття «романтична іронія» визначало і ставлення творця до творчості, і використання ним нових художніх форм, тобто одночасно і теорію, і практику творчого процесу (Ботнікова А., 2003, с.40).

Ф. Шлегель проголошує іронію найвільнішою з усіх вольностей (Шлегель Ф., т. 1, 1983, с. 287). Таким чином, принцип романтичної іронії, яким керувався митець-романтик, робив його цілком вільним у процесі художнього творення, зокрема й на рівні жанрового оформлення матеріалу. Жанрові вольності й експерименти романтиків ґрунтувалися насамперед на запереченні класицистичної вимоги «чистоти жанру». Романтики, відкинувши всі правила і жанрові норми, культивували дифузію та змішування жанрів.

Орієнтуючись на принцип змішування жанрів, німецький романтик Новаліс порушує питання, довкола якого розгорталися дискусії романтиків взагалі: «Романтизм. Чи не повинен роман містити в собі всі стильові жанри, об'єднані спільним духом в одну різноманітну послідовність?» (Новаліс, 2014, с. 210). На думку сучасних дослідників (Бовсунівська Т.В., 2009, с.378), А. Ботнікова (Ботнікова А., 2003, с. 42), Б. Шалагінов (Шалагінов Б., 2010, с.16), романтична концепція роману щонайбільше співзвучна з тією концепцією роману, яку згодом розвиватиме М. Бахтін. І романтики, і М. Бахтін демонстрували погляд на роман як на утворення, що безперервно розвивається, як на творіння, жанровий кістяк якого ще не сформувався.

Вибудовуючи концепцію роману, Ф. Шлегель у «Листі про роман» фактично дає відповідь на запитання Новаліса про те, яким має бути роман, стверджуючи, що роман - це не що інше, як поєднання розповіді, пісні та інших форм (Шлегель Ф., т.1, 1983, с. 404). Б. Шалагінов виводить подібні творчі новаторства романтиків від романтичного поняття «дотепне», яким романтики «доповнили кантівський ряд «краса - піднесене». Дотепність, яка постає як апофеоз індивідуальності, - «основа для жанрових експериментів романтиків, наприклад, для поєднання трагічного й комічного, вигаданого й реального, прозової та віршової мови» (Шалагінов Б., 2010, с. 32).

Поряд зі змішуванням жанрів, романтики проголошують іншу вимогу до форми - вимогу її природності та відповідності духу, категорія якого абсолютизується романтиками. Даючи поради К. Шлегель, Ф. Шлегель у листі до неї наголошував: «У кожної людини і в кожного духу є своя власна, йому притаманна форма... Створюєш собі чимало проблем, коли обираєш, особливо маючи невеликий досвід, форму, яка не є для тебе природною і яку відтак можна підкорити лише за допомогою великих зусиль» (Шлегель Ф., т. 2, 1983, с. 408). Подальший текст цього листа до К. Шлегель містить роздуми Ф. Шлегеля про роман та можливості й суть змішування жанрів у ньому: «Якби Вам колись довелося писати роман, то, швидше за все, план цього роману мав би скласти хтось інший, і саме він мав би написати для цього роману все, окрім листів, у випадку, якщо ціле не складатиметься виключно з листів. Ви можете, звичайно, висловлювати фрагменти й писати у формі листів, але Ви завжди перебуваєте лише в тому, що є цілком індивідуальним, а отже, не придатне для нашої мети. Ваша філософія і Ваша фрагментарність їдуть кожна своїм шляхом. Отже, будьте обережні, обираючи форму, і пам'ятайте, що листи й рецензії - це ті форми, якими Ви цілком володієте» (Шлегель Ф., т.2, 1983, с. 408-409). Тож лист, на думку Ф. Шлегеля, - це те, що є максимально «індивідуальним», тобто лист є квінтесенцією людської індивідуальності. Подібні думки романтик висловлював також у кореспонденціях до А.-В. Шлегеля, у яких описував своє знайомство з Новалісом. Спілкування та листування з Новалісом Ф. Шлегель надзвичайно промовисто розцінював як «перебування в ньому», у «святилищі його душі» (Шлегель Ф., т. 2, 1983, с. 394).

У одній із епістол, адресованій Новалісу, Ф. Шлегель писав, що феноменальність листа полягає в тому, що він виходить із глибини душі (Шлегель Ф., т. 2, 1983, с. 409). А феноменальність роману полягає в тому, що він пишеться і читається виключно з інтересу до психології (Шлегель Ф., т. 1, 1983, с. 297). Тож сучасний роман, на думку теоретика, будучи (на рівні змісту) відбитком духовного буття особистості, її духовної біографії й вибудовуючись (на рівні форми) як жанрова суміш, як необхідну складову цієї жанрової суміші повинен містити у собі й такий жанр, як лист, або цілком складатися з листів.

