Донецький край у біографії Максима Горького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донбаський державний педагогічний університет

ДОНЕЦЬКИЙ КРАЙ У БІОГРАФІЇ МАКСИМА ГОРЬКОГО

Романько В. кандидат педагогічних наук, доцент

кафедри російської мови та літератури

Анотація

донецький горький письменник пєшков

У статті розповідається про відвідини донецького краю письменником Максимом Горьким. Мова йде про перебування у Слов'янську молодого Олексія Пєшкова, а через роки, уже будучи відомим письменником, Максим Горький відвідав Краматорськ. Тісні зв'язки з гірниками Донеччини підтримував письменник упродовж багатьох років. Наводяться факти вшанування М. Горького на донецькій землі.

Ключові слова: російський письменник, донецький край, дружба з гірниками, спогади, вшанування пам'яті.

Аннотация

Романько В. - кандидат филологических наук, доцент кафедры русского языка и литературы Донбасского государственного педагогического университета

ДОНЕЦКИЙ КРАЙ В БИОГРАФИИ МАКСИМА ГОРЬКОГО

В статье рассказывается о посещении донецкого края писателем Максимом Горьким. Речь идёт о пребывании в Славянске молодого Алексея Пешкова, а спустя годы, уже будучи известным писателем, Максим Горький посетил Краматорск. Тесные связи с горняками Донетчины писатель поддерживал в течение многих лет. Приведены факты увековечения М. Горького на донецкой земле.

Ключевые слова: русский писатель, донецкий край, дружба с горняками, воспоминания, чествование памяти.

Annotation

Romanko V. - Candidate of Science (Theory of Education), Associate Professor, Russian Language and Literature Department, Donbas State Teachers' Training University

DONETSK LAND IN THE BIOGRAPHY OF MAKSIM GORKII

The article describes the visit of Donetsk Land by the writer Maksim Gorkii. It is about young Alexey Peshkov's stay in Sloviansk, and years later, already being a famous writer, Maksim Gorkii visited Kramatorsk. The writer maintained close links with the miners of Donetsk region during many years.

Rather long, the facts of M. Gorkii's stay in Donetsk region were not known. It was only in the 1950s and 1960s that regional ethnographers found some material that testified to the biographical connections of the famous writer with Donetsk Land. M. Gorkii himself confirms this. Thus, in the letter dated July 8, 1911, he mentions his stay at the Donets to his acquaintance Pavel Maximov, “I have received a postcard from the Sviati Mountains and recognized on it the places where I bathed twenty years ago, the trees under which I was sitting. At that time, I was your age, maybe a little older, and was rather ridiculous, as I recall...”.

The links of Maksim Gorkii with Donetsk Land have been investigated by such regional ethnographers and journalists as I. Boiko, F. Pshenychnyi, M. Klymenko, K. Spasenko, I. Ovcharenko and others. Many interesting facts about M. Gorkii's links with the residents of Kramatorsk are presented by the journalist Illia Shkap in his memos. M. Gorkii advised the latter visiting Kramatorsk and learning about the pace of building the Novokramatorsk Machine-Building Plant.

The facts of honoring memory of M. Gorkii on Donetsk Land are given: the presence of monuments, the memorial plaque and the like. The article will be useful to pupils and students, teachers, librarians, regional ethnographers, researchers of M. Gorkii's life and work.

Key words: Russian writer, Donetsk region, friendship with the Miners, memories honors.

Постановка проблеми

На сьогоднішній день ми спостерігаємо неоднозначне ставлення до постаті письменника, громадського діяча періоду кінця ХІХ - першої половини ХХ століття Максима Горького (1868 - 1936). З одного боку - талановитий письменник, який у своїх публіцистичних, прозових та драматичних творах використав різноманітні художні методи: від романтизму до реалізму, а потім став засновником і пропагандистом штучно створеного методу соціалістичного реалізму, першим твором якого стала повість «Мати». У 1934 - 1936 роках очолював Спілку письменників СРСР. Разом з тим Максим Горький, будучи членом партії більшовиків, входив до складу керівництва нашої держави, товаришував з В. І. Леніним, Ф. Е. Дзержинським, І. В. Сталіним та іншими партійними та державними діячами СРСР. Хоча слід сказати, що не у всьому він підтримував лінію партії; навпаки, виявивши протест проти переслідування інтелігенції з боку більшовиків, на деякий час покидав Росію, а свої суперечливі думки виклав у книзі «Несвоевременные мысли».

І все ж, на нашу думку, замовчувати про цю неординарну особистість ми не можемо. Тим паче, якщо, наприклад, у Слов'янську ми чи не щодня бачимо меморіальну дошку на будинку вокзалу станції «Слов'янськ» чи проходимо повз пам'ятник Горькому, що на території Словкурорту.

Аналіз останніх досліджень

Довгий час фактів перебування М. Горького на Донеччині не було відомо. І тільки у 50-60-і роки минулого століття краєзнавці віднайшли деякі матеріали, які проливали світло на події кінця ХІХ століття та 20-30-х років ХХ століття, що мали місце в житті пролетарського письменника і давали можливість дізнатися про особисті та творчі зв'язки М. Горького з донецьким краєм. Одними з перших про це повідомили журналісти Іван Бойко та Федір Пшеничний, директор Жданівського краєзнавчого музею Максим Клименко, журналіст Костянтин Спасенко у виданні «Сквозь даль годов» (1969), вчитель-краєзнавець зі Святогірська І. М. Овчаренко. Найбільш повно про перебування М.Горького у донецькому краї розповів К. Ф. Спасенко у краєзнавчому дослідженні «Буревестник в шахтерском небе». Що ж відомо про особисті зв'язки Максима Горького з Донеччиною?

Метою пропонованої статті є дослідження маловідомих фактів, які засвідчують перебування відомого російського письменника Максима Горького в донецькому краї. Автор має надію, що даний літературно- краєзнавчий матеріал у подальшому буде використаний у навчально- виховній роботі педагогами середньої та вищої школи.

Виклад основного матеріалу статті

Перша зустріч з донецьким краєм молодого Олексія Пєшкова відбулася на початку літа 1891 року. У віці 23-х літ життєві дороги привели майбутнього письменника до Слов'янська, на той час невеликого містечка Харківської губернії. Олексій був сиротою, до того ж без роботи, без даху над головою. У пошуках роботи, хліба та вражень парубок міняв місце проживання, жебракував. Статистика твердить, що на той час майже сорок мільйонів селян Росії голодували, бродили по країні в пошуках їжі. «...До ужаса много было людей, искавших куска хлеба в этот тяжкий год», - писав пізніше Горький в оповіданні «Мой спутник». А ці слова із оповідання «О первой любви», скоріше всього, про самого себе: «Полубольной, в состоянии, близком безумию, я ушел из города и почти два года шатался по дорогам России, как перекати-поле. Обошёл Поволжье, Дон, Украину, Крым, Кавказ, пережил неисчислимо много различных впечатлений, приключений, огрубел, обозлился ещё больше». Правда, пізніше, ставши відомим письменником, партійним та громадським діячем, М.Горький трохи по-іншому сформулював мету своєї довготривалої подорожі: „Ходіння моє по Русі було викликане не прагненням до бродяжництва, а бажанням бачити, де я живу, що за народ навколо мене” [2, с. 103].

