Художній світ поезії Олени Теліги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художній світ поезії Олени Теліги

Шаболдов О.

аспірант кафедри української літератури

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті проаналізовано художній світ поезії О. Теліги, розкрито зв'язок художньої образності в поетичній творчості О. Теліги з певними матеріальними стихіями, які надихали поетку, в контексті реалізації авторської настанови на творення в літературі модерних жіночих образів. На основі проведеного аналізу відзначається домінування образів вогняної стихії, що асоціюється переважно з маскулінними рисами та вповні відповідає потребі творення образу модерної жінки, як особистості, у якій поєднуються фемінні й маскулінні риси.

Ключові слова: художній образ, матеріальна стихія, стихійний образ, маскулінність та фемінність.

Шаболдов А.

- аспирант кафедры украинской литературы Луганского

национального университета имени Тараса Шевченко

ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ МИР ПОЭЗИИ ЕЛЕНЫ ТЕЛИГИ

В статье проанализирован художественный мир поэзии Е. Телиги, раскрывается связь художественной образности в поэтическом творчестве Е. Телиги с определенными материальными стихиями, которые вдохновляли поэтессу, в контексте реализации авторского замысла по созданию в литературе модерных женских образов. На основании проведенного анализа отмечается доминирование образов огненной стихии, которая ассоциируется преимущественно с маскулинными чертами и вполне отвечает необходимости создания образа модерной женщины, как личности, сочетающей феминные и маскулинные черты.

Ключевые слова: художественный образ, материальная стихия, стихийный образ, маскулинность и феминность.

Shaboldov O.

- Post-graduate Student, Ukrainian Literature Department, Luhansk Taras

Shevchenko National University

THE IMAGINATIVE WORLD OF OLENA TELIHA'S POETRY

..The article analyzes the imaginative world of O. Teliha's poetry, reveals the connection of imagery in the O. Teliha's poetical works with certain material elements that inspired the poet in the context of the author's tendency to create modern female images in the literature. Basing on the analysis, it is observed the dominance of images of fiery elements, which is associated mainly with masculine features and fully meets the need to create the image of a modern woman as a personality with feminine and masculine features.

..O. Teliha was one of the most prominent representatives of the Prague School. Beginning in the mid-1940s. Olena Teliha's works has been studied in articles by V. Derzhavyn, Yu. Sherekh (Sheveliov), D. Dontsov. O. Klymentova, N. Myronets, Ya. Parkheta are modern scholars, who research her works. However, the imagery of O. Teliga's poetry has not been explored enough.

..The article analyzes the imaginative world of the O. Teliha's poetic works. Yu. Sherekh identified album poetry as a source of poet's rich imagery. However, 122

O. Teliha not only uses well-known images in her poems, they become a natural part of her own poetic dreams. The article researches the elemental sources of imagery in the O. Teliha's poetry, it identifies the leading element that inspired the imagination of the poet and describes the connection between the author's tendency to create modern female characters and the elemental basis of imagery.

..G. Bachelard argued that all images can be classified according to their material element, and it is possible to determine the leading element in the works of each author that underlies their poetics. D. Dontsov believed that fire and air ("fire" and "wind") are leading elements for O. Teliha. Considering the images in the poetry of O. Teliha, the author concludes that there are images that belong to different elements, but the leading material element that inspires the poet's imagination is fire. Dreams of love, death, heroic deeds are reflected in various images of the fiery element.

..One of the major problems in Ukrainian literature, by O. Teliha, was the lack of positive female characters. Therefore, she tried to create exactly the kind of characters in her poems. She found examples of such characters in the works of English-speaking and Scandinavian writers. The author emphasizes that the modern ideal of a woman is seen by the poet as a person who combines feminine and masculine features.

..The fire and air elements, as noted by G. Bachelard, are associated with masculine features and are subconsciously perceived as active male firsts. Therefore, the images created by the means of these elements are endowed with certain masculine features. Such features are the best to create the character of a resolute, active, deedful woman who is able to fight for her ideals alongside men.

..Thus, the imagery of O. Teliha's poetry, conditioned by the temperament and character of the creative imagination of the poet, is harmoniously combined in her works with rationally determined ideological content.

.Key words: imagery, material element, elemental image, masculinity and femininity.

Постановка проблеми

Еміграційна література є важливою складовою українського літературного процесу ХХ ст. У 30-ті роки в умовах жорстоких репресій, придушення всього національного та нав'язування радянської ідеології та естетики тоталітарним режимом СРСР тільки в еміграційній літературі збереглися умови для вільного осмислення багатьох актуальних для української нації тем та висловлення альтернативних ідей. Найяскравішим явищем української еміграційної літератури цієї доби є «Празька школа», що об'єднала ряд талановитих представників української еміграції, які стояли на державницьких та націоналістичних позиціях. І однією з провідних постатей «Празької школи» є О. Теліга, дослідження творчості якої, ідей, художньої образності тощо, є важливою складовою формування загальної картини українського літературного процесу першої половини ХХ ст.

Аналіз останніх досліджень. Творчість О. Теліги стала об'єктом аналізу ще в середині 40-х років ХХ ст. Серед перших досліджень зокрема слід відзначити статті В. Державина, Ю. Шереха (Шевельова), Д. Донцова тощо. Проте тривалий час ці дослідження обмежувалися літературознавством української діаспори. Серед сучасних дослідників творчості О. Теліги є О. Климентова, Н. Миронець, Я. Пархета тощо. Однак у більшості досліджень на перший план виходить ідейна складова спадщини О. Теліги. Тоді як образність, художній світ поезії О. Теліги досліджені недостатньо (виняток становить невелика за обсягом стаття Я. Пархети «Образна система поезій Олени Теліги»).

Мета розвідки - розкрити стихійні первні художньої образності в поезії О. Теліги в контексті реалізації авторської настанови на творення й утвердження в українській літературі модерного жіночого образу.

Поставлена мета досягається через розв'язання таких завдань:

розглянути художні образи стихійного походження в поезії О. Теліги;

визначити провідну стихію, що надихала поетичну уяву поетки;

розглянути зв'язок між авторською інтенцією й стихійними первнями образності.

теліга художній поетичний

Виклад основного матеріалу дослідження

Говорячи про джерела образності в поетичній творчості О. Теліги, Ю. Шерех (Шевельов) стверджує, що «поезія Олени Теліги виростала передусім з альбомної поезії» [7, с. 453]. Він наголошує, що «поезія її вся побудована на подібних традиційних символах. Особливо часто за ці символи правлять образи вогню й води» [7, с. 454]. Проте у творчості О. Теліги ці традиційні символи «несуть у собі дещо інше, незвичайне значення» [5]. Можемо стверджувати, що поетка не просто використовувала заяложені образи альбомної поезії, відновлюючи «їх права в «високій» поезії», як про це говорить Ю. Шерех. Вони органічно входять до поетичних марень О. Теліги, стають природною частиною стихійних образів, що зароджуються в її власній поетичній уяві. Звідси й виникає зауважене Ю. Шерехом та Я. Пархетою «дещо інше, незвичайне значення».

Французький дослідник Г. Башляр зазначав, що «будь-який вид поетики бере свої складники - хай би якими незначними вони були - від матеріальної субстанції, тож саме ця класифікація за матеріальними стихіями має найміцніше поєднати поетичні душі. Щоб віддаватися маренням із постійністю, достатньою для написання поетичного твору, щоб мрії не виявились тільки марнуванням швидкоплинних годин, необхідно, щоб уява віднайшла свою матерію, щоб якась із матеріальних стихій віддала їй властиву їй субстанцію, властиві їй закони, характерну для неї поетику» [1, с. 20].

«Поеткою вогненних меж» назвав О. Телігу Д. Донцов, зазначивши дві провідні стихії, які впливали на поезію О. Теліги: вогонь і вітер (тобто повітря). Д. Донцов також наводить рядки з віршів «Сучасникам» та «Козачок», як «формальну деклярацію рідности з тими двома стихіями» [3, с. 437]. Та все ж, хоч повітряна стихія і вривається раз по раз у поетичні марення поетки, провідною матеріальною стихією, що наснажує їх, безперечно, є вогонь. Вогонь супроводжує чи ж не всі її марення. І хоч поезія «Пломінний день» [4, с. 11] сповнена образів різних стихій, надихає їх усіх вогонь: «День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні». Це чистий вогонь, вогонь прозорий, очисний вогонь, що спалює важкість і закликає до марень польоту: «Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню [...]Хай мій клич зірветься у високість І, мов прапор в сонці, затріпоче, Хай кружляє, мов невтомний сокіл, І зриває рідних і охочих!». Цей вогонь змушує мляві, покірні, «мертві» води бурлити, перетворює їх на нестримну воду, вогонь, дух якого відживляє матеріальну субстанцію: ««Все чекаю на гарячий подих, - Геній людський, чи лише випадок, - Щоб застиглі і покірні води Забурлили водоспадом. І коли закрутить непогода І мене підхопить, мов піщину, Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Певно, можемо говорити про той рідкісний випадок, коли нестримна вода не втрачає своєї чистоти, адже її очищує чистий ідеальний вогонь. Домінує він і над образами нестримних стихій («джерело», що «рветься на волю», «хуртовина», «холодна злива», «вітри» тощо) у поезії «Сучасникам»: ««...сміх мій рветься джерелом на волю [...] Палити серце в хуртовині сніжній, Купати душу у холодній зливі [...] Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив...» [4, с. 21].

Той самий вогонь, спалюючи важкість, тягар мрій і спогадів, що є для нього заважкою субстанцією, зриває в небо у вірші «Сонний день»: «Мрії, спогади - все згоріло [...] Ніжно ранять промінні стріли, І зривають весняні крила [...] Всі думки колихнулись п'яні... Піднялись аж до хмар [...] Під потоком палаючих слів [...] Але кожне із слів яскравих Обірвалось на душу мляву, Ніби весла на став...». Цей вогонь пориває вгору, до квінтесенції легкого чистого вогню - до сонця: ««Ми б летіли в гори, В височінь, аж на соняшний шпиль». У цьому вірші прохоплюється натяк і на інший вогонь, а проте не він володіє мареннями поетки, йому нема там місця, тож його можна навіть віддати воді: «Бо під ним всю пекучу змору Захлисне і напоїть море...» [4, с. 12].

Вогонь здатен висловити все. Вогонь живить кохання, надаючи легкість його крилам, і розцвічує життя, надаючи йому сенс, як у вірші «Відвічне»: «Тремтить кохання на розквітлих квітах, В зідханнях вітру і на крилах співу [...] Душа горить - життя таке іскристе [...] Тобі, Кохання, Золота Царице, Ми заховали вікову лямпаду!» [4, с. 13]. Кохання для О. Теліги - це завжди вогонь. Але вогонь може й догоріти, як у поезії «Я руці, що била, - не пробачу», і тоді залишається холодна гордість: «Тільки все у гордість замінила [...] А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело [...] Відгоріле соняшне - «люблю» [4, с. 15]. Але сила любові здатна долати будь-які перешкоди. Любов вогню не беззахисна й вразлива. Вона не бачить перешкод на своєму шляху, як у вірші «Подорожній»: ««І згоряють у вогні великому Всі закони, що були розлукою...» [4, с. 32]. Навіть у інтимній ліриці втілює О. Теліга ті риси, що відповідають її уявленню про національний український характер. Лиш винятком можна вважати нечисленні образи з інших стихій, які бачимо в поезії «П'ятий поверх»: «Бо в хмарах місяць, мов у піні лебідь,

Перепливає просто у вікно...» [4, с. 34].

Але вогонь увиразнює навіть марення спокою поетки. І це не приборканий вогонь, який можна побачити в поезії Ю. Дарагана «Літо» [8, с. 48]. В однойменній поезії О. Теліги спокій уявляється в образах п'яного обважнілого сонця, свічі, золота, меду тощо, що є відмінами загуслого вогню: «П'яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча [...] В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить [...] І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус...» [4, с. 16]. Цілком очевидним видається, що й спокуса має бути тільки вогняною. Тож відчуття палких уст сприймається природно й очікувано. Образ палких вуст, палких у сенсі фізичному, з'являється і в поезії «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом»: «Не студить вітер уст - зігрівся коло них [...] Комусь гарячий сміх...» [4, с. 18]. І сміх гарячий вже чується не метафорою, а подихом вогненної душі, адже у своїх мареннях поетка постає справді вогняною істотою.

Вогонь переборює все. Так, у вірші «Соняшний спогад» О. Теліга пише: «Мій чорний день хитнувся і розтанув Гарячим сонцем спалений згори...» [3, с. 40]. Випробуванням для волі вогню, що сповнює життя у поезії «Поворот» є холод повітряної стихії й неприборкана вода. Проте «вогонь любови» долає будь які межі: «Нам буде сонцем кожен кущ і камінь [...] Своє повітря тепле та іскристе [...] Та звідкись сум зловіщий вітер вишле, Щоб кинуть серце у крижаний протяг [...] Земетемо вогнем любови межі. Перейдемо убрід бурхливі води...» [4, с. 17]. І та ж сама ситуація випробування мариться у вірші «Моя душа й по темнім трунку». І хай перемога вогню тут не настільки очевидна, а проте її невідворотність ясно означена в словах «вірі непохитній», адже така віра не визнає іншого висліду: «І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град [...] Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина. Щоб власній вірі непохитній Палить лямпаду в чорну ніч...» [4, с. 19]. Будь-яке випробування чинна воля сприймає радісно. І хай навіть не зметає перешкоди «вогнем любови», «лямпада» все одно рано чи пізно здолає морок. При цьому важить не світло, а саме вогонь, адже світло без вогню втрачає свою наступальність і стає пасивним, як бачимо ми у поезії «Чоловікові»: «І напружений погляд хоче Відшукати у тьмі глибокій, Блискавок фанатичні очі, А не місяця мрійний спокій» [4, с. 23].

Цікавими з огляду на художню образність є вірші О. Теліги звернені до Л. Мосендза та В. Куриленка. У них поетка до певної міри протиставляє власний вогненний світ водному світу адресатів. Так, у поезії «Життя», присвяченій Василеві Куриленкові, вона пише: «О, як байдуже все, коли душа зім'ята, Сліпа, безкрила - сунеться на дно. А ти її лови, тримай, тягни нагору! Гоеби скоріше і пливи, пливи! Ти приймеш знов життя і так захочеш жити, Його пізнавши глибоко, до дна» [4, с. 24]. Як не подібні ці образи до тих, якими змальовує О. Теліга власне життя. Лиш воля долання, воля життя лишається тою ж самою.

Ще виразніше протиставлення виявляється у присвяченому Л. Мосендзу вірші «Лист», адже, якщо в поезії «Життя» поетка входить своїми мареннями до чужої стихії, то в «Листі» ми бачимо одночасно два світи, розгорнуті поетичною уявою: вогненний світ О. Теліги й водний Л. Мосендза. З одного боку: «І знов думки, і серце у вогні...», «А в мене дні бунтують і кричать, Підвладні власним, не чужим, законам І тиснуть в серце вогнену печать, І значать все не сірим, а червоним...», «Буває час: палахкотять уста...», «В осяйну ж мить, коли останком сил День розливає недопите сонце, Рудим конем летить за небосхил Моя душа в червоній амазонці...», «Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть - не зимне умирання [...]Я йду на клич задимлених вогнів - На наш похмурий і прекрасний берег [...] Коли ж зійду на каменистий верх Крізь темні води й полум'яні межі - Нехай життя хитнеться й відпливе, Мов корабель у заграві пожежі». З іншого боку: «Твоє життя - холодний світлий став, Без темних вирів і дзвінких прибоїв [...] Далеко десь горить твоя мета, В тяжких туманах твій похмурий берег [...] Тремтить душі дзвінке роздерте плесо...» [4, с. 25-26]. Загалом вірш надзвичайно багатий на цікаві образи вогняної стихії. Тут і «вогнена печать», і дні, що «значать все не сірим, а червоним», і все ті ж «палахкотячі вуста», про які ми вже говорили вище, і «недопите сонце», «гаряча смерть», як єдино гідна смерть вогню, і «клич задимлених вогнів», в якому ми бачимо образ вогню нечистого, і звичні для О. Теліги «полум'яні вежі», і «корабель у заграві пожежі», в якому бачимо добре вгадуваний поховальний корабель, і, нарешті, «душа в червоній амазонці», що летить «рудим конем». У цьому останньому образі кожне слово має власне семантичне навантаження, що сплітається в цілісний образ легкості, швидкості, нестримності й палання.

Водні образи домінують і у вірші «Без назви»: «Ще не завжди у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно. І коли твоя душа, воскресла, Знову мчиться у осяйну путь, Не питай, чиї надхненні весла Темний берег вміли відштовхнуть [...] Тільки серце - збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!» [4, с. 30]. Але тут крізь ці образи прориваються повітряні образи «воскреслої душі», «збудженого орла» тощо, що зриваються у висоту. І вода теж набуває легкості, стаючи бризками, «свіжими та іскристими», долучається до повітряної стихії.

Образ вогню нечистого, на який ми вказували, аналізуючи образи з поезії «Лист», з'являється і у вірші «Мужчинам» («завіса димна»), де протиставляється чистому вогню («вогонь із кремнів») і вогню загуслому, «солодкому» («медоносний сік», адже мед - це субстанція, народжена з небесного вогню): «Бо швидко прийде день і у завісі димній Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць [...] Все, що дає життя іскристе і багате, Мов медоносний сік, збираємо для вас [...] Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!» [4, с. 20]. Бачимо його й у вірші «П'ятнадцята осінь» серед інших вогняних образів: «Похмурий ліс у вересневім сні Зідхає тяжко. Мов вогнисті птиці, Над ним літають зорі навісні, А він галуззям хоче відхреститься. Тріщить багаття. Полум'ям їдким Заслало очі [...] Чиє це в іскрах і вогні обличчя?» [4, с. 49]. Образ вогнистих птиць, легкого й чистого вогню для поетичного світу О. Теліги видається значно природнішим за «полум'я їдке», що «застилає очі». Та ще одним цікавим образом, на який треба звернути увагу, є образ вогненного чарівного дзеркала, що показує видіння. Одного цього образу достатньо для визначення тої матеріальної стихії, що керує оніричними мареннями поетки.

Смерть у мареннях О. Теліги також тісно пов'язана з вогняними образами. Хоча ворожа, підступна смерть приходить в образах води, вона не здатна цілком загасити вогонь, тож від згорілого життя запалюються нові й нові вогні, як у вірші «Засудженим»: ««І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі [...] А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу Розпалили ви знову - спаливши життя...» [4, с. 53]. Навіть під попелом схована огнинка, здатна розпалити пожежу. Вогонь позначає й перехід між світом мертвих і світом живих. Поховальний корабель у мареннях О. Теліги палає за давнім паганським звичаєм. Але сама межа між світом живих і світом мертвих - це не ріка, принаймні тече в ній не вода. Якщо це й ріка, то текти в ній може тільки вогонь. Цей образ вогненної межі знову зустрічаємо у вірші «Д. Д.»: ««Залізну силу, що не має меж, Дихання Бога в сльози перетопить І скрутить бич безжалісних пожеж З маленьких іскор, схованих у попіл [...] Але, буває, крізь вогонь межі...» [4, с. 52]. Тож не доводиться дивуватися, що й Бог поетки має вогненну природу, адже самим лиш подихом здатен перетопити залізо. Дещо змінений образ вогнів на межі бачимо у вірші «Безсмертне»: ««Посмертні свічі [...] Перенесену свічу за межі схилу [...] Та я минала всі вогні, Мов світло не своєї брами...» [4, с. 27].

Отже, серед стихійних образів, якими позначена поезія О. Теліги центральне місце посідають, образи породжені вогняною стихією. Г. Башляр зазначає, що «Фабр приписує субстанції вогню всі якості, пов'язані з силою, сміливістю, палкістю, мужністю» й називає вогонь і повітря чоловічими первнями [2, с. 77]. Для О. Теліги, вповні наділеної згаданими якостями, саме вогненна стихія є природною й рідною. Ця стихія також сповна відповідає авторському баченню модерної української жінки і тому жіночому ідеалу, приклади якого мала дати література.

Саме відсутність позитивного жіночого образу, який би втілював ідеал модерної жінки, О. Теліга вважала однією з важливих проблем модерної української літератури, що розвинулася в першій половині ХХ ст.: «В хаосі жіночих типів нашого письменства нема майже ні одного окресленого, живого і дійсно позитивного образу» [6, с. 65]. Такий позитивний образ, на думку О. Теліги, сильно відрізняється від тих образів, які можна назвати втіленням фемінності. Поетка виділяє два типи жіночих образів, на які багата українська література: «Є це - 1) жінка-рабиня і 2) жінка-вамп. Обидва, не дивлячись на свою нібито протилежність, властиво кажучи, є тим самим типом жінки, що з'являється лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова» [6, с. 65].

Не вважає поетка позитивним і образ жінки, що є втіленням переважно маскулінних рис: «Є, щоправда, і третя відміна: різка, енергійна, позбавлена сентименту «жінка-товариш». Але ця відміна має переважно так мало жіночости, що - викликаючи пошану - ніколи не викликає любови й адорації» [6, с. 6б].

Тільки в поєднанні фемінних і маскулінних рис вбачає ідеал модерної жінки О. Теліга. І такий ідеал намагається реалізувати у своїй поетичній творчості. Той ідеал, якого не знаходить у тогочасній українській літературі, а тільки у творах англосаксонців та скандинавів. Вона наголошує, що «головна прикмета тієї галерії прекрасних жіночих образів - це їх з'єднання жіночости з мужністю, а коханки з товаришем, що робить з них правдиву людину і прив'язує до них мужчину» [6, с. 73].

І саме таким поєднанням виступає жінка в поезіях О. Теліги: «Та ледве з ваших ослабілих рук - Сповзає зброя ворогам під ноги, Спиває ніжність легендарний крук - Жорстокий демон бою й перемоги. І рвуться пальці, довгі і стрункі, Роздерти звички, мов старі котари, Щоб взяти зброю з вашої руки І вдарить твердо там, де треба вдарить» [4, с. 33]. Та жінка, якій затісно в чотирьох стінах навіть рідної домівки, чия душа поривається «на шляхи великі», яка прагне чину й шукає «гарячої смерті» вогню, а не «зимного умирання» пасивної «фемінної» води. Таким чином образи, породжені «маскулінними» стихіями надаються якнайкраще для творення образу модерної жінки, а отже, реалізації авторської інтенції.

Проведене дослідження поетичної творчості О. Теліги дає можливість зробити такі висновки:

У поетичній творчості Олени Теліги, як і в будь-якій оригінальній літературній творчості, важливе місце належить образам, породженим матеріальними стихіями. При цьому зв'язок цих образів із альбомною поезією, хоча є незаперечним, однак не є вирішальним.

Провідне місце серед стихійних образів належить різним виявам вогненних образів, отже, вогонь виступає тією субстанцією, що живить уяву поетки, надає її оніричним маренням образну форму.

Хоча стихії вогню й повітря переважно асоціюються із маскулінними рисами, вони якнайкраще надаються для реалізації авторської настанови на творення модерних жіночих образів, оскільки сучасна жінка, на думку О. Теліги, має поєднувати в собі фемінні та маскулінні риси (бути «коханкою» й «товаришем»).

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у дослідженні таких актуальних проблем:

Символічні образи, алюзії та ремінісценції у поетичній творчості

О. Теліги та інших представників «Празької школи», спільні риси й відмінності їхнього художнього світу.

Проблеми фемінності й маскулінності у творчості «Празької школи» в контексті реалізації авторських настанов на творення модерного національного міфу.

Способи донесення авторської ідеї до адресата, залучення до сприйняття твору не тільки раціональних, а й ірраціональних позасвідомих складових шляхом використання архетипних образів.

Література

Башляр Г. Грезы о воздухе. Опыт о воображении движения / Пер. с франц. Б. М. Скуратова. Москва: Издательство гуманитарной литературы, 1999 (Французская философия ХХ века). 344 с.

Башляр Г. Психоанализ огня / Пер. с франц. Н. В. Кисловой. Москва: Прогресс, 1993. 174 с.

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга. Збірник / Редакція і

примітки О. Жданович. Детройт - Нью-Йорк - Париж: Видання Українського

Золотого Хреста в ЗСА, 1977. С. 431-439.

Олена Теліга. Збірник / Редакція і примітки О. Жданович. Детройт - Нью-Йорк - Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. 474 с.

Пархета Я. В. Образна система поезій Олени Теліги. Гуманитарные научные исследования. 2012. № 7. URL: http://human.snauka.ru/2012/07/1556 (дата звернення: 20.01.2020).

Теліга О. Якими нас прагнете? Олена Теліга. Збірник / Редакція і примітки О. Жданович. Детройт - Нью-Йорк - Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. С. 65-77.

Шерех Ю. Без металевих слів і без зідхань даремних. Олена Теліга. Збірник / Редакція і примітки О. Жданович. Детройт - Нью-Йорк - Париж: Видання Українського Золотого Хреста в ЗСА, 1977. С. 452-461.

Шаболдов О.В. Стихійні первні художньої образності в поезії Ю. Дарагана. Virtus: Scientific Journal. 2015. Вип. 4. С. 46-49.

Размещено на Allbest.ru