Книги Михася Ткача "Зойк сови" і "Малярство" на перехресті літературно-критичних та мистецтвознавчих вимірів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Служби безпеки України

Книги Михася Ткача «Зойк Сови» і «Малярство» на перехресті літературно-критичних та мистецтвознавчих вимірів

Володимир Кузьменко, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри романо-германських мов

м. Київ, Україна

Анотація

Стаття присвячена аналізу двох нових книг сучасного українського прозаїка М. Ткача «Зойк сови» (2015) і «Малярство» (2016). До першої з них увійшли оповідання й новели про тривожне сьогодення, про війну на сході України з російськими найманцями, а також уривок зі спогадів про німецьку окупацію «Чужинці». Альбом «Малярство» містить автопортрети, пейзажі, портрети рідних, друзів, акварельні твори митця. Нові видання Ткача розглядаються крізь призму літературознавчих і мистецтвознавчих вимірів.

Ключові слова: проза, оповідання, новела, синестезія, автопортрет, портрет, пейзаж, акварель, малюнок.

Аннотация

Статья посвящена анализу двух новых книг современного украинского прозаика М. Ткача «Вскрик совы» (2015) и «Живопись» (2016). В первую вошли рассказы и новеллы о тревожном нынешнем времени, о войне на востоке Украины с русскими наемниками, а также отрывок из воспоминаний о немецкой оккупации «Чужестранцы». Альбом «Живопись» включает автопортреты, пейзажи, портреты родных, друзей, акварельные произведения художника. Новые издания Ткача рассмотрены сквозь призму литературоведческих и искусствоведческих измерений.

Ключевые слова: проза, рассказ, новела, синестезия, автопортрет, портрет, пейзаж, натюрморт, акварель, рисунок.

Annotation

The article is dedicated to the analysis of the two books written by the contemporary Ukrainian prosaist Mykhas' Tkach «The owl's hooting» (2015) and «Painting» (2016). To the former one are included short stories about the anxious present time, about the war with Russian mercenaries in the east of Ukraine as well as an extract from the autobiographical story about the German occupation «Strangers». Military and patriotic theme is the main in all the stories: a spoilt destiny of the soldier who can not adjust to the new surroundings, moral sufferings of the disabled military man who returns home and and is looking for the sense of further life; reflection of the veteran of the World War II.

There are also stories that deal with moral and ethical issues: the theme of mother 's affection, the theme of treason to the Motherland, moral hesitations, search of expiation, parental anxiety for the future of the children who being students went volunteers to defend their own country, etc.

An extract from the autobiographical story «Strangers» compares two wars, highlighting patriotic succession of the Ukrainian warriors from generation to generation.

The album «Painting» comprises self-portraits painted with oil paints and a pencil, landscapes, portraits of the relatives and close friends, still lives and sketches. Landscapes have lyric tones and depict cosy corners of nature, especially trees. There are numerous sketches of the scenery of Chernihiv and its surroundings.

In the article the new books of M. Tkach are seen in the light of literary and art criticism dimensions.

Key words: prose, short stories, story, synesthesia, self-portrait, portrait, landscape, still life, water-colour, painting.

Творчість Михася (Михайла) Ткача, представника старшої генерації українських письменників, посідає помітне місце в сучасному літературному процесі. Його новели, оповідання та повісті охоче читають і школярі, і студенти, і люди старшого покоління, бо в них - правда й краса світу, що навколо нас, поміж нас і всередині нас. Не лише Божа іскра таланту, а й нерозтрачена, плекана роками синівська любов, високий пієтет до природи, до прекрасного покликали до творчості, спонукали взяти до рук і перо, й пензля, якого не полишає й нині.

Окремі тексти прозаїка входять до найвибагливіших антологій і хрестоматій, розглядаються в підручниках і навчальних посібниках з історії вітчизняної літератури для вищих і середніх навчальних закладів України, звучать по радіо. І все ж дослідники сучасного письменства в гонитві за новими іменами літераторів, або навпаки, у пошуках нюансів і не прокоментованих деталей у творах, що належать перу «іменитих» авторів, недостатньо активно залучають до операційного поля своїх наукових студій прозописьмо М. Ткача.

