Ліризм циклу етюдів "Осяяння" Є. Гуцала

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ліризм циклу етюдів "Осяяння" Є. Гуцала

Бєлік К.А.

Belik K. A.

Master of Philology Kharkiv V. N. Karazin National University

The lyricism of sketch cycle «osiaiannia» by y. Hutsalo

Summary. The notion of “lyricism” as a conceptual feature of the poetics in Y. Hutsalo's collection of poetry “Osiaiannia” is analyzed. It is revealed that artist lyrical sketches are characterized by impressionistic motives: a fascination with the beauty of the surrounding world and paying attention of a hero to his feelings caused by this beauty. Among the means of lyricism used by Y. Hutsalo in the cycle of “Osiaiannia”, the importance of psychologism role, rhythmization of prose, sketchiness, fragmentation of composition are stressed. Introspection and reflection on moments of nature observation are portrayed in an impressionistic manner (“Alone with Nature”), snowfall during sunset (“Bloody Columns”), midnight rain (“Unexpected Night Joy”), the sound of bells in the mountains (“The bell in the mountains”), the smell of smoke (“Smoke of leafy fires”), the desire to go into the autumn field (“Call in the autumn field”) and so on.

Key words: Ukrainian literature of the XX-th century, Y. Hutsalo, collection “Osiaiannia", lyrical sketch, lyricism.

Анотація

У статті проаналізовано поняття «ліризм» як концептуальну рису поетики збірки Є. Гуцала «Осяяння». Виявлено, що для ліричних етюдів митця властиві імпресіоністичні мотиви: захоплення красою навколишнього світу та прислуховування героя до власних відчуттів, які викликає ця краса. Серед засобів ліризму, які використовує Є. Гуцало в циклі «Осяяння», відзначено важливу роль психологізму, ритмізації прози, ескізності, фрагментарності композиції. У творах по-імпресіоністичному зображуються спогади-рефлексії про миті, пов'язані зі спогляданням природи («Наодинці з природою»), снігопад під час заходу сонця («Криваві стовпи»), дощ опівночі («Несподівана нічна радість»), звук дзвону в горах («Дзвін у горах»), запах диму («Дим листяних багать»), прагнення вийти в осіннє поле («Кличе в осіннє поле») тощо.

Ключові слова: українська література ХХ ст., Є. Гуцало, збірка «Осяння», ліричний етюд, ліризм.

Творчість Є. Гуцала в історії української літератури XX століття досліджували Є. Адельгейм, Ю. Бадзьо, І. Глотова, І. Дзюба, Н. Мрищук, Н. Навроцька, Г. Сивокінь та інші. Більшість сучасних дослідників (І. Глотова, Н. Навроцька, Н. Науменко та ін.) простежують феномен ліризму малої прози митця. Так Н. Навроцька стверджує, що Є. Гуцало є мелодійним письменником, у творах якого наявні ознаки “супроводжуючого” ліризму» [6, с. 10]. Н. Науменко пише, що ліричні мотиви малої прози письменника пов'язані, насамперед, із почуттєвою сферою, колізіями, інтригами, сконцентрованими навколо питань зв'язку особистості з природою, світом, історією [7, с. 12]. І. Глотовавідзначає наявність «внутрішньо-психологічного конфлікту, за безпосередньою взаємодією сторін, із зосередженням на внутрішньому світі одного героя» [1, с. 112]. Сам Є. Гуцало наголошує, що «принцип лірико-романтичного осягнення людини і світу» колись найбільше відповідав моїй вдачі, виражав психіку, емоції -- тому-то він і знайшов свою реалізацію в багатьох (особливо -- в кращих) моїх творах» [3, с. 100].

Незважаючи на популярність митця в колі критиків та літературознавців, художня спадщина прозаїка досі не отримала комплексної та обґрунтованої оцінки. Отже, сьогодні гостро постає проблема наукового переосмислення творчості митця, зокрема засобів утілення ліризму в збірці етюдів Є. Гуцала «Осяяння», синестезійна та метафорична образність якої має особливу глибину, що і є метою нашого дослідження.