Повернемося до Слов'янська початку 90-х років ХІХ століття. Неподалік міста у кінці 60-х років прокладено Курсько-Азовсько- Севастопольську залізницю, побудовано вокзал, тут постійно потрібні були робочі руки. На залізничну станцію Слов'янськ Олексій Пєшков попадає на початку літа 1891 року, тут наймається робітником по ремонту залізничної колії. Новоприбулий познайомився з Сергієм Івановичем Кудиненком, який служив охоронцем дистанції шляхів сполучення, потоваришував з ним та часто його відвідував. Про їхні тісні дружні взаємини згадували коваль місцевих майстерень Я. Є. Єременко, колишній викладач математики зі Слов'янська М. М. Мацегора [1, с. 4]. Пізніше про ті давні події запишуть спогади сестри С. Кудиненка Марфи, яка згадала й таке: «Олексій Пєшков разом з братом пішов до артільного старости. Шумаковим його називали. На залізниці був тоді якийсь підрядник. Ось до цього підрядника і звернувся Олексій Пєшков, щоб той дав йому роботу. Мій брат подавав допомогу Пєшкову. Хоча й ми жили дуже бідно. Вночі брат вартував на станції, а вдень - шпали переносив. Коли Альоша почав працювати на колії, його помістили жити в казармі залізничників. Спав він на ліжку якогось померлого робітника».

Подібні спогади читаємо в 5-у номері журналу «Донбас» за 1962 рік: «На Алексее Пешкове была синяя рабочая рубаха, старые брюки и на плечах дорожная сума. Работали мы с Алексеем Максимовичем вместе, меняли переводные брусы, подбивали и меняли шпалы и выполняли другую чёрную работу. Работа была тяжёлой, от восхода до захода солнца не разгибалась спина. Алексей Максимович жил вместе с другими рабочими в казарме».

Є свідчення, що Олексій Пєшков відвідав Святі Гори, побував у монастирі, милувався крейдяними горами та Дінцем. Отримавши від знайомого Павла Максимова листівку з видами Святогірського монастиря, М. Горький пише тому листа від 8 (12) липня 1911 року, у якому згадує своє перебування на Дінці: «Открытку со Святых гор получил и узнал на ней места, где купался лет двадцать тому назад, деревья, под которыми сидел. В ту пору я был Ваших лет, разве немного старше, и был очень смешон, как вспоминаю...» [6, с. 130].

Знаний на то час письменник радить своєму молодому адресатові (Горький допомогав багатьом початкуючим авторам): «Вот попробуйте- ка, напишите, как Вы шли в Святые горы, кого встретили дорогой, что больше всего задело при встречах, какие пятна наиболее сохранились в памяти и т. д. - всё, весь поход».

Свідчення самого М. Горького - це головне й перше підтвердження того, що у молоді роки письменник відвідав Святогір'я. Друге підтвердження ми знаходимо в його повісті «Исповедь», де розповідається «о хождении некоего человека по святым местам, о бытии его во обителях». Герой цього твору побував у монастирі, де у вечірній час біля озера мав «беседование с неким юношей». Деякі дослідники схильні вважати, що герой «Исповеди» побував саме у Святогір'ї, на півночі Донеччини, а озеро, про яке йшла мова - це озеро Банне, яке й сьогодні знаходиться поблизу Дінця у Святогірську.

Є свідчення й про те, що Максим Горький побував й у сусідньому до Слов'янська місті Краматорську. Після тривалого перебування за кордоном О. М. Горький у 1928 році повертається до Радянського Союзу. Він багато їздить по країні, а враження, отримані від побаченого, згодом виклав у книзі «По Союзу Советов». Чи був відомий письменник під час тих поїздок у донецькому краї? Можна стверджувати, що був у місті Краматорську, так як є свідчення самого Горького та спогади Іллі Шкапи, співробітника журналу «Колхозник». Саме йому Олексій Максимович наполегливо рекомендував написати нарис про Новокраматорський завод важкого машинобудування, і радив І.Шкапі туди з'їздити декілька разів. Горький переконував, що вкрай необхідно побачити оте «чудо», що з'явилося у Краматорську: «Не упрямьтесь, - говорил он полушутливо, - убежден - будете вознаграждены сторицей. Я посетил завод проездом с юга: это что-то сказочное. Говорят, равного нет в мире. И к тому же во дворе парк и скульптурные группы по аллеям. И все это сделали простые люди. Они же и над станками повелевают! Ну как не рассказать об этом колхозникам?!». [9, с. 371]. Горький повідомив, що на Краматорському заводі директорствує колишній шахтар Іван Кирилкін, який хотів, щоб про його завод дізналася вся країна: «Кириллкин просил прислать человека - они хотят поведать о своих успехах... Я обещал...» [9, с. 372]. Ілля Шкапа декілька разів побував у Краматорську, і кожного разу, повертаючись до Москви, детально розповідав Горькому про свої враження. Письменник радів успіхам краматорчан, засмучувався з приводу тих труднощів, яких ще вистачало на НКМЗ - цьому великому промисловому гіганті.

А читачу слід звернути особливу увагу на оті горьківські слова, які підтверджують його добре знання краматорських особливостей: «Я посетил завод проездом с юга... И к тому же во дворе парк и скульптурные группы по аллеям» - виходить, що письменник дійсно побував у цьому місті. А слова «Кириллкин просил прислать человека - они хотят поведать о своих успехах. Я обещал.» говорять про те, що Горький особисто знав директора краматорського заводу, говорив з ним та переймався проблемами наших земляків. Чимало дослідників рідного краю факт перебування М. О. Горького у Краматорську вважають беззаперечним. Так, Костянтин Спасенко у своїх нарисах літературної біографії Донбасу «Сквозь даль годов» писав: «Нет сомнения, что М. Горький был на заводе тяжёлого машиностроения, ходил по его территории («И ко всему - во дворе парк и скульптурные группы по аллеям.»), встречался с рабочими. Отсюда у Алексея Максимовича такая острая заинтересованность делами краматорчан, такой необыкновенный интерес ко всему, что касается завода» [7, с. 122].

Дивним залишається те, що ніяких повідомлень у тодішній пресі про відвідини Горьким НКМЗ не було - а це подія неординарна (якщо вона дійсно була). Поки що будемо вірити спогадам Іллі Самсоновича Шкапи, який упродовж семи років працював під керівництвом М. Горького в журналі «Наши достижения», залучався до інших видань і якого Горький називав «отличным работником».

На Донеччині зберігається пам'ять про М. Горького. В обласному центрі в роки радянської влади робилося все можливе, щоб ім'я «геніального художника слова», «полум'яного борця за перемогу комунізму», «вірного друга трудящих» було якнайбільш повно увічнено. Іменем письменника названі вулиця, два будинки культури - у Київському та Пролетарському районах, парк, шахта, медичний університет, встановлено два пам'ятника, на фасаді обласної бібліотеки імені Н. К. Крупської зі сторони вулиці ім. Артема можна побачити барельєф Горького роботи Наума Гінзбурга.

Свого часу в центрі міста знаходився сквер імені Горького. Він був розміщений у формі чотирикутника між вулицями Артема, Челюскінців, бульваром Шевченка і проспектом Богдана Хмельницького. Сквер було закладено як дендрологічний куточок шахтарської столиці. Тут на головній алеї скверу, у 1950-і роки й був установлений перший у місті пам'ятник Максиму Горькому. З того часу сквер назвали іменем письменника. Алея завершувалася великою літньою музичною естрадою, на місці якої згодом було побудовано кінотеатр «Червона шапочка».

Що являв собою цей перший пам'ятник? Це триметрова скульптура письменника, зображеного у зрілому віці, у розстебнутому плащі, без головного убору. У лівій руці він тримає капелюха, права рука зігнута, тримає її біля кишені піджака. Виконаний пам'ятник із нетривкого матеріалу - бетону, недовговічним виявився і постамент. Цей пам'ятник було замінено на новий у 1977 році.

