До питання типології жіночих образів у прозі Марії Матіос

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання типології жіночих образів у прозі Марії Матіос

Капленко О.М.

доцент кафедри української літератури, методики її викладання та журналістики Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Стаття присвячена презентації сучасного українського літературного процесу, зокрема творчості Марії Матіос. Мета нашого дослідження - розглянути базову тріаду типології жіночих образів на матеріалі прози мисткині. Ідеться, зокрема, про художні варіації втілення образів жінки-страдниці, жінки-матері і жінки-вигнанки.

Образ жінки-страдниці розглядається за найбільш резонансним романом письменниці "Солодка Даруся", зміст якого торкається трагічних подій української історії 30-70-х років ХХ століття. Проте історичні події - не головний предмет зображення у творі, у ньому насамперед ідеться про історію людської душі. Усе своє життя головна героїня спокутує дитячий несвідомий гріх. Її трагедію посилюють образи болю, голосу, німоти, вічності, долі, перетворюючи роман на філософію буття і страждання, болю і любові, долі народу і долі людини.

Образ жінки-матері розглянуто за повістю "Мама Маріца - дружина Христофора Колумба". Феномен материнства тут розкривається за допомогою архетипної концепції Юнга про матір як психічну і фізичну передумову існування дитини. Трагедія матері, її відчуження від життя через смерть чоловіка проектує важку долю дитини і неминучу духовну, а згодом і фізичну травму її самої.

Завершує тріаду образ жінки-вигнанки, досліджений на матеріалі повісті "Москалиця". Головна героїня, вигнана з дому, опиняється сам на сам перед невідомістю, небезпекою, самотністю. Проте у деяких випадках вигнання може акумулювати внутрішні сили, допомогти побороти образи, що й сталося з Москалицею. Жінка стає на шлях знахарства і допомагає людям. Свідомість жінки, таким чином, постає в різноманітних аспектах, моделюються такі буттєві ситуації, в яких максимально виявляє себе проблема внутрішньої свободи жінки та вибору нею життєвого шляху.

Ключові слова: жінка-страдниця, жінка-мати, жінка-вигнанка, Марія Матіос, сучасна українська проза.

Kaplenko O.M.

The Typology of Female Images in Maria Matios' Prose

The article is devoted to the presentation of the contemporary Ukrainian literary process, in particular Maria Matios' works. This research offers a complex analysis of the basic triad of female images on the material of the author's prose. These are artistic variations of the embodiment of Sufferer, Mother and Exile female images.

The image of a suffering woman is considered based on the most resonant novel "Sweet Darusia", which content concerns the tragic events of Ukrainian history of the 1930-1970s. However, this novel is not about history, but about the story of a human's soul. Throughout her life, the main character atones for the child's unconscious sin. Her tragedy is exacerbated by the images of pain, voice, dumbness, eternity and fate, that turns the novel into a philosophy of existence and suffering, pain and love, fate of the people and fate of a human.

The female image of Mother is investigated based on the story "Mother Marica, the Wife of Chrystopher Columbus". The phenomenon of motherhood is revealed through Jung's archetypal conception of a mother as the mental and physical precondition for the existence of a child. Mother's tragedy and her alienation from life due to her husband's death project the difficult fate for the child and her own inevitable spiritual and physical trauma.

Exile female image is represented in the story "Moskalytsia". Exiled from home, the main character finds herself alone facing the unknown, danger and loneliness. However, this condition accumulates Moskalytsia's internal forces and helps to overcome resentment, which results in her embarking for the path of witchcraft and helping people.

Therefore woman's consciousness appears in various aspects and the problem of a woman's inner freedom and her choice of life path manifests itself in various existential situations.

Key words: Sufferer, Mother and Exile female images, Maria Matios, contemporary Ukrainian prose.

Актуальність статті зумовлена кількома факторами. По-перше, у центрі уваги перебуває сучасна жіноча проза, яка сьогодні і кількісно, і якісно утримує свого читача. По-друге, актуальність роботи зумовлена тим, що жіночі образи у нашій роботі розглядаються на матеріалі прози Марії Матіос - знакової письменниці у сучасному літературному процесі, творчість якої отримала потужний резонанс. З'явилася ціла низка літературно-критичних праць, відгуків, рецензій, спрямованих на кодифікацію її творчого профілю, і цей процес активно триває.

