Особливості лірики вечірнього пейзажу (на прикладі картини "Захід Сонця" О. Саврасова)

Д. Костюк

Як один зі складових художнього образу пейзаж пройшов довгий шлях розвитку. Митці навчилися висвітлювати, розкривати стан, душу самої природи. Протягом усього часу змінювалися його зміст і функції відповідно до художніх, літературних течій, індивідуальних стилів художників. Жанр пейзажу відносно молодий, якщо порівнювати із портретом, батальною або релігійною картиною. Стрімкий розвиток пейзажу у своїй різноманітності зробив його одним із найбільш популярних й улюблених жанрів образотворчого мистецтва. Існує безліч підвидів цього жанру [3; 14].

Один із них - це ліричний пейзаж, або пейзаж настрою. Цей тип пейзажу виразно передає глядачеві настрій і враження художника від природи в момент написання картини. Це може бути плинна, грайлива тиша лісу і спокій туманного ранку або зневіра і безвихідь холодної зими. У класичному мистецтві ми більшою мірою можемо спостерігати очікування майбутнього, ніж рух. Тому говорити про рух у цьому випадку можна швидше як про перетікання інформації між роботами і зміну звучання кольорових тональностей у різних картинах, яке відбувається, коли ми їх бачимо разом. Вибудовується історія, яку складно виразити словами, - вона стає зримою, візуалізується. Особливість полягає в тому, що акцент переноситься із частини на ціле, важливе відчуття повноти і єдності світу, у який можна вписати групу стафажів відповідно до мети митця. Пейзаж відтіняв душевний стан людини, яка зображувала дійсність. Природа має два найважливіших аспекти: вона вічна, постійна у порівнянні з історичними подіями; також це образ вічності, який зберігся в наочності. Природа національно специфічна:ландшафт, клімат, рослинний світ - складаються в образ, характерний для тієї чи іншої кліматичної зони та країни. В історії розвитку пейзажу і в живописі, і в літературі простежується діалектика національного й загальнолюдського образу природи. Еволюція пейзажу відповідає логіці зміни художніх систем, які трансформувалися разом із художніми стилями.

Відображаючи різну міру і сторони духовного освоєння людиною навколишнього світу, мистецтво пейзажу містить великий світоглядний сенс. Краса довкілля існує незалежно від бажання людини, але вона всіляко впливає на її свідомість, нагадує про вічне та величне. Художники навчилися краще бачити, відчувати і розуміти природу, висловлювати через зображення свої почуття, думки й настрій. У роботі з природою та погодою митець міг підкреслити характери героїв, відобразити їх помисли і вчинки. Пейзаж стали розглядати не тільки як засіб вираження певного змісту, пов'язаного із зображенням природи, а також як спосіб побудови зображення композиції, формування його теми та ідеї, як одиницю, яка реалізує структурно-змістовну цілісність художнього тексту.

Пейзажна деталь у художньому творі зазвичай реалізується у різній формі. Це не предмет зображення, а засіб зображення предмета. Пейзажна деталь відіграє службову роль у контексті: на ній заснована образність, що відтворює потайний сенс художнього твору. [1;2;12;19] Пейзажна картина сама є предметом опису, відтворення навколишньої природи. Незаперечним визнається той факт, що зображення пейзажу відіграє важливу роль у художньому творі. Практично будь-який пейзаж має емоційно-оцінний зміст і служить для яскравої характеристики місця розвитку дії [2;4;7;12].

Зазначимо також, що стафаж є одним із засобів сюжетно-композиційної побудови художнього твору. На підставі цього твердження дослідники виділяють статичне або динамічне зображення. Проте слід зазначити, що на саму статичність або динамічність пейзажу також впливає природа, а саме її стан.

Статичне зображення не належить до розвитку дії на картині, динамічне зображення, навпаки, залучено до подій. Крім того, картини природи можуть виражати будь-яку думку автора, його почуття і переживання, передавати його ставлення до подій. Від авторської позиції залежить зміст, вкладений в описи природи, їх взаємозв'язок з іншими компонентами художнього твору, що зумовлює вибір засобів, які використовують для зображення природи і долучення пейзажу до системи творчості.

