Формально-семантичні ознаки головних членів речення (на матеріалі поеми Лесі Українки "У пущі")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формально-семантичні ознаки головних членів речення (на матеріалі поеми Лесі Українки «У пущі»)

Formal-semantic signs of the main parts of the sentence (on the material of the poem of Lesia Ukrainka «In the forest»)

Чубань Тетяна

кандидат філологічних наук, доцент

Chuban Tetiana

PhD in Philology, Associate Professor

Кардаш Лариса

кандидат філологічних наук, доцент

Kardash Larysa PhD in Philology, Associate Professor

Abstract

The article is devoted to the description of formal and semantic features of the main parts of the sentence (on the material of Lesia Ukrainka 's poem "In the Forest”). More than one generation of linguists has addressed the problem of the syntactic role of nouns and verbs in the modern Ukrainian language, as evidenced by the works of I. Vykhovanets, N. Ivanytska,

A. Kvaschuk, O. Melnychuk, and K. Shuоzhuk. etc. In the works of I. Pupil “Grammar of the Ukrainian language. Syntax ” (Vykhovanets, 1993: 368), K. Shulzhuk “Syntax of the Ukrainian language” (Shulzhuk, 2004: 406) describes the peculiarities of the syntax of the modern Ukrainian language, special attention is paid to the study offorms of expression of the main parts of the sentence. Semantic features of noun and verbal phrases, the components of which may be members of the sentence, are described in the collective monograph “Modern Ukrainian literary language”, ed.by I. Bilodid (Modern Ukrainian Literary Language, 1969: 582).

The article combines all the valuable, tested, related to the study of nouns and verbs, parts of the sentence, highlights the main aspects of the study of the main parts of the sentence - the subject and predicate, their role in the modern Ukrainian language. It is pointed out that the current problem is to highlight the features of the syntactic role of nouns and verbs, forms of expression of sentence members, because syntactic theory is developing rapidly, and recently in domestic linguistics there is a growing interest of researchers in the expression of subjects and predicates in modern Ukrainian.

The question of the importance of observing the phrase and sentence during the study of the Ukrainian language on the material of Lesia Ukrainka 's poem “In the Forest” is investigated. The explanation of the main members of the sentence is based on a multifaceted description of the sentence as the main syntactic unit of I. Vykhovanets and the statement that the predicate is the main part of a two-sentence, which indicates the modal-temporal characteristics of the predicate and is in predicative connection with the subject, and subject - means the subject to which the sentence attributes an action or state, called a predicate. The problem of organizing a simple sentence from the point of view of semantic-syntactic analysis is actualized. The information on subject constructions as a separate kind of the main member of the sentence, which has a number of specific features, and predicate complexes is generalized.

The parameters of the subject's functioning and the main form of its expression - the noun, the predicate and the main form of its expression - the verb are described. Emphasis is placed on the fact that the structure of the subject and predicate in the Ukrainian language are not the same and have their own morphological means of expression. Simple subjects and predicates can be homogeneous. In the role of the subject there are semantically different syntactic elements, which are expressed by a noun or a substantivized word. Groups of simple and compound subjects and predicates of the Ukrainian language, which have their own peculiarities, are singled out and characterized. The justification is confirmed by examples. It is concluded that the main members of the sentence - the subject and predicate - are members of the sentence, which have their own differential features and certain forms of expression. It is indicated that the analyzed syntactic units create a grammatical structure of language for its functioning.

Key words: noun, subject, verb, predicate, simple sentence, sentence structure, grammar, Ukrainian language, Lesia Ukrainka.