Тема типологізації жіночих образів на матеріалі сучасної української літератури є доволі актуальною. Скажімо, показовою може бути стаття Т. Трофименко "7 типів жіночих образів сучасної української літератури: у чому сила, сестро?" [13], де авторка виокремлює типи жінки-жертви, жінки-берегині роду, жінки-борчині, феміністки в історичному антуражі, self-made стерви, теплої жінки до кави, жінки й АТО, вказуючи еталонні тексти їхньої репрезентації. Щодо осмислення творчості Марії Матіос у цьому контексті, то варто назвати праці К. Ісаєнко [4], Н. Косинської [6], О. Покуль [11], Т. Крищишина [7] та ін.

Осмислюючи питання базової тріади типажів жінок у творчості Марії Матіос, ми виокремили образ жінки-страдниці, жінки-матері та жінки-вигнанки із опертям на еталонні тексти.

Образ жінки-страдниці постає зі сторінок роману "Солодка Да- руся". Авторська кодифікація жанру - "Драма на три життя" - налаштовує читача на сприйняття відповідного пафосу. Після "солодкої" назви це змінює горизонт очікування реципієнта. Проте зміст роману "згущує" межі драми і скеровує у бік трагізму. Вже в анотації до роману читаємо: "Найвідоміший і найпопулярніший роман Марії Матіос "Солодка Даруся" справедливо назвали "трагедією, адекватною історії ХХ століття", а саму Дарусю - "образом майже біблійним" [10].

Укладаючи типологію жіночих образів, Т. Трофименко у згаданій статті кодифікувала Дарусю як жінку-жертву. Власне семантика понять жертви і страдниці суміжна, адже авторка зазначає: "Учасниця (хоча частіше - просто сучасниця) переломних історичних подій намагається протистояти антиукраїнським силам, але переважно пасивно. Жінка-страдниця, жертва режиму" [13].

Мотив страждання властивий більшості творів Марії Матіос, адже ця емоція, яку визначають як "сукупність вкрай неприємних, обтяжливих або болісних відчуттів живої істоти, при яких вона відчуває фізичний і/або емоційний дискомфорт, біль, стрес, нестерпні муки" [12], переживається головними героїнями доволі болісно. А деякі розвідки про творчість письменниці виносять цей мотив у назву, як-от "Марія Матіос - страждання читацької душі" [8].

Проте роман "Солодка Даруся" вирізняється з-поміж інших текстів ще й жанровою близькістю до так званої "літератури страждання" ("м^єгу lit"), де "головний герой долає особисті травми, набуті в період дитинства. Оповідь у творах названого жанру, як правило, починається з періоду дитинства головного героя" [1]. З-поміж окремих тематичних підвидів тяжіє до такого, "дозволяє заглянути в потаємні куточки людської душі та винести на загал не надто приємні особисті спогади". Дійсно, зміст роману "Солодка Даруся" торкається важких дитячих спогадів головної героїні, які примушують її страждати за скоєний вчинок.

Потужний історичний контекст твору, ідеологічний дискурс оголюють трагічні метаморфози моралі й етики того часу, проте це ніяк не вмотивовує страждань окремої особистості, а навпаки, оприявнює жорстоку сутність тих часів.

Образ жінки-матері змодельовано за повістю "Мама Маріца - дружина Христофора Колумба", уже сама назва якої чітко скеровує рецепцію читача у напрямку осмислення феномену материнства. А Ігор Зіньчук свій відгук про книгу так і називає - "Гімн материнству" [3]. Показовою також виступає присвята до повісті: "Кожній матері окремо..." Цей дискурс ще більш рельєфно прокреслює анотація до книги, увиразнюючи небуденність ситуації, так би мовити, її межовий характер, розгортання якої оприявнює механізми і форми дії материнської любові як такої: "Оповідь Марії Матіос про бездонність материнської любові співмірна хіба що з грецькою трагедією чи народним епосом" [9, с. 4]. Відповідно, читацька рецепція на різних рівнях сконцентрована насамперед навколо образу матері.