Кордони доступності різних варіантів пейзажу значно розширилися, практично до безкінечності. Це спосіб присутності візуального, це засіб формування інших емоцій, відмінного типу сприйняття навколишнього. Художники за допомогою пейзажів намагаються підтримувати візуальний культурний бар'єр, який огороджує від сміття і банальності, тому потрібно говорити про збереження у людини бажання ідеального світу, ідеального пейзажу. Пейзаж наявний, він фундаментальний і не може стати іншим у наш або будь-який інший час. Він завжди буде продовжувати існувати. Будуть змінюватися носії, погляди художника, методи сприйняття глядача. Важливо давати можливість бути присутнім дечому в чистому вигляді, лише злегка завуалювавши його художньою призмою. Художник дає можливість бути присутнім у певному місці і почути голос природи або стихії, та дати величному можливість проявити себе.

Одним із найяскравіших представником пейзажного живопису беззаперечно є Олексій Кіндратович Саврасов. [5;9; 18] Підтвердити ці постулати зображення пейзажу можна на прикладі його картини «Захід Сонця», яка знаходиться у Художньому обласному музеї міста Кропивницького. Написаний пейзаж у 1878 році. У картині є глибинно-просторова композиція, яка використовується для передання простру й плановості. Передній і дальній плани дуже чітко прослідковуються. Закон пропорційності Саврасов зображує на прикладі могутнього дерева і стафажу, який ототожнюється передусім із літньою жінкою. Саме на прикладі жінки ми можемо зрозуміти справжній розмір цього дерева, а завдяки цьому прийому розуміємо повною мірою всю помпезність замислу автора та намір наситити глядача сильними емоціями величі природи.

Використовується такий прийом побудови композиції як золотий перетин. Що дозволяє поєднати, у єдине ціле. Даний метод дає змогу вдосконалити композицію на базі загальновідомих пропорційних законів. Підпорядковуючись основній конструктивно-художній ідеї твору. Передній план складається саме з дерева, річки і стафажу який майже непомітний. На картині дерево знаходиться на золотому перетині й зосереджує увагу на собі, тому одразу стає помітним стафаж.

Закон контрасту представлений на картині поділом горизонтально на дві рівні частини. Верхня частина твору, на якій зображене небо з найтоншими кольоровими нюансами, виступає найсвітлішою частиною зображення. На контрасті нижня частина є більш обтяженою й зосереджує на собі більше уваги. Хмари тонально й колірно темніші на світлому небі гармонійно створюють переміщення від однієї частини до іншої, тобто наявний плавний перехід.

На противагу світлому небу підпорядковується річка, яка витікає з нижнього кута, як наслідок - тонова градація від темних тонів до світлих, а вони співвідносні з небом. Дерево має силуетну форму, яку виконано в контражурі, що надає змогу вдало поєднати дві розділені частини світлого неба й темного горизонту. Тобто утворюється гармонійна спіраль, за якою стежить око, а закінчується вона на яскраво-червоному заході сонця. Саме темне дерево, підсвічене призахідними сполохами, і є центром композиції.

Метричний контраст розмірів виражений обсягами темних тонів. Концентрація у нижній частині картини і масивна темна крона, яка об'єднується з тонкими гілками і стовбуром дерева. Широка смуга світлого неба вгорі і тонка смужка світлої ріки знизу. Пластичний контраст форми виражений у гнучкості дерева, лінії горизонту і хмар. Динамічне дерево, його структура й інтенсивність рваних мазків на кроні. Картина передає статичність на прикладі чітко окреслених горизонталей на площині. Виразно прослідковуються горизонтально дві рівні частини зображуваної дійсності й вертикальна асиметрія.

Композиційний прийом динаміки ґрунтується, по-перше, на вимірних величинах форми, а по-друге, на співвідношеннях ажурності, тону, кольору, фактури. Контраст на зображенні тоновий і колірний, художник використовує темні тони, переважно у нижній частині полотна, а світлі - у верхній. Сама картина написана переважно теплими кольорами, але якщо придивитися, можна помітити на зображенні неба холодні блакитні вкраплення, також де-не-де на хмарах, на самій траві і на стовбурі.