Анотація

У статті розглядаються теоретичні аспекти проблеми семантичних відношень у межах речення. У статті виділено основні аспекти дослідження будови синтаксичної одиниці - речення, його ролі у сучасній українській мові. Досліджено питання про значення спостереження над реченням під час вивчення членів речення у сучасній українській мові на матеріалі поеми Лесі Українки «У пущі». Описано параметри функціонування головних членів речень. Виділено та охарактеризовано групи головних членів речень української мови, що мають свої особливості. Обґрунтування підтверджено прикладами. семантичний головний речення

Зроблено висновки про те, що головні члени речення - це одиниці синтаксису, у яких є свої диференційні ознаки. Вказано, що аналізовані члени речення є компонентами граматичної структури мови для її функціонування. Авторами підкреслюється важливість дослідження структури речень для теоретичної граматики.

Ключові слова: іменник, підмет, дієслово, присудок, просте речення, будова речення, граматика, українська мова, Леся Українка.

Чубань Татьяна, Кардаш Лариса. Формально-семантические признаки главных членов предложения (на материале поэмы Леси Украинки «В пуще»). В статье рассматриваются теоретические аспекты проблемы семантических отношений в пределах предложения. В статье выделены основные аспекты исследования строения синтаксической единицы - предложения, его роли в современном украинском языке. Исследован вопрос о значении наблюдения над предложением при изучении членов предложения в современном украинском языке на материале поэмы Леси Украинки «В пуще». Описаны параметры функционирования главных членов предложений. Выделены и охарактеризованы группы главных членов предложений украинского языка, имеющие свои особенности. Обоснование подтверждено примерами.

Сделаны выводы о том, что главные члены предложения - это единицы синтаксиса, у которых есть свои дифференциальные признаки. Указано, что рассматриваемые члены предложения являются компонентами грамматической структуры языка для ее функционирования. Авторами подчеркивается важность исследования структуры предложений для теоретической грамматики.

Ключевые слова: существительное, подлежащее, глагол, сказуемое, простое предложение, строение предложения, грамматика, украинский язык, Леся Украинка.

Актуальність теми дослідження. У ЗВО викладання мовознавчих дисциплін, як правило, пов'язане з описовим вивченням мовної системи. Педагогічний досвід показує, що предметом філологічного дослідження повинна бути не лише мовна система, але і формування мовної свідомості народу, що визначає його духовне життя, відображене в мовній системі (Семеног, 2003: 7). Серед традиційних методичних прийомів вивчення простого синтаксису чільне місце займають спостереження над реченням. Опрацьовуючи конкретну тему, добираючи приклади речень, додаткові вправи і різноманітні завдання, простежуємо закономірності української мови, які особливо чіткі в її літературному варіанті. Вагома здатність оцінювати місце слова і його форм, речення і його форм у стилістичній структурі тексту, насамперед художнього. Важливе значення мають використання на заняттях високохудожніх текстів, таблиць, добір мовного матеріалу з кращих поетичних і прозових творів українських письменників.

Теоретичні знання з дисциплін мовознавчого циклу становлять основу для вироблення фахових умінь і навиків, є умовою того, що фахівець буде мати глибокі знання з мови, навчиться ефективно застосовувати їх практично. Актуальною проблемою нині є висвітлення особливостей синтаксичної будови мови, форм вираження головних членів речення, адже синтаксична теорія інтенсивно розвивається. Останнім часом у вітчизняному мовознавстві помітне зростання інтересу дослідників до питання про форми вираження підмета і присудка у сучасній українській мові.

Літературний доробок Лесі Українки, де є образи України, поетичні замальовки з народного життя, - актуальний і нині. У Лесі Українки є драматична поема «У пущі» (датується за автографом 1897 - 1909 роками). Авторка створила в українській літературі ряд шедеврів словесного мистецтва. Художня мова драматичної поеми Лесі Українки «У пущі» відтворила рухи, звуки, психологію героя, його філософське світосприймання, роздуми, отже, усю складність життя.

Постановка проблеми

У питанні про семантичні відношення у внутрішньо-синтаксичній сфері речення виявляються певні розбіжності. Таким чином, проблема організації речення з семантико-синтаксичного боку остаточно ще не розв'язана. Проблема статті - дослідити типологію семантичних і формальних ознак головних членів у реченнях у сучасній українській мові.

