Самобутність художньої моделі героя похилого віку в романах Мирослава Дочинця

Размещено на http://www.allbest.ru

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка

Самобутність художньої моделі героя похилого віку в романах Мирослава Дочинця

Іщенко О.А. аспірант кафедри української мови і літератури

Summary

Ishchenko O.

PhD student of the Ukrainian Language and Literature's Department Sumy State Pedagogical University named after A. S. Makarenko

THE ORIGINALITY OF THE ELDERLY CHARACTER'S ARTISTIC MODEL IN NOVELS BY

MYROSLAV DOCHYNETS

The concept of the elderly person's image in novels «Centenarian. Confession on the Pass of the Spirit», «Svitovan. Studies under the Celestial Dome», «Highlander. Waters of our Lord's Riverbeds», «The Digger of Wells. The Diary of the Richest Man of the Mukachevo Dominion», «Maftei. The Book is Written with a Dry Pen» by the modern Ukrainian writer M. Dochynets is analyzed. The originality of artistic comprehension by the writer of the main bodily and psychological changes in the period of gerontogenesis is emphasized.

Key words: literary gerontology, elderly character, novel, gerontogenesis, philosophy of ageing.

Анотація

У статті на матеріалі романів «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Світован. Штудії під небесним шатром», «Горянин. Води Господніх русел», «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії», «Мафтей. Книга, написана сухим пером» сучасного українського письменника М. Дочинця проаналізовано концепцію образу людини похилого віку з позицій літературної геронтології. Закцентовано на самобутності художнього осмислення письменником основних тілесних і психологічних змін періоду геронтогенезу.

Ключові слова: літературна геронтологія, герой похилого віку, роман, геронтогенез, філософія старіння.

1. Постановка проблеми

На початку ХХІ століття в літературному дискурсі набуває актуальності міждисциплінарний вектор дослідження. Пошук нових методів аналізу художнього тексту вимагає залучення ідей філософії, психології, соціології, медицини, екології, що зумовлює виникнення специфічних напрямів, зокрема психоаналітичної критики, екокритики, літературної антропології та літературної геронтології тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Від античної доби до сьогодні проблема старіння й старості неодноразово ставала об'єктом дослідження. Погляди відомих мислителів минулого Аристотеля, Ціцерона, Теренція Публія, Сенеки, Галена, Гіппократа, Авіцени, Ф. Бекона, К. Гуфеланда, І. Нашера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, А. Шопенгауера, Е. Фромма та ін. створили підґрунтя для осмислення феномену в сучасному науковому дискурсі.

У науковому дискурсі термін «геронтогенез» (від гр. gйron старий; genesis виникнення, формування, «становлення старості») потрактовується як «сучасна модель старіння, що постулює стадіальний характер вікових змін; запрограмований природним відбором заключний період онтогенезу, що складається з кількох періодів і закінчується смертю» [10, с. 41]. Традиційно процес старіння розглядається як негативне явище, пов'язане з послабленням фізичних сил, хворобами, вимушеною бездіяльністю, поступовим зниженням взаємодії з іншими людьми, неможливістю реалізувати на практиці набутий життєвий досвід тощо. Сучасні дослідники (Е. Крайніков, Р. Павелків, О. Тополь та ін.) розглядають геронтогенез як один із «найпарадоксальніших і найсуперечливіших періодів життя» [11], «неповторного і унікального» [13], який поєднує процеси згасання й руйнування з активацією важливих адаптаційних механізмів, спрямованих на «стабілізацію живих систем, зниження темпів старіння» [10, с. 41]. Характерними аспектами Я-концепції людини похилого віку визначаються: роздуми про сенс буття й інші «вічні» проблеми, аналіз минулого, осмислення факту скінченності власного життя, підготовка до смерті, бажання передати життєвий досвід молодшому поколінню тощо [див.: 11].

Починаючи з другої половини ХХ століття, процес старіння активно досліджувався представниками різних галузей наук, що створило умови для виокремлення літературної геронтології, об'єктом дослідження якої є «геронтогенез у художніх текстах, представлений зображеннями процесів старіння та персонажів похилого віку. Предметом галузі виступають особливості поетики вікових змін у процесі геронтогенезу» [2, с. 93]. Виникнення практики аналізу художнього осмислення старіння і старості пов'язують із працями Маргарет Морганрот Гулетт, яка започаткувала новий напрям «дослідження віку» (age studies). Ідеї дослідниці вплинули на наукові пошуки М. Хепворта, Т. Р. Коула, К. М. Вудворд, С. М. Дітс, Л. Т. Ленкер, Дж. Кінг та Д. Воллас [див.: 2, с. 92].