Саме за законом контрасту зіткнення протиставних елементів посилює контрастність, а взаємодія подібних та нюансних елементів послаблює вплив на глядача. На картині можна виразно відчувати певний ритм, який вона нам підносить, особливо яскраво він виражений у вигляді хмар, крони, трави та відблисків на воді. Як відомо, художники - режисери своїх робіт: митці можуть скласти картину з абсолютно різних ідей та джерел інформації. Тому автори вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, колір, графіку, пластичність й ажурність, - на завершення добирається, відшуковується колір. Цими постулатами і послуговувався О. Саврасов. Художник користувався натурою, тобто пейзаж, імовірно, якщо і не був написаний із натури то деякі елементи були точно взяті з довкілля. Саме пластичність і вишуканість, певна кольорова гама - це те, що надихнуло художника на створення пейзажу. Саме тому перераховані на початку постулати можуть викликати неоднакові почуття та емоції під час споглядання певних робіт. Можливість передачі легкості водночас і вагомості, досконалої вишуканості, довершеності й лаконічної простоти, звичної буденності - часто це є визначним у художників.

Гармонія кольорів та усієї гами на психологічному рівні сприймається людьми по-різному, тому емоції, які викликає картина, можуть бути різноманітні. Тобто якщо художник хотів передати певній спектр емоцій за допомогою обраної хроматичної гами кольорів, він буде використовувати визначені ідеєю кольори та різні відтінки. Тому переважно теплі кольори передають певний затишок і спокій, але деякі реципієнти можуть відчути непокору й могутність, - усе залежить саме від людини, яка споглядає картину.

Автору вдалося створити гармонійну кольорову гаму, яку приємно споглядати і відчувати. Чудові тонові співвідношення, найтонші кольорові нюанси та яскраві акценти - есе це створило неперевершену картину. Холодні тони, які використано у зображенні неба, у верхній частині й утворюють небосхилі з градацією від холодних до теплих кольорових співвідношень, які грамотно поєднуються з теплими хмарами. Якщо придивитись до самої картини, можна помітити, що у всіх тінях є холодні відтінки, переважно сині та фіолетові. Як було зазначено вище, картина написана в теплій кольоровій гамі, насамперед це різнобарв'я теплих відтінків і тональностей зеленого, коричневого та широкий діапазон від червоного до фіолетового. Найтемніші кольори наявні у кроні дерева та стовбурі, також у тіні, яку відкидає дерево. Картина загалом написана темними і глибокими кольорами, але можна бачити, що у різних частинах картини застосовано лесування фіолетового кольору. Основний тон у роботі мають коричневі відтінки, які перегукуються з іншими кольорами, а ті в свою чергу підпорядковуються йому.

У пейзажі колорит відіграє істотну роль. Вираз головної ідеї залежить від вибору художником домінуючого кольору і підпорядкування йому всіх інших. Саме тоді колір виконує особливе емоційне навантаження, передає настрій, стан природи, викликає різного роду асоціації. Точна пропрацьованість, вивершеність робіт, виразне світло-тіньове моделювання відрізняють художню манеру О. Саврасова від більш розкутої манери пейзажистів наступних поколінь.

Отже, і наприкінці ХІХ століття розвиток пейзажного живопису, творчість представників цього жанру не полишало сучасників та очевидців байдужими, змушувало замислюватися і висловлювати свої думки. Прагнення до пізнання навколишнього світу, естетичне художнє освоєння дійсності на кожному історичному етапі розвитку мистецтва відривало все нові й нові властивості природи. Трансформуючи в творчій свідомості побачене, художники переливали в зображення хвилюючі ідеї; суспільні прагнення і світогляд знаходили відбиток у творах, підказаних, навіяних образами рідної землі.

У пейзажі, як і в будь-якому творі мистецтва, відбиваються ідеали й уявлення людей. Образи природи були різними, як й епохи, у яких працювали художники. Характер творчості зумовлений особливістю підходів творців, внутрішніми вподобаннями окремих живописців. Час і художні традиції визначали типові риси для епохи та мистецтва, однак інтерес до світу як вічності, не відразу змусив художників звернутися до передачі дійсності світу природи. Пейзаж досить недавно став самостійним об'єктом творчості. Поступово поглиблюючись, увиразнюючись, жанр посів у мистецтві належне місце, став провідником, посередником між світом природи та людини. Саме це добре помітно на роботах Саврасова, які пронизані любов'ю до оточуючої природи та дійсності. Твори митця несуть у собі незміну константу законів зображення пейзажу, які дійшли до сьогодення майже без змін. Тому як добре, що саме в нашому місті є картина генія пейзажу, до якої кожна людина, не тільки художник може доторкнутися й для себе пізнати щось нове.

Бібліографія