Проблема статті полягає у доведенні того факту, що разом з науково-дослідницькою метою, обравши певний аспект дослідження, необхідно добирати мовне підтвердження шляхом спостереження над мовою, причому досліджувати семантичні відношення у межах організації речення з семантико-синтаксичного боку, використовуючи для цього доступні засоби і методи. У статті поєднано усе цінне, апробоване, що пов'язано з вивченням речення; в основі аналізу речень - різноаспектна характеристика речення як основної синтаксичної одиниці І. Р. Вихованця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасний стан науки про мову вимагає повніше досліджувати питання простого синтаксису української мови, завершальної ланки мовної системи. До проблеми простого речення у сучасній українській мові зверталося не одне покоління мовознавців, про що свідчать праці С. П. Бевзенка, І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, Н. Л. Іваницької, А. Г. Кващука, О. С. Мельничука, К. Ф. Шульжука та ін. У працях «Граматика української мови. Синтаксис» (Вихованець, 1993: 76), «Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія» (Селіванова, 2006: 160) описано особливості простого синтаксису сучасної української мови, особливу увагу приділено вивченню ролі головних членів речення

Здобутки сучасної граматики безсумнівні, але не втратили своєї актуальності такі загальнотеоретичні проблеми, як дослідження так званих головних членів речень, співвідношення між граматичною будовою речення і його семантикою та ін. Особливу увагу необхідно приділити розгляду граматичної основи речення і речення як єдиного комунікативного цілого.

Мета статті - встановити і описати особливості семантичних відношень у межах речення сучасної української мови та формально- семантичні ознаки головних членів речення на матеріалі драматичної поеми Лесі Українки «У пущі». Готуючи статтю, ми мали на меті вирішити такі завдання: дослідити семантико-синтаксичну організацію простого речення; проаналізувати граматичні основи у реченнях драматичної поеми Лесі Українки «У пущі» та їх вираження.

Матеріал і методи досліджень. Мета статті зумовила застосування комплексу теоретичних і емпіричних методів. Застосовано методи аналізу й синтезу, завдяки яким узагальнено й конкретизовано теоретичні засади дослідження проблеми, проаналізовано й прокоментовано наявні термінологічні визначення явищ простого синтаксису. Використано метод культурологічного аналізу для вияву мовних засобів у текстах. Вивчаючи речення, вважаємо за доцільне добирати приклади з творів української поетеси Лесі Українки, мова яких наближена до загальнолітературної, хоча збереглася в них і діалектна лексика. Ілюстративний матеріал до статті пропонуємо з драматичної поеми «У пущі».

Результати та їх обговорення

Досліджуючи типологію головних членів речення, нами розглянуто речення драматичної поеми «У пущі», в якій виявилися основні риси індивідуального стилю письменниці (Леся Українка, 1987: 207 - 321). Художня мова поетеси є прикладом багатства живої мови, зразком високої майстерності.

Просте двоскладне речення характеризується наявністю двох головних членів - підмета і присудка. Присудок - головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з підметом (Шульжук, 2004: 73).

Семантика дієслів тісно пов'язана з їх граматичними функціями. Семантико-синтаксичну валентність дієслова як частини мови важко переоцінити. Дієслово служить для вираження динамічної ознаки (дії, стану) у процесі її тривання, розгортання або становлення (СУЛМ, 1969: 296). Основна синтаксична функція дієслова - бути присудком. Синтаксичними особливостями дієслова є:

морфологізована синтаксична функція присудка: «Я, мамо, все корюсь» (Леся Українка, 1987: 208);

неморфологізована роль підмета;

неморфологізована функція додатка, означення та обставини: вирішив сфотографуватися, відпочити; надумав одружитися; захотів співати; бажання мандрувати, звичка гніватися; прийшов попрощатися, поїхав відпочити, вирішив учитися, напр.: «Ліпити пробував?» (Леся Українка, 1987: 213);

дієслово керує іменником, займенником (прямі, непрямі додатки): «А ми ж ліпили комин?» (Леся Українка, 1987: 213); «Ти так давно не згадував про нього...» (Леся Українка, 1987: 211);

дієслово (присудок) самостійно або разом із підметом формує пару головних членів речення: «Я сам читаю Святе письмо» (Леся Українка, 1987: 209).