В українському літературознавстві початку ХХІ століття активізується проблема вивчення художнього осмислення геронтогенезу, що пояснюється провідною позицією антропоцентризму. Означений вектор дослідження репрезентовано у розвідках А. Гайдаш, О. Мельник, І. Редьки, О. Узлової та ін.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. У сучасному літературно-критичному дискурсі практично не порушується питання художнього осмислення проблеми старіння і старості у прозі М. Дочинця. Розвідки М. Васьківа, Ю. Дяченко, О. Капленко, О. Талько та ін. присвячені аналізу основних художніх особливостей окремих творів, їх жанрової приналежності, проблемнотематичного та сюжетно-композиційного рівнів, образної системи тощо. Серед небагатьох науковців, які вивчали творчий доробок М. Дочинця, виокремлюється дослідження Л. Горболіс, присвячене геронтолого-антропологічному аспекту осмислення концепції героя в романі «Світован. Штудії під небесним шатром» [див.: 4].

Мета статті дослідити специфіку художнього моделювання героїв похилого віку в романах «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Світован. Штудії під небесним шатром», «Горянин. Води Господніх русел», «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії», «Мафтей. Книга, написана сухим пером» М. Дочинця з позицій літературної геронтології.

Виклад основного матеріалу. Домінантна для творчості М. Дочинця концепція літньої людини з'явилася завдяки зустрічі письменника з цілителем і народним філософом Андрієм Вороном (у численних інтерв'ю письменник зауважує, що саме ця подія стала вирішальною у формуванні його художньо-естетичного мислення та світоглядних позицій [1]). Поєднання реальних біографічних даних із авторським домислом створило підґрунтя для художнього моделювання образу непересічної особистості, яка завдяки активній життєдіяльності, постійному тілесному оздоровленню й духовному збагаченню зуміла досягти ідеалу похилого віку досконалої старості, що, за Т. Р. Коулом, «узаконює норми поведінки, доречні для останнього періоду життя, та забезпечує підтримку і стимул для подальшого існування» [цит. за: 3, с. 19]. М. Дочинець присвятив закарпатському мудрецю два романи («Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Світован. Штудії під небесним шатром»), три книги нотаток («Многії літа. Благії літа», «Синій зошит. Аркуші днів світящих», «Розрада гора. Під Вороновим крилом») та низку оповідань («Совина мудрість», «Чуже і наше», «Смак води», «Чужий мед», «Свято, яке завжди...», «Схима» та ін.).

Художньо осмислюючи період геронтогенезу в романах М. Дочинця, слушно апелювати до суголосних цій проблематиці ідей Марка Тулія Ціцерона, який у трактаті «Про старість» приділяв увагу основним перевагам поважного віку: «Надійний для старості захист успіх у чесності і чесноті. Вона, дотримувана протягом усього життя, нарешті, після тривалого часу приносить дивні плоди, які не можна відняти у найпізнішому віці» [12]. Він переконаний, що процес старіння не заважає діяльності, не послаблює тіло, не позбавляє тілесних насолод, не означає наближення смерті. Така ідея досконалої старості реалізована українським письменником М. Дочинцем у концепції закарпатського мудреця Андрія Ворона, а пізніше була художньо розгорнута в образах Горянина, Криничара, Мафтея головних героях прозаїка.

М. Дочинець, художньо моделюючи зовнішність протагоністів, акцентує на геронтологічних маркерах, які відповідають традиційним уявленням про людину поважного віку довге сиве волосся, борода тощо. Вживання апелятивів «дід», «дідо», «Дідо-Всевідо», «Вічний дід», «дивний дід», «старий» доповнює візуальний образ. Письменник надає перевагу портретам-враженням (інших героїв чи наратора) та динамічним портретам («деталі зовнішності нагромаджуються протягом твору, зосереджується увага на мінливих особливостях зовнішності жестах, міміці, виразі обличчя» [14]). Скажімо, в романі «Світован. Штудії під небесним шатром» опис героя подається крізь призму свідомості молодого журналіста, який приїздить до закарпатського цілителя відпочити від «тілесної й душевної втоми»: «Я згадав того діда мовчкуватого, з мудрим протяжним поглядом, бородатого, в грубому вовняному светрі. Чимось схожого на Хемінгуея, але ніскільки не книжного. З якоюсь гречно стриманою, недомовленою сутністю» [9, с. 6].