Осмислюючи сюжет повісті у контексті творчого профілю Марії Матіос, уважаємо, що заявлений образ матері повноцінно може розкритися у контексті архетипного способу його потрактування - архетипу матері. Архетипи є закодованими, формалізованими зразками, моделями людської поведінки. За К. Юнгом, архетип - це "комплекс позаперсонального досвіду, а також образ, який концентрує навколо об'єкта такі психологічні ситуації, що представляють певну дію і структуру первісних образів колективної позасвідомої фантазії, і, нарешті, категорію символічної думки, яка організує уявлення, що надходять ззовні" [14]. Це вроджені тенденції в рамках колективного позасвідомого, що є внутрішніми детермінантами психічного життя людини.

Найважливішими К. Юнг вважає архетипи Матері, Дитини, Мудрого старого тощо. Юнгівська модель архетипу матері зводиться усвідомлення того, що носієм архетипу постає перш за все конкретна матір, оскільки першопочатково життя дитини невіддільне від неї і являє собою стан безсвідомої ідентичності. Вона - психічна, а також фізична передумова існування дитини. З пробудженням Я-свідомості зв'язок між ними послаблюється. Це призводить до диференціації Я і матері, особисті якості якої стають все більш чіткими.

Водночас Юнг зазначає, що зворотний бік материнського архетипу охоплює все таємне, приховане, темне, безодню та царство мертвих; все, що неминуче, як доля. Ця амбівалентність архетипу матері втілена Юнгом у формулі "любляча і страшна мати". Як зразок, Юнг наводить приклад Діви Марії, яка є не лише матір'ю Бога, але також, згідно із середньовічними алегоріями, і його хрестом.

У повісті Марії Матіос через образ конкретної жінки Маріци Нямцу (у заміжжі Рибачук Марії Тодорівни) відбувається проекція на архетип матері із його амбівалентною природою. Іще до народження сина Маріца у хвилини "надмірного хвилювання й чекання, яке ставало нестерпним" [9, с. 9] почувала дві протилежні емоції - радість і страх: "І тоді жінка несамовито хрестилася: від страху, що збожеволіє на радощах і не встигне розказати своєму коханому Колумбові, що в них нарешті буде дитина" [9, с. 9]. Або радість і туга: "Ця невчасна, недоречна, безтямна радість до краю знесилювала жінку, бо так не в'язалася ні з чорною барвою її вбрання, ні з чорним її думанням" [9, с. 12]. Відразу після народження дитини - хлопчика - подвійне відчуття не зникло, "знову й знову переверталося в ній добре й недобре одночасно" [9, с. 14].

За К. Юнгом, з архетипом матері насамперед асоціюються такі якості, як материнська турбота і співчуття, магічна влада жінки. Мати - домінантна фігура там, де відбувається магічне перетворення і воскресіння. Дивлячись на сина, Маріца, як ніхто інший, проєктува- ла міцний зв'язок дитини із батьком, керуючись виключно власними відчуттями, ніби намагаючись воскресити образ померлого чоловіка через немовля: "Маріца кілька разів на день витягувала з-під подушки маленьку фотокартку Христофора одразу після його народження - і тут-таки дивилася на нього живого: таким схожим на батька був щойно народжений малюк. /.../ І вона цілими днями не зводила очей з невинної дитини, ніби чекала, що немовля подасть їй бодай якийсь знак від батька" [9, с. 14]. Реалізуючи свою домінуючу роль матері, Маріца всупереч суспільному спротиву ("жодна сила на світі не змогла би переконати Маріцу") називає дитину батьковим іменем - Христофором.