У граматичній системі мови для вираження присудкової функції наявні своєрідні засоби. Особова форма дієслова у двоскладному реченні виконує тільки роль присудка, напр.: «Вони просили, мати наказала...» (Леся Українка, 1987: 211).

Наведемо приклади широти діапазону форм простих присудків: «Се робив ваш син, запевне?» (Леся Українка, 1987: 230) - 3 особа однини, ч. р.;

«Я тільки що прийшла» (Леся Українка, 1987: 221) - 1 особа однини, ж. р.;

«Хіба не любиш?» (Леся Українка, 1987: 215) - 2 особа однини;

«Ах, вибачайте!» (Леся Українка, 1987: 217) - 3 особа множини (неозначено-особове);

«Чого тобі все хочеться таких?» (Леся Українка, 1987: 215) - безособове;

«Щоб се було востаннє» (Леся Українка, 1987: 232) - 3 особа однини, с. р.;

«Піду робити з громадою» (Леся Українка, 1987: 233) - 1 особа однини (означено-особове);

«Язнаю, дядьку» (Леся Українка, 1987: 213) - 1 особа однини.

Простий присудок виражений найчастіше одним словом, напр.: «Сьогодні я прийду» (Леся Українка, 1987: 227).

Зауважимо, що за своєю структурою присудок в українській мові не однотипний і має свої морфологічні засоби вираження. Простий дієслівний присудок є у формах теперішнього, напр.: «Я розумію, татку...» (Леся Українка, 1987: 222), минулого, напр.: «Хоч я казав громаді: шкода праці...» (Леся Українка, 1987: 223), майбутнього часів, напр.: «З охотою зроблю й без відробітку!» (Леся Українка, 1987: 289); у формах наказового, напр.: «Ідіть, лишіть мене...» (Леся Українка, 1987: 211), і умовного способів, напр.: «Ліпив би на дозвіллі» (Леся Українка, 1987: 210).

Присудки є у стверджувальних реченнях, напр.: «Сьогоднія мушу йти до неї» (Леся Українка, 1987: 224), та у заперечних, напр.: «Адже вона не слухала тебе!» (Леся Українка, 1987: 229).

Прості присудки можуть бути однорідними, напр.: «Шановний вчителю, простіть його і не беріть за зле слів нерозважних» (Леся Українка, 1987: 226).

Функціонують складні присудкові структури, які утворюють семантико-граматичну єдність. Вони відрізняються від простого дієслівного присудка своєю ускладненою структурою.

Залежно від морфологічних засобів, якими передається лексичне навантаження присудка, розрізняють дієслівний складений присудок, напр.: «Едіто, син ваш, видно, хоче стати з громадою на поєдинок!» (Леся Українка, 1987: 229), і іменний складений присудок, напр.: «Був гончаром і муляром, тепер учителюю» (Леся Українка, 1987: 312).

У академічній граматиці (Сучасна українська літературна мова, 1969: 582) вказано, що дієслівний складений присудок є присудком, значеннєву основу якого становить інфінітив дієслова, який поєднаний з особовими формами модальних або фазових дієслів.

Фазові дієслова у сполученні з інфінітивом виражають, з одного боку, зовнішньо-синтаксичні категорії часу і способу та внутрішньо- синтаксичні категорії особи (роду) і числа. Вони модифікують лексичну семантику присудка щодо початку, продовження і закінчення дії або стану. До фазових дієслів, що означають початок, продовження і кінець дії або стану, належать дієслова починати, кінчати, продовжувати, братися, стати, і ін. З цими дієсловами пов'язується інфінітив дієслів недоконаного виду, напр.: «Ні, в малярстві став кохатись» (Леся Українка, 1987: 306).