Портрет Андрія Ворона подається протягом твору фрагментарно, поступово доповнюється красномовними штрихами, які допомагають в інтерпретації індивідуальності персонажа. На початку твору в свідомості оповідача виникає суперечність, адже зовнішність («чоловік <...> без слідів часу на обличчі» [9, с. 24], «мав жилаве і досить ще збите тіло <...> мисливця, воїна, борця» [9, с. 61]), енергійність і активність («здавалося, весь час був у русі» [9, с. 29], «Старий невідь-звідки виріс у потрібну мить» [9, с. 18]), фізична сила («кинув мене на вовняну джегу, а сам гулькнув у сіни» [9, с. 19]), легкість рухів («торкався до всього, як пером, як пензликом» [9, с. 6]) Світована не відповідає психофізіологічним показникам людини похилого віку. Гомодієгетичний наратор захоплено спостерігає за звичками й поведінкою діда Ворона і висновує, що старий у своїх повсякденних клопотах «не робив зайвих зусиль, не обмежував свободу тіла, ніби стежив за собою збоку чи достатньо зграбна його діяльність. Він не виглядав крупним і сильним, але вгадувалася порода, міцність внутрішнього стержня» [9, с. 30], і тому його рухи чи жести стають предметом естетичного замилування.

Андрій Ворон не скаржиться на вік, не вважає себе старим і немічним, навпаки, наголошує на своїй гарній фізичній формі (наприклад, він не потребує окулярів, адже має чудовий зір). Затримати процес старіння, продовжити молодість і зберегти здоров'я йому допомогла природа. За роки життя у Чорному лісі, серед дикої природи Сибіру, Кавказу та Далекого Сходу протагоніст зумів актуалізувати генетичний зв'язок із навколишнім середовищем, досконало пізнати його закони, навчився використовувати набуті знання на практиці. Він вирівнює свою життєдіяльність за ритмом природи, що дозволяє оновлюватися, подібно до неї, тілесно й духовно. Вимушене усамітнення й виживання в лісі створило умови для самопізнання, до розуміння сутності буття людини, сприяло формуванню самобутньої світоглядної системи, що полягає в ідеї служіння, пошуку своєї «сродної праці». «Дослухайся до свого серця і відкриється, для чого тебе покликано, в чому міра твого призначення. Може, ти прислужишся одній людині, може світові, а може Богу» [5, с. 115-116], радить Андрій Ворон, для якого сенсом існування стає хист цілительства, що створив умови для самоактуалізації протягом усього життя, подарував відчуття спокою і щастя у похилому віці.

Старий із роману «Горянин. Води Господніх русел», як і Андрій Ворон, переконаний, що зберегти здоров'я йому допомагає взаємодія з природним середовищем (лісом, рікою, горами). Він усе своє життя перебував у русі, постійно працював, і це дозволило зберегти тіло в тонусі до сімдесяти років. Боротьба за збереження «родового гніздовища» від руйнації стихією визначає розвиток конфлікту роману. Горянин багато працює, витримує значні фізичні навантаження, проте не відчуває фізичного знесилення, навпаки усвідомлює, що «від звичної роботи збудилися зів'ялі струни м'язів, тверділи ноги, світліло в голові, як після першої чарки» [6, с. 12]. Праця, зорієнтована на збереження рідного простору дарує Старому відчуття приналежності до свого Роду, допомагає ідентифікувати себе як захисника сімейних традицій, ушанувати пам'ять померлих пращурів.

Взаємодія Горянина з соціумом завжди була обмеженою і не викликала психологічного дискомфорту. Проте після втрати дружини Старий починає відчувати характерну для періоду геронтогенезу самотність, яка підсилюється спогадами про минуле. До того ж він змушений уникати товариства, щоб не зустрічатися зі співчутливими поглядами й не відповідати на питання про свою працю. Випадок звів його з отцем Дам'яном, який, незважаючи на значну різницю у віці, викликає у Горянина відчуття теплої приязні як до духовного брата. Молодий священик допомагає героєві віднайти душевний спокій, пояснює призначення людини в світі, надихає на продовження природоохоронної діяльності.