Провідною ознакою романтичного (сучасного) роману Ф.Шлегель проголошує суб'єктивність. Виробляючи критерії до художнього твору, Ф. Шлегель писав: «Наскільки твір містить у собі духовне життя, настільки він і цінний» (Шлегель Ф., т. 2, 1983, с. 396). Епістола задовольняла цю вимогу сповна, тому й естетизувалася та абсолютизувалася як теоретиками, так і практиками романтизму. У світлі романтичних теорій епістолярна форма була максимально відповідною для романтизму з його культом людської індивідуальності, з його увагою до внутрішнього світу особистості, з його настановою на сповідальність, на пізнання індивідуального досвіду.

Епістолярна форма була надзвичайно прийнятною для таких створених романтиками різновидів романного жанру, як роман про художника, що відтворював духовну біографію митця і був характерний для літератури німецького романтизму (Л. Тік, В. Вакенродер), та сповідального роману, поширеного насамперед у французькому романтизмі (Ф.-Р. де Шатобріан, Б. Констан, Ж. де Сталь, Жорж Санд, А. де Мюссе). Адже включення у структуру роману листів суттєво розширювало можливості ліричного самовираження особистості, було чинником суб'єктивізації письма.

Підтвердженням цієї тези став, зокрема, й роман Ф. Шлегеля «Люцинда». Будучи оригінальним художнім твором, цей роман залишається, на думку Я. Берковського, прикладним матеріалом до романтичної доктрини Шлегеля-теоретика. Твір став доказом того, що втілення романтичної теорії в літературній практиці можливе (Немецкая романтическая повесть, 1935, с.423). Роман «Люцинда» на рівні художньої практики демонструє принцип змішування жанрових нормативів, який теоретично обґрунтував Ф. Шлегель у своїх наукових працях. Твір навмисне незавершений, він витриманий у фрагментарній манері. Перед читачем викладено фрагмент душевної сповіді автора- оповідача, який відчуває душевний розкол і шукає зцілення в коханні. Цей фрагмент, у свою чергу, також складається з менших фрагментів, скомпонованих без будь-якої системи, - фантазій, видінь, сновидінь, діалогів. І звичайно ж, автор вплітає у роман листи головного героя, за посередництвом яких описано не лише найпотаємніші, нерідко - інтимні, історії з приватного життя героя, але й історію його меланхолії.

Епістолярність у більшій чи меншій мірі характеризує чималий масив західноєвропейської романтичної прози. Йдеться про роман Л. Тіка «Історія пана Вільяма Ловеля» та «Мандри Франца Штернбальда», книгу В. Вакенродера «Сердечні виповідання схимника-любителя мистецтв», роман Ф. Гельдерліна «Гіперіон», роман К. Брентано «Годві». Мовиться про «Крейслеріану», «Листи з гір» та «Лист монаха» Е.-Т.-А. Гофмана, про романи Жорж Санд, а надто - про романи А. де Мюссе.

Українська література натомість небагата на романи, які могли б бути прикладом подібних романтичних жанрових сумішей. Проте, як зазначає Н. Бернадська, наше письменство таки засвоювало досвід європейського роману. Зокрема, це відбувалося і як наслідування поетики західноєвропейського морально-описового роману та роману виховання. Як результат з'являється російськомовний роман Є. Гребінки «Доктор», який, за словами Н. Бернадської, постає як складний жанровий сплав, що поєднав традиції роману виховання, роману морально-описового й оригінальні елементи твору психологічного (Бернадська Н., 2004, с. 52). У контексті поетики романтизму цей роман є яскравим прикладом романтичного змішування жанрів. Так, розповідь про героя ведеться від імені автора. Герою, якого наділено властиво романтичними рисами і характеристиками, було сумно жити на світі. Тож він часто усамітнювався у своїй кімнаті і, начитавшись книжок, почав «по примеру разных печатних героев» писати свій щоденник. І коли автор «стомлюється» розповідати про Івана Тарасовича, він починає цитувати його щоденникові записи. Зрештою герою набридає вести щоденник: «Скучная жизнь... Нечего записывать. Брошу вести свой журнал... Только трата времени» (Гребінка Є., 1981, с. 457). Змішуючи жанри, Є. Гребінка вдається також до цитування листів. Це лист Юлії Іванівни до Фоні, що має суто інформативний характер, та фрагмент листа Івана Павловича до батька Івана Тарасовича. Цей не прочитаний батьком лист, який «лежить на серці» сина, стає тією психологічною деталлю, яка характеризує головного героя у момент крайньої нервової напруги.