Допоміжні модальні дієслова у складеному дієслівному присудку виконують функцію зв'язки і вказують на зовнішньо-синтаксичні категорії часу та способу. Здебільшого надають дієслівному складеному присудкові модальних відтінків значення дієслова могти, мусити, мати, зуміти, намагатися, зволити, сміти, хотіти і под. (СУЛМ, 1969: 158), напр.: «І ви б могли убратись принцесою» (Леся Українка, 1987: 213); «Я тільки хтів сказати...» (Леся Українка, 1987: 213).

Допоміжні модальні дієслова у складеному дієслівному присудку модифікують значення складеного присудка в цілому, виражаючи лексично модальні відтінки можливості, неможливості, необхідності тощо.

До складу іменного складеного присудка входить службове слово (зв'язка) і повнозначне слово - ім'я у формі певного відмінка. Повнозначне слово-ім'я - є основним елементом іменного складеного присудка, дієслово-зв'язка вказує на час і спосіб при іменній частині складеного присудка. І.Р. Вихованець, О.С. Мельничук, А.П. Грищенко вважають, що, використовуючись у ролі показника синтаксичних категорій, дієслівні зв'язки або бувають повністю позбавлені лексичного значення, або вносять у присудок додаткові лексичні відтінки. До власне зв'язок належать дієслова бути, становити, являти собою, які вказують на час і модальність речення та на внутрішньо-синтаксичні значення іменного складеного присудка, напр.: «...яким ти був товаришем для Джека» (Леся Українка, 1987: 230).

Зв'язкову функцію виконують і дієслова ставати, залишатися, лишатися, робитися, називатися, зватися, вважатися, здаватися і ін., не повністю позбавлені лексичного значення. Вони у складі іменного присудка мають також загальне лексичне значення.

Вигуковий присудок передбачає обов'язкову наявність підмета у формі називного відмінка іменника та супроводжується при цьому відповідною інтонацією. Вигуки у таких реченнях набувають характеру дієслова, напр.: «А пристрій на подвір'ї - бах!» (авт.).

Є речення непоширені (елементарні), у яких є лише головні члени, напр.: «Я розумію» (Леся Українка, 1987: 216), та поширені (неелементарні), у яких крім головних членів є хоча б один другорядний член, напр.: «То се відповідають немовлята за батьків гріх?» (Леся Українка, 1987: 228).

Підмет - головний член двоскладного речення, який означає предмет, котрому в реченні приписується дія чи стан, названі присудком. Іменник у називному відмінку в реченні буває в ролі підмета або присудка.

У реченнях є здебільшого прості підмети, що виражені іменником в однині, напр.: «Зате для всіх нас вогнище духовне горітиме в учителя оселі» (Леся Українка, 1987: 223), виражені іменником у множині, напр.: «Русалки справді в морі є?» (Леся Українка, 1987: 220), виражені займенниками, напр.: «Янікуди не збираюсь» (Леся Українка, 1987: 222), «Ти б міг прийти» (Леся Українка, 1987: 224), «Та що він там знайшов?» (Леся Українка, 1987: 231), «Ви не одійдете від мене в гніві, не завдасте такої злої кари мені за необачність мого сина» (Леся Українка, 1987: 226).

У реченнях можуть бути і однорідні прості підмети, напр.: «Матуся й Бела хутко прийдуть, панно» (Леся Українка, 1987: 217).

Іменники в реченні можуть бути складеними підметами. Складений підмет побудований із кількох слів, що в реченні є як синтаксично неподільна єдність. До складу складеного підмета, який складається із кількох слів, належать підмети-словосполучення. До складу таких підметів входять числівники, або іменники, що позначають сукупність (табун) напр.: «Ми, пане майстре, хтіли заложити всі три гончарську спілку» (Леся Українка, 1987: 293).