Протагоніст із роману «Мафтей. Книга, написана сухим пером» має свою філософію старіння «сумлінне й неспішне» проживання кожного дня: «Я не поспішаю, і я не зволікаю я рухаюся як вода, як час» [8, с. 15]. Ще в молодості під керівництвам мудрого наставника ченця-самітника Аввакума він відкрив для себе просту істину: потрібно радіти кожній миті життя. Процес постійного духовного самовдосконалення допомагає Мафтею підтримати фізичні сили (які, з огляду на період геронтогенезу, поступово слабшають) і дарує глибоке розуміння світобудови, вміння бачити більше, ніж інші люди. «Зносилися, потоншали мої повіки. Проміння сіється через них, як через крильцята бабки. Воно й не чудниця: сімдесятим роком приденно кліпати, висліпувати неприявне в світі, переціджувати зриме, вбирати очима просторінь і замикати в них загуслий час...» [8, с. 10], так герой осмислює вікові зміни в своєму організмі. На власному прикладі Мафтей переконався, що життя це пізнання внутрішньої сутності, духовного потенціалу, розкриття таланту і здібностей, а тому з часом людина не змінюється, а все більше «стає собою».

Овферій головний герой роману «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» осмислює геронтологічні зміни з характерною для героїв М. Дочинця філософічністю та поетичністю. Він зауважує, що, як і всі люди, боїться старіти, проте намагається сприймати це спокійно і вчиться запливати в свої роки, «як у воду, як у ріку остудою тіла і обмиранням серця, з покорою хвилі, яка раптом підхопить, понесе й не верне до твердині звичного берега. Ніщо не вічне в цій ріці життя. Навіть каміння. Бо й воно злизується течією і піском зноситься в долини, а звідти розвіюється по світу. Прах землі» [7, с. 329]. Подібно до Горянина, Криничар переконаний, що подолати негативні наслідки старіння можна лише усвідомивши себе частиною родини, нації. Сенсом свого життя він визначає накопичення досвіду і знань, які використовує для «чину приденного служіння» (авторська інтерпретація ідеї «сродної праці» Г. Сковороди).

Запорукою щасливої старості Овферій уважає матеріальну забезпеченість, що дарує можливість отримати свободу дій і незалежність. Свої статки він використовує для розвитку рідного краю і допомоги людям. Як і всі герої М. Дочинця, Криничар у молоді роки часто подорожував, зустрів багато мудрих людей і завдяки їхнім порадам зумів досягти життєвого успіху. Зокрема, герой пригадує муллу з Ефесу, який радив «заміряти життя на дев'яносто літ»: перші тридцять років вивчати всілякі науки й ремесла, наступні мандрувати і здобувати статки, а решту часу присвятити творенню «чекану своєї душі» іншим [див.: 7, с. 50].

Домінантним аспектом Я-концепції героїв М. Дочинця визначаємо прагнення передати життєвий досвід молодшому поколінню у формі сповіді з елементами самоаналізу. Андрій Ворон, Горянин, Криничар, Мафтей актуалізують у своїй свідомості події з життя, які допомагають простежити шлях їхнього духовного становлення. Як відомо, самоідентифікація особистості у період геронтогенезу пов'язана з «вибірковою пам'яттю, яка, відображаючи події, намагається не порушити основні особисті позиції та стратегії» [11]. Особливо теплі спогади героїв пов'язані з дитинством, яке вважають найкращим періодом у житті людини. Скажімо, Криничар у звертанні до Бога просить хоча б на годину опинитися «там, де грають на гусельках цвіркуни, де липи скапують медом, де горлиці п'ють з моїх долоньок, де можна наїстися солодом косиць, де літня днина тягнеться як рік, де тернини пробивають п'яти аж до самого серця, а твердололобі хрущі гупають у твої груденята так, що завмирає дух... Там і досі моє серце. Світку короткий дітвачий, звідки в тебе стільки світлості й ніжності, аби наповнити ними порожність цілого віку?!» [7, с. 28]. Процес інтеграції минулого й теперішнього допомагає протагоністам письменника усвідомити свій статус літньої людини, визначити якісні зміни в інтелектуальній, емоційній та фізичній сферах.

Ставлення до процесу старіння і старості герої М. Дочинця висловлюють у формі філософських сентенцій та порад «як жити довго в щасті і радості». Зміни, пов'язані з останнім етапом онтогенезу людини, вони сприймають із оптимізмом. «Старість, якщо вона мудра, найліпша пора життя. <...> Мені сумно, але не гірко. Я нічого не залишаю, за чим банував би. <...> Айно, я давно перейшов свій перевал і готовий зійти в долину вічного спочинку» [5, с. 142-143], зауважує Вічник. В уявленнях про смерть герої М. Дочинця дотримуються християнських приписів, які дарують їм можливість жити «у вічності вже тепер» [9, с. 198]. Протагоністи письменника переконані, що найгірше для людини не смерть, а «мертве життя» існування без чіткого усвідомлення свого місця в світі, відсутність бажання реалізувати подарований кожній людині духовний потенціал.