М. Матіос неодноразово підкреслює дивний погляд дитини - "цілими днями водив мутно-ясним поглядом довкруж себе", "надовго втуплювався очима в землю", "немовля ніби випробовувало матір то ясними, то мутними очима", "хлопчик із каламутним поглядом". Саме через лексему "каламуть" письменниця підкреслює потужний фізіологічний і психічний зв'язок немовляти із матір'ю, адже сама Маріца "не змогла би пояснити, звідки в ній бралася така каламуть" [9, с. 14]. Власне, відбувається порушення природного розвитку дитини як фізіологічно (не міг говорити, невиправдано швидко ріс), так і психічно (нервові напади, агресія). Я-свідомість дитини не виокремлюється у чітку структуру, а відповідно, зв'язок матері і дитини не послаблюється, як мусило би бути. І в якийсь момент Маріца чітко усвідомила, що "її дитина - це насправді - вона сама... й подеколи вона думає, що сама травмована не менше, ніж її нещасна дитина" [9, с. 33]. Усі свої сили, які здатна сконцентрувати матір, вона скеровує на дитину. Маріца послаблює зв'язок зі світом: вона звільняється з роботи (працювала вихователькою у дитячому садку), не спілкується із ріднею чоловіка, вона навіть не була на похоронах своїх батьків. Усі колишні пристрасті - любов до своєї "сонячної Молдавії", до музики і танців батьківщини, до чоловіка - усе це погасло в її очах: "Чим далі, тим більше чула, що любить його дужче, ніж любила колись живих своїх батьків, а далі - Христофора. любила його більше, ніж колись свою дівочу волю й безтурботність" [9, с. 32].

Залишившись наодинці зі своєю бідою, Маріца реалізує лише одну свою іпостась - матір. Проте підступне людське слово, наздогнавши Маріцу раптово, коли вона на річці прала білизну, розбило її, "як молот порцеляну". Маріца, "нібито й зовсім розп'ята на водному хресті", сама, як і Марія Богородиця, стала хрестом для свого сина, бо останнє речення повісті - ". Далі не було нічого, крім продовження драми." [9, с. 47].

Таким чином, застосувавши обрану методологію архетипного потрактування образу жінки-матері у повісті Марії Матіос "Мама Маріца - дружина Христофора Колумба", можемо спізнати усю його глибину і семантичну неоднозначність.

Образ жінки-вигнанки змодельовано за повістю "Москалиця" [7] у контексті конфлікту суспільства та особистості. Я. Голобородько зауважує, що "Тексти Марії Матіос абсорбують, акумулюють, асимілюють такі величини, як "людина" і "соціум" /./ Суспільство, загальна думка часом намагається змінити справді вічні непорушні істини та ті, що є вигідними для нього, воно виступає як один організм, павук, що тримає все у своїх руках, і тільки насправді сильні люди виживають у такій боротьбі інтересів і соціуму та власних переконань [2].

Коли людина і соціум не можуть співіснувати разом, зокрема коли суспільство не приймає до себе людину, у більшості випадків трапляється вигнання з боку соціуму і відчуження особистості. Основними ознаками відчуження у світосприйнятті сучасної людини філософська думка визнає такі, як відчуття безсилля перед долею; розуміння відсутності сенсу існування, неможливості досягти якими- небудь діями очікуваний результат; сприйняття навколишнього середовища як світу, де не виконуються взаємні соціальні зобов'язання, зруйнована інституціолізована культура; відчуття самотності та виключності людини з існуючих соціальних зв'язків; відчуття втрати "справжнього Я", самовідчуження. Архетип вигнання з Райського Саду, на жаль, повторюється в нашому житті. Вигнання є випробуванням внутрішньої свободи, і ця свобода інколи лякає.

Початок історії головної героїні повісті - Северини - цілковито здатен був призвести до зневіри, апатії, самовідчуження. З самого дитинства вона відчуває ворожі погляди і дії своїх земляків через її походженням. Матір Северини зґвалтував військовий росіянин. Вона не дочекалась свого коханого з війни, загинула. Жінка покинула однісіньку дочку рости і залишила на все життя тавро "московського приплоду". Ситуація входження героїні у соціум дещо нагадує історію одного відомого персонажа роману Панаса Мирного та Івана Білика - Чіпки Варениченка, якого односельці охрестили "чортеням" через батька-двожона. Радість існування Северини була занадто далекою: "Світ чим далі - тим стає більше смутним та чорним. І не мають сили його звеселити ні квітучі гори, ні щебет невтомного птаства" [9, с. 23].

Проте Северина змогла акумулювати всі внутрішні сили і протистояти самовідчуженню. Можливо, наслідком такої жахливої трагедії, яка була пережита в дитинстві, стало те, що серце Северини навчилося спокійно ставитися до всього, що з нею трапилося, жінка не могла не лише помститися жорстоким людям, які продовжували ображати її, але й допомагала їм своїм зіллям та відварами, коли вони до неї зверталися.

Світ не змінився. Люди продовжували остерігатися Северини: "Через отой дурний людський поголос про щезника на неї косо дивилися сільські газдиньки на службі Божій, відступаючи від Северини, як від скаженої" [9, с. 49].

Ще одним супутником вигнання героїні є відсутність комунікації, її життя супроводжується мовчанням: "Северині за слово треба платити. Навіть на оте різке, як удар батога в спину - "москалиця", нікому не відповіла й разу" [9, с. 9]. Головна героїня у такий спосіб намагається захиститися за муром небагатостівності, адже "мовчання - це стіна, що захищає мою інтимну сферу, розділяє приватне і публічне, убезпечує мене. Мовчання - мій прихисток" [5]. жінка література матіос роман

Саме екзистенційний контекст дозволяє адекватно збагнути феномен мовчання. Скажімо, за М. Гайдеґґером, мовчазність (небагатослівність) як модус мовлення здатна виразно передати зрозумілість тут-буття. Саме мовчання є найближчим до знання екзистенційної правди, допомагає здійснити Северині життєвий вибір: "Тільки мовчання й холодний розум ведуть її життям" [9, с. 59].

Северина в умовах вигнання могла розраховувати лише на себе. Така максимальна концентрація на своїх внутрішніх силах змогла виявити її внутрішню свободу навіть в умовах вигнання.

Таким чином, Марія Матіос у своїх творах зображує жінку, здатну на вчинок. І це зовсім не претензія на вітринний героїзм. Це важка боротьба із життєвими обставинами, щоденний подвиг жінки, скерований насамперед на реставрацію поруйнованої моралі.

Література

1. Бехта М. "Misery lit" - "література страждання": поняття, сутність та інтерпретація. Нацональна бібліотека України імені В. І. Вернадського: веб-сайт. (дата звернення: 11.04.2020).

2. Голобородько Я. Соціумний інтер'єр чи психологічний дизайн?: Художні дилеми Марії Матіос. Слово і час. 2008. № 12. С. 81-85.

3. Зіньчук І. Гімн материнству. Мислене древо: веб-сайт. (дата звернення: 14.04.2020).

4. Ісаєнко К. Особливості презентації жіночого образу у прозі Марії Матіос. Наукові записки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Філологічні науки / відп. ред. Г. В. Самойленко. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2011. С. 6-8.

5. Кебуладзе В. Мовчання й тиша. Тиждень. Ua: веб-сайт. (дата звернення: 11.04.2020).

6. Косинська Н. Драматизм жіночих образів у прозі Марії Матіос: конфлікт ґендерної ролі та ідентичності. Наукові праиі. Філологія. Літературознавство: веб-сайт. (дата звернення: 20.04.2020).

7. Крищишин Т. Типологія жіночих образів у літературних творах М. Матіос та М. Г. Кінгстон. Магістерський науковий вісник Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гчатюка. 2017. Вип. 27. С. 50-52.

8. Марія Матіос - страждання читацької душі. ЗОУНБ: веб-сайт. (дата звернення: 11.04.2020).

9. Матіос М. Москалиця; Мама Маріца - дружина Христофора Колумба: Вид. 2-ге. Львів: ЛА "Піраміда", 2011. 64+48 с.

10. Матіос М. Солодка Даруся. Львів: ЛА "Піраміда", 2005. 176 с.

11. Покуль О. Еволюція образу жінки-берегині у вимірі української постмодерної культури. Вісник Львівської національної академії мистеитв. 2016. Вип. 29. С. 130-140.

12. Страждання. Вікіпедія: (дата звернення: 11.04.2020).

13. Трофименко Т. 7 типів жіночих образів сучасної української літератури: у чому сила, сестро? Повага', веб-сайт. (дата звернення: 10.04.2020).

14. Юнг К. Душа и миф: шесть архетипов. Большая онлайн библиотека e-Reading: веб-сайт. (дата звернення: 12.04.2020).

References

1. Bekhta, M. (2013). "Misery lit" - "literatura strazhdannia": poniattia, sutnist ta interpretatsiia ["Misery lit" - "literature of suffering": the concept, essence and interpretation]. Natsionalna biblioteka Ukrainy imeni V. I. Vernadskoho: veb- sait. (Last accessed: 11.04.2020) [in Ukrainian].

2. Holoborodko, Ya. (2008). Sotsiumnyi interier chy psykholohichnyi dyzain?: Khudozhni dylemy Marii Matios [Social interior or psychological design?: Artistic dilemmas of Maria Mathios]. Slovo i chas. № 12. 81-85 [in Ukrainian].

3. Zinchuk, I. (2010). Himn materynstvu [Hymn to motherhood]. Myslene drevo: veb-sait. Studies/ Zinchuk/Matios. html (data zvernennia: 14.04.2020) [in Ukrainian].

4. Isaienko, K. (2011 ). Osoblyvosti prezentatsii zhinochoho obrazu u prozi Marii Matios [Features of the presentation of the female image in the prose of Maria Mathios]. Naukovi zapysky Nizhynskoho derzhavnoho universytetu imeni Mykoly Hoholia. Filolohichni nauky / vidp. red. H. V. Samoilenko. Nizhyn: NDU im. M. Hoholia. 6-8 [in Ukrainian].

5. Kebuladze, V. Movchannia y tysha [Silence and silence]. Tyzhden. Ua: veb-sait. (data zvernennia:11.04.2020) [in Ukrainian].

6. Kosynska, N. Dramatyzm zhinochykh obraziv u prozi Marii Matios: konflikt gendernoi roli ta identychnosti [The Dramatism of Female Images in Maria Mathios' Prose: The Conflict of Gender Role and Identity]. Naukovi pratsi. Filolohiia. Literaturoznavstvo: veb-sait. (Last accessed: 20.04.2020) [in Ukrainian].

7. Kryshchyshyn, T. (2017). Typolohiia zhinochykh obraziv u literaturnykh tvorakh M. Matios ta M. H. Kinhston [Typology of female images in the literary works of M. Mathios and MG Kingston]. Mahisterskyi naukovyi visnyk Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Vyp. 27. 50-52 [in Ukrainian].

8. Mariia Matios - strazhdannia chytatskoi dushi [Maria Mathios - the suffering of the reader's soul]. ZOUNB: veb-sait. (Last accessed: 11.04.2020) [in Ukrainian].

9. Matios, M. (2011). Moskalytsia; Mama Maritsa - druzhyna Khrystofora Kolumba [Moskalytsia; Mother Marica, the Wife of Chrystopher Columbus]. Lviv [in Ukrainian].

10. Matios, M. (2005). Solodka Darusia [Sweet Darusia]. Lviv [in Ukrainian].

11. Pokul, O. (2016). Evoliutsiia obrazu zhinky-berehyni u vymiri ukrainskoi postmodernoi kultury [The evolution of the image of a guardian woman in the dimension of Ukrainian postmodern culture]. Visnyk Lvivskoi natsionalnoi akademii mystetstv. Vyp. 29. 130-140 [in Ukrainian].

12. Strazhdannia. Vikipediia: veb-sait. (Last accessed: 11.04.2020) [in Ukrainian].

13. Trofymenko, T. (2017). 7 typiv zhinochykh obraziv suchasnoi ukrainskoi literatury: u chomu syla, sestro? [7 types of female images of modern Ukrainian literature: what is strength, sister?]. (Last accessed: 10. 04. 2020) [in Ukrainian].

14. Iunh, K. Dusha y myf: shest arkhetypov [Soul and myth: six archetypes]. Bolshaya onlain biblioteka e-Reading: veb-sait.. html (Last accessed: 12.04.2020).

Размещено на Allbest.ru