Почасти літературознавці воліють порпатися у вузькому колі вже відібраних часом видатних постатей та по крихтах визбирувати архівні свідчення, відшуковувати шпарини й лакуни в заїжджених темах замість того, щоб сміливо розорювати цілину, збагачувати критику й науку про літературу новими цікавими фактами, спостереженнями та узагальненнями.

Художній доробок М. Ткача загалом не обійдено увагою дослідників. Відомі письменники, лауреати Шевченківської премії А. Дімаров [5, с. 3] і В. Дрозд [5, с. 182-183], літературознавці й критики О. Гарачковська [1], Р Кухарук [3], Н. Савчин [4] та інші присвятили висвітленню специфіки його прози численні відгуки, рецензії, ґрунтовні статті. З'явився літературно-критичний нарис [2] та збірка матеріалів про життя і творчість автора книг «Світле диво», «Багряні громи», «Осінні акорди», «Спадок», «Хочеться грози» та багатьох інших [5]. Однак досі ще немає спеціальної праці, в якій би дві нові книги М. Ткача «Зойк сови» [6] та «Малярство» [7] аналізувалися цілісно на перетині літературознавчих і мистецтвознавчих координат. Натомість потреба в такій синестезійній студії на часі.

Отже, актуальність статті спричинена передовсім суспільним резонансом мистецького доробку письменника, місцем його творчості в сучасному літературному процесі, а також відсутністю публікацій з означеної проблеми.

Мета статті полягає у висвітленні художньої специфіки двох нових книг М. Ткача «Зойк сови» і «Малярство» крізь призму літературознавчих і мистецтвознавчих вимірів.

До книги «Зойк сови» увійшло вісім оповідань і новел про тривожне сьогодення, про війну на сході України з російськими найманцями та уривок з автобіографічної повісті «Чужинці», що унаочнює паралель між двома війнами, стверджуючи патріотичну спадкоємність воїнів-українців: від діда - до батька і сина одвічне прагнення захистити рідну землю від загарбників.

Усі твори об'єднані широкою військово-патріотичною тематикою. Це й покалічена війною доля бійця, який не може адаптуватися у новому середовищі («Мелодія обірваної струни»). І моральні переживання воїна- інваліда, що повертається до рідної домівки і шукає сенс подальшого існування («Зойк сови»). Тут і відлуння Другої світової війни у час, коли українські «молоді хлопці знову помирають на Донбасі». Загарбники-чужинці і союзники-друзі тоді й тепер інші, але долі, поруйновані лихоліттям, схожі на сучасні («Спогад про друга»).

Уміщено в книзі також оповідання, що порушують морально-етичні проблемні питання. Зокрема, проблема материнської любові та пошуку нових шляхів до дитячого сирітського серця розкривається в новелі «Одного серпневого дня». Проблема зради Батьківщині, моральних вагань, пошуку шляхів до спокути гостро поставлена в оповіданні «Нічний дзвін». Батьківські тривоги за майбутнє дітей, які зі студентської лави пішли добровольцями захищати рідну землю, осмислено в оповіданні «Весна з подихом зими».

У кожному з них прозаїка цікавить насамперед проста людина, її характер, особистість на перехресті проблем усього суспільства. Як відомо, біографії окремих людей формують «біографію» спільноти. Звідси - увага М. Ткача до душі конкретної особистості як до частки душі українського народу. прозаїк оповідання новела ткач

Скажімо, у центрі оповіді в новелі «Одного серпневого дня» такою особистістю є вихователька дитячого садочка молода жінка Марина, що втратила чоловіка на Донбасі. Вона всиновлює дев'ятирічного Михайлика, якого взяла з інтернату. Непросто складаються взаємини між «неблагонадійним» прийомним сином і названою матір'ю. «Уже півроку, як привезла цього дев'ятирічного хлопчину з інтернату в свій дім, треба звітувати перед соціальними службами, а що їм сказати - не знає. Хлопець веде себе якось незвично, неадекватно, часом агресивно. За цей час жодного разу не назвав її мамою. І робити нічого не хоче, тільки телевізор дивиться або біля комп'ютера сидить. Ото книжки по всій кімнаті, просить Марина, щоб позбирав - як і не чує...» [6, с. 24-25]. Врешті- решт тепло материнської любові розтопило обледеніле серце дитини, у якої ніколи не було відчуття своєї родини. Дві згорьовані душі, здається, знайшли шлях до взаєморозуміння.