За принципом змішування жанрів побудовано також низку повістей Є. Гребінки, зокрема автобіографічну повість «Записки студента». Розповідь у творі ведеться у максимально сповідальній манері, а сам твір витримано у формі щоденника головного героя. Автор не бажав, щоб читач цілковито ототожнив його з головним героєм повісті. Тому на початку твору він вдавався до своєрідної містифікації - розповідав історію про те, як він придбав за копійки щоденник померлого молодого чиновника, який і цитується у повісті. При цьому щоденникові записи перериваються цитуванням текстів листів, які отримує Яків Петрович. Такою ж жанровою сумішшю є російськомовна повість Є. Гребінки «Водевиль в частной жизни», де авторська розповідь поєднується з цитуванням щоденника головної героїні (Марії Львівни), листів та її записок. Жанрову суміш представляє собою і повість Є. Гребінки «Сеня», де поєднано авторську розповідь, поетичні епіграфи, листи та підслухані діалоги. Епістолярність притаманна його ж таки повістям «Кулик», «Пиита», «Иван Иванович», «Лесничий», а також оповіданням «Маскарадный случай», «Игрок», «Злой человек», де цитуються листи героїв.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Отже, в добу романтизму «лист» потрапляє у поле зору романтиків як у процесі практичних пошуків нових форм письма, так і в ході теоретичної рефлексії. Зокрема, питання про епістолу постає тоді, коли обґрунтовується теорія поліжанровості, авторами якої виступили романтики. Відкидаючи нормативну теорію літературних жанрів, представники романтизму вдавалися до різноманітних жанрових експериментів, надаючи перевагу жанровим сумішам. Усе це призводило до актуалізації листа, який за своїми жанровими ознаками відповідав романтичній настанові на фрагментарність письма, а також зорієнтованості на відтворення духовної грані світу.

Список використаних джерел

1. Бернадська Н. Український роман: теоретичні проблеми та жанрова еволюція. Київ: Академвидав, 2004. 368 с.

2. Бовсунівська Т. Теорія літературних жанрів: Жанрова парадигма сучасного зарубіжного роману. Київ: КНУ, 2009. 519 с.

3. Ботникова А. Немецкий романтизм: диалог художественных форм. Воронеж: Воронежский государственный университет, 2003. 341 с.

4. Гребінка Є. Твори в 3-х томах. Том 2. Київ: Наукова думка, 1981. 743 с.

5. Немецкая романтическая повесть: В 2-х томах. Том 2. Москва-Ленинград, 1935. 538 с.

6. Новалис. Фрагменты. Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2014. 319 с.

7. Шалагінов Б. Класики і романтики. Штудії з історії німецької літератури ХVШ-ХІХ століть. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2013. 440 с.

8. Шалагінов Б. Романтичний словник: До історії понять і термінів раннього німецького романтизму. Київ: Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 2010. 136 с.

9. Шеффер Ж.-М. Что такое литературный жанр? Москва : Едиториал УРСС, 2010. 192 с.

10. Шлегель Эстетика. Философия. Критика: в 2-х т. Т.1. Москва: Искусство, 1983. 479 с.

11. Шлегель Эстетика. Философия. Критика: в 2-х т. Т.2. Москва: Искусство, 1983. 448 с.

References (Транслітерація)

1. Bernadsjka N. Ukrajinsjkyj roman: teoretychni problemy ta zhanrova evoljucija. Kyjiv: Akademvydav, 2004. 368 s (ukr).

2. Bovsunivsjka T. Teorija literaturnykh zhanriv: Zhanrova paradyghma suchasnogho zarubizhnogho romanu. Kyjiv: KNU, 2009. 519 s (ukr).

3. Botnikova A. Nemeckij romantizm: dialog hudozhestvennyh form. Voronezh: Voronezhskij gosudarstvennyj universitet, 2003. 341 s (rus).

4. Ghrebinka Je. Tvory v 3-kh tomakh. Tom 2. Kyjiv: Naukova dumka, 1981. 743s (ukr).

5. Nemeckaja romanticheskaja povest': V 2-h tomah. Tom 2. Moskva- Leningrad, 1935. 538 s (rus).

6. Novalis. Fragmenty. Sankt-Peterburg : Vladimir Dal', 2014. 319 s (rus).

7. Shalaghinov B. Klasyky i romantyky. Shtudiji z istoriji nimecjkoji literatury KhVIII-KhIKh stolitj. Kyjiv: Vydavnychyj dim «Kyjevo- Moghyljansjka akademija», 2013. 440 s (ukr).

8. Shalaghinov B. Romantychnyj slovnyk: Do istoriji ponjatj i terminiv rannjogho nimecjkogho romantyzmu. Kyjiv: Vydavnychyj dim «Kyjevo-Moghyljansjka akademija», 2010. 136 s (ukr).

9. Sheffer Zh.-M. Chto takoe literaturnyj zhanr? Moskva: Editorial URSS, 2010. 192 s (rus).

10. Shlegel' Jestetika. Filosofija. Kritika: v 2-h t. T.1. Moskva: Iskusstvo, 1983. 479 s (rus).

11. Shlegel' Jestetika. Filosofija. Kritika: v 2-h t. T.2. Moskva: Iskusstvo, 1983. 448 s (rus).

Размещено на Allbest.ru