Художні особливості готичної прози Едгара Аллана По

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художні особливості готичної прози Едгара Аллана По

Тетяна Шинкар, викладач кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

У статті розглянуто психологічні новели американського письменника Е.А. По «Лігейя» та «Береніка», досліджено їхні художні особливості. З'ясовано, що митець цікавився не стільки наслідуванням естетики й традицій готичної літератури, стільки вивченням людського розуму, свідомості та гри уяви.

Визначено, що у психологічних творах Е.А. По часто звертався до теми смерті, трагічного кохання, болісної втрати коханої та психічних відхилень. У розвідці проаналізовано психологічні новели письменника і зроблено висновки, що їм притаманні лаконічність, невелика кількість персонажів, містицизм та похмурі й темні відтінки.

Ключові слова: американська література, готична традиція, містицизм, лаконічність, людський розум, таємниця, теми смерті й розпаду, трагічне кохання, психологізм.

В статье рассмотрены психологические новеллы американского писателя Э.А. По «Лигейя» и «Береника», исследованы их художественные особенности. Выяснено, что автор интересовался не столько подражанием эстетики и традиций готической литературы, столько изучением человеческого разума, сознания и игры воображения.

Определено, что в психологических произведениях Э.А. По часто обращался к теме смерти, трагической любви, мучительной потери любимой и психических отклонений. В разведке проанализированы психологические новеллы писателя и сделаны выводы, что им присущи лаконичность, небольшое количество персонажей, мистицизм, мрачные и темные оттенки.

Ключевые слова: американская литература, готическая традиция, мистицизм, лаконичность, человеческий разум, тайна, темы смерти и распада, трагической любви, психологизм.

The article deals with the psychological novels of the American writer Edgar Allan Poe «Ligeia» and «Berenice», their artistic features are investigated. It was found out that the artist was interested not so much in the imitation of aesthetics and traditions of Gothic literature, as in the study of human mind, consciousness and imagination's game.

It is determined that E.A. Poe often referred to the theme of death, tragic love, painful loss of beloved and mental deviations in his psychological works. The psychological writer s novels are analyzed in the investigation and the conclusions are that these novels obtain conciseness, a small number of characters, mysticism, dull and dark shades.

Edgar Allan Poe is called one of the most talented authors of Gothic stories. His works are deservedly included in the list of world literature's masterpieces. Creativity of the writer has brought Gothic literature to a qualitative and new level, making it more modern and isolating two new genres in the Gothic one: a thriller and a detective. If the first continued the traditions of horror, the second - a tradition of secrecy, around which the plot was constructed.

E.A. Poe's interest in the Gothic prose was not the imitation of aesthetics, but the study of the human mind. The writer believed that the desired effect can be achieved by the author only if the work is small in scope. Horrible in the writer's stories is something internal, connected with the consciousness or features of the hero's psyche, often with its disorder, therefore, there is often a deepening in the character's consciousness in the artist's novels, often. E. A. Po created a new genre of Gothic literature, which focuses on the painful person's soul who feels pain, suffering and fear of realizing that there is no space for her in the world.

The writer was the first in the history of American literature who tried to comprehend “short story ” theoretically as an independent genre. He expressed his own theory of a novelist's composition and argued that the novelist should be distinguished by pure literary taste, originality of the literary manner and truthfulness of the situations.

It is impossible to say that writer's novels are fantastic, but they still have a fantasy (superficial). The fact is that a great role in his Gothic stories has imagination: he describes a seemingly impossible event in such details that later the reader begins to believe in the written.

In Gothic narratives E.A. Po painted his own reality, which was a reflection of the contemporary world demonstrating how he perceives it. The writer attempted to unravel the mystery of madness that is the result of sin. He was not interested in the traditions (social and political character) of the ХІХ- th century, but the connection of his creativity with the traditions of European romanticism is not in doubt.

Key words: American literature, Gothic tradition, mysticism, conciseness, human mind, mystery, themes of death and decay, tragic love, psychologism.

готичний література психологічний смерть

Постановка проблеми

Едгар Аллан По називають одним із найбільш талановитих авторів готичних історій. Його твори заслужено зараховують до списку шедеврів світової літератури. Творчість письменника вивела готичну літературу на якісний і новий рівень, зробивши її більш сучасною та виокремивши в готичному жанрі два нових: трилер і детектив. Якщо перший продовжив традиції жаху, то другий - традицію таємниці, навколо якої збудовано сюжет.

Е.А. По в готичній прозі цікавило не наслідування естетики, а вивчення людського розуму. Письменник уважав, що бажаного ефекту автор може досягти тільки за умови, що твір є невеликим за обсягом. Жахливе в оповіданнях письменника є чимось внутрішнім, пов'язаним зі свідомістю чи особливостями психіки героя, нерідко її розладом, тому в новелах митця часто спостерігається заглиблення у свідомість персонажа. Е.А. По створив новий жанр готичної літератури, у якому закцентовано увагу на хворобливій душі людини, яка відчуває біль, страждання і страх від усвідомлення того, що у світі немає місця для неї.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вивченням готичної традиції у творах Е.А. По займаються такі дослідники творчості писменника як, М. Боброва (Боброва М., 1972), Я. Засурський (Засурский Я., 1982), М. Калініченко (Калініченко М., 2013), Ю. Ковальов (Ковальов Ю., 1984), Н. Крижанівська (Крижанівська Н., 2002), С. Пригодій (Пригодій С., 2006), С. Шурма (Шурма С., 2008) та ін.

Незважаючи на те, що нині є немало досліджень готичної прози Е.А. По, в українському літературознавстві спостерігається потреба у вивченні особливостей готичної традиції творів американського письменника, адже деякі аспекти, на нашу думку, є недостатньо дослідженими. Тому тема естетики готики в новелах Е.А. По наразі є актуальною і перспективною.

Мета статті полягає у визначенні основних рис готичної літературної традиції та з'ясуванні художніх особливостей готичних новел Е.А. По. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: дослідити художні традиції, естетичні категорії та художні особливості готичних новел Е.А. По, з'ясувати роль письменника в історії розвитку готичної літератури.

Виклад основного матеріалу. Літературознавці Г. Давиденко та О. Чайка зауважують, що «у різноманітній літературній спадщині Е. По найважливіше місце займав новелістичний жанр, неперевершеним майстром якого він був. Письменник першим в історії американської літератури намагався теоретично осмислити «коротке оповідання» як самостійний жанр. Він висловив власну теорію новелістичної композиції та ствердив, що новеліста повинен відрізняти бездоганний літературний смак, оригінальність літературної манери, правдивість ситуацій» (Давиденко Г., 2007, с.102). Цитуючи американського науковця Дж.Р. Томпсона, Е.Осипова зауважує, що «в готичних новелах По сатиричні та комічні елементи пов'язані з похмурим та огидним. Мабуть, створюючи іронічний ефект, По прагнув вплинути на читача на двох рівнях: на архетипному ірраціональному рівні страху й на підсвідомому рівні інтелектуального та філософського сприйняття абсурду. Ми реагуємо на створені По сцени жаху та відчаю і в той же час усвідомлюємо їхню карикатурність» (Осипова Є., 2004, с.16).

Отже, смішне та похмуре, комічне й страшне в арабесках не лише співіснують, але і взаємопроникають один до одного, як наприклад, це зображено в новелі «Береніка». У ній наявна подвійна перспектива: твір можна прочитати і як психологічний, але дивний етюд про відхилення в людській психіці, і як пародію.

У цьому творі оповідач та герой - це одна особа, яка має водночас нормальні психічні особливості та психічні розлади, розповідь героя нагадує самоспостереження. Звідси з усією невідворотністю витікає роздвоєність його свідомості, що існує у двох аспектах: один притаманний людині, яка здійснює вчинки, інший - людині, яка розповідає і пояснює. Герой «Береніки» Егей називає себе нащадком давнього роду містиків. Він прожив роки юності у мріях, тому для нього не існує грані між мрією і дійсністю, іноді химерні видіння замінюють йому дійсність. Мотиви новели (таємничість героя, розмитість у фактах про його походження, містицизм) використані автором так, щоб виробити атмосферу таємничості та викликати передчуття чогось жахливого. Філософські роздуми головного героя про добро й зло, про ілюзії та манії, про різницю в сприйнятті маніяків і людей з нормальною психікою спершу викликають у читача довіру до його сповіді. Проте згодом ефект правдоподібності руйнує такий стилістичний ефект, як надмірне використання вигуків. Для опису моторошних змін, що сталися з Беренікою, автор використовує піднесено-поетичний стиль, а це не надто асоціюється в читача з прозаїчно-конкретним зображенням жінки, яка стала об'єктом маніакальної одержимості головного героя. Так, Егей викрикує: «Зуби! Зуби... ось вони передімною, і тут, і там, і всюди, і до того ясно, що доторкнутися пора: довгі, вузькі, сліпуче білі, в обрамленні безкровних, викривлених мукою губ» (По Е.А., 2001, с.38).

Згодом читач дізнається про страшний злочин: у напівсвідомому стані Егей розкопав могилу і за допомогою щипців вирвав у всі зуби в ще живої Береніки. На думку Е.Осипової, похмурий колорит було створено автором за допомогою набору декорацій - розкрита могила, знівечене, ще живе тіло, кров, знаряддя злочину. Але згадка про тих, що розсипалися на підлозі «тридцяти двох маленьких, немов виточених із слонової кістки предметах» знімає ефект жахливого і надає кінцівці гротескний характер (Осипова Є., 2004, с.17).

Е.А. По у власних творах часто звертається до теми смерті та процесу розпаду. Можна сказати, що майже в кожному його оповіданні помаирає або гине один із персонажів і його оплакує інший. Так, у новелі «Лігейя» з розповіді головного героя ми дізнаємося про його палке кохання до дружини, а також про її неминучу смерть, тому далі він змушений жити без неї. Цікавим є те, що, хоча жінка мертва, процес розпаду призупинений певними надприродними силами. Зазначена новела є розповіддю, яка має дві частини. Перша нагадує читачеві чуттєву медитацію оповідача, персонажа, який не може прийняти смерть коханої жінки й тужить за нею, малюючи у своїй пам'яті живий її образ.

У другій умовній частині новели ідеться про загадкові наслідки шлюбу з леді Ровеною, яка раптово помирає від хвороби, проте з її смертю отримує життя Лігейя. Наприклад: «- То що ж це зрештою? - зойкнув я вголос. - Я не можу... я не можу помилитись... Це ж бо вони, великі, чорні, шалені очі... очі втраченої навік коханої... моєї господині... леді лігейї!» (По Е.А., 2001, с.108).

Науковець С. Пригодій зауважує, що новела «Лігейя» є найулюбленішим оповіданням Е. По. У цьому творі «чоловік повторює в думках ім'я своєї першої коханої дружини, яка давно померла, в той саме час, коли помирає його друга, некохана дружина - леді Ровена, і цим зрештою повертає до життя свою першу дружину, Лігейю. І на перший погляд це здається відмовою від концепції «буття-субстанція», але насправді тільки ще раз доводить її слушність, бо ідеалізує кохання. Адже за Платоном, якщо ідея кохання є реальнішою, ніж його переживання, то можна стверджувати, що кохання, як ідея, є постійним та незмінним» (Пригодій С., 2006, с.232-233).

Трансценденталізм Е.А. По полягає в мандрівці свідомості за межі буденного. Письменника турбують недоліки не самого суспільства, а індивідуума, який перебуває в полоні «біса протиріччя». Тому Е.А. По жах, який є основним компонентом будь-якого готичного оповідання, інтерпретує як «жах душі». С. Шурма переконана, що американський письменник «намагався дійти до джерел божевілля і зла, розкрити протиріччя буття людини. Навряд чи можна сумніватися в тому, що сам автор був тривожною, нещасливою людиною подібно до багатьох своїх персонажів, які стояли на межі безумства» (Шурма С., 2008, с.49).

Висновки й перспективи подальших розвідок

Отже, у готичних новелах Е.А. По зобразив власну реальність, що була відбитком сучасного йому світу, демонструючи, як його сприймає. Письменник робив спроби розгадати таємницю божевілля, що є наслідком гріха. Він не цікавився традиціями (соціального та політичного характеру) ХІХ-го століття, проте зв'язок його творчості з традиціями європейського романтизму не викликає сумніву.

У готичних новелах письменника майже відсутнє поняття «кохання-радість», натомість поряд із коханням його персонажів ідуть печаль, утрата, паранойя і жах, часто переслідуючи героя. Автор постійно тримає читача в напрузі, створюючи єдність ефекту та враження, застосовуючи темні та сірі фарби, змальовуючи містичний та жахливий світ, схожий на потойбічний.

Уважаємо, що питання готичної традиції у творчості Е.А. По не вичерпане і потребує подальшого дослідження.

Список використаних джерел

1. Боброва М. Романтизм в американской литературе XIX века. М.: Высшая школа, 1972. 290 с.

2. Давиденко Г., Чайка О. Історія зарубіжної літератури XIX - початку XX століття: навч. посібник. [для студ. вищ. навч. закл.]. Київ: Центр учбової літератури, 2007. 400 с.

3. Засурский Я. Романтические традиции американской литературы XIX в. Москва: «Наука» 1982. 351 с.

4. Калініченко М. Дискурс літературної критики Едгара Алана По. Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер.: Філологічна. 2013. Вип. 38. С. 189-192.

5. Ковалёв Ю. Эдгар Аллан По. Новеллист и поэт: Монография Лювов: Худож. лит., 1984. 296 с.

6. Крижанівська Н. Образ «Прекрасної жінки» в психологічних новелах Едгара Аллана По. Сучасний погляд на літературу. 2002. Вип. 7. С. 141-149.

7. Осипова Э. Загадки Эдгара По: исследования и комментарии. Санкт- Петербург: Филологический факультет СПБГУ, 2004. 171с.

8. По Е.А. Чорний кіт; Оповідання / Пер. з англ.; передм. та комент. К. Шахової. Київ: Дніпро, 2001. 368 с.

9. Пригодій С., Горенко О. Американський романтизм. Полікритика [Текст]: навч. посібник для студ. філол. спец. вищих навч. закл. Київ: Либідь, 2006. 440 с.

10. Шурма С. Поетика образу та символу в американському готичному оповіданні: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі новелістики Е. По, А. Бірса та Г. Лавкрафта) [Текст]: дис... канд. філол. наук: 10.02.04 «Германські мови» / Київський національний лінгвістичний ун-т. Київ, 2008. 251 с.

Размещено на Allbest.ru