Читач не залишиться байдужим і до страдницької долі іншої особистості - молодого воїна Іллі з позивним «Сова», що постає зі сторінок новели, яка й дала заголовок усій книзі. Сюжет твору напрочуд лаконічний - пунктирно окреслено найголовніші моменти, яких достатньо для мотивації дії.

Юнак у двобої з російським танком під Авдіївкою втратив обидві ноги і праву руку. Проте не впадає в депресію, не скаржиться на долю. Навпаки - вважає, що йому поталанило, адже залишився живим, на відміну від побратимів, що загинули на фронті.

Найбільше переживає молодий інвалід за дружиною Катрею, не може зрозуміти, чому вона лише один раз провідала його в шпиталі - чи, бува, не зрадила? І ось після шестимісячного перебування на передовій і чотиримісячного в шпиталі Іллю привозять додому. Зустрічають його односельці, як героя. Ще з машини «Ілля встиг помітити біля воріт матір

Теоретична і дидактична філологія. Серія «Філологія». Випуск 23, 2016 без хустини, з його сином, на його подив - сивочолу, поруч розчулену сестру, що тримала квіти, до них тулився сусід Петро, інвалід-афганець - Катрі серед них не було. Обличчя в його помітно відмінилося, не міг приховати хвилювання» [6, с. 22].

Коли фронтовика винесли в інвалідній колясці зі «Швидкої», на свої зболені питання він отримує жахливу відповідь, що лягла на покалічені груди набагато важче, ніж гусениці ворожого танку. Отримує від сестри, бо мати так само, як і жінка-страдниця з поеми Т Шевченка «Сова», закам'яніла в своєму горі - Катрю вразила блискавка під час грози.

Заключні стислі рядки новели все ж дають читачеві надію на те, що Ілля і це найважче випробування витримає гідно, витримає заради їхнього з Катрею сина Михайлика: «“Бог забрав її ... Забрав багато моїх друзів. Він знає, для чого це зробив. Але залишив мені життя. Значить я потрібний ще буду на цьому світі. ” - подумав. Тулив міцно лівою рукою, бо правою не володів, до себе сина, цілував його безперестанно, ще до кінця не збагнувши, дійсність це чи сон, а перед ним обличчя Катрі квітувало блаженним світлом у білому тумані.» [6, с. 23].

Варто зауважити, що в критиці й літературознавстві не раз уже говорилось про дивовижну стислість творів М. Ткача. Стислість не в розумінні обмеженої кількості рядків, а в значенні максимальної конденсації і змістовної наповненості образів. Одними з кращих є ті його твори, де на лімітованій площі новели чи оповідання розміщено ціле життя, описувати яке можна було впродовж багатьох томів. Власне, йдеться про щільність образів. Найчастіше при цьому критики наводять як приклад новелу Михася Ткача «Покалічена душа».

На мій погляд, оповідання й новели з книги «Зойк сови» так само позначені щільністю образів на обмеженому у своїх розмірах полотні. До того ж заголовок нового видання конденсує в місткому та ємному символі сови головну авторську ідею. Мені вона видається співзвучною шевченківському інтертексту, в якому сова уособлює справедливу кару, відплату визискувачам, кривдникам за моральне зло, жорстокість.

Зокрема, у вірші «Три літа» поет прикладає цей трагічний образ Сови до себе: «І тепер я розбитеє / Серце ядом гою, /1 не плачу, й не співаю, / А вию совою».

Отже, книга Михася Ткача «Зойк сови» - це теж зболений авторський крик за покалічені війною душі простих людей, за всю нашу Україну.

Нова книга М. Ткача, зрештою, як і вся його проза загалом, прикметна також органічним синтезом різнобарвної кольорової палітри, гри світла й тіні, пластичних образів, що наближає художнє слово письменника до живописного малюнка. Колір у художніх творах прозаїка, зазвичай, крім описової, виконує ще декілька функцій. Найголовнішою з них є емоційна функція. Аби викликати у читача відповідні емоції, Михась Ткач створює настроєві пейзажі - «коли увага спрямована не на змалювання матеріальних предметів, а на освітлену сонцем природу, гру світла та тіні, деталізацію навколишнього світу, передачу безпосередніх вражень - зорових, слухових» (Н. Дмитренко).

Ось, наприклад, кілька пейзажних штрихів на початку новели «Одного серпневого дня»: Марина «вискочила на подвір'я, а серпневий день прихилився до вечора. І сонце, що заплуталося в біле павутиння хмар, наче в бабине літо, пригасло і помітно засмутилося» [6, с. 24]. Настроєвий пейзаж, змальований письменником, унаочнює стан душі молодої вдови, яка неначе сонце, «заплуталася» в своїх сумнівах і розчаруваннях, усиновила сироту Михайлика, однак нічого не може вдіяти з проявами агресивності в його поведінці.

З кольорів та колористичних деталей складаються часто й портрети героїв Ткача, це частіш за все враження того, хто цього героя сприймає. Скажімо, фінальна портретна деталь, що передає образ дружини бійця- інваліда з оповідання «Зойк сови» («...а перед ним обличчя Катрі квітувало блаженним світлом у білому тумані») є напрочуд синкретичною і навіть синестезійною. Читачеві подається портрет загиблої від удару блискавки Катрі очима її чоловіка. Він пройшов пекло війни і залишився живим, а його дружина, як богородиця, прийняла муки бійця на себе. Звідси й «блаженне світло у білому тумані».

Друга книга «Малярство» - це власне альбом, що містить розлоге вступне слово М. Ткача «Від пензля до пера» та його мистецькі роботи з доробку попередніх років, ті, що збереглися: автопортрети, написані олійною фарбою та олівцем, пейзажі, портрети рідних, друзів, акварельні твори митця, натюрморти, малюнки та начерки.

Неабиякий інтерес викличуть у реципієнта портрети батька, матері, молодшого брата письменника, вміщені у виданні. Відкриває «портретну галерею» - Михайло Ткач, батько автора книги. Це малюнок олівцем на папері, зроблений зі старої світлини 1933 року. Варто зауважити, що спогад про батька, який тримав свого чотирирічного сина Михася на руках, ідучи на фронт, наявний і в уривку з автобіографічної повісті «Чужинці», включеної до книги «Зойк сови». Цей спогад, утілений в малюнку, є центром оповіді і в повісті М. Ткача «Недописаний портрет» з першої його книги «Сонячний полудень» (1979). Сашкові Скороходу, героєві цієї повісті, як випускникові інженерно-будівельного інституту довірили відповідальний об'єкт, призначили майстром. Щоправда, не все виходить на початках, та його поважають у колективі.

Хлопця непокоїть, що «... розділився на дві половини - і в селі і в місті». Річ у тім, що в селі живе його старенька мати, у хаті залишився недомальований Сашком портрет батька, відомого колись теслі.

Молодий фахівець усім своїм єством тягнеться до отчого краю. І згодом повертається в рідне село, очолює колгоспну будівельну бригаду. Нарешті він домалює портрет батька, а відтак і продовжить його справу.

Уміщено в «Малярстві» й кілька портретів олівцем та олійними фарбами Ганни Ткач (Зубок), матері письменника. Її світлий образ постає в багатьох творах М. Ткача, зокрема й зі сторінок автобіографічної повісті «Пахне любисток і м'ята».

Наведено в книзі також портрети молодшого брата Миколи, нині відомого поета, етнолога, професора Київського національного університету культури і мистецтва. Подаються також портрети сусідів-односельців, автопортрети митця, численні натюрморти.

Портретам олівцем та натюрмортам властиві смілива, соковита лінія і виразний штрих.

Пейзажі, а їх у книзі «Малярство» 25, становлять майже третину мистецького доробку Михася Ткача. Вони вдало доповнюють прозовий набуток митця. Переважна більшість пейзажних полотен має ліричну тональність. У пейзажах, виконаних аквареллю та олівцем, відбито замилування просторами, затишними куточками і особливо деревами з їхнім вибагливим і складним рисунком. Серед численних ескізів та начерків є краєвиди Чернігова та його околиць («Передмістя. Бобровиця», «Чернігів будується», «Чернігів. Інститут біології і вірусології»).

Велич природи, неквапливість у всьому створюють враження зупиненого часу - тут ніби вчувається подих вічності, про що свідчать роботи «Перед грозою», «Повінь», «Березовий гай» та ін. У багатьох пейзажах («Сонячний день», «На Десні», «Сонячна галявина», «Захід сонця» та ін.) звертає на себе увагу прагнення митця передати яскраве сонячне світло, творити нову поетику, виходячи із власного бачення і життєвого досвіду.

Пейзажі М. Ткача написані виключно з натури і позначені узагальненістю художнього образу. Їм властиві м'якість тонких світлових ефектів, спокійна й лагідна емоційна забарвленість. Фрагменти пейзажу Михась Ткач почасти вводить у жанрові композиції, важливого значення надаючи мотиву дерева, здебільшого могутнього, крислатого («Борисоглібський собор», «Місячна ніч», «Старі дачі»).

У пейзажах, виконаних аквареллю, простежується прагнення до розв'язання світлотіньових завдань, властивий художникові тонкий смак, уміння знаходити й висловлювати красу багатобарвною чи обмеженою палітрою кольорів.

Нові книги М. Ткача «Зойк сови» та «Малярство» напрочуд синкретичні та синестезійні. Від живопису автор бере спосіб зображення простору, насиченість кольорами, гру світла й тіні, контрастність. Колір у художній картині світу М. Ткача додає образам додаткового смислового навантаження, породжує ланцюг асоціацій, постає одним з основних вимірів простору і буття людини в цілому.

Кодування фрагментів живописних візій у літературному тексті і навпаки ілюстрування малюнками прозових творів являє собою унікальний феномен експериментально-ігрової поетики сучасного автора, унаочнює його напружений інтелектуальний пошук на шляху розширення зображувальних можливостей мистецтва.

Книги М. Ткача «Зойк сови» та «Малярство» - цікаве й серйозне явище в сучасному літературному процесі, небуденна подія в культурно- мистецькому житті України. Автор гідний пошанування найвищою державною нагородою - Національною премією України імені Т.Г. Шевченка.

Література

1. Гарачковська О. З когорти сонцепоклонників / Оксана Гарачковська // Київська старовина. - 2004. - № 4. - С. 174.

2. Кузьменко В. Світ правди й краси : До 70-річчя від дня народження М. Ткача : літ.- критичн. нарис / Володимир Кузьменко. - К. : Вид-во КСУ, 2007. - 96 с.

3. Кухарук Р. Пластика світлої прози / Роман Кухарук // Літературний Чернігів. - 1999. - № 13. - С. 87-92.

4. Савчин Н. Сюжетно-образна структура оповідань і новел Михася Ткача / Н. Савчин // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2014. - Вип. 3 (75). Філологічні науки. - С. 263-267.

5. Творчий портрет Михася Ткача. Від любові до болю : Літературознавчі нариси, критичні статі, рецензії. - Чернігів : Десна Поліграф, 2013. - 224 с.

6. Ткач М. Зойк сови / Михась Ткач. - Чернігів : Видавець Лозовий В.М., 2015. - 96 с.

7. Ткач М. Малярство / Михась Ткач. - Чернігів : Десна Поліграф, 2016. - 80 с.

References

1. Harachkovska O. Z kohorty sontsepoklonnykiv / Oksana Harachkovska // Kyivska starovyna. - 2004. - № 4. - S. 174.

2. Kuzmenko V. Svit pravdy y krasy : Do 70-richchia vid dnia narodzhennia M. Tkacha : lit.- krytychn. narys / Volodymyr Kuzmenko. - K. : Vyd-vo KSU, 2007. - 96 s.

3. Kukharuk R. Plastyka svitloi prozy / Roman Kukharuk // Literaturnyi Chernihiv. - 1999. - № 13. - S. 87-92.

4. Savchyn N. Siuzhetno-obrazna struktura opovidan i novel Mykhasia Tkacha / N. Savchyn // Visnyk Zhytomyrskoho derzhavnoho universytetu imeni Ivana Franka. - 2014. - Vyp. 3 (75). Filolohichni nauky. - S. 263-267.

5. Tvorchyi portret Mykhasia Tkacha. Vid liubovi do boliu : Literaturoznavchi narysy, krytychni stati, retsenzii. - Chernihiv : Desna Polihraf, 2013. - 224 s.

6. Tkach M. Zoik sovy / Mykhas Tkach. - Chernihiv : Vydavets Lozovyi V.M., 2015. - 96 s.

7. Tkach M. Maliarstvo / Mykhas Tkach. - Chernihiv : Desna Polihraf, 2016. - 80 s.

Размещено на Allbest.ru