Є складені підмети із значенням спільності осіб, напр.:

«О, либонь, сюди всі троє подались» (Леся Українка, 1987: 294);

підмети із значенням вибірковості, чи спільності напр.: «...Ми з жінкою шатро собі зробили та трохи там поснідали» (Леся Українка, 1987: 239);

фразеологічні словосполучення, назви або цитати, напр.: «Її побила й так лиха година» (Леся Українка, 1987: 236).

присудком, напр.: «Я органіста - не співець» (Леся Українка, 1987: 300).

Підмет і присудок перебувають у двобічному предикативному зв'язку. Специфіку цього зв'язку - взаємозв'язок, взаємозалежність головних членів. І підмет, і присудок однаковою мірою залежать одне від одного, форма одного слова визначає форму іншого слова.

Висновки та перспективи

Вивчення та опис синтаксичних явищ сучасної української мови неможливі без ілюстративних прикладів. Мова художніх творів Лесі Українки - важливий матеріал для розрізнення певних типів речень. Поетичні та прозові твори Лесі Українки стали надбанням української літератури дорогим скарбом народу, звертаючись до якого, ще не один раз згадаємо її слова.

Отже, головні члени речення - підмет і присудок - це члени речення, у яких є свої диференційні ознаки та певні форми вираження. Аналізовані синтаксичні одиниці створюють граматичну структуру мови для її функціонування. За будовою і підмети, і присудки можуть бути простими і складними. Підметові конструкції як окремий різновид головного члена речення мають ряд специфічних ознак. Певну будову мають і присудкові комплекси.

Дослідження особливостей основної синтаксичної одиниці (речення) перебувають і тепер у центрі уваги вчених-лінгвістів. Вивчення семантико-синтаксичної цілісності предикативних центрів, яке актуальне і нині, потребує подальшої розробки.

Література

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.

Леся Українка. Драматичні твори. Том 2. К.: Наукова думка, 1987. 723 с.

Селіванова Олена. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля-К, 2006. 716. Бібліогр.: 577 назв.

Семеног О. М. Професійна компетенція вчителя української мови і літератури: Програма курсу для студентів спеціальності 7.010103 «Педагогіка і методика середньої освіти. Українська мова і література». К. Глухів: РВВ ГДПУ, 2003. 65 с.

Сучасна українська літературна мова: морфологія: за ред.

І. К. Білодіда. К.: Наукова думка, 1969. 582 с.

Сучасна українська літературна мова: синтаксис: за ред. І. К. Білодіда. К.: Наукова думка, 1972. 512 с.

Шульжук К.Ф. Синтаксис української мови. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 406 с.

References

(Транслітерація)

Vykhovanets I. R. Hramatyka ukrainskoi movy. Syntaksys: pidrnchnyk. K.: Lybid, 1993. 368 s. [in Ukrainian].

Lesia Ukrainka. Dramatychni tvory. Tom 2. K.: Nauk. dumka, 1987. 723 s. [in Ukrainian].

Selivanova Olena. Suchasna linhvistyka: terminolohichna entsyklopediia. Poltava: Dovkillia-K, 2006. 716. Bibliohr.: 577 nazv. [in Ukrainian].

Semenoh O. M. Profesiina kompetentsiia vchytelia ukrainskoi movy i literatury: Prohrama kursu dlia studentiv spetsialnosti 7.010103 «Pedahohika i metodyka serednoi osvity. Ukrainska mova i literatura». K. Hlukhiv: RVV HDPU, 2003. 65 s. [in Ukrainian].

Suchasna ukrainska literaturna mova: morfolohiia: za red. I. K. Bilodida. K.: Naukova dumka, 1969. 582 s. [in Ukrainian].

Suchasna ukrainska literaturna mova: syntaksys: za red. I. K. Bilodida. K.: Naukova dumka, 1972. 512 s. [in Ukrainian].

Shulzhuk K.F. Syntaksys ukrainskoi movy. K.: Vydavnychyi tsentr «Akademiia», 2004. 406 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru