Поетика експресіонізму збірки Л. Якимчук "Абрикоси Донбасу"

Размещено на http://allbest.ru

Поетика експресіонізму збірки Л. Якимчук «Абрикоси Донбасу»

Олена Кицан

Анотація

У статті аналізується збірка Л. Якимчук на предмет наявності експресіоністських рис. Поява експресіоністських рис у сучасній літературі, у першу чергу, є реакцією на соціальні потрясіння, воєнні протистояння між Україною і Росією.

Адже мистецтво експресіонізму пройнято відчуттям повсякденного болю, зневірою в розумність буття, постійним страхом за майбутнє людини. А тема війна є однією з провідних у мистецтві експресіонізму, адже сам напрям формується напередодні і в роки Першої світової війни в Австрії та Німеччині.

Ключові слова: експресіонізм, світова війна, ритмічна організація, поетика, стиль, художній світ, екзистенціалізм, смерть.

Виникнення експресіонізму передусім пов'язують із німецьким живописом, представники якого плідно звертали увагу на складні психофізіологічні стани людини: тривога, страх смерті, хаос, передчуття трагедії, крик, божевілля. Живопис засвідчив тяжіння експресіоністів до самовираження, коли кожна подія пропускається через власний досвід. А тому поезія експресіонізму надзвичайно суб'єктивна і дужа емоційна. Суть нового мистецтва: вираження замість зображення, інтуїція замість логіки, динаміка замість статики, дисгармонія замість гармонії, спонтанність супроти порядку, свобода творчості замість канону. Експресіоніст не є рупором мас, глашатаєм народу, він завжди суб'єктивний, навіть коли говорить про загальнолюдське.

Мистецтво експресіонізму просякнуте відчуттям повсякденного болю, зневірою в розумність буття, постійним страхом за майбутнє людини, життя якої визначається соціальними механізмами, що постійно загрожують йому безглуздою загибеллю. К. Пінтус у своїй передмові до збірника пише: «Хаотичність, притаманна тому часу, руйнування старих суспільних норм, відчай і прагнення до кращого, фанатичні пошуки нових варіантів влаштування людського життя - все це розкривається в поезії експресіоністського покоління з не меншою люттю, ніж розкривалося в реальному житті» [4, с. 11].

Поява експресіоністських рис у сучасній літературі теж, у першу чергу, є реакцією на соціальні потрясіння, воєнні протистояння між Україною й Росією. Письменники намагаються творчо осмислити події, що відбуваються на Донбасі, у зоні проведення АТО, показати трагедію окремої людини в добу воєнного лихоліття. Тема війна є однією з провідних у мистецтві експресіонізму, адже сам напрям формується напередодні й у роки Першої світової війни в Австрії та Німеччині. Так, у Першій світовій війні (1914-1918) взяли участь наступні експресіоністи (К. Адлер, Г. Зак, А. Ліхтенштейн, Е. Лотц, Е. Штадлер, А. Штрамм та інші). Війна примусила людину переглянути колишні цінності, шукати власне місце в новій реальності, адже звідусіль відчувалася ворожість та агресивність світу. Експресіонізм якнайкраще підходив для передачі тогочасних песимістичних настроїв безсилля людини перед зовнішнім світом з акцентом на почуттях страху, відчаю, туги, невизначеності тощо. Він виразив ідеологію передвоєнних і воєнних років, коли відбувалася деформація всієї культури. Протест проти світової війни експресіоністи поєднували з виразом містичного жаху перед хаосом буття. Під час Другої світової війни (1939-1945) остаточно похитнулася віра в людину як гуманне та розумне створіння. Поетика експресіонізму, художні прийоми, які здатні передати трагізм сучасного існування особистості, відчай, страх, розуміння безперспективності життя знайшли яскраве втілення в сучасній літературі.

Сучасна антивоєнна література здебільшого представлена чоловічими текстами. Її пишуть письменники, які особисто брали участь у воєнних подіях (Б. Гуменюк, А. Чех), ті, хто проживають досить близько до епіцентру подій (С. Жадан, О. Чупа), так і ті, що є лише віддаленими спостерігачами (О. Клеменсен, Є. Положій, І. Цілик). Але трагічна тональність і тих, і інших творів подібна, адже автори висвітлюють майже одні й ті самі проблеми, розв'язують схожі конфлікти. Досить показовим у цьому плані є поява жіночих текстів про війну. І як не дивно, саме жіночі тексти є найбільш експресивними, надривними, а тому мають чимало експресіоністських рис.

Для аналізу ми обрано збірку Люби Якимчук «Абрикоси Донбасу», в якій авторка зі своєї жіночої позиції артикулює тему війни. Вже навіть у коротенькій анотації, написаній М. Савкою, ми чуємо вселенський крик про допомогу: «Це книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями» [6, с. 2]. У збірці Л. Якимчук «Абрикоси Донбасу» є чимало рис, притаманних експресіоністичній поетиці. Недаремно до одного зі своїх віршів поетка взяла епіграфом слова Гійома Аполлінера «Твої груди - єдині снаряди що я люблю». Відомий французький письменник попри те, що тяжів до сюрреалізму, також публікувався у німецькому журналі «Штурм» (Буря), який стояв на позиціях експресіонізму і закликав до боротьби за нове мистецтво, вільне від політичних, моральних та суспільних ідей часу. Саме в час активного розквіту експресіонізму в Німеччині з'являється маніфест Г. Аполлінера «Дух нового часу і поети», в якому є чимало рис, спільних із програмою німецьких експресіоністів, але не таких гучних. Л. Якимчук не на передовій, але болісно переживає все, що відбувається на її рідному Донбасі (поетка родом з Первомайську):

...між мною і моєю мамою вирито сотні могил

і я не знаю, як їх перестрибнути

між мною і моїм батьком літають сотні снарядів

і я не вмію дивитися на них, як на птахів

між мною і сестрою металеві двері погребу