У циклі «Осяяння» митець звертається до жанру ліричних етюдів, які також можна назвати настроєвими мініатюрами чи пейзажними шкіцами. Композиційно ці твори нагадують плетиво ліричних асоціацій навколо якоїсь буденної події. На нашу думку, вони належать до наскрізно пейзажних творів, у яких природа водночас є суб'єктом і об'єктом зображення. Автор розмірковує про вічність, нетлінність усього живого, до чого його спонукає природний світ [9, с. 200].

Починаючи з ХХ століття, у малій прозі української літератури зображальний пейзаж відходить на другий план. Натомість превалює пейзаж виражальний: така картина природи, що передає не так місце події, як настрій, переживання героя (імпресіоністичний пейзаж). Подібний опис іноді важко назвати пейзажем, Ю. Кузнецов називає його розгорнутим тропом [5, с. 15].

Інформаційно-смислове моделювання творів циклу «Осяяння» відбувається не за допомогою розгортання описів, подій у причинно-наслідкових відношеннях, а через монтажне компонування варіацій інтимних переживань, медитативних роздумів.

Помітне прагнення письменника передати людський настрій, який передусім залежить від мінливості ледь відчутних деталей природи, що, ясна річ, синтезують плинність враження від баченого, зміну відчуттів. На думку ліричного героя, природа - це й сам настрій, тональність якого часто обумовлюється тим об'єктом навколишнього середовища, на якому акцентовано увагу: «.. .в полі маєте один настрій, біля річки - зовсім інший, а в лісі - то й зовсім одмінний» [2, с. 119]. Така фіксація вражень від того самого об'єкта притаманна художній практиці імпресіонізму.

Самі заголовки ліричних етюдів є немов маркерами світу природи, які сугестують людський настрій, задають емоційну тональність творів, зокрема «Дим листяних багать», «Несподівана нічна радість», «Вітка полину», «Дзвін у горах» тощо. Є. Гуцало майстерно передає миттєвий спалах психологічного стану, що виникає з любові до людини й до природи.

У ліричному етюді «Дим листяних багать» на першому плані почуття єдності з навколишнім світом, що і є ідейним змістом твору: «І все відразу стало зрозуміле, просте - сокровенний смисл тієї єдності в тому, що дим листяних багать не тільки по землі котиться, він заполонив безмежні доли мого настрою» [2, с. 88--89]. Є. Гуцало відтворює настрій весни, або «сонячного проміння», що пробуджується в душі героя димом від багать, коли люди спалюють сухе зело. Ця деталь природи синтезує печальний і радісний стани ліричного героя в одне ціле так, що навіть він не може їх розрізнити, тому інколи суперечить самому собі: «Грізна чорнота вологого поля була не грізною - це відкриття раптом обрадувало мене, я відчув в душі струс» [2, с. 88].

Автор використовує ліричний прийом ритмізації прози повторенням основної художньої деталі твору, що увиразнює мотив єдності людини і природи: «димом, димком, подимком.» [2, с. 86], «дим, дим, дим.» [2, с. 87]. Застосовуючи прийом синестезії, митцеві вдається створити вишукану картину, у якій поєднано відчуття-запахи-кольори ранньої весни:і «синьоквіт неба», його «безбережне пелюсткове море», помережане «білими подихами озерець», і «гіркуватий, гострий запах бруньок», і «світле дрижання диму», і «зелені квітучі сподівання» ще сплячих яблунь, і знову «рухомий янтар хмарин» та «давка блакить» неба [2, с. 85--87].

Прозаїк підкреслює мотив єднання людського й природного світу за допомогою метафоричних фраз, архетипних образів землі і неба: «То не просто собі стоїть береза - то щось моє стоїть, рідне. Отак вийшло з мене, вросло в отой супіщаний згірок, вчепилося коренистою жадобою в землю - спробуй розлучи її з нею, спробуй одніми в неї небо!» [2, с. 87]. Ліричні відступи твору вводять читача у світ авторського ідеалу, роблять його живим співрозмовником.

Ліричний етюд «Несподівана нічна радість» має інтертекстуальні зв'язки з твором «Дим листяних багать», які полягають у продовженні осмислення мотиву єдності з навколишнім світом за допомогою художньої деталі. Такою деталлю природи в «Несподіваній нічній радості» є «безшелесне лопотіння дощу» [2, с. 89], що символізує радісний настрій передчуття приходу весни. Автор залучає до художньої структури ліричного етюду психологічний стан сну, у якому перебуває ліричний герой-оповідач під час шуму дощу. Більша частина твору пов'язана з відтворенням картини природи в нічний час і думками та почуттями оповідача, викликаними цим явищем.

Так Є. Гуцало зображує фантастичний пейзаж природної негоди, звертаючись до оксюморонів: «Ллється цей дощ із чистого безхмарного неба, при великому місяці, що водні блиски перемішались там із місячними краплинами. Знаєш достеменно, що неможливо це, а от напівсонною, ще не розбурканою душею сприймається це так: має бути сухий дощ, сухе повітря, сухе місячне проміння» [2, с. 89--90]. Письменник зображує картину приходу весни як в душі героя, так і в природі із застосуванням метафор, сугестивності. Є. Гуцало використовує ліричні відступи найчастіше у формі численних питань, які залучають читача до діалогу з оповідачем.

Майже весь ліричний етюд «Вітка полину» написаний у формі ретроспекцій про дитинство ліричного героя-оповідача в рідному краї на лоні природи. Живі, яскраві спогади про сільське дитинство викликає гіркий запах сухої полинової гілочки. Часові виміри у творі зміщені через поєднання теперішнього та минулого часів, весняної та зимової пір року.

У цьому творі Є. Гуцала ліричний герой найбільш близький до самого автора інтелектуальним підходом до сприйняття природи, імпресією почуттів, поетично-чуттєвим характером (порівняємо з «Інтермеццо» М. Коцюбинського). Митець акцентує увагу на деталі «вітки полину», до якої уподібнюється й сам персонаж: «Й не тільки твої руки запахли гірчавиною, а й наче зір погіркішав, і погляд, і думки твої» [2, с. 93]. Гілка символізує стан суму, тривоги за Батьківщиною, дитинством.

За допомогою зорового бачення герой- оповідач осмислює складні явища життя, такі як марність зусиль людини і природи, вічне і тлінне, радість і гіркота. Від динамічного ритму оповіді про буяння природи, що передається образами «зеленкуватого примарного світла», «блакитного сяйва», автор переходить до спокійного, розміреного тону, що відтворено образом «близької осені». Жовта барва, пастельні тони, характерні для осінньої пори року, яскраво відображають спокій, мир, тишу в природі. Антропоморфізм в описах пейзажів циклу «Осяяння» Є. Гуцала відіграє досить важливу роль у розкритті внутрішнього «я» героя: «Віточка живої гіркоти, віточка болю» [2, с. 96].

Провідним мотивом етюду є захоплення красою природи, яка викликає різні настрої та асоціації в ліричного героя. Центральною художньою деталлю твору є картина вечора, «в якій художник виразив свої захоплення й розчарування, свої роздуми, той остаточний висновок, протягом цієї своєї творчості - невгомону» [2, с. 97]. У цьому ліричному етюді подано сприйняття ліричним героєм мистецького та природного:картини художника та вечора в лісі. У творі «Вечори» автор створює імпресіоністичні малюнки, послуговуючись ліричними асоціаціями:

«Найбільше мені подобається отой вечір із незавершеної картини, де конають і безмовно мучаться барви, де страждають настрої, не в силі остаточно оформитися. Та ще - коли човнами пливуть по річці, а літо дивиться чебрецевими очима, й прозора постать вітру поколихується на далеких берегах твоєї молодості» [2, с. 101--102]. Виразність образу природи досягається завдяки асоціації «літо - чебрець», унаслідок чого формується персоніфікований образ «літа з чебрецевими очима».

Є. Гуцало передає кольористику вечора за допомогою асоціацій із тваринним світом: «Біжать лисиці вечорів, біжить їхній злинялий огонь; і чим далі біжать, і чим ближче до смеркання - все більше линяє їхнє хутро, а там уже воно таке невиразне, вибите, приблякле, що ту лисицю не хочеться й лисицею називати» [2, с. 101].

Ознакою ліризму етюду «Вечори» є ритмізація твору, пов'язана з провідним мотивом здивування перед красою світу. Ритм етюду, що виникає на основі варіативного фразового повторення, наголошує на мінливості навколишнього світу, його різнобарвності: «Отже, не такий простий і білий цей світ» [2, с. 99]. ліризм осяяння гуцало паралелізм

Є. Гуцало-прозаїк яскраво змальовує найрізноманітніші зміни в людському сприйнятті та відчуттях, своєрідну багатоманітність відтінків людських емоцій у ситуації «наодинці з природою», у стані «осяяння» - душевного прозріння, що полягає в усвідомленні героя його спорідненості зі світом.

На відміну від ліричного етюду «Вечори», твір «Дзвін у горах» позначений звуковою модальністю, що впливає на відчуття героя-оповідача та читача. У цьому художньому тексті не лише змальовано красу, а й передано ритм життя гір, їхній «голос». Гори в Є. Гуцала, окрім того що мають фактуру, колір, форму, ще й відлунюють рівномірним і тягучим дзвоном, схожим на церковний, бо, як відомо, гори символізують внутрішню висоту людського духу. Таке явище антропоморфізму відтворює авторське бачення навколишнього світу, зокрема думки письменника про своєрідність органічної цілісності людського й природного: «Й висока велич гір спадає на твою душу, ти починаєш відчувати себе одним цілим із цими вершинами, - добре і морозко стає від того на душі, бо по її долах та поміж її міжгір'ями теж розливаються непереборні, обезсилюючі хвилі умиротворення, благодушності» [2, с. 103].

В етюді «Дзвін у горах» пейзаж є індикатором відчуттів, культурного рівня, художнього мислення оповідача. Уже на початку твору автор наголошує на опозиційності синього та збляклого кольорів неба, що інтерпретується як опозиції молодого й мудрого, радісного й умиротвореного станів. Ліричний герой, осягаючи світ природи, виражає розуміння окремих філософських категорій, зокрема прекрасного, як утілення одухотвореності краси людської й земної, їхнього гармонійного співіснування, осмислення людини як невід'ємної складової природи, марності утіх життя. Окрім цього, пейзажі ліричного етюду «Дзвін у горах» Є. Гуцала слугують засобом характеристики ліричного героя, способом відкриття в ньому «світу» думок і почуттів у момент «осяяння», зустрічі з прекрасним.

Психологічний паралелізм - невід'ємна ознака ліричних етюдів збірки «Осяяння» Є. Гуцала, зокрема твору «Криваві стовпи». Подія в житті природи суголосна душевному стану ліричного героя-оповідача. Автор описує різні відтінки снігу, які в душі героя викликають відмінні емоції: «Найбільшим він здається тоді, коли падає вперше, - ще урочисте, летюче безгоміння. Сніг тоді пробуджує стійку, впевнену радість», «сніг здатен і на тривожні тони радості. Це тоді, коли сонце сідає на мороз» [2, с. 105, 107].

У творі «Криваві стовпи» синій колір має позитивну конотацію та формує оксюморонне значення, пов'язане з психологічним паралелізмом: «Чому сніги цвітуть оцим весняним квітом надії і радості?» [2, с. 106]. Золотий колір снігу розкриває екзистенціали радості, тепла, природного цвітіння. Багровий колір відтворює екзистенціали тривоги, суму та втілюється в образі кривавих стовпів, що з'являються в уяві ліричного героя: «Стоять криваві стовпи на заході, і тінь неусвідомленої загрози лягає од них тобі в душу» [2, с. 108]. У цьому ліричному етюді внутрішній монолог персонажа не потребує співрозмовника, бо єдиний його слухач - це природний світ, який його «вислуховує».

У ліричному етюді «Кличе в осіннє поле» розкривається «осінній» мотив, що полягає в захопленні героя-оповідача навколишнім світом, перейманні його настроєвості. Центральною художньою деталлю твору є образ осіннього поля, який викликає відчуття нескореності, приреченості, туги. Знаковий для українського історії й менталітету топос степу концентрує в собі архетипність та сакральність, що в контексті творчості Є. Гуцала набувають увиразненості й мають тісний зв'язок і людиною:«Почуття безмежної могутності, безмежної величі, що його викликають ліс, море чи гори, народжуються і степом, де широта і політ краєвиду поєднуються з пишним проявом життя природи, естетичні та релігійні почуття, як і філософське усвідомлення, власне і виростають на основі степових краєвидів» [10, с. 40]. На думку Н. Чухонцевої, в українській літературі сформувалися два визначальні типи художніх моделей концепту «степ»: вороже «поле незнане» («Дике Поле») і прихильний до людини степ, де вона може стати вільною, досягти працею добробуту [11, с.148].

Позитивні конотації освоєного людиною степу втілюються в концепті поля, чільному для аналізованого тексту Є. Гуцала. Поле, як і степ, пов'язані насамперед із архетипом Землі, що має, на думку дослідниці Н. Ковальчук, окрему репрезентацію в соціо-культурних умовах розвитку України. Символічний образ поля утримує в собі семантику свободи, відкритості, єднання з природою, але водночас цей екзистенціал уже освячений працею та хліборобськими обрядами [4].

У ліричному етюді Є. Гуцала «Кличе в осіннє поле» людина відчуває нерозривну духовну єдність із полем та замислюється над причинами цього поклику. У свідомості ліричного героя-оповідача поле є «місцем битви», яке вкривають «жовті, бурі, руді рани» [2, с. 111]. Персонаж філософськи осмислює такі бінарні опозиції, як свобода - несвобода, боротьба - покірливість, вічне - тлінне. Поле, як і людина, обирає шлях загибелі, а не життя в неволі, що свідчить про особливості етнопсихології українців. Важливу роль у структурі твору має час як філософська категорія, якій властива тужлива настроєвість, відчуття страждання: «Серце твоє - в грудях осені» [2, с. 114].

У ліричному етюді «Наодинці з природою» автор продовжує розкривати пантеїстичні мотиви у формі спогадів-рефлексій про час, пов'язаний зі спогляданням природного світу. Природа в Є. Гуцала допомагає замислитися над філософією буття, оцінити час й людину, осмислити вічні проблеми. На думку ліричного героя твору «Наодинці з природою», людина належить навколишньому світу всім своїм єством. Саме цю фразу митець образно, поетично передає на межі фізичних відчуттів героя, утверджуючи думку про його єдність зі своєю землею, про тісний зв'язок людського й матеріального як діалектично невіддільних понять.

Важливо зазначити, що заголовок твору є епіграфом до циклу «Осяяння» збірки «Запах кропу», тому що письменник цим ліричним етюдом майстерно започатковує роздуми про вічність усього живого, хоча й недовготривалого, але обов'язково безсмертного: «Наодинці з природою прислухаєшся до биття свого серця і в його битті вловлюєш, як уперто, як вагомо й значущо б'ється серце вічності, серце самої природи» [2, с. 118]. Загальновідомі філософські погляди, звернені до читача, передаються схвильованим голосом прозаїка просто і зрозуміло: «Ще про одне хочеться запитати: а чи не здавалось вам, що на цій землі живете ви вічно, що вашому життю немає початку, що й кінця йому теж не буде?» [2, с. 118]. Так, природа, постаючи головним героєм ліричного етюду «Наодинці з природою», спонукає до відкриття таємниць внутрішнього світу ліричного героя, його чуттєвої, розумової сфери.

У ліричному етюді «Старі дуби на галявах» превалює настрій смутку, який почувають дуби - образи могутніх мудрих «підхмарних велетнів, дідуганів, лицарів невмирущого лісового духу» [2, с. 121]. Є. Гуцало надає центральним образам дубів символічного значення життя, гордості, міці, сили, довговічності, здоров'я. Образи дубів фантастичні, бо вони виглядають «доісторичними створіннями» та, разом з тим, виявляються настільки сильними та величними, що в змозі перемогти ту людину, яка порушить їхній спокій. Твір характеризується послабленою фабульністю та посиленою ліризацією, що виявляється в ліричних відступах, акценті на почуттях людини. Зображення сфери думок і почуттів відбувається, передусім, через авторське самоспостереження, самопізнання. Оповідь ведеться від першої особи, а головною постаттю є «я-персонаж». Оповідач спостерігає, насамперед, за власним внутрішнім світом, а форма оповіді наближається до суцільного авторського монологу, що можна зіставити навіть із потоком свідомості.

Так автор вводить читача в коло думок запитанням, що спонукає до філософських рефлексій стосовно відчуттів, які виникають на тлі природи. Герой-оповідач дає нам зрозуміти, як навколишній світ впливає на людину, використовуючи прийом контрасту між молодими берізками та старими березами [2, с. 120]. У ліричному етюді наявний мотив самотності природного світу, який виражається через опозицію «свого» та «чужого». На відміну від інших творів Є. Гуцала збірки «Запах кропу», у цьому тексті немає взаємозв'язку людського та природного світів, а герой-оповідач, у свою чергу, порушує гармонію, спокій дубів власною присутністю. В етюді «Старі дуби на галявах» шелест листя маркує почуття тривоги, небезпеки з боку природи та свідчить про її цілісність і відчуженість від людського світу: «Я вторгся сюди, порушив ту рівновагу, яка панувала в природі, порушив таїну їхнього потаємного мислення» [2, с. 122].

Отже, у збірці етюдів Є.Гуцала «Осяяння» циклотвірними є мотиви:захоплення красою навколишнього світу та прислуховування героя до внутрішніх відчуттів, які збурює ця краса. Серед засобів ліризму, які використовує прозаїк у циклі, слід відзначити показ швидкозмінних психологічних станів, ритмізацію прози, ескізність, фрагментарність композиції. У творах по- імпресіоністичному яскраво зображуються спогади-рефлексії про миті, пов'язані зі спогляданням природи («Наодинці з природою»), снігопад під час заходу сонця («Криваві стовпи»), прагнення вийти в осіннє поле («Кличе в осіннєполе»), дощ опівночі («Несподівана нічна радість»), запах диму («Дим листяних багать»), звук дзвону в горах («Дзвін у горах») тощо.

Дослідження ліризму як концептуальної риси поетики збірки Є. Гуцала «Осяяння» є перспективним завданням сучасного літературознавства, оскільки уможливлює грунтовне осягнення естетичного феномену творчості прозаїка.

Список літератури:

1. Глотова І. В. Особливості відтворення внутрішньо-психологічних конфліктів у творах Євгена Гуцала / Глотова І. В. // Вісн. Харк. ун-ту. - --2006. -- № 727. -- С. 110--113.

2. Гуцало Є. Запах кропу : оповідання, повість / Є. Гуцало. -- К. : Рад. письменник, 1969.

— 268 с.

3. Жулинський М. У передчутті радості / Микола Жулинський // Наближення : літ. діалоги.

— К. : Дніпро, 1986. -- С. 91--121

4. Ковальчук Н. Д. «Дім» -- «Поле»

«Храм» як екзистенціали української культури / Ковальчук Наталія Дмитрівна // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. - Сер. : «Педагогіка, психологія, філософія». -- 253 с. -- Режим доступу:http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/15998/1/N_Kovalchuk_DPKh_VNUBiP_IFF.pdf

5. Кузнецов Ю. Б. Імпресіонізм в українській

прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст. (проблеми естетики і поетики) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук : спец. 10.01.01 «Українська література» ;10.01.06. «Теорія

літератури» / Кузнецов Юрій Борисович -- К., 2004. -- 18 с.

6. Навроцька Н. П. Мала проза Є. Гуцала.

Поетика жанру : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук :спец. 10.01.01

«Українська література». -- К., 2008. - 20 с.

7. Науменко Н. Культорологічні складники творчості Євгена Гуцала / Науменко Н. // Укр. мова і літ. в шк., 2015. -- № 5. -- С. 8--12.

8. Поліщук О. Естетичний вимір «настроєвої» прози Євгена Гуцала 1960-х років / Олена Поліщук // Дивослово, 2012. - № 1. - С. 47-- 50.

9. Хороб М. Людина й природа у просторі малих епічних форм Євгена Гуцала // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. соц. комунікації. - 2013. - Вип. 1. -- Сер. : Філологія. -- С. 199--204.

10. Чижевський Д. До характерології слов'ян. Українці / Дмитро Чижевський // Філос. твори : у 4 т. -- К. : Смолоскип, 2005. - Т. 2. -- С. 36 -- 42.

11. Чухонцева Н. Концепт «степ» у художній

прозі Дмитра Марковича / Чухонцева Н. // Наук. вісн. Херсон. держ. ун-ту, 2014.-- Сер. :

Лінгвістика. - С. 147--152.

Размещено на Allbest.ru