Висновки

М. Дочинець у романах «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Світован. Штудії під небесним шатром», «Горянин. Води Господніх русел», «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії», «Мафтей. Книга, написана сухим пером» створює переконливий образ літньої людини (від сімдесяти до ста чотирьох років), використовуючи можливості портрета у поєднанні з іншими промовистими деталями (рухами, жестами, звичками, здібностями, мовою тощо). Протагоністи письменника Андрій Ворон (Вічник, Світован), Криничар, Горянин, Мафтей репрезентовані психологічно сформованими особистостями з екзистенційним мисленням та самобутнім світовідчуттям. Ритм життя та злагодженість життєдіяльності (незалежно від побутових умов) свідчать про наявність у них оригінальної світоглядної системи, яка сформувалася завдяки набутому за період молодого та дорослого віку досвіду (численні подорожі, зустрічі з непересічними особистостями, опанування ремесел, самоосвіта тощо). Усі герої письменника прожили насичене подіями й випробуваннями життя, проте зуміли зберегти у процесі геронтогенезу духовну, інтелектуальну, емоційну та фізичну активність.

Перспективу подальших досліджень моделі героя похилого віку вбачаємо у вивченні художніх засобів індивідуалізації образів М. Дочинця з позицій екокритики.

дочинець літературний геронтологія художній

Список літератури

1. Вдовиченко Г. М. Дочинець: «Все, що пишу про себе» [Електронний ресурс] / Г. Вдовиченко. Режим доступу: http ://www.mukachevo.net/ua/news/view/37146.

2. Гайдаш А. Дискурс вікової динаміки старіння: визначення та завдання (на матеріалі сучасної драматургії США) / А. Гайдаш // Літературний процес: методологія, імена, тенденції. Філологічні науки. 2015. № 5. С. 92-96.

3. Гайдаш А. Дискурс старіння у соціокультурному полі США: образ літньої людини в драматургії ХУЛІ століття / А. Гайдаш // Літературний процес: методологія, імена, тенденції: зб. наук. праць (філологічні науки). 2016. № 7. С. 18-23.

4. Горболіс Л. Екотілесний аспект осмислення взаємин людини і природи в романі Мирослава Дочинця «Світован. Штудії під небесним шатром» / Л. Горболіс // Філологічні трактати. 2017.

- Т. 9, № 3. С. 98-107.

5. Дочинець М. Вічник. Сповідь на перевалі духу. Роман / М. Дочинець. Мукачево: Карпатська вежа, 2013. 280 с.

6. Дочинець М. Горянин. Води Господніх русел. Роман / М. Дочинець. Мукачево: Карпатська вежа, 2013. 312 с.

7. Дочинець М. Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії. Роман / М. Дочинець. Мукачево: Карпатська вежа, 2016. 332 с.

8. Дочинець М. Мафтей. Книга, написана сухим пером. Роман / М. Дочинець. Мукачево: Карпатська вежа, 2016. 352 с.

9. Дочинець М. Світован. Штудії під небесним шатром. Роман / М. Дочинець. Мукачево: Карпатська вежа, 2014. 232 с.

10. Крайніков Е. Геронтологія: словник-довідник / Е. Крайніков. Київ: Паливода О. В., 2010. 352 с.

11. Павелків Р. Вікова психологія [Електронний ресурс] / Р. Павелків. Режим доступу: https:// www.pidruchniki.com/1584072037047/psihologiya/vikova_psihologiya.

12. Переклад із книг римського сенатора Марка Ціцерона «Про старість» [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.grinevich.com.ua/?p=4391.

13. Тополь О. Теоретичний аналіз дослідження старості: соціологічний підхід [Електронний ресурс] / О. Тополь. Режим доступу: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/VISNIK_34_15.pdf.

14. Ференц Н. Основи літературознавства [Електронний ресурс] / Н. Ференц. Режим доступу: https://www.pidruchniki.com/18340719/ literatura/pozasyuzhetni_elementi_tvoru.

Размещено на Allbest.ru