Новий пам'ятник, створений скульптором Миколою Ясиненком та архітектором Володимиром Бучеком, було відлито із бронзи у Центральних ремонтно-механічних майстернях. Бронзовий Горький виглядав молодим - саме таким, у віці 23-х літ, він і прийшов на Донбас, зупинившись на деякий час у Слов'янську. У легких чоботях, випущена сорочка перепоясана на талії, вітер розвіює довге волосся юнака, у правій руці - легка накидка, скинута з плеча - таким бачили донеччани та гості міста пам'ятник Максиму Горькому упродовж 20 років: з 1977 по 1997-й. У зв'язку із розпочатим будівництвом Свято-Преображенського кафедрального собору пам'ятник було перенесено на територію Донецького медичного університету (Калінінський р-н, пр. Ілліча, 16), де він стоїть і по сьогоднішній день. Були несміливі пропозиції передати його до Слов'янська - саме там, як ми відмітили, пройшли життєві шляхи молодого Олексія Пєшкова. Але перевагу надали навчальному закладу, який носив ім'я пролетарського письменника з 1932 року. До речі, того далекого року з пропозицією присвоїти медичному інституту у місті Сталіно ім'я Максима Горького виступило Міністерство охорони здоров'я УРСР з формулюванням «в ознаменування 40-річного ювілею літературної діяльності відомого пролетарського письменника». Чому саме медичний заклад було удостоєно такої честі - і по сьогодні залишається залишається під питанням. Хоча у деяких засобах масової інформації зустрічаємо такі думки: «Зусиллями Олексія Максимовича у місті Сталіно був створений медичний інститут. Він потурбувався, щоб туди приїхали працювати відомі медики і викладачі з Харкова. На цю справу, рівно як і на обладнання аудиторій і класів інституту, письменник зі своїх гонорарів виділив 300000 рублів - гігантська на той час сума. Відповідно, інститут назвали його іменем і поставили пам'ятник» [3. с. 3] Саме той факт, що навчальний заклад носить ім'я М.Горького, стало превалюючим при виборі місця для переносу пам'ятника роботи Миколи Ясиненка у 1997 році. Сьогодні по Першій лінії уже немає згаданих кінотеатру «Червона шапочка», пам'ятника письменнику, як і самого скверу, який носив ім'я письменника - тепер тут височіє грандіозна будівля Свято-Преображенського кафедрального собору.

Третій пам'ятник М.Горькому теж знаходиться на території Донецького медуніверситету - це, точніше, бюст із штучного каменя у вигляді голови письменника у зрілому віці на двохметровому постаменті.

Увічнено й перебування Максима Горького на Слов'янщині. Про перебування майбутнього письменника в Слов'янську нагадує меморіальна дошка на залізничному вокзалі станції Слов'янськ, у парку Слов'янського курорту - пам'ятник письменнику, одна з місцевих шкіл довгий час носила ім'я Горького. Був свого часу (50-60-і рр. ХХ ст.) пам'ятник Горькому й у Святих Горах навпроти бібліотеки санаторію ім. Артема (Покровська церква), сьогодні територія монастирського двору.

Перспективи подальших розвідок автор вбачає у продовженні дослідження можливих біографічних та творчих зв'язків Максима Горького з донецьким краєм.

Література

1. Бойко И. Горький в Донбассе. Социалистический Донбасс, 1961. 2 апреля.

2. Горький М. Собрание сочинений в 30-ти тт. Москва, 1949-1956, том 15. 1951. С. 103.

3. Донбасс - это лучшие люди страны. Наш край. № 11 (32), червень, 2019. С. 3.

4. Комсомольская правда. 1931. № 123. 15 июня.

5. Летопись жизни и творчества А. М. Горького. Т.4. С. 314.

6. Максимов П. Воспоминания о Горьком. Переписка и встречи. Москва: «Сов. писатель», 1936.

7. Сквозь даль годов: Очерки литературной биографии Донбасса / сост. К. Ф. Спасенко. Донецк: «Донбасс», 1969. С.106-132.

8. Спасенко К. Ф. Буревестник в шахтерском небе. Донецк: Донбасс, 1964.

9. Шкапа І. Семь лет с Горьким. Воспоминания. Москва: Сов. списатель, 1964. С. 371-372.

Размещено на